Справа № 991/8546/23

Провадження №11-кп/991/122/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2026 року        м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 

прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 

адвоката ОСОБА_7 

особи, в інтересах якої подано апеляційну скаргу ОСОБА_8 

обвинуваченого ОСОБА_9 

захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 

обвинуваченого ОСОБА_12 (в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 на вирок Вищого антикорупційного суду від 07.12.2023 у кримінальному провадженні № 52023000000000483 від 20.09.2023 про затвердження угоди від 25.09.2023 про визнання винуватості, укладеної між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та обвинуваченими ОСОБА_9 ОСОБА_12 , 

В С Т А Н О В И Л А:

25.09.2023 між прокурором та підозрюваними ОСОБА_9 , ОСОБА_12 укладено угоди про визнання винуватості.

За умовами угоди про визнання винуватості між прокурором та ОСОБА_9 , останній беззастережно визнав свою винуватість в організації зловживання службовим становищем першим заступником генерального директора державного підприємства «Національна кінематика України» ОСОБА_12 , ОСОБА 2 та ОСОБА 3, тобто в умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для самої себе та іншої фізичної та юридичної особи, використанні службового становища всупереч інтересам служби, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч.2 ст. 364 КК України, а також в організації зловживання своїми повноваженнями ОСОБА 5, з метою отримання неправомірної вигоди, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч.2 ст. 28 ч.3 ст. 365-2 КК України.

Також, ОСОБА_9 визнав свою винуватість у спільній з ОСОБА 1 організації внесення до офіційного документу ОСОБА 5 завідомо недостовірних відомостей на дев`ятій та чотирнадцятій сторінках плану санації державного підприємства «Національна кінематика України», вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

Угоду про визнання винуватості також укладено між прокурором та ОСОБА_12 , за якою останній беззастережно визнав свою винуватість у зловживанні службовим становищем, тобто в умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для самої себе та іншої фізичної та юридичної особи, використанні службового становища всупереч інтересам служби, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.2 ст.364 КК України.

Вироком Вищого антикорупційного суду від 07.12.2023 затверджено угоди про визнання винуватості від 25.09.2023, укладені між прокурором та  ОСОБА_9 , ОСОБА_12 у кримінальному провадженні № 52023000000000483 від 20.09.2023. 

ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.364, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.3 ст.365-2, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України та відповідно до ст.70 КК України призначено остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, а також пов`язаних з наданням публічних послуг, строком на один рік, зі штрафом у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень.

На підставі ч.2 ст.75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років з випробуванням, з іспитовим строком три роки та покладено відповідні обов`язки.

ОСОБА_12 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.2 ст.364 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, строком на один рік зі штрафом у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень 

На підставі ч.2 ст.75 КК України ОСОБА_12 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки з випробуванням, з іспитовим строком три роки, з покладенням відповідних обов`язків.

На обвинувачених покладено обов`язки про співпрацю, що полягають у наданні та підтвердженні в суді раніше наданих показань щодо обставин вчинення ними та іншими особами інкримінованих кримінальних правопорушень.

Вирішено питання про арешт майна, належного ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та щодо внесених заставодавцем ОСОБА_15 коштів; стягнуто з ОСОБА_9 та ОСОБА_12 процесуальні витрати на проведення судових експертиз в сумі 23 381, 62 гривень з кожного.

Не погоджуючись з вироком, адвокат ОСОБА_7 в інтересах особи, яку представляє, подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та направити кримінальне провадження до органу досудового розслідування.

За твердженням захисника, вирок охоплює події кримінального правопорушення, які ніби відбувались також за участі ОСОБА_8 , а відтак здійснено констатацію факту вчинення кримінального правопорушення, яке інкриміновано останній у кримінальному провадженні № 42019000000002463 від 25.11.2019. Оскаржуваний вирок містить стверджувальні тези про ОСОБА_8  як виконавця злочинних дій, спрямованих на заволодіння ОСОБА_9 та ОСОБА_16 майном ДП «НКУ». Вказує, що навіть із зазначенням в деяких місцях тексту «ОСОБА 2» замість прізвища його підзахисної можливо встановити факт виконання нею зловживання службовим становищем, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ст.364 КК України. Вирок у кримінальному провадженні  № 52023000000000483 від 20.09.2023, в якому ОСОБА_8 не є учасником, долучено до матеріалів провадження № 42019000000002463 від 25.11.2019 як доказ винуватості його підзахисної. 

