УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 991/1692/24

провадження № 51-3066 ск 26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 липня 2026 року про повернення апеляційної скарги,

установив:

8 червня 2026 року Вищий антикорупційний суд (далі - ВАКС) ухвалив вирок, яким затвердив угоду про визнання винуватості між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та засудженим ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 1 травня 2023 року за № 52023000000000202. Цей вирок постановлено виключно щодо ОСОБА_6 , йому призначено узгоджене сторонами покарання, а інші питання вирішено відповідно до ст. 374 КПК України.

Адвокат ОСОБА_4 , діючи в інтересах ОСОБА_5 , подавав апеляційну скаргу та стверджував, що окремі формулювання мотивувальної частини вироку нібито дозволяють ідентифікувати останню як одну з осіб, причетних до злочину, що порушує її права та інтереси. У скарзі зазначалося, що згадування «інших суддів Великої Палати Верховного Суду» у контексті попередньої змови та отримання неправомірної вигоди, з огляду на загальновідомість складу Великої Палати, створює враження встановленої винуватості цих суддів, порушує презумпцію невинуватості, межі судового розгляду, а також суперечить практиці ЄСПЛ. Захисник наполягав, що вирок зачіпає інтереси ОСОБА_5 , а тому має бути змінений шляхом виключення відповідних формулювань.

Ухвалою судді?доповідача АП ВАКС від 21 липня 2026 року апеляційну скаргу, зокрема, адвоката ОСОБА_4 повернуто на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України як подану особою, яка не має права на апеляційне оскарження вироку, ухваленого на підставі угоди. Суддя?доповідач детально проаналізував зміст апеляційної скарги, текст вироку та правові підстави для апеляційного перегляду, встановивши, що вирок не містить жодних даних, які прямо вказують на ОСОБА_5 , не описує її дій, не встановлює її ролі, не згадує її прізвища, посади чи будь-яких обставин, які б дозволяли суду з упевненістю ідентифікувати її як особу, щодо якої вирок стосується прав чи інтересів. Суддя?доповідач також зазначив, що обсяг обвинувачення, визнаний судом першої інстанції, стосується виключно засудженого ОСОБА_6 , а будь-які дії інших осіб не досліджувалися та не оцінювалися судом. Застосувавши правову позицію об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19, суддя?доповідач виснував, що вирок не зачіпає прав, свобод чи інтересів ОСОБА_5 , відповідно апеляційна скарга подана особою, яка не має права її подавати.

Не погоджуючись із ухвалою апеляційного суду захисник ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 подав касаційну скаргу.

У касаційній скарзі захисник зазначає, що ухвала АП ВАКС від 21 липня 2026 року про повернення апеляційної скарги була постановлена з істотним порушенням норм кримінального процесуального права. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на ч. 4 ст. 394 КПК України та постанову об`єднаної палати ККС ВС від 18 травня 2020 року, дійшов висновку про відсутність у захисника права на апеляційне оскарження вироку, ухваленого на підставі угоди про визнання винуватості, проте такий висновок, на його думку, суперечить ст. 8, 9 та ч. 2 ст. 24 КПК України, які гарантують право на перегляд вироку, що зачіпає права чи інтереси особи, незалежно від її участі у процесі. Захисник наголошує, що вирок суду першої інстанції прямо містить формулювання про «попередню змову з іншими суддями Великої Палати Верховного Суду», що фактично дозволяє ідентифікувати конкретних суддів, у тому числі ОСОБА_5 , і порушує презумпцію невинуватості. Це підтверджується тим, що дисциплінарний орган використав зміст вироку як доказ недоброчесної поведінки судді ВС, що свідчить про реальне втручання у її права.

У скарзі наведено практику ЄСПЛ, яка вимагає забезпечення ефективного доступу до суду та забороняє надмірне розкриття відомостей щодо третіх осіб у вироках ( рішення у справах: «Bellet v. France», заява № 23805/94, «De Geouffre de la Pradelle v. France, заява № 12964/87», «Навальний та Офіцеров проти росії, заяви № 46632/13 та 28671/14»). Також захисник посилається на рішення Конституційного Суду України (№ 9-зп від 25 грудня 1997 року та № 11-рп/2012 від 25 квітня 2012 року), де зазначено, що відмова у прийнятті належно оформленої скарги є порушенням права на судовий захист, яке не може бути обмежене. 

Окремо він зазначає, що практика Касаційного кримінального суду підтверджує можливість зміни вироку шляхом виключення згадок про третіх осіб, які не були учасниками провадження, якщо такі формулювання порушують презумпцію невинуватості або виходять за межі ст. 337 КПК України (постанова ККС від 9 жовтня 2025 року у справі № 454/2122/23). Ігнорування цього обов`язку є порушенням процесуального закону та підриває єдність судової практики. Крім того вважає, що апеляційний суд у цьому провадженні повинен був застосувати положення ч. 2 ст. 404 КПК України, що відповідає практиці ККС від 27 лютого 2019 року у справі № 757/57453/17 та від 10 вересня 2024 року - № 991/8444/23. Проте, якщо касаційний суд не погодиться із наведеною практикою ККС, то, на думку захисника, має керуватися ст. 434-1 КПК України у разі розбіжностей у правозастосуванні. У підсумку захисник вважає, що ухвала АП ВАКС постановлена з істотним порушенням норм процесуального закону, що обмежує гарантоване право на судовий захист, суперечить практиці ЄСПЛ та ККС ВС. Це свідчить про необхідність скасування ухали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Перевіривши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для відкриття касаційного провадження немає, з огляду на таке.

