01/10/2026
Справа № 991/9167/24
Провадження 1-кп/991/103/24
У Х В А Л А
іменем України
01 жовтня 2026 року м.Київ
Вищий антикорупційний суд у складі судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні № 52023000000000358 від 03.08.2023, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 369 КК України,
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 369 КК України,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_5 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27 частиною 4 статті 369, частиною 4 статті 358 КК України,
В С Т А Н О В И В:
1. На розгляді у Вищому антикорупційному суді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52023000000000358 від 03.08.2023 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369, ч. 4 ст. 358 КК України.
1.1. Прокурор подала клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 .
1.2. Клопотання мотивовано тим, що наразі стосовно ОСОБА_4 діє запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 60 002 848 грн із покладенням процесуальних обов`язків. Строк дії продовжених ухвалою Вищого антикорупційного суду від 10.08.2026 процесуальних обов`язків закінчується 10.10.2026 включно, отже є необхідність в їх продовженні.
1.3. Прокурор зазначила, що метою продовження покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 процесуальних обов`язків є запобігання спробам переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків.
1.4. Просила продовжити процесуальні обов`язки, покладені на ОСОБА_4 , строком на 2 місяці, а саме:
- прибувати до суду за кожним викликом;
- не відлучатися за межі території України без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну місця свого проживання та місця роботи;
- здати на зберігання свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;
- утримуватися від спілкування з ОСОБА_12 , свідками ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 з приводу обставин, викладених в обвинувальному акті.
2. У судовому засіданні учасники висловили такі позиції:
2.1. Прокурор ОСОБА_3 клопотання про продовження обов`язків підтримала, просила задовольнити.
2.2. Захисник ОСОБА_7 заперечила проти задоволення клопотання прокурора, оскільки всі доводи в клопотанні щодо майнового стану і процесуальної поведінки обвинуваченого є неправдивими і не відповідають дійсності. Так само жодними доказами не підтверджуються ризики кримінального провадження.
2.3. Захисник ОСОБА_9 заперечив проти задоволення клопотання прокурора.
2.4. Захисник ОСОБА_8 підтримав позицію сторони захисту, зазначив про відсутність нових обставин для продовження строку дії процесуальних обов`язків. Повідомив про стан здоров`я обвинуваченого та про здачу обвинуваченим компетентним органам нового паспорту для виїзду за кордон. На думку захисника, сукупність обставин свідчить про належне виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.
2.5. Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію сторони захисту.
3. Заслухавши учасників кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
3.1. Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 10.08.2026 продовжено ряд процесуальних обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме:
- прибувати до суду за кожним викликом;
- не відлучатися за межі території України без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну місця свого проживання та місця роботи;
- здати на зберігання свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;
- утримуватися від спілкування з ОСОБА_12 , свідками ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 з приводу обставин, викладених в обвинувальному акті.
Суд встановив актуальність ризиків переховування обвинуваченого від суду та незаконного впливу на свідків.
3.2. З огляду на приписи ч. 4 ст. 199 КПК України суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку дії обов`язків згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Тобто при вирішенні цього питання суд керується загальними приписами, які регулюють застосування запобіжного заходу, однак з урахуванням додаткових відомостей і стадії кримінального провадження.
3.3. У відповідності до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
3.4. Згідно з положеннями ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (що поширюється також і на вирішення питання про покладення/продовження обов`язків) суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;
- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
- недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
3.5. Згідно зі ст. 178 КПК України суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі стосовно індивідуальних особливостей підозрюваного/обвинуваченого та інкримінованого кримінального правопорушення.
3.6. Це кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, а саме дослідження доказів сторони обвинувачення, ОСОБА_4 має процесуальний статус обвинуваченого. З огляду на стадію кримінального провадження та зміст самого клопотання Суд не вирішує питання щодо обґрунтованості підозри, однак оцінює критерії, визначені у ст. 178 КПК України, та обґрунтовані прокурором ризики, передбачені п.п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
3.7. Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити в майбутньому. Отже, ризики слід вважати наявними за умови встановлення їх ймовірності. Як обов`язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. При встановленні ризиків Суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню.
Вирішуючи питання про продовження строку дії процесуальних обов`язків, Суд має встановити чи відповідає стадія судового розгляду, процесуальна поведінка обвинуваченого та загальний контекст провадження ступеню процесуального втручання у права та інтереси обвинуваченого. При цьому сторона обвинувачення має довести, що на момент розгляду клопотання зберігається актуальність ризиків кримінального провадження, а їх рівень виправдовує продовження таких процесуальних обов`язків.
