- Presiding judge (HACC AC): Panaid I.V.
Справа № 991/8546/23
Провадження №11-кп/991/134/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2024 року м. Київ
Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, перевіривши апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на вирок Вищого антикорупційного суду від 07.12.2023 у кримінальному провадженні №52023000000000483 від 20.09.2023,
ВСТАНОВИВ:
Вироком Вищого антикорупційного суду від 07.12.2023 затверджено угоди про визнання винуватості від 25.09.2023, укладені між прокурором САП та обвинуваченими ОСОБА_4, ОСОБА_5 у кримінальному провадженні №52023000000000483 від 20.09.2023.
Даним вироком ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч.2 ст. 364, ч. 3 ст.365-2, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України та відповідно до ст.70 КК України призначено остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, а також пов`язаних з наданням публічних послуг, строком на 1 рік, зі штрафом в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
На підставі ч.2 ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з випробуванням, визначено іспитовий строк 3 роки з покладенням відповідних обов`язків.
Цим же вироком ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.2 ст.364 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, строком на 1 рік зі штрафом в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
На підставі ч.2 ст.75 КК України звільнено ОСОБА_5 від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки з випробуванням, визначено іспитовий строк 3 роки з покладенням відповідних обов`язків.
На зазначений вирок адвокат ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. Стверджує, що вирок впливає на права, свободи та інтереси особи, яку він представляє, що дає право на його оскарження відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України. Зазначає, що оскаржуваний вирок передбачає обов`язок ОСОБА_4 надати безпосередньо в суді викривальні покази щодо ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №42019000000002463 від 25.11.2019, а також створює умови для можливості вчинення тиску органом досудового розслідування на ОСОБА_4 з метою спонукання останнього до надання ним викривальних показів щодо ОСОБА_3 в інтерпретації необхідній та вигідній органу досудового розслідування. Обґрунтовує це тим, що викривальні покази ОСОБА_4 покладені в основу повідомленої підозри та клопотання про продовження строку дії покладених на ОСОБА_3 процесуальних обов`язків.
На думку ОСОБА_2, судом незаконно звільнено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з випробовуванням, встановивши іспитовий строк 3 роки, на підставі ч. 2 ст. 75 КК України, відтак вирок в цій частинні вважає безпідставним та необґрунтованим.
Перевіривши матеріали провадження вважаю, що апеляційна скарга підлягає поверненню з наступних підстав.
Особливості оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості передбачено
ч.4 ст.394 КПК України. Зокрема, вирок може бути оскаржено: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Разом з тим, відповідно до п.8 ч.2 ст.129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення. Згідно ст.24 КПК України, гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді. Саме з цього виходить прецедентна практика Верховного Суду, що відображено, серед іншого, в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі №639/2837/19, провадження №51-5394кмо19. Згідно правового висновку, викладеного у цій постанові, передбачено можливість оскарження вироку й іншими особами (захисником чи представником іншої особи), за наявності двох підстав: у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволять судді при вирішенні питання про відкриття провадження з впевненістю ідентифікувати іншу особу; вирок має стосуватись прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.
Згідно висновків, викладених в постанові Об`єднаної Палати Верховного суду від 06.12.2021 у справі №654/1820/18 при вирішенні питання чи відноситься особа, яка подала скаргу, до суб`єктів апеляційного оскарження, визначених п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України, апеляційному суду необхідно встановити, чи може оскаржене судове рішення вплинути на обсяг прав і свобод або зачіпати інтереси особи, під якими слід розуміти не просто зацікавленість у рішенні суду, а такі істотні інтереси, які на практиці можуть бути (мають бути) захищені шляхом перегляду вищим судом оскарженого судового рішення. Тобто належить визначитися чи спроможна ця особа з урахуванням норм процесуального закону захистити свої права, свободи та інтереси в інший спосіб, ніж шляхом апеляційного оскарження вироку щодо іншої особи.
Як вбачається з оскаржуваного вироку суддями Вищого антикорупційного суду не зазначено жодних даних, які б дали змогу при вирішенні питання про відкриття провадження за вищевказаною апеляційною скаргою ідентифікувати особу, про яку зазначає адвокат ОСОБА_2 . В тексті вироку відсутні як прямі вказівки на нього, так й ідентифікуючі його ознаки.
