- Presiding judge (HACC AC): Kaluhina I.O.
Справа № 991/2744/20
Провадження № 11-кп/991/102/24
Головуючий суддя в суді першої інстанції ОСОБА_1
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 грудня 2024 року місто Київ
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4,
секретар судового засідання ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на вирок Вищого антикорупційного суду від 14.06.2024, у кримінальному провадженні № 42016160000000429, відносно:
ОСОБА_6, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у ст. Депрерадівки Перевальського району Луганської області, є громадянкою України, з вищою освітою, не одружена, має на утриманні малолітню дитину, раніше не судима, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 28 частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України,
за участю:
обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника адвоката ОСОБА_7,
прокурора ОСОБА_8,
У С Т А Н О В И Л А:
Скорочення в цьому судовому рішенні
Суд апеляційної інстанції у цій ухвалі вживає наступні скорочення:
суд першої інстанції - Вищий антикорупційний суд;
кримінальне провадження - кримінальне провадження № 42016160000000429 за обвинуваченням Особи_1, Особи_2, Особи_3, Особи_4, Особи_5, Особи_6 та ОСОБА_6 ;
вирок/вироку від 14.06.2024 - вирок Вищого антикорупційного суду від 14.06.2024 відносно ОСОБА_6 ;
НАБУ - Національне антикорупційне бюро України;
САП - Спеціалізована антикорупційна прокуратура;
сторона обвинувачення - прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
сторона захисту - захисник обвинуваченої ОСОБА_6 ;
НААН/УААН/Академія - Національна академія аграрних наук України/Українська академія аграрних наук (до 06.01.2010);
ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова»/Інститут ім. Таїрова - Національний науковий центр «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» Національної академії аграрних наук України;
ДП «ДГ «Таїровське» - Державне підприємство «Дослідне господарство «Таїровське» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» Національної академії аграрних наук України;
Овідіопольська райдержадміністрація/РДА - Овідіопольська районна державна адміністрація;
Розпорядження № 859 - розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації «Про передачу земельних ділянок ДП «ДГ «Таїровське» ННЦ «ІВіВ ім. Таїрова» на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів)» від 03.08.2010 № 859;
Розпорядження № 919 - розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації «Про припинення права користування на частину земельної ділянки ДП «Дослідне господарство «Таїровське» на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів)» від 18.08.2010 № 919;
Розпорядження № 1234 - розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації «Про надання громадянам України ОСОБА_9 та іншим (всього 143 особи) дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів)» від 21.10.2010 № 1234;
Розпорядження № 1344 - розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації «Про безоплатну передачу у власність громадянам України ОСОБА_10 та іншим (всього 143 особи) земельних ділянок на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів)» від 22.11.2010 № 1344;
Держкомзем - державний комітет із земельних ресурсів;
Регламент - Регламент Овідіопольської державної адміністрації, затверджений розпорядженням голови райдержадміністрації від 29.11.2007 № 1574;
ЗК України - Земельний кодекс України;
ГК України - Господарський кодекс України;
Закон № 1952 - Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;
Закон № 3065 - Закон України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу»;
Закон № 858 - Закон України «Про землеустрій»;
Закон № 1808 - Закон України «Про державну експертизу землевпорядної документації»;
Закон № 1087 - Закон України «Про кооперацію»;
Закон № 353 - Закон України «Про топографо?геодезичну і картографічну діяльність»;
Порядок № 677 - Порядок розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 22.05.2003;
Методика № 391 - Методика проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему України від 03.12.2004;
Інструкція № 43 - Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999;
Тимчасовий порядок № 174 - Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003;
КК України - Кримінальний кодекс України;
КПК України - Кримінальний процесуальний кодекс України;
ЦК України - Цивільний кодекс України;
ЄСПЛ - Європейський суд з прав людини;
Конвенція - Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод;
ВСУ - Верховний Суд України;
ВС - Верховний Суд;
ВП ВС - Велика палата Верховного Суду;
ККС ВС - Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені обставини судом першої інстанції
30.03.2020 до суду першої інстанції надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016160000000429 за обвинуваченням Особи_1, Особи_2, Особи_3, Особи_4, Особи_5, Особи_6 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України.
У зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, за ініціативою захисту, суд першої інстанції своїми ухвалами від 03.02.2021, 02.03.2021, 13.09.2021 та 20.05.2022 обвинувачених Особи_1, Особи_2, Особи_3, Особи_4, Особи_5, Особи_6 звільнив від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України, а кримінальне провадження № 42016160000000429 у частині обвинувачення цих осіб закрив на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Під час судового розгляду ОСОБА_6 заперечувала проти закриття стосовно неї кримінального провадження, наполягала на проведенні судового провадження у повному обсязі в загальному порядку та з ухваленням вироку.
Отже, за результатами розгляду кримінального провадження по суті відносно ОСОБА_6, суд першої інстанції 14.06.2024 ухвалив вирок, яким:
- визнав ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України;
- призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади у державних органах та органах місцевого самоврядування, державних установах та підприємствах, пов`язані з виконанням організаційно?розпорядчих та адміністративно?господарських функцій на строк 3 роки та зі штрафом у розмірі 17 000 грн;
- звільнив ОСОБА_6 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності;
- вирішив питання щодо заходів забезпечення, процесуальних витрат та речових доказів.
Суд першої інстанції визнав доведеним, що ОСОБА_6, будучи головним спеціалістом юридичного відділу апарату Овідіопольської районної державної адміністрації та виконуючи обов`язки начальника юридичного відділу апарату Овідіопольської районної державної адміністрації, умисно, в інтересах Особи_1, Особи_2, Особи_3 та інших осіб, використала своє службове становище всупереч інтересам служби та за попередньою змовою у групі з іншими службовими особами, вчинила дії, спрямовані на протиправне вилучення з державної власності особливо цінних земель, з метою їх заволодіння третіми особами.
Разом із тим, оскільки вирок не може стосуватися прав, свобод та інтересів осіб, які не є учасниками судового провадження, суд першої інстанції, при викладенні обставин, визнаних доведеними, деперсоніфікував відомості щодо осіб, яким органом досудового розслідування інкриміновано вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою у групі з обвинуваченою та стосовно яких кримінальне провадження закрито.
Також, суд першої інстанції наголосив, що в ухваленому вироку не здійснювалося дослідження та оцінка правомірності дій інших осіб, провадження стосовно яких закрите; не вирішувалося наперед питання про їхні права, свободи чи інтереси; не встановлювалися преюдиційні факти щодо них, а формулювання обвинувачення ОСОБА_6 наводилося з урахуванням наведених вище застережень.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погодившись із вироком від 14.06.2024, захисник обвинуваченої ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 звернулася до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою. За змістом вимог просить повторно дослідити зазначені в апеляційній скарзі письмові докази та за результатами апеляційного розгляду скасувати оскаржуваний вирок і ухвалити новий, яким кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрити у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Сторона захисту у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що: оскаржуваний вирок не відповідає вимогам ст. 370 КПК України; суб`єктивна сторона складу кримінального правопорушення відсутня, оскільки суд першої інстанції встановив відсутність корисливого мотиву в діях ОСОБА_6 ; досліджені судом першої інстанції докази не є достатніми для доведення наявності суб`єктивної сторони складу кримінального правопорушення.
Зауважує, що ОСОБА_6 діяла виключно у межах повноважень та відповідно до чинного на той момент законодавства. З державних актів на право постійного користування земельними ділянками не убачалося, що вилучені земельні ділянки належали до особливо цінних земель. Враховуючи, що земельні ділянки не належали до особливо цінних та перебували за межами населених пунктів, розпорядження такими землями належить до повноважень районних державних адміністрацій. Під час передачі земельних ділянок із постійного землекористування ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» до ДП «ДГ «Таїровське» їх цільове призначення не змінювалося, оскільки передача відбувалася у межах сільськогосподарської категорії, а тому розробка проєкту землеустрою у цьому випадку не потрібна. Захист посилається на законність розпоряджень. Зазначає, що ці розпорядження не оскаржувалися в порядку адміністративного судочинства, а також жодних зауважень з боку прокуратури та Одеської обласної адміністрації до них не було.
Також, захист посилається на відсутність заподіяної шкоди, оскільки матеріали справи не містять відомостей, в особі якої саме юридичної особи заподіяні збитки державі. Представник такої особи як представник потерпілого залучений не був. Цивільний позов про стягнення заподіяних збитків не пред`являвся. Крім того, захист вважає, що суд першої інстанції безпідставно послався на висновки експерта та встановив збитки в розмірі 16 508 753 грн. На думку захисту, такі висновки експерта є неналежним доказом, оскільки у них зазначено лише можливий показник середньої ціни за один квадратний метр аналогічної земельної ділянки у різні періоди часу (станом на 2018 рік), але не на час підготовки та погодження ОСОБА_6 (серпень 2010 року) проєктів розпоряджень. Отже, сума нібито завданої майнової шкоди державі, є припущенням.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні обвинувачена та її захисник у повному обсязі підтримали апеляційну скаргу з наведених в ній підстав, просили задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Послався на законність та обґрунтованість вироку. Уважає, що підстав для його скасування немає.
Мотиви суду
Заслухавши суддю-доповідача щодо суті оскаржуваного судового рішення та поданої апеляційної скарги, вислухавши доводи й заперечення учасників судового провадження, повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, у межах заявлених сторонами клопотань, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченої, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частинами 1 та 2 статті 2 КК України передбачено, що підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вини не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Отже, суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», «Кобець проти України», «Ірландія проти Сполученого Королівства» та ін.).
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги (ч. 1 ст. 404 КПК України).
Отже, для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів у межах наведених сторонами доводів має перевірити законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції, правильність встановлення фактичних обставин та застосування норм права.
Щоб перевірити правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, колегія суддів перш за все з урахуванням доводів апеляційної скарги має визначити коло доказів, які можуть бути використані у цьому провадженні, вирішивши чи є допустимими та належними докази.
Для перевірки правильності застосування норм права колегія суддів має встановити, чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченої на підставі встановлених фактичних обставин з урахуванням попередньо встановленого кола належних та допустимих доказів.
Колегія суддів за клопотанням сторони захисту повторно дослідила докази, на які вона посилалась по суті пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення.
Щодо інших доказів, які були використані судом першої інстанції при ухваленні вироку та які повторно не були досліджені, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дослідив ці докази з дотриманням засади безпосередності й надав їм правову оцінку. Своєю чергою колегія суддів не змінює оцінку цих доказів, надану судом першої інстанції, і не встановлює на підставі них нових обставин у кримінальному провадженні - суд апеляційної інстанції може посилатись на звукозапис показань свідка, допитаного в суді першої інстанції, без безпосереднього дослідження його показань, якщо при цьому не здійснюються переоцінка показань свідка та встановлення нових обставин кримінального провадження (постанова ККС ВС від 21.10.2020 у справі № 345/522/16-к).
Щодо визначеного кола належних та допустимих доказів, на підставі яких суд першої інстанції встановив фактичні обставини кримінального правопорушення
Критерії, за якими здійснюється оцінка доказів з точки зору допустимості
Хоча належність та допустимість доказів не була предметом апеляційної скарги сторони обвинувачення, колегія суддів вважає необхідним зазначити таке.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі ст. 2, 7, 370, 404, 419 КПК України під час перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні необхідно проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь (див., наприклад, постанови ВС від 17.07.2018 у справі № 125/2485/15-к, від 04.12.2018 у справі № 463/836/16-к, від 19.02.2019 у справі № 686/4578/16-к, від 02.07.2019 у справі № 515/331/17, від 30.09.2020 у справі № 523/16917/15-к, від 10.02.2021 у справі № 664/317/17, від 08.12.2021 у справі № 464/3115/18 та інші).
Згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування, чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Відповідно до норм ст. 86 і 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використано при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та іншими законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
При наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими необхідно лише тоді, коли такі порушення: прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.
Різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч. 4 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК України) - у випадках, коли: такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч. 1 ст. 89 КПК України) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якби була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК України вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.
Такої позиції дотримується і ВС (постанови ККС ВС від 22.10.2021 у справі № 487/5684/19, від 27.10.2021 у справі № 668/69/16-к, від 14.06.2023 у справі № 573/1510/18, від 21.06.2023 у справі № 943/2064/19 тощо).
