Головуюча суддя у 1-й інстанції: ОСОБА_1Справа № 991/1821/23Доповідач: ОСОБА_2Провадження №11-кп/991/173/26

 

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

 

12 жовтня 2026 рокумісто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретарів судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

прокурора ОСОБА_14 ,

представника потерпілого ОСОБА_15 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги захисників обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокатів ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 та захисників обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокатів ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , подані на вирок Вищого антикорупційного суду від 12 серпня 2026 року, ухвалений у кримінальному провадженні № 42016040010000006, щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Хомутовка, Курської обл. російської федерації, який на момент інкримінованих подій обіймав посаду комерційного директора державного підприємства « Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод » , зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України /далі - КК/,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Шостка Сумської області, який на момент інкримінованих подій обіймав посаду генерального директора державного підприємства « Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод », зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК,

В С Т А Н О В И Л А:

І. Вступ

1. Ця справа стосується перегляду в апеляційному порядку вироку суду, яким ОСОБА_7 і ОСОБА_8 визнано винуватими за ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК у зловживанні службовим становищем.

2. Необхідність перевірки законності та обґрунтованості наведеного рішення виникла у зв`язку з його оскарженням сторонами захисту обох обвинувачених.

3. У цій справі колегії суддів суду апеляційної інстанції належало відповісти на доводи апеляційних скарг, які стосувалися незаконності складу суду, недопустимості доказів, неповноти судового розгляду, порушення прав на захист, на підготовку до судового засідання, загальних засад кримінального провадження , виходу за межі пред`явленого обвинувачення, перекладення на сторону захисту тягаря доведення обставин, які мав доводити прокурор, наявності інших істотних порушень вимог КПК, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, відсутності в діях обвинувачених складу інкримінованих кримінальних правопорушень, порушення принципу Non bis in idem, неналежності сторін цивільного позову й відсутності підстав для його задоволення , невідповідності призначеного покарання вимогам закону.

4. За підсумками апеляційного перегляду суд вирішив (1) виключити з формулювання обвинувачення, визнаного судом першої інстанції доведеним, обставини взаємовідносин Державного підприємства « Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод » /далі - ДП « НВО «ПХЗ »/ із Товариством з обмеженою відповідальністю « Науково-виробниче підприємство «Зоря » /далі - ТОВ « НВП «Зоря »/, дійшовши висновку про недоведеність поза розумним сумнівом того, що реалізація продукції підприємства через зазначене товариство суперечила інтересам ДП « НВО «ПХЗ », (2) звільнити обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 від покарання з мотивів закінчення строків давності та (3) відмовити у задоволенні цивільного позову, поданого до них прокурором в інтересах Міністерства оборони України /далі - МОУ /, у зв`язку з неналежністю позивача, від якого пред`явлено позов.

ІІ. Рух справи (процедура)

5. 20.02.2023 детектив Національного антикорупційного бюро України /далі - НАБУ/ склав і прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури /далі - САП/ затвердив обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42016040010000006, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань /далі - ЄРДР/ 11.01.2016 (т. 1 а. с. 1б-58), який 28.02.2023 разом із реєстром матеріалів досудового розслідування та цивільним позовом, врученим обвинуваченим та їх захисникам, надійшов до Вищого антикорупційного суду (т. 1 а. с. 1-1а).

6. 27.07.2023 матеріали щодо одного з трьох обвинувачених, яких стосувався зазначений обвинувальний акт, ухвалою суду виділені в окреме провадження, а такого обвинуваченого /далі - Особа-1/ оголошено в розшук (т. 5 а. с. 57-61).

7. 12.08.2026 суд першої інстанції ухвалив обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_8 (т. 141 а. с. 67-112), який в апеляційному порядку оскаржили захисники : 09.09.2026 - ОСОБА_10 (т. 141 а. с. 144-244), 10.09.2026 - ОСОБА_12 (т. 142 а. с. 163-290) і ОСОБА_9 (т. 145 а. с. 150-223) в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 ; 10.09.2026 - ОСОБА_13 (т. 142 а. с. 1-62; т. 148 а. с. 1-80) і ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 (т. 142 а. с. 66-161; т. 148 а. с. 81-188).

8. 15.09.2026 зазначені апеляційні скарги з матеріалами кримінального провадження надійшли до суду апеляційної інстанції (т. 146 а. с. 1-3).

8.1. Суддя-доповідач 16.09.2026 апеляційне провадження за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_8 відкрив , апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 залишив без руху (т. 146 а. с. 8-9). Провадження за цими апеляційними скаргами було відкрито 18.09.2026 після усунення захисниками наявних у них недоліків (т. 148 а. с. 189).

8.2. 24.09.2026 всі п`ять апеляційних скарг суддею-доповідачем були призначені до апеляційного розгляду в судовому засіданні колегією суддів у складі головуючого судді ОСОБА_2 , суддів: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (т. 149 а. с. 12-13).

9. Прокурор ОСОБА_14 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду на апеляційні скарги захисників ОСОБА_8 22.09.2026, а ОСОБА_7 25.09.2026 подав письмові заперечення (т. 148 а. с. 204-211, 217-228, 230-239; т. 149 а. с. 79-97).

Представниця МОУ ОСОБА_15 подала 06.10.2026 заперечення на апеляційну скаргу захисника ОСОБА_12 (т. 150 а. с. 89-95).

10. Під час апеляційного перегляду, який відбувався в режимі безперервного судового розгляду, у т. ч. із участю в ньому в режимі відеоконференцзв`язку обох обвинувачених і трьох захисників ( ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 ) і частково представниці ОСОБА_15 , у кожному судовому засіданні, які відбулися (06.10.2026, 07.10.2026, 08.10.2026, 09.10.2026, 12.10.2026), постійно були присутні прокурор, усі обвинувачені та як мінімум по одному захиснику кожного з обвинувачених ( т. 150 а. с. 128-132, 153-160, 230-235; т. 153 а. с. 71-74, 115-118). Жодному з членів колегії суддів суду апеляційної інстанції в ході такого судового розгляду відводи сторонами та іншими учасниками кримінального провадження не заявлялися .

10.1. Відсутність захисника ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 , який не приймав участі у судовому засіданні 06.10.2026 (присутні були захисники цього ж обвинуваченого ОСОБА_10 і ОСОБА_12 ) і щодо якого о 09:35:59 год суд вирішив проводити розгляд за його відсутності ( т. 150 а. с. 128-132), була компенсована (1) наданням такому захиснику доступу до звуко/відеозаписів судового засідання від 06.10.2026 для їх прослуховування і (2) можливістю в наступному судовому засіданні ( 07.10.2026) висловити свою позицію щодо відводів та доводів апеляційних скарг. Цими можливостями він скористався (т. 150 а. с. 153-160, 162-163).

10.2. Часткова відсутність у судовому засіданні 07.10.2026 захисників (1) ОСОБА_10 (о 13:59:07 колегія вирішила, що його запізнення в засідання не перешкоджає розпочати дослідження доказів, а в 14:06:31 год цей захисник прибув у засідання і перебував у ньому до його завершення), (2) ОСОБА_9 (о 13:59:07 колегія вирішила, що і його відсутність не є перешкодою для того, щоб розпочати дослідження доказів) (т. 150 а. с. 153-160), і (3) ОСОБА_11 (о 10:20:39 год він сам повідомив про тимчасове залишення відеоконференції через необхідність участі в іншому засіданні, проти чого жоден з учасників не заперечував, а в засіданні залишався інший захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_13 ; об 11:23:08 год ОСОБА_11 повернувся і далі продовжив брати участь у судовому засіданні) (т. 150 а. с. 155-156) не призвела до порушення прав ОСОБА_8 і ОСОБА_7 на захист чи їх прав як захисників.

10.2.1. Під час відсутності зазначених захисників ОСОБА_8 у засіданні приймав участь захисник ОСОБА_12 і, крім відсутності впродовж близько 7 хвилин на початку дослідження доказів, надалі у судовому засіданні перебував також ОСОБА_10 , який в повній мірі зміг скористатися правом на висловлення позиції щодо досліджуваних доказів і звернення уваги на те, на що вважав за необхідне (т. 150 а. с. 153-160). Також ОСОБА_10 був присутній під час дослідження доказів 08.10.2026 й за його присутності цей процес відбувався таким чином, що в ході нього судді для уточнення окремих деталей порівнювали докази з різних томів і аркушів та за потреби поверталися до обговорення й огляду/співставлення раніше вже досліджених доказів, у т. ч. під час попереднього судового засідання (т. 150 а. с. 230-235).

