Справа № 991/4071/22

Провадження 1-кп/991/58/22

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

14 жовтня 2026 року м. Київ

Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури

в режимі відеоконференції з власних технічних засобів ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисників адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання заступника начальника третього відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту поданого в межах кримінального провадження № 42021000000002617 від 16 грудня 2021 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомир, Житомирської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України,

В С Т А Н О В И В :

На розгляді Вищого антикорупційного суду з 23 вересня 2022 року перебуває справа № 991/4071/22 у кримінальному провадженні № 42021000000002617 від 16 грудня 2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

07 жовтня 2026 року до суду надійшло вищезазначене клопотання, у якому прокурор просить продовжити строк дії запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, застосованого ухвалою Вищого антикорупційного суду від 29 червня 2026 року до обвинуваченого ОСОБА_6 на 2 (два) місяці, залишивши без змін покладені на останнього обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України: з`являтись за кожним викликом до суду; повідомляти прокурора чи суд про зміну місця проживання та/або роботи; здати на зберігання документи для виїзду за кордон; носити електронний засіб контролю.

Клопотання мотивував тим, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 29 червня 2026 року заставу у розмірі 49 620 грн. звернено в дохід держави, а до обвинуваченого ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на 2 (два) місяці, із забороною залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Строк дії ухвали визначено до 29 серпня 2026 року включно. Зазначеною ухвалою на обвинуваченого ОСОБА_6 покладено обов`язки: з`являтись за кожним викликом до суду; повідомляти прокурора чи суд про зміну місця проживання та/або роботи; здати на зберігання документи для виїзду за кордон; носити електронний засіб контролю. В подальшому, ухвалою Вищого антикорупційного суду від 20 серпня 2026 року строк дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту стосовно ОСОБА_6 продовжено до 20 жовтня 2026 року. Враховуючи, що строк дії запобіжного заходу спливає 20 жовтня 2026 року, станом на сьогодні судовий розгляд не завершено. Належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 вдалось досягти лише шляхом застосування до нього більш тяжкого запобіжного заходу та стягнення застави в дохід держави. Проте ризики, покладені судом в основу застосування вказаного запобіжного заходу, не відпали і не змінилися, сторона обвинувачення вважає, що наявна необхідність у продовженні строку його дії.

Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином прокурор обгрунтовує тим, що обвинувачений ОСОБА_6 систематично, без поважних причин не виконував обов`язок з`явитися до суду, що зафіксовано судовими рішеннями ухвалами від 24 листопада 2025 року та від 27 квітня 2026 року про накладення грошових стягнень, а також неявкою 01 червня 2026 року. Суд встановив чотири факти неявки обвинуваченого (29.10.2025, 30.03.2026, 01.06.2026, 22.06.2026), що у розумінні ч. 5 ст. 139 КПК України підтверджує ухилення від явки на виклик суду. Така поведінка обвинуваченого ОСОБА_6 фактично перешкоджає проведенню судового розгляду в розумні строки, що суперечить завданням кримінального провадження. Разом з цим, строк давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України спливає 28 січня 2027 року, а подальші неявки обвинуваченого створюють реальну загрозу незавершення судового розгляду до набрання вироком законної сили у межах цього строку. Загалом існування такого ризику підтверджується встановленими неявками ОСОБА_6 у зазначені вище судові засідання та його поведінкою спрямованою на затягування судового розгляду. Зазначений ризик з моменту ухвалення рішення від 29 червня 2026 року не відпав. Судовий розгляд не завершено, він перебуває на стадії дослідження доказів, а до спливу строку давності (28.01.2027) залишається менше ніж п`ять місяців. За цей має бути завершено дослідження доказів, проведено судові дебати, останнє слово обвинуваченого, постановлено вирок, а також має спливти строк апеляційного оскарження, відбутися апеляційний перегляд. Отже, ризик того, що обвинувачений шляхом неявок перешкоджатиме своєчасному завершенню провадження, зберігається у повному обсязі.