З тексту апеляційної скарги вбачається, що перевірка законності дій особи, інтереси якої представляє адвокат ОСОБА_6, здійснюється в іншому кримінальному провадженні (№42019000000002463 від 25.11.2019), в межах якого така особа й наділена процесуальними правами щодо захисту своїх прав, свобод та законних інтересів, які на думку адвоката, порушені оскаржуваним вироком. За таких обставин, вважаю, що ця особа з урахуванням норм процесуального закону спроможна захистити свої права, свободи та законні інтереси в інший спосіб, ніж шляхом апеляційного оскарження вироку щодо ОСОБА_4, та ОСОБА_7 .
Твердження адвоката про те, що покази ОСОБА_4 покладено в підозру та клопотання про продовження строку дії покладених на ОСОБА_3 процесуальних обов`язків, тобто створюють преюдиційні факти, які використовує сторона обвинувачення по відношенню до особи, яку він представляє, є безпідставними та не відповідають ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч.1 ст.11 Загальної декларації прав людини, ч.1 ст.62 Конституції України.
За висновками, викладеними в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №759/10575/16-к, пров. №51-1951км19 «..вирок суду на підставі угоди не може мати преюдиціального значення в кримінальних провадження щодо інших осіб. По-перше, чинний КПК не містить норми, яка би вказувала на преюдиціальне значення таких вироків для доказування фактичних обставин кримінального правопорушення в межах іншого кримінального провадження щодо інших осіб (ст. 90 КПК вказує лише на преюдиціальне значення рішення національного чи міжнародного суду, яким встановлено порушення прав і свобод людини, для вирішення питання щодо допустимості тих чи інших доказів). По-друге, обставини вчинення злочину у вироку на підставі угоди не встановлюються на підставі повного та всебічного дослідження доказів у межах змагальної процедури за участю всіх фігурантів інкримінованого правопорушення, а набувають значення правової презумпції в силу визнання цих обставин сторонами угоди та затвердження її судом. По-третє, надання вироку на підставі угоди преюдиціального значення в кримінальному провадженні щодо інших осіб порушуватиме гарантії статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.».
Згідно практики ЄСПЛ, яка за приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження. Особливо це стосується вироків, ухвалених на підставі угоди (справа «Навальний і Офіцеров проти Росії» від 23.02.2016, заява №46632/13 і №28671/14).
Відповідно до ч.1 ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Згідно роз`яснень, які містяться в абзаці 3 пункту 9 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №13 від 11.12.2015 року «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб, не має преюдиційного значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою особою не є доказом вини останніх.
Відтак, з огляду на зазначені положення, будь-які фактичні обставини щодо особи, інтереси якої представляє ОСОБА_2 підлягають окремому доказування в кримінальному провадженні, учасником якого є така особа.
Окрім цього, зазначення обов`язків щодо надання викривальних показів є обов`язковим елементом угоди про визнання винуватості у відповідності до ст.472 КПК України.
З огляду на зазначене, вирок, на який подано апеляційну скаргу, не містить жодних відомостей щодо особи, інтереси якої представляє адвокат ОСОБА_2 і не порушує прав та законних інтересів останньої.
Таким чином, адвокат ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, не є особою, яка має право на апеляційне оскарження вироку Вищого антикорупційного суду від 07.12.2023 стосовно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у відповідності до вимог статей 393, 394 КПК України. Решту доводів апеляційної скарги суд не бере до уваги, оскільки під час вирішення питання про відкриття провадження такі доводи не є предметом перевірки.
Враховуючи наведені обставини, а також положення п.2 ч.3 ст.399 КПК України, адвокату ОСОБА_2 належить повернути апеляційну скаргу, оскільки вона подана особою, яка не має права на її подання.
Керуючись ст.ст. 393, 399 КПК України, суддя
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу, подану адвокатом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на вирок Вищого антикорупційного суду від 07.12.2023 у кримінальному провадженні №52023000000000483 від 20.09.2023 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення апеляційної скарги разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а у разі постановлення ухвали без виклику особи, яка її оскаржує, з дня отримання нею копії судового рішення.
Суддя ОСОБА_1