10.2.2. Відсутність під час дослідження доказів у судових засіданнях 07.10.2026 (у другій половині дня) і 08.10.2026 захисника ОСОБА_9 (т. 150 а. с. 153-160, 230-235) не призвела до порушення прав ОСОБА_8 на захист чи його прав як захисника, оскільки він (1) будучи одним із захисників обвинуваченого ОСОБА_8 , міг дізнатися від інших його захисників про рішення колегії суддів щодо проведення розгляду за його відсутності під час попереднього засідання та, маючи доступ до звуко/відеозаписів судового засідання від 06.10.2026, повинен був розуміти, що відсутність його в суді визнано «не з поважних причин», (2) об 11:55:59 год 07.10.2026 був присутній під час оголошення рішення колегії суддів щодо відкладення клопотань захисників стосовно переузгодження дат наступних судових засідань (коригування графіку, визначеного головуючим при призначенні справи до розгляду) у цій справі до надання захисниками більш повної інформації щодо їх запланованої зайнятості в інших судових засіданнях, яка б демонструвала суду більшу пріоритетність присутності в таких засіданнях, аніж у засіданнях по цій справі [головуючий оголосив, що захисники повинні повідомити суд апеляційної інстанції про засідання, які у них заплановані у справах, (а) в яких також обвинувачені перебувають під вартою, (б) що стосуються дії запобіжних заходів чи (в) в яких наближається час закінчення строків притягнення до кримінальної відповідальності] (т. 150 а. с. 153-160).

10.2.3. Крім того, відсутність захисника ОСОБА_9 у засіданнях під час дослідження доказів і часткова відсутність захисника ОСОБА_12 у засіданні 08.10.2026 (після початку о 13:22:24 год він о 14:39:41 год, коли тривало дослідження доказів, приєднався до участі в засіданні) була їм компенсована не лише можливістю ознайомлення із звуко/відеозаписами засідань, під час яких відбувалося таке дослідження, але й правом подавати додаткові клопотання, в т. ч. щодо дослідження доказів, які судом 12.10.2026 були розглянуті після завершення виступів усіх учасників у судових дебатах. Зокрема, суд на підставі ч. 5 ст. 364 КПК повернувся до відповідної стадії, вирішив дослідити та дослідив ще певні докази, а також задовольнив клопотання ОСОБА_9 стосовно доступу нотаріуса до ОСОБА_8 у СІЗО. На цій стадії та перед прийняттям рішення до її повернення всі захисники мали можливість звернутися з клопотаннями про дослідження додаткових доказів. Такі ж можливості мав і захисник ОСОБА_11 . Після додатково проведеного дослідження й вирішення нерозглянутих клопотань, які надійшли раніше, у т. ч. від цих захисників, нових клопотань сторін захисту не надійшло, тому суд провів дебати щодо додатково досліджених доказів, заслухав останні слова обвинувачених і вийшов у нарадчу кімнату (т. 153 а. с. 115-118).

10.3. Відсутність під час дослідження доказів у судовому засіданні 08.10.2026 захисника ОСОБА_13 не призвела до порушення прав ОСОБА_7 на захист чи його прав як захисника, так як інший захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_11 о 09:25:10 год і сам обвинувачений о 09:26:10 год не заперечували проти проведення дослідження доказів за його відсутності (т. 150 а. с. 231).

10.4. У судовому засіданні 08.10.2026 о 14:42:19 год. під час дослідження доказів представниця ОСОБА_15 , яка була присутньою у режимі відеоконференцзв`язку від початку такого засідання, припинила участь у відеоконференції, що не призвело до жодних порушень, оскільки ризики переривання зв`язку були покладені на неї згідно з ч. 6 ст. 336 КПК і надалі жодних клопотань чи заяв з приводу цього випадку або інших, коли вона частково виходила з конференції або не могла до неї підєднатися, від представниці не надходило (т. 150 а. с. 233).

10.5. Отже, відсутність окремих захисників і представниці МОУ в окремі проміжки часу під час судових засідань у ході апеляційного перегляду не призвела до жодних порушень і була їм компенсована подальшими можливостями реалізації своїх прав у ході такого судового розгляду.

III. Короткий зміст оскаржуваного рішення

11. Згідно з вироком Вищого антикорупційного суду від 12.08.2026: (1) ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК, і призначено йому основне покарання [позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років] та додаткове покарання [позбавлення строком на 3 (три) роки права обіймати посади, пов`язані зі здійсненням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах державної форми власності, зі штрафом у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн]; (2) ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК, і призначено йому основне покарання [позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки і 3 (три) місяці] та додаткове покарання [позбавлення строком на 3 (три) роки права обіймати посади, пов`язані зі здійсненням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах державної форми власності, зі штрафом у розмірі 15 300 (п`ятнадцять тисяч триста) грн]. Крім того, судом задоволено цивільний позов, у зв`язку з чим на користь держави в особі Міністерства оборони України з обох обвинувачених солідарно стягнуто 36 249 779 (тридцять шість мільйонів двісті сорок дев`ять тисяч сімсот сімдесят дев`ять) грн 20 коп (т. 141 а. с. 111-112).

11.1. Так, зазначеним вироком ОСОБА_8 і ОСОБА_7 визнано винуватими у тому, що генеральний директор ДП « НВО «ПХЗ » ОСОБА_8 у 2011 році організував схему відпуску продукції підприємства (вибухових речовин амоніт і грамоніт), в яку залучив директора комерційного цього підприємства ОСОБА_7 і Особу-1 (директор ТОВ « Укрспецхім », а з 21.05.2014 - директор ТОВ « Укрспецхем »), котра системно реалізовувалась упродовж 2011-2016 років і внаслідок якої вищезгадане державне підприємство зазнало збитків у вигляді недоотриманого прибутку загалом на 43 312 663 (сорок три мільйони триста дванадцять тисяч шістсот шістдесят три) грн 15 коп, з яких не відшкодованими залишаються 36 249 779,20 грн, і суть якої полягала в тому, що: (1) вибухові речовини промислового призначення, які виробляло ДП « НВО «ПХЗ », реалізовувалися кінцевим споживачам (гірничо-збагачувальним комбінатам) не безпосередньо, а через посередників - товариства з обмеженою відповідальністю, підконтрольні учасникам; (2) ОСОБА_8 і ОСОБА_7 створили умови, за яких кінцеві споживачі не могли придбати продукцію у виробника напряму, будучи змушені працювати через посередника, тоді як ДП « НВО «ПХЗ » продавало йому продукцію за нижчими цінами, а посередник у подальшому перепродавав її цим же кінцевим споживачам за значно вищою вартістю, отримуючи необґрунтований прибуток, оскільки ОСОБА_8 і ОСОБА_7 (а) надали підконтрольним суб`єктам господарювання статус офіційних дилерів (у різні періоди такий статус отримали ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем », ТОВ « НВП «Зоря »), позбавляючи можливості кінцевих споживачів укладати прямі договори з виробником, (б) укладали договори поставки на умовах, які в порівнянні з умовами продажу дилером кінцевим споживачам були завідомо невигідними для ДП « НВО «ПХЗ », (в) змінювали умови оплати, що фактично дозволило посереднику розраховуватись за товар лише після отримання коштів від кінцевих покупців; (3) фактичне постачання продукції, яка відпускалася через цих дилерів, здійснювалося силами і ресурсами ДП « НВО «ПХЗ », тоді як посередники не мали необхідних дозволів на поводження з вибуховими матеріалами та не несли таких витрат.

