Справа № 991/4071/22

Провадження 1-кп/991/58/22

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД 

У Х В А Л А

20 серпня 2026 року м. Київ

Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 ,

обвинуваченого в режимі відеоконференції

з власних технічних засобів ОСОБА_6 ,

захисника в залі суду - адвоката ОСОБА_7 

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання заступника начальника третього відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту поданого в межах кримінального провадження № 42021000000002617 від 16 грудня 2021 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомир, Житомирської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України,

В С Т А Н О В И В :

На розгляді Вищого антикорупційного суду з 23 вересня 2022 року перебуває справа № 991/4071/22 у кримінальному провадженні № 42021000000002617 від 16 грудня 2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України. Наразі досліджено докази сторони захисту.

17 серпня 2026 року до суду надійшло клопотання заступника начальника третього відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 , в якому він просив продовжити строк дії запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, застосованого ухвалою Вищого антикорупційного суду від 29 червня 2026 року до обвинуваченого ОСОБА_6 на 2 (два) місяці, залишивши без змін покладені на останнього обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України: з`являтись за кожним викликом до суду; повідомляти прокурора чи суд про зміну місця проживання та/або роботи; здати на зберігання документи для виїзду за кордон; носити електронний засіб контролю. 

Клопотання мотивував тим, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 29 червня 2026 року заставу у розмірі 49 620 грн. звернено в дохід держави, а до обвинуваченого ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на 2 (два) місяці, із забороною залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Строк дії ухвали визначено до 29 серпня 2026 року включно. Зазначеною ухвалою на обвинуваченого ОСОБА_6 покладедено обов`язки: з`являтись за кожним викликом до суду; повідомляти прокурора чи суд про зміну місця проживання та/або роботи; здати на зберігання документи для виїзду за кордон; носити електронний засіб контролю. Строк дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту спливає 29 серпня 2026 року. З огляду на те, що станом на сьогодні судовий розгляд не завершено, продовжується дослідження доказів сторони захисту, а належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 вдалось досягти лише шляхом застосування до нього більш тяжкого запобіжного заходу та стягненням застави в дохід держави, ризики, покладені судом в основу застосування вказаного запобіжного заходу, не відпали і не змінилися, наявна необхідність у продовженні строку його дії.

Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином прокурор обгрунтовує тим, що обвинувачений ОСОБА_6 систематично, без поважних причин не виконував обов`язок з`явитися до суду, що зафіксовано судовими рішеннями ухвалами від 24 листопада 2025 року та від 27 квітня 2026 року про накладення грошових стягнень, а також неявкою 01 червня 2026 року. Суд встановив чотири факти неявки обвинуваченого (29.10.2025, 30.03.2026, 01.06.2026, 22.06.2026), що у розумінні ч. 5 ст. 139 КПК України підтверджує ухилення від явки на виклик суду. Така поведінка обвинуваченого ОСОБА_6 фактично перешкоджає проведенню судового розгляду в розумні строки, що суперечить завданням кримінального провадження. Разом з цим, строк давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 49 КК Україн спливає 28 січня 2027 року, а подальші неявки обвинуваченого створюють реальну загрозу незавершення судового розгляду до набрання вироком законної сили у межах цього строку. Загалом існування такого ризику підтверджується встановленими неявками ОСОБА_6 у зазначені вище судові засідання та його поведінкою спрямованою на затягування судового розгляду. Зазначений ризик з моменту ухвалення рішення від 29 червня 2026 року не відпав. Судовий розгляд не завершено, він перебуває на стадії дослідження доказів, а до спливу строку давності (28.01.2027) залишається менше ніж п`ять місяців. За цей має бути завершено дослідження доказів, проведено судові дебати, останнє слово обвинуваченого, постановлено вирок, а також має спливти строк апеляційного оскарження, відбутися апеляційний перегляд та набрання вироком законної сили. Отже, ризик того, що обвинувачений шляхом неявок перешкоджатиме своєчасному завершенню провадження, зберігається у повному обсязі.

