справа № 991/1692/24 

провадження № 11-кп/991/146/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

про повернення апеляційних скарг

21 липня 2026 року     м. Київ

Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , перевіривши апеляційні скарги адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на вирок Вищого антикорупційного суду від 08 червня 2026 року в кримінальному провадженні № 52023000000000202 від 01 травня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_8  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України,

УСТАНОВИВ:

Вироком Вищого антикорупційного суду від 08 червня 2026 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 18 травня 2026 року між заступником начальника управління - начальником першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_9 та обвинуваченим ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 травня 2023 року за № 52023000000000202.

Цим вироком ОСОБА_8 призначено узгоджене сторонами покарання та відповідно до ст. 374 Кримінального процесуального Кодексу України (далі КПК України) вирішено інші питання.

Не погодившись з указаним рішенням, адвокат ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 , адвокат ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 звернулися до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційними скаргами. Адвокат ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 та адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 просили скасувати вирок Вищого антикорупційного суду від 08.06.2026, а матеріали кримінального провадження № 52023000000000202 від 01.05.2023 направити до Вищого антикорупційного суду для розгляду. Адвокат ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 в своїй апеляційній скарзі просить змінити вирок Вищого антикорупційного суду від 08.06.2026 стосовно ОСОБА_8 шляхом виключення з мотивувальної частини судового рішення посилання на вчинення ним кримінального правопорушення в співучасті з іншими суддями Великої Палати Верховного Суду та їхню згоду за неправомірну вигоду винести судове рішення в інтересах Особи 1. 

В обґрунтування наявності підстав для оскарження вироку на підставі угоди адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме ч. 7 ст. 474 КПК України:

-суд затвердив угоду, попри те, що її умови суперечать вимогам КПК України;

-порушуються права, свободи та інтереси ОСОБА_7 ;

-передбачається перерахування коштів через конкретну благодійну організацію без належної кримінально-процесуальної форми та без перевірки повного спрямування коштів саме на підтримку Збройних Сил України;

-невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, що полягає у передчасному висновку суду про підтвердження доказами "викривальних показань" ОСОБА_10 щодо інших осіб;

-незаконне вирішення у вироку питання про скасування арештів з майна, яке після виділення матеріалів та фактичного вилучення 03.06.2026 перебуває у КП 503, а не КП 202 (у межах якого складено обвинувальний акт), у тому числі майна ОСОБА_11 .

Апеляційна скарга адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 обґрунтована наступним:

-оскаржуваний вирок зачіпає права, свободи та інтереси судді Верховного Суду ОСОБА_3 як особи, котра не була учасником судового розгляду, а тому рішення в цій частині підлягає зміні на підставі п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України;

-викладаючи у вироку формулювання обвинувачення ОСОБА_8 , суд неодноразово констатує причетність до злочину суддів Великої Палати Верховного Суду, зокрема вказує, що він «вступив у попередню змову з іншими суддями Великої Палати Верховного суду, які погодились за неправомірну вигоду винести судове рішення в інтересах Особа 1»; «діючи спільно з іншими суддями Великої Палати Верховного Суду, забезпечив перенесення судового розгляду справи»; «діючи спільно з іншими суддями Великої Палати Верховного Суду, надіслав Особа 4 повідомлення, в якому надав вказівку поділити отриману від Особа 1 суму неправомірної вигоди»;

-з огляду на загальновідомість складу Великої Палати Верховного Суду такі вказівки ВАКС дають змогу без дослідження процесуальних документів, складених слідчим або прокурором у цій справі, з упевненістю ідентифікувати осіб, які не були учасниками судового розгляду, але фактично названі співучасниками злочину;

-зважаючи на оприлюднені в засобах масової інформації відомості про пред`явлення суддям, у тому числі ОСОБА_3 , підозри в отриманні неправомірної вигоди за описаних у вироку обставин, будь-який сторонній спостерігач сприйматиме оскаржений вирок як підтвердження її винуватості органом судової влади;

-для забезпечення реалізації гарантії презумпції невинуватості допущені порушення підлягають усуненню шляхом зміни оскарженого вироку й виключення з його мотивувальної частини посилань на вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення в співучасті з іншими суддями Великої Палати Верховного суду, до складу якої підозрювана входила на момент описаних подій, та про їхню згоду за неправомірну вигоду винести судове рішення в інтересах Особа 1.