Частина 4 ст. 394 КПК України встановлює спеціальний, вичерпний перелік суб`єктів, які мають право на апеляційне оскарження вироку, ухваленого на підставі угоди про визнання винуватості. Інші особи можуть звернутися з апеляційною скаргою лише у випадках, прямо передбачених КПК України, і виключно в порядку, визначеному цим Кодексом. Застосування ч. 2 ст. 24 КПК України не може нівелювати спеціальний порядок оскарження вироків на підставі угоди, оскільки ця норма гарантує право на перегляд судового рішення лише в межах процесуальних правил, встановлених законом.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19 сформулювала чіткий критерій: вирок може вважатися таким, що стосується прав іншої особи, лише якщо у його тексті прямо зазначено дані, які вказують на конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють суду з упевненістю ідентифікувати її. Узагальнені формулювання, припущення, загальновідомість складу суду, інформація зі ЗМІ чи інших джерел не створюють юридично значущої ідентифікації. Дані з процесуальних документів сторони обвинувачення також не можуть бути підставою для висновку, що вирок стосується прав інших осіб.

Аналізуючи зміст оскаржуваного судового рішення, колегія суддів Касаційного кримінального суду дійшла висновку, що апеляційний суд правильно встановив відсутність у вироку ВАКС від 8 червня 2026 року жодних персональних даних ОСОБА_5 , опис її дій чи її ролі, згадки її прізвища, посади чи будь-яких обставин, які б дозволяли суду з упевненістю ідентифікувати її як особу, щодо якої вирок стосується її прав чи інтересів. Формулювання «інші судді Великої Палати Верховного Суду» є узагальненим і не створює юридичного зв`язку між вироком та конкретною особою. Вирок стосується виключно засудженого ОСОБА_6 , а будь-які дії інших осіб не досліджувалися та не оцінювалися судом.

Посилання апеляційного суду на постанову об`єднаної палати від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19 підтверджує відсутність права захисника на апеляційне оскарження цього вироку, ухваленого на підставі угоди. Його посилання на інші постанови, зокрема від 9 жовтня 2025 року у справі № 454/2122/23, є нерелевантними, оскільки вони стосувалися випадків, коли у вироку прямо згадувались треті особи. У цій справі такої ідентифікації немає.

Передача кримінального провадження у разі необхідності відступити від попереднього правового висновку Верховного Суду, що передбачено ст. 434-1 КПК України, виникає лише у випадку розбіжностей у правозастосуванні. Проте, у цьому провадженні апеляційний суд діяв відповідно до усталеної практики ВС, об`єднаної палати, тому в цьому випадку таких підстав не вбачається.

Ухвала АП ВАКС належно мотивована, відповідає вимогам кримінального процесуального закону та узгоджується з актуальною практикою ККС у складі ВС, зокрема з постановою ККС від 7 травня 2026 року у справі № 991/2053/22.

Таким чином, висновок апеляційного суду полягає в тому, що відсутність у вироку прямих даних про ОСОБА_5 , а законодавче обмеження кола суб`єктів апеляційного оскарження свідчать про відсутність у захисника права на подання апеляційної скарги. Це відповідає вимогам ст. 394 КПК України та усталеній, релевантній та актуальній практиці ККС ВС. Лише згадка у вироку про «суддів Великої Палати Верховного Суду» не є ідентифікацією конкретної особи, тому апеляційний суд на стадії виконання вимог статей 398, 399 КПК України правильно дійшов висновку, що вирок не має преюдиціального значення для ОСОБА_5 . Таким чином, доводи касаційної скарги захисника є необґрунтованими, а висновки апеляційного суду - такими, що відповідають вимогам закону та практиці Верховного Суду. 

Посилання захисника на порушення презумпції невинуватості ОСОБА_5 через використання дисциплінарним органом вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 є безпідставним, оскільки відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду та усталених підходів Європейського суду з прав людини (зокрема, сформованих у рішенні від 20 жовтня 2020 року у справі «Camelia Bogdan v. Romania», заява № 36889/18), розгляд питання про дисциплінарну відповідальність судді є автономною процедурою, що не вирішує питання про вину у кримінально-правовому сенсі, а тому оцінка суддівської етики на підставі матеріалів кримінального провадження не становить порушення статті 6 Конвенції.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів Касаційного кримінального суду вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд 

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 липня 2026 року про повернення апеляційної скарги.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3