Захисник вважає угоду такою, що не відповідає п.6 ч.7 ст.474 КПК України, заперечує наявність підстав для визнання винуватості ОСОБА_9 та зазначає про неналежну оцінку судом фактичних обставин провадження, а саме:

-на момент схвалення плану санації державне підприємство «Національна кінематика України» було відсутнє в переліку об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації, затвердженого Верховною Радою України, що свідчить про відсутність заборони його приватизації або відчуження;

-погодження плану санації не належало до повноважень ОСОБА_8 та не здійснювалось нею як заступником Міністра культури України або як його т.в.о. Управління об`єктами державної власності у процедурі про банкрутство (санації) згідно нормативно-правових актів віднесено до повноважень Міністерства як органу, а не Міністра;

-дії Міністерства щодо погодження санації вчинені в розумний строк, визначений законом, та не містять ознак «терміновості»;

-погодження кандидатури організатора аукціону не належало до повноважень ОСОБА_8 та не здійснювалось нею, оскільки такі завдання згідно «Порядку організації проведення аукціонів у провадженні у справах про банкрутство та вимоги до їх організаторів стосовно майна державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50%» здійснює структурний підрозділ Мінкультури, відповідальний за забезпечення виконання Мінкультури України повноважень органу управління об`єктами державної власності;

-судом невірно встановлено кваліфікації злочину, зокрема, в оскаржуваному вироку не визначено місце і час досягнення домовленості на вчинення дій, які орган досудового розслідування вважає зловживанням службовим становищем, спосіб вчинення злочину, ознаки суб`єктивної сторони. 

Вважає, що укладення угоди про визнання винуватості між стороною обвинувачення та ОСОБА_9 з уникненням останнім реального відбування покарання не було спрямовано на беззастережне визнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, а лише на створення штучного доказу винуватості ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 42019000000002463 від 25.11.2019, що порушує її презумпцію невинуватості.

Захисник ОСОБА_17 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 та представник потерпілого - державного підприємства «Національна кінематика України», будучи належним чином повідомленими про час та місце судового розгляду, до суду не з`явилися, просили проводити судове засідання без їх участі, у зв`язку з чим колегія суддів постановила здійснювати апеляційний розгляд за відсутності учасників судового провадження.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення адвоката ОСОБА_7 та особи, в інтересах якої подано апеляційну скаргу, які підтримали вимоги апеляційної скарги; прокурора, захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , обвинувачених ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги; промови учасників судового провадження в судових дебатах та останнє слово обвинувачених; обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла таких висновків. 

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. 

Відповідно до ст.472 КПК України в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов`язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.

Як вбачається з матеріалів провадження, вироком Вищого антикорупційного суду від 07.12.2023 затверджено угоди про визнання винуватості від 25.09.2023 у кримінальному провадженні № 52023000000000483 від 20.09.2023, обвинуваченого ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.2 ст. 28 ч.2 ст.364, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.3 ст.365-2, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України, обвинуваченого  ОСОБА_12 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.2 ст.364 КК України та покладено обов`язки щодо виконання умов укладених ними угод.

Даючи оцінку доводам адвоката ОСОБА_7 про порушення вироком Вищого антикорупційного суду від 07.12.2023 прав та інтересів ОСОБА_8 , колегія суддів дійшла таких висновків.

Положеннями п. 1 ч. 4 ст. 394 КПК України визначено вичерпний перелік осіб, які вправі оскаржувати вирок за угодою, до яких третіх осіб, які не є учасниками провадження, в межах якого ухвалено такий вирок, не віднесено. 

Доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_7 щодо неможливості затвердження угоди судом першої інстанції у зв`язку з відсутністю фактичних підстав для визнання винуватості ОСОБА_9 , невірна оцінка обставин справи, відсутність підстав для застосування вимог Закону про звільнення від кримінальної відповідальності по відношенню до корупційного злочину, не можуть бути підставою для скасування або зміни вироку за його апеляційною скаргою. Наведені доводи не вказують на порушення прав та не встановлюють обов`язків для ОСОБА_8 , як учасника іншого кримінального провадження, де відповідні фактичні обставини мають бути предметом перевірки. 