Ризик переховування обвинуваченого від суду прокурор обгрунтовує тим, що характер інкримінованого ОСОБА_6 правопорушення пов`язаний з корисливою спрямованістю та використанням ним як народним депутатом можливостей своєї посади, а очікування можливого суворого вироку має значення при визначенні ризику переховування. Обвинувачений ОСОБА_6 двічі у березні та червні 2026 року використав закордонні службові відрядження (до Литовської Республіки 27-31.03.2026 та до Королівства Іспанія 22 26.06.2026), які збіглися з датами призначених судових засідань, як механізм ухилення від явки, будучи обізнаним про судові виклики. Суд в ухвалі про застосування запобіжного заходу також констатував, що обвинувачений, перебуваючи поза судовим контролем, готовий використовувати можливості, пов`язані зі службовим становищем, у тому числі закордонні відрядження, як механізм можливого виїзду за межі держави з метою подальшого уникнення кримінальної відповідальності. Відомості про свідоме ухилення обвинуваченого від явки до суду через службові відрядження суд визнав такими, що підтверджують існування ризику переховування від суду. Підтвердженням існування цього ризику так само є ухвали Вищого антикорупційного суду від 24.11.2025 та від 27.04.2026 про накладення грошового стягнення. Цей ризик так само станом на сьогодні залишається актуальним. Обставини, які його утворили - корислива спрямованість діяння, перспектива суворого вироку та наявний у обвинуваченого як народного депутата доступ до механізму оформлення закордонних відряджень не змінилися. Застосований судом запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту наразі стримує реалізацію цього ризику, проте його припинення 29.08.2026 без продовження відновило б можливість обвинуваченого безперешкодно виїхати за межі України і таким та ухилятись від суду.

Позиції учасників кримінального провадження.

Прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримав подане клопотання з підстав викладених у ньому, а тому просив його задовольнити та продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. 

Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні вказав, що суд два рази визнав його неявку неповажною, за що на нього було накладено грошове стягнення, яке він сплатив. Додатково вказав, що під час цілодобового домашнього арешту він не може здійснювати повноваженя народного депутата ВРУ, приймати участь в нарадах, відрядженнях, зустрічах, круглих столах і засіданнях ВРУ. Також не отримує заробітної плати. Підсумовуючи викладене, просив змінити запобіжний захід з цілодобового домашнього арешту на нічний домашній арешт.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні вказав, що враховуючи післяопераційний період обвинуваченого ОСОБА_6 , також просить застосувати до останнього нічний домашній арешт. 

Встановлені обставини, мотиви та оцінка суду.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 29 червня 2026 року до обвинуваченого ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, заборонивши останньому залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , строком на 2 (два) місяці та покладено на нього такі обов`язки: 1) з`являтись за кожним викликом до суду; 2) повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 3) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; 4) носити електронний засіб контролю. 

У разі оголошення сигналу «Повітряна тривога» в м. Житомирі або виникнення іншої реальної загрози життю чи здоров`ю обвинуваченому ОСОБА_6 було дозволено залишити місце свого проживання виключно з метою перебування в найближчому укритті (захисній споруді цивільного захисту) на час існування такої загрози, з обов`язком невідкладно повернутися до місця проживання після її припинення. Строк дії ухвали було визначено на 2 місяці, тобто до 29 серпня 2026 року включно.

У зв`язку із зверненням прокурора з відповідним клопотанням, виникла необхідність у вирішенні питання щодо наявності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту застосованого до обвинуваченого ОСОБА_6 .

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, визначеним цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення його дієвості, є запобіжний захід.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 176 КПК України одним із запобіжних заходів є домашній арешт. Зміст цього запобіжного заходу полягає полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби (ч. 1 ст. 181 КПК України).

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, визначеним цим Кодексом (ст. 177 КПК України).

Частиною 5 ст. 194 КПК України передбачено, що у разі застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, на нього покладаються обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України. При цього частина 7 згаданої норми закріплює, що такі обов`язки можуть бути покладені на обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст. 199 цього Кодексу.

З огляду на положення ч. 6 ст. 181 КПК України у разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. 

Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Разом з цим, ч. 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Отже, при вирішенні питання про доцільність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, Суд має з`ясувати наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, а також наявність обставин, які свідчать про те, що встановлені попереднім судовим рішенням ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики.

