УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 991/1692/24

провадження № 51-3066 ск 26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 липня 2026 року про повернення апеляційної скарги,

встановив:

8 червня 2026 року Вищий антикорупційний суд ухвалив вирок, яким затвердив угоду про визнання винуватості між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та засудженим ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 1 травня 2023 року за № 52023000000000202. Цей вирок постановлено виключно щодо ОСОБА_6 , йому призначено узгоджене сторонами покарання, а інші питання вирішено відповідно до ст. 374 КПК України.

Адвокат ОСОБА_7 звертався до апеляційного суду із апеляційною скаргою і вказував, що, ухвалений судом першої інстанції вирок, порушує права та інтереси ОСОБА_5 . 

На думку захисника, суд першої інстанції неправомірно вирішив питання про скасування арештів майна, яке, як він стверджував в суді апеляційної інстанції, перебуває у межах іншого кримінального провадження, у тому числі майна ОСОБА_5 . Захисник також зазначав, що суд дійшов передчасних висновків щодо підтвердження доказами показань засудженого про інших осіб, затвердив угоду всупереч вимогам кримінального процесуального закону, не забезпечив належної перевірки умов перерахування коштів, формально підійшов до оцінки фактичних обставин, визнав виконаною умову викриття, не підтверджену доказами, та неправильно вирішив питання про долю грошових коштів невстановленого походження. Захисник вважав, що ці порушення безпосередньо зачіпають права та інтереси ОСОБА_5 , а тому він має право на апеляційне оскарження відповідно до ч. 2 ст. 24 КПК України.

Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, перевіривши апеляційну скаргу, дійшов висновку, що вона подана особою, яка не має права на апеляційне оскарження вироку, ухваленого на підставі угоди. Суддя зазначив, що у межах перевірки, передбаченої ст. 398 КПК України, він не встановив у тексті вироку даних, які прямо вказують на ОСОБА_5 , не описано його дій, ролі чи будь-яких обставин, які дозволяють ідентифікувати його як особу, щодо якої вирок стосується її прав чи інтересів. Суддя також зазначив, що наведені адвокатом твердження стосуються змісту угоди та процесуальних рішень щодо засудженого, а не прав третьої особи, і послався на правову позицію об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року, справа № 639/2837/19, відповідно до якої дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру, тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. У зв`язку з цим апеляційну скаргу повернуто адвокату ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_5 на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України.

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_4 зазначає, що суддя апеляційної інстанції неправильно застосував п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, оскільки, на його думку, вирок зачіпає права та інтереси ОСОБА_5 . Він вважає, що суддя-доповідач не перевірив два самостійні аспекти зв`язку вироку з правами та інтересами ОСОБА_5 , зокрема: зміст висновків щодо інших суддів Великої Палати Верховного Суду та вирішення питання про майно, вилучене за місцем його проживання. Вважає, що суд не перевірив основні доводи захисника, від яких безпосередньо залежало вирішення питання про право ОСОБА_5 на звернення. Вказує, що суд не навів мотивів та не надав достатньої відповіді на ті доводи, від яких безпосередньо залежало вирішення питання про право ОСОБА_5 на звернення до суду. 

Перевіривши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для відкриття касаційного провадження немає, з огляду на таке.

Частина 4 ст. 394 КПК України встановлює спеціальний, вичерпний перелік суб`єктів, які мають право на апеляційне оскарження вироку, ухваленого на підставі угоди про визнання винуватості. Інші особи можуть звернутися з апеляційною скаргою лише у випадках, прямо передбачених КПК України, і виключно в порядку, визначеному цим Кодексом. Застосування ч. 2 ст. 24 КПК України не може нівелювати спеціальний порядок оскарження вироків на підставі угоди, оскільки ця норма гарантує право на перегляд судового рішення лише в межах процесуальних правил, встановлених законом.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19 сформулювала чіткий критерій: вирок може вважатися таким, що стосується прав іншої особи, лише якщо у його тексті прямо зазначено дані, які вказують на конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють суду з упевненістю ідентифікувати її. Узагальнені формулювання, припущення, загальновідомість складу суду, інформація зі ЗМІ чи інших джерел не створюють юридично значущої ідентифікації. Дані з процесуальних документів сторони обвинувачення також не можуть бути підставою для висновку, що вирок стосується прав інших осіб.

