справа № 991/8549/26

провадження №11-сс/991/457/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

захисника підозрюваного ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 червня 2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52023000000000503 від 03 жовтня 2023 року,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 червня 2026 року задоволено клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 та накладено арешт із позбавленням права на відчуження та розпорядження на майно - речові докази, вилучені на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 01 червня 2026 року з матеріалів кримінального провадження №52023000000000202 від 01 травня 2023 року, зокрема на грошові кошти у сумі 2 300 доларів США, вилучені 15-16 травня 2023 року під час обшуку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_5 і ОСОБА_9 та перебував у користуванні ОСОБА_5 .

Накладення арешту мотивовано необхідністю забезпечення збереження вказаного майна як речового доказу у кримінальному провадженні.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням у частині накладення арешту на грошові кошти у сумі 2 300 доларів США, захисник підозрюваного ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою, за вимогами якої просив скасувати ухвалу слідчого судді в цій частині та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт зазначених коштів.

В обґрунтування апеляційної скарги та доповнень до неї захисник посилався на невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Зазначав, що 2 300 доларів США вилучені 15-16 травня 2023 року під час обшуку в межах кримінального провадження №52023000000000202 від 01 травня 2023 року та у додатку до протоколу обшуку визначені як тимчасово вилучені речі. Надалі 03 червня 2026 року ці кошти отримані стороною обвинувачення з матеріалів вказаного кримінального провадження до матеріалів кримінального провадження №52023000000000503 від 03 жовтня 2023 року на підставі ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів від 01 червня 2026 року.

На переконання захисника, після фактичного отримання коштів у кримінальному провадженні №52023000000000503 вони мали правовий режим тимчасово вилученого майна, оскільки ОСОБА_5 залишався позбавленим можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ними. Тому прокурор мав звернутися з клопотанням про їх арешт у строк, передбачений ч.5 ст.171 КПК, або повернути майно володільцю. Водночас кошти отримані 03 червня 2026 року, а клопотання про їх арешт подане лише 24 червня 2026 року, тобто з пропуском установленого законом строку.

Захисник не погоджувався з висновком слідчого судді про те, що отримання майна на підставі ухвали про тимчасовий доступ виключає застосування положень ст.167-171 КПК. Стверджував, що визначальним для правового режиму майна є не назва процесуальної дії, а її фактичний наслідок у вигляді позбавлення особи можливості реалізовувати правомочності власника.

Також посилався на суперечливість процесуальної позиції сторони обвинувачення. Зокрема, постановою детектива НАБУ від 17 червня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання про повернення коштів із посиланням на те, що одержане на підставі ухвали про тимчасовий доступ майно не є тимчасово вилученим, не потребує накладення арешту, а ухвала про тимчасовий доступ є достатньою підставою для його подальшого утримання. Проте вже 24 червня 2026 року прокурор звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт цього самого майна.

Слідчий суддя не надав належної оцінки цій суперечності та самостійно доповнив позицію сторони обвинувачення припущеннями щодо причин звернення з клопотанням через 21 день після отримання коштів.

Крім того, адвокат ОСОБА_7 зазначав, що доказові властивості коштів повністю зафіксовані ще під час їх огляду 22 травня 2023 року. У відповідному протоколі зазначено загальну суму, кількість, номінал, серії та номери всіх 23 банкнот, їх сфотографовано, а також встановлено відповідність серій і номерів відомостям, зафіксованим у протоколі контролю за вчиненням злочину від 15 травня 2023 року. Водночас прокурор не пояснив, яку додаткову доказову інформацію може надати подальше утримання саме оригіналів банкнот.

Прокурор не довів існування реальних ризиків приховування, пошкодження, псування, знищення, передачі або відчуження коштів, а посилання лише на їх ліквідність має абстрактний характер. Слідчий суддя не розмежував самостійні підстави арешту, передбачені п.1 та п.3 ч.2 ст.170 КПК, та безпідставно використав припущення про кримінальне походження коштів для вирішення питання про право власності й можливу конфіскацію. При цьому житловий будинок, у якому вилучено кошти, належить на праві спільної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , а доказів належності коштів виключно підозрюваному матеріали провадження не містять.

