- Presiding judge (HACC AC): Semennykov O.Yu.
справа № 991/4875/21
провадження № 11-кп/991/65/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2025 року м.Київ
Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, перевіривши апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_3, захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 на вирок Вищого антикорупційного суду від 19 грудня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
За вироком Вищого антикорупційного суду від 19 грудня 2024 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 29 листопада 2024 року в межах кримінального провадження № 12020000000000081 від 31 січня 2020 року (об`єднаного з кримінальним провадженням №52020000000000455 від 20 липня 2020 року), між прокурором першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_6 та обвинуваченими ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Відповідно до вказаного вироку:
- ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.190, ч.2 ст.28 ч.2 ст.366 КК, та на підставі угоди про визнання винуватості за сукупністю злочинів призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права займатись діяльністю на державній службі строком на 1 (один) рік зі штрафом 750 (сімсот п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на підставі ч.2 ст.75 КК звільнено від відбування основного покарання у виді 5 (п`ять) років позбавлення волі з випробуванням на строк 3 (три) роки, також скасовано запобіжний захід у виді тримання під вартою;
- ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні передбаченого ч.5 ст.190 КК кримінального правопорушення, на підставі угоди про визнання винуватості призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років, на підставі ч.2 ст.75 КК звільнено від відбування основного покарання у виді 5 (п`ять) років позбавлення волі з випробуванням на строк 3 (три) роки;
- ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК, на підставі угоди про визнання винуватості призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років, на підставі ч.2 ст.75 КК звільнено від відбування основного покарання у виді 5 (п`ять) років позбавлення волі з випробуванням на строк 3 (три) роки.
Не погоджуючись з зазначеним вироком з підстав призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди, обвинувачені ОСОБА_2, ОСОБА_3, а також захисник обвинуваченого ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 звернулись з апеляційними скаргами на вказане судове рішення з вимогами про скасування/зміну вироку в частині встановленого обвинуваченим іспитового строку у три роки та постановлення у цій частині нового вироку з встановленням іспитового строку в один рік.
Вирішуючи питання щодо прийнятності поданих апеляційних скарг, суддя-доповідач окрім іншого має з`ясувати, чи може бути оскаржений в апеляційному порядку вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості.
Законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції може бути забезпечена можливістю їх оскарження в апеляційному порядку. Передбачене положеннями КПК право на оскарження судових рішень є важливою гарантією забезпечення захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження і процесуальним інструментом виправлення судової помилки.
Водночас право на доступ до суду не є абсолютним і підлягає дозволеним обмеженням, зокрема, щодо кола судових рішень, які можуть бути переглянуті в апеляційному порядку. Такі обмеження не шкодять самій суті права доступу до суду, переслідують легітимну мету - ефективний розгляд судом лише справ відповідного рівня значущості, а також обґрунтовані пропорційністю між застосованими засобами і поставленою метою.
При цьому кримінальним процесуальним законом визначено суттєві особливості розгляду кримінальних проваджень на підставі угод.
Так, положеннями глави 35 КПК встановлено умови, за яких може бути укладено угоду про примирення або угоду про визнання винуватості, вимоги до змісту угоди, наслідки укладення та затвердження угоди, порядок судового провадження на підставі угоди.
Нормою ч.4 ст.475 КПК визначено, що вирок на підставі угоди може бути оскаржено у порядку, передбаченому цим Кодексом, на підставах, передбачених ст.394 цього Кодексу.
За приписами п.1 ч.4 ст.394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості може бути оскаржений в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою ст.474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди.
Як вбачається з поданих апеляційних скарг, в обґрунтування підстав можливості апеляційного оскарження даного вироку особи, які їх подали посилаються на призначення судом покарання, суворішого, ніж узгодженого сторонами угоди, а саме - призначення більш тривалого іспитового строку.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.75 КК суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання винуватості, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п`яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням. У випадках, передбачених частиною другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років (ч.2, 3, 4 ст.75 КПК).
Аналіз вищезазначеної норми свідчить, що питання визначення тривалості іспитового строку, який необхідно застосувати до підозрюваного/обвинуваченого, зокрема у випадку затвердження угоди про визнання вини, належить до дискреційних повноважень суду у визначених ст.75 КК межах.
При цьому поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду, принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Наведене також узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року (справа №205/7091/16-к, провадження за касаційною скаргою №51-1532 км 19).
За змістом ч.2 ст.473 КПК одним із наслідків укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора, підозрюваного чи обвинуваченого є обмеження їх права оскарження вироку згідно з положеннями ст.394 та 424 цього Кодексу.
Таким чином, можливість визначення судом у випадку затвердження угоди тривалості іспитового строку в передбачених ст.75 КК межах на строк від одного до трьох років з одного боку та відмова обвинуваченого від права на апеляційне оскарження, крім випадків, передбачених ст.394 КПК, з іншого боку, становили передбачувані наслідки укладення угоди про визнання винуватості, з якими обвинувачені ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 добровільно погодились.
При цьому суд враховує і викладену у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 26 лютого 2020 року (справа 161/8590/19, провадження 51-5646км19) правову позицію, за якою визначення судом першої інстанції тривалості іспитового строку в межах, визначених ст.75 КК, само по собі не може свідчити про призначення покарання більш суворого ніж узгоджено сторонами угоди, а тому з урахуванням положень ст.394 КПК з цих підстав вирок не може бути оскаржений стороною захисту з підстав незгоди з визначеною судом першої інстанції тривалістю іспитового строку.
З огляду на зазначене, затвердження угоди про визнання винуватості та призначення судом першої інстанції покарання у виді позбавлення на певний строк зі звільненням обвинувачених від його відбування з випробуванням відповідає умовам укладеної сторонами угоди та не є більш суворим ніж узгоджено сторонами угоди.
Відтак, вирок суду від 19 грудня 2024 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченими ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, не може бути оскаржений стороною захисту з підстав незгоди з визначеною судом першої інстанції тривалістю іспитового строку, оскільки в порушення п.1 ч.4 ст.394 КПК апеляційні скарги подано на вирок з непередбачених цією нормою підстав, тобто судове рішення не підлягає оскарженню з зазначених у апеляційних скаргах обставин.
За вимогами ч.4 ст.399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, при цьому суд звертає увагу, що така відмова у відкритті апеляційного провадження не може сприйматись як обмеження доступу до правосуддя.
До того ж кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (частина 5 статті 9 КПК). В ухвалі Європейського суду з прав людини щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі Скорик проти України зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги.
В аспекті викладеного оскільки апеляційні скарги подано на вирок з непередбачених законом підстав, у відкритті провадження за апеляційними скаргами слід відмовити.
Керуючись ст. 392, 394, 399 КПК, суддя
ПОСТАНОВИВ:
У відкритті провадження за апеляційними скаргами обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_3, захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 на вирок Вищого антикорупційного суду від 19 грудня 2024 року відмовити.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження разом з апеляційними скаргами та усіма доданими до них матеріалами надіслати особам, які подали апеляційні скарги.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а у разі постановлення ухвали без виклику особи, яка її оскаржує, з дня отримання нею копії судового рішення.
Суддя ОСОБА_1