Document No. 122963373

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 991/8546/23

провадження № 51-1627 км 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

адвоката ОСОБА_6,

особи, в інтересах

якої подано касаційну скаргу ОСОБА_7,

засудженого ОСОБА_8,

захисників ОСОБА_9,

ОСОБА_10,

представника потерпілого ОСОБА_11,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 52023000000000483 від 20 вересня 2023 року за обвинуваченням

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Юрівка Любарського району Житомирської області, мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 365-2; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України,

ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця м. Києва, мешканця Садового товариства « АДРЕСА_2,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України,

за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_7, на ухвалу судді-доповідача Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 лютого 2024 року про повернення апеляційної скарги адвоката ОСОБА_6 на вирок Вищого антикорупційного суду від 07 грудня 2023 року.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вищого антикорупційного суду від 07 грудня 2023 року було затверджено угоду від 25 вересня 2023 року про визнання винуватості, укладену між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_13 та обвинуваченими:

- ОСОБА_12, якого засуджено за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 рокиз позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, на строк 1 рік, зі штрафом у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_12 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки;

- ОСОБА_8, якого засуджено за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 365-2; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України із застосуванням положень ст. 70 цього Кодексу до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 роківз позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, а також пов`язані з наданням публічних послуг, на строк 1 рік, зі штрафом у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.

На підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_8 від покарання за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_12 було визнано винуватим у зловживанні службовим становищем, тобто в умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для себе та іншої фізичної і юридичної особи використанні службового становища всупереч інтересам служби, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам (ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України).

Цим же вироком, з детальним наведенням обставин, ОСОБА_8 було визнано винуватим :

- в організації зловживання службовим становищем першим заступником генерального директора ДП «НКУ» ОСОБА_12, Особою 2 й Особою 3, тобто в умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для себе та іншої фізичної і юридичної особи, використанні службового становища всупереч інтересам служби, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам (ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України);

- організації зловживанням своїми повноваженнями Особою 5, з метою отримання неправомірної вигоди, вчиненій за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам (ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 365-2 КК України);

- спільній з Особою 1 організації внесення до офіційного документа Особою 5 завідомо недостовірних відомостей на 9-й та 14-й сторінках плану санації ДП «НКУ», вчиненій за попередньою змовою групою осіб (ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України).

Ухвалою судді-доповідача Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 лютого 2024 року апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 повернуто апелянту на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України у зв`язку з тим, що вона була подана особою, яка не мала права на її подання.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі адвокат ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог указує, що суд апеляційної інстанції, повертаючи його апеляційну скаргу на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, дійшов необґрунтованих висновків про те, що вирок суду першої інстанції не стосується прав, свобод та інтересів підзахисної ОСОБА_7 з огляду на таке:

- у вироку наведено формулювання обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_8, яке безпосередньо стосується Особи 2 ( ОСОБА_7 );

- зі змісту рішення місцевого суду можна достеменно встановити діяння Особи 2, а також те, що вона є службовою особою Міністерства культури України ( ОСОБА_7 у період 2016-2019 роки перебувала на посаді заступника міністра);

- у вироку безпосередньо згадується прізвище ОСОБА_7 (а саме стосовно її діянь ОСОБА_8 мав дати показання, а також підтвердити факт і відомі йому обставини залучення її до злочину як виконавця);

- вироком фактично встановлено вчинення Особою 2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, без чого було б неможливе засудження ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України, який не є суб`єктом цього злочину, а тому для визнання його винуватим за вказаною нормою кримінального закону, мала бути службова особа, яка вчинила злочинне діяння (у рішенні місцевого суду, з-поміж інших, вона зазначена Особою 2 ( ОСОБА_7 );

- зі змісту вироку вбачається, що судові витрати були розподілені не на двох осіб (обвинувачених ОСОБА_8 і ОСОБА_12 ), а на сімох осіб (серед яких і ОСОБА_7 );

- місцевий суд фактично підтвердив факт того, що процесуальні витрати здійснювалися для підтвердження вини підозрюваних в іншому кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 .

Таким чином, на переконання адвоката ОСОБА_6, вирок суду першої інстанції стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_7, оскільки у тексті цього рішення наведено дані, які прямо вказують на неї, а також установлено обставини, які дозволяють суду апеляційної інстанції ідентифікувати особу ОСОБА_7 без дослідження матеріалів справи.

Разом з тим адвокат ОСОБА_6, посилаючись на практику Верховного Суду, стверджує, що суддя суду апеляційної інстанції, всупереч вимогам КПК України, на стадії відкриття апеляційного провадження вдався до оцінки доводів апеляційної скарги щодо відповідності затвердженої угоди про визнання винуватості вимогам процесуального закону і наявності підстав для її застосування, посилаючись на те, що обвинувачення та правова кваліфікація кримінальних правопорушень відповідає фактичним обставинам справи.

Ураховуючи вищенаведене, адвокат ОСОБА_6 вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції суперечить положенням статей 370, 394, 399 КПК України.