11.2. Обвинувальний вирок мотивований, зокрема, тим, що:

11.2.1. Протягом 2011-2016 років ОСОБА_8 , перебуваючи на посаді генерального директора ДП « НВО «ПХЗ » - головного конструктора ракетних двигунів на твердому паливі, умисно використав своє службове становище (зловживав службовим становищем) всупереч інтересам служби з метою одержання неправомірної вигоди для ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем », ТОВ « НВП «Зоря », шляхом:

(1) безпосереднього підписання договору поставки від 17.08.2011 № 269711 (з додатковою угодою від 20.08.2011 та специфікацією №1 від 17.08.2011), договору на поставку продукції від 29.12.2014 №200315 (зі специфікаціями №1 від 29.12.2014, №2 від 20.01.2015), специфікацій №3 від 01.01.2016, №4 від 22.03.2016, №5 від 01.06.2016 до договору поставки від 23.06.2015 №900-147215, специфікацій №3 від 22.03.2016, №4 від 01.09.2016 до договору поставки від 23.06.2015 №901-147415;

(2) впливу на директора комерційного ДП « НВО «ПХЗ » ОСОБА_7 у вигляді надання відповідних інструкцій та вказівок на підписання додаткових угод від 01.01.2012, 01.10.2012, 05.03.2013, 14.11.2013, 16.06.2014 та специфікацій №4 від 01.04.2012, №5 від 01.08.2012, №7 від 21.03.2013, №9 від 01.07.2013, №10 від 01.10.2013, №11 від 01.01.2014, №12 від 01.04.2014, №14 від 16.06.2014, №15 від 19.06.2014, №15/1 від 02.09.2014, №17 від 22.09.2014 до договору поставки №269711 від 17.08.2011, від 29.12.2014 №200315, специфікацій №3 від 07.04.2015, №4 від 23.04.2015 до договору на поставку продукції від 29.12.2014 №200315, договору поставки від 23.06.2015 №900-147215 (з додатковими угодами від 23.07.2015, 31.07.2015, 01.09.2015, 01.10.2015, 01.11.2015, 30.11.2015, 01.12.2015 та специфікаціями №1 від 23.06.2015 та №2 від 01.11.2015), договору поставки від 23.06.2015 №901-147415 (з додатковими угодами №1 від 11.09.2015, №2 від 01.11.2015, №3 від 01.12.2015 та специфікаціями №1 від 23.05.2015 та №2 від 01.11.2015), листів про відпускні ціни на продукцію ДП « НВО «ПХЗ » та інших документів, що мало наслідком укладення не прямих договорів поставки з безпосередніми кінцевими споживачами, а укладення ДП « НВО «ПХЗ » договорів поставки промислових вибухових речовин власного виробництва з посередницькими структурами ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем » та ТОВ « НВП «Зоря », не ліцензованими для поводження з такими речовинами;

(3) залишення без розгляду пропозицій кінцевих споживачів щодо укладення прямих договорів постачання промислових вибухових речовин безпосередньо з ДП « НВО «ПХЗ » під час їх надходження й надання вказівок комерційному директору ОСОБА_7 повідомити таких споживачів про передачу повноважень у питаннях реалізації вибухових речовин посередницьким структурам в особі ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем », ТОВ « НВП «Зоря », і пропонувати укласти відповідні договори з ними.

11.2.2. Протягом 2011-2016 років ОСОБА_7 , обіймаючи посаду директора комерційного ДП « НВО «ПХЗ », умисно використав своє службове становище всупереч інтересам служби з метою одержання неправомірної вигоди для інших юридичних осіб - ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем », ТОВ « НВП «Зоря », шляхом:

(1) безпосереднього підписання додаткових угод від 01.01.2012, 01.10.2012, 05.03.2013, 14.11.2013, 16.06.2014 та специфікацій №4 від 01.04.2012, №5 від 01.08.2012, №7 від 21.03.2013, №9 від 01.07.2013, №10 від 01.10.2013, №11 від 01.01.2014, №12 від 01.04.2014, №14 від 16.06.2014, №15 від 19.06.2014, №15/1 від 02.09.2014, №17 від 22.09.2014 до договору поставки №269711 від 17.08.2011, від 29.12.2014 №200315, специфікацій №3 від 07.04.2015, №4 від 23.04.2015 до договору на поставку продукції від 29.12.2014 №200315, листів про відпускні ціни на продукцію ДП « НВО «ПХЗ », інших документів, які у своїй сукупності мали наслідком укладення непрямих договорів поставки з безпосередніми кінцевими споживачами, а укладення ДП « НВО «ПХЗ » договорів поставки промислових вибухових речовин власного виробництва з посередницькими не ліцензованими для поводженням з такими речовинами структурами ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем », ТОВ « НВП «Зоря »;

(2) повідомлення кінцевих споживачів при надходженні до ДП « НВО «ПХЗ » від них пропозицій щодо укладення прямих договорів постачання промислових вибухових речовин безпосередньо з ДП « НВО «ПХЗ » про передачу повноважень у питаннях їх реалізації так званим «дилерам», з пропонуванням укласти відповідні договори з ними.

11.2.3. Внаслідок укладення та виконання таких договорів за участі дилерів поставка промислових вибухових речовин (амоніту 6 ЖВ патр.ф32мм, амоніту 6ЖВ порошок та грамоніту 79/21) здійснювалася на склади кінцевих споживачів продукції - ПАТ « Криворізький залізорудний комбінат » /далі - « КЗК »/ і ПАТ « Центральний гірничо-збагачувальний комбінат » /далі - « ЦГЗК »/ безпосередньо за рахунок транспортних та людських ресурсів ДП « НВО «ПХЗ », у той час як через різницю цін, встановлену специфікаціями до договорів поставки між ДП « НВО «ПХЗ » і посередницькими структурами та відповідно між посередницькими структурами і кінцевими споживачами, ДП « НВО «ПХЗ » було недоотримано дохід. Наведене спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом інтересам держави у вигляді заподіяних збитків державному підприємству в загальному розмірі 43 312 663,15 грн.

11.3. В ухваленому вироку колегія суддів також вирішила питання щодо допустимості доказів, залишення доказів (документів) у матеріалах кримінального провадження, зміни запобіжного заходу ОСОБА_8 (із застави на тримання під вартою) і залишення в силі запобіжного заходу ОСОБА_7 (застава в сумі 681 000 грн), дії накладених арештів на майно, стягнення з кожного з обвинувачених по 18 929,12 грн процесуальних витрат, обрахунку строків відбування покарань тощо.

IV. Вимоги та доводи осіб, які подали апеляційні скарги

12. Сторона захисту обвинуваченого ОСОБА_8 просить оскаржуваний вирок щодо нього скасувати та у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК, закрити кримінальне провадження (захисник ОСОБА_10 ) або ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_8 (захисники ОСОБА_12 і ОСОБА_9 ). Крім того, ОСОБА_12 просить скасувати вирок у частині задоволення цивільного позову й ухвалити рішення, яким у його задоволенні відмовити.

13. Водночас сторона захисту обвинуваченого ОСОБА_7 просить оскаржуваний вирок щодо нього скасувати та у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК, закрити кримінальне провадження (захисники ОСОБА_13 і ОСОБА_11 ).

