- Presiding judge (HACC AC): Chornenka D.S.
Справа № 991/733/24
Провадження №11-сс/991/173/24
Суддя 1 інст. ОСОБА_1
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 березня 2024 року місто Київ
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду колегією суддів у складі:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5,
підозрюваного ОСОБА_6,
захисників: ОСОБА_7, ОСОБА_8,
прокурора ОСОБА_9,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційні скарги захисників підозрюваного ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23 лютого 2024 року у кримінальному провадженні №42023000000000674 від 20 квітня 2023 року про застосування запобіжного заходу у вигляді застави стосовно підозрюваного ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у с.Сульське Білопільського району, Сумської області, громадянина України, зареєстрованого по АДРЕСА_1, проживаючого по АДРЕСА_2,
за ч.5 ст.191 КК України,
в с т а н о в и л а :
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23 лютого 2023 року клопотання прокурора задоволено частково: застосовано стосовно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 908 400 грн з покладенням обов`язків: здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну та носити електронний засіб контролю строком до 27 березня 2024 року, але в межах строку досудового розслідування. Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України; встановлено наявність ризиків, передбачених п.1, 4 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховування від органів досудового розслідування та/або суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та при вирішенні питання щодо виду запобіжного заходу врахував лише один - передбачений п.1. ч.1 ст.177 КПК України. Враховуючи встановлені обставини справи, слідчий суддя дійшов висновку, що застава у 908 400 грн не буде завідомо непомірною для підозрюваного ОСОБА_6, забезпечить його належну процесуальну поведінку, запобігатиме існуючому ризику та буде співмірною встановленим у ході розгляду клопотання обставинам. При визначенні розміру застави ним було враховано, що: надані матеріали, у тому числі НСРД, не містять жодних відомостей про наявність ознак організованої групи, в яку входив ОСОБА_6 ; не було надано відомостей, які б підтверджували, що дана група була створена ОСОБА_10 не пізніше 14 серпня 2022 року, до якої був залучений ОСОБА_6 ; жодних ознак заволодіння грошовими коштами ОСОБА_6 у розмірі 1 340 465 698 грн матеріали справи не містять; досліджений рух грошових коштів не містить достатніх відомостей, які б підтверджували твердження прокурора, оскільки усі призначення платежів відповідають предмету первісного контракту, а наступні контрагенти по ланцюжку мають безпосереднє відношення до виробництва/продажу зброї; попередня кваліфікація за ч.5 ст.191 КК України стосується усієї суми заволодіння - 1 340 465 698 грн без додаткової кваліфікації за ч.1 ст.15 КК України (замах), в той час як, за твердженням прокурора, на 818 млн грн з цієї суми було накладено арешт на рахунки ТОВ «Львівський арсенал»; має враховуватися рішення Господарського суду м.Києва від 26 вересня 2023 року у справі №910/4215/23 про стягнення з ТОВ «Львівський арсенал» на користь Міністерства оборони України заборгованості; не врахований факт, що військовий аташе ОСОБА_11 відвідав завод виробника мінометних пострілів у Хорватській республіці та склав акт огляду готової продукції, на підставі якого був підписаний контракт ОСОБА_12 ; не врахований факт, що Міністр оборони України погодив здійснення попередньої оплати за контрактом №403/1/22/317 від 11 жовтня 2022 року та додаткової угоди від 10 листопада 2022 року; не враховані здобуті відомості, які потребували перевірки іншої версії скоєння злочину, зокрема зафіксована розмова ОСОБА_13 з ОСОБА_10 за 17 травня 2023 року; не враховані здобуті відомості, які потребували перевірки іншої версії скоєння злочину, зокрема зафіксована розмова ОСОБА_13 з ОСОБА_14 за 20 травня 2023 року; твердження ОСОБА_6 щодо повідомлення ним представнику СБУ (співробітнику контррозвідки) про недобросовісну поведінку Продавця, нехтування нормами етики взаємовідносин та загрозу невиконання постачальником Sevotech a.s. умов контракту щодо постачання в Україну великої кількості боєприпасів, а також необхідності сприяння у виконанні ТОВ «Львівський арсенал» державного контракту.Враховуючи відомості про стан здоров`я підозрюваного ОСОБА_6, у тому числі незазначення стороною обвинувачення переліку осіб, з якими йому слід обмежити спілкування, слідчий суддя відмовив у покладенні обов`язку не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду та утримуватися від спілкування із свідками та іншими особами, визначними слідчим та прокурором. Вважає, що питання можливого порушення підслідності розслідування цього кримінального провадження є суттєвим, але належна та остаточна оцінка цим фактам повинна бути надана на стадії судове провадження.