Адвокат ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 обґрунтовує свою апеляційну скаргу наступними доводами:

-оскаржуваний вирок безпосередньо стосується прав та інтересів ОСОБА_5 . У його мотивувальній частині, тобто у самому тексті вироку, а не лише у процесуальних документах сторони обвинувачення, наведені стверджувальні відомості про те, що інші судді Великої Палати Верховного Суду «погодились за неправомірну вигоду винести судове рішення», тобто констатовано вчинення скаржником дій, що утворюють об`єктивну сторону корупційного кримінального правопорушення. При цьому, скаржник є ідентифікованим: у вироку названо конкретну справу (№ 910/15551/20), у зв`язку з розглядом якої, за версією обвинувачення, надавалася неправомірна вигода, а склад колегії суддів Великої Палати у цій справі є загальновідомим і встановлюваним, що дозволяє з упевненістю ідентифікувати скаржника як одну з осіб, про винну участь яких ідеться у вироку;

-оскільки скаржник станом на 19.04.2023 була суддею Великої Палати Верховного Суду і брала участь у розгляді та голосуванні за вказане у вироку судове рішення по справі №910/15551/20, формулювання вироку у такий спосіб, фактично констатує її співучасть у вчиненні тяжкого корупційного злочину без винесення щодо неї обвинувального вироку суду;

-суд не супроводив його жодним застереженням про те, що винуватість інших суддів не вирішується цим вироком і є предметом окремого провадження; посилання суду на статтю 90 КПК України стосується преюдиційного значення вироку, а не презумпції невинуватості, і не містить того конкретного застереження, якого вимагає практика ЄСПЛ;

-наведення стверджувальних формулювань про узгоджені злочинні дії ОСОБА_8 з «іншими суддями» не існувало, оскільки, ознака «за попередньою змовою групою осіб» застосована неправильно та без з`ясування всіх обставин справи у їх співвідношенні між собою;

-знеособлення відомостей, які зустрічаються в тексті оскаржуваного вироку, не виключає наведеного порушення, оскільки скаржник залишається ідентифікованим: у вироку названо конкретну справу (№ 910/15551/20), у зв`язку з розглядом якої, за версією обвинувачення, надавалася неправомірна вигода, а склад колегії суддів Великої Палати у цій справі є загальновідомим і встановлюваним. Наведене відповідає й висновкам ЄСПЛ у справах Navalnyy and Ofitserov v. Russia та Allenet de Ribemont v. France щодо неприпустимості передчасної констатації вини. Отже, затвердивши угоду, зміст якої спричинив порушення презумпції невинуватості скаржника, суд порушив п. 3 ч. 7 ст. 474 КПК України та права скаржника. Наведені далі підстави доводять, що це порушення не було ні випадковим, ні неминучим: викладення у вироку відомостей про винну участь скаржника стало можливим унаслідок низки порушень закону, допущених судом при затвердженні угоди, кожне з яких самостійно свідчить про неправомірність такого викладення;

-оскаржуваний вирок свідчить про те, що суд повністю проігнорував свій процесуальний обов`язок, підійшов до розгляду угоди формально, та не здійснив належної правової оцінки фабули обвинувачення, погодивши завідомо та очевидно неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 368 КК України з кваліфікуючою ознакою «за попередньою змовою групою осіб із суддями Великої Палати Верховного Суду»;

-з тексту оскаржуваного вироку вбачається невідповідність кваліфікації встановленим обставинам: 1) обвинувачений ОСОБА_8 прийняв пропозицію неправомірної вигоди одноосібно, до голосування, не узгоджуючи цього із суддями; отже, на момент прийняття ним пропозиції, тобто на момент закінчення злочину з формальним складом, попередньої змови з суддями не існувало, а його діяння було закінчене як одноосібне; 2) за версією обвинувачення, судді одержали кошти вже після голосування, не отримавши неправомірної вигоди на момент учинення голосування; винагорода, передана після вчинення службової дії без попередньої домовленості, не утворює складу одержання неправомірної вигоди в межах конструкції попередньої змови групи співвиконавців; 3) сам ОСОБА_8 обумовленого діяння не вчинив: у вироку зафіксовано, що він приєднався до окремої думки іншого судді, тобто не підтримав рішення в інтересах замовника. Особа, яка не вчинила тієї дії, заради якої, за версією обвинувачення, надавалася вигода, об`єктивно не може бути визнана співвиконавцем групового одержання такої вигоди; 