Фактичні дані, отримані внаслідок процесуальних порушень, пов`язаних із можливим істотним порушенням прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів, можна поділити на ті, що: отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини (які прямо передбачені КПК України або встановлені судом); мають похідний характер від доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав і свобод людини; отримані внаслідок інших порушень прав і свобод людини, які будуть мати різний алгоритм перевірки на предмет допустимості залежно від характеру допущеного порушення.
Вирішуючи на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України питання щодо допустимості доказу, який отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав чи свобод людини, суд має обґрунтувати: яке саме фундаментальне право чи свобода особи були порушені, в чому саме полягає істотність такого порушення тою мірою, що обумовлює недопустимість доказу, та за відповідності ситуації переліку критеріїв, наведеним в ч. 2 цієї статті - послатись на конкретний пункт цієї норми.
При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини та використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі ч. 1-3 ст. 87 КПК України. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК України, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі ч. 1 ст. 87 цього Кодексу. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицію ККС ВС, викладеною у постановах від 22.10.2021 у справі № 487/5684/19, від 27.10.2021 у справі № 668/69/16-к, від 08.10.2019 у справі № 639/8329/14-к та від 12.11.2019 у справі № 236/863/17. У разі ж встановлення іншого порушення прав та свобод людини (крім істотних) суд в кожному конкретному випадку має перевірити, у тому числі чи вплинуло таке порушення на загальну справедливість судового розгляду за критеріями Конвенції, практики ЄСПЛ та національного законодавства.
При вирішенні питання щодо допустимості фактичних даних, отриманих з порушенням процесуального закону, щодо яких є сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, суд в кожному конкретному випадку має встановити: чи спричинило це порушення появу обґрунтованих сумнівів у достовірності фактичних даних, отриманих в результаті проведення процесуальної дії; чи можливо усунути такі сумніви за допомогою інших доказів чи додаткових процесуальних засобів доказування. У цьому випадку докази, отримані з порушеннями КПК України, можуть бути використані судом як допустимі лише у разі, якщо: ці порушення не є істотними, тобто не могли вплинути та не впливають на достовірність отриманих фактичних даних (недопустимість правового «пуризму»); порушення є суттєвими (такими, що породжують сумніви у достовірності доказів), втім такі сумніви можуть бути усунуті іншими зібраними допустимими доказами. У разі встановлення порушення, що породжує сумніви в достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути на основі інших доказів чи за допомогою проведення додаткових процесуальних дій, суд має визнати такий доказ недопустимим. Суд здійснює встановлення достовірності доказу шляхом дослідження та аналізу його змісту, перевірки та співставлення з іншими доказами на предмет об`єктивного взаємозв`язку та взаємоузгодження.
Наведені загальні правила перевірки допустимості доказів з мотивів процесуальних порушень порядку їх отримання узгоджуються з: практикою ЄСПЛ у контексті встановлення загальної справедливості судового розгляду (Schenk v. Switzerland, заява № 10862/84, §§ 46-49,12.07.1998, Биков проти Росії [ВП], заява № 4378/02, §§ 88-90, 10.03.2009, LeeDavies v. Belgium, заява № 18704/05, § 41, 28.07.2009, Prade v. Germany, заява № 7215/10, § 33, 03.03.2016, Берлізев проти України від 08.07.2021 (заява № 43571/12), §§ 51-52 та Lysyuk проти України заява № 72531/13, § 67, 14.10.2021); підходом ВП ВС, за яким у разі, коли ЄСПЛ хоч і констатував порушення статті 8 Конвенції щодо заявника на стадії досудового розслідування кримінальної справи (порушення права на повагу до приватного життя через негласну відеозйомку заявника за відсутності передбаченого національним законодавством дозволу суду на її проведення), однак таке порушення не вплинуло на загальну справедливість судового розгляду, то відсутні підстави для визнання судових рішень щодо заявника незаконними та їх скасування (постанова ВП ВС від 22.06.2022 у справі № 1-693/2010); висновком ВП ВС у постанові від 31.08.2022 у справі № 756/10060/17 у контексті необхідності вмотивування судом висновку про істотне порушення вимог КПК України (щодо того, чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося) та практикою ККС ВС (постанови від 01.12.2020 у справі № 318/292/18, від 22.10.2021 у справі № 487/5684/19, від 27.10.2021 у справі № 668/69/16-к, від 07.09.2022 у справі № 428/11288/17, від 27.09.2022 у справі № 461/1593/19, від 20.10.2022 у справі № 185/5413/16, від 01.11.2022 у справі № 185/5413/16, від 01.11.2022 у справі № 344/2995/15-к, від 07.11.2022 у справі № 740/1179/19, від 09.11.2022 у справі № 761/31918/14-к, від 08.12.2022 у справі № 459/2489/17, від 13.12.2022 у справі № 361/6846/15-к, від 17.01.2023 у справі № 753/13113/18, від 01.02.2023 у справі № 591/6692/16-к, від 14.06.2023 у справі № 573/1510/18, від 21.06.2023 у справі № 943/2064/19, від 17.10.2023 у справі № 455/844/16-к) і будуть використовуватися судом у цій справі.
Ухвалюючи обвинувальний вирок відносно ОСОБА_6 за пред`явленим їй обвинуваченням, суд першої інстанції урахував, зокрема покази свідків, дані, що містяться у протоколах слідчих дій, висновках експертів та інші письмові докази.
При цьому, у цій справі суд першої інстанції ретельно перевірив докази, надані стороною обвинувачення та стороною захисту і відповідно до ст. 94 КПК України дав належну оцінку кожному з них з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та їх сукупності - з погляду достатності для прийняття рішення.
Перевірка доводів сторони захисту щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам
Щодо встановлення статусу земельних ділянок, які перебували у постійному користуванні ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» та ДП «ДГ «Таїровське», їх розташування
В апеляційній скарзі сторона захисту посилається на те, що суд першої інстанції дійшов суперечливих висновків щодо встановлення статусу земельних ділянок.
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії ІІ?ОД № 001504 від 22.11.2000 площа земель, наданих під закладку селекційних насаджень та маточників винограду, для ведення дослідних та навчальних цілей Інституту ім. В.Є. Таїрова у постійне користування на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, становила 138,7 га, а саме: ділянка № 1 - 0,04 га, ділянка № 2 - 0,11 га, ділянка № 3 - 0,62 га, ділянка № 4 - 0,77 га, ділянка № 5 - 0.13 га, ділянка № 6 - 0,48 га, ділянка № 7 - 0,02 га, ділянка № 8 - 68,14 га, ділянка № 9 ? 18,78 га, ділянка № 10 - 49,62 га.
Державний акт серії ІІ?ОД № 001504 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 22.11.2000 під № 34?18. У цьому акті зазначено, що землю надано у постійне користування відповідно до рішення 13 сесії ХХІІІ скликання Таїровської селищної Ради народних депутатів від 30.05.2000 № 13.
Окрім того, відповідно до довідки відділу Держкомзему в Овідіопольському районі щодо руху земельних угідь ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» за 2010 рік, станом на 01.01.2010 у користуванні інституту знаходилось 138,7 га земельних угідь, у тому числі: 90,95 га ріллі, 40,69 га багаторічних насаджень (виноградників), 7,06 га інших угідь (3,09 га дороги, 2,12 га господарські двори, 0,7 га лісосмуги, 1,15 га забудови).
Отже, у постійному користуванні ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» до 03.08.2010, тобто до моменту прийняття Розпорядження № 859, перебувало 138,7 га земельних угідь, наданих під закладку селекційних насаджень та маточників винограду, для ведення дослідних та навчальних цілей.
Крім того, згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ІІ?ОД № 002652 від 24.04.2000 площа земель, наданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва дослідному господарству «Таїровське» Інституту виноградарства та виноробства ім. В.Є. Таїрова у постійне користування на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, становила 748,0 га, а саме: ділянка № 1 - 355,0 га, ділянка № 2 - 229,6 га, ділянка № 3 - 21,0 га, ділянка № 4 - 56,6 га, ділянка № 5 - 64,2 га, ділянка № 6 - 8,8 га, ділянка № 7 - 1,7 га, ділянка № 8 - 0,6 га, ділянка № 9 - 2,6 га, ділянка № 10 - 4,6 га, ділянка № 11 - 3,8 га, ділянка № 12 - 0,1 га.
Як встановлено із державного акта серії ІІ?ОД № 002652, останній зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 24.04.2000 під № 23?18. У цьому акті зазначено, що землю надано у постійне користування відповідно до рішення 3 сесії ХХІІІ скликання Таїровської селищної Ради народних депутатів від 24.07.1998 № 3.
До вказаного Державного акта вносились зміни такими рішеннями:
1) рішенням Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 24.02.2006 № 982, яким вилучено 1.26 га;
2) розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації від 14.07.2006 № 863, якими вилучено 5,62 га;
3) розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації від 25.12.2006 № 1768, яким вилучено 8,00 га;
4) розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації від 16.06.2007 № 685, яким вилучено 1,51 га;
5) розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації від 16.06.2007 № 685, яким вилучено 27,55 га;
6) розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації від 30.07.2010 № 845, яким вилучено 6,17 га.
До 03.08.2010, тобто до моменту прийняття Розпорядження № 859, у постійному користуванні ДП «ДГ «Таїровське» перебувало 697,89 га земельних угідь, наданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до листа директора ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» від 13.09.2007 № 787 Особи_1, останній звернувся до УААН із проханням надати дозвіл на вилучення із землекористування Інституту ім. Таїрова земельної ділянки № 9 площею 10,73 га, яка закріплена за ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» згідно з державним актом на право постійного користування землею, з метою створення садового товариства для працівників Інституту ім. Таїрова та ДП «ДГ «Таїровське». Водночас у цьому листі зазначено, що вказана земельна ділянка розташована на західному схилі прилеглої до смт Таїрове у місцевості в межах населеного пункту та в перспективі генерального плану смт Таїрове підлягає забудові.
Листом від 10.09.2007 № 489 Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області повідомила ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова», що не заперечує щодо відведення земельної ділянки площею 10,73 га, яка відповідно до генерального плану знаходиться в межах населеного пункту смт Таїрова для створення садового товариства для працівників ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» та ДП «ДГ «Таїровське».
Згідно з листом Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 01.11.2019 № 1423 земельна ділянка площею 10,73 га із земельної ділянки № 9 площею 18,78 га, що перебувала у користуванні ДП «ДГ «Таїровське», відповідно до опису меж смт Таїровське Овідіопольського району Одеської області, який є додатком до рішення Одеської обласної ради від 22.12.2007 № 137?V «Про зміни меж селища міського типу Таїрове Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області» - знаходиться за межами населених пунктів Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області. Водночас у вказаному листі зазначено, що чинний генеральний план смт Таїрове Овідіопольського району Одеської області був затверджений рішенням Таїровської селищної ради від 14.12.2006 № 222?V «Про затвердження проєкту коригування генерального плану забудови селища міського типу Таїрове Овідіопольського району Одеської області» і протягом 2010?2011 років до нього зміни не вносилися.
Отже, земельна ділянка площею 10,73 га із земельної ділянки № 9 площею 18,78 га знаходиться за межами населених пунктів Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.
Класифікація ґрунтів за групами здійснюється на підставі даних природно?сільськогосподарського районування території України. Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 06.10.2003 № 245 «Про затвердження переліку особливо цінних груп ґрунтів» визначено склад, кількість та групи ґрунтів кожної провінції України. Документом, що містить різні, у тому числі визначальні для оцінки якості земель, показники ґрунту, є паспорт ґрунту, що складається відповідно до ГОСТ 17.4.2.03?86 «Охрана природы. Почвы. Паспорт почв».
Однак, віднесення земель до особливо цінних відбувається не тільки на підставі їх природних якостей, а й з урахуванням їх використання для певних соціально значущих потреб.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 150 ЗК України (у редакції, чинній станом на 22.11.2010) до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно?чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лісах і глеюваті; бурі гірсько?лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново?підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; землі, надані в постійне користування НВАО «Масандра» та підприємствам, що входять до його складу; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково?дослідних установ і навчальних закладів; землі природно?заповідного фонду; землі історико?культурного призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України (в редакції від 30.10.2010) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково?дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Указом Президента України від 21.11.2003 № 1329/2003 Інституту виноградарства та виноробства ім. В.Є. Таїрова Української академії аграрних наук надано статус Національного наукового центру і перейменовано в Національний науковий центр «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова».