14. В апеляційних скаргах захисниками було зазначено про: (1) ухвалення вироку незаконним складом суду, який підлягав відводу , у т. ч. зважаючи на порушення порядку розгляду заяви про відвід та упередженість суддів, яка також проявилася в прийнятті рішення за результатами судового розгляду задовго до їх виходу в нарадчу кімнату ; (2) направлення обвинувального акта до суду поза межами строків досудового розслідування ; (3) недопустимість доказів, оскільки вони зібрані (а) без внесення відомостей до ЄРДР, (б) не уповноваженим органом, у т. ч. виконання ухвали про тимчасовий доступ здійснено не тим, кому його було надано, (в) поза межами визначених КПК строків, і, крім того, (г) оформлення висновку експерта №1041/07701 від 30.08.2017 здійснено без дотримання визначених Інструкцією вимог і з виходом за межі завдань експертизи, (ґ) в основу висновку №11644/18-72 покладено недопустимий доказ - звіт ОСОБА_16 від 21.05.2018, (д) аудиторський звіт Державного космічного агентства України /далі - ДКАУ/ не підлягав урахуванню судом як такий, що складений з порушеннями, (е) не дотримано порядок оформлення й передачі протоколу про проведення негласних слідчих розшукових дій /далі - НС(Р)Д/, у т. ч. не надані оригінальні носії, на які записані результати НС(Р)Д, і дані про обладнання, яким виконані відповідні записи, (є) записи НС(Р)Д містять розбіжності у датах проведення заходів та наявні ознаки втручання в цілісність і зміст представлених фонограм, (ж) відсутній протокол проведення НС(Р)Д, (з) спеціаліст ОСОБА_17 , який склав довідки від 26.10.2020 і 27.10.2020, підмінив собою експерта, (и) залученням ОСОБА_16 порушено визначену ч. 2 ст. 79 КПК заборону ; (4) неповноту судового розгляду через істотне порушення права на захист і засад змагальності, які проявилися в системному обмеженні можливостей сторони захисту допитувати свідків (відмова в допиті ОСОБА_18 і ОСОБА_19 ) і експертів (обмеження прав при допиті ОСОБА_20 і ОСОБА_21 ), отримувати та подавати докази, заявляти і належно обґрунтовувати клопотання, не наданні часу ОСОБА_8 для підготовки до свого захисту, в т. ч. ігноруванні клопотань про обмеження кількості та тривалості судових засідань, постійній зміні порядку дослідження доказів із доказів сторони обвинувачення на докази сторони захисту та назад низку разів, зокрема й за відсутності окремих захисників, у т. ч. змушення сторони захисту до завершення дослідження доказів обвинувачення подати власні, а також у фактичному припиненні судом дослідження доказів до того, як захист отримав реальну можливість завершити реалізацію своїх процесуальних прав й порушенні ч. 3 ст. 363 КПК через відсутність ухвали суду про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами і переходу до судових дебатів ; (5) покладення в основу вироку доказів, які не були безпосередньо досліджені судом; (6) вихід суду за межі обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_7 ; (7) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність із огляду на помилковість висновку про наявність одиничного (одноепізодного) продовжуваного кримінального правопорушення, що призвело до безпідставного не застосування положень ст. 49 КК відносно звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності через неправильне визначення моменту закінчення злочину ; (8) неврахування доводів щодо ознак «замовності» справи відносно ОСОБА_8 ; (9) неповноту відображення й неправильність тлумачення показань свідків й експертів у вироку (не відображені показання ОСОБА_22 і ОСОБА_23 , неналежно оцінені показання ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , відсутня оцінка взаємного зв`язку між показаннями ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , не враховано показання свідків ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 і ОСОБА_32 та пояснення ОСОБА_16 ); (10) відсутність належної оцінки експертних висновків №29/12/16-1 від 29.12.2016, №1041/07701 від 30.08.2017, №11644/18-72 від 22.11.2018, №СЕ-19/104-22/12801-ЕК від 22.08.2022 (не зазначено, які саме висновки експерта у цьому висновку виходять за межі його спеціальних знань), №01-18/168 від 04.03.2022, №211/7 від 07.05.2021 і невстановлення ринкової вартості продукції ; (11) відсутність у діяннях ОСОБА_8 і ОСОБА_7 ознак об`єктивної та суб`єктивної сторін злочину, передбаченого ст. 364 КК ; (12) повторність притягнення ОСОБА_7 до відповідальності за один і той самий злочин ; (13) порушення презумпції невинуватості та правил доказування, перекладенням зі сторони обвинувачення на сторону захисту ОСОБА_7 обов`язку довести цільове призначення коштів, отриманих ним від Особи-1; (14) ненаведення у вироку підстав, через які відхилені доводи сторони захисту про недопустимість доказів; (15) звернення з цивільним позовом в інтересах неналежного позивача ( Мінстратегпрому , якого надалі замінено на МОУ ) прокурором за відсутності правових підстав для здійсненням ним такого представництва ; (16) пред`явлення цивільного позову до неналежних відповідачів, якими мали б бути товариства, які за версією сторони обвинувачення отримали неправомірну вигоду , а також, якщо погодитись, що ними повинні бути обвинувачені, то серед них мав би бути зазначений третій з них, матеріали щодо якого були виділені в окреме провадження; (17) відсутність підстав для задоволення цивільного позову через недоведеність завдання шкоди та наявності між нею й діями обвинуваченого причинно-наслідкового зв`язку; (18) істотну суперечність між мотивувальною частиною вироку та резолютивною в частині прийняття рішень щодо накладених арештів на майно, передчасне звернення стягнення на заставу, внесену за ОСОБА_8 ; (19) безпідставну зміну обвинуваченому запобіжного заходу із застави на тримання під вартою ; (20) невідповідність покарання для ОСОБА_8 вимогам індивідуалізації, необхідності та достатності, зважаючи на позитивні фінансові результати діяльності підприємства.

15. В судових засіданнях захисники ОСОБА_8 просили задовольнити їх апеляційні скарги та апеляційні скарги один одного. Вони також не заперечували проти задоволення апеляційних скарг захисників іншого обвинуваченого.

16. В судових засіданнях захисники ОСОБА_7 просили задовольнити їх апеляційні скарги та апеляційні скарги один одного. Вони також не заперечували проти задоволення апеляційних скарг захисників іншого обвинуваченого.

V. Узагальнені позиції інших учасників судового провадження

17. Інші учасники судового провадження висловили свої аргументи.

17.1. В письмових запереченнях на апеляційні скарги усіх захисників прокурор ОСОБА_14 звернув увагу на: (1) відсутність підстав для відводів, зазначених у ст. 75 КПК; (2) здійснення досудового розслідування з дотриманням вимог ст. 214 КПК; (3) належне обґрунтування судом першої інстанції проведення досудового розслідування з дотриманням строків, визначених КПК; (4) відсутність підстав для визнання доказів недопустимими; (5) безпідставність доводів сторони захисту про неповноту судового розгляду; (6) відсутність інших істотних порушень вимог КПК; (7) наявність у діях обвинувачених складу кримінальних правопорушень, що їм інкримінуються; (8) правильність кваліфікації діянь як продовжуваного злочину; (9) безпідставність доводів сторони захисту про вихід суду за межі пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення; (10) помилковість тверджень щодо «повторного засудження» ОСОБА_7 ; (11) відсутність підстав для звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК; (12) наявність у прокурора повноважень на звернення з цивільним позовом; (13) відсутність суперечностей між мотивувальною та резолютивною частиною вироку; (14) дотримання судом вимог КПК під час зміни запобіжного заходу ОСОБА_8 ; (15) відповідність покарання вимогам закону.

17.2. Представник Міністерства оборони України подала письмові заперечення на апеляційну скаргу захисника ОСОБА_12 , які повторюють позицію прокурора, яку вона щодо всіх апеляційних скарг також підтримувала у судових засіданнях.

VI. Межі перегляду оскаржуваного рішення

18. Рішення суду має бути законне, обґрунтоване і вмотивоване (ч. 1 ст. 370 КПК).

18.1. Виходячи зі змісту положень ч. 1 ст. 22, ч. ч. 1, 3 ст. 26, ч. 1 ст. 404 КПК, перегляд вироку здійснюється в межах прохальних частин і доводів апеляційних скарг.

18.2. Під час надання правової оцінки дій обвинувачених судом ураховується те, що Законом «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень ст. 19 Конвенції ООН проти корупції» №746-VII від 21.02.2014 /далі - Закон №746-VII/ змінене законодавче описання суб`єктивних ознак кримінально караного зловживання владою або службовим становищем - замість «корисливих мотивів чи інших особистих інтересів або інтересів третіх осіб, вчинення з яких це діяння вважалося злочином», як ознаку його суб`єктивної сторони було передбачено «мету одержання будь-якої неправомірної вигоди для службової особи чи іншої фізичної або юридичної особи» (див. пояснювальну записку від 31.01.2013 і висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради від 02.04.2013).

VII. Встановлені обставини та їх оцінка колегією суддів

19. Надаючи оцінку обставинам, установленим судом першої інстанції, та зробленим висновкам, колегія суддів виходить із такого.

(§1) Щодо незаконності складу суду

20. В апеляційних скаргах захисників загалом зазначено про те, що вирок ухвалено незаконним складом суду, упередженим по відношенню до сторони захисту, який підлягав відведенню від розгляду справи, оскільки (1) залишені безпідставно без задоволення заявлені 10.10.2025 і 09.06.2026 відводи, які стосувалися (а) примушення судом ОСОБА_7 приймати участь у судовому засіданні 26.01.2024 попри тяжкий стан його здоров`я, що оскаржено до Європейського Суду з прав людини /далі - ЄСПЛ/ (справа №6466/24), в комунікації з яким у цій справі вже приймав участь цей же склад суду, що слухав справу, (б) упередженої форми комунікації головуючої зі стороною захисту, в ході якої вона під час судових засідань висловлювала застереження щодо неприпустимості повторення питань чи постановки не потрібних запитань і ще до закінчення постановки питань робила зауваження захисникам, інтенсивно втручаючись у їх відповіді, (в) неправомірного обмеження судом в інший спосіб можливостей сторони захисту через проведення окремих судових засідань за відсутності захисників, постійне переривання допитів і обмеження поставлення запитань й можливості допиту експертів, відмови у витребуванні та дослідженні доказів і проведенні повторних допитів, а також поспішне завершення дослідження доказів та перехід до судових дебатів ; (2) судом всупереч визначеному ч. 3 ст. 81 КПК порядку під час розгляду 10.09.2026 заяви про відвід від 09.06.2026 усно в судовому засіданні не було заслухано захисника, яких хотів оголосити підстави, з яких просив відвести колегію суддів, і головуюча погрожувала йому можливими наслідками через начебто порушення порядку ведення судового засідання; (3) вирок ухвалено задовго до виходу суддів у нарадчу кімнату, так як між його ухваленням у ній і оголошенням з врученням повного тексту минуло менше однієї години .

