ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 991/468/26

провадження № 51 - 449 км 26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 

за участю: 

секретаря судового засідання ОСОБА_4 , 

прокурора ОСОБА_5 ,

підозрюваної ОСОБА_6 ,

її захисників адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваної ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 30 січня 2026 року про відмову у відкритті апеляційного провадження. 

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 січня 2026 року частково задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) та надано детективам НАБУ, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025000000001123 від 27.11.2025, дозвіл на проведення обшуків автомобіля Toyota Land Cruiser 200 і приміщень у будинку АДРЕСА_1 , які перебувають у фактичному володінні ОСОБА_6 та нею використовуються. 

Ухвалою судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 30 січня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 січня 2026 року відповідно до ст. 399 ч. 4 КПК України, оскільки апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційних скаргах, які є аналогічними за змістом, з урахуванням доповнень та уточнень, захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу судді апеляційної палати від 30 січня 2026 року і направити матеріали кримінального провадження в суд апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження та розгляду апеляційної скарги по суті. Посилаючись на практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а також критерії, сформульовані в Рішенні Конституційного Суду України від 15 липня 2026 року № 6-р(ІІ)/2026, вважає, що суд апеляційної інстанції, відмовивши у відкритті апеляційного провадження на вочевидь незаконну ухвалу слідчого судді, позбавив сторону захисту можливості відновлення порушених конституційних прав особи, забезпечення реального та ефективного судового контролю за втручанням органів державної влади у сферу приватного життя. 

Вважає, що постановлена без виклику та участі сторони захисту слідчим суддею Вищого антикорупційного суду ухвала від 19 січня 2026 року не відповідає загальним вимогам до судового рішення, оскільки не містить належної оцінки наявності реальної невідкладності, не визначає конкретні речі і документи, вилучені внаслідок уже проведеного обшуку, та за своїм змістом створює ілюзію санкціонування обшуку в майбутньому, тоді як втручання фактично вже відбулося. 

Такий підхід, на думку захисника, свідчить про формальний характер судового контролю та підриває саму суть гарантій, передбачених статтями 233, 234 КПК України. За таких обставин, захисник указує, що апеляційний перегляд у цій справі є не лише допустимим, а й необхідним для забезпечення конституційного принципу доступу до правосуддя, реалізації права на ефективний засіб юридичного захисту відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та дотримання стандартів справедливого суду, гарантованих статтею 6 Конвенції.

В запереченнях на касаційні скарги захисника прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_9 указує на безпідставність їх доводів та просить залишити їх без задоволення. 

Заперечень на касаційні скарги від інших учасників судового провадження не надходило. 

Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Позиції учасників судового провадження 

ОСОБА_6 та її захисники у судовому засіданні підтримали касаційні скарги, вважали їх обґрунтованими та просили їх задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти касаційних скарг та просив залишити їх без задоволення.

Мотиви Суду 

Заслухавши доповідача, вислухавши доводи учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до таких висновків. 

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 

Ухвали слідчих суддів не є відповідно до ст. 424 КПК України судовими рішеннями, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, а тому суд касаційної інстанції не дає оцінку доводам касаційних скарг у частині, що стосується ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду ухвала від 19 січня 2026 року.

Разом із цим, ухвали про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою на такі ухвали слідчих суддів можуть бути оскаржені в касаційному порядку (ст. 399 ч. 6 КПК України). 

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства «забезпечення права на апеляційний перегляд справи». Це означає, що Конституція Українизабезпечує можливість апеляційного перегляду саме справи, що реалізується шляхом оскарження судових рішень, якими завершено розгляд справи (кримінального провадження) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України (№ 4-р/2019

від 13 червня 2019 року), забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбачений ст. 129 ч. 2 п. 8 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції, якому відповідає обов`язок цього суду переглянути по суті справу в спосіб всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження доказів з урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги та перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Рішення, яким завершується розгляд справи, може стати предметом перегляду

в суді вищого рівня в апеляційному порядку, і подання апеляційної скарги щодо такого рішення не може бути заборонено законом.

Відповідно до положень статті 24 КПК України кожному гарантується право

на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Водночас законом можуть бути встановлені обмеження щодо оскарження в апеляційному порядку окремих судових рішень.

Відповідно до ст. 392 ч. 3 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

Вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, визначено в ст. 309 частинах

1, 2 КПК України.