Враховуючи наведене, перевірка таких доводів адвоката ОСОБА_7 виходить за межі компетенції апеляційної інстанції у кримінальному провадженні № 52023000000000483 від 20.09.2023, в якому укладено угоди про визнання винуватості з ОСОБА_9 та ОСОБА_12 . При цьому, ОСОБА_8 та її захисник - адвокат ОСОБА_7 наділені правами, передбаченими кримінальним процесуальним законом для доведення невинуватості саме у кримінальному провадженні № 42019000000002463 від 25.11.2019, де вона має процесуальний статус учасника, в межах якого підлягають перевірці обставини, передбачені ст.91 КПК України. 

Твердження захисника про здійснення констатації факту вчинення кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 42019000000002463 від 25.11.2019, шляхом охоплення у вироку подій кримінального правопорушення, які ніби відбувались за її участі, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке. 

Згідно постанови Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 639/2837/19, провадження № 51-5394кмо19 дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру, тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Наведені у вироку відомості є описом події кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувались ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , які ідентичні відомостям, зазначеним в обвинувальному акті відносно останніх та стосуються виключно їх. 

Відповідно до положень ст. 84 КПК України вирок про затвердження угод про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченими ОСОБА_9 , ОСОБА_12 за відповідною подією кримінального правопорушення, у тому числі висновки, зроблені в ньому, не є доказом на підтвердження винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.364 КК України. Судом не здійснювалось дослідження та оцінка правомірності її (ОСОБА 2) дій та не встановлювалась наявність чи відсутність вини цієї особи, а також жодних преюдиційних фактів щодо неї. На цьому наголошено безпосередньо в тексті вироку в п. 5.3 (а.п. 103, т. 14), де зазначено, що судом не встановлено обставин, які б могли свідчити, що умови угод порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, з огляду на те, що їх укладення не має преюдиційного значення для кримінального провадження щодо будь-яких інших осіб. Крім того, у вироку чітко зазначено, що він не може бути належним та допустимим доказом винуватості інших осіб у вчиненні будь-якого злочину. На це також вказують положення ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч.1 ст.11 Загальної декларації прав людини, ч.1 ст.62 Конституції України. 

Зазначене повністю узгоджується з висновками, викладеними в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19.11.2019 (справ №759/10575/16-к, пров. №51-1951км19), від 27.11.2024 (справа №203/2507/15-к, пров. № 51-3875 км 24), а саме: «..вирок суду на підставі угоди не може мати преюдиціального значення в кримінальних провадження щодо інших осіб. По-перше, чинний КПК не містить норми, яка би вказувала на преюдиціальне значення таких вироків для доказування фактичних обставин кримінального правопорушення в межах іншого кримінального провадження щодо інших осіб (ст. 90 КПК вказує лише на преюдиціальне значення рішення національного чи міжнародного суду, яким встановлено порушення прав і свобод людини, для вирішення питання щодо допустимості тих чи інших доказів). По-друге, обставини вчинення злочину у вироку на підставі угоди не встановлюються на підставі повного та всебічного дослідження доказів у межах змагальної процедури за участю всіх фігурантів інкримінованого правопорушення, а набувають значення правової презумпції у силу визнання цих обставин сторонами угоди та затвердження її судом. По-третє, надання вироку на підставі угоди преюдиціального значення у кримінальному провадженні щодо інших осіб порушуватиме гарантії статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.». Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи сторони захисту про долучення стороною обвинувачення як доказу оскаржуваного вироку до кримінального провадження № 42019000000002463 від 25.11.2019 на доведення вини ОСОБА_8 , оскільки згідно ст.ст.84, 90 КПК України відповідний документ не є і не може бути доказом у зазначеному кримінальному провадженні. 