Ризик переховування обвинуваченого від суду прокурор обгрунтовує тим, що характер інкримінованого ОСОБА_6 правопорушення пов`язаний з корисливою спрямованістю та використанням ним як народним депутатом можливостей своєї посади, а очікування можливого суворого вироку має значення при визначенні ризику переховування. Обвинувачений ОСОБА_6 двічі у березні та червні 2026 року використав закордонні службові відрядження (до Литовської Республіки 27-31.03.2026 та до Королівства Іспанія 22 26.06.2026), які збіглися з датами призначених судових засідань, як механізм ухилення від явки, будучи обізнаним про судові виклики. Суд в ухвалі про застосування запобіжного заходу також констатував, що обвинувачений, перебуваючи поза судовим контролем, готовий використовувати можливості, пов`язані зі службовим становищем, у тому числі закордонні відрядження, як механізм можливого виїзду за межі держави з метою подальшого уникнення кримінальної відповідальності. Відомості про свідоме ухилення обвинуваченого від явки до суду через службові відрядження суд визнав такими, що підтверджують існування ризику переховування від суду. Підтвердженням існування цього ризику так само є ухвали Вищого антикорупційного суду від 24.11.2025 та від 27.04.2026 про накладення грошового стягнення. Цей ризик так само станом на сьогодні залишається актуальним. Обставини, які його утворили - корислива спрямованість діяння, перспектива суворого вироку та наявний у обвинуваченого як народного депутата доступ до механізму оформлення закордонних відряджень не змінилися. Застосований судом запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту наразі стримує реалізацію цього ризику, проте його припинення 29.08.2026 без продовження відновило б можливість обвинуваченого безперешкодно виїхати за межі України та ухилятись від суду.

В запереченнях захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 просить відмовити прокурору Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 у задоволенні клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту стосовно ОСОБА_6 та змінити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід із цілодобового домашнього арешту на домашній арешт у певний період доби (нічний домашній арешт) із забороною залишати житло за адресою: АДРЕСА_2 у період з 22:00 год. до 06:00 год. наступного дня. У разі зміни запобіжного заходу на нічний домашній арешт, залишити в силі покладені на ОСОБА_6 обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, у межах встановленого судом строку.

В обгрунтування своїх заперечень вказав, що клопотання сторони обвинувачення не містить жодної обставини, яка виникла після 29 червня 2026 року. Усі факти, на які посилається прокурор, вже були предметом оцінки в ухвалах від 29 червня 2026 року та 20 серпня 2026 року. Ризик перешкоджання іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України) зведено до попередніх неявок та наближення закінчення строку давності 28 січня 2027 року. Однак закінчення строку давності саме по собі не є ризиком, передбаченим ст. 177 КПК України, а попередні неявки є обставинами, які мали місце до застосування цілодобового домашнього арешту. Ризик переховування п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України побудований на двох службових відрядженнях, після яких обвинувачений ОСОБА_6 повертався і брав участь у засіданнях. Сторона захисту вказує, що прокурор змішує «ухилення від явки на виклик» і «переховування». На переконання сторони захисту, прокурор не довів недостатності більш м`яких заходів, прокурор має довести не абстрактну ефективність цілодобового арешту, а конкретну необхідність саме такого ступеня обмеження. У поданому клопотанні цьому питанню присвячено кілька речень: про заставу в «максимальному» розмірі, про неможливість збільшення застави та про те, що особисте зобов`язання й особиста порука «об`єктивно не здатні» забезпечити виконання обов`язків. Однак, порівняльного аналізу застави, домашнього арешту у певний період доби та поєднання менш суворого заходу з обов`язками за ст. 194 КПК України клопотання не містить. Твердження про «юридичну неможливість» застави у більшому розмірі не відповідає ч. 5 ст. 182 КПК України. Сторона захисту звертає увагу, що у п. 4 клопотання прокурор сам зазначає, що належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 вдалося досягти, і пов`язує це із застосованим запобіжним заходом. Отже, протягом 100 днів дії запобіжного заходу (з 29.06.2026 року до 07.10.2026 року) прокурор не наводить жодного випадку порушення. На переконання захисту, прокурор не виконав покладений на нього законом тягар доведення необхідності продовження саме такого ступеня обмеження прав ОСОБА_6 .

Позиції учасників кримінального провадження.

Прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримав подане клопотання з підстав викладених у ньому, вказав, що ризики, які існували на момент застосування запобіжного заходу не змінилися та не перестали існувати, а тому просив задовольнити подане клопотання та продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Заперечив щодо зміни запобіжного заходу на домашній арешт у певний період доби.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні вказав, що застосування і продовження такого запобіжного заходу, як цілодобовий домашній арешт не відповідає пропорційності втручання в приватне життя та меті суду. Сторона захисту наголосила, що встановлені прокурором ризики нівельовані самими обов`язками, які, зокрема, унеможливлюють будь-які відрядження та виїзд за кордон. За час застосування запобіжного заходу обвинувачений ОСОБА_6 не вчинив жодного порушення, нових ризиків прокурором не заявлено, ОСОБА_6 прибував до суду на кожне судове засідання. Відтак, на думку захисту, ризиків переховування від суду та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, фактично немає. Сторона захисту звернула увагу суду на те, що застосований до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід істотно обмежує можливість реалізації ним своїх процесуальних прав, зокрема права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, а також обмежує його конституційне право на працю, що негативно позначається на його матеріальному становищі. Крім того, захист наголосив на наявності в обвинуваченого ОСОБА_6 трьох дітей, які перебувають на його утриманні. З огляду на викладене, сторона захисту просила не задовольняти клопотання сторони обвинувачення, а застосувати більш м`який запобіжний захід, який не пов`язаний із домашнім арештом.

Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні вказав, що будь-яке порушення ним процесуальних обов`язків призведе до застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Звернув увагу, що за час застосованого запобіжного заходу у Верховній Раді України відбулися безліч голосувань, в яких він, як народний депутат, не міг брати участь через застосований запобіжний захід, а тому з метою продовження його професійної діяльності просив змінити йому запобіжний захід з цілодобового домашнього арешту на нічний домашній арешт.

Захисник ОСОБА_8 письмові заперечення підтримав, проти задоволення клопотання прокурора заперечив.

Встановлені обставини, мотиви та оцінка суду.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 29 червня 2026 року до обвинуваченого ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, із забороною останньому залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , строком на 2 (два) місяці та покладено на нього такі обов`язки: 1) з`являтись за кожним викликом до суду; 2) повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 3) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; 4) носити електронний засіб контролю.

У разі оголошення сигналу «Повітряна тривога» в м. Житомирі або виникнення іншої реальної загрози життю чи здоров`ю обвинуваченому ОСОБА_6 було дозволено залишити місце свого проживання виключно з метою перебування в найближчому укритті (захисній споруді цивільного захисту) на час існування такої загрози, з обов`язком невідкладно повернутися до місця проживання після її припинення. Строк дії ухвали було визначено на 2 місяці, тобто до 29 серпня 2026 року включно.

В подальшому, ухвалою Вищого антикорупційного суду від 20 серпня 2026 року строк дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту стосовно ОСОБА_6 продовжено до 20 жовтня 2026 року.

У зв`язку із зверненням прокурора з відповідним клопотанням, виникла необхідність у вирішенні питання щодо наявності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту застосованого до обвинуваченого ОСОБА_6 .

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, визначеним цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення його дієвості, є запобіжний захід.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 176 КПК України одним із запобіжних заходів є домашній арешт. Зміст цього запобіжного заходу полягає полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби (ч. 1 ст. 181 КПК України).

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, визначеним цим Кодексом (ст. 177 КПК України).

Частиною 5 ст. 194 КПК України передбачено, що у разі застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, на нього покладаються обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України. При цьому частина 7 згаданої норми закріплює, що такі обов`язки можуть бути покладені на обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст. 199 цього Кодексу.

З огляду на положення ч. 6 ст. 181 КПК України у разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Разом з цим, ч. 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Отже, при вирішенні питання про доцільність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, Суд має з`ясувати наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, а також наявність обставин, які свідчать про те, що встановлені попереднім судовим рішенням ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики.

Щодо обґрунтованості підозри Суд зазначає, що на даній стадії кримінального провадження, коли обвинувальний акт стосовно ОСОБА_6 скерований до суду, та здійснюється судовий розгляд, який наразі перебуває на заключних стадіях, повідомлена останньому підозра у вчиненні кримінального правопорушення не є вочевидь необґрунтованою.

Крім цього, Суд бере до уваги, що існування обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України було предметом судового контролю під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Розглядаючи питання наявності ризиків, Суд враховує, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. КПК України покладає на сторону обвинувачення обов`язок обґрунтувати ризики кримінального провадження.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 29 червня 2026 року встановлена наявність існування ризику можливого переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду та ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Ознайомившись з клопотанням, вислухавши доводи прокурора, Суд погоджується з твердженнями сторони обвинувачення про продовження існування зазначених ризиків виходячи з такого.

Щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Вказаний ризик прокурор обгрунтовує тим, що обвинувачений ОСОБА_6 систематично, без поважних причин не виконував обов`язок з`явитися до суду, що зафіксовано судовими рішеннями ухвалами від 24 листопада 2025 року та від 27 квітня 2026 року про накладення грошових стягнень, а також неявкою 01 червня 2026 року. В цілому суд встановив чотири факти неявки обвинуваченого ОСОБА_6 , що у розумінні ч. 5 ст. 139 КПК України підтверджує ухилення обвинуваченого від явки на виклик до суду.

Так, судом в ухвалах про накладення на ОСОБА_6 грошового стягнення неодноразово зазначалось, що поведінка останнього перешкоджає розгляду кримінального провадження.

Як зазначено в ухвалі від 27 квітня 2026 року, ОСОБА_6 жодного разу не надав переваги участі в судових засіданнях Вищого антикорупційного суду, попри можливість забезпечити свою присутність та наявність законодавчо визначених способів для цього; така поведінка часто використовується стороною захисту як спосіб затягування розгляду даної справи, строки давності притягнення до відповідальності у якій спливають; процесуальна поведінка обвинуваченого фактично перешкоджає проведенню судового розгляду в розумні строки, що суперечить завданням кримінального провадження.

Прокурор двічі звертався до колегії суддів з клопотаннями про забезпечення безперервного судового розгляду (29 квітня 2026 року та 16 червня 2026 року), у яких обґрунтовував, що інкриміноване ОСОБА_6 кримінальне правопорушення відноситься до категорії нетяжких злочинів, у зв`язку з чим відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за загальним правилом спливає 28 січня 2027 року. До цієї граничної дати у судовому розгляді повинні відбутися: судові дебати та останнє слово обвинуваченого, постановлення вироку, сплив 30-денного строку апеляційного оскарження та апеляційний перегляд кримінального провадження. За поточного темпу розгляду, розгляд справи до дати закінчення строків давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності є малоймовірним.

Неприбуття обвинуваченого ОСОБА_6 в судові засідання, в розумінні положення ст. 139 ч. 5 КПК визначено законом як ухилення від явки на виклик суду. Така ситуація стала можливою внаслідок умисних дій самого обвинуваченого ОСОБА_6 із затягування судового розгляду, що у свою чергу є окремим та достатнім підтвердженням не тільки гіпотетичного ризику з перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а й реальної поведінки обвинуваченого, направленої на перешкоджання кримінальному провадженню шляхом його затягування. За цих обставин подальші неявки обвинуваченого ОСОБА_6 до суду створюють реальну загрозу того, що судовий розгляд не буде завершено у передбачений законом строк. З огляду на викладене суд обґрунтовано розцінює систематичні неявки обвинуваченого ОСОБА_6 та створювану ними загрозу затягування судового розгляду як наявність ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.

При цьому ухилення від слідства/суду є оціночними поняттями. Судова практика вважає ухиленням від слідства і суду будь-які умисні дії, вчинені певною особою, з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання особи (нез`явлення до суду без поважних причин, приховування місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності тощо).

Після застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту судом були встановлені додаткові обставини, які свідчили про наявність ознак зловживання стороною захисту наданими їй процесуальними правами. Зазначені обставини були викладені та належним чином мотивовані в попередніх ухвалах суду.

Посилання сторони захисту на те, що попередні неявки обвинуваченого ОСОБА_6 в судові засідання мали місце до застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, не спростовує встановленого судом ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Як встановлено судом, попередні неявки обвинуваченого ОСОБА_6 в судові засідання були безпідставними, мали повторюваний характер та призводили до відкладення судового розгляду. Зазначені обставини свідчать про фактичне невиконання обвинуваченим ОСОБА_6 процесуального обов`язку брати участь у судових засіданнях, надання пріоритету своїй професійній діяльності, як народного депутата України та створення перешкод для здійснення судового провадження в розумні строки. При цьому суд враховує не лише сам факт попередніх неявок, а й характер такої поведінки, її повторюваність та процесуальні наслідки, що настали у зв`язку з нею.