28 лютого 2024 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга захисника підозрюваного ОСОБА_6 - ОСОБА_7, в якій він просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про застосування стосовно ОСОБА_6 запобіжного заходу. На думку сторони захисту, повідомлення про підозру ОСОБА_15 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, є необґрунтованим, оскільки він не був службовою особою у розмінні ч.3 ст.18 КК України, тобто не є суб`єктом відповідальності за ст.191 КК України. Жодного відношення до підписання чи готування (узгодження) контракту ТОВ «Львівський арсенал» з Міністерством оброни України його підзахисний не мав та контракт був підписаний до його прийому на роботу в ТОВ «Львівський арсенал». Матеріали судової справи не містять доказів, які б свідчили про наявність ознак організованої злочинної групи. Зміст повідомлення про підозру ОСОБА_6 вказує на те, що його дії необхідно кваліфікувати за ст.27 ч.5 ст.191 КК України. Ні в повідомленні про підозру, ні в клопотанні про застосування запобіжного заходу не конкретизовано дій, які б могли свідчити про можливу наявність у діях ОСОБА_6 інкримінованого йому складу злочину. Матеріали судової справи не містять ознак заволодіння грошовими коштами у розмірі 1 340 465 698 грн. Досліджений рух грошових коштів не містить достатніх відомостей, які б підтверджували доводи прокурора, оскільки призначення платежів відповідають предмету первісного контракту, а наступні контрагенти мають безпосереднє відношення до виробництва/продажу зброї. Крім того, попередня кваліфікація за ч.5 ст.191 КК України стосується всієї суми заволодіння, без додатквої кваліфікації за ч.1 ст.15 КК України, в той час як на 818 млн грн з цієї суми було накладено арешт на рахунки ТОВ «Львівський арсенал». Вважає, що також має враховуватися рішення Господарського суду м.Києва від 26 вересня 2023 року про стягнення з ТОВ «Львівський арсенал» на користь Міністерства оборони України 1 340 465 698 грн у якості попередньої оплати. У даному кримінальному провадженні має місце порушення правил підслідності, оскільки з рапорту начальника 1 відділу управління ГУ «Д» ДЗНД СБУ від 17 квітня 2023 року вбачається, що розмір можливої шкоди становить 36 млн дол США та в ньому зазначена інформація щодо можливої причетності службових осіб Міністерства оборони України, а тому слідчі органи Національної поліції не мали права здійнювати розслідування. Як наслідок, всі докази, які надані органом досудового розслідування до суду в обґрунтування необхідності застосування запобіжного заходу, є недопустимими під час будь-якого судового розгляду. Мотиви слідчого судді про наявніть ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КП України, є необґрунтованими, оскільки не надано доказів на підтвердження даних обставни. Стосовно ОСОБА_6 раніше застосовувалися запобіжні заходи у вигляді особистого зобов`язання та застави з покладенням обов`язків, яких він не порушував, що спростовує можливість його ухилення від слідства та суду. Ризик, який визначений п.2 ч.1 ст.177 КПК України відсутній, оскільки ОСОБА_6 не був службовою особою, відповідно до наказу №9-к від 25 вересня 2923 року він звільнений з посади заступника директора ТОВ «Львівський арсенал» та на даний час не має жодного доступу до документів підприємства. Ризики впливу на свідків та іншим чином перешкоджати кримінальному провадженні відсутні, оскільки стороною обвинувачення не було надано доказів на підтвердження їх існування. Посилання органу досудового розслідування на те, що ОСОБА_6 неоднарозово притягувався до кримінальної відповідальності, є необгрунтованим, оскільки жодного судового рішення по кримінальним провадженням не має. Вказані обставини свідчать про його добросовісність. Слідчим суддею не врахований у повному обсязі матеріальний стан підозрюваного ОСОБА_6, який на даний час не працює та немає постійного доходу; стан здоров`я, зокрема він проходить лікування на денному стаціонарі після інсульту, а тому визначений розмір застави є непомірний для нього. У судовому рішенні слідчий суддя не обгрунтував неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.