Щодо обґрунтованості підозри Суд зазначає, що на даній стадії кримінального провадження, коли обвинувальний акт стосовно ОСОБА_6 скерований до суду, та здійснюється судовий розгляд, який наразі перебуває на стадії дослідження доказів сторони захисту, повідомлена останньому підозра у вчиненні кримінального правопорушення не є вочевидь необґрунтованою.

Крім цього, Суд бере до уваги, що існування обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України було предметом судового контролю під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту. 

Розглядаючи питання наявності ризиків, Суд враховує, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. КПК України покладає на сторону обвинувачення обов`язок обґрунтувати ризики кримінального провадження.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 29 червня 2026 року встановлена наявність існування ризику можливого переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду та ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Ознайомившись з клопотанням, вислухавши доводи прокурора, Суд погоджується з твердженнями сторони обвинувачення про продовження існування зазначених ризиків виходячи з такого.

Щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Вказаний ризик прокурор обгрунтовує тим, що обвинувачений ОСОБА_6 систематично, без поважних причин не виконував обов`язок з`явитися до суду, що зафіксовано судовими рішеннями ухвалами від 24 листопада 2025 року та від 27 квітня 2026 року про накладення грошових стягнень, а також неявкою 01 червня 2026 року. В цілому суд встановив чотири факти неявки обвинуваченого ОСОБА_6 , що у розумінні ч. 5 ст. 139 КПК України підтверджує ухилення обвинуваченого від явки на виклик до суду.

Так, судом в ухвалах про накладення на ОСОБА_6 грошового стягнення неодноразово зазначалось, що поведінка останнього перешкоджає розгляду кримінального провадження у розумні строки.

Як зазначено в ухвалі від 27 квітня 2026 року, ОСОБА_6 жодного разу не надав переваги участі в судових засіданнях Вищого антикорупційного суду, попри можливість забезпечити свою присутність та наявність законодавчо визначених способів для цього; така поведінка часто використовується стороною захисту як спосіб затягування розгляду даної справи, строки давності притягнення до відповідальності у якій спливають; процесуальна поведінка обвинуваченого фактично перешкоджає проведенню судового розгляду в розумні строки, що суперечить завданням кримінального провадження.

Прокурор двічі звертався до колегії суддів з клопотаннями про забезпечення безперервного судового розгляду (29 квітня 2026 року та 16 червня 2026 року), у яких обґрунтовував, що інкриміноване ОСОБА_6 кримінальне правопорушення відноситься до категорії нетяжких злочинів, у зв`язку з чим відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України строк давності притягнення до кримінальної відповідальності спливає 28 січня 2027 року. До цієї граничної дати у судовому розгляді повинні відбутися: завершення допиту свідків, дослідження частини доказів сторони захисту, судові дебати, останнє слово обвинуваченого, постановлення вироку, сплив 30-денного строку апеляційного оскарження, апеляційний перегляд кримінального провадження та набрання вироком законної сили. За поточного темпу розгляду - коли провадження досі перебуває на стадії допиту свідків - розгляд справи до дати закінчення строків давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності є малоймовірним.

Неприбуття обвинуваченого ОСОБА_6 в судові засідання, в розумінні положення ст. 139 ч. 5 КПК визначено законом як ухилення від явки на виклик суду. Така ситуація стала можливою внаслідок умисних дій самого обвинуваченого ОСОБА_6 із затягування судового розгляду, що у свою чергу є окремим та достатнім підтвердженням не тільки гіпотетичного ризику з перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а й реальної поведінки обвинуваченого, направленої на перешкоджання кримінальному провадженню шляхом його затягування. За цих обставин подальші неявки обвинуваченого ОСОБА_6 до суду створюють реальну загрозу того, що судовий розгляд не буде завершено у строк, достатній для набрання вироком законної сили до спливу строків давності. Наслідком цього може бути звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з підстав, які не залежать ані від доведеності складу кримінального правопорушення, ані від доказової спроможності сторони обвинувачення, а виключно від процесуальної поведінки самого обвинуваченого. З огляду на викладене суд обґрунтовано розцінює систематичні неявки обвинуваченого ОСОБА_6 та створювану ними загрозу затягування судового розгляду як наявність ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_6 на те, що суд лише двічі визнавав неповажними причини його неявки в судові засідання, не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження. Як убачається з матеріалів судового провадження, судом чотири рази визнавалися неповажними причини неявки ОСОБА_6 у судові засідання, за що на нього двічі накладалися відповідні грошові стягнення. Таким чином, твердження обвинуваченого ОСОБА_6 про лише дві такі неявки є неповним та не відображає фактичної кількості випадків його неприбуття до суду, які були визнані судом неповажними.

