- Presiding judge (CCC): Makarovets A.M.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2025 року
м. Київ
справа № 991/2084/23
провадження № 51-5047 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
виправданого ОСОБА_6,
захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 52023000000000016 від 13 січня 2023 року за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Побірки Теплицького району Вінницької області, мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України,
за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13 серпня 2024 року.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вищого антикорупційного суду від 16 листопада 2023 року ОСОБА_6 було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України та виправдано у зв`язку із недоведеністю в діях обвинуваченого складу інкримінованого кримінального правопорушення.
За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_6 органом досудового розслідування обвинувачувався в умисному внесенні суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 500 до 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (ч. 1 ст. 366-2 КК України в редакції Закону України від 04 грудня 2020 року № 1074-ІХ), з огляду на таке.
Не пізніше 31 грудня 2019 року ОСОБА_6 було призначено на посаду начальника Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України.
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 3 та ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що поліцейські зобов`язані щорічно подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Декларація) за минулий рік за формою, що визначається НАЗК. Перелік відомостей, які зазначаються у Декларації визначено у ст. 46 цього Закону (в редакції Закону України від 1219-ІХ від 05 лютого 2021 року).
У 2020 році сукупно протягом 245 днів, у тому числі 31 грудня 2020 року, ОСОБА_6 шляхом фактичного проживання володів та користувався об`єктом нерухомості, а саме квартирою АДРЕСА_2, яка на праві приватної власності належала його доньці - ОСОБА_9 .
Також ОСОБА_6 сукупно протягом 190 днів у 2020 році та станом на 31 грудня 2020 року проживав спільно з ОСОБА_10, з якою він був пов`язаний спільним побутом, мав взаємні права і обов`язки, що виразилося у використанні грошових коштів на спільні потреби, зокрема на придбання одягу, речей домашнього побуту, оплаті комунальних послуг та спільному відпочинку.
У період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року включно у приватній власності ОСОБА_10 знаходилася квартира АДРЕСА_3, при цьому на час подання щорічної декларації за 2020 рік ОСОБА_6 був обізнаний із цим, оскільки протягом 2020 року провів 85 ночей у цій квартирі, з них 65 ночей спільно з ОСОБА_10 .
З огляду на положення Закону України «Про запобігання корупції» у 2020 році ОСОБА_10 була членом сім`ї ОСОБА_6, і відомості про неї, а також про отримані нею у 2020 році доходи та відомості про об`єкти нерухомості, що їй належать на праві приватної власності мали б бути відображені ОСОБА_6 у щорічній декларації за 2020 рік.
Проте ОСОБА_6 20 березня 2021 року, перебуваючи у невстановленому місці, заповнив на офіційному сайті НАЗК, підписав та подав із застосуванням особистого кваліфікованого електронного підпису щорічну декларацію за 2020 рік, у якій умисно не відобразив відомості про:
- ОСОБА_10 як члена сім`ї суб`єкта декларування;
- об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_3, ринкова вартість якої станом на 31 грудня 2020 року становила 2 242 990 грн, що на праві приватної власності належала члену сім`ї суб`єкта декларування - ОСОБА_10
- доходи члена сім`ї суб`єкта декларування ОСОБА_10 за 2020 рік у сумі 92 235,45 грн;
- об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_2, ринкова вартість якої станом на 31 грудня 2020 року становила 2 848 025 грн, що на праві приватної власності належала ОСОБА_9 та перебувала у користуванні ОСОБА_6 у 2020 році сукупно протягом 245 днів, у тому числі 31 грудня 2020 року.
Недостовірні відомості, зазначені ОСОБА_6 у щорічній декларації за 2020 рік, відрізняються від достовірних на загальну суму 5 183 250,45 грн.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13 серпня 2024 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_5 залишено без задоволення а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_5, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування норм процесуального права та надання неправильної правової оцінки обставинам справи, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд в апеляційному суді.
Мотивуючи свої вимоги, сторона обвинувачення вказує на необґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції щодо недопустимості як доказу протоколу огляду від 19 лютого 2023 року (огляд інформації оператора мобільного зв`язку щодо абонентських номерів ОСОБА_6 та ОСОБА_10 ), з підстав, наведених в оскаржуваному судовому рішенні, посилаючись на те, що:
- огляд цієї інформації, яка міститься на оптичних дисках та була отримана в законний спосіб, здійснював детектив Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) (який входив до складу слідчої групи) з дотриманням положень ст. 237 КПК України;
- детектив уповноважений під час здійснення огляду складати плани та схеми, виготовляти графічні зображення;
- процесуальний закон не містить вимог щодо наявності в слідчого спеціальних знань і навичок для проведення такої слідчої дії;
- перед складанням протоколу детектив консультувався з іншою особою, яка має досвід роботи у сфері телекомунікації, однак ця особа не була залучена до проведення слідчої дії та в матеріалах справи відсутні дані про те, що в ході огляду була присутня будь-яка інша особа (зокрема й спеціаліст).