Так, у частині 1 цієї статтізазначено, що під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про: 1) відмову у наданні дозволу на затримання; 2) застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні; 3) продовження строку тримання під вартою або відмову в його продовженні; 4) застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні; 5) продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні; 5-1) застосування запобіжного заходу у вигляді застави або про відмову в застосуванні такого заходу; 6) поміщення особи в приймальник-розподільник для дітей або відмову в такому поміщенні; 7) продовження строку тримання особи в приймальнику-розподільнику для дітей або відмову в його продовженні; 8) направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову у такому направленні; 9) арешт майна або відмову у ньому; 9-1) застосування тимчасових обмежень діяльності юридичної особи та/або тимчасових обмежень в отриманні прав та/або переваг або відмову у застосуванні таких обмежень; 10) тимчасовий доступ до речей і документів, яким дозволено вилучення речей і документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа - підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність; 11) відсторонення від посади або відмову у ньому; 11-1) продовження відсторонення від посади; 12) відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування; 13) закриття кримінального провадження на підставі частини дев`ятої статті 284 цього Кодексу.

Частиною другою статті 309 КПК України встановлено, що під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження або на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.

Інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді (ст. 309 ч. 3 КПК України). 

Отже, процесуальним законом визначено саме такий спосіб реалізації права особи на судовий контроль законності такого виду рішення слідчого судді, іншого ніж ті, що включені до ст. 309 ч. 1, 2 КПК України.

Вказані загальні положення статті 309 КПК України узгоджуються зі спеціальною нормою абзацу 8 частини 2 статті 482-2 КПК України щодо особливостей порядку проведення відповідних дій стосовно народного депутата України, якою передбачено, що ухвали за результатами розгляду таких клопотань можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом, тобто право на обов`язкове апеляційне оскарження цими нормами не передбачено, а тому доводи касаційної скарги щодо необхідності іншого застосування цих норм є безпідставними.

Частина перша статті 5 КПК України визначає, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Таким чином, врахувавши те, що у цьому кримінальному провадженні захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 січня 2026 року про надання дозволу на обшук, яка не входить до переліку ухвал слідчих суддів, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, передбаченого ст. 309 ч. 1, 2 КПК України, суддя-доповідач суду апеляційної інстанції виконав вимоги процесуального закону та відповідно до ст. 399 ч. 4 КПК України відмовив у відкритті апеляційного провадження. 

Згідно ст. 399 ч. 4 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку. Вказана частина статті не дає судді-доповідачу альтернатив вибору щодо рішення за такою апеляційною скаргою.

Отже, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370, ст. 399 ч. 4, ст. 418 КПК України є законною, обґрунтованою і мотивованою. 

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено. 

Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що частиною 3 статті 309 КПК України передбачено подання заперечень на інші ухвали слідчого судді під час підготовчого провадження в суді, в тому числі і ухвали слідчого судді щодо дозволу на проведення обшуку. Наслідки отримання доказів внаслідок істотного порушення прав та свобод людини передбачені ст. 87 КПК України та вирішуються в порядку ст. 89 КПК України. 

З наявної в загальному доступі інформації вбачається, що з 26 травня 2026 року обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 перебуває на розгляді ІНФОРМАЦІЯ_1 (справа 991/6794/26) і сторона захисту не позбавлена можливості подати свої заперечення на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 січня 2026 року, навівши відповідні мотиви таких заперечень, які мають бути розглянуті судом першої інстанції, в тому числі з урахуванням висновку щодо застосування норми, передбаченої ст. 233 ч. 3 КПК України, сформульованого в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 07 жовтня 2024 року (справа № 466/525/22, провадження № 51 - 7310 кмо 23). 

Згідно цього висновку слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи в невідкладних випадках, зокрема з метою врятування матеріальних об`єктів (майна), що потенційно можуть мати значення речових доказів у кримінальному провадженні, від прогнозованого знищення, втрати. У контексті ст. 233 ч. 3 КПК про невідкладність такого випадку свідчать дані про реальну загрозу знищення, втрати майна. У клопотанні про надання дозволу на обшук у порядку ст. 233 ч. 3 КПК, наданих на його обґрунтування матеріалах, в ухвалі слідчого судді, постановленій ех post factum, має бути вказано, які саме обставини на момент проникнення свідчили, що зволікання може спричинити знищення речових доказів, що відомості про загрозу їх знищення, втрати давали підстави сприймати її як реальну. 

В аспекті реалізації правил ст. 233 ч. 3 КПК, недотримання вказаних вище приписів закону, невиконання вимоги про невідкладне звернення до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку, за відсутності об`єктивних перешкод звернутися з відповідним клопотанням якнайшвидше після закінчення проведення слідчої розшукової дії, є підставою до відмови слідчим суддею в легалізації обшуку ех post factum.

Крім того, щодо доводів захисника про необхідність врахувати при касаційному розгляді рішення ЄСПЛ колегія суддів зазначає таке. 