Те, що відповідні порушення мали місце до застосування запобіжного заходу, не позбавляє їх доказового значення для оцінки ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Навпаки, попередня процесуальна поведінка обвинуваченого ОСОБА_6 є однією з обставин, які підлягають врахуванню під час визначення ймовірності належного виконання ним покладених процесуальних обов`язків у подальшому. Саме по собі застосування запобіжного заходу не означає автоматичного усунення встановленого ризику та не виключає необхідності його подальшого врахування під час вирішення питання про продовження строку дії такого заходу.

Водночас суд оцінює наявність ризику не ізольовано від подальшої процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 , а в сукупності з усіма обставинами кримінального провадження. Вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу, суд виходить із того, що раніше встановлений ризик підлягає повторній оцінці з огляду на те, чи відпали обставини, які стали підставою для його встановлення, чи змінилися вони настільки, щоб вважати відповідний ризик таким, що втратив актуальність. У цьому випадку встановлені судом обставини попередньої процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 не дають підстав вважати, що відповідний ризик усунуто.

Щодо наближення строку давності, який, за доводами сторони обвинувачення, спливає 28 січня 2027 року, суд зазначає, що саме по собі наближення цієї дати не є самостійним ризиком, передбаченим ст. 177 КПК України, та не може автоматично свідчити про намір обвинуваченого ОСОБА_6 ухилятися від суду або перешкоджати кримінальному провадженню. Разом із тим зазначена обставина підлягає оцінці в контексті конкретних обставин справи, зокрема встановлених судом повторюваних безпідставних неявок обвинуваченого ОСОБА_6 , які спричиняли відкладення судових засідань і перешкоджали своєчасному здійсненню правосуддя.

Таким чином, суд враховує наближення відповідної дати не як самостійну підставу для продовження запобіжного заходу, а в сукупності з іншими встановленими обставинами, які мають значення для оцінки актуальності ризику та необхідності забезпечення належного перебігу судового розгляду. Визначальним у цьому питанні є те, що встановлені судом факти попередньої процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 свідчать про наявність об`єктивних підстав для побоювань щодо можливого подальшого перешкоджання кримінальному провадженню. За результатами оцінки наведених обставин у їх сукупності суд доходить висновку, що встановлений ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином на цей час не втратив своєї актуальності. Обставин, які б давали достатні підстави вважати, що необхідність у запобіганні цьому ризику відпала, судом не встановлено.

Щодо ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК).

Прокурор вказує, що характер інкримінованого правопорушення пов`язаний з корисливою спрямованістю та використанням ОСОБА_6 як народним депутатом можливостей своєї посади. Санкція ч. 2 ст. 369-2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від двох до п`яти років. Очікування можливого суворого вироку має значення при визначенні ризику переховування.

Ухвалою від 27 квітня 2026 року встановлено, що ОСОБА_6 свідомо ініціював службове відрядження до Литовської Республіки, попри обізнаність про судовий виклик на 30 березня 2026 року, та фактично відбув за кордон з 27 по 31 березня 2026 року.

В ухвалі від 22 червня 2026 судом констатовано, що ОСОБА_6 , будучи обізнаним про розгляд клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу, повторно вибув у закордонне відрядження.

При цьому суд постійно спрямовував відповідні повідомлення про дату і час судових засідань на адресу парламенту, з метою узгодження професійної діяльності народного депутат та судового процесу. Проте доведені судом відомості ігноруються як самим обвинуваченим, так і особами, від адміністративних рішень яких ставиться в залежність проведення судових засідань.

Вказане свідчить, що обвинувачений ОСОБА_6 , знаходячись поза судовим контролем, готовий використовувати можливості, пов`язані зі службовим становищем, у тому числі закордонні відрядження, як механізм можливого виїзду за межі держави і з метою подальшого уникнення кримінальної відповідальності.

Таким чином, відомості про свідоме ухилення обвинуваченого ОСОБА_6 від явки до суду через службові відрядження, відсутність у цій частині контролю з боку Голови Верховної ради чи осіб, які виконують його обов`язки, підтверджують існування ризику переховування від суду у формі тривалого перебування у відрядженні, або неповернення в Україну, з огляду на відсутність котролю та реакції на судові звернення з боку адміністрації за міцем роботи обвинуваченого.

Більш того, судом під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу оцінюється не лише наявність нових обставин, а й те, чи зберігають актуальність обставини, які раніше обумовили застосування відповідного запобіжного заходу. У цьому випадку таких обставин, які б свідчили про істотне зменшення або нівелювання ризику переховування ОСОБА_6 від суду, судом не встановлено.