20.1. Заперечуючи проти цих доводів прокурор зазначив, що справу розглянуто законним складом суду, так як незгода з процесуальними рішеннями суду і діями головуючої щодо порядку ведення судового розгляду та наявність на розгляді в ЄСПЛ скарги на дії під час судового засідання не свідчать про упередженість чи існування підстав для відводу в розумінні ст. 75 КПК. Крім того, вказав, що кодекс не встановлює мінімальну тривалість перебування суддів у нарадчій кімнаті та не забороняє їм готуватися до ухвалення рішення протягом судового розгляду, а вирок містить відповіді на доводи, заявлені як на початковій, так і завершальній стадіях судового розгляду.

20.2. В матеріалах справи наявна ухвала Вищого антикорупційного суду від 18.01.2024 у цій справі про застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 приводу для участі в судовому засіданні. Це рішення мотивоване тим, що: (1) додані захисником ОСОБА_11 до клопотання про поважність причин неприбуття ОСОБА_7 в судове засідання докази не містять відомостей про тяжкість захворювання, з огляду на яке він не може брати участі в засіданнях, зокрема, дистанційно; (2) встановлено систематичне порушення обвинуваченим обов`язку прибувати в судові засідання (т. 8 а. с. 2-4).

20.2.1. Відповідно до ч. 1 ст. 323 КПК якщо обвинувачений, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не прибув за викликом у судове засідання, суд відкладає судовий розгляд, призначає дату нового засідання і вживає заходів до забезпечення його прибуття до суду. Суд також має право постановити ухвалу про привід обвинуваченого та/або ухвалу про накладення на нього грошового стягнення в порядку, передбаченому главами 11 та 12 цього Кодексу.

Поважними причинами неприбуття особи на виклик є, зокрема, тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров`я у зв`язку, зокрема, з лікуванням, за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад (п. 5 ч. 1 ст. 138 КПК).

Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч. ч.1, 2 ст. 22 КПК).

20.2.2. Виходячи зі змісту вищенаведених положень саме сторона захисту (обвинувачений чи його захисники) повинна була надати суду докази - документи з медичного закладу з висновком лікаря, за змістом яких суд міг би розтлумачити ситуацію зі станом здоров`я ОСОБА_7 як таку, що перешкоджає його участі в судовому розгляді, в т. ч. дистанційно через відеоконференцзв`язок.

20.2.3. Оскільки відповідних доказів, які б доводили саме неможливість приймати участь у судових засіданнях, ОСОБА_7 особисто чи через захисників суду надано не було, а надані документи таку неможливість не доводять, Вищим антикорупційним судом правильно прийнято рішення про застосування до нього приводу. Й це не свідчить про упередженість суду, навіть незважаючи на вік обвинуваченого (на той час йому було 77 років), ураховуючи не віднесення його до осіб, зазначених у 2-му реч. ч. 3 ст. 140 КПК.

20.3. Під час розгляду справи Вищим антикорупційним судом складу суду заявлялися відводи, у задоволенні яких було відмовлено ухвалами від 13.10.2025 (відмовлено захиснику ОСОБА_13 ) і від 10.06.2026 (відмовлено захиснику ОСОБА_12 ).

20.3.1. Захисник ОСОБА_13 просив відвести колегію суддів через ряд, на його думку, порушень, зокрема, перебування на розгляді ЄСПЛ скарги на примусовий привід ОСОБА_7 у судове засідання та підпорядкованість головуючій у справі як голові суду керівника апарату, який брав участь у комунікації з Європейським Судом з прав людини з приводу оскарження фактично рішення цієї головуючої (т. 128 а. с. 2-6).

20.3.2. Відмовляючи в задоволенні відводу колегія суддів зазначила, що: (1) відкриття ЄСПЛ провадження за скаргою сторони захисту не може свідчити про упередженість колегії при розгляді кримінального провадження; (2) реалізація стороною своїх процесуальних прав на звернення до міжнародних судових установ само по собі не створює конфлікту інтересів при відправленні правосуддя цим складом суду; (3) порушень прав сторони захисту при висловленні їх позицій під час судового розгляду не встановлено, оскільки провадження здійснюється на основі принципу змагальності, який полягає у забезпеченні сторонам рівних можливостей у реалізації прав, а не наділяє учасників необмеженою процесуальною свободою; (4) суд повинен забезпечити судовий розгляд в розумні строки, контролюючи хід засідань; (5) доводи захисту щодо невмотивованих відмов у задоволенні клопотань лежать виключно в площині незгоди з прийнятим судовим рішенням і не свідчать про упередженість суду (т. 128 а. с. 69-70).

20.3.3. У свою чергу після завершення 08.06.2026 виступу з промовою прокурора ОСОБА_33 на стадії судових дебатів захисник ОСОБА_12 09.06.2026 через систему «Електронний суд» подав заяву про відвід колегії суддів (т. 135 а. с. 129, 182-190; т. 136 а. с. 34-38).

20.3.4. Відмовляючи в задоволенні такого відводу, в якому стверджувалося про упередженість під час допиту свідків, обвинувачених і під час розгляду клопотань сторони захисту, що проявилося у безпідставному та системному знятті запитань свідкам, обмеженні в таких питаннях і висловленні до кінця своїх думок, а також відмові в повторному допиті експертів та позбавленні можливості обвинуваченого спілкуватися з захисником, колегія суддів зазначила: (1) обмеження постановки перефразованих, повторних чи таких, на які вже надано відповідь, запитань, не свідчить про порушення права на захист, а є реалізацією повноважень із забезпечення належного послідовного порядку судового розгляду та процесуальної дисципліни; (2) не свідчить про упередженість суду спрямовування допиту обвинуваченого в русло обставин, які є предметом розгляду. Також в ухвалі вказано, що захисник не може відповідати на запитання суду щодо обставин справи, які адресовані обвинуваченому, й доводи сторони захисту не ґрунтуються на вимогах законодавства, так як зводяться до незгоди з необхідністю дотримання порядку в судовому засіданні (т. 136 а. с. 79-81).

20.3.5. Крім того, у вироку судом першої інстанції вказано, що: (1) під час судового розгляду суд обмежував обвинуваченого ОСОБА_8 у можливості ставити питання свідкам і експертам, оскільки він систематично задавав питання, які вже були поставлені іншими учасниками або очевидно виходили за межі предмету допиту, сперечався з допитуваними особами, на численні зауваження суду не реагував; (2) реалізація стороною захисту права на допит не є абсолютною і не може тлумачитись як право на необмежене повторення однакових запитань, ведення дискусій з допитуваною особою, нав`язування їй власної інтерпретації обставин справи, спонукання до зміни вже наданих відповідей чи трансформації допиту в процесуальний спір між учасником провадження та свідком або експертом; (3) допит кожної викликаної особи у середньому займав 2 - 3 судових засідання (за винятком деяких свідків сторони захисту) тривалістю близько 1,5-2 год, що свідчить про надання сторонам достатнього часу для можливості повною мірою реалізувати свої права на допит; (4) дії суду, пов`язані з нібито обмеженням сторони захисту в реалізації права на допит свідків та експертів, спрямовані виключно на забезпечення послідовного справедливого судового розгляду з дотриманням розумних строків; (5) заявляючи неодноразові ідентичні клопотання про допит вже допитаних свідків та експертів, захисник не навів нових обставин, явних суперечностей чи об`єктивної необхідності, які б виправдовували повторний виклик після реалізації права на допит стороною захисту; (6) заявляючи численні клопотання про долучення доказів на стадії судових дебатів сторона захисту не навела жодних об`єктивних причин, які б перешкодили поданню таких документів безпосередньо під час судового розгляду на стадії дослідження доказів; (7) обставини, на підтвердження яких сторона захисту просила долучити документи щодо преміювання ОСОБА_8 , не оспорюються учасниками кримінального провадження та не є обставинами, які підлягають встановленню для вирішення питання щодо винуватості в межах пред`явленого обвинувачення, оскільки таке преміювання за виконання показників діяльності ДП « НВО «ПХЗ » не перебуває в прямому зв`язку з предметом доказування в цій справі.

