- Presiding judge (CCC): Marchuk O.P.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2025 року
м. Київ
справа № 991/13030/24
провадження № 51-1287 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2025 року,
встановив:
Як убачається із касаційної скарги та копій судових рішень,вироком Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 18 листопада 2024 року із змінами від 28 листопада 2024 року між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 52024000000000486 від 20вересня 2024 року.
ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28 і ч. 2 ст. 364 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років зі штрафом у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 грн.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_5 від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на вирок Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року повернуто, оскільки апеляційна скарга подана особою, яка не має права її подавати.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу апеляційного суду як незаконну через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При цьому посилається на те, що рішення апеляційного суду про повернення його апеляційної скарги суперечить приписам статей 7, 24 КПК України та порушує його право на доступ до правосуддя. При цьому вироком суду прямо порушено засаду змагальності та презумції невинуватості, оскільки у вказаному судовому рішенні констатується факт його участі разом з ОСОБА_5 та іншими особами в злочинній організації. Зазначає, що його ідентифіковано у вироку як «Особа 7». Водночас умови угоди про визнання винуватості фактично місять преюдицію щодо винуватості інших осіб, що суперечить загальним засадам кримінального провадження, зокрема, верховенства права, законності, презумції невинуватості та забезпечення доведеності вини. При цьому апеляційний суд не перевірив альтернативні способи захисту його прав. Посилається на постанови Верховного Суду від 10 вересня 2024 року (справа №991/8444/23), від 11 квітня 2019 року (справа № 161/14423/18), від 10 липня 2018року (справа № 645/5699/16), від 18 грудня 2018 року (справа № 397/369/17) та постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (справа № 756/9514/15-к). Також просить передати вказане кримінальне провадження на розгляд об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, оскільки вважає, що існують суперечності у судовій практиці, порушено його право на захист і доступ до правосуддя та ситуація стосується застосування конституційних норм.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши копії судових рішень, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
Клопотання ОСОБА_4 про передачу даного кримінального провадження на розгляд об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду не підлягає задоволенню, оскільки законодавець визначив підстави і порядок передачі кримінального провадження на розгляд палати, об`єднаної або Великої Палати Верховного Суду у статтях 434-1, 434-2 КПК України, тобто відніс вирішення цього питання до стадії касаційного розгляду.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, доданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно з ч. 4 ст. 475 КПК України вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому цим Кодексом, з підстав, передбачених статтею 394 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;
2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження; і при цьому відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому статтею 394 КПК України, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено частиною 2 статті 24 КПК України (постанова Верховного Суду України від 03 березня 2016 року у справі № 5-347кс15).
У постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19 вказано, що, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, суддя-доповідач має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Згідно копій судових рішень, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу на вирок Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року, яким затверджено угоду зі змінами про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 52024000000000486 від 20 вересня 2024 року.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2025 року вказану апеляційну скаргу повернуто на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, оскільки вона подана особою, яка не має права її подавати.
Як убачається з копій судових рішень, суд першої інстанції, затверджуючи угоду про визнання винуватості, перевірив чи порушуються зазначеною угодою права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. За результатом здійснення такої перевірки суд дійшов висновку, що обставини пред`явленого ОСОБА_5 обвинувачення, викладені в угоді та вироку, не можуть мати жодного приюдиційного значення для іншого кримінального провадження, а умови угоди не порушують права, свободи та інтереси як сторін кримінального провадження, так і інших осіб. Водночас, зважаючи на характер дій, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5, а також те, що їх вчинено у складі злочинної організації, посилання на дії третіх осіб було необхідним для встановлення фактичної ролі обвинуваченого. З метою недопущення порушення принципу презумпції невинуватості, судом першої інстанції вжито заходи з виключення даних, які б давали можливість ідентифікувати таких третіх осіб, в тій мірі, що не перешкоджає встановленню та оцінці безпосередніх дій ОСОБА_5 .
Також суд апеляційної інстанції встановив, що у тексті вказаного вироку особисті дані ОСОБА_4 не зазначені, а вирок стосується виключно обвинуваченого ОСОБА_5, при цьому, будь-яких ознак, за якими можна було б ідентифікувати безіменних осіб, про співучасть з якими йдеться у вироку стосовно ОСОБА_5, цей вирок не містить.
Водночас Верховний Суд звертає увагу, що норми кримінального процесуального закону не звільняють сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи. При цьому дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до вимог статей 91, 92, 277, 291 КПК України.
Таким чином, повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, апеляційний суд в ухвалі обгрунтовано зазначив, що оскільки оскаржуваний вирок не містить будь-яких відомостей стосовно ОСОБА_4 та не стосується його прав, свобод чи інтересів, останній не є особою, яка має право на подання апеляційної скарги на відповідний вирок суду.
При цьому ОСОБА_4 в касаційній скарзі не наводить достатньо переконливого обґрунтування своїх доводів про те, що вирок стосовно ОСОБА_5 дійсно стосується його прав, свобод та інтересів.
Так, вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб, не має преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб.
Така позиція узгоджується зі сталою судовою практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, зокрема, викладеною у судових рішеннях від 19 листопада 2019 року у справі № 759/10575/16-к, від 15 квітня 2020 року у справі № 344/2514/19, від 26 травня 2021 року у справі № 263/15273/17, від 25 серпня 2023 року у справі № 755/1730/20, від 04 січня 2024 року у справі № 991/2288/21 та від 30 липня 2024 року у справі № 554/8321/23.
Також колегія суддів відхиляє, як безпідставні доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про неврахування судами правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2024 року (справа № 991/8444/23), від 11 квітня 2019 року (справа № 161/14423/18), від 10 липня 2018 року (справа № 645/5699/16), від 18 грудня 2018 року (справа № 397/369/17) та постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (справа № 756/9514/15-к), оскільки практику Верховного Суду необхідно застосовувати як з урахуванням обставин справи, так і цілісного контексту, без перекручень її змісту та вона має бути релевантною до обставин кримінального провадження.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_4 не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.
Враховуючи вищенаведене, твердження ОСОБА_4 щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону, а саме, безпідставного повернення його апеляційної скарги на вирок суду першої інстанції, не заслуговують на увагу.
Таким чином, апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_4 на вирок Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року, діяв відповідно до вимог закону, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення його скарги та вважає, що у відкритті провадження за його касаційною скаргою слід відмовити.
Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3