Крім того, суд ухвалою від 20 серпня 2026 року, постановленою із занесенням до журналу судового засідання, констатував наявність у цій справі ознак систематичного та безпрецедентного зловживання, стороною захисту (зокрема обвинуваченим) процесуальними правами на тлі спливу строків давності, передбачених ст. 49 КК України. На переконання суду, сукупність встановлених обставин свідчить про те, що відповідна процесуальна поведінка спрямована на затягування судового розгляду та, як наслідок, на уникнення кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням установлених законом строків давності.

Зокрема, судом зафіксовано факт подання захисником ОСОБА_9 значного обсягу документів у двох ідентичних примірниках. Так, під час безпосереднього дослідження цих матеріалів суд чітко встановив їх дублювання. Крім того, фото телефону, надані стороною захисту, вже були предметом дослідження судом у межах дослідження вмісту мобільного телефону, де захисник надавав щодо них свої пояснення. Таким чином, повторне подання та фактичне повторне дослідження вже досліджених матеріалів об`єктивно призводило до збільшення тривалості судового розгляду. Суд не ставить таку поведінку захисника в вину обвинуваченому ОСОБА_6 , проте враховує у контексті власного обов`язку вжиття відповідних заходів для розгляду кримінального провадження у розумні строки, в т.ч. у строки, передбачені ст. 49 КПК України.

Щодо документів, які стосуються проведення оперативного втручання, то такі документи, були долучені до заяви обвинуваченого ОСОБА_6 про відвід лише 20 серпня 2026 року. До моменту їх подання в розпорядженні суду не було належних об`єктивних даних, які б підтверджували факт проведення такого втручання. Отже, суд обґрунтовано не мав достатніх підстав виходити з існування зазначених обставин до моменту отримання відповідних документів. 

Суд наголошує, що надання документів, які підтверджують неможливість явки у судові засідання не пов`язані із наданням правничої допомоги, так як це прямий обов`язок обвинуваченого. Проте ОСОБА_6 жодного разу, аж до 20.08.2026 разом із заявою про відвід, самостійно не надав суду жодного документа на підтвердження причин неявки, не виконав обов`язок заздалегідь повідомити про неможливість прибути за викликом, у т.ч. засобами телефонного зв`язку через секретаря судових засідань. У межах цього кримінального провадження суд неодноразово звертав увагу обвинуваченого ОСОБА_6 на необхідність завчасного, а за неможливості, невідкладного після виникнення відповідних обставин, подання документів, які підтверджують причини неявки або інші обставини, на які він посилається. Проте такі обов`язки завжди ігнорувались обвинуваченим. За висновком суду, така поведінка не має характеру поодиноких процесуальних недоліків, а в сукупності свідчить про систематичне використання обвинученим процесуальних прав усупереч їхньому призначенню та нехтування процесуальними обов`язками.

Окремо судом оцінено поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 щодо припинення договірних відносин із захисником. Під час судового засідання 19.08.2026 обвинувачений ОСОБА_6 відмовився відповідати на поставлені судом запитання, унаслідок чого фактично не повідомив суд про прийняте ним рішення щодо розірвання договору із захисником. При цьому зазначена обставина мала безпосереднє значення для вирішення питання щодо забезпечення права обвинуваченого ОСОБА_6 на захист та належної організації подальшого судового розгляду. З огляду на конкретні обставини цієї справи суд розцінив зазначену процесуальну дію не ізольовано, а в сукупності з іншими встановленими фактами та як таку, що об`єктивно сприяла подальшому затягуванню судового розгляду. Відтак, суд дійшов висновку, що сукупність зазначених дій та бездіяльності сторони захисту свідчить про систематичне зловживання процесуальними правами. За оцінкою суду, характер, послідовність та час вчинення зазначених процесуальних дій у їх сукупності свідчать про спрямованість поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 на затягування судового розгляду та ухилення від суду. Особливого значення зазначені обставини набувають з огляду на те, що у цьому кримінальному провадженні наближається закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених ст. 49 КК України.