Відповідно до п. 1.3. ст. 1 Статуту ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова (в редакції від 2006 року) ННЦ «ІВіВ ім. В.Є.Таїрова» (Наукова установа) перебуває у віданні УААН як органу управління державним майном, закріпленим за Науковою установою.
Згідно зі ст. 1 Закону № 3065 Національна академія наук України є вищою державною науковою організацією України, яка організовує і здійснює фундаментальні та прикладні наукові дослідження, а також координує проведення фундаментальних досліджень у наукових установах та організаціях України. Галузеві академії наук є державними науковими організаціями України, які здійснюють фундаментальні дослідження, організовують, проводять та координують прикладні дослідження у відповідних галузях науки.
Відповідно до п. 7.1 ст. 7 Статуту Інституту ім. Таїрова Національний науковий центр «Інститут виноградарства і виноробства імені ОСОБА_11 » є головною науково?дослідною установою в Україні з фундаментальних та прикладних проблем розвитку виноградарства. Він діє як методологічний і науково?організаційний центр, координує дослідження з проблем виноградарства, що фінансуються Академією, в т.ч. тих, що проводяться іншими науковими установами і кафедрами вищих навчальних закладів країни, надає їм методичну допомогу в проведенні досліджень та підготовці наукових кадрів.
Отже, Інститут ім. В.Є. Таїрова є науково?дослідною установою, яка перебуває у віданні галузевої академії наук - УААН як органу управління державним майном, закріпленим за ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова».
Окрім того, відповідно до п. 3.3 ст. 3 Статуту Інституту ім. Таїрова наукова установа, заснована на державній власності на основні засоби, інше майно, закріплене за нею Академією та придбане за рахунок коштів, загального або спеціального фондів Державного бюджету, що є економічною основою її діяльності. За Науковою установою також закріплені земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Академії і надані їй на праві власності постійного користування землею, що посвідчується державним актом. Землі дослідних полів Наукової установи та ділянки з цінними ґрунтами відносяться до особливо цінних земель і їх вилучення для суспільних потреб не допускається, за виключенням випадків, визначених ЗК України.
Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що земельна ділянка, яка надана Інституту ім. Таїрова під закладку селекційних насаджень та маточників винограду, для ведення дослідних та навчальних цілей відноситься до особливо цінних земель.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту в цій частині.
Щодо обставини вибуття земельної ділянки із державної власності
Суд першої інстанції встановив, що листом від 10.09.2007 № 489 до директора ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова», Таїровська селищна рада надала згоду щодо відведення земельної ділянки, площею 10,73 га, прилеглої до садового товариства «Виноградар», яка належить ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» і знаходиться, відповідно до генерального плану в межах населеного пункту смт Таїрове, для створення садового товариства для співробітників ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» та ДП «ДГ «Таїровське».
13.09.2007 директор ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» Особа_6 підписав лист № 787 на адресу президента УААН ОСОБА_12, в якому просив надати дозвіл на вилучення із землекористування земельної ділянки № 9 площею 10,73 га, яка закріплена за ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» згідно з Державним актом на право постійно користування землею, з метою створення садового товариства для працівників ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» та ДП «ДГ «Таїровське».
18.09.2007 начальник відділу земельних ресурсів у Овідіопольському районі Особа_4 підписав та скріпив гербовою печаткою відділу земельних ресурсів у Овідіопольському районі довідку № 350 щодо нормативно?грошової оцінки земельної ділянки площею 10,73 га та довідку № 352 про те, що земельна ділянка, яка передбачається для переведення до земель запасу сільськогосподарського призначення в смт Таїрове на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району, перебуває в постійному користуванні Інституту ім. В.Є. Таїрова.
Так, на підставі вищевказаних документів, Президією Академії, відповідно до протоколу № 14 від 20.09.2007, прийнято рішення та винесено постанову про надання згоди на вилучення із землекористування ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» земельної ділянки площею 10,73 га для створення садового товариства працівниками ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» та ДП «ДГ «Таїровське» і покладено на директора ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» ОСОБА_13 здійснення вилучення і передачі земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства.
Надалі, Особа_1 підписав адресований голові Овідіопольської районної державної адміністрації ОСОБА_14 лист № 411 від 26.05.2009 про те, що ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» не заперечує проти вилучення зі свого землекористування земельної ділянки площею 10,73 га для створення садового товариства працівниками ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» та ДП «ДГ «Таїровське», а також лист № 412 від 28.05.2009 про те, що земельна ділянка площею 10,73 га, дозвіл на вилучення якої надано Президією Академії, не використовується у дослідницьких цілях з науковою метою і знаходиться в загальній сівозміні сільськогосподарського використання.
Під час розгляду листів від 26.05.2009 № 411 та від 28.05.2009 № 412, голова Овідіопольської райдержадміністрації ОСОБА_14 звернулась до начальника Головного управління Держкомзему України в Одеській області ОСОБА_15 із листом від 03.09.2009 № 1/35/01?2258 щодо роз`яснення повноважень Овідіопольської РДА щодо вилучення частини земельної ділянки площею 10,73 га, яка надавалася під закладку селекційних насаджень і маточників винограду для ведення дослідних і навчальних цілей.
У відповідь на вказаний лист Овідіопольською РДА отримано роз`яснення положень земельного законодавства у листі головного управління Держкомзему у Одеській області від 15.09.2009 № 2?4?14/4542 про те, що відповідно до п.«ґ» ч. 3 та п. «е» ч. 4 ст. 84 ЗК України земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності державних галузевих академій наук належать до земель державної власності та не можуть передаватись у комунальну та приватну власність. Окрім того, у вказаній відповіді зазначено, що частина земельної ділянки площею 10,73 га, яку планувалось вилучити із землекористування ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова», належить до особливо цінних земель, тимчасове невикористання вказаної земельної ділянки не спричиняє зміну її цільового призначення, тому відповідно до ст. 149 та 150 ЗК України вилучення із постійного користування ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» частини земельної ділянки площею 10,73 га не належить до компетенції Овідіопольської РДА.
Листами від 17.09.2009 № 1/35/01?2406 та від 26.10.2009 № 1/35/01?2772 голови Овідіопольської РДА ОСОБА_14, директора Інституту ім. Таїрова Особа_1 повідомлено, що земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності державних галузевих академій наук належать до земель державної власності та не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, зокрема для створення садового товариства працівниками Інституту ім. Таїрова та ДП «ДГ «Таїровське», а частина земельної ділянки площею 10,73 га належить до особливо цінних земель, її вилучення із постійного користування Інституту ім. Таїрова не належить до компетенції районної державної адміністрації.
Після того як Овідіопольська РДА відмовила ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» у наданні згоди на припинення права постійного користування частиною земельної ділянки, що знаходиться у постійному користуванні ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» загально площею 10,73 га, директор Інституту ім. Таїрова Особа_1 звернувся із листом від 24.09.2009 № 775 до Голови Одеської державної обласної адміністрації, в якому просив посприяти у вирішенні вказаного питання.
На вищевказаний лист Головне управління Держкомзему в Одеській області надало відповідь від 21.10.2009 № 2?7?13/5574, яка містить аналогічні роз`яснення, які були викладені у відповіді від 15.09.2009 № 2?4?14/4542.
12.11.2009 директор ДП «ДГ «Таїровське» Особа_3 підписав лист № 320, адресованого президенту Академії, із проханням передати земельні ділянки № 8 площею 68,14 га та № 9 площею 18.78 га, належних Інституту ім. Таїрова у постійне користування ДП «ДГ «Таїровське» з метою забезпечення їх ефективного використання.
24.11.2009 Особа_1 підписав лист № 893, адресованого президенту Академії, в якому підтримав прохання Особа_3 щодо передачі земельних ділянок № 8 площею 68,14 га та № 9 площею 18,78 га Інституту ім. Таїрова у постійне користування ДП «ДГ «Таїровське».
На підставі листів Особа_3 від 12.11.2009 № 320 та Особа_1 від 24.11.2009 № 893 Президією Академії, відповідно до протоколу № 20 від 23.12.2009, прийнято рішення та винесено постанову про надання згоди на вилучення із землекористування Інституту ім. В.Є. Таїрова земельних ділянок № 8 площею 68,14 га та № 9 площею 18,78 га, загальною площею 86,92 га, та передачу їх у постійне користування ДП «ДГ «Таїровське».
Також на підставі листа Особа_1 від 11.12.2009 № 928 Президією Академії, відповідно до протоколу № 20 від 23.12.2009, прийнято рішення та винесено постанову «Про внесення змін до постанови Президії УААН від 20.09.2007 (протокол № 14) «Про вилучення землі із землекористування Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені ОСОБА_11 ».
30.07.2010 заступник директора ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» Особа_2 підписав лист № 377, адресованого голові Овідіопольської РДА Особа_5 щодо передачі у постійне користування ДП «ДГ «Таїровське» для ведення сільськогосподарського виробництва земельних ділянок загальною площею 86,92 га, належних до цього ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова». Окрім того, цього ж дня Особа_3 підписав лист № 163, адресований голові Овідіопольської РДА Особа_5, в якому зазначено, що ДП «ДГ Таїровське» погоджується прийняти до складу земель вказаного державного підприємства земельних ділянок площею 86,92 га у постійне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Так, за результатами розгляду листів № 377 та № 163, головний спеціаліст юридичного відділу апарату Овідіопольської РДА ОСОБА_6 розробила, як виконувач обов`язків начальника юридичного відділу апарату Овідіопольської РДА, та погодила проєкт розпорядження Овідіопольської РДА «Про передачу земельних ділянок ДП «ДГ «Таїровське» ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» на території Таїровської селищної Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів)» і направила для погодження начальнику відділу Держкомзему в Овідіопольському районі Особа_5.
02.08.2010 Особа_5 погодив проєкт розпорядження Овідіопольської РДА «Про передачу земельних ділянок ДП «ДГ «Таїровське» ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів)».
Окрім того, 03.08.2010 перший заступник голови Овідіопольської районної державної адміністрації Особа_6 погодив проєкт та видав Розпорядження № 859.
Вказаним розпорядженням вирішено:
1) припинити право користування на земельні ділянки загальною площею 86,92 га (рілля), яка надана у постійне користування ННУ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» під закладку селекційних насаджень і маточників винограду для ведення дослідних і навчальних цілей на території Таїровської селищної ради Овідіопольського районну Одеської області (за межами населених пунктів);
2) передати ДП «ДГ «Таїровське» ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» у постійне користування земельну ділянку загальною площею 86,92 га (рілля) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Таїровської селищної ради Овідіопольського районну Одеської області (за межами населених пунктів);
3) внести зміни до державного акта на право постійного користування: 1) ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова», серії ІІ?ОД № 001504, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № ТЇ № 34?18 від 22.11.2000; 2) ДП «ДГ «Таїровське» ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова», серії ІІ?ОД № 02652, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № ТЇ № 23?19 від 24.04.2000;
4) відділу Держкомзему у Овідіопольському районі Одеської області внести відповідні зміни до земельно?облікової документації.
Цільове використання (використання за цільовим призначенням) земельної ділянки вважається одним із принципів земельно?правового регулювання згідно зі ст. 19, 96 ЗК України.
Відповідно до п. 5.3. ст. 5 Статуту ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» наукова установа зобов`язана, зокрема, забезпечувати цільове використання закріпленого за нею майна та виділених коштів; здійснювати заходи з удосконалення організації своєї діяльності.
Згідно з п. 6.5 ст. 6 Статуту ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» директор здійснює оперативне управління установою та несе персональну відповідальність за її діяльність, зокрема, за збереження закріпленого за установою державного майна.
Схожі обов`язки передбачені у Статуті ДП «ДГ «Таїровське». Так, господарство зобов`язане, зокрема, забезпечувати ефективне та цільове використання закріпленого за ним державного майна та виділених державних коштів. Директор здійснює управління господарством та несе персональну відповідальність за стан та діяльність господарства, зокрема, за збереження та ефективне використання майна господарства (п. 5.2.1 ст. 5 та п. 6.7 ст. 6).