Водночас необхідність продовження процесуальних обов`язків не визначається обов`язковим встановленням нових обставин, які не були відомі під час останнього вирішення питання про їх продовження. Актуальність ризиків кримінального провадження може підтверджуватися як новими обставинами, так і сукупністю раніше встановлених факторів, які зберігають своє процесуальне і правове значення на конкретному етапі провадження. Визначальним є наявність достатніх підстав вважати, що продовження процесуальних обов`язків надалі є необхідним і пропорційним з огляду на конкретні обставини провадження.
3.8. З урахуванням руху судового розгляду Суд доходить висновку, що актуальними залишаються ризики переховування від суду та незаконного впливу на свідків. Учасники кримінального провадження не надали жодних нових обставин, які можуть свідчити про посилення або зменшення цих ризиків.
3.9. Ризик переховування обвинуваченого від суду є реальним з огляду на тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , суворість можливого покарання, неможливість застосування «пільгових» інститутів кримінального права у випадку визнання його винуватим у вчинені інкримінованого діяння в їх сукупності. Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України. Санкція цієї статті відносить інкримінований злочин до тяжких і передбачає покарання у виді позбавлення волі від п`яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої. Причому ч. 4 ст. 369 КК України є корупційним злочином, що унеможливлює застосування положень про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, звільнення від відбування покарання з випробуванням тощо. Отже, усвідомлюючи тяжкість покарання та невідворотність кримінальної відповідальності у випадку визнання його винуватим у майбутньому, обвинувачений може вчиняти дії, спрямовані на переховування від суду.
3.10. Кримінальне провадження не є статичним процесом, у межах якого поведінка обвинуваченого може вважатися сталою лише з огляду на його попередню процесуальну поведінку. Навпаки, із переходом кримінального провадження з однієї стадії до іншої змінюється процесуальна ситуація, обсяг відомої особі інформації щодо перспектив провадження, характер ризиків та, відповідно, мотиви, які можуть впливати на її подальшу поведінку. Тому стверджувана захистом відсутність спроб переховування у минулому сама по собі не є достатньою підставою для висновку про відсутність такого ризику в майбутньому. Оцінюючи ризик переховування, суд має виходити не лише з того, як обвинувачений поводився до цього часу, а й з об`єктивної можливості зміни його поведінки залежно від подальшого розвитку кримінального провадження. Така зміна не обов`язково повинна бути зумовлена вже вчиненими діями або зафіксованими намірами особи. Ризик за своєю природою є прогностичною категорією, а тому передбачає оцінку ймовірності певної майбутньої поведінки на підставі сукупності встановлених судом обставин.
3.11. У цьому контексті істотне значення має й стадія судового розгляду. З наближенням кримінального провадження до його завершення для обвинуваченого стає дедалі більш визначеним характер можливих наслідків судового розгляду. Водночас потенційне застосування до особи покарання у виді позбавлення волі перестає бути абстрактною можливістю, пов`язаною лише з фактом існування кримінального провадження, та набуває більшої практичної визначеності у міру наближення моменту ухвалення судового рішення. Саме тому співвідношення між можливими негативними наслідками переховування та наслідками продовження участі у кримінальному провадженні не може оцінюватися виключно крізь призму фактичної поведінки обвинуваченого в минулому. Для оцінки відповідного ризику має значення те, який вибір постає перед особою у майбутньому: продовжувати належним чином виконувати процесуальні обов`язки та брати участь у судовому розгляді або уникнути його, у тому числі шляхом залишення території України.
3.12. При цьому Суд не виходить із того, що перспектива можливого покарання неминуче спонукає особу до переховування. Такий підхід суперечив би як презумпції невинуватості, так і самій природі оцінки ризиків. Водночас ігнорувати очевидний зв`язок між тяжкістю можливих правових наслідків і потенційною мотивацією особи уникнути їх також неправильно. Чим істотнішими є можливі наслідки для особи у разі обвинувального вироку, тим більшої ваги ця обставина може набувати при оцінці ризику переховування.
Таким чином, Суд оцінює не сам факт можливого призначення покарання як автоматичний доказ існування ризику, а його значення у сукупності з іншими обставинами, які характеризують зв`язок особи з Україною, її соціальні, сімейні, майнові та інші сталі зв`язки, можливість залишити територію України, поведінку під час кримінального провадження, а також характер і стадію кримінального провадження.
3.13. У цьому випадку Судом не встановлено таких обставин, які б створювали достатньо сильний та об`єктивний зв`язок обвинуваченого з територією України і водночас істотно зменшували ймовірність його добровільної зміни місця перебування у разі виникнення для нього реальної загрози несприятливого результату кримінального провадження. Сам факт проживання або перебування особи на території України, як і факт її попередньої належної процесуальної поведінки, не є безумовною гарантією того, що така поведінка зберігатиметься за зміни обставин.