05 березня 2024 року та 08 березня 2024 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли апеляційна скарга захисника підозрюваного ОСОБА_6 - ОСОБА_8 та доповнення до неї відповідно, в якій він просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою застосувати стосовно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді застави 242 240 грн, з покладенням на нього обов`язків: здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд та носити електронний засіб контролю. На його думку, повідомлення про підозру ОСОБА_6 є необґрунтованим та відсутні ризики, які дають підстави вважати, що він може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України. Розслідування даного кримінального провадження повинно було здійснюватися НАБУ та всі клопотання під час досудового розслідування розглядатися у Вищому антикорупційному суді, а тому має місце порушення підслідності. Він не погоджується з мотивами слідчого судді, що належна оцінка підслідності кримінального провадження здійснюється на стадії судового провадження з огляду на те, що відповідно до п.18 ч.1 ст.3 КПК України слідчий суддя здійснює контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування. Повідомлення про підозру є необґрунтованим, оскільки прокурор у клопотанні не зазначає та не надає будь-яких доказів, що посада заступника директора ТОВ «Львівський арсенал» передбачала виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, що він мав можливість розпоряджатися майном товариства чи йому підпорядковувались його працівники. На момент укладення контракту №23/04/LAS з «Sevotech» (14 серпня 2022 року) або №403/2/2/10012 з Міністерством оборони України (11 жовтня 2022 року), в тому числі на момент затвердження рішення про здійснення попередньої оплати за державним контрактом №403/2/2/10012 (13 листопада 2022 року) ОСОБА_6 не був працівником ТОВ «Львівський арсенал», а тому не є суб`єктом ст.191 КК України. Слідчий суддя не надає оцінку та не спростовує позицію сторони захисту щодо невідповідності ОСОБА_6 ознакам службової особи. Висновки слідчого судді, до яких він дійшов під час розгляду матеріалів клопотання, спростовують обґрунтованість підозри та протирічать основному висновку, що пред`явлена ОСОБА_6 підозра не є вочевидь необґрунтована. На думку сторони захисту визначена суму застави є заздалегідь непомірною для підозрюваного ОСОБА_6, а тому застава в межах вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є достатньою для гарантування виконання ним покладених на нього обов`язків. Слідчим суддею визначено граничний розмір застави, проте стороною обвинувачення не надано жодного документа, який би підтверджував наявність у підозрюваного грошових коштів, доходів або майна.
У судовому засіданні захисник підозрюваного ОСОБА_6 - ОСОБА_7 доводи, зазначені в своїй апеляційній скарзі, підтримав та просив її задовольнити. Також підтримав доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 .
У судовому засіданні захисник підозрюваного ОСОБА_6 - ОСОБА_8 доводи, зазначені в своїй апеляційній скарзі, підтримав та просив її задовольнити. Також підтримав доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 .
Підозрюваний ОСОБА_6 підтримав позицію своїх захисників. Додатково пояснив, що дійсно знайомив представника МОУ з директором ТОВ «Львівський арсенал». Досвіду закупівель озброєння не мав, на той час займався сільським господарством.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту, вважає, що ухвала слідчого судді постановлена з урахуванням усіх обставин справи та у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, а тому просив залишити її без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів доходить таких висновків.
Щодо підслідності кримінального провадження:
Колегія суддів не погоджується з висновками слідчого судді, що питання про можливе порушення підслідності розслідування кримінального провадження має вирішуватися лише на стадії судового провадження, оскільки відповідно до п.18 ч.1 ст.3 КПК України слідчий суддя здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а тому має надавати оцінку доводам учасників кримінального провадження щодо підслідності справи на стадії досудового розсідування. Разом з тим, вже спір про підслідність вирішується у порядку, визначеному ст.218 КПК України. Таким чином доводи апеляційної скарги в цій частині є слушними.
Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2023 року в справі №761/34746/21 зазначив, що інститут підслідності покликаний оптимізувати діяльність органів, що здійснюють досудове розслідування, з метою його найбільш ефективної та результативної організації для досягнення завдань кримінального провадження, передбачених у ст.2 КПК України. Водночас забезпечення ефективного розслідування і, як складова цієї діяльності, визначення органу розслідування є по суті управлінською діяльністю прокурора, у якого можуть бути найрізноманітніші підстави для передачі справи тому чи іншому органу. Це можуть бути відомості про особисту зацікавленість посадових осіб «правильного» органу розслідування в результатах справи, і їхня функціональна залежність від сторін у справі, і відсутність достатнього досвіду, ресурсів та інформації в того органу, який має проводити розслідування за визначеною законом підслідністю, тощо. Водночас специфіка корупційних злочинів та особливості здійснення досудового розслідування у них потребують недопущення зволікання у фіксації відомостей про такий злочин, термінового вжиття заходів, спрямованих на збирання доказів, та залучення співробітників правоохоронного органу до розслідування в обсязі, необхідному для прийняття рішення щодо ініціювання проведення комплексу негласних слідчих (розшукових) дій.