-недопустимість укладення угоди з організатором корупційного злочину (абз. 6 ч. 4 ст. 469, п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК України);

-невиконання умови п. 2 ч. 4 ст. 469 КПК України («викриття, підтверджене доказами») (п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК України). За матеріалами провадження відомості про причетність інших суддів не знайшли об`єктивного підтвердження: проведені негласні слідчі (розшукові) дії за участю ОСОБА_8 не підтвердили таких відомостей, а інших доказів, окрім показань самого обвинуваченого, зацікавленого в укладенні угоди та пом`якшенні покарання, провадження не містить. За таких обставин висновок суду про виконання умови п. 2 ч. 4 ст. 469 КПК України є формальним і таким, що не відповідає дійсним обставинам;

-неправильне вирішення питання про долю грошових коштів невстановленого походження (ст.ст. 96-1, 96-2 КК України, п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК України. Оскаржуваним вироком долю грошових коштів у розмірі 1 000 000 доларів США, що перебували під арештом до ухвалення вироку та джерело походження яких у ході досудового розслідування встановлено не було, вирішено на підставі нотаріально посвідченої згоди третьої особи на їх перерахування на підтримку Збройних Сил України, а сам факт такого перерахування суд зарахував як обставину, що свідчить про відповідність угоди інтересам суспільства. 

Таким чином, особи, які звернулись з апеляційними скаргами переконані, що оскаржуваний вирок стосується прав, свобод та інтересів осіб, в інтересах яких, були подані скарги, у зв`язку з чим він може бути ними оскаржений до суду апеляційної інстанції.

Перевіривши матеріали апеляційних скарг адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , вважаю, що відповідні апеляційні скарги необхідно повернути особам, які їх подали, виходячи з наступного.

За вимогами статей 398, 399 КПК України питання про те, чи подана апеляційна скарга на вирок суду першої інстанції особою, яка має право її подавати, розглядається і вирішується суддею-доповідачем до прийняття рішення про відкриття апеляційного провадження. Апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу (п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України).

Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК України. Пунктом 10 цієї норми передбачено, що апеляційну скаргу мають право подати й інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом. 

Згідно з ч. 4 ст. 394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржено:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно на підставах: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, установлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладання угоди;

2) прокурором виключно на підставах: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угоди не може бути укладено.

Крім того, ч. 2 ст. 24 КПК України також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Отже, право на оскарження вироку суду першої інстанції у адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , може виникнути лише у випадку, якщо вирок стосується їх прав, свобод та інтересів.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог ст. 398 КПК України питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19).

У згаданій справі об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду також зазначила, що дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру, тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні у відповідності з вимогами ст. ст. 91, 92, 277, 291 КПК України.

Тобто, при вирішенні питання щодо наявності підстав для оскарження рішення суду першої інстанції до суду вищого рівня іншою особою, яка не була учасником судового провадження, перш за все слід з`ясувати, чи дійсно це рішення стосується інтересів конкретної особи. Адже законодавцем визначено спеціальну процедуру апеляційного оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості, яка обмежує коло осіб на таке оскарження за чітким визначенням учасників кримінального провадження (обвинувачений, його захисник, законний представник та прокурор) та виключних підстав (незгоді із призначеним покаранням, невиконанням судом процесуальних вимог, передбачених ст. 474 частинами 4, 6 і 7 КПК України, у тому числі нероз`яснення наслідків укладення угоди, а також у випадку затвердження угоди у провадженні, в якому згідно з ст. 469 ч. 4 КПК України угода не може бути укладена). 

Як вже було встановлено, вироком Вищого антикорупційного суду від 08 червня 2026 року затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_9 та обвинуваченим ОСОБА_8 . 