Водночас прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції, визнаючи протокол огляду від 19 лютого 2023 року недопустимим доказом через допущення істотного порушення вимог КПК України під час його складання, в силу положень ст. 87 КПК України та практики Верховного Суду, не зазначив чиї та які саме права і свободи в такому разі було порушено, у чому це виражалося і чому такі порушення є саме істотними.
Крім того, прокурор посилається на допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог КПК України під час надання оцінки листуванню ОСОБА_10 з ОСОБА_6 від 25 листопада, 01 і 11 грудня 2020 року, яка містилася в мобільному телефоні останнього та, на думку сторони обвинувачення, доводить факт того, що у 2020 році ці особи спільно проживали у квартирі АДРЕСА_2 . Разом з тим прокурор, посилаючись на положення ст. 94 КПК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив без оцінки частину листування між ОСОБА_10 та ОСОБА_6, зміст якого, на його переконання, підтверджується протоколом обшуку від 31 січня 2023 року, до того ж будь-яких обґрунтувань свого рішення в цій частині не навів.
Також прокурор стверджує, що суд апеляційної інстанції не перевірив доводів його апеляційної скарги щодо неналежності наданого в ході судового розгляду в суді першої інстанції стороною захисту листа ПрАТ «ВФ Україна» від 08 травня 2023 року, зміст якого, на думку сторони обвинувачення, не спростовує та не підтверджує обставин, викладених в обвинувальному акті.
Разом з тим прокурор зазначає про безпідставне врахування судом апеляційної інстанції висновку експерта від 12 липня 2023 року № СЕ-19-23/29219-ТК як допустимого доказу тому його було отримано з порушенням ст. 332 КПК України, оскільки сторона захисту, не маючи повноважень на призначення експертизи під час судового розгляду, без ухвали суду, за власним клопотанням залучила експерта для проведення експертизи, що призвело до отримання нового доказу, використання якого, як уважає сторона обвинувачення, порушує визначений ст. 22 КПК України принцип рівності сторін.
На згадану касаційну скаргу прокурора заперечень від учасників касаційного провадження не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Виправданий ОСОБА_6 та його захисники ОСОБА_7, ОСОБА_8 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що ця скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
Стосовно доводів касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без зміни вирок місцевого суду, яким ОСОБА_6 було виправдано за ч. 1 ст. 366-2 КК України, допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, Верховний Суд зауважує таке.
Як передбачено ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положення ст. 17 КПК України регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
Згідно зі ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, визначених цим Кодексом.
За нормами ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Як указано в ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За правилами ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
При цьому обвинувальний вирок суд може ухвалити лише в тому випадку, коли вину обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, установлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено й обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй висунуто обвинувачення.
Як видно з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції про недоведеність наявності в діях ОСОБА_6 складу інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Так, місцевий суд, ухвалюючи стосовно ОСОБА_6 виправдувальний вирок за ч. 1 ст. 366-2 КК України, зауважив, що прокурором не було доведено поза розумним сумнівом того, що обвинувачений у 2020 році:
- користувався квартирою АДРЕСА_2 сукупно протягом не менше 183 днів або станом на 31 грудня 2020 року;
- проживав із ОСОБА_10, з якою був пов`язаний спільним побутом, мав взаємні права й обов`язки сукупно протягом не менше 183 днів або станом на 31 грудня 2020 року, та, відповідно, мав обов`язок відображати в щорічній Декларації за 2020 рік відомості про користування зазначеною вище квартирою та ОСОБА_10 як члена сім`ї разом з належним їй майном і доходами.
Обґрунтовуючи своє рішення, місцевий суд, з-поміж іншого, надав оцінку доказам, якими сторона обвинувачення обстоювала свою позицію, а саме змісту електронних інформаційних систем, оптичних дисків та протоколів огляду від 19 і 28 лютого 2023 року.
Дослідивши ці докази, суд першої інстанції дійшов висновків про таке:
- протокол огляду від 19 лютого 2023 року містить дані про перебування ОСОБА_6 (як самого, так і разом з ОСОБА_10 ) у конкретний період часу одночасно за двома адресами, що свідчить про суперечливість наведених у цьому доказі даних і ставить під сумнів достовірність та однозначність інформації, викладеної в протоколі;
- у протоколах огляду від 19 та 28 лютого 2023 року відображено, що базові станції (розташовані в м. Києві за такими адресами: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 ) не забезпечують зв`язку за адресою: АДРЕСА_1 (постійне місце проживання ОСОБА_6 згідно з Декларацією за 2020 рік).