Отже, керівники підприємств, установ та організацій Академії повинні вживати необхідних заходів щодо ефективного та цільового використання закріпленого за ними державного майна та надавати відповідну інформацію до Академії для здійснення останньою відповідного контролю.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Документація із землеустрою - це затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проєктів тощо.
Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно?заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико?культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному Земельним Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.
Так, згідно з ч. 1 та 2 ст. 20 ЗК України (у редакції від 31.07.2010) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проєкти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико?культурного призначення.
Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених ст. 31, 33?37 цього Кодексу (ч. 5 ст. 20 ЗК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України (в редакції від 31.07.2010) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для 1) виробництва сільськогосподарської продукції, 2) здійснення сільськогосподарської науково?дослідної та навчальної діяльності, 3) розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Українським класифікатором цільового використання земель, затвердженого листом Держкомзему України від 24.04.1998 № 14?1?7/1205, було визначено, що станом на серпень 2010 року землі сільськогосподарського призначення за цільовим призначенням поділялися, зокрема, на землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код 2.1), землі для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби (код 2.2) та землі для ведення дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства (код 2.3).
Відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню. Зміна виду використання земельної ділянки (в межах однієї категорії та цільового призначення) можлива, але порядок вказаної зміни не врегульовано земельним законодавством України, у зв`язку з чим, зміна виду використання земельних ділянок у межах їх цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення землі (постанова ВСУ від 08.04.2014 у справі № 6?32цс15, постанови ВС від 08.05.2018 у справі № 521/4789/17 та від 04.07.2018 у справі № 826/8492/17).
Отже, зміна цільового призначення земель відбувається також у межах однієї категорії земель, тобто при зміні виду використання земельної ділянки, а не тільки при зміні категорії. Відтак, при вилученні земельних ділянок, які наданні у постійне користування ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» під закладку селекційних насаджень і маточників винограду для ведення дослідних і навчальних цілей та передачі у постійне користування ДП «ДГ «Таїровське» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва категорія земель не змінилась і становить «землі сільськогосподарського призначення», однак у межах цієї категорії змінився вид використання земельної ділянки, тобто відбулася зміна цільового призначення вказаних земельних ділянок.
Вищевикладене твердження, також знайшло своє відображення у висновку експерта, складеному за результатами проведення комплексної судової земельно?технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 27.11.2019 № 19611/19?41/31377?31381/19?41, експертом Київського науково?дослідного інституту судових експертиз на підставі постанови детектива НАБУ від 23.05.2019.
Висновком встановлено, що Розпорядженням № 859 при наданні в постійне користування ДП «ДГ «Таїровське» земельної ділянки № 8 площею 68,78 га та земельної ділянки № 9 площею 18,78 га змінено їх цільове призначення (вид використання).
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 20 ЗК України (у редакції від 31.07.2010) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проєкти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико?культурного призначення.
Частиною 4 статті 22 ЗК України передбачено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проктів землеустрою, що забезпечують еколого?економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проєктом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проєктом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (ч. 9 ст. 123 ЗК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону № 858 порядок складання проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з п. 2 Порядку розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок проєкт відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли: земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення; земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі?продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно?правових угод, успадкування, без зміни її меж та цільового призначення; земельна ділянка придбана на конкурентних засадах (за результатами земельних торгів). Проєкт відведення земельної ділянки може не розроблятися також в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 3 вказаного Порядку передбачено, що проєкт відведення земельної ділянки розробляється на підставі рішення сільської, селищної, міської ради, районної, Київської або Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок; укладених договорів між землевласниками і землекористувачами та розробником проєкту відведення земельної ділянки.
Проєкт відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно?епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини. Погоджений проєкт відведення земельної ділянки підлягає державній експертизі, яка проводиться органом земельних ресурсів відповідно до законодавства (п. 9, 10 Порядку).
Згідно зі ст. 9 Закону № 1808 обов`язковій державній експертизі підлягають проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико?культурного призначення;
Відповідно до п. 2.1. Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації організація і проведення державної експертизи здійснюється: 1) Державним комітетом України по земельних ресурсах; 2) Республіканським комітетом по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим (Рескомзем АР Крим); 3) обласними головними управліннями земельних ресурсів; 4) Київським міським головним управлінням земельних ресурсів; 5) Севастопольським міським головним управлінням земельних ресурсів.
З огляду на вищевикладене, судом першої інстанції правомірно встановлено, що під час зміни цільового призначення особливо цінних земель необхідно розробити проєкт землеустрою відведення земельної ділянки, який підлягає обов`язковій державній експертизі.
Окрім того, на необхідність розробки проєкту землеустрою також вказує висновок експерта за результатами проведення комплексної судової земельно?технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 27.11.2019 № 19611/19?41/31377?31381/19?41.
Отже, розпорядженням № 859 змінено цільове призначення земельних ділянок з «під закладку селекційних насаджень і маточників винограду для ведення дослідних цілей» на «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Однак, таке розпорядження видане за відсутності згоди на це у постанові Президії УААН від 23.12.2009 (протокол № 20) та без рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та забезпечення еколого?економічного обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь та заходів з охорони земель, чим порушено вимоги ст. 123 ЗК України та п. 2 Порядку № 677 без проведення державної експертизи проєкту землеустрою.
Далі, Особа_3 підписав лист № 156 від 19.07.2010 на адресу голови Овідіопольської РДА Особа_5 щодо добровільної відмови ДП «ДГ «Таїровське» від права постійного користування частиною земельної ділянки площею 10,73 га, а також лист № 170 від 09.08.2010 на адресу голови Овідіопольської РДА Особа_5 щодо добровільної відмови ДП «ДГ «Таїровське» від права постійного користування частиною земельної ділянки площею 10,73 га з метою задоволення суспільних потреб територіально громади, а саме: створення садового товариства працівниками Інституту ім. Таїрова та ДП «ДГ «Таїровське».
11.08.2010 ОСОБА_6, будучи, згідно з резолюцією голови Овідіопольської районної державної адміністрації, відповідальною за розгляд листа Особа_3 від 09.08.2010 № 170, розробила та як виконувач обов`язків начальника юридичного відділу апарату Овідіопольської РДА погодила проєкт розпорядження Овідіопольської РДА «Про припинення права користування на частину земельної ділянки ДП «ДГ «Таїровське» на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів)». Цього ж дня, Особа_4 погодив вищевказаний проєкт розпорядження Овідіопольської РДА.
12.08.2010 Особа_6, будучи, згідно з резолюцією голови Овідіопольської РДА Особа_5, відповідальним за розгляд листа Особа_3 від 19.07.2010 № 156, погодив проєкт розпорядження Овідіопольської РДА «Про припинення права користування на частину земельної ділянки ДП «ДГ «Таїровське» на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів)».
18.08.2010 голова Овідіопольської райдержадміністрації Особа_5 видав розпорядження № 919 «Про припинення права користування на частину земельної ділянки ДП «ДГ «Таїровське» на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів)».
Вказаним розпорядженням вирішено:
1) припинити право користування на частину земельної ділянки загальною площею 10,73 га (рілля), яка надана у постійне користування ДП «ДГ «Таїровське» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів),
2) віднести вказану земельну ділянку до земель запасу сільськогосподарського призначення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів),
3) ДП «ДГ «Таїровське» внести зміни до державного акта на право постійного користування серії ІІ?ОД № 02652, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № ТЇ № 23?19 від 24.04.2000,
4) відділу Держкомзему у Овідіопольському районі Одеської області внести відповідні зміни до земельно?облікової документації.
Отже, на підставі розпорядження Овідіопольської райдержадміністрації від 18.08.2010 № 919 припинено право користування ДП «ДГ «Таїровське» на частину земельної ділянки, площею 10,73 га та віднесено до земель запасу сільськогосподарського призначення Таїровської селищної ради (за межами населених пунктів).
Президією Академії відповідно до протоколу № 20 винесено постанову «Про внесення змін до постанови Президії УААН від 20.09.2007 (Протокол № 14) «Про вилучення землі із землекористування ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова».
Так, Постанову Президії УААН від 20.09.2007 (протокол № 14) викладено в такій редакції: «Про вилучення землі із землекористування ДП ДГ «Таїровське» «ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова»
1) Дати згоду на вилучення із землекористування ДП «ДГ «Таїровське» «ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» земельної ділянки площею 10,73 га для створення товариства працівникам ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» та ДП «ДГ «Таїровське» «ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова».
2) Контроль за вилученням і передачею земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства покласти на директора «ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» Особу_1».
Отже, із матеріалів, які були подані до Овідіопольської райдержадміністрації для припинення права постійного користування земельною ділянкою встановлено, що кінцева мета ДП «ДГ «Таїровське» - створення садового товариства працівниками ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» та ДП «ДГ «Таїровське», відтак добровільна відмова була лише проміжним етапом у приватизації працівниками Інституту та дослідного господарства земельних ділянок.
Як убачається із листа від 09.08.2010 № 170 ДП «ДГ «Таїровське» добровільно відмовляється від права постійного користування частиною земельної ділянки площею 10,73 га для задоволення суспільних потреб територіально громади, а саме: створення садового товариства працівниками Інституту ім. Таїрова та ДП «ДГ «Таїровське».
Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 30.12.2009 № 1079?0?2?09?19 садові (або садівницькі) товариства можуть функціонувати у такій організаційно?правовій формі, як обслуговуючі кооперативи.
Згідно із ст. 2 Закону № 1087 обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.
Статтями 10 і 11 Закону № 1087 визначено, що членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземні та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу.
У розумінні Закону № 1087 пай - це майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, у тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки (ст. 2 Закону).
Отже, члени садового товариства вносять до товариства свій пайовий внесок, зокрема майно у вигляді власної земельної ділянки.
Відповідно до ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Закон № 3065 не передбачає припинення права користування земельними ділянками галузевими академіями наук та підпорядкованими ним установами, організаціями, підприємствами шляхом добровільної відмови.
Водночас ч. 3 ст. 142 ЗК України передбачено право землекористувача на припинення права постійного користування земельною ділянкою шляхом добровільної відмови за його заявою до власника земельної ділянки.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надано у власність або користування громадянам чи юридичним особам, можуть перебувати у запасі (ст. 19 ЗК України). До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно до ст. 140 і 141 ЗК України.
З аналізу цих положень слідує, що до земель запасу відносяться виключно земельні ділянки, які перебувають у власності публічно - правових утворень і не надані у встановленому законом порядку громадянам чи юридичним особам. Отже, перебуваючи тимчасово виключеними з цивільного обігу, власниками земель запасу виступає держава або відповідна територіальна громада.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі, крім земель комунальної та приватної власності.
Згідно з ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.
Суд першої інстанції дійшов висновку, з чим погоджується колегія суддів, що земельна ділянка площею 10,73 га, від права користування якою ДП «ДГ «Таїровське» добровільно відмовилося, була передана до земель запасу, що належить до державної власності, оскільки зазначена земельна ділянка розташована за межами населеного пункту.
Водночас пунктом 4.21 Статуту ДП «ДГ «Таїровське» визначено, що господарству забороняється без дозволу Президії Академії безоплатно передавати в будь?якій формі закріплене за ним державне майно іншим установам, організаціям, підприємствам, а також громадянам.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 3065 галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу галузевих академій наук, вносять пропозиції до Кабінету Міністрів України щодо передачі об`єктів майнового комплексу галузевих академій наук до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, у комунальну власність, а також щодо передачі об`єктів комунальної власності у державну власність з наступним їх віднесенням до майнового комплексу галузевих академій наук.
Отже, у випадку коли підприємство, що перебуває у віданні УААН не використовує або не здатне забезпечити ефективне та цільове використання майна, закріпленого за ними Академією, повинно проінформувати УААН для прийняття подальшого рішення щодо такого майна, у тому числі щодо безоплатної передачі такого майна на баланс іншої установи, підприємства чи організації, які перебувають у віданні УААН або внесення відповідної пропозиції до Кабінету Міністрів України щодо передачі таких об`єктів майнового комплексу до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном або комунальною власністю.
Проте, згідно з ч. 3 та 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності державних галузевих академій.