Згідно практики ЄСПЛ, яка за приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права, обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження. Особливо це стосується вироків, ухвалених на підставі угоди (справа «Навальний і Офіцеров проти Росії» від 23.02.2016, заява № 46632/13 і №28671/14). Колегія суддів вважає неспроможними доводи адвоката ОСОБА_7 з посиланням на пункти 104, 105, 108 зазначеного рішення ЄСПЛ, оскільки, як встановлено ЄСПЛ в даному рішенні (п.107), законодавство країни, якою винесено вирок, що підлягав оскарженню в ЄСПЛ, прямо закріплювало преюдиційне значення вироків, винесених в рамках спрощеної процедури, та встановлених у ньому обставин без додаткової перевірки судом. Тоді як законодавство України та усталена судова практика не містить аналогічних чи подібних норм, які б вказували на преюдиційне значення вироку на підставі угоди та встановлених у ньому обставин для особи, яка не є учасником відповідного провадження. Таким чином, відповідні доводи адвоката ОСОБА_7 колегія суддів відхиляє, оскільки вони не ґрунтуються на обставинах, релевантних даному провадженню. 

Відповідно до ч.1 ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Тому вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб, не має преюдиційного значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою особою не є доказом вини останніх. З цих причин, доводи адвоката ОСОБА_7 щодо порушення у вироку презумпції невинуватості ОСОБА_8 є безпідставними.

У мотивувальній частині згадується прізвище ОСОБА_8 , яка не є учасником даного кримінального провадження, проте це стосується лише описової частини змісту угод про визнання винуватості, укладених із ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , відображеного в оскарженому рішенні як результат перевірки угоди на відповідність вимогам кримінально-процесуального закону та є обов`язковою умовою при вирішенні питання про її затвердження. Наведені відомості не вказують на винуватість чи невинуватість ОСОБА_8 , не встановлюють преюдиційні факти щодо неї, а стосуються виключно належного виконання процесуальних обов`язків обвинуваченими як елемента угоди повідомити суду відомі їм обставини щодо інших осіб, підозрюваних чи обвинувачених у кримінальному провадженні № 42019000000002463 від 25.11.2019. При цьому резолютивна частина вироку стосується лише вирішення питання виключно щодо винуватості ОСОБА_9 та ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, призначення їм покарання, покладення на них процесуальних обов`язків, стягнення з обвинувачених судових витрат. Таким чином, резолютивна частина оскаржуваного вироку не містить жодних відомостей про ОСОБА_8 .

Крім того, рішення про стягнення з обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_12 судових витрат в частині однієї сьомої, жодним чином не впливає на обсяг прав та обов`язків ОСОБА_8 в іншому кримінальному провадженні та не свідчить про її винуватість у вчиненні кримінального правопорушення. Судові витрати можуть бути стягнуті з обвинуваченого лише у випадку ухвалення обвинувального вироку. При цьому, кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 на даний час перебуває на стадії судового розгляду у Вищому антикорупційному суді, про що зазначав адвокат ОСОБА_7 під час розгляду його апеляційної скарги.

На переконання колегії суддів зазначення у мотивувальній частині вироку на підставі угоди даних ОСОБА_18 є виключно елементом конкретизації пред`явленого ОСОБА_9 та ОСОБА_12 обвинувачення у чіткій відповідності до обвинувального акту та умов такої угоди. Суд першої інстанції не здійснював дослідження й оцінку правомірності чи неправомірності дій ОСОБА_18 , не встановлював наявність чи відсутність її вини у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, не констатував вчинення нею злочину. Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що оскаржуваний вирок стосується винуватості та створює відповідні правові наслідки виключно щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_12 ; не порушує права, свободи та інтереси ОСОБА_18 ; не має преюдиційного значення і не може бути використаний при розгляді кримінального провадження щодо іншої особи як доказ вини. 

В апеляційній скарзі наведені інші доводи, які не мають істотного значення, оскільки не спростовують висновок суду про відсутність порушень прав та інтересів ОСОБА_8 оскаржуваним вироком. Вони не потребують детального аналізу з точки зору викладення мотивів їх відхилення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, § 58). Суд має дати відповіді на кожен важливий аргумент, а сторони повинні бути впевнені, що їх доводи були почуті та оцінені судом. 

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування вироку за апеляційною скаргою адвоката та необхідність залишення її без задоволення.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу адвоката залишити без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 07.12.2023 у кримінальному провадженні № 52023000000000483 від 20.09.2023 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців.

Головуючий          ОСОБА_1 

Судді    ОСОБА_2 

ОСОБА_3