10 липня 2025 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Корнієць та інші проти України», яка стосувалася скарг заявників за статтею 8 та статтею 13 Конвенції. Заявники зазначали, що обшуки поліцією їхнього житла були незаконними та невиправданими, оскільки вони були проведені без попереднього судового ордеру, а також заявники не мали ефективного засобу правового захисту у національних органах для оскарження цих обшуків. У цьому рішенні ЄСПЛ констатував, зокрема: порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя), оскільки заявники були позбавлені належних та ефективних гарантій від свавільного втручання держави при проведенні обшуку без судового ордеру та у зв`язку з неможливістю приймати участь при ретроспективному судовому перегляді такого обшуку та оскаржити його; порушення статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту), у зв`язку з порушенням статті 8 Конвенції, оскільки національне законодавство не передбачало жодної можливості для особи, в житлі якої було проведено обшук, оскаржити законність обшуку, проведеного без ордера. 

У цій справі ЄСПЛ врахував і те, що заявники подали скаргу до ІНФОРМАЦІЯ_2 з вимогою визнати неконституційною статтю 309 КПК України, оскільки вона не включала до вичерпного переліку ухвал суду, які підлягали оскарженню, ухвали суду про надання дозволу на проведення обшуку. 10 вересня 2018 року ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовив у відкритті провадження за конституційною скаргою заявників, постановивши зокрема, що заповнення прогалин у нормативно-правових актах не належить до повноважень ІНФОРМАЦІЯ_2 . 

Таким чином ЄСПЛ зазначив, що тим самим ІНФОРМАЦІЯ_3 визнав відсутність такого засобу правового захисту законодавчою прогалиною.

При цьому ЄСПЛ нагадав, що у справі «Пантелеєнко проти України» (рішення від 29 червня 2006 року) вже встановлювалося порушення статті 13 у поєднанні зі статтею 8 Конвенції у зв`язку з тим, що згідно з українським законодавством немає можливості оскаржити ордер на обшук, незалежно від того, чи виданий він суддею до обшуку, чи затверджений постфактум.

Позитивні обов`язки держави щодо необхідності вжиття заходів загального характеру передбачені Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Статтею 13 цього Закону визначено, що заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді. Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема, внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування.

У цьому кримінальному провадженні касаційним судом встановлено, що станом на день прийняття рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження (30 січня 2026 року), як і на день касаційного розгляду (04 серпня 2026 року), будь-які зміни до законодавства, які б забезпечували можливість оскаржити під час досудового розслідування в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді про надання дозволу на обшук, винесену постфактум, не вносились. 

Усунення встановлених ЄСПЛ недоліків законодавства України в цій частині відноситься до повноважень Верховної Ради України, а не суду.

Разом із цим, відсутність передбаченого кримінальним процесуальним законом права окремого апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про обшук житла чи іншого володіння особи не позбавляє сторону захисту в цьому кримінальному провадженні можливості навести доводи суду першої інстанції про допущені, на її думку, під час винесення цієї ухвали порушення в запереченнях під час підготовчого судового засідання, які підлягають обов`язковому розгляду та врахуванню відповідно до ст. 309 ч. 3 КПК України. 

В Рішенні від 15 липня 2026 року № 6-р(ІІ)/2026 Конституційний Суд України, проаналізувавши текст і зміст частини третьої статті 309 КПК України, виснував, що заперечення проти ухвали слідчого судді, яка не підлягає апеляційному оскарженню, є обов`язковими для розгляду і врахування судом. Праву особи на подання заперечень проти ухвали слідчого судді кореспондує обов`язок суду належним чином розглянути такі заперечення, перевірити наведені в них доводи, надати їм належну юридичну оцінку та за потреби вжити необхідних заходів для відновлення порушеного права.

Такий підхід щодо необхідності належного розгляду місцевим судом у підготовчому судовому засіданні заперечень на ті ухвали слідчих суддів, які не підлягають окремому апеляційному оскарженню, узгоджується також зі сформованою в цьому питанні практикою Верховного Суду (постанова ОП ККС ВС від 13 лютого 2023 року в справі № 932/8842/20, постанова Верховного Суду від 06 червня 2023 року в справі № 489/6721/21, постанова Верховного Суду від 15 квітня 2025 року в справі № 127/15521/24).

Щодо посилання захисника на Рішення Конституційного Суду України від 15 липня 2026 року № 6-р(ІІ)/2026, то воно не є релевантним обставинам цього кримінального провадження, оскільки цим рішенням визнано такою, що відповідає Конституції України (є конституційною), статтю 309 Кримінального процесуального кодексу України у тім, що вона не передбачає оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування. Питання щодо можливості оскарження ухвали слідчого судді про обшук під час досудового розслідування цим рішенням не вирішувалось. Крім того, цим рішенням визнано такою, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини другої статті 428 КПК України як підставу для відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг захисника, скасування ухвали суду апеляційної інстанції та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції не знаходить.

Керуючись ст. 436, 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 30 січня 2026 року залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваної ОСОБА_6  - без задоволення. 

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3