Враховуючи, що вказана земельна ділянка забезпечувала діяльність Української аграрної академії наук, а кінцева мета ДП «ДГ «Таїровське» полягала у приватизації такої земельної ділянки, у райдержадміністрації не було повноважень виносити відповідні розпорядження.
Окрім того, Розпорядженням № 919 ДП «ДГ «Таїровське» припинено право користування на частину земельної ділянки загальною площею 10,73 га за рахунок земельної ділянки 9 площею 18,78 га, яка перебувала у постійному користуванні ННЦ «ІВіВ ім. Таїрова».
Вказане підтверджується висновком судової земельно?технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 27.11.2019 № 19611/19?41/31377?31381/19?41, а також показаннями свідків.
Щодо доводів сторони захисту про відсутність порушень ст. 149 та 150 ЗК України під час припинення права власності, колегія суддів зазначає таке.
На підтвердження позиції щодо правомірності прийняття вказаних розпоряджень сторона захисту послалася на наявність згоди Національної академії аграрних наук України на добровільне вилучення земельної ділянки та правові висновки, викладені в постанові ВСУ від 27.09.2017 у справі № 362/2381/13?ц.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що вказані висновки стосуються процедури вилучення особливо цінних земельних ділянок у порядку ст. 149 та 150 ЗК України, а не добровільної відмови, яка, на переконання сторони захисту, мала місце у цій справі. Також, вказані висновки не спростовують висновку щодо протиправності вибуття із державної власності спірної земельної ділянки, а лише констатують необхідність погодження Президією Національної академії наук України та президій галузевих академій наук під вилучення земельних ділянок, належних останнім, в порядку ст. 150 ЗК України.
Також суд першої інстанції звернув увагу на суперечливу поведінку сторони захисту, яка виразилися у тому, що обґрунтовуючи наявність добровільної відмови, як підстави припинення права користування земельної ділянки, сторона захисту посилається на практику ВСУ щодо вилучення земельних ділянок, в порядку ст. 150 ЗК України (про що остання заперечувала).
Разом з тим, земельні ділянки, які перебували у користуванні ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова», належать до особливо цінних земель.
Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 143 ЗК України вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом, є однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою.
Так, Земельний кодекс України встановлює особливий порядок вилучення земельних ділянок, який передбачений ст. 149 та ст. 150 цього Кодексу.
Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 149 ЗК України).
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Згідно з п. «а» ч. 5 ст. 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.
Районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання (п. «а» ч. 3 ст. 123 ЗК України).
Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні,- ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених ч. 5-8 цієї статті, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу (ч. 9 ст. 149 ЗК України).
Заразом, питання вилучення особливо цінних земель врегулювано ст. 150 ЗК України, відповідно до змісту якої, землі дослідних полів науково?дослідних установ відносяться до особливо цінних земель. У цій ж нормі матеріального права зазначено, що вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб, не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті, а саме: для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально?культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.
Отже, положеннями ст. 150 ЗК України встановлено порядок вилучення особливо цінних земель, яке можливе лише для несільськогосподарських потреб за постановою Кабінету Міністрів України або рішенням місцевої ради, за погодження із Верховною Радою України. Вказана стаття не передбачає можливості вилучити особливо цінну земельну ділянку для сільськогосподарських потреб.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Окрім того, ЗК України, а саме вимогами п.«ґ» ч. 3 та п. «е» ч. 4 ст. 84 ЗК України, встановлено, що земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності державних галузевих академій наук належить до земель державної власності та не можуть передаватися у комунальну та приватну власність.
Отже, вилучення із постійного користування ННЦ «ІВіВ ім. Таїрова» частини земельної ділянки площею 10,73 га, не знаходиться поза межами повноважень Овідіопольської райдержадміністрації.
Також, відповідно до ст. 1 Закону № 858 заходи із землеустрою - це передбачені документацією із землеустрою роботи щодо раціонального використання та охорони земель, формування та організації території об`єкта землеустрою з урахуванням їх цільового призначення, обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами інших осіб (земельних сервітутів), збереження і підвищення родючості ґрунтів. Землеустрій - це сукупність соціально?економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно?територіальних утворень, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно?виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.
Землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж земельних ділянок власників і землекористувачів (п. «в» ст. 2 Закону№ 858).
Згідно з ст. 5 Закону № 858 об`єктами землеустрою, серед іншого, є територія землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.
Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 20 Закону № 858 землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України.
Як вбачається із положень ст. 34 Закону № 858 топографо?геодезичні та картографічні роботи проводяться з метою створення і своєчасного поновлення планово?картографічної основи при здійсненні землеустрою в порядку, визначеному Законом № 353. Інформаційний зміст і масштаб топографо?геодезичних та картографічних матеріалів визначаються з урахуванням використання цих матеріалів, детальності проєктування, обстежень і вишукувань відповідно до закону.
Своєю чергою, згідно з ст. 1 Закону № 353 топографо?геодезична і картографічна діяльність - це наукова, виробнича і управлінська діяльність, спрямована на визначення параметрів фігури, гравітаційного поля Землі, координат точок земної поверхні та їх змін у часі, створення і використання державної геодезичної і гравіметричної мереж України, мережі постійно діючих станцій супутникового спостереження, топографічних, тематичних карт (планів), створення та оновлення картографічної основи для державних кадастрів, банків (баз) геопросторових даних та геоінформаційних систем. Топографо?геодезичні та картографічні роботи ? це процес створення геодезичних, топографічних і картографічних матеріалів, даних, топографо?геодезичної та картографічної продукції.
Завданням законодавства про топографо?геодезичну і картографічну діяльність є регулювання відносин у сфері топографо?геодезичної і картографічної діяльності для забезпечення потреб держави і громадян результатами топографо?геодезичної і картографічної діяльності.
Відповідно до ст. 13 Закону № 353 до топографо?геодезичних і картографічних робіт спеціального призначення належать: а) роботи із топографо?геодезичного і картографічного забезпечення кадастрової діяльності - це створення, розвиток і підтримка в робочому стані геодезичних мереж спеціального призначення, створення і оновлення картографічної основи державного кадастру, створення місцевих систем координат, порядок ведення яких встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань топографо?геодезичної і картографічної діяльності; б) роботи із топографо?геодезичного і картографічного забезпечення містобудівної діяльності - створення геодезичних та картографічних матеріалів і даних для планування території, проєктування, будівництва і реконструкції об`єктів капітального будівництва, створення інженерної та транспортної інфраструктури, а також проведення необхідних для цього інженерних вишукувань; в) створення географічних інформаційних систем спеціального (тематичного) призначення; г) створення тематичних карт, планів і атласів спеціального призначення в графічній, цифровій та іншій формах, видання таких карт, планів і атласів; ґ) геодезичні, топографічні, аерозйомочні та інші спеціальні роботи під час інших вишукувань і спеціальних робіт; д) виконання науково?дослідних і дослідно?конструкторських робіт у напрямах, зазначених у цій статті.
Розділом 1 Тимчасових методичних вказівок щодо присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам для ведення державного земельного кадастру, схвалених протоколом науково?технічної ради Держкомзему України від 26.01.1998 № 1 встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка має фіксовані геометричні та юридичні межі і є базовою одиницею кадастрового реєстру земель. Формування земельної ділянки - це встановлення її технічних, економічних характеристик та юридичного статусу в процесі землеустрою. Кадастровий номер - це унікальний (не повторюється на всій території України) номер, який присвоюється при формуванні земельної ділянки і зберігається за нею на весь час її існування.
Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 Розділу 2 Тимчасових методичних вказівок № 1 для забезпечення створення і функціонування автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, можливостей ефективної обробки і управління інформацією у відповідній інформаційній системі, підтримки зв`язку з іншими галузевими кадастрами та інформаційними системами запроваджується єдина система кадастрової нумерації земельних ділянок. Система забезпечує унікальність кадастрового номера кожної земельної ділянки протягом всього періоду її існування, підтримує механізм обігу земельних ділянок (таких, наприклад, як відокремлення частини, об`єднання тощо), зручна та гнучка з точки зору процедур комп`ютерної реалізації, а також несе в собі додаткову інформацію щодо географічного місця положення земельної ділянки в межах адміністративно?територіального устрою.
При відокремленні частини земельної ділянки, об`єднанні земельних ділянок або інших операціях, пов`язаних з регулюванням меж земельних ділянок, новим ділянкам після їх формування присвоюються нові кадастрові номери (п. 5.2. Розділу 5 Тимчасових методичних вказівок № 1).
Виходячи із вищевикладеного, при припиненні права користування частиною земельної ділянки необхідно було провести відповідні топографо?геодезичні роботи по визначенню меж цієї частини земельної ділянки.
Отже, суд першої інстанції правомірно встановив, що Розпорядженням № 919 припинено право користування частиною земельної ділянки 10,73 га, без: 1) проведення відповідних топографо?геодезичних робіт по визначенню меж цієї частини земельної ділянки, що не відповідає вимогам ст. 2, 20, 34 Закону № 858 та ст. 3, 13 Закону № 353, 2) розробки та затвердження проєктів землеустрою всупереч п. 2 Порядку № 677.
Згодом, Особа_1, Особа_2 та Особа_3 на адресу голови Овідіопольської РДА Особа_5 одночасно із заявами інших осіб (всього 143 особи) подано заяви про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення садівництва із земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів), які внесено до журналу вхідної документації Овідіопольської райдержадміністрації за номерами від Т?2624 по К?2766.
20.10.2010 начальник юридичного відділу апарату Овідіопольської районної державної адміністрації ОСОБА_16 розробила та погодила проєкт розпорядження Овідіопольської РДА «Про надання громадянам України ОСОБА_9 та іншим (всього 143 особи) дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів)».
20.10.2010 Особа_6 погодив проєкт розпорядження «Про надання громадянам України ОСОБА_9 та іншим (всього 143 особи) дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів)».
21.10.2010 голова Овідіопольської районної державної адміністрації Особа_5 видав Розпорядження № 1234 з додатком до нього.
Вказаним розпорядженням вирішено:
1) присвоїти земельним ділянкам, що оформляються безоплатно у власність громадянам України ОСОБА_9 та іншим (всього 143 особи) для ведення садівництва на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів), номери згідно зі списком, що додається;
2) надати громадянам України, зазначеним у додатку до розпорядження, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок орієнтовною площею 9,8230 га, із земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність або користування і перебувають у запасі, для ведення садівництва на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів);
3) рекомендувати громадянам України, вказаним у додатку до розпорядження, надати проєкт землеустрою до Овідіопольської районної державної адміністрації для розгляду та затвердження у встановленому законодавством порядку.
11.11.2010 Особа_4 склав висновок відділу Держкомзему у Овідіопольському районі Одеської області № 1818?17/4264 «Про погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр. ОСОБА_9 та іншим громадянам (всього 143 особи) для ведення садівництва».
19.11.2010 ОСОБА_6 розробила, а ОСОБА_16 погодила проєкт розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації «Про безоплатну передачу у власність громадянам України ОСОБА_10 та іншим (всього 143 особи) земельних ділянок на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів)».
22.11.2010 голова Овідіопольської районної державної адміністрації Особа_5 видав Розпорядження № 1344.
Вказаним розпорядженням вирішено:
1) затвердити громадянам України ОСОБА_9 та іншим (всього 143 особи) проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення садівництва на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів);
2) передати безоплатно у власність громадянам України ОСОБА_17 та іншим (всього 143 особи) земельні ділянки загальною площею 9,8230 га (рілля), із земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність або користування і перебувають у запасі, для ведення садівництва на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів) згідно із списком, що додається;
3) Овідіопольському районному відділу Одеської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» зареєструвати та видати громадянам України, вказаним у додатку до розпорядження, у встановленому порядку державні акти на право власності на земельні ділянки;
4) відділу Держкомзему у Овідіопольському районі Одеської області внести відповідні зміни до земельно?облікової документації.
27.04.2011 розпорядженням Голови Овідіопольської РДА № 404 внесено зміни до розпоряджень голови районної державної адміністрації від 22.11.2010 № 1344.