Водночас суд першої інстанції послався на зміст наданого стороною захисту листа ПрАТ «ВФ Україна» від 08 травня 2023 року № GD-23-04247, з якого встановив, що вказані базові станції можуть забезпечувати зв`язок поруч як з будинком АДРЕСА_6 . Разом з тим у листі також зазначено про можливість установлення зв`язку в м. Києві від базових станцій, дія яких охоплює будинки АДРЕСА_7 та № 4 на вул. Братиславській.
До того ж місцевий суд узяв до уваги й долучений захисником висновок експерта від 12 липня 2023 року № СЕ-19-23/29219-ТК, відповідно до якого суд установив таке:
- у періоди з 00:00 до 06:00 у конкретні дати (які наведено в обвинувальному акті) абонентський номер ОСОБА_6 перебував у зонах дії базових станцій, сигнали яких могли розповсюджуватися як на будинок АДРЕСА_8 ;
- у періоди з 00:00 до 06:00 у конкретні дати (які наведені в обвинувальному акті) абонентський номер ОСОБА_6 перебував у зонах дії базових станцій, сигнали яких могли розповсюджуватися лише на адресу: АДРЕСА_9 ;
- абонентський номер ОСОБА_6 у періоди з 01:00 по 07:00 та з 17:39 по 23:00 31 грудня 2020 року перебував у зонах дії базових станцій, сигнали яких могли розповсюджуватися як на будинок АДРЕСА_8 .
Також місцевий суд допитав експерта ОСОБА_11, який, як видно з вироку, підтвердив, що наданий ним висновок щодо приблизного місцерозташування абонентського номера ОСОБА_6 ґрунтується на результатах дослідження як білінгових даних абонента за 2020 рік, так й інформації ПрАТ «ВФ Україна» стосовно зони охоплення відповідних базових станцій. При цьому з метою надання висновку він досліджував білінгові дані за весь день, звертав увагу на характер зв`язку, ознаки, що вказують на те, що абонент не користувався телефоном і перебував у фоновому режимі. Експерт зазначив, що, надаючи висновок про розповсюдження зони дії відповідної базової станції, він може лише допускати, що відповідна базова станція може обслуговувати кілька адрес на певній відстані одна від одної. Проте інформація стосовно технічних характеристик та потужності певної базової станції наявна лише в оператора зв`язку. Також указав, що за певних умов, наприклад, перевантаження, азимут базової станції може перемикатися на ширшу територію.
Крім того, суд першої інстанції зауважив, що згідно з білінговими даними ПрАТ «ВФ Україна», що містяться на оптичному диску, наданому стороною обвинувачення, станом на 20:00 та 23:00 31 грудня 2020 року абонентський номер, яким користувався ОСОБА_6, перебував у зоні дії базової станції за адресою: вул. Братиславська, 7-А, м. Київ, проте з огляду на інформацію з листа ПрАТ «ВФ Україна» та висновку експерта від 12 липня 2023 року № СЕ-19-23/29219-ТК ця базова станція могла забезпечувати зв`язок як у будинку АДРЕСА_9 (постійне місце проживання ОСОБА_6 ), так і в будинку АДРЕСА_10 .
Таким чином, зважаючи на наведене, місцевий суд дійшов висновку про сумнівність:
- позиції прокурора про те, що вказані вище базові станції забезпечують зв`язок лише за адресою: АДРЕСА_10 ;
- тверджень сторони обвинувачення щодо кількості днів, протягом яких ОСОБА_6 у 2020 році користувався цією квартирою та спільно проживав у ній разом з ОСОБА_10, а також стосовно перебування їх разом станом на 31 грудня 2020 року,
а тому, керуючись положеннями ст. 17 КПК України, зазначив, що надані прокурором білінгові дані про місцеперебування абонента ОСОБА_6 станом на 31 грудня 2020 року та протокол огляду від 19 лютого 2023 року не доводять поза розумним сумнівом, що станом на 31 грудня 2020 року обвинувачений користувався квартирою АДРЕСА_2 .
Водночас суд першої інстанції вказав на неоднозначність та непереконливість даних, наведених у протоколах огляду від 19 та 28 лютого 2023 року, щодо фактів користування ОСОБА_6 квартирою АДРЕСА_2 сукупно протягом 245 днів у 2020 році, а також спільного в ній проживання разом з ОСОБА_10 сукупно протягом 119 днів та станом на 31 грудня 2020 року.