20.4. Перевіряючи висновки суду, викладені у вироку, невідємною частиною якого [для цілей перевірки дотримання процедури судового розгляду] колегія суддів вважає й наведені вище ухвали, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

20.5. Головуючий у судовому засіданні керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення з`ясування всіх обставин кримінального провадження, усуваючи з судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження (ч. 1 ст. 321 КПК).

20.5.1. Суд зобов`язаний контролювати хід допиту свідків, щоб уникнути зайвого витрачання часу, захистити свідків від образи або не допустити порушення правил допиту (ч. 3 ст. 352 КПК).

20.5.2. Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному судовому засіданні за його клопотанням, за клопотанням сторони кримінального провадження або за ініціативою суду, зокрема, якщо під час судового розгляду з`ясувалося, що свідок може надати показання стосовно обставин, щодо яких він не допитувався (ч. 14 ст. 352 КПК).

20.5.3. За клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суд має право викликати експерта для допиту для роз`яснення висновку (1-ше реч. ч. 1 ст. 356 КПК). Експерту можуть бути поставлені запитання щодо наявності в експерта спеціальних знань та кваліфікації з досліджуваних питань (освіти, стажу роботи, наукового ступеня тощо), дотичних до предмета його експертизи; використаних методик та теоретичних розробок; достатності відомостей, на підставі яких готувався висновок; наукового обґрунтування та методів, за допомогою яких експерт дійшов висновку; застосовності та правильності застосування принципів та методів до фактів кримінального провадження; інші запитання, що стосуються достовірності висновку (ч. 3 ст. 356 КПК).

20.5.4. Суд має право призначити одночасний допит двох чи більше експертів для з`ясування причин розбіжності в їхніх висновках, що стосуються одного і того самого предмета чи питання дослідження (ч. 4 ст. 356 КПК).

20.5.5. Тобто, наведені положення кримінального процесуального закону передбачають, що головуючий у судовому засіданні повинен дієво контролювати хід судового розгляду, в т. ч. допит, й у випадку постановки повторних запитань, відповіді на які вже були надані, або тих питань, які не стосуються обставин, котрі підлягають перевірці під час кримінального провадження, зобов`язаний активно реагувати, зупиняючи їх постановку чи знімаючи такі запитання.

20.5.6. І хоча у ст. 356 КПК щодо порядку допиту експерта в суді не зазначено аналогічних до ч. 3 ст. 352 КПК положень, які стосуються допиту свідків, але, виходячи з приписів п. 21 ч. 1 ст. 7, ч. 6 ст. 9, ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 321 КПК, головуючий зобов`язаний контролювати також і хід допиту експертів, щоб уникнути зайвого витрачання часу.

20.5.7. Крім того, після першого допиту експертів суд на підставі ч. 4 ст. 356 КПК фактично може призначити по суті повторний допит вже допитаних експертів, особливістю якого є те, що він передбачає одночасний допит відразу двох чи більше експертів, щоб з`ясувати причини розбіжностей у їх висновках, що стосуються одного і того самого предмета чи питання дослідження.

20.6. Як встановлено під час апеляційного перегляду, обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42016040010000006, який стосувався притягнення до кримінальної відповідальності трьох обвинувачених, 28.02.2023 надійшов до Вищого антикорупційного суду (т. 1 а. с. 1-1а), а 27.07.2023 ухвалою суду одного з обвинувачених оголошено в розшук і матеріали щодо нього виділені в окреме провадження (т. 5 а. с. 57-61).

20.6.1. Надалі у цьому кримінальному провадженні щодо обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 судом першої інстанції в ході розгляду справи проведено наступні судові засідання: 17.10.2023 ( т. 5 а. с. 124а-125), 24.10.2023 (т. 5 а. с. 186-187а), 10.11.2023 (т. 6 а. с. 142-146), 19.12.2023 (т. 7 а. с. 26-29), 18.01.2024 (т. 7 а. с. 187-192), 26.01.2024 (т. 8 а. с. 75-77), 08.03.2024 (т. 8 а. с. 173-175), 14.03.2024 (т. 9 а. с. 25-29), 21.03.2024 (т. 9 а. с. 141-143), 09.05.2024 (т. 12 а. с. 221-227), 10.05.2024 (т. 16 а. с. 184-191), 03.12.2024 (т. 79 а. с. 1-7), 17.12.2024 (т. 92 а. с. 1-6), 24.01.2025 (т. 92 а. с. 32-33), 14.02.2025 (т. 92 а. с. 70-75), 17.02.2025 (т. 92 а. с. 76-81), 18.02.2025 (т. 92 а. с. 112-114), 21.02.2025 (т. 92 а. с. 172-177), 15.05.2025 (т. 93 а. с. 117-121), 23.06.2025 ( т. 93 а. с. 152-155), 24.06.2025 (т. 93 а. с. 179-183), 27.06.2025 ( т. 94 а. с. 9-16), 08.07.2025 ( т. 94 а. с. 35-36), 14.07.2025 (т. 94 а. с. 71-75), 24.07.2025 (т. 94 а. с. 110-114), 29.07.2025 (т. 94 а. с. 141-150), 04.08.2025 (т. 94 а. с. 168-173), 07.08.2025 (т. 104 а. с. 222-227), 02.09.2025 (т. 120 а. с. 1-5), 03.09.2025 (т. 121 а. с. 192-196) 12.09.2025 (т. 125 а. с. 192-196), 18.09.2025 (т. 126 а. с. 145-152), 02.10.2025 (т. 127 а. с. 200-206), 13.10.2025 (т. 128 а. с. 47-51), 15.10.2025 (т. 128 а. с. 56-61), 05.11.2025 (т. 128 а. с. 95-101), 17.11.2025 (т. 128 а. с. 152-155), 18.11.2025 (т. 128 а. с. 166-171), 03.12.2025 (т. 128 а. с. 226-229), 19.12.2025 ( т . 129 а. с. 21-26), 22.12.2025 (т. 129 а. с. 65-68), 09.01.2026 (т. 129 а. с. 103-107), 12.01.2026 ( т. 129 а. с. 124-127), 16.01.2026 (т. 129 а. с. 151-160), 22.01.2026 (т. 129 а. с. 217-228), 23.01.2026 (т. 130 а. с. 1-14), 24.02.2026 (т. 130 а. с. 45-48), 05.03.2026 (т. 130 а. с. 63-73), 09.03.2026 (т. 130 а. с. 91-99), 12.03.2026 (т. 130 а. с. 116-124), 17.03.2026 (т. 130 а. с. 145-155), 31.03.2026 (т. 130 а. с. 236-243), 07.04.2026 (т. 131 а. с. 25-34), 10.04.2026 (т. 131 а. с. 49-57), 27.04.2026 (т. 133 а. с. 1-11), 05.05.2026 (т. 133 а. с. 40-42), 11.05.2026 (т. 133 а. с. 74-82), 14.05.2026 (т. 133 а. с. 96-100), 20.05.2026 (т. 134 а. с. 166-169), 26.05.2026 (т. 134 а. с. 208-211), 02.06.2026 (т. 134 а. с. 229-232), 05.06.2026 (т. 135 а. с. 14-21), 08.06.2026 (т. 135 а. с. 122-129), 10.06.2026 (т. 136 а. с. 34-38), 07.07.2026 (т. 137 а. с. 91-93), 08.07.2026 (т. 137 а. с. 101-103), 09.07.2026 (т. 137 а. с. 223-225), 15.07.2026 (т. 138 а. с. 67-69), 20.07.2026 (т. 138 а. с. 173-175), 21.07.2026 (т. 139 а. с. 52-54), 27.07.2026 (т. 139 а. с. 101-105), 29.07.2026 (т. 139 а. с. 153-157), 30.07.2026 (т. 139 а. с. 166-168), 03.08.2026 (т. 139 а. с. 175-177), 04.08.2026 (т. 139 а. с. 239-244), 05.08.2026 (т. 140 а. с. 162-169), 06.08.2026 (т. 140 а. с. 239-245), 12.08.2026 (т. 141 а. с. 61-66).