Окремо сторона захисту заперечувала обґрунтованість повідомленої ОСОБА_5 підозри. Посилалася на відсутність доказів його попередньої домовленості з ОСОБА_10 щодо одержання неправомірної вигоди, відсутність зафіксованих розмов про передачу йому коштів, суперечності у показаннях ОСОБА_10 , тривалі професійні розбіжності між ними та наявність у останнього процесуального інтересу в наданні показань проти інших суддів.

За наведених обставин захисник вважав, що сторона обвинувачення не довела правових підстав, необхідності та співмірності подальшого арешту 2 300 доларів США, а слідчий суддя не надав належної відповіді на ключові доводи сторони захисту.

Позиції учасників судового провадження.

Захисник підозрюваного адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з викладених у ній та доповненнях підстав.

Прокурор у судове засідання не прибув, подав письмові заперечення, в яких просив розглянути справу за його відсутності, проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити оскаржувану ухвалу без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч.4 ст.405 КПК неприбуття учасників судового провадження, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає його проведенню, якщо суд не визнав їх участь обов`язковою.

З огляду на те, що прокурор належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та просив розглянути справу за його відсутності, колегія суддів вважала за можливе здійснювати апеляційний розгляд за його відсутності.

Мотиви суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення підозрюваного та його захисника, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги та доповнень до неї, а також письмові заперечення прокурора, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Оскільки захисник оскаржує ухвалу слідчого судді лише в частині накладення арешту на грошові кошти у сумі 2 300 доларів США, законність та обґрунтованість судового рішення щодо іншого майна колегією суддів не перевіряється.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено засади верховенства права, законності та недоторканості права власності.

За ст.16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

Відповідно до ч.1 ст.131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

За змістом ч.1 ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування в установленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, зокрема, що воно є доказом кримінального правопорушення.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі чи відчуження.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

За змістом ч.3 ст.170 КПК у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК.

Речовими доказами згідно з ч.1 ст.98 КПК є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя відповідно до вимог ст.94, 132, 170, 173 КПК повинен перевірити, зокрема, наявність правової підстави для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки такого арешту для підозрюваного та інших осіб.

З урахуванням наведених положень кримінального процесуального закону суд перевіряє доводи апеляційної скарги та доповнень до неї.

З матеріалів провадження вбачається, що детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №52023000000000503 від 03 жовтня 2023 року, у межах якого 19 травня 2026 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК.

За повідомленням про підозру ОСОБА_5 підозрюється в одержанні неправомірної вигоди за вчинення дій з використанням наданої йому влади та службового становища судді Верховного Суду, в особливо великому розмірі, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

За версією сторони обвинувачення, у межах кримінального провадження розслідуються обставини можливого одержання суддями ІНФОРМАЦІЯ_1 неправомірної вигоди за ухвалення судового рішення у справі №910/15551/20 в інтересах ОСОБА_11 та компанії ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 інкримінується одержання частини неправомірної вигоди у розмірі 50 000 доларів США.

У межах первинного кримінального провадження №52023000000000202 від 01 травня 2023 року 15-16 травня 2023 року проведено обшук житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено, зокрема, грошові кошти у сумі 2 300 доларів США, а саме 23 банкноти номіналом по 100 доларів США кожна.

Під час огляду зазначених коштів 22 травня 2023 року зафіксовано їх кількість, номінал, серії та номери, здійснено фотографування банкнот. При цьому встановлено, що серії та номери цих банкнот відповідають серіям та номерам банкнот, зазначеним у протоколі за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контролю за вчиненням злочину від 15 травня 2023 року.

Отже, йдеться не лише про грошові кошти як замінне майно певної вартості, а про конкретні індивідуалізовані банкноти, які сторона обвинувачення пов`язує з предметом неправомірної вигоди та рухом її частини між особами, обставини щодо яких перевіряються у кримінальному провадженні.

У зв`язку з виділенням кримінального провадження №52023000000000503 виникла необхідність у долученні до нього речових доказів, які перебували у матеріалах первинного кримінального провадження №52023000000000202.

На підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 01 червня 2026 року 03 червня 2026 року здійснено тимчасовий доступ до відповідних речових доказів, після чого їх долучено до матеріалів кримінального провадження №52023000000000503.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що грошові кошти у сумі 2 300 доларів США відповідають критеріям речового доказу, визначеним ст.98 КПК, оскільки їх індивідуальні ознаки та місце виявлення можуть бути використані для встановлення обставин можливого одержання, розподілу та подальшого руху предмета неправомірної вигоди.