Так, обґрунтовуючи своє рішення, суд послався на зміст згаданих вище доказів сторони захисту про те, що зазначена в протоколах огляду базова станція забезпечувала зв`язок як у будинку АДРЕСА_9 так і в будинку АДРЕСА_10, при цьому звернув увагу на те, що з огляду на порівняно невелику відстань цих будинків один від сторона обвинувачення не з`ясувала, які базові станції обслуговували будинок АДРЕСА_9, не дослідила ймовірності обслуговування його тими ж базовими станціями, що й будинку АДРЕСА_10, та не з`ясувала кількості днів, протягом яких ОСОБА_6 користувався квартирою АДРЕСА_11 (постійне місце проживання ОСОБА_6 ).
Також суд зауважив, що квартира АДРЕСА_2 належить доньці ОСОБА_10 та ОСОБА_6 - ОСОБА_9, а квартира АДРЕСА_12 перебуває в спільній власності ОСОБА_6 та ОСОБА_10 .
За таких обставин місцевий суд виснував, що ОСОБА_10 мала доступ і можливість користування двома квартирами, а тому докази сторони обвинувачення (зокрема й протоколи огляду від 19 та 28 лютого 2023 року) не підтверджують факту перебування ОСОБА_10 станом на 31 грудня 2020 року у квартирі АДРЕСА_2 та перебування її в цій квартирі разом з ОСОБА_6 .
Разом з тим указуючи на непереконливість версії сторони обвинувачення щодо місцеперебування абонента ОСОБА_6 з огляду на зміст протоколу огляду від 19 лютого 2023 року, місцевий суд звернув увагу на те, що:
- огляд даних, які містяться в електронних інформаційних системах, та висновок щодо діапазону базових станцій здійснено самостійно детективом НАБУ ОСОБА_12 ;
- спеціаліста з телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів під час огляду залучено не було;
- відомостей про те, що детектив НАБУ ОСОБА_12 є спеціалістом з телекомунікаційних систем (обладнання) і засобів та обізнаний з особливостями роботи телекомунікаційних мереж (принципами роботи базових станцій, умовами підключення апарата до тієї чи іншої базової станції, особливостями розташування базових станцій), матеріали кримінального провадження не містять;
- джерел та/або доказів такої обізнаності детектива суду не надано.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, прокурор ОСОБА_5 оскаржив його в апеляційному порядку.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6, зауважив, що місцевий суд, визнаючи останнього невинуватим, з огляду на положення кримінального процесуального закону ретельно перевірив наведені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було висунуто обвинувачення, а також навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав їм належну оцінку в сукупності та взаємозв`язку. При цьому суд апеляційної інстанції також погодився з зазначеними у вироку обґрунтуваннями, на підставі яких місцевий суд відкинув наявні в справі конкретні докази.
Мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції, серед іншого, указав на правильність висновків місцевого суду в частині того, що наданий стороною обвинувачення доказ, а саме протокол огляду від 19 лютого 2023 року, містить суперечливі дані та був складений з істотним порушенням вимог КПК України.
У касаційній скарзі прокурор зазначає про необґрунтованість ухвали суду апеляційної інстанції щодо недопустимості як доказу протоколу огляду від 19 лютого 2023 року, посилаючись на те, що:
- огляд інформації, яка міститься на оптичних дисках та була отримана в законний спосіб, здійснював детектив НАБУ (який входив до складу слідчої групи) з дотриманням положень ст. 237 КПК України;
- детектив уповноважений під час здійснення огляду складати плани та схеми, виготовляти графічні зображення;
- процесуальний закон не містить вимог щодо наявності в слідчого спеціальних знань і навичок для проведення такої слідчої дії;
- перед складанням протоколу детектив консультувався з іншою особою, яка має досвід роботи у сфері телекомунікації, однак ця особа не була залучена до проведення слідчої дії та в матеріалах справи відсутні дані про те, що в ході огляду була присутня будь-яка інша особа (зокрема й спеціаліст).
Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи касаційної скарги сторони обвинувачення в цій частині, Суд дійшов таких висновків.
Як видно з рішень судів попередніх інстанцій, предметом наведеного протоколу огляду був огляд інформаційних даних, які містились на оптичних дисках, наданих стороною обвинувачення, щодо перебування абонентського номера ОСОБА_6 у зоні дії базових станцій, що обслуговують будинок АДРЕСА_10 та будинок № 265/2 на вул. Київській у м. Броварах Київської області,.
Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого суду про неможливість урахування протоколу огляду від 19 лютого 2023 року як доказу вини ОСОБА_6, зокрема, зазначив, що:
- згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 237 КПК України в протоколі огляду має відображатися виключно та інформація, що міститься на відповідному носії, який оглядається, проте наведені в згаданому процесуальному документі від 19 лютого 2023 року графічні зображення карти місцевості з нанесеними колами, указаними адресами та стрілками відсутні на самих оптичних дисках (де міститься інформація лише у формі таблиць), які були предметом огляду;
- відповідно до пояснень прокурора, наданих під час апеляційного розгляду, ці графічні зображення з нанесенням нібито зон покриття стільникової мережі за конкретними адресами виконав самостійно детектив ОСОБА_12 за результатом консультацій з іншим співробітником НАБУ, який має досвід роботи в галузі телекомунікацій, проте матеріали справи не містять даних на підтвердження факту залучення спеціаліста до огляду, аналізу та складання протоколу огляду, що також не заперечувала й сторона обвинувачення;
- матеріали кримінального провадження не містять підтвердження наявності в детектива ОСОБА_12 відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, який би наділяв його правосуб`єктністю спеціаліста у сфері телекомунікації та компетенцією на аналіз таких даних.
Тож суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що протокол огляду від 19 лютого 2023 року було складено з істотним порушенням вимог КПК України.
Положеннями ст. 237 КПК України передбачено, що:
- з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних (ч. 1 цієї статті);
- огляд комп`ютерних даних проводиться слідчим, прокурором шляхом відображення у протоколі огляду інформації, яку вони містять, у формі, придатній для сприйняття їх змісту, а саме за допомогою електронних засобів, фотозйомки, відеозапису, зйомки та/або відеозапису екрана тощо або у паперовій формі (абз. 2 ч. 2 цієї статті);
- при огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження (ч. 7 цієї статті).
Згідно із ч. 1 ст. 71 КПК України спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками і може надавати консультації, пояснення, довідки, висновки та інші документи під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.
Приписами ч. 2 ст. 71 КПК України передбачено, що спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду.
Системне тлумачення наведених норм процесуального закону свідчить про те, що під час огляду, якщо його предметом є дані, аналіз яких вимагає спеціальних знань, умінь і навичок, орган досудового розслідування може залучити відповідного спеціаліста.
Разом з тим ст. 94 КПК України визначено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності.
За таких обставин колегія суддів уважає обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій в частині того, що:
- аналіз інформації, яка була предметом огляду, а також створення на підставі цього аналізу графічних зображень, що у свою чергу було покладено в основу протоколу огляду від 19 лютого 2023 року, має здійснюватися особою, яка володіє спеціальними знаннями та навичками (спеціалістом), при цьому факт залучення такої особи має бути зафіксований у протоколі слідчої дії (п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК України);
- матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження факту залучення до вказаної слідчої дії відповідного спеціаліста саме в порядку, передбаченому КПК України.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд висновує, що посилання в касаційній скарзі прокурора на те, що:
- огляд інформації, яка міститься на електронних носіях та оптичних дисках і була отримана в законний спосіб, здійснював детектив, який входив до складу слідчої групи;
- положення ч. 7 ст. 237 КПК України дозволяють детективу НАБУ без спеціальних знань і навичок у ході проведення огляду складати графічні зображення,
у цьому випадку не спростовують позицій судів попередніх інстанцій про відсутність у детектива ОСОБА_12 спеціальних умінь, знань і навичок для складання графічних зображень карти місцевості з нанесенням інформації щодо дії базових станцій, які забезпечували зв`язок у будинку АДРЕСА_13 та з`єднання абонентських номерів ОСОБА_6 і ОСОБА_10 у зоні дії цих станцій (які безпосередньо не містилися на оглянутому під час слідчої дії носії інформації (оптичному диску), отриманому від ПрАТ «ВФ Україна»).
Крім того, з огляду зазначене, а також на рішення судів попередніх інстанцій, відповідно до яких підставами для неврахування протоколу огляду від 19 лютого 2023 року як доказу, серед іншого, були:
- факт наявності в протоколі огляду суперечливих даних, зокрема щодо одночасного перебування ОСОБА_6 у конкретні дні та конкретний час (які вказані в обвинувальному акті) за двома різними адресами;
- лист ПрАТ «ВФ Україна» про те, що наведені в протоколі базові станції можуть забезпечувати зв`язок поруч як із будинком АДРЕСА_6 ;
- висновок експерта від 12 липня 2023 року № СЕ-19-23/29219-ТК про те, що абонентський номер ОСОБА_6 у конкретні дні та конкретний час (які вказані в обвинувальному акті) перебував у зоні дії базових станцій, сигнали яких могли розповсюджуватися як на будинок АДРЕСА_8 ;
- зазначені вище показання експерта ОСОБА_11 ;
- неподання прокурором на стадії судового розгляду (у разі незгоди з висновками експерта) клопотання про проведення повторної або додаткової експертизи, з наведенням у ньому тих питань, які сторона обвинувачення уважала за необхідне поставити експерту;
- нез`ясування під час досудового розслідування стороною обвинувачення питання, якими базовими станціями обслуговувався будинок АДРЕСА_9 (місце проживання ОСОБА_6 ), та невстановлення ймовірності обслуговування цього будинку тими ж базовими станціями, що й будинку АДРЕСА_10, а також нез`ясування кількості днів, протягом яких ОСОБА_6 користувався квартирою АДРЕСА_12,
колегія суддів уважає, що посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції, визнаючи протокол огляду від 19 лютого 2023 року недопустимим доказом через допущення істотного порушення вимог КПК України під час його складання, в силу положень ст. 87 КПК України та практики Верховного Суду, не зазначив чиї та які саме права і свободи в такому разі було порушено, у чому це виражалося і чому такі порушення є саме істотними, в цілому не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про те, що протокол огляду від 19 лютого 2023 року, з урахуванням вказаного вище, не є таким, що підтверджує винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
До того ж Суд також звертає увагу на суперечливість доводів касаційної скарги, оскільки, посилаючись на те, що перед складанням протоколу огляду детектив ОСОБА_12 консультувався з іншим працівником НАБУ, який має досвід роботи в галузі телекомунікацій, прокурор одночасно стверджує, що детективу під час слідчої дії не потрібні були спеціальні вміння та навички й він не залучав будь-яких спеціалістів під час проведення слідчої дії.