Крім того, за обставин, детально наведених у касаційній скарзі, адвокат ОСОБА_6 наводить доводи, які, на його переконання, свідчать про допущення судом першої інстанції істотних порушень вимог КПК України в частині затвердження угоди про визнання винуватості та про порушення принципу презумпції невинуватості ОСОБА_7 .

На зазначену касаційну скаргу прокурор ОСОБА_5 і захисник ОСОБА_9, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_8, подали заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів адвоката ОСОБА_6, просять оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни, а подану касаційну скаргу без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні адвокат ОСОБА_6 та його підзахисна ОСОБА_7 підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5, засуджений ОСОБА_8, захисники ОСОБА_9, ОСОБА_10 та представник потерпілого ОСОБА_11 заперечували щодо задоволення касаційної скарги адвоката ОСОБА_6 .

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга адвоката ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За приписами ч. 1 ст. 424 КПК України у касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції.

З урахуванням вищенаведеного предметом розгляду Суду є лише перевірка законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги на вирок суду першої інстанції.

Таким чином,доводи, зазначені у касаційній скарзі адвоката ОСОБА_6, про допущення судом першої інстанції істотних порушень вимог КПК України в частині затвердження угоди про визнання винуватості та порушення принципу презумпції невинуватості ОСОБА_7 не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки вирок Вищого антикорупційного суду від 07 грудня 2023 року не був переглянутий по суті судом апеляційної інстанції.

Разом з тим заслуговують на увагу доводи касаційної скарги в частині необґрунтованості ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 лютого 2024 року про повернення апеляційної скарги адвоката ОСОБА_6 .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України при вирішенні питання про наявність зазначеної у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися положеннями ст. 412 цього Кодексу.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Як визначено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Вироком Вищого антикорупційного суду від 07 грудня 2023 року було затверджено угоду від 25 вересня 2023 року про визнання винуватості, укладену між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_13 та обвинуваченими ОСОБА_12 (за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України) і ОСОБА_8 (ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 365-2; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України).

Не погоджуючись з таким рішенням місцевого суду, адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою судді-доповідача суду апеляційної інстанції було повернуто подану апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України.

Обґрунтовуючи своє рішення, суддя-доповідач суду апеляційної інстанції в цілому вказав, що в тексті вироку не зазначено жодних даних, які б дали змогу під час вирішення питання про відкриття провадження за апеляційною скаргою ідентифікувати безіменну особу, про співучасть з якою йдеться у вироку щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_12 . При цьому, посилаючись на зміст вироку, зауважив, що місцевим судом:

- не встановлено обставин, які б могли свідчити, що умови угод порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, з огляду на те, що їх укладення не має преюдиційного значення для кримінального провадження щодо будь-яких інших осіб;

- зазначено, що вирок не може бути належним та допустимим доказом винуватості інших осіб у вчиненні будь-якого злочину.

З огляду на зазначене суддя-доповідач суду апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вирок, на який подано апеляційну скаргу, не містить жодних відомостей стосовно ОСОБА_7, не порушує її прав та законних інтересів, а тому адвокат ОСОБА_6, який діє в інтересах останньої, не є особою, яка має право на апеляційне оскарження вироку стосовно обвинувачених ОСОБА_8 і ОСОБА_12 у відповідності до вимог статей 393, 394 КПК України, що з урахуванням положень, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, свідчить про необхідність повернення його апеляційної скарги.

Однак такі висновки, на переконання колегії суддів, не є належним чином обґрунтованими і вмотивованими, виходячи з наступного.

У своїй касаційній скарзі адвокат ОСОБА_6, з-поміж іншого, вказує, що:

- у вироку безпосередньо згадується прізвище ОСОБА_7, а саме вказано, що ОСОБА_8 мав дати показання стосовно діянь останньої, а також підтвердити факт і відомі йому обставини залучення її до злочину як виконавця;

- зі змісту вироку вбачається, що судові витрати були розподілені не на двох осіб (обвинувачених ОСОБА_8 і ОСОБА_12 ), а на сімох осіб, за співучастю з якими було вчинено злочини (серед яких і ОСОБА_7 );

- місцевий суд фактично підтвердив факт того, що процесуальні витрати здійснювалися для підтвердження вини підозрюваних в іншому кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 .

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується право кожному на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституції України.

Водночас Європейський суд з прав людини рішенні у справі «Воловік проти України» зазначає, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, то держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених ст. 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду.

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

Положеннями, передбаченими ч. 2 ст. 24 КПК України, гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Згідно з вимогами статей 398, 399 КПК України питання про те, чи подана апеляційна скарга на вирок чи ухвалу суду першої інстанції особою, яка має право її подавати, розглядається і вирішується суддею-доповідачем суду апеляційної інстанції до прийняття рішення про відкриття апеляційного провадження.