Посилання сторони захисту на відсутність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення не спростовують наявності правової підстави для арешту зазначених коштів.

Арешт у цьому випадку накладено не з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, а з метою збереження речових доказів за п.1 ч.2 ст.170 КПК. У такому разі кримінальний процесуальний закон допускає арешт майна будь-якої фізичної або юридичної особи, а визначальним є не процесуальний статус чи остаточне встановлення винуватості власника, а наявність достатніх підстав вважати, що майно відповідає критеріям ст.98 КПК.

Водночас, надаючи оцінку відповідним доводам сторони захисту, колегія суддів враховує, що надані матеріали містять сукупність даних, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що ОСОБА_5 міг бути причетним до обставин, які розслідуються у кримінальному провадженні.

Зокрема, такі відомості підтверджуються повідомленням про підозру, матеріалами щодо обставин розгляду ІНФОРМАЦІЯ_3 справи №910/15551/20, відомостями про можливу передачу неправомірної вигоди через ОСОБА_10 , протоколами допитів, а також матеріалами щодо виявлення за місцем проживання ОСОБА_5 частини грошових коштів, серії та номери яких збігаються із серіями та номерами банкнот, використаних під час контролю за вчиненням злочину.

На цій стадії кримінального провадження суд не вирішує питання про достовірність, допустимість і достатність доказів для доведення винуватості ОСОБА_5 , оскільки така оцінка належить до предмета судового розгляду по суті.

Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_5 не був залучений до первинного ланцюга комунікацій, не спілкувався з особами, яким інкримінується передача неправомірної вигоди, не голосував за рішення, яке сторона обвинувачення вважає ухваленим в інтересах ОСОБА_11 та компанії ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також виклав свою позицію в окремій думці, спрямовані на спростування версії сторони обвинувачення по суті.

Наведені обставини потребують перевірки під час подальшого досудового розслідування та, у разі направлення обвинувального акта до суду, під час судового розгляду по суті. На цьому етапі вони не усувають доказового значення факту виявлення за місцем проживання ОСОБА_5 конкретних банкнот, індивідуальні ознаки яких збігаються з даними, зафіксованими під час контролю за вчиненням злочину.

Так само та обставина, що під час обшуку вилучено 2 300 доларів США, тоді як ОСОБА_5 інкримінується одержання 50 000 доларів США, не позбавляє вилучені кошти можливого доказового значення та не виключає перевірки органом досудового розслідування версії про одержання і подальший рух іншої частини грошових коштів.

Отже, доводи сторони захисту щодо необґрунтованості підозри не спростовують висновку про відповідність арештованих коштів критеріям речового доказу та наявність передбаченої п.1 ч.2, ч.3 ст.170 КПК правової підстави для їх арешту.

Щодо доводів апеляційної скарги про пропущення стороною обвинувачення строку звернення з клопотанням, передбаченого ч.5 ст.171 КПК, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.167 КПК тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває відповідне майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ним до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

За ч.5 ст.171 КПК клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку або огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, таке клопотання повинно бути подано протягом 48 годин після вилучення майна.

Грошові кошти у сумі 2 300 доларів США фактично вилучено 15-16 травня 2023 року під час обшуку, проведеного у кримінальному провадженні №52023000000000202. Відтоді вони перебували у розпорядженні органу досудового розслідування та зберігалися у матеріалах цього кримінального провадження як речові докази.

03 червня 2026 року на виконання ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ зазначені кошти долучено до матеріалів кримінального провадження №52023000000000503. При цьому нового фактичного вилучення коштів у ОСОБА_5 або іншої особи, яка на той час могла самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися ними, не відбулося.

ОСОБА_5 був фактично позбавлений можливості володіти, користуватися та розпоряджатися зазначеними коштами ще внаслідок їх вилучення під час обшуку у травні 2023 року. Виконання ухвали про тимчасовий доступ не змінило його фактичного становища щодо цього майна та не спричинило нового обмеження його майнових прав.

