УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 991/8546/23

провадження № 51-1627 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 16 червня 2026 року щодо ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та

встановив:

Як убачається із касаційної скарги та копій судових рішень,вироком Вищого антикорупційного суду від 07 грудня 2023 року було затверджено угоду від 25 вересня 2023 року про визнання винуватості, укладену між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 та обвинуваченими: 

- ОСОБА_5 , якого засуджено за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 365-2; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, із застосуванням положень ст. 70 цього Кодексу до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, а також пов`язані з наданням публічних послуг, на строк 1 рік, зі штрафом у розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.

На підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_5 від покарання за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки; 

- ОСОБА_6 , якого засуджено за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, на строк 1 рік, зі штрафом у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.

На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 16 червня 2026 року апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_4 залишено без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 07 грудня 2023 року без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції як незаконне через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При цьому посилається на те, що судді апеляційного суду дійшли помилкового висновку про відсутність порушень її прав та інтересів при винесенні вироку суду першої інстнації, оскільки її прізвище прямо і неодноразово згадується у ньому, хоча вона не була учасником судового процесу і обвинувачення щодо неї не розглядалося судом. Вона стверджує, що це порушує її презумпцію невинуватості та має преюдиційний характер всупереч вимогам діючого законодавства. Вважає, що у суду першої інстанції не було необхідності саме такої деталізації обвинувачення. При цьому вона вказує, що вищевказане може завдати шкоду провадженню, яке триває проти неї. 

Крім того, ОСОБА_4 зазначає , що зміст угоди про визнання винуватості суперечив вимогам КПК України, розподіл судових витрат був здійснений з порушенням вимог закону та були відсутні фактичні підстави для визнання винуватості ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 364 КК України. Крім того, на момент затвердження угоди судом діюча на той момент редакція КПК України не передбачала можливості внесення змін до укладеної угоди про визнання винуватості від 16 жовтня 2023 року, тому суд не міг затвердити угоду зі змінами. Також суд першої інстанції невірно застосував положення ст. 75 КК України до корупційного правопорушення. Водночас зазначає, що суд апеляційної інстанції не дав відповіді на всі доводи апеляційної скарги її представника, що призвело до неповноти судового розгляду. Крім того, вона посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року (справа № 361/4536/17).

Заслухавши доповідь судді, перевіривши копії судових рішень, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 424 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, доданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 1 ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди.

Тобто, положеннями вказаної норми кримінального процесуального закону встановлено вичерпний перелік підстав для оскарження вироку суду, яким затверджено угоду про визнання винуватості та обмежено коло суб`єктів, які можуть звернутися з апеляційною скаргою на такий вирок.

Як слідує із копій судових рішень, адвокат  ОСОБА_8 оскаржив вирок суду першої інстанції, яким затверджено укладену між обвинуваченими - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та прокурором угоду про визнання винуватості, оскільки, на його думку, при укладенні вказаної угоди були порушені норми КПК України та у вказаному вироку констатовано вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, що порушує її презумпцію невинуватості. 

З копій судових рішень вбачається, що суд апеляційної інстанції встановив, що у мотивувальній частині згадується прізвище ОСОБА_4 , яка не є учасником даного кримінального провадження, проте це стосується лише описової частини змісту угод про визнання винуватості, укладених із ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , відображеного в оскарженому рішенні як результат перевірки угоди на відповідність вимогам кримінально-процесуального закону та є обов`язковою умовою при вирішенні питання про її затвердження. 

При цьому суд дійшов обгрунтованого висновку, що наведені відомості не вказують на винуватість чи невинуватість ОСОБА_4 , не встановлюють преюдиційні факти щодо неї, а стосуються виключно належного виконання процесуальних обов`язків обвинуваченими як елемента угоди повідомити суду відомі їм обставини щодо інших осіб, підозрюваних чи обвинувачених у кримінальному провадженні № 42019000000002463 від 25 листопада 2019 року. Крім того, резолютивна частина вироку стосується лише вирішення питання виключно щодо винуватості ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, призначення їм покарання, покладення на них процесуальних обов`язків, стягнення з обвинувачених судових витрат, а резолютивна частина оскаржуваного вироку не містить жодних відомостей про ОСОБА_4 .

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення про стягнення з обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 судових витрат в частині однієї сьомої, жодним чином не впливає на обсяг прав та обов`язків ОСОБА_4 в іншому кримінальному провадженні та не свідчить про її винуватість у вчиненні кримінального правопорушення. Судові витрати можуть бути стягнуті з обвинуваченого лише у випадку ухвалення обвинувального вироку. При цьому, кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 на даний час перебуває на стадії судового розгляду у Вищому антикорупційному суді, про що зазначав адвокат ОСОБА_8 під час розгляду його апеляційної скарги.