З огляду на викладене, суд, оцінюючи наведені обставини у їх сукупності та з урахуванням положень кримінального і кримінального процесуального законодавства, а також відповідної судової практики Верховного Суду, дійшов висновку, що систематична поведінка учасників провадження, яка має ознаки зловживання процесуальними правами та спрямована на ухилення від суду, не може бути використана як правовий механізм для досягнення наслідків у вигляді безумовного закінчення строків давності.

Отже, судом враховується, що частина зазначених порушень та процесуальних дій з боку обвинуваченого ОСОБА_6 мала місце вже після зміни застосованого до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу. Зазначена обставина має істотне значення для оцінки поведінки останнього, оскільки свідчить не про формальний, а про фактичний і динамічний прояв ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Зокрема, зміна запобіжного заходу не призвела до припинення процесуальної поведінки, яка об`єктивно ускладнювала та затягувала судовий розгляд. Навпаки, після зміни запобіжного заходу мали місце нові випадки неналежного виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, несвоєчасного повідомлення суду про істотні обставини, подання документів із запізненням, а також інші дії, які в сукупності перешкоджають належному та своєчасному здійсненню кримінального провадження. За таких обставин суд оцінює відповідний ризик не як абстрактний або такий, що ґрунтується виключно на припущеннях, а як такий, що знаходить своє підтвердження у фактичній поведінці обвинуваченого ОСОБА_6 та сторони захисту впродовж судового розгляду. При цьому характер зазначених дій, їх повторюваність та вчинення вже після зміни запобіжного заходу свідчать про збереження та фактичну реалізацію ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Таким чином, на переконання суду, після зміни запобіжного заходу відповідний ризик не лише не втратив актуальності, а набув динамічного прояву, що підтверджується конкретними процесуальними діями та поведінкою учасників провадження. Це дає суду підстави враховувати зазначені обставини при оцінці належності виконання обвинуваченим ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов`язків та наявності передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків.

Щодо ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК)

Прокурор вказує, що характер інкримінованого правопорушення пов`язаний з корисливою спрямованістю та використанням ОСОБА_6 як народним депутатом можливостей своєї посади. Санкція ч. 2 ст. 369-2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від двох до п`яти років. Очікування можливого суворого вироку має значення при визначенні ризику переховування.

Ухвалою від 27 квітня 2026 року встановлено, що ОСОБА_6 свідомо ініціював службове відрядження до Литовської Республіки, попри обізнаність про судовий виклик на 30 березня 2026 року, та фактично відбув за кордон з 27 по 31 березня 2026 року.

В ухвалі від 22 червня 2026 судом констатовано, що ОСОБА_6 , будучи обізнаним про розгляд клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу, повторно вибув у закордонне відрядження.

При цьому суд постійно спрямовував відповідні повідомлення про дату і час судових засідань на адресу парламенту, з метою узгодження професійної діяльності народного депутат та судового процесу. Проте доведені судом відомості ігноруються як самим обвинуваченим, так і особами, від адміністративних рішень яких ставиться в залежність проведення судових засідань.

Вказане свідчить, що обвинувачений ОСОБА_6 , знаходячись поза судовим контролем, готовий використовувати можливості, пов`язані зі службовим становищем, у тому числі закордонні відрядження, як механізм можливого виїзду за межі держави і з метою подальшого уникнення кримінальної відповідальності.

Таким чином, відомості про свідоме ухилення обвинуваченого ОСОБА_6 від явки до суду через службові відрядження, відсутність у цій частині контролю з боку Голови Верховної ради чи осіб, які виконують його обов`язки, підтверджують існування ризику переховування від суду.

Більш того, судом під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу оцінюється не лише наявність нових обставин, а й те, чи зберігають актуальність обставини, які раніше обумовили застосування відповідного запобіжного заходу. У цьому випадку таких обставин, які б свідчили про істотне зменшення або нівелювання ризику переховування ОСОБА_6 від суду, судом не встановлено.