Отже, долучення грошових коштів до матеріалів кримінального провадження №52023000000000503 не є новим фактом тимчасового вилучення майна у розумінні ч.1 ст.167 КПК, з яким закон пов`язує початок перебігу строку, передбаченого ч.5 ст.171 КПК.

Посилання сторони захисту на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 04 грудня 2025 року у справі №991/11920/25 не спростовує цього висновку.

У наведеній справі на виконання ухвали про тимчасовий доступ майно вилучалося в особи, у фактичному володінні якої воно перебувало, внаслідок чого така особа саме під час виконання ухвали вперше позбавлялася можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ним.

Натомість у цьому провадженні грошові кошти до виконання ухвали про тимчасовий доступ уже тривалий час перебували у розпорядженні органу досудового розслідування як речові докази. Їх долучення до матеріалів іншого кримінального провадження не змінило фактичного становища ОСОБА_5 щодо можливості володіти, користуватися чи розпоряджатися ними.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що 03 червня 2026 року зазначені кошти набули статусу тимчасово вилученого майна повторно та що з цієї дати розпочався новий перебіг строку, передбаченого ч.5 ст.171 КПК.

Крім того, навіть у разі недотримання передбаченого ч.5 ст.171 КПК строку процесуальним наслідком, прямо визначеним цією нормою, є обов`язок негайно повернути майно особі, у якої його вилучено.

Пропущення такого строку саме по собі не є передбаченою КПК самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна. Під час розгляду відповідного клопотання слідчий суддя повинен перевірити наявність передбачених ст.170, 173 КПК підстав для арешту, можливість використання майна як доказу та необхідність забезпечення його збереження.

Тому навіть запропоноване стороною захисту тлумачення процесуального статусу грошових коштів і строку звернення прокурора з клопотанням саме по собі не спростовує наявності визначених ст.98, 170 КПК підстав для накладення на них арешту.

Доводи сторони захисту про суперечливість позицій детектива та прокурора також не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Як убачається з матеріалів провадження, постановою від 17 червня 2026 року детектив відмовила у задоволенні клопотання захисника про повернення коштів, виходячи з того, що внаслідок здійснення тимчасового доступу до речових доказів і їх долучення до матеріалів кримінального провадження №52023000000000503 вони не набули статусу тимчасово вилученого майна.

У подальшому прокурор звернувся з клопотанням про накладення арешту на ці кошти з метою забезпечення їх збереження як речових доказів у кримінальному провадженні №52023000000000503.

Вирішення детективом питання про наявність підстав для повернення майна за правилами, які регулюють тимчасово вилучене майно, та звернення прокурора до слідчого судді з клопотанням про арешт речового доказу мають різні предмети процесуальної оцінки.

Саме по собі звернення прокурора з клопотанням про арешт майна не означає визнання ним такого майна тимчасово вилученим та не суперечить позиції про незастосування до нього наслідків, передбачених ч.5 ст.171 КПК.

Посилання слідчого судді на ухвалення вироку від 08 червня 2026 року як на обставину, що зумовила подальше звернення прокурора з клопотанням про арешт майна, не має визначального значення для вирішення цього питання.

Предметом судової перевірки є наявність передбачених КПК підстав для арешту майна, а саме відповідність грошових коштів критеріям речового доказу та необхідність забезпечення їх збереження. Тому причини, з яких прокурор звернувся з відповідним клопотанням саме 24 червня 2026 року, самі по собі не впливають на законність арешту за умови встановлення таких підстав.

Щодо доводів сторони захисту про те, що всі доказові ознаки коштів уже зафіксовані у протоколі огляду та на фотознімках, колегія суддів зазначає таке.

Протокол огляду, фотознімки, відомості про кількість, номінал, серії та номери банкнот є процесуальними способами фіксації ознак матеріального об`єкта, однак не замінюють сам речовий доказ.

Доказове значення вилучених коштів зумовлене не лише записом їх реквізитів у процесуальному документі, а й існуванням конкретних оригінальних банкнот, які можуть бути безпосередньо досліджені, пред`явлені учасникам кримінального провадження, перевірені на предмет справжності, походження, наявності слідів або інших властивостей та використані під час доказування в порядку, передбаченому КПК.