При ухвалені оскаржуваного вироку судом першої інстанції встановлено, що своїми умисними діями ОСОБА_8 , будучи службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, прийняв пропозицію та одержав за попередньою змовою групою осіб, неправомірну вигоду в особливо великому розмірі для себе та третіх осіб за вчинення в інтересах того, хто запропонував та надав неправомірну вигоду, та інтересах третьої особи дій з використанням наданої йому влади та службового становища, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 368 КК України.

Затверджуючи угоду про визнання винуватості судом першої інстанції перевірено чи порушуються зазначеною угодою права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. За результатом здійснення такої перевірки суд дійшов висновку, що обставини пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення, викладені в угоді та вироку, не можуть мати жодного приюдиційного значення для іншого кримінального провадження, а умови угоди не порушують права, свободи та інтереси як сторін кримінального провадження, так й інших осіб. Водночас, зважаючи на характер дій, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , а також те, що предметом була неправомірна вигода в особливо великому розмірі, вчинена службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, посилання на дії третіх осіб було необхідним для встановлення фактичної ролі обвинуваченого. З метою недопущення порушення принципу презумпції невинуватості, судом першої інстанції вжито заходи з виключення даних, які б давали можливість ідентифікувати таких третіх осіб, в тій мірі, що не перешкоджає встановленню та оцінці безпосередніх дій ОСОБА_8 .

У тексті оскаржуваного вироку особисті дані будь-яких осіб, зокрема - ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 дійсно не зазначені, а вирок стосується виключно обвинуваченого ОСОБА_8 . Будь-яких ознак, за якими можна було б ідентифікувати безіменних осіб, про співучасть з якими йдеться у вироку стосовно ОСОБА_8 , цей вирок не містить. Тому відповідні твердження осіб, які звернулися з апеляційними скаргами теж не знаходять свого підтвердження.

Посилання апеляційних скарг на відомості із ЗМІ (як і будь-які припущення, зазначені у поданих апеляційних скаргах) не можуть слугувати підставою для визнання особи учасником судового провадження чи будь-яких інших процесуальних наслідків, передбачених постановою об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18.05.2020 (справа № 639/2837/19).

Окрім того, у вироку відсутні формулювання, про які вказують особи, які звернулись з апеляційними скаргами на кшталт: «всіма суддями», «всіма суддями, які брали участь у розгляді справи», «всіма суддями, які висловили певну позицію по справі».

Щодо тверджень апеляційних скарг «про неправильне вирішення питання про долю грошових коштів невстановленого походження у розмірі 1 000 000 доларів США, а також порядку їх перерахування на підтримку Збройних Сил України», то подані скарги не містять доводів про те, яким чином це стосується прав та інтересів осіб, в інтересах яких були подані апеляційні скарги.

Безпідставними та необґрунтованими є й твердження адвокатів, що вирішенням у вироку питання про скасування арештів з майна якимось чином порушує права осіб, зокрема - ОСОБА_7 , а тим більше, погіршує його становище на право розпоряджатися ним, оскільки не підтверджуються ні вироком, ні матеріалами, доданими до апеляційних скарг. Таким чином, доводи апеляційних скарг адвокатів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 базуються на припущеннях та суб`єктивному сприйнятті.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку.

У національному законодавстві презумпцію невинуватості, як один з основних конституційних принципів судочинства, відображено в ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК України. Згідно із цими правовими нормами особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Чинний КПК України не звільняє сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи. 

Європейський суд з прав людини у рішенні від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov v Russia, заяви № 46632/13 і № 28671/14) підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження. 

Оскільки оскаржуваний вирок не містить будь-яких ідентифікуючих відомостей стосовно ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 та не стосується їх прав, свобод чи інтересів, відповідно вони не є особами, які мають право на подання апеляційних скарг на відповідний вирок суду.

За викладених обставин, апеляційні скарги адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на вирок Вищого антикорупційного суду від 08 червня 2026 року слід повернути особам, які їх подали. 

На підставі наведеного, керуючись п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на вирок Вищого антикорупційного суду від 08 червня 2026 року в кримінальному провадженні № 52023000000000202 від 01 травня 2023 року, повернути особам, які їх подали. 

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців.

Суддя:               ОСОБА_1