У розумінні п.2 ч.3 ст.87 КПК України реалізація органами досудового розслідування своїх повноважень, не передбачених КПК України, як підстава для визнання доказів недопустимими означає вчинення дій чи прийняття рішень, які не належать до предмета відання цих органів.
Нормативна вимога проведення процесуальних дій уповноваженими суб`єктами покликана забезпечити вчинення цих дій особами з необхідною кваліфікацією, які виконують свої професійні обов`язки в умовах передбаченого законом контролю і у визначений правовий спосіб. Якщо орган розслідування здійснює слідчі дії, прямо передбачені КПК України, такі дії не можуть вважатися «реалізацією повноважень, не передбачених КПК України» у значенні п.2 ч.3 ст.87 КПК України і мати наслідком автоматичне визнання доказів недопустимими.
Крім того, колегія суддів враховує висновки щодо застосування норми права Великої Палати Верховного Суду висловлені у постанові від 31 серпня 2022 року в справі 756/10060/17, згідно яких невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.
В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.
На користь відповідного висновку свідчить зміст ст.87 КПК України, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з частиною першою цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини, заборони катування й нелюдського поводження (ст.3 Конвенції, ч.1 ст.28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п.«с» ч.3 ст.6 Конвенції, ст.59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п.«d» ч.3 ст.6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст.8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч.1 ст.63 Конституції України).
Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України. З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
З матеріалів справи вбачається, що 20 квітня 2023 року на адресу Офісу Генерального прокурора надійшов рапорт про внесення відомостей щодо виявленого кримінального правопорушення, у якому повідомлено про можливе вчинення службовими особами ТОВ «Львівський арсенал» та Міністерства оборони України злочину з попередньою кваліфікацією за ч.5 ст.191 КК України, які цього ж дня внесено до ЄРДР за №42023000000000674.
Постановою прокурора Офісу Генерального прокурора від 20 квітня 2023 року підслідність кримінального провадження визначено за слідчими Головного слідчого управління Національної поліції України.
З матеріалів справи вбачається, що після внесення відомостей до ЄРДР було отримано ряд доказів. Разом з тим, лише після отримання висновків експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 15 листопада 2023 року №2232423-32, висновка експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 17 листопада 2023 року №26358/23-32 та висновку експерта за результатами проведення судової-технічної експертизи документів №22325/23-33 від 27 листопада 2023 року достеменно було встановлено причетність посадової особи Міністерства оборони України до можливих протиправних діянь. У період до отримання заяви про залучення як потерпілого від 10 січня 2024 року докази розміру заподіянної шкоди у матеріалах клопотання були відсутні. З урахуванням наведеного, колегія суддів не встановила, що розслідування кримінального провадження Головним слідчим управлінням Національної поліції України істотно обмежило права ОСОБА_6, зокрема в порівнянні з тим становищем, у якому він перебував би, якщо б його розслідувало НАБУ, а тому доводи сторони захисту в цій частині є необґрунтовані. У зв`язку з чим, підстав для визнання вказаних доказів недопустимими колегія суддів не вбачає. Разом з тим, колегія суддів під час апеляційного розгляду справи не враховує протокол огляду від 26 січня 2024 року (т.3, а.с.81-87), оскільки відповідно до норм КПК України він не є доказом, який підтверджує наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Щодо наявності підстав для застосування запобіжного заходу:
Відповідно до ст.131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.
Згідно з ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Обставини, що враховуються при застосуванні запобіжного заходу, передбачені ст.178 КПК України.
Відповідно до положень зазначеної норми, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
З матеріалів судової справи вбачається, що з 20 квітня 2023 року по 04 лютого 2024 року Головне слідче управління Національної поліції України здійснювало досудове розслідування у кримінальному провадженні №42023000000000674 від 20 квітня 2023 року відомості про яке внесені на підставі матеріалів ГУ «Д» ДЗНД СБУ за фактом заволодіння службовими особами ТОВ «Львівський арсенал» та Міністерства оборони України державними коштами в особливо великих розмірах під час укладання контракту на поставку мінометних пострілів Міноборони України.
