- Presiding judge (HACC AC): Bodnar S.B.
справа № 991/13030/24
провадження № 11-кп/991/80/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
про повернення апеляційної скарги
12 березня 2025 року м. Київ
Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, перевіривши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на вирок Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року в кримінальному провадженні № 52024000000000486 від 20 вересня 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України,
УСТАНОВИВ:
Вироком Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 18 листопада 2024 року із змінами від 28 листопада 2024 року між прокурором четвертого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 52024000000000486 від 20 вересня 2024 року.
ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років зі штрафом у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень.
На підставі ч. 2 ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік та поклавши на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Не погодившись з указаним рішенням, ОСОБА_2 звернувся до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати вирок Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року, а кримінальне провадження направити для здійснення досудового розслідування у загальному порядку.
В обґрунтування наявності підстав для оскарження вироку суду першої інстанції ОСОБА_2 посилається на п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України, оскільки у вироку в стверджувальній формі констатується факт участі останнього у злочинній організації, яка була створена для вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Зазначений вирок разом з довідкою, відповідно до якої ОСОБА 7 - це ОСОБА_2, стороною обвинувачення направлено до правоохоронних органів Австрійської Республіки як доказ, що наявне у ОСОБА_2 та його родини майно має злочинне походження. З огляду на викладене ОСОБА_2 переконаний, що оскаржуваний вирок безпосередньо стосується його прав, свобод та інтересів, у зв`язку з чим може бути ним оскаржений до суду апеляційної інстанції.
Перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2, вважаю, що відповідну апеляційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, виходячи з такого.
За вимогами статей 398, 399 КПК України питання про те, чи подана апеляційна скарга на вирок суду першої інстанції особою, яка має право її подавати, розглядається і вирішується суддею-доповідачем до прийняття рішення про відкриття апеляційного провадження. Апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу (п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України).
Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК України. Пунктом 10 цієї норми передбачено, що апеляційну скаргу мають право подати й інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 4 ст. 394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржено:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно на підставах: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, установлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладання угоди;
2) прокурором виключно на підставах: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угоди не може бути укладено.
Крім того, ч. 2 ст. 24 КПК України також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Отже, право на оскарження вироку суду першої інстанції у ОСОБА_2, як іншої особи, може виникнути лише у випадку, якщо вирок стосується його прав, свобод та інтересів.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог ст. 398 КПК питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи (постанова Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19).
Як вже було встановлено, вироком Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 .
При ухвалені оскаржуваного вироку судом першої інстанції встановлено, що своїми умисними діями ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 255 КК України, а саме участь у злочинній організації. До структури відповідного злочинного формування у різний період входили: ОСОБА 1, ОСОБА 2, ОСОБА 10, ОСОБА_3, ОСОБА 7, ОСОБА 3, ОСОБА 4, ОСОБА 8, ОСОБА 5, ОСОБА 9, ОСОБА 6, ОСОБА 11, а також інші невстановлені особи. У результаті дій членів злочинної організації, створеної та керованої ОСОБА 1, та інших невстановлених досудовим розслідуванням осіб у період з 01 травня 2020 року до 31 жовтня 2021 року Акціонерному товариству «Одеський припортовий завод» (далі - АТ «ОПЗ») спричинено збитків на суму 554 458 753, 63 грн. Будучи членом злочинної організації ОСОБА_3 забезпечив вчинення нею тяжкого кримінального правопорушення, а саме зловживання службовими особами АТ «ОПЗ» службовим становищем з метою одержання неправомірної вигоди юридичною особою КОМПАНІЯ 1, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України.
Затверджуючи угоду про визнання винуватості судом першої інстанції перевірено чи порушуються зазначеною угодою права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. За результатом здійснення такої перевірки суд дійшов висновку, що обставини пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення, викладені в угоді та вироку, не можуть мати жодного приюдиційного значення для іншого кримінального провадження, а умови угоди не порушують права, свободи та інтереси як сторін кримінального провадження, так й інших осіб. Водночас зважаючи на характер дій, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_3, а також те, що їх вчинено у складі злочинної організації, посилання на дії третіх осіб було необхідним для встановлення фактичної ролі обвинуваченого. З метою недопущення порушення принципу презумпції невинуватості, судом першої інстанції вжито заходи з виключення даних, які б давали можливість ідентифікувати таких третіх осіб, в тій мірі, що не перешкоджає встановленню та оцінці безпосередніх дій ОСОБА_3 .
У тексті оскаржуваного вироку особисті дані ОСОБА_2 дійсно не зазначені, а вирок стосується виключно обвинуваченого ОСОБА_3 .. Будь-яких ознак, за якими можна було б ідентифікувати безіменних осіб, про співучасть з якими йдеться у вироку стосовно ОСОБА_3, цей вирок не містить.
Направлення стороною обвинувачення указаного вироку разом з довідкою про особисті дані осіб, указаних в обвинувальному акті, угоді про визнання винуватості та клопотанні про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 52024000000000486 відповідних висновків не спростовує, оскільки дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру, тощо) у цьому чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку стосовно однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні у відповідності з вимогами ст. ст. 91, 92, 277, 291 КПК України (постанова Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19).
Таким чином, зазначення прокурором персональних даних ОСОБА_2 у доданій до вироку довідці про особисті дані осіб, указаних в обвинувальному акті, угоді про визнання винуватості та клопотанні про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 52024000000000486 від 20 вересня 2024 року не свідчить про порушення судом першої інстанції презумпції невинуватості ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку.
У національному законодавстві презумпцію невинуватості, як один з основних конституційних принципів судочинства, відображено в ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК України. Згідно із цими правовими нормами особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Чинний КПК України не звільняє сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov v Russia, заяви № 46632/13 і № 28671/14) підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження.
Оскільки оскаржуваний вирок не містить будь-яких відомостей стосовно ОСОБА_2 та не стосується його прав, свобод чи інтересів, останній не є особою, яка має право на подання апеляційної скарги на відповідний вирок суду.
За викладених обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на вирок Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року слід повернути особі, яка її подала.
На підставі наведеного, керуючись п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на вирок Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року в кримінальному провадженні № 52024000000000486 від 20 вересня 2024 року, повернути особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців.
Суддя: ОСОБА_1