За приписами п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК України. Пунктом 10 цієї норми установлено, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 475 КПК України вирок на підставі угоди може бути оскаржено у порядку, передбаченому цим Кодексом, на підставах ст. 394 КПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком установленої законом заборони на таке оскарження. При цьому відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їхніх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя і зверненні до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2 ст. 24 КПК. Отже, при вирішенні питання, чи є підстави для оскарження рішення суду до суду вищого рівня певною особою, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді, ключовим є з`ясування, чи насправді це рішення стосується інтересів конкретної особи.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 липня 2019 року у справі № 199/6365/18 (провадження № 51-1687км19), 10 червня 2021 року у справі № 640/106/18 (провадження № 51-4181км18), 10 вересня 2024 року у справі № 991/8444/23 (провадження № 51-910 км 24).

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19 (провадження № 51-5394кмо19), суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог ст. 398 КПК України питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на цю конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів звертає увагу на те, що право на оскарження вироку стосовно ОСОБА_8 і ОСОБА_12 у адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 може виникнути тільки у випадку, якщо вирок стосується прав, свобод та інтересів останньої.

Адвокат ОСОБА_6, оскаржуючи вирок на підставі угоди, стверджував про те, що під час формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд указав на обставини, які дозволяють ідентифікувати ОСОБА_7 як особу, яка нібито вчинила кримінальне правопорушення у співучасті з ОСОБА_8 і ОСОБА_12 . При цьому, з-поміж іншого, зауважував, що у вироку напряму згадується прізвище ОСОБА_7, стосовно діянь якої ОСОБА_8 мав дати показання, а також підтвердити факт і відомі йому обставини залучення її до злочину як виконавця.

Проте, повертаючи апеляційну скаргу, суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, не дотримався вищенаведених норм КПК України та практики ЄСПЛ і Верховного Суду, та в цій частині обмежився лише формальним посиланням на те, що:

- прізвище підзахисної ОСОБА_6 в тексті вироку згадується лише в описовій частині змісту угоди про визнання винуватості, що відображена в оскарженому рішенні як результат перевірки угоди на відповідність ст. 472 КПК України, що є обов`язковою умовою в ході вирішення питання про її затвердження згідно з ч. 7 ст. 474 КПК України;

- такі відомості жодним чином не вказують та не стверджують про винуватість чи невинуватість ОСОБА_7, а стосуються виключно процесуальних обов`язків обвинувачених як елемента угоди повідомити суду відомі їм обставини.

Таким чином, беручи до уваги вищезазначене, а також ураховуючи доводи касаційної скарги та з огляду на наведені положення КПК України та практику ЄСПЛ і Верховного Суду, колегія суддів вважає, що суддя-доповідач суду апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про необхідність повернення апеляційної скарги адвоката ОСОБА_6 на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України як такого, який не є особою, яка має право на апеляційне оскарження вироку стосовно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_12 у відповідності до вимог статей 393, 394 КПК України.

Крім того, колегія суддів також вважає такими, що заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, в порушення вимог КПК України, на стадії відкриття апеляційного провадження перевірив доводи апеляційної скарги, незаважаючи на те, що така перевірка має здійснюватися під час судового розгляду колегією суддів.

Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суддя-доповідач, спростовуючи доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_6 в частині порушення місцевим судом положень ст. 474 КПК України, зазначив, що судом першої інстанції було перевірено відповідність угоди вимогам закону, зокрема, обвинувачення та правова кваліфікація кримінальних правопорушень відповідають фактичним обставинам справи, які підтверджені обвинуваченими, а тому мають місце підстави для застосування угоди про визнання винуватості.

Таким чином, Суд вважає, що суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 на підставі, передбаченій п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, фактично надав оцінку наявній у справі угоді про визнання винуватості, укладеній між прокурором та обвинуваченими, що суперечить положенням статей 398-401 КПК України, оскільки на стадії вирішення питання про відкриття провадження суд апеляційної інстанції не може досліджувати матеріали провадження або вчиняти інші дії, передбачені статями 404, 405 КПК України.

Така позиція колегії суддів узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 12 липня 2023 року у справі № 522/12266/22 (провадження № 51-1832км23), 19 жовтня 2023 року у справі № 404/5537/22 (провадження № 51-997 км 23).

Вищенаведені порушення, на переконання колегії суддів, є істотними, оскільки вони перешкодили судді суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

За таких обставин, а також ураховуючи те, що доводи касаційної скарги в частині незгоди з вироком суду першої інстанції, з огляду на положення передбачені ст. 424 КПК України, не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга адвоката ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а ухвала судді-доповідача суду апеляційної інстанції відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 436, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, в ході якого потрібно урахувати наведене та прийняти законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 412, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу адвоката ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_7, задовольнити частково.

Ухвалу судді-доповідача Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 лютого 2024 року про повернення апеляційної скарги адвоката ОСОБА_6 на вирок Вищого антикорупційного суду від 07 грудня 2023 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3