Як вказано апеляційним судом, зазначення у мотивувальній частині вироку на підставі угоди даних ОСОБА_4 є виключно елементом конкретизації пред`явленого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачення у чіткій відповідності до обвинувального акту та умов такої угоди. Суд першої інстанції не здійснював дослідження й оцінку правомірності чи неправомірності дій ОСОБА_4 , не встановлював наявність чи відсутність її вини у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень у кримінальному провадженні № 52023000000000483 від 20 вересня 2023 року, не констатував вчинення нею злочину. Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що оскаржуваний вирок стосується винуватості та створює відповідні правові наслідки виключно щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ; не порушує права, свободи та інтереси ОСОБА_4 ; не має преюдиційного значення і не може бути використаний при розгляді кримінального провадження щодо іншої особи як доказ вини.

Водночас, як слушно зазначено в ухвалі суду апеляційної інстанції, в апеляційній скарзі наведені інші доводи, які не мають істотного значення, оскільки не спростовують висновок суду про відсутність порушень прав та інтересів ОСОБА_4 оскаржуваним вироком. Вони не потребують детального аналізу з точки зору викладення мотивів їх відхилення, з чим погоджується і колегія суддів.

Так, Верховний Суд звертає увагу, що норми кримінального процесуального закону не звільняють сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи. При цьому дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до вимог статей 91, 92, 277, 291 КПК України.

Згідно висновку, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19 для з`ясування того, якою мірою стосується судове рішення прав та інтересів осіб, які не є учасниками кримінального провадження, у практиці касаційного суду простежується використання оціночного критерію, що є цілком обґрунтованим з огляду на індивідуальний характер кожного кримінального провадження. Водночас такій оцінці піддаються використані у фабулі обвинувачення, визнаного судом доведеним, формулювання та словесні конструкції і словосполучення, які є визначальними для встановлення того, чи обраний спосіб викладення є лише елементом конкретизації обвинувачення або ж є констатацією правомірності/неправомірності дій осіб, яких обвинувачення у цьому кримінальному провадженні не стосується.

При цьому об'єднана палата проаналізувавши наведені для порівняння рішення суду касаційної інстанції, у яких констатовано, що у вироках на підставі угод інші особи зазначалися не знеособлено (Особа 1, особа, щодо якої справа виділена в окреме провадження, тощо), а містилися прямі вказівки на прізвище, ім`я, по-батькові осіб або найменування юридичної особи, справа щодо яких не розглядалася, дійшла висновку, що дані, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальний акт, повідомлення про підозру, тощо), не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб.

Вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб, не має преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб.

Така позиція узгоджується зі сталою судовою практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, зокрема, викладеною у судових рішеннях від 19 листопада 2019 року у справі № 759/10575/16-к, від 15 квітня 2020 року у справі № 344/2514/19, від 26 травня 2021 року у справі № 263/15273/17, від 25 серпня 2023 року у справі № 755/1730/20, від 04 січня 2024 року у справі № 991/2288/21 та від 30 липня 2024 року у справі № 554/8321/23, від 27 квітня 2026 року у справі № 991/644/26 та від 14 травня 2026 року у справі № 991/11973/25.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Тому вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб, не має преюдиційного значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою особою не є доказом вини останніх.

З копій судових рішень вбачається, що, враховуючи характер обвинувачення проти засуджених, суд першої інстанції не міг уникнути встановлення певних обставин, які стосувалися ОСОБА_4 .

У той же час опис цих обставин не означає визнання її вини, не має обвинувального характеру щодо неї і використовується виключно в контексті встановлення подій, а обсяг викладених судом обставин, які неможливо було відділити від її ролі у подіях, не виходив за межі задач, пов`язаних з визначенням винуватості засуджених.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вірно виснував про те, що у цьому провадженні суд першої інстанції не досліджував докази та не надавав оцінку діям   ОСОБА_4 , а викладення формулювання обвинувачення у вироку є вимогою КПК України та воно стосується виключно  ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .

Також не заслуговують на увагу і посилання   ОСОБА_4  на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року (справа № 361/4536/17), оскільки застосовувати практику Верховного Суду потрібно як з урахуванням обставин кримінального провадження, так і цілісного контексту сформульованої Верховним Судом правової позиції.

Враховуючи наведене, доводи   ОСОБА_4 щодо порушення у вироку презумпції її невинуватості є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги  ОСОБА_4 не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обгрунтованість прийнятого рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі  ОСОБА_4 твердження не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваному судовому рішенні, та не містять вагомих аргументів, які би свідчили про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості рішення суду апеляційної інстанції.

З огляду на зазначене вище відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_4 .

Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 16 червня 2026 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1   ОСОБА_2 ОСОБА_3