Питання про достатність уже здійсненої фіксації та можливість повернення речового доказу не може вирішуватися лише з огляду на те, що окремі його зовнішні ознаки описані та сфотографовані. Поки обставини кримінального провадження не встановлені остаточно, а потреба у подальшому дослідженні та пред`явленні оригінальних банкнот не відпала, їх збереження у розпорядженні органу досудового розслідування відповідає завданням кримінального провадження.

Посилання сторони захисту на можливу конфіскацію коштів та належність будинку, у якому їх вилучено, ОСОБА_5 і ОСОБА_9 не мають визначального значення для вирішення цього питання.

Оскаржуваною ухвалою арешт накладено з метою забезпечення збереження речових доказів за п.1 ч.2 ст.170 КПК, а не з метою забезпечення можливої конфіскації майна за п.3 ч.2 цієї статті.

За ч.3 ст.170 КПК такий арешт може бути накладено на майно будь-якої фізичної або юридичної особи. Тому на цій стадії встановлення того, кому саме належали вилучені банкноти, не є обов`язковою умовою їх арешту як речового доказу.

Сам факт належності будинку подружжю не підтверджує належність кожному з них конкретної частки у виявлених у ньому грошових коштах. Водночас остаточно питання про право власності на зазначені кошти у межах цього апеляційного перегляду колегія суддів не вирішує.

Оцінюючи розумність і співрозмірність застосованого обмеження права власності завданням кримінального провадження, суд враховує характер майна та його можливе доказове значення.

Грошові кошти є ліквідним і замінним майном, яке у разі повернення може бути витрачено, обміняно, передано іншій особі або введено у грошовий обіг. За таких обставин буде втрачено можливість збереження саме тих індивідуалізованих банкнот, серії та номери яких збігаються з реквізитами коштів, використаних під час контролю за вчиненням злочину.

Тому ризик втрати речового доказу випливає з властивостей самого майна та не потребує підтвердження наміру ОСОБА_5 приховати, пошкодити або знищити кошти.

Накладений арешт має тимчасовий характер, не вирішує питання про винуватість ОСОБА_5 , належність коштів чи їх подальшу конфіскацію та спрямований виключно на збереження речового доказу до вирішення його процесуальної долі у встановленому законом порядку.

Стороною захисту не наведено обставин, які свідчили б, що тимчасове обмеження права на розпорядження грошовими коштами у сумі 2 300 доларів США створює для ОСОБА_5 індивідуальний і надмірний тягар, несумірний із необхідністю забезпечення збереження конкретних банкнот, які можуть мати істотне значення для кримінального провадження.

Крім того, у разі відпадіння потреби у подальшому арешті майна або встановлення його необґрунтованості власник чи володілець майна не позбавлений права звернутися з клопотанням про скасування арешту в порядку ст.174 КПК.

Твердження сторони захисту про ненадання слідчим суддею відповіді на всі доводи письмових заперечень також не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Зі змісту судового рішення вбачається, що слідчий суддя визначив правову підставу та мету арешту, перевірив відповідність коштів критеріям речового доказу, дослідив обставини їх первинного вилучення та подальшого долучення до матеріалів кримінального провадження №52023000000000503, оцінив доводи щодо строку звернення з клопотанням, необхідності збереження оригінальних банкнот та співрозмірності втручання у право власності.

Те, що сторона захисту не погоджується зі змістом наданої слідчим суддею оцінки, саме по собі не свідчить про невмотивованість судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги та доповнень до неї не спростовують наведених висновків колегії суддів, не впливають на правильність вирішення слідчим суддею питання про арешт майна та не свідчать про наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваної ухвали.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя, накладаючи арешт на грошові кошти у сумі 2 300 доларів США з метою забезпечення їх збереження як речового доказу, дотримався вимог ст.98, 170, 173 КПК, належним чином перевірив наявність правової підстави для арешту, можливість використання конкретних банкнот як доказу у кримінальному провадженні, а також розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б стали підставою для скасування ухвали слідчого судді в оскарженій частині, колегією суддів не встановлено.

Відтак оскаржувана ухвала слідчого судді в частині накладення арешту на грошові кошти у сумі 2 300 доларів США є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника підозрюваного ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Керуючись ст.170, 173, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 червня 2026 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

_______________   _______________   _______________

ОСОБА_1     ОСОБА_2     ОСОБА_3