Суд також враховує, що ризик переховування не повинен оцінюватися за принципом математичної визначеності. Для його встановлення закон не вимагає доведення того, що обвинувачений уже прийняв рішення переховуватися або неодмінно вчинить відповідні дії в майбутньому. Йдеться про наявність обґрунтованої ймовірності такої поведінки, яка випливає із сукупності конкретних обставин. Вимога довести майбутнє переховування з такою ж мірою визначеності, як уже вчинений факт, фактично зробила б прогностичний характер оцінки ризиків неможливим.
3.14. Суд бере до уваги, що участь обвинуваченого в судових засіданнях у режимі відеоконференції, дозволена судом з огляду на стверджуваний стан здоров`я, дає змогу забезпечити реалізацію його процесуальних прав і продовжити судовий розгляд без необхідності особистого прибуття до зали суду. Водночас такий порядок участі у провадженні сам по собі не свідчить про відсутність ризику переховування від суду, оскільки стосується організаційної форми здійснення судового розгляду, але не визначає його подальшої процесуальної поведінки та не гарантує належного виконання покладених на нього обов`язків.
Зокрема, можливість брати участь у судових засіданнях дистанційно не виключає об`єктивної можливості обвинуваченого змінити місце перебування, виїхати за межі території, на якій він має залишатися відповідно до встановлених судом обмежень, або в інший спосіб ухилитися від подальшої участі у кримінальному провадженні. При цьому дозвіл на відеоконференцію, наданий з огляду на стан здоров`я, не може розглядатися як підтвердження того, що обвинувачений позбавлений можливості переховуватися або що відповідний ризик втратив актуальність. Такий дозвіл лише забезпечує можливість його участі в конкретних процесуальних діях у визначеному судом порядку, не підміняючи собою запобіжних механізмів, спрямованих на забезпечення належної процесуальної поведінки.
3.15. З огляду на наведене Суд доходить висновку, що на цьому етапі кримінального провадження ризик переховування не втратив своєї актуальності. Можливі негативні наслідки такого переховування для обвинуваченого - у тому числі перспектива його примусового повернення до участі у провадженні та подальше застосування передбачених законом заходів - мають бути співвіднесені з можливими наслідками продовження ним участі у судовому розгляді. За таких обставин потенційна мотивація до уникнення участі у провадженні не може вважатися суто теоретичною. Суд наголошує, що цей висновок ґрунтується не на припущенні про винуватість обвинуваченого та не на передчасному прогнозуванні змісту майбутнього судового рішення, а виключно на оцінці ризику його можливої процесуальної поведінки. Питання винуватості особи та остаточного кримінально-правового наслідку для неї належить до предмета вирішення судом при ухваленні рішення по суті.
За відсутності встановлених судом обставин, які б однозначно свідчили про наявність у обвинуваченого таких міцних соціальних, сімейних, професійних чи інших зв`язків, що об`єктивно утримували б його від залишення території України та ухилення від участі у судовому провадженні, Суд вважає ризик переховування достатньо високим для врахування його при вирішенні питання про подальше застосування відповідного процесуального обов`язку.
3.16. Суд також враховує об`єктивні умови здійснення цього судового провадження. У світлі обставин цієї справи істотного значення набуває тривалість судового розгляду, яка сама по собі впливає на інтенсивність ризику. Адже з плином часу послаблюється стримуючий ефект очікування кримінальної відповідальності, оскільки віддаленість моменту ухвалення судового рішення може формувати уявлення про можливість уникнення негативних правових наслідків. Така обставина об`єктивно підвищує вірогідність того, що особа може вдатися до ухилення від правосуддя, у тому числі шляхом виїзду за межі України.
Суд також враховує, що з перебігом часу обвинувачений об`єктивно отримує більше можливостей, які можуть сприяти переховуванню, зокрема налагодження контактів за кордоном, вирішення питань матеріального забезпечення та організації свого перебування поза межами юрисдикції України, усунення обмежень на виїзд за межі України, пов`язаних з правовим режимом воєнного стану з огляду на встановлення інвалідності тощо. Саме тому можливість вільного виїзду за кордон за відсутності відповідного контролю з боку суду істотно підвищує ризик невиконання обвинуваченим покладених процесуальних обов`язків.
3.17. Так само Суд не бере до уваги доводи сторони захисту про належне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, зокрема в частині здачі нового паспорту для виїзду закордон та завчасне повідомлення про неможливість прибуття. Виконання відповідних дій не є проявом доброї волі особи, а є виконанням покладених обов`язків, які підкріплюються можливістю настання негативних процесуальних наслідків. Саме по собі дотримання таких обмежень не може інтерпретуватися на користь зменшення ризиків кримінального провадження лише з огляду на виконання обов`язків, дотримання яких обумовлюється законом і судовим рішенням.
3.18. Суд зазначає про актуальність ризику впливу обвинуваченого на свідків. Суд виходить із того, що оцінка відповідного ризику має здійснюватися з урахуванням не лише тієї процесуальної стадії, на якій докази були зібрані, а й того, чи завершено їх безпосереднє дослідження судом та чи зберігається у особи об`єктивна можливість впливати на учасників кримінального провадження, показання яких мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню.