Крім того, що стосується доводів касаційної скарги сторони обвинувачення про те, що суд апеляційної інстанції допустив істотні порушення вимог КПК України, адже під час надання оцінки листуванню ОСОБА_10 з ОСОБА_6 від 25 листопада, 01 і 11 грудня 2020 року, яка містилася в мобільному телефоні останнього, не звернув уваги на конкретні фрагменти, які, на думку прокурора, підтверджують спільне проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_10, то Суд не вважає їх такими, що спростовують законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
Так, як видно з оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції, дослідивши протокол огляду речей від 18 лютого 2023 року, предметом якого було листування між ОСОБА_6 та ОСОБА_10, спростував позицію сторони обвинувачення про існування між указаними особами взаємних прав і обов`язків.
Мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції зазначив таке:
- в основному листування між ОСОБА_6 та ОСОБА_10, яке надано стороною обвинувачення, відбувалося в період перебування останньої у 2020 році за кордоном;
- здебільшого між абонентами було спілкування щодо стану квітів у квартирі ОСОБА_10, що в м. Броварах, та у квартирі АДРЕСА_2, яка належить їх доньці;
- ОСОБА_6 на період відсутності ОСОБА_10 і доньки відвідував їх квартири, де міг заночувати, з метою перевірки стану житла, догляду за квітами, про що відправляв ОСОБА_10 фотознімки;
- аналіз змісту листувань не свідчить про те, що ОСОБА_6, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_3 та у квартирі АДРЕСА_2 поводив себе саме як господар, оскільки його присутність переважно мала характер періодичних візитів без ознак систематичного проживання за цими адресами;
- допитані місцевим судом свідки також не підтвердили, що ОСОБА_6 та ОСОБА_10 є подружжям, які проживають спільно саме як близькі люди, що у свою чергу не було спростовано стороною обвинувачення.
Разом з тим суд апеляційної інстанції також звернув увагу й на те, що під час листування від:
- 15 листопада 2020 року ОСОБА_6 просить ОСОБА_10 надати консультацію щодо оплати житлово-комунальних послуг у квартирі в м. Броварах, що може свідчити про відсутність у нього компетенції з розрахунків комунальних послуг за її квартирою;
- 16 листопада 2020 року ОСОБА_6 виконав прохання ОСОБА_10 переглянути лічильники у квартирі в м. Броварах, заповнив квитанції та відмітив, що в цій квартирі зручне ліжко, що не є характерним у випадку, якби він постійного проживав та ночував у цій квартирі;
- 25 листопада 2020 року ОСОБА_6, перебуваючи у квартирі ОСОБА_10 у м. Броварах, питає, де термометр у цій квартирі;
- 28 листопада 2020 року ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_10 про те, що був у її квартирі (на АДРЕСА_14 ) тиждень тому, а тому знову настав час поливати квіти, що свідчить про несистемне перебування ОСОБА_6 у вказаному житловому приміщенні;
- 30 листопада 2020 року ОСОБА_6, перебуваючи у квартирі в м. Броварах, доповідає ОСОБА_10, що «тут все нормально, всі рослини живі, троянда розрослась дуже сильно», а це також свідчить про періодичність візитів ОСОБА_6 до цієї квартири з конкретною метою, а саме для догляду за квітами на період відсутності ОСОБА_10 ;
- 10 грудня 2020 року ОСОБА_10 запитує, який розмір одягу в ОСОБА_6, що ставить під сумнів наявність між ними відносин, які мають характер сімейних;
- 11 грудня 2020 року ОСОБА_6 запитав у ОСОБА_10, де зберігається сіль, що також може свідчити про його необізнаність щодо звичайних місць зберігання побутових речей, а це не є характерно для осіб, які протягом тривалого часу мають сімейні стосунки та мешкають разом в одному житловому приміщенні, про що стверджував прокурор.