Постановою заступника начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Офісу Генерального прокурора від 05 лютого 2024 року підслідність кримінального провадження №42023000000000674 визначено за НАБУ.
За версією сторони обвинувачення, ОСОБА_6 підозрюється у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому в умовах воєнного стану у складі організованої групи в особливо великих розмірах. Матеріали додані до клопотання, свідчать, що ОСОБА_6 була відведена роль особи, яка, підтримуючи особисті стосунки зі службовими особами Міністерства оборони України, відповідальними за здійснення державних закупівель, мала вчиняти дії, спрямовані на пошук підприємств-контрагентів, з якими можуть бути укладені відповідні договори та контракти на поставку озброєння, та подальше схиляння директора ТОВ «Львівський арсенал» ОСОБА_13 на укладення державного контракту, а також вживати заходів на маскування та приховування протиправної діяльності, пов`язаної із заволодінням бюджетними коштами шляхом створення уяви реальності виконання договірних зобов`язань. Під час апеляційного розгляду підозрюваний підтведив той факт, що особисто знайомив працівника МОУ з директором ТОВ «Львівський арсенал» з метою саме укладення договорів щодо постачання озброєння.
27 січня 2024 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України.
З поняття «обґрунтована підозра», яке міститься у п.175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», вбачається, що обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
З ухвали слідчого судді від 23 лютого 2024 року, вбачається, що слідчий суддя дослідив клопотання та матеріали, які його обґрунтовують, встановив, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце. Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що підозра ОСОБА_6 за ч.5 ст.191 КК України є обґрунтованою, оскільки дане твердження ґрунтується на доказах, які містяться у матеріалах справи. Доводи сторони захисту про недоведеність факту заволодіння ОСОБА_6 чужим майном, шляхом зловживання ним як службовою особою своїм службовим становищем, є необґрунтованими, оскільки злочин за ст.191 КК України вважається закінченим з моменту вилучення чужого майна з володіння власника. Суб`єктом злочину привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ч.2 ст.191) може бути лише службова особа. Про поняття службової особи визначено у примітках 1 і 2 до ст.364 КК України. Зі Статуту ТОВ «Львівський арсенал» вбачається, що метою даного товариства є отримання прибутку для задоволення потреб у його продукції (товарах), роботах, послугах та реалізація на підставі одержаного прибутку соціально-економічних інтересів участників товариств. Предметом діяльності є господарська, в тому числі зовнішньоекономчна діяльність за всіма видами економічної діяльнольності, що прямо не заборонені чинним законодавством України. Матеріали справи підтверджують, що грошові кошти за результатами підписання рішення щодо здійснення попередньої оплати за державним контрактом №403/1/22/317 перераховані на рахунок ТОВ «Львівський арсенал» - 17 листопада 2022 року, тобто в той час коли ОСОБА_6 вже обіймав посаду заступника директора ТОВ «Львівський арсенал». Дата звільнення його із займаної посади не впливає на склад злочину за ст.191 КК України. Розглядаючи апеляційну скаргу, суд виходить із матеріалів клопотання та оцінює наявність обгрунтованої підозри саме в межах інкримінованого кримінального правопорушення. У той же час, можливість зміни кваліфікації дій підозрюваного з врахуванням ст.27 КК України органом досудового розслідування не втрачена, а наявна кваліфікація не впливає на можливість призначення іншого покарання, ніж могла б бути призначена з врахуванням кваліфікації його дій за ст.27 КК України. Докази, які містяться у матеріалах справи, також вказують на те, що в діях ОСОБА_6, ОСОБА_13, ОСОБА_16, ОСОБА_10 та ОСОБА_12 наявні ознаки організованої групи, що визначені ст.28 КК України, які свідчать про завчасну домовленість, узгодженість і послідовність дій. Так, відповідно до ст.28 КК України, кримінальне правопорушення визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об`єднання для вчинення цього та іншого (інших) кримінальних правопорушень, об`єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2018 року зазначив, що визначальною рисою організованої групи є стійкість такого об`єднання. Групу можна визнати стійкою лише за умови, якщо вона є стабільною та згуртованою. Згуртованість групи проявляється у наявності постійних міцних внутрішніх зв`язків між учасниками групи, їх правил поведінки, організатора, чіткого визначення ролі кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників групи і який доведено до їх відома. Стабільність групи виявляється у системності та детальній організації функціонування групи, здатності до заміни учасників, прикритті своєї діяльності як своїми силами, так і за допомогою сторонніх осіб, наявності для функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів. Надані стороною обвинувачення документи підтверджують, що інкримінований ОСОБА_6 злочин вчинено у складі організованої групи разом з ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_17, ОСОБА_13, а також іншими невстановленими особами.