На підставі вищевказаного розпорядження фізичною особою?підприємцем ОСОБА_18 розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянину ОСОБА_9 та іншими громадянам (всього 143 особи) для ведення садівництва на території Таїровської селищної ради (за межами населених пунктів).
Однак, як слідує з висновку судової експертизи з питань землеустрою від 26.03.2018 № 18?108, проведеного Херсонським відділенням Одеського науково?дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України на підставі постанови старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_19, розроблений проєкт землеустрою не відповідає вимогам земельного законодавства та інших нормативних документів з питань землеустрою та землекористування.
Згідно з висновком експерта вказаний проєкт землеустрою містить невідповідність за складом, а саме відсутні обов`язкові, у даному випадку, документи та відомості: 1) дозвіл Овідіопольської районної державної адміністрації на розробку проєкту землеустрою; 2) викопіювання із чергового кадастрового плану; 3) креслення перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевість) із зазначенням прив`язки опорних пунктів до Державної геодезичної мережі; 4) план меж зон обмежень та сервітутів; 5) відомості про обчислення площі земельних ділянок.
Водночас, експертом під час дослідження цього проєкту землеустрою встановлена така невідповідність за змістом:
1) заяви громадян Особи_1, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 про надання дозволів на розроблення проєктів землеустрою зареєстровані в Овідіопольській райдержадміністрації 21.10.2010. У цей ж день Овідіопольською РДА видано розпорядження № 1234 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою. Втім, відповідно до копії проєкту та матеріалів, що стали підставою для прийняття розпорядження від 21.10.2010 № 1234 проєкт такого розпорядження було погоджено 20.10.2010;
2) у різних документах проєкту землеустрою вказана різна кількість громадян, яким відводяться у власність земельні ділянки за вказаним проєктом землеустрою. Так, Розпорядженням № 1234 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області громадянам України ОСОБА_9 та іншим (всього 143 особи). Водночас, висновком державної санітарно?епідеміологічної експертизи від 08.11.2010 № 335, виданого Овідіопольською районною санітарно?епідеміологічною станцією погоджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянину України ОСОБА_9 та іншим громадянам (всього 147 осіб).
Окрім того, цей проєкт землеустрою не відповідає вимогам законодавства щодо правил оформлення, а саме:
1) у всіх заявах не зазначені дати цих заяв, а заява ОСОБА_27 не підписана заявником, що не відповідає приписам ст. 5 Закону України «Про звернення громадян»;
2) вихідна земельно?кадастрова інформація до проєкту землеустрою оформлена не на бланку відділу Держкомзему в Овідіопольському районі Одеської області, а також не містить дати та номеру реєстрації. Вказане суперечить положенням ст. 193?195, 204 ЗК України, п. 4.1, 4.3 Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінет Міністрів України від 17.10.1997 № 1153, та п. 4.4, 5.11?5.13 Національного стандарту України «державна уніфікована система документації» Уніфікована система організаційно?розпорядчої документації «Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163?2003»;
3) наявний у складі проєкту землеустрою перелік обмежень права на земельну ділянку наявні земельні сервітути (згідно з формою 6 ?зем) оформлено не на бланку відділу Держкомзему в Овідіопольському районі Одеської області, не містить дати та номеру реєстрації та не завіреній печаткою цього органу.
22.11.2010 голова Овідіопольської районної державної адміністрації Особа_5 видав Розпорядження № 1344.
Вказаним розпорядженням постановлено:
1) затвердити громадянам України ОСОБА_9 та іншим (всього 143 особи) проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення садівництва на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів);
2) передати безоплатно у власність громадянам України ОСОБА_9 та іншим (всього 143 особи) земельні ділянки загальною площею 9,8230 га (рілля), із земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність або користування і перебувають у запасі, для ведення садівництва на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів) згідно із списком, що додається;
3) Овідіопольському районному відділу Одеської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» зареєструвати та видати громадянам України, вказаним у додатку до розпорядження, у встановленому порядку державні акти на право власності на земельні ділянки;
4) відділу Держкомзему у Овідіопольському районі Одеської області внести відповідні зміни до земельно?облікової документації.
Однак, відповідно до ч. 8 ст. 118 ЗК України розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою.
Згідно з ч. 1 ст. 186-1 ЗК України для розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою, в районах та містах обласного значення, містах Києві та Севастополі функціонують постійно діючі комісії.
До складу Комісії входять уповноважені представники районного (міського) органу земельних ресурсів, містобудування та архітектури, природоохоронного та санітарно?епідеміологічного органу, органу охорони культурної спадщини. У разі погодження проєктів землеустрою, що розробляються з метою вилучення, надання, зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення, водного фонду, земельних ділянок для цілей, пов`язаних із розробкою корисних копалин, до складу Комісії залучається відповідно представник територіальних органів лісового господарства, водного господарства, державного гірничого нагляду (ч. 3 ст. 186-1 ЗК України).
Висновком комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою в Овідіопольському районі від 29.11.2010 № 8 погоджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам України ОСОБА_9 та іншим (всього 143 осіб згідно додатку) для ведення садівництва з земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться у запасі Таїровської селищної ради (за межами населених пунктів), за адресою: Таїровська селищна рада (за межами населених пунктів) Овідіопольського району Одеської області.
Отже, Розпорядженням № 1344 було затверджено проєкт землеустрою без урахування висновку Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою в Овідіопольському районі від 29.11.2010 № 8, що не відповідає порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, визначеного ст. 118 ЗК України.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо нерелевантності правового висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 та на який посилалась сторона захисту, зазначивши, що при передачі земельної ділянки від ННЦ «ІВіВ ім. Таїрова» до ДП «ДГ «Таїровське» розробка та затвердження проєкту землеустрою не потрібна, оскільки такої процедури не передбачено для зміни виду використання земельної ділянки.
У справі № 925/929/19 ВП ВС дійшла висновку, що цільове призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення можна змінити на іншу категорію цільового призначення за погодженими проєктами землеустрою щодо відведення цих ділянок. А процедури зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії чинне законодавство не передбачає.
Відповідно до обставин справи № 925/929/19 спірні правовідносини виникли стосовно зміну виду використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення без розробки землевпорядної документації та без ухвалення відповідного рішення уповноваженим на те органом. Так, спірні земельні ділянки на момент ухвалення спірного рішення та укладення договору оренди належали до земель для сінокосіння і випасання худоби. Втім сільська рада надала їх заявникові в оренду для ведення фермерського господарства, тобто мала місце зміна виду використання землі.
Проте, на відміну від наведених обставин у цій справі (№ 991/2744/19): спірні земельні ділянки належали до особливо цінних земель (під закладку селекційних насаджень та маточників винограду, для ведення дослідних та навчальних цілей), для яких встановлено особливий правовий режим використання; обов`язковість розроблення проєкту розпорядження у цьому випадку підтверджується необхідністю проведення державної експертизи такого проєкту.
Загальний підхід, який використовує суд через методологічне застосування класичного прецеденту, вимагає застосування практики ВС через схожість фактів або юридичних висновків, «ідеальна релевантність» може бути побудована саме на цих підставах.
Отже, висновки зазначеної постанови ВП ВС є нерелевантними до обставин цієї справи.
Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що у результаті вищевказаних дій, із земель державної власності на підставі Розпорядження № 1344 (у редакції із змінами згідно із розпорядженнями від 27.04.2011 № 404, від 24.07.2012 № 866 та від 25.12.2012 № 1452) затверджено проєкти землеустрою щодо відведення у приватну власність Особа_1, Особа_2 та Особа_3 та іншим громадянам земельні ділянки загальною площею 9,8230 га.
Перевірка доводів сторін щодо неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність
Щодо наявності в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України, з огляду на обставини цієї справи
Склад кримінального правопорушення включає чотири елементи: два об`єктивних (об`єкт, об`єктивну сторону) і два суб`єктивних (суб`єкт, суб`єктивну сторону). Кожен елемент включає певний набір обов`язкових і факультативних ознак, які дозволяють кваліфікувати діяння як злочин.
Диспозиція ч. 1 ст. 364 КК України (станом на 22.11.2010) передбачала кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Частина друга зазначеної статті передбачає кримінальну відповідальність за вчинення такого самого діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
Об`єктом згаданого кримінального правопорушення є суспільні відносини, що забезпечують правильну (належну) діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також їх службових осіб, а додатковим безпосереднім об`єктом є охоронювані законом права, свободи та інтереси окремих громадян, або державні чи громадські інтереси, або інтереси юридичних осіб. Таким об`єктом можуть бути лише права та інтереси матеріального характеру або ж заподіяння шкоди яким має матеріальний еквівалент у розмірі, що у сто та більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.
З об`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК України, може мати форму зловживання владою або службовим становищем. Так, під зловживанням владою необхідно розуміти діяння, яке полягає у використанні службовою особою, яка має владні повноваження (представником влади), всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред`явлення вимог, а також прийняття рішень, обов`язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. У свою чергу зловживання службовим становищем являє собою будь?яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов`язаних з її посадою. У цілому зловживання, службовим становищем є більш широким поняттям, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтересам служби службова особа може і владні права та можливості, якщо вона ними наділена.
Зловживання владою або службовим становищем передбачає наявність взаємозв`язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних діях або бездіяльності. Службова особа при зловживанні у будь?якій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, яке передбачає як наявність передбачених законами та іншими нормативно?правовими актами повноважень (прав і обов`язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає їй сам авторитет посади (її загальновизнана вага, важливість, впливовість).
Кримінально-правові норми, передбачені ст. 364 КК України, регулюють родову групу явищ, які охоплюють собою прояви кримінально?протиправного вчинення зловживання владою або службовим становищем з боку службових осіб, ознаки яких визначені в примітках 1, 2 ст. 364 КК України (публічної сфери права).
У кримінальному праві зловживанням владою або службовим становищем є використання влади або службового становища (а отже, тих повноважень і можливостей впливу, які обумовлені компетенцією службової особи) всупереч інтересам служби, тобто всупереч тим цілям і завданням, для досягнення і реалізації яких вони надані службовій особі.
Використанням влади чи службового становища є вчинення дій, зумовлених покладеними на неї обов`язками з виконання відповідних функцій. Діяння, змістом яких є використання службовою особою влади або службового становища, може перебувати: в межах її компетенції; в межах не її, а компетенції інших органів або службових осіб; поза межами компетенції будь?яких органів або службових осіб.
Вчинення дій всупереч інтересам служби формально завжди є виходом поза межі наданих повноважень, оскільки ті надаються виключно на законних підставах для використання у спосіб і в порядку, визначеними приписами нормативних актів. Наскільки б явно винувата особа не виходила за межі своїх повноважень, внутрішнім змістом її дій є використання влади або службового становища, якщо вони безпосереднього пов`язані з службовим становищем, компетенцією службової особи, змістом і обсягом наданих повноважень.
Обов`язковою умовою притягнення до кримінальної відповідальності є встановлення того, що дії винної особи перебували у безпосередньому зв`язку з її службовими повноваженнями, були зумовлені тими фактичними можливостями, що вони походять від службового становища особи, виконуваних функцій і наданих повноважень, що існує неподільний зв`язок між службовим становищем, компетенцією службової особи, змістом і обсягом наданих повноважень та їх використанням для вчинення злочину.
Аналогічного правового висновку дійшов ВС в постанові від 09.02.2022 у справі № 707/661/17.
Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, включає також в себе, як обов`язковий елемент, тяжкі наслідки для охоронюваних законом прав, свобод та інтересів окремих громадян або державних чи громадських інтересів або інтересів юридичних осіб, які у двісті п`ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Суб`єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК України, є спеціальний, тобто службова особа.
З суб`єктивної сторони вказане кримінальне правопорушення характеризується наявністю у діях особи умислу щодо діяння і умислу або необережного ставлення до його наслідків. Тобто вина при вчиненні цього кримінального правопорушення може мати змішаний (складний) характер. Окрім того, обов`язковою ознакою даного кримінального правопорушення є мотив, який може бути у таких формах: корисливий, інші особисті інтереси та інтереси третіх осіб.
