УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

11 червня 2026 року

м. Київ

справа № 991/10365/24

провадження № 51 - 2059 ск 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 на ухвалу судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 20 березня 2026 року в частині відмови у відкритті провадження, 

встановив:

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 06 березня 2026 року відмовлено у задоволенні самовідводу судді ОСОБА_5 . 

Не погодившись із ухвалою, обвинувачений ОСОБА_4 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Ухвалою судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 20 березня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_4 в частині оскарження ухвали Вищого антикорупційного суду від 06 березня 2026 року про відмову у задоволенні самовідводу судді.

Обвинувачений ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу судді апеляційного суду.

Перевіривши касаційну скаргу та долучену до неї копію судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, якої намагаються досягнути.

Наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже, не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.

За приписами ч. 2 ст. 392 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 цієї статті.

Оскільки ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні самовідводу судді не підлягає окремому апеляційному оскарженню відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК, суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду на підставі ч. 4 ст. 399 КПК обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 .

Враховуючи наведене, апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а тому Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та вважає, що у відкритті провадження за касаційною скаргою обвинуваченого слід відмовити. 

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_4 на ухвалу судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 20 березня 2026 року в частині відмови у відкритті провадження.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

 

 

ОСОБА_6 ОСОБА_2 ОСОБА_3