Наразі кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, безпосередньо на етапі дослідження доказів. За таких обставин ризик незаконного впливу на свідків не втрачає своєї актуальності лише у зв`язку із завершенням досудового розслідування та направленням обвинувального акта до суду. Навпаки, до моменту безпосереднього допиту свідка судом та дослідження його показань відповідна особа продовжує залишатися потенційним носієм доказової інформації, яка має бути сприйнята судом безпосередньо.
3.19. Суд враховує, що прокурор сформувала та надала суду перелік свідків, які підлягають допиту у судовому засіданні. Відповідно, обвинувачений обізнаний не лише про сам факт існування таких свідків, а й про їх процесуальний статус, а з огляду на матеріали кримінального провадження - про відомості, які вони повідомляли під час досудового розслідування. Таким чином, потенційний вплив на свідків може бути спрямований не на отримання від них первинної інформації, а на зміну, уточнення, пом`якшення або відмову від раніше наданих ними відомостей, що безпосередньо впливає на можливість суду отримати та оцінити їхні показання в умовах змагального судового розгляду.
Такий висновок узгоджується із загальною конструкцією кримінального процесуального законодавства України. Положення ч. 1, 2 ст. 23 КПК України закріплюють засаду безпосередності дослідження показань, речей і документів, відповідно до якої суд досліджує докази безпосередньо, а показання отримує усно від учасників процесу. Водночас КПК України передбачає отримання показань свідка на стадії досудового розслідування шляхом його допиту слідчим або прокурором, тоді як після направлення обвинувального акта до суду показання свідка за загальним правилом отримуються судом безпосередньо під час судового засідання.
Отже, законодавець свідомо розмежовує два процесуальні етапи отримання показань: первинне отримання інформації під час досудового розслідування та її безпосереднє дослідження судом під час судового розгляду. Саме тому факт того, що свідок уже був допитаний на досудовому розслідуванні, не означає, що його роль як джерела доказової інформації вичерпана.
3.20. Більше того, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отримав у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Отже, сам факт наявності у матеріалах кримінального провадження протоколів допитів свідків, складених під час досудового розслідування, не усуває необхідності їх безпосереднього допиту судом у випадках, коли такі свідки підлягають допиту та їхні показання мають бути покладені в основу судового рішення. Звідси випливає принципово важливий для оцінки відповідного ризику висновок: можливість незаконного впливу на свідка існує не лише в період формування доказової бази під час досудового розслідування, а й протягом судового розгляду - до тих пір, поки суд безпосередньо не отримав від такого свідка показання та не завершив їх дослідження у відповідному процесуальному контексті.
Отже, при оцінці актуальності ризику незаконного впливу на свідків Суд враховує не лише попередню поведінку обвинуваченого, а й незавершеність процесу отримання судом доказової інформації, кількість та процесуальний статус свідків, які ще підлягають допиту в суді, обізнаність обвинуваченого про їхні особи та зміст наданих ними під час досудового розслідування показань, а також фактичну можливість контакту з такими особами.
3.21. У цьому кримінальному провадженні судове дослідження показань відповідних свідків ще не розпочалося. Відтак їхні показання ще мають бути безпосередньо сприйняті судом та оцінені у сукупності з іншими доказами. Саме ця незавершеність процесу формування доказової основи судового рішення зумовлює збереження об`єктивної можливості незаконного впливу на свідків та, відповідно, актуальність передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризику. При цьому Суд не ототожнює сам факт обізнаності обвинуваченого з особами свідків із доведеністю наміру впливати на них. Проте така обізнаність у поєднанні з відсутністю на даному етапі дослідження їх показань судом, відомостями про зміст раніше наданих показань та наявністю реальної можливості контакту є обставинами, які об`єктивно мають значення для прогнозування відповідного ризику.
4. Ураховуючи викладене, Суд доходить висновку, що покладені обов`язки не є такими, що надмірно або негативно впливають на життєвий уклад обвинуваченого і здатні запобігти встановленим ризикам. Продовжуючи строк дії покладених на обвинуваченого обов`язків, Суд виходить із того, що таке продовження має найменший вплив на реалізацію прав і свобод людини, таке втручання є розумним і співмірним для цілей цього кримінального провадження.
Керуючись статтями 176-178, 193, 194, 196, 331, 372, 376, 392 КПК України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
1.Клопотання прокурора задовольнити.
2.Продовжити до 01.12.2026 включно обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати до суду за кожним викликом;
- не відлучатися за межі території України без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну місця свого проживання та місця роботи;
- здати на зберігання свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;
- утримуватися від спілкування зі ОСОБА_12 , свідками ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 з приводу обставин, викладених в обвинувальному акті.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1