За наведених обставин суд доходить висновку, що ризики, на які посилається сторона обвинувачення є реальними та належним чином підтверджуються матеріалами кримінального провадження, що, у свою чергу, обумовлює необхідність подальшого застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Посилання сторони захисту на те, що обвинувачений ОСОБА_6 після двох службових відряджень повертався та брав участь у судових засіданнях, саме по собі не виключає існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Ризик переховування оцінюється не виключно за фактом того, чи повернувся ОСОБА_6 після попередніх виїздів, а з урахуванням усіх інших обставин, які можуть впливати на його подальшу процесуальну поведінку. Добровільне повернення після відряджень звісно є обставиною на користь обвинуваченого ОСОБА_6 , однак не має наперед установленого значення та не може автоматично нівелювати інші фактичні дані, які свідчать про можливість його ухилення від суду.

Суд враховує, що попередні неявки обвинуваченого ОСОБА_6 в судові засідання, які були визнані безпідставними та призводили до відкладення судового розгляду, у сукупності з іншими встановленими обставинами свідчать про наявність об`єктивних підстав для висновку щодо збереження ризику переховування від суду. Зазначені обставини оцінюються судом не як безумовне підтвердження майбутнього ухилення, а як фактичні дані, що характеризують попередню процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 та мають значення для прогнозування його подальшої поведінки.

Крім того, суд звертає увагу, що належне виконання обвинуваченим ОСОБА_6 процесуальних обов`язків протягом дії застосованого запобіжного заходу не свідчить саме по собі про відсутність ризиків, а є наслідком застосованих судом обмежень. За цих обставин відсутність порушень протягом відповідного періоду не дає достатніх підстав для висновку, що в разі пом`якшення запобіжного заходу обвинувачений ОСОБА_6 і надалі безумовно виконуватиме покладені на нього процесуальні обов`язки.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин попередньої процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 та відсутності даних, які б свідчили про усунення обставин, що зумовили встановлення відповідного ризику, суд доходить висновку, що ризик переховування обвинуваченого від суду, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжує існувати та не втратив своєї актуальності на момент розгляду клопотання.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що продовження застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту перешкоджає йому належним чином здійснювати повноваження народного депутата України, брати участь у нарадах, відрядженнях, зустрічах, круглих столах та засіданнях Верховної Ради України та в цілому впливає на його доходи, самі по собі не можуть бути підставою для зміни застосованого запобіжного заходу на нічний домашній арешт.

Суд враховує, що необхідність застосування саме цілодобового домашнього арешту щодо ОСОБА_6 зумовлена його власною процесуальною поведінкою, пов`язаною із використання можливостей своєї посади для організації відряджень у визначені судом дні відпусток. Саме допущені обвинуваченим ОСОБА_6 неявки у судові засіданння, причини яких неодноразово визнавалися судом неповажними, а також невиконання ним належним чином процесуальних обов`язків обумовили необхідність посилення заходів, спрямованих на забезпечення його належної процесуальної поведінки та недопущення подальшого затягування судового розгляду. Відтак, обмеження, на які посилається обвинувачений ОСОБА_6 , є безпосереднім наслідком застосування до нього запобіжного заходу, необхідність якого виникла саме у зв`язку з його процесуальною поведінкою.

Посилання на неможливість повною мірою реалізовувати депутатські повноваження не спростовують наявності встановлених судом ризиків та не свідчать про те, що ці ризики на теперішній час зменшилися або перестали існувати. Відтак підстав для зміни цілодобового домашнього арешту на нічний домашній арешт суд не вбачає.

Доводи сторони захисту про те, що застосований до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту перешкоджає реалізації його права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, суд оцінює критично.

Як вбачається з обставин судового розгляду, кримінальне провадження перебуває на розгляді суду з 2022 року, однак протягом цього часу обвинувачений ОСОБА_6 не виявляв ініціативи щодо ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та не звертався до суду з відповідним клопотанням. За таких обставин посилання сторони захисту на неможливість реалізації зазначеного права саме внаслідок застосування домашнього арешту не може бути визнане достатньо обґрунтованим.

При цьому суд наголошує, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 зазначеного запобіжного заходу саме по собі не позбавляє його права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. У разі наявності такого наміру обвинувачений ОСОБА_6 не позбавлений можливості звернутися до суду з відповідним клопотанням, за результатами розгляду якого суд може визначити належний порядок та умови забезпечення такого ознайомлення з урахуванням установлених обмежень.