20.6.2. За змістом вищенаведених журналів і звуко/відеозаписів судових засідань вбачається, що упродовж зазначеного періоду в сторони захисту було більш ніж достатньо часу, щоб реалізувати свої права. Вищий антикорупційний суд забезпечив обом сторонам рівні можливості на висловлення і донесення учасниками до суду власної позиції, заявлення клопотань та участь у дослідженні доказів, у т. ч. постановці запитань, і в судових дебатах. Жодного факту упередженості за підсумками апеляційного перегляду не встановлено. Намагання сторони захисту повторно ставити ті ж самі запитання суд апеляційної інстанції розцінює як спроби затягування судового процесу, реагування на які з боку головуючої в судовому засіданні відповідало вимогам КПК. Ухвали про відмову в задоволенні заявлених відводів є достатньо обґрунтованими.

20.6.3. Незважаючи на твердження захисника ОСОБА_13 про можливу упередженість складу суду, через що заявлявся відвід, 08.06.2026 цим складом суду було задоволено його клопотання [суд постановив надати йому тимчасовий доступ до документів, які перебувають у володінні ПАТ « КЗК », що стосувалися проведення закупівель у 2011-2015 роках] (т. 136 а. с. 48-49).

20.6.4. Почергова відсутність окремих захисників у частині судових засідань жодним чином не призвела до порушення права обвинувачених на захист, оскільки не проведено жодного засідання, в якому б кожен із обвинувачених не був представлений хоча б одним із його захисників. Водночас відсутнім захисникам проведення окремих засідань без них було компенсовано правом ознайомитися із журналами та їх записами. Крім того, вони могли уточнити деталі того, що відбулося без них, в інших захисників і надалі не були позбавлені можливості висловлювати власну позицію, заявляти клопотання, ставити запитання свідкам та експертам, виступати в дебатах, доповнюючи судовий розгляд тією частиною, якої, на їх думку, не вистачало.

20.7. Щодо тверджень захисника ОСОБА_12 про ненадання йому можливості оголосити зміст заявленого відводу, то їх колегія суддів відхиляє, адже відповідна заява була подана до суду завчасно в письмовій формі через систему «Електронний суд», що давало можливість сторонам ознайомитися з її змістом перед судовим засіданням. Головуючою в судовому засіданні її суть доведено до учасників судового провадження, а члени колегії мали можливість ознайомитися з такою заявою в порядку підготовки до судового засідання та в нарадчій кімнаті.

20.7.1. Поруч із наведеним за загальним правилом відводи суд вирішує на початку судового розгляду, адже після виконання зазначених у ст. ст. 342 та 343 цього Кодексу дій головуючий оголошує склад суду, прізвище запасного судді, якщо він призначений, прізвища прокурора, потерпілого, цивільного позивача, обвинуваченого, захисника, цивільного відповідача, представників та законних представників, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря судового засідання, роз`яснює учасникам судового провадження право відводу і з`ясовує, чи заявляють вони кому-небудь відвід (ч. 1 ст. 344 КПК). Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду.

20.7.2. Після закінчення підготовчих дій головуючий оголошує про початок судового розгляду (ч. 1 ст. 347 КПК). Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду (2-ге і 3-тє реч. ч. 4 ст. 80 КПК).

20.7.3. Порядок вирішення питання про відвід регулює ст. 81 КПК.

При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою суду. Заява про відвід, що розглядається судом колегіально, вирішується простою більшістю голосів (ч. 3 ст. 81 КПК).

20.7.4. Із наведеного вбачається, що ст. 81 КПК хоч і містить загальні вимоги до розгляду судом заявленого відводу, але не передбачає обов`язку суду надати особі, яка заявила відвід, можливість оголосити його зміст, якщо його суть вже доведено до присутніх в судовому засіданні в тій мірі, щоб вони могли висловитися щодо нього.

20.7.5. Враховуючи наведене й стадію, на якій заявлено відвід, його підстави, а також те, що під час розгляду заяви всі сторони та інші учасники кримінального провадження розуміли наведені підстави, у т. ч. завдяки оголошенню його змісту й постановкою запитань (з 10:11:34 по 10:28:17 год) заявнику щодо нього головуючою [в формі відповідей на запитання він пояснив суть заявленого відводу] (т. 136 а. с. 35-36а), змогли щодо нього висловитися, у зачитуванні зазначеної заяви не було необхідності.

20.7.6. Отже, жодних норм КПК і прав сторони захисту ОСОБА_8 ненаданням ОСОБА_12 можливості зачитати заяву про відвід не порушено.

20.8. Відхиляє суд апеляційної інстанції й довід сторони захисту про не тривале перебування складу суду в нарадчій кімнаті, оскільки КПК не лише не встановлює мінімальний час для перебування у нарадчій кімнаті, але й обставини розгляду судом першої інстанції цієї справи з 28.02.2023 по 12.08.2026, тобто впродовж більш як трьох років, дозволяють дійти висновку про достатність часу для підготовки проєкту повного тексту оскаржуваного вироку.

20.9. Таким чином, в ході апеляційного розгляду не знайшли своє підтвердження доводи сторони захисту щодо упередженості складу суду по відношенню до сторін захисту обох обвинувачених. Здійснення головуючою в судовому засіданні під час розгляду справи у Вищому антикорупційному суді своїх повноважень, у т. ч. активний контроль за постановкою запитань зі зняттям вже заданих сторонами питань - це не упереджене ставлення до сторони захисту, а лише виконання головуючою своїх обов`язків під час судового розгляду відповідно до вимог КПК.

20.9.1. Сторонам провадження забезпечено реальну та ефективну можливість реалізувати всі свої процесуальні права на допит свідків та експертів, а доводи захисту з приводу порушень їх прав у цій частині загальні й жодного реального факту, коли та яке саме питання було зняте безпідставно чи без належних обґрунтувань у постановці якого конкретного запитання було обмежено, наведено не було й судом не встановлено.

20.9.2. Колегія суддів не вважає, що судовий процес був формальним й однобоким (на користь однієї зі сторін), враховуючи кількість проведених засідань, обсяг досліджених матеріалів справи і розглянутих клопотань, у т. ч. задоволених, допитаних свідків та експертів, й повернення, враховуючи клопотання сторони захисту, зі стадії дебатів до дослідження доказів (т. 140 а. с. 168). Вищий антикорупційний суд вжив усіх необхідних заходів для максимально повного і всебічного з`ясування обставин справи.

(§2) Щодо неповноти дослідження доказів та порушення загальних засад кримінального провадження

21. В апеляційних скаргах захисники вказали на неповноту судового розгляду , враховуючи: (1) порушення права на захист, засад змагальності та диспозитивності, рівності сторін шляхом обмеження сторони захисту в можливості (а) допиту свідків (відмова в допиті ОСОБА_18 і ОСОБА_19 , неодноразове зняття головуючою питань захисника до свідків) та експертів (обмеження прав при допиті ОСОБА_20 і ОСОБА_21 ; зняття запитань, поставлених експертам), (б) отримання й подання доказів (відмова у задоволенні клопотань про долучення доказів, про тимчасовий доступ і про призначення товарознавчої експертизи), (в) заявлення й належного обґрунтування клопотань, не надання часу ОСОБА_8 для підготовки до свого захисту, в т. ч. ігнорування клопотань про обмеження кількості та тривалості судових засідань, (г) здійснювати захист внаслідок постійної зміни порядку дослідження доказів [із доказів сторони обвинувачення на докази сторони захисту та назад низку разів], зокрема й за відсутності окремих захисників ( примушування сторони захисту до завершення дослідження доказів обвинувачення подати свої докази дозволило прокурору відкоригувати власну позицію у зручному для сторони обвинувачення вигляді), ( ґ) надавати пояснення обвинуваченому щодо досліджених доказів; (2) фактичне припинення судом дослідження доказів до того як захист отримав реальну можливість завершити реалізацію своїх процесуальних прав; (3) не відображення у вироку свідчень свідка ОСОБА_22 , наданих 27.04.2026; (4) покладення в основу вироку безпосередньо не досліджених судом доказів.