Аналізуючи зміст оскаржуваного судового рішення, колегія суддів Касаційного кримінального суду дійшла висновку, що апеляційний суд правильно встановив відсутність у вироку ВАКС від 8 червня 2026 року жодних персональних даних ОСОБА_5 , опис його дій чи його ролі, згадки його прізвища, посади чи будь-яких обставин, які б дозволяли суду з упевненістю ідентифікувати його як особу, щодо якої вирок стосується його прав чи інтересів.

Формулювання «інші судді Великої Палати Верховного Суду» є узагальненим і не створює юридичного зв`язку між вироком та конкретною особою. Вирок стосується виключно засудженого ОСОБА_6 , а будь-які дії інших осіб не досліджувалися та не оцінювалися судом.

Суддя апеляційної інстанції діяв у межах повноважень, визначених ст. 398 КПК України, і перевірив лише наявність у особи, яка подавала апеляційну скаргу права на апеляційне оскарження. У межах цієї перевірки суддя встановив, що у тексті вироку відсутні будь-які дані, які дозволяють ідентифікувати ОСОБА_5 як особу, щодо якої вирок стосується його прав чи інтересів.

Посилання захисника на постанову Верховного Суду України від 3 березня 2016 року у справі № 5-347 кс 15 не можуть бути враховані, оскільки у зазначеній справі йшлося про вирок, у якому містилися конкретні дані, що дозволяли з упевненістю ідентифікувати третю особу та свідчили про безпосереднє втручання у її права та інтереси. Натомість у межах перевірки, здійсненої суддею апеляційної інстанції, встановлено, що у тексті вироку стосовно ОСОБА_6 відсутні будь-які відомості, які дозволяють ідентифікувати ОСОБА_5 як особу, щодо якої вирок має преюдиціальне значення. Тому правова позиція Верховного Суду України, на яку посилається захисник, не може бути застосована у цьому випадку.

У постанові Верховного Суду від 07 листопада 2024 року у справі № 5-1627 км 24 (справа 991/8546/23), касаційний суд дійшов висновку, що апеляційний суд неправомірно повернув скаргу на стадії відкриття, бо фактично надав оцінку наявній у справі угоді про визнання винуватості, укладеній між прокурором та обвинуваченим, що суперечить положенням ст. ст. 398-401 КПК України. Натомість у цьому провадженні суд апеляційної інстанції, перевірив лише сам вирок на наявність прямих згадок про особу діючи в межах ст. ст. 398 - 399 КПК України. Тому посилання адвоката на цю постанову є не релевантним для цієї ситуації і висновки у тій справі не можуть бути застосовані до неї. 

Доводи захисника про передчасне повернення апеляційних скарг за відсутності належної перевірки доводів про право на оскарження є необґрунтованими. Суддя -доповідач Апеляційної палати ВАКС діяв у межах своїх повноважень, визначених законом, і не здійснював оцінки доводів апеляційної скарги по суті, а лише перевірив наявність права на апеляційне оскарження, проаналізувавши сам зміст оскаржуваного судового рішення на предмет згадки цієї особи у рішенні.

Колегія суддів погоджується з висновками наведеними в ухвалі апеляційного суду. Межі касаційного перегляду у цьому провадженні обмежені змістом ухвали судді апеляційної інстанції, а не вироку суду першої інстанції.

Посилання адвоката на те , що наведені судом мотиви не дали достатньої відповіді на ті доводи, від яких безпосередньо залежало вирішення питання про право . ОСОБА_5 на звернення також є необґрунтованими. Колегія суддів констатує, що  суддя- доповідач Апеляційної інстанції ВАКС надав достатні та вичерпні відповіді на ключові доводи, належним чином обґрунтувавши своє рішення відповідно до вимог ст. 419 КПК України».

Ухвала АП ВАКС від 21 липня 2026 року є належно мотивованою, відповідає вимогам кримінального процесуального закону, тому підстав для відкриття касаційного провадження немає.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та наданих матеріалів вбачається, що підстав для її задоволення немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 липня 2026 року про повернення апеляційної скарги.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3