Також суд апеляційної інстанції зауважив, що:
- з огляду на зміст указаних листувань нерідко про певні події в житті ОСОБА_6 повідомляв ОСОБА_10 постфактум, що може свідчити про те, що вони живуть окремо, а їх стосунки мають характер дружніх, а не сімейних;
- використання ОСОБА_6 у листуванні із ОСОБА_10 або донькою прислівника «вдома» (у контексті опису свого місця перебування) можна пояснити спрощенням побутового мовлення між співбесідниками, ніж на користь версії прокурора про необхідність буквального та безальтернативного тлумачення такого вислову з обвинувальним ухилом.
Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зміст наведених листувань свідчить про тимчасовість перебування ОСОБА_6 у квартирі ОСОБА_10 під час її відсутності та спростовує версію про наявність між ними сталих сімейних відносин.
Такі висновки суду апеляційної інстанції, на переконання колегії суддів, у цілому є обґрунтованими та вмотивованими.
У касаційній скарзі прокурор стверджує, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на фрагмент листування від 11 грудня 2020 року, відповідно до якого донька ОСОБА_6 та ОСОБА_10 збирається повернутися в Україну та проживати у квартирі АДРЕСА_2, а тому їм доведеться залишити цю квартиру.
Водночас Верховний Суд уважає, що прокурор, наводячи зазначені вище доводи:
- ігнорує висновки судів попередніх інстанцій щодо неврахування (з наведених вище підстав) змісту наданих стороною обвинувачення доказів, а саме даних оптичних дисків та протоколів огляду від 19 і 28 лютого 2023 року як таких, що доводять винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення;
- не вказує яким саме чином зазначені ним доводи спростовують позицію суду апеляційної інстанції щодо відсутності обставин, які б вказували на спільне проживання виправданого з ОСОБА_10 сукупно протягом 184 днів та існування між ними взаємних прав і обов`язків, з огляду на сукупність усіх доказів у кримінальному провадженні, яким суди надали належну оцінку.
Зважаючи на вказане, колегія суддів не бачить підстав, що свідчили би про допущення судом апеляційної інстанції тих істотних порушень вимог КПК України, які могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення, а тому касаційна скарга прокурора в цій частині задоволенню не підлягає.
Що стосується доводів прокурора про безпідставне врахування судом апеляційної інстанції висновку експерта від 12 липня 2023 року № СЕ-19-23/29219-ТК як допустимого доказу, то Суд зазначає таке.
Як видно зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, висновок Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 12 липня 2023 року № СЕ-19-23/29219-ТК, який було покладено в основу вироку та оскаржуваної ухвали, було отримано стороною захисту та надано місцевому суду в ході судового розгляду.
У касаційній скарзі сторона обвинувачення вказує, що наведений вище висновок експертизи було отримано з порушенням ст. 332 КПК України, оскільки сторона захисту, не маючи повноважень на призначення експертизи під час судового розгляду, без ухвали суду, за власним клопотанням залучила експерта для проведення експертизи, що призвело до отримання нового доказу, використання якого, на переконання прокурора, порушує визначений ст. 22 КПК України принцип рівності сторін.
Системне тлумачення норм кримінального процесуального закону свідчить про те, що законодавець установив асиметричний підхід до визначення процесуальних меж процедури збирання та подання доказів стороною захисту та стороною обвинувачення.
Так, кримінальний процесуальний закон наділяє обвинуваченого, тобто особу, щодо якої скеровано обвинувальний акт до суду, правом на збирання та подання суду доказів (п. 2 ч. 4 ст. 42 КПК України) без будь-якого обмеження стосовно стадії кримінального провадження, зокрема стадії судового розгляду, на відміну від прямої заборони стороні обвинувачення здійснювати збір доказів поза межами строку досудового розслідування (ч. 8 ст. 223 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 298-1 КПК України процесуальними джерелами доказів у кримінальному провадженні про кримінальні проступки, крім визначених ст. 84 цього Кодексу, також є пояснення осіб, результати медичного освідування, висновок спеціаліста, показання технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Крім того, сторона захисту здійснює збирання доказів, зокрема, шляхом отримання висновків експертів, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів (ч. 3 ст. 93 КПК України).
Разом з тим положеннями кримінального процесуального закону визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (ч. 1 ст. 22 КПК України). Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 22 КПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6 ст. 22 КПК України).
Згідно зі ст. 7-1 Закону України «Про судову експертизу» підставою проведення судової експертизи може бути відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.