Так, корисливий мотив можна охарактеризувати як бажання службової особи отримати незаконну винагороду матеріального характеру, а інший особистий інтерес як мотив зловживання владою або службовим становищем полягає у прагненні отримати вигоду немайнового характеру (кар`єрний розвиток, підтримання ділових, дружніх стосунків, бажання помсти тощо). У свою чергу, мотив службової особи спрямований на задоволення інтересу третьої особи, який не захищений законом, може виражатися як у матеріальній так і нематеріальній формі. Окремо слід зазначити, що третіми особами можуть бути родичі, приятелі, знайомі, начальники службової особи, які бажають разом з останньою скористатися правами, які належать їй за посадою, або пов`язаними з посадою можливостями.
Отже, суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, може бути лише службова особа, зазначена у п. 1 та 2 Примітки до цієї статті.
Відповідно до п. 1 примітки до ст. 364 КК України службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов`язані з виконанням організаційно?розпорядчих чи адміністративно?господарських обов`язків, або виконують такі обов`язки за спеціальним повноваженням.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що виконуючи обов`язки начальника юридичного відділу апарату Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області та здійснюючи організаційно?розпорядчі функції, згідно з приміткою 1 до ст. 364 КК України, ОСОБА_6 є службовою особою.
Як встановлено вище, на підставі розроблених та погоджених ОСОБА_6 проєктів прийняті розпорядження Овідіопольської райдержадміністрації, якими спершу передано земельні ділянки із користування Інституту ім. Таїрова у користування ДП «ДГ «Таїровське», а згодом припинено право постійно користування частиною земельної ділянки та віднесено до земель запасу Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області. Окрім того, ОСОБА_6 брала участь у розробці проєкту розпорядження Овідіопольської РДА, на підставі якого вилучені з Інституту ім. Таїрова земельні ділянки передані у приватну власність громадян. Вказані розпорядження прийняті із численними порушеннями норм земельного законодавства.
Отже, ОСОБА_6 використала своє службове становище, оскільки інкриміновані їй дії, вона вчинила, перебуваючи на посаді виконуючої обов`язки начальника юридичного відділу апарату Овідіопольської районної державної адміністрації, пов`язані із можливостями, що обумовлені службовими повноваженнями і яких вона набула завдяки посаді, що обіймала.
Суд першої інстанції, виходячи із фактичних обставин цього кримінального провадження, обґрунтовано встановив і наявність ознак об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, та кваліфікації дій ОСОБА_6 як зловживання службовим становищем, яке спричинило тяжкі наслідки.
Також, не залишилась без уваги колегії суддів і доводи сторони захисту щодо тяжких наслідків та визначення вартості предмету злочину.
Відповідно до обвинувального акта, у результаті узгоджених злочинних дій Особи_1, Особи_2, Особи_3, Особи_4, Особи_5, Особи_6 та ОСОБА_6 із земель державної власності на підставі розпорядження від 22.11.2010 № 1344 (у редакції із змінами згідно із розпорядженнями від 27.04.2011 № 404, від 30.06.2011 № 639, від 24.07.2012 № 866 та від 25.12.2012 № 1452) затверджено проєкти землеустрою щодо відведення у приватну власність Особі_1, Особі_2, Особі_3 та іншим громадянам земельної ділянки загальною площею 9,8230 га, чим спричинено шкоду державним інтересам у розмірі 20 943 598 грн, що більше ніж у двісті п`ятдесят разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є тяжкими наслідками.
Як вже зазначалося раніше, Розпорядженням № 919 припинено право користування частиною земельної ділянки загальною площею 10,73 га, без: (1) проведення відповідних топографо?геодезичних робіт по визначенню меж цієї частини земельної ділянки, що не відповідає вимогам ст. 2, 20, 34 Закону № 858 та ст. 3, 13 Закону № 353 та без (2) розробки та затвердження проєктів землеустрою всупереч п. 2 Порядку № 677.
Тобто на час вчинення злочину та у подальшому земельна ділянка, яка є предметом злочину, залишалася несформованою, що унеможливлювало визначення меж цієї ділянки в натурі та її вартості станом на момент закінчення інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення.
Тому, ринкова вартість вилучених з державної власності особливо цінних земель, а відповідно розмір завданої злочином шкоди, визначалися органом досудового розслідування шляхом додавання вартості кожної земельної ділянки, відведеної у приватну власність громадянам на підставі зазначених вище розпоряджень.
Для визначення ринкової вартості згаданих земельних ділянок слідством призначено низку судових оціночно?земельних експертиз. Вартість переданих у приватну власність земельних ділянок визначалася станом на дату оформлення відповідних Державних актів на право власності на земельну ділянку та присвоєння цим ділянкам кадастрових номерів, яка є відмінною від дати вчинення кримінального правопорушення.
Так, на стадії досудового розслідування Кіровоградським науково?дослідним експертно?криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України проведено судові оціночно?земельні експертизи, а саме: 1) від 18.07.2018 № 28; 2) від 17.07.2018 № 27; 3) від 17.07.2018 № 26; 4) від 02.07.2018 № 25; 5) від 02.07.2018 № 24; 6) від 27.06.2018 № 23; 7) від 27.06.2018 № 22; 8) від 27.06.2018 № 21; 9) від 27.06.2018 № 20; 10) від 26.06.2018 № 19; 11) від 26.06.2018 № 18; 12) від 26.06.2018 № 17; 13) від 26.06.2018 № 16; 14) від 20.07.2018 № 15; 15) від 28.12.2019 № 19/24/2?161?СЕ/19; 16) від 14.01.2020 № 19/24/2?230СЕ/19; 17) від 28.01.2020 № 19/24/2?8?СЕ/20.
На вирішення зазначених судових експертиз ставилися запитання щодо визначення ринкової вартості окремих земельних ділянок за цільовим призначенням: землі сільськогосподарського призначення, за функціональним призначенням: під закладку селекційних насаджень і маточників винограду для ведення дослідних і навчальних цілей.
Аналізуючи надані прокурором експертні дослідження, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що для визначеності вартості втраченого активу не підлягають врахуванню відомості, отриманні під час проведення оцінки земельних ділянок з кадастровими номерами: 5123755800:01:002:2998, 5123755800:01:002:2995 та 5123755800:01:002:3008; при розрахунку втраченого активу необхідно враховувати земельні ділянки, які розташовані виключно в межах земельної ділянки № 9, оскільки саме з її складу передано в землі запасу земельну ділянку площею 10,73 га, частину якої в подальшому передано у приватну власність
Також, в експертних висновках Кіровоградського науково?дослідного експертно?криміналістичного центру двічі виявлено оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 5123755800:01:002:2933 площею 0,06 га, а саме: (1) висновок експерта від 26.06.2018 № 17 з ймовірною ринковою вартістю 118 762,00 грн; (2) висновок експерта від 27.06.2018 № 22 з ймовірною ринковою вартістю 118 758,00 грн.
Отже, не підлягає врахуванню оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5123755800:01:002:2933, зазначена у висновку експерта від 26.06.2018 № 17, як така, що проведена повторно.
Враховуючи, що для визначення загальної площі та загальної вартості згаданих земель застосування спеціальних знань є не обов`язковим, достатньо загальновідомих і загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків, колегія суддів не вбачає підстав для проведення додаткової експертизи. Вказане цілком узгоджується із практикою ВС, викладеною у постанові від 08.09.2020 у справі № 750/4082/16?к.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сукупна площа вилучених з державної власності особливо цінних земель становить 8,3174 га вартістю 16 508 753 грн
Також не залишені без уваги доводи сторони захисту щодо відсутності шкоди, завданої державним інтересам.
Так, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Вони являють собою систему цілей і завдань, що зазвичай стоять перед державою, щодо забезпечення потреб державного сектору та суспільства в цілому. Поняття державні інтереси є оціночним, а тому у кожному конкретному випадку вони мають визначатися самостійно, з посиланням на законодавство.
Згідно зі ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції від 27.07.2010) місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно?територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. Виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
Статтею 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (п. 2 ст. 21 цього Закону).
11.02.2010 Кабінетом Міністрів України видано Розпорядження № 318?р «Деякі питання збереження об`єктів державної власності», в п. 4 якого зазначено наступне: «…суб`єктами управління державної власності, у тому числі Національними та галузевими академіями наук, не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, що підлягають приватизації, та земельних ділянок, відчуження яких здійснюється для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності), до законодавчого врегулювання питання щодо визначення порядку їх відчуження…».
З огляду на викладене, діями ОСОБА_6 завдано шкоди державним інтересам у розмірі 16 508 753 грн, що у 37 995 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та відповідно до приписів п. 4 примітки до ст. 364 КК України є тяжкими наслідками.
Щодо доводів сторони захисту про відсутність в діях ОСОБА_6 суб`єктивної сторони інкримінованого їй злочину, колегія суддів виходить з такого.
Суб`єктивна сторона зловживання службовим становищем характеризується умисною чи змішаною формою вини. Водночас, діяння (дія чи бездіяльність) вчинюється лише з прямим умислом, а психічне ставлення винного до наслідків, передбачених у ч. 1 та 2 ст. 364 КК України, може бути виявлене як у формі умислу так і необережності. У цілому злочин, передбачений ст. 364 КК України, визнається умисним.
Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).
Усвідомлення означає розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об`єкта, предмета, об`єктивної сторони складу злочину, а також, розуміння його суспільної небезпеки.
Передбачення - це розумове уявлення особи про результати своєї дії. Під час вчинення злочину винний усвідомлює зміст конкретних наслідків його діяння, їх суспільно небезпечний характер (шкода, яка буде заподіяна об`єктам посягання), а також неминучість або можливість настання таких наслідків.
Під бажанням слід розуміти прагнення досягти конкретного результату, що передбачає свідому і цілеспрямовану діяльність особи. Бажання - це воля, спрямована на досягнення чітко визначеної мети.
Окрім того, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони зловживання є мотив: корисливі мотиви; інші особисті інтереси; інтереси третіх осіб.
У теорії кримінального права та в судовій практиці (постанови ККС ВВС від 13.05.2021 у справі № 204/8241/17, від 10.06.2021 у справі № 202/5036/16?к) під мотивом злочину розуміють усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином.
Корисливі мотиви являють собою прагнення службової особи шляхом зловживання владою або службовим становищем отримати незаконну матеріальну вигоду (майно, майнові права, послуги матеріального характеру тощо) чи позбутися матеріальних витрат (використати без оплати службовий транспорт чи працю підлеглих в особистих цілях тощо).
Інші особисті інтереси як мотив зловживання владою чи службовим становищем полягають у прагненні отримати вигоду нематеріального характеру (просування за службою, одержання нагороди, закордонне відрядження тощо), і може бути обумовлена такими спонуканнями, як кар`єризм, протекціонізм, сімейність, бажання прикрасити дійсне становище, зробити взаємну послугу, заручитися підтримкою у вирішенні якого небудь питання, приховати свою некомпетентність. Інші особисті інтереси можуть бути також викликанні почуттям помсти, заздрості, пихатості, прагненням уникнути відповідальності за допущені помилки та недоліки у роботі.
Під інтересами третіх осіб слід розуміти прагнення службової особи шляхом незаконного використання свого службового становища догодити начальству, надати переваги чи пільги або звільнити від передбачених законодавством обов`язків родичів, членів сім`ї, знайомих та інших осіб. Інтереси третіх осіб можуть носити як матеріальний, так і нематеріальний характер, а третіми особами, в інтересах яких протиправно діє (не діє) службова особа, можуть бути не тільки фізичні, але й юридичні особи.
Окрім того, ВС у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що зловживання службовим становищем в інтересах третіх осіб є самостійним та окремим мотивом вчинення такого кримінального правопорушення (постанова ККС ВС від 02.11.2022 у справі № 724/1590/19 - https://reyestr.court.gov.ua/Review/107219632). Аналогічна правова позиція: постанова колегії суддів ККС ВС від 16.11.2022 у справі № 755/12530/18 - https://reestr.court.gov.ua/Review/107429128.
Отже, при кваліфікації діяння за ст. 364 КК України достатньо встановити наявність у поведінці службової особи хоча б одного із зазначених мотивів, можливе і сполучення різних мотивів при вчиненні одного злочину. Тобто, сторона обвинувачення повинна довести, що ОСОБА_6, розробляючи та погоджуючи проєкти розпоряджень Овідіопольської районної державної адміністрації, усвідомлювала, передбачала та бажала настання суспільно?небезпечних наслідків для держави та діяла з одним із вищевказаних мотивів.