Отже, за відсутності даних про те, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше вживав заходів для реалізації цього права, а суд відмовив у забезпеченні відповідної можливості, наведені доводи сторони захисту не свідчать про фактичне позбавлення обвинуваченого ОСОБА_6 права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, а тому самі по собі не можуть бути достатньою підставою для висновку про надмірність застосованого запобіжного заходу.

Щодо неотримання заробітної плати обвинуваченим, наявності повнолітніх дітей, які навчаються, то суд не вбачає правового зв`язку цих обставин та обставин, які враховуються судом при прийнятті рішення з питання, яке є предметом судового розгляду. Суд звертає увагу, що уже під час дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту обвинувачений залучив двох захисників за договором, тобто має достатній майновий стан. Наявність соціальних зв`язків враховано судом при первісному застосуванні запобіжного заходу.

Також суду не надано відомостей про зв`язок особливостей застосованого запобіжного заходу обвинуваченого ОСОБА_6 із його станом здоров`я. Також обвинувачений заперечив, що займається викладацькою діяльностю, а тому доводи захисника ОСОБА_7 у цій частині є надуманими.

Доводи захисника ОСОБА_7 про можливе перевищення дії запобіжного заходу у вигляді домашного арешту шестимісячного строку грунтуються на помилковому обчисленні ним такого строку.

Доводи сторони захисту про недоведеність прокурором недостатності застосування більш м`яких запобіжних заходів суд також оцінює критично.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, раніше до обвинуваченого ОСОБА_6 було застосовано запобіжний захід у вигляді застави. Однак цей запобіжний захід не забезпечив належного виконання обвинуваченим ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов`язків, оскільки останній неодноразово не з`являвся до суду, у зв`язку із чим заставу було звернуто в дохід держави у встановленому законом порядку.

За таких обставин суд дійшов висновку, що застосування більш м`якого запобіжного заходу не забезпечило належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 , а отже, не досягло своєї мети. Саме з урахуванням зазначених обставин, зокрема попередньої неефективності застави та допущених обвинуваченим ОСОБА_6 неявок до суду, було застосовано більш суворий запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Ба більше, заперечуючи проти задоволення клопотання прокурора, обвинувачений послався на безпосередньо його відсутність на засіданні парламенту, яке мало місце 13.10.2026 та на якому приймались важливі для держави рішення. Проте суд звертає увагу, що 13.10.2026 судом проводилось судове засідання у справі, а відтак обвинувачений надалі притримується неприйнятної для суду позиції про надання переваги своїй професійній діяльності над судовими засіданнями у справі.

Таким чином, застосування цілодобового домашнього арешту зумовлене не абстрактним припущенням щодо ефективності такого заходу, а конкретними обставинами кримінального провадження та попередньою поведінкою обвинуваченого ОСОБА_6 , які свідчили про недостатність менш суворого запобіжного заходу. Відтак доводи сторони захисту в цій частині не спростовують обґрунтованості висновку суду про необхідність застосування саме такого ступеня обмеження свободи обвинуваченого ОСОБА_6 .

Підсумовуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора та продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту ще на два місяці, з продовженням відповідних обовязків, передбачених ст. 194 КПК України.

Керуючись статтями 131-132, 176-178, 181, 194, 369-372 КПК України, Суд

У Х В А Л И В :

Клопотання заступника начальника третього відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, із забороною залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , строком на два місяці, тобто до 14 грудня 2026 року.

Продовжити строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:

1) з`являтись за кожним викликом до суду;

2) повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

3) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

4) носити електронний засіб контролю.

У разі оголошення сигналу «Повітряна тривога» в м. Житомирі або виникнення іншої реальної загрози життю чи здоров`ю дозволити обвинуваченому ОСОБА_6 залишити місце свого проживання виключно з метою перебування в найближчому укритті (захисній споруді цивільного захисту) на час існування такої загрози, з обов`язком невідкладно повернутися до місця проживання після її припинення.

Ухвалу про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого, а контроль за її виконанням покласти на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, які входять до групи прокурорів у кримінальному провадженні за № 42021000000002617 від 16 грудня 2021 року.

Повідомити голову Верховної Ради України про те, що стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення й окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали може бути включено до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Головуюча суддя ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3