Частиною 1 ст. 332 КПК України встановлено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ст. 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
У свою чергу нормами ч. 1 ст. 242 КПК України, до якої відсилають положення ст. 332 КПК України, визначено, що експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 цього Кодексу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права.
Окремо колегія суддів звертає увагу, що за приписами ч. 1 ст. 243 КПК України експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової.
З огляду на положення статей 243, 332 КПК України можна дійти висновку, що за ініціативою сторони захисту судовий експерт може бути залучений до участі в кримінальному провадженні такими способами:
1) самостійне залучення експерта на договірних умовах для проведення експертизи (абз. 2 ч. 1 ст. 243 КПК України);
2) залучення експерта слідчим суддею, судом за клопотанням сторони захисту (абз. 3 ч. 1 ст. 243 КПК України);
3) залучення експерта шляхом ініціювання проведення судової експертизи перед судом (ч. 1 ст. 332 КПК України).
Тож можливість самостійного залучення стороною захисту експерта на договірних умовах для проведення експертизи є формою реалізації засади змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів як на стадії досудового розслідування, так і судового розгляду. При цьому право на отримання стороною додаткових матеріалів під час судового розгляду передбачено ч. 11 ст. 290 КПК України.
Отже, беручи до уваги зазначене, Верховний Суд уважає обґрунтованою позицію суду апеляційної інстанції про те, що, оскільки закінчення дізнання в цьому кримінальному провадженні відбулося протягом двох годин від дня повідомлення ОСОБА_6 про підозру, самостійне залучення захисником експерта на договірних умовах для проведення експертизи телекомунікаційних систем під час судового розгляду відповідало формі реалізації засади змагальності сторін і права на захист та не суперечило приписам КПК України.
За таких обставин, ураховуючи наведені вище положення кримінального процесуального закону, колегія суддів доходить висновку, що в сторони захисту не існувало перешкод для самостійного залучення експерта, а тому незвернення захисника до суду з відповідним клопотанням про призначення експертизи не свідчить про те, що наданий експертний висновок було отримано з допущенням істотного порушення вимог КПК України, що у свою чергу могло поставити під сумнів допустимість цього доказу.
Таким чином, на думку Суду, є обґрунтованою позиція суду апеляційної інстанції про те, що висновок експерта від 12 липня 2023 року № СЕ-19-23/29219-ТК було отримано стороною захисту в передбачений процесуальним законом спосіб і він відповідає вимогам статей 84, 85, 86 КПК України, а тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині задоволенню не підлягають.
Водночас Верховний Суд уважає непереконливими твердження касаційної скарги про те, що використання зазначеного висновку експерта порушує принцип рівності сторін, оскільки такі доводи сторони обвинувачення не узгоджуються з наведеними вище положеннями КПК України та встановленими судом апеляційної інстанції обставинами кримінального провадження, які полягають у тому, що прокурор, який був ознайомлений зі змістом висновку експертизи та брав участь у допиті експерта, не погоджуючись з таким доказом сторони захисту, не скористався своїми правами, передбаченими ч. 2 ст. 22, статтями 26, ст. 242 КПК України, і не звернувся до суду з клопотанням про проведення повторної або додаткової експертизи. Водночас будь-яких доводів на спростування таких тверджень суду апеляційної інстанції касаційна скарга прокурора не містить.
Що стосується тверджень прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не перевірив доводів його апеляційної скарги щодо неналежності наданого в ході судового розгляду в суді першої інстанції стороною захисту листа ПрАТ «ВФ Україна» від 08 травня 2023 року, зміст якого, на думку сторони обвинувачення, не спростовує та не підтверджує обставин, викладених в обвинувальному акті, то колегія суддів уважає їх необґрунтованими.
Так, як видно з оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції, не погоджуючись із позицією сторони обвинувачення про те, що наведені в листі ПрАТ «ВФ Україна» від 08 травня 2023 року відомості є неточними та не відображають об`єктивної ситуації щодо місцерозташування абонента, зазначив, що прокурор не надав доказів, які б спростовували відомості, викладені в цьому листі, та враховували під час визначення місцеперебування мобільних терміналів ОСОБА_6 та ОСОБА_10 всі фактори, як-то принцип роботи базових станцій, потужність базових станцій за відповідними адресами, умови перемикання з однієї базової станції на іншу, ширину сегмента відповідної базової станції під час визначення базових станцій, що забезпечують зв`язок у м. Києві як на вул. Воскресенській, 14-Б, так і на вул. Братиславській, 4.
На переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі сторони обвинувачення доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення.
За таких обставин істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що, на переконання прокурора, виразилося в ненаданні судом апеляційної інстанції відповіді на доводи його апеляційної скарги, у ході касаційного розгляду не встановлено.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд уважає, що ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не встановлено, то касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13 серпня 2024 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3