Так, з обвинувального акта вбачається, що ОСОБА_6, будучи головним спеціалістом юридичного відділу апарату Овідіопольської районної державної адміністрації та виконуючи обов`язки начальника юридичного відділу апарату Овідіопольської районної державної адміністрації, умисно, з корисливих мотивів, у інтересах Особи_1, Особи_2, Особи_3 та інших осіб, використала своє службове становище всупереч інтересам служби та за попередньою домовленістю з іншими службовими особами, вчинила дії, спрямовані на протиправне відчуження з державної власності особливо цінних земель, з метою їх заволодіння.
Хоча матеріалами кримінального провадження не підтверджено, що ОСОБА_6, розробляючи та погоджуючи проєкти означених розпоряджень Овідіопольської райдержадміністрації, прагнула отримати незаконну матеріальну вигоду (майно, майнові права, послуги матеріального характеру тощо) або позбутися матеріальних витрат, однак .суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_6 зловживала своїм службовим становищем в інтересах третіх осіб, з огляду на таке.
Так, з матеріалів справи встановлено, що під час розроблення проєкту Розпорядження № 919 у обвинуваченої ОСОБА_6 був у розпорядженні такий пакет документів: клопотання ДП «ДГ «Таїровське» від 19.07.2010 та від 09.08.2010 № 170, копія план?схеми із зазначенням земельної ділянки, від права постійного користування якої відмовляється ДП «ДГ «Таїровське» ННЦ ІВіВ ім. В.Є. Таїрова, постанова Президії УААН від 20.09.2007 (протокол № 14) та постанова УААН від 23.12.2009 (протокол № 20). Вказане також підтвердила обвинувачена під час її допиту.
Водночас відповідно до змісту клопотання директора ДП «ДГ «Таїровське» від 09.08.2010 № 170 останнє добровільно відмовляється від права постійного користування частиною земельної ділянки загальною площею 10,73 га на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області для задоволення суспільних потреб територіальної громади, а саме створення садового товариства працівниками Наукового центру «Інституту виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова».
Отже, ОСОБА_6 достеменно знала та усвідомлювала, що прийняття добровільної відмови від земельної ділянки ДП «ДГ «Таїровське» та віднесення земельної ділянки до земель запасу сільськогосподарського виробництва на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів) є проміжним етапом у переході земельної ділянки із державної у приватну власність, що суперечить вимогам ст. 84 ЗК України.
Окрім того, під час допиту ОСОБА_6 повідомила, що їй не було відомо про відповідь, яку готував начальник юридичного відділу Овідіопольської РДА ОСОБА_28 про неможливість розгляду райдержадміністрацією питання щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою Інститутом ім. Таїрова.
Однак, колегія суддів критично оцінює таке твердження обвинуваченої, оскільки остання також повідомила, що пам`ятає про клопотання Інституту про виділення земельних ділянок на 150?річчя ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова», таке клопотання було адресоване до Одеської обласної адміністрації та стосувалося обставин першого розгляду Овідіопольською РДА питання щодо можливості припинення права користування земельною ділянкою Інституту.
Під час допиту ОСОБА_6 показала, що якби вона дійшла висновку, що земельні ділянки належать до особливо цінних земель, вона б не розробляла та не погоджувала вказані розпорядження.
Однак, ретельно проаналізувавши фактичні обставини, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на таке:
- обвинувачена, з огляду на посаду, яку вона обіймала, її освіту, професійний та життєвий досвід повинна знати та вочевидь розуміти нормативно?правові положення, що регулювали її посадові обов`язки, необхідність їх дотримання та наслідки їх невиконання;
- позицію Овідіопольської районної державної адміністрації, викладену в листах від 17.09.2009 № 1/35/01?2406 та від 26.10.2009 № 1/35/01?2772, відповідно до якої земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності державних галузевих академій наук належать до земель державної власності та не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, зокрема для створення садового товариства працівниками Інституту ім. Таїрова та ДП «ДГ «Таїровське», а частина земельної ділянки площею 10,73 га належить до особливо цінних земель, її вилучення із постійного користування Інституту ім. Таїрова не відноситься до компетенції районної державної адміністрації. Зазначене поза сумнівом вказувало на потребу у наданні аналогічної відповіді, а обвинувачена в силу її когнітивних здібностей та досвіду роботи повинна була це розуміти.
Наведені у вироку фактичні обставини щодо послідовності та змісту дій ОСОБА_6, подій, які передували розробленню вказаних проєктів розпоряджень райдержадміністрації, на думку колегії суддів, з достатньою переконливістю свідчать про те, що рушійною силою у поведінці обвинуваченої було її свідоме, помірковане прагнення реалізувати свій намір та якнайшвидше передати у приватну власність земельні ділянки, які належали до державної власності, навіть з ігноруванням попередньої позиції Овідіопольської районної державної адміністрації, формування якої відбувалося з ініціативи начальника юридичного відділу РДА ОСОБА_28, в прямому підпорядкуванні якого перебувала обвинувачена.
За висновком, викладеним у постанові ВС від 02.02.2022 у справі № 520/15641/15?к (провадження № 51?3361км21), наявність або відсутність домовленостей між службовою особою та безпосереднім вигодонабувачем жодним чином не перешкоджає кваліфікувати діяння такої службової особи, яка, зловживаючи владою або службовим становищем, діє з метою одержання будь?якої неправомірної вигоди для іншої фізичної або юридичної особи, за ст. 364 КК України, навіть якщо службова особа діє в інтересах третьої особи без доведення до відома такої особи інформації про характер та зміст своїх дій.
На підставі викладеного, суд першої інстанції, проаналізувавши показання свідків у їхньому системному та хронологічному зв`язку з письмовими доказами, обґрунтовано вважає доведеною поза розумним сумнівом наявність у діях ОСОБА_6 прямого умислу на зловживання службовим становищем та мотиву у виді вчинення протиправних дій в інтересах третіх осіб, з огляду на доведеність усвідомлення нею протиправності її діяння, що неминуче тягнуло за собою набуття матеріальної вигоди для третіх осіб, без законних на те підстав.
Додатково колегія суддів акцентує увагу на тому, що питання про вилучення із землекористування ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» частини земельної ділянки площею 10,73 га зі складу земельної ділянки № 9 площею 18,78 га для створення садового товариства працівниками ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» та ДП «ДГ «Таїровське» вперше порушувалося перед Овідіопольською райдержадміністрацією директором Інституту згідно з листами від 26.05.2009 № 411 та від 28.05.2009 № 412).
Втім, за результатами розгляду таких звернень Овідіопольською райдержадміністрацією надано відповідь про те, що оскільки земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності державних галузевих академій наук належать до земель державної власності та не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, зокрема для створення садового товариства працівниками Інституту ім. Таїрова та ДП «ДГ «Таїровське», а частина земельної ділянки площею 10,73 га належить до особливо цінних земель, її вилучення із постійного користування Інституту ім. Таїрова не відноситься до компетенції районної державної адміністрації (листи від 17.09.2009 № 1/35/01?2406 та від 26.10.2009 № 1/35/01?2772.
Окремо необхідно звернути увагу, що питання ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» стосовно вилучення із землекористування останнього земельної ділянки площею 10,73 га, обговорювалося на нарадах Овідіопольської райдержадміністрації, в яких брали участь, зокрема, такі особи:
(1) ОСОБА_14 - голова райдержадміністрації у період з 2005 по 2010 року;
(2) ОСОБА_28 - начальник юридичного відділу райдержадміністрації у період з 2009 по 2010 року;
(3) Особа_6 - заступник голови райдержадміністрації, начальник управління сільського господарства, у період з 2005 по 2010року.
Втім, протягом 2010 року в апараті та керівництві Овідіопольської райдержадміністрації відбулися зміни, а саме: (1) збільшилася інтенсивність виконання обвинуваченою ОСОБА_6 повноважень начальника юридичного відділу та (2) у травні 2010 року посаду голови Овідіопольської райдержадміністрації обійняв Особа_5.
Також суд першої інстанції звернув увагу на показання Особи_6, який повідомив, що наявність візи (погодження) юридичного відділу слугувало обов`язковою передумовою для реалізації інших етапів прийняття таких розпоряджень.
Так, після зміни керівництва Овідіопольської райдержадміністрації службовими особами ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» та ДП «ДГ «Таїровське» ініційоване питання стосовно передачі земельних ділянок площею 86,92 га (земельні ділянки № 8 площею 68,14 га та № 9 площею 18,78 га) із землекористування Інституту ім. Таїрова до ДП «ДГ «Таїровське». Втім, судом вже встановлено, що вказана передача слугувала лише проміжним етапом вилучення частини земельної ділянки площею 10,73 га із державної власності та подальшої приватизації такої земельної ділянки, що фактично свідчить про повторне звернення до райдержадміністрації із аналогічним питанням при незмінних обставинах.
Отже, керівництво ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» після оновлення керівного складу Овідіопольської РДА повторно звернулося до останньої із зверненнями, які були спрямовані на вилучення тієї ж земельної ділянки площею 10,73 га (в межах земельної ділянки № 9).
Зазначені відомості є підтвердженням наявності умислу на вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою в групі осіб, зокрема ОСОБА_6 .
Також матеріалами кримінального провадження встановлено, що дане правопорушення (вилучення з державної власності особливо цінних земель та їх приватизація) вчинено загальними зусиллями всіх співучасників. Роль, функції кожного з співучасників відрізняються, але суспільно небезпечні наслідки злочину стали результатом загальної, спільної діяльності всіх співучасників, кожний з яких вніс у вчинення злочину свій вклад. Окрім того, реалізація злочинного наміру була б не можлива без участі кожного із співучасників, оскільки вказаний злочин носив комплексний характер, для реалізації якого необхідна консолідація зусиль значної кількості осіб.
Разом з тим, судом першої інстанції правомірно акцентовано увагу на тому, що у оскаржуваному вироку не здійснювалось дослідження та оцінка правомірності дій інших осіб, провадження стосовно яких закрите, не вирішувалось наперед питання про їхні права, свободи чи інтереси, не встановлювались преюдиційні факти щодо них, а формулювання обвинувачення ОСОБА_6 наводиться судом із урахуванням наведених вище застережень.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту щодо відсутності в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України
Щодо призначеного обвинуваченій покарання
Апеляційна скарга сторона захисту не містила доводів в частині надмірної суворості призначеного судом першої інстанції покарання, тому колегія суддів не переглядає вирок в цій частині.
Щодо інших доводів сторін
В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні. У цій частині колегія суддів виходить з усталеної практики ЄСПЛ.
Так, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. З рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у цій справі, були розглянуті (Boldea v. Romania від 15.02.2007, № 19997/02, § 30) і що конкретні та ясні відповіді були надані на аргументи, які є вирішальними для результату розгляду справи (Moreira Ferreira v. Portugal (№ 2) [GC] від 11.07.2017, № 19867/12, § 84; S.C. IMH Suceava S.R.L. v. Romania від 29.10.2013, № 24935/04, § 40). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, № 303-A, § 29; Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, § 58).
Відхиляючи апеляції, апеляційний суд може, в принципі, просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справах «Хелле проти Фінляндії» (Helle v. Finland), від 19.12.1997, §§ 59-60, Звіти про судові рішення та ухвали 1997-VIII, «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, § 30, від 27.09.2001, «Степанян проти Вірменії» (Stepanyan v. Armenia), № 45081/04, § 35, від 27.10.2009 та «Емель Бойраз» (Emel Boyraz), згадане вище, § 74) (рішення «Їлдиз проти Туреччини» (Yildiz v. Turkey), заява № 47124/10, від 27.04.2021, § 31), Гарсіа Руїс проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), № 30544/96, § 26, від 21.01.1999.
У цьому провадженні колегія суддів надала відповіді на всі вагомі аргументи.
Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Отже, за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених в судовому засіданні доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 411 КПК України вирок та ухвала підлягають скасуванню чи зміні із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Отже, під час ухвалення оскаржуваного вироку судом дотримано передбачені кримінальним процесуальним законодавством вимоги, порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування вироку, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржуваний вирок є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись ст. 376, 404, 405, 407, 412, 418, 419, 424, 426, 532 КПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 14.06.2024 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців із дня її проголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4