За наведених обставин суд доходить висновку, що ризики, на які посилається сторона обвинувачення є реальними та належним чином підтверджуються матеріалами кримінального провадження, що, у свою чергу, обумовлює необхідність подальшого застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що продовження застосування цілодобового домашнього арешту перешкоджає йому належним чином здійснювати повноваження народного депутата України, брати участь у нарадах, відрядженнях, зустрічах, круглих столах та засіданнях Верховної Ради України, самі по собі не можуть бути підставою для зміни застосованого запобіжного заходу на нічний домашній арешт.

Суд враховує, що необхідність застосування саме цілодобового домашнього арешту щодо ОСОБА_6 зумовлена його власною процесуальною поведінкою, пов`язаною із використання можливостей своєї посади для організації відряджень у визначені судом дні відпусток. Саме допущені обвинуваченим ОСОБА_6 неявки у судові засіданння, причини яких неодноразово визнавалися судом неповажними, а також невиконання ним належним чином процесуальних обов`язків обумовили необхідність посилення заходів, спрямованих на забезпечення його належної процесуальної поведінки та недопущення подальшого затягування судового розгляду. Відтак, обмеження, на які посилається обвинувачений ОСОБА_6 , є безпосереднім наслідком застосування до нього запобіжного заходу, необхідність якого виникла саме у зв`язку з його процесуальною поведінкою. 

Посилання на неможливість повною мірою реалізовувати депутатські повноваження не спростовують наявності встановлених судом ризиків та не свідчать про те, що ці ризики на теперішній час зменшилися або перестали існувати. Відтак підстав для зміни цілодобового домашнього арешту на нічний домашній арешт суд не вбачає.

Посилання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на післяопераційний період останнього як на підставу для зміни застосованого запобіжного заходу з цілодобового домашнього арешту на нічний домашній арешт також не є достатнім для задоволення такого клопотання.

Під час розгляду клопотання сторони обвинувачення судом було враховано стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_6 , а тому зазначена обставина не спростовує встановлених судом ризиків та необхідності забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_6 в подальшому. Більш того, сторона захисту не навела переконливих обставин та не надала доказів, які б свідчили про те, що післяопераційний період об`єктивно перешкоджає виконанню обвинуваченим ОСОБА_6 обов`язків, покладених на нього судом, або що наявний стан здоров`я унеможливлює подальше застосування цілодобового домашнього арешту.

Крім того, сам по собі факт перебування обвинуваченого ОСОБА_6 у післяопераційному періоді не свідчить про зменшення чи відсутність ризиків, які стали підставою для застосування запобіжного заходу, а наразі для його продовження. За таких обставин доводи захисника щодо необхідності зміни цілодобового домашнього арешту на нічний домашній арешт не спростовують висновків суду про необхідність подальшого застосування до ОСОБА_6 саме такого запобіжного заходу.

Підсумовуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора та продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту ще на два місяці, з продовження відповідних обовязків, передбачених ст. 194 КПК України.

Керуючись статтями 131-132, 176-178, 181, 194, 369-372 КПК України, Суд

У Х В А Л И В :

Клопотання заступника начальника третього відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, із забороною залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , строком на два місяці, тобто до 20 жовтня 2026 року.

Продовжити строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:

1) з`являтись за кожним викликом до суду;

2) повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

3) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

4) носити електронний засіб контролю.

У разі оголошення сигналу «Повітряна тривога» в м. Житомирі або виникнення іншої реальної загрози життю чи здоров`ю дозволити обвинуваченому ОСОБА_6 залишити місце свого проживання виключно з метою перебування в найближчому укритті (захисній споруді цивільного захисту) на час існування такої загрози, з обов`язком невідкладно повернутися до місця проживання після її припинення.

Ухвалу про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого, а контроль за її виконанням покласти на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, які входять до групи прокурорів у кримінальному провадженні за № 42021000000002617 від 16 грудня 2021 року.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення й окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали може бути включено до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Головуюча суддя ОСОБА_1 

Судді: ОСОБА_2 

ОСОБА_3