21.1. Заперечуючи проти вказаних доводів, прокурор стверджував, що: (1) відмови в долученні документів щодо преміювання і загальних показників діяльності підприємства не стосувалися предмету доказування, а загальна прибутковість підприємства та виконання ним фінансового плану не виключають упущеної вигоди в конкретних договірних відносинах; (2) документи, про долучення яких сторона захисту просила під час дебатів, могли бути подані своєчасно; (3) документи щодо корпоративних конфліктів і кредитних зобов`язань не стосуються обставин, які входять до предмету доказування; (4) допит детектива ОСОБА_19 по суті був спрямований на перевірку тверджень обвинувального акта, що не є метою допиту свідка, а в допиті ОСОБА_34 не було потреби, так як він не володіє відомостями про обставини, які підлягають доказуванню; (5) показання всіх свідків, викладені у вироку, узгоджуються між собою та не є вибірковими й суд не зобов`язаний дослівно у вироку описувати всі показання, надані під час судового розгляду; (6) показання свідка ОСОБА_23 правомірно відхилені, оскільки під час її допиту з приміщення того суду, де перебував і ОСОБА_7 , він втручався в допит, підказуючи свідку відповіді, з приводу чого в ході судового засідання йому робилися відповідні зауваження; (7) висновок експертів №СЕ-19/104-22/12801-ЕК зводиться до дискусії про термін «збитки» і залишає поза увагою ключові питання моделі реалізації продукції через посередників, а висновки від 19.04.2017 і 13.05.2017 стосуються інших аспектів діяльності підприємства; (8) суд надав детальну оцінку поясненням експертів ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , у т. ч. щодо використання показників, ПДВ, податків та меж їх компетенції, й в апеляційних скаргах не зазначено яке саме питання, зняте судом, мало істотне значення, і яким чином відповідь на нього могла змінити висновки суду; (9) звіт спеціаліста ОСОБА_16 суд оцінив окремо і не поклав в основу висновку про розмір шкоди, який ґрунтується на висновках експертів; (10) показання свідків ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 і ОСОБА_29 детально підтвердили зв`язок відмови від прямої співпраці з ОСОБА_7 ; (11) проведення допиту щодо кожного відбувалося в середньому в 2-3 судових засіданнях, зняття питань захисту під час допиту експертів та обмеження обвинуваченого в наданні пояснень відповідало вимогам КПК, ураховуючи обов`язок головуючого усувати з розгляду все, що не має значення для кримінального провадження, дотримання меж допиту експертів, визначених ст. 356 КПК, необхідність реагування на повторні запитання і питання поза предметом допиту та дискусії з допитуваними особами; (12) суд мав право змінювати порядок дослідження доказів, так як відповідним правом його наділяє ч. 2 ст. 349 КПК, але захисниками не вказано яким чином зміна порядку перешкодила захисту дослідити чи спростувати конкретний доказ.

21.2. В ухваленому вироку суд першої інстанції зазначив про дотримання засад повноти дослідження доказів, змагальності, диспозитивності, рівності сторін, оскільки: (1) сторони на власний розсуд визначають перелік питань та обсяг матеріалів, які надаються для дослідження; (2) задовольняючи клопотання сторони захисту про допит експерта, суд одночасно вправі визначити предмет такого допиту і таке обмеження не є звуженням права сторони захисту на дослідження доказів чи порушенням принципу змагальності, а є процесуальним механізмом, спрямованим на забезпечення того, щоб допит експерта відповідав його процесуальному призначенню; (3) суд не зобов`язаний досліджувати докази, які дублюють один одного або не мають самостійного значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню; (4) судові дебати є завершальною стадією судового розгляду, призначенням якої є аналіз та оцінка вже досліджених судом обставин, а не подання нових матеріалів чи розширення доказової бази, й заявляючи численні клопотання про долучення доказів на стадії судових дебатів сторона захисту не навела жодних об`єктивних причин, які б перешкодили поданню таких документів безпосередньо під час судового розгляду на стадії дослідження доказів, а їх подання лише на стадії виступів захисників (а деяких - навіть після завершення виступу) є результатом виключно обраної процесуальної тактики.

21.3. За підсумками апеляційного перегляду колегія суддів вважає, що Вищий антикорупційний суд здійснив розгляд цієї справи з дотриманням загальних засад кримінального провадження, прав обвинувачених і їх захисників та вимог щодо повноти й всебічності з`ясування всіх обставин справи.

21.3.1. Надаючи відповідну оцінку суд апеляційної інстанції виходить із того, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом і сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч. ч. 1, 2 ст. 22 КПК).

21.3.2. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6 ст. 22 КПК). Учасники судового провадження мають право ставити запитання щодо документів свідкам, експертам, спеціалістам (ч. 2 ст. 358 КПК). Разом з тим, ч. 1 ст. 321 КПК наділяє головуючого суддю повноваженням усувати з судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження.

21.3.3. Так, колегією суддів після оголошення третього обвинуваченого в розшук і виділення матеріалів щодо нього в окреме провадження, у цьому кримінальному провадженні було проведено 78 (сімдесят вісім) судових засідань, не враховуючи засідань для проголошення повних текстів постановлених ухвал і відкладених/знятих із розгляду з різних причин (відповідні дати зазначені у підп. 20.6.1 п. 20 цієї ухвали).

21.3.4. Суд апеляційної інстанції встановив, що в ході такого судового провадження головуюча, зважаючи на поведінку, зокрема, й обвинуваченого ОСОБА_8 і його захисників, дійсно активно користувалася наданим їй кримінальним процесуальним законом повноваженням щодо усунення з судового розгляду того, що не мало значення для кримінального провадження, про що детально описано у вироку.

21.3.5. Водночас суд першої інстанції не ігнорував клопотань сторін захисту та не надавав жодних переваг стороні обвинувачення. Всі клопотання колегією суддів були розглянуті й за наявності достатніх підстав задоволені, в т. ч. Вищий антикорупційний суд прийняв рішення щодо тимчасового доступу до документів, якими, зокрема, сторона захисту ОСОБА_7 доводила відсутність об`єктивної сторони складу злочину (див. підп. 20.6.3 п. 20 цієї ухвали), та з огляду на наявність для того підстав зі стадії дебатів повернувся до стадії дослідження доказів (див. підп. 20.9.2. п. 20 цієї ухвали).

21.3.6. В ході апеляційного перегляду не встановлено фактів безпідставної відмови стороні захисту в (а) долученні та дослідженні доказів, (б) задоволенні клопотань про проведення експертизи чи про тимчасовий доступ.

21.3.7. Не долучення окремих документів до справи в суді першої інстанції було обумовлено не їх відсутністю в сторін, а несвоєчасним поданням до суду через обрану захистом тактику участі в судовому процесі, спрямовану на його затягування в часі, на що вказує постійне заявлення, в т. ч. усупереч існуючим правилам, нових клопотань про долучення додаткових доказів, а також в зв`язку нерелевантністю таких документів до обставин, які підлягали встановленню під час кримінального провадження.

Зокрема, після початку судових дебатів: (1) 10.06.2020 захисник ОСОБА_12 заявляв повторне клопотання, у задоволенні якого йому раніше було відмовлено (т. 136 а. с. 36), і щодо якого суд визнав такі дії захисника процесуальним зловживанням і неповагою до остаточного судового рішення (10:29:08 год у журналі судового засідання); (2) 10.06.2020 захисник ОСОБА_9 заявив додаткове клопотання про долучення доказів, яке залишено без розгляду (т. 136 а. с. 36 зворот) через відсутність обґрунтованих підстав для їх подачі до дебатів (10:32:07 год у журналі судового засідання); (3) 07.07.2026 захисник ОСОБА_12 заявляв клопотання (т. 137 а. с. 92 зворот); (4) 08.07.2026 через поведінку ОСОБА_12 йому зроблено зауваження (т. 137 а. с. 102 зворот), 09.07.2026 ОСОБА_12 знову подавав під час дебатів клопотання про долучення доказів, але суд відмовився долучати докази ( 11:40:03-11:40:34 год у журналі судового засідання) (т. 137 а. с. 224 зворот); (5) 29.07.2026 суд розглянув клопотання захисника ОСОБА_9 про відновлення з`ясування обставин і відмовив у ньому, навівши відповідні мотиви, зокрема, через обізнаність сторони захисту з ними раніше, ніж сторона намагається переконати суд, і відсутність прямого зв`язку між ними та обставинами, які досліджуються в цьому провадженні (11:11:19-11:17:42 год у журналі судового засідання) (т. 139 а. с. 156-157); (6) 05.08.2026 захисники ОСОБА_11 і ОСОБА_13 заявляли клопотання про повернення до стадії дослідження доказів і долучення додаткових доказів, які колегія суддів задовольнила (