На думку колегії суддів, матеріали справи підтверджують обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у незаконному оберненні грошових коштів МОУ на користь третіх осіб, у співучасті з іншими особами та з використанням свого службового становища. Факт наявності рішення Господарського суду м.Києва від 26 вересня 2023 року про стягнення шкоди не свідчить про відсутність складу злочину за ст.191 КК України, оскільки заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вважається закінченим з моменту отримання можливості розпорядитися ним на власний розсуд, яку підозрювані особи отримали після перерахування коштів з МОУ на рахунки ТОВ «Львівський арсенал».
Враховуючи тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 (ч.5 ст.191 КК України), який є особливо тяжким злочином, відповідальність за вчинення якого передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна; його вік та стан здоров`я; майновий та сімейний стан; відомості, які вказують на ймовірність причетності його до вчинення інших злочинів; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється ОСОБА_6 ; інкримінування йому дій у вчиненні злочинину під час дії воєнного стану в Україні, стан здоров`я підорюваного, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді щодо наявності ризиків, зазначених у п.1, 4 ч.1 ст.177 КПК України, та застосування запобіжного заходу у вигляді застави.
Колегія суддів зазначає, що висновки про ступінь ризиків мають бути зроблені за результатами аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних підозрюваного (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), його поведінки під час досудового розслідування (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя, способу самозабезпечення тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду чи вчинить нове кримінальне правопорушення. Чинний КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. На думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги сторони захисту про відсутність ризиків є необґрунтованими, оскільки прокурор довів як їх наявність, так і можливість їх існування у майбутньому.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти встановленим ризикам. Доказів на підтвердження того, що застосування запобіжного заходу у вигляді застави, є невиправданим, стороною захисту надано не було і колегією суддів обставин для такого висновку не встановлено, а тому доводи апеляційної скарги сторони захисту в частині суворості обраного запобіжного заходу є необґрунтованими.
Відповідно до вимог ч.5 ст.182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати її буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Слідчим суддею враховано майновий стан підозрюваного ОСОБА_18, зокрема: його заробітну плату за період з 2022-2023 роки, яка становиить 294 608 грн 52 коп; належність на праві власності земельних ділянок площею - 3,0585 га; 0,665 га та 0,2068 га у Сумській області, Білопільського району, с/р Верхосульська; садового будинку АДРЕСА_3 ; на праві спільної сумісної власності будинку під АДРЕСА_4, траспортного засобу Volvo XC90, а також обставини справи, зокрема, інкримінування йому злочину у складі організованої групи із заподіянням збитків в особливо великих розмірах, частина з яких виведена за межі України в сумі 3 659 970 дол США та 9 150 000 Євро, що стало можливим завдяки підписанню Додаткової угоди №1 ОСОБА_12 за відсутності всіх дозвільних документів; у період воєнного стану в Україні; який пов`язаний із розкраданням коштів на закупівлю товарів оборонного призначення з метою забезпечення відсічі збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності; наслідки від відсутності достатнього озброєння ЗСУ та неможливість більше року використати кошти для їх потреб; ймовірна причетність його до вчинення інших злочинів, колегія суддів вважає, що застава у розмірі 908 400 грн не є занадто суворим запобіжним заходом та застосована у межах, визначених законом. Тому твердження сторони захисту, що розмір застави є не співмірним, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. Наявність у ОСОБА_6 заборгованості за кредитним лімітом також врахована слідчим суддею при визначенні розміру застави, а також те, що заставу може внести будь-яка інша фізична чи юридична особа, а не лише підозрюваний.
Інші доводи апеляційної скарги були предметом судового розгляду в суді першої інстанції та висновків слідчого судді не спростовують, а наявні суперечності у судовому рішенні не свідчать про відсутність підстав для обрання запобіжного заходу.
Згідно з ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має, у тому числі, право залишити ухвалу без змін.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги захисників підозрюваного ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 слід залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді без змін.
Керуючись ст.131, 132, 176, 177, 180, 182, 194, 309 370, 376, 392, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а:
Апеляційні скарги захисників підозрюваного ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23 лютого 2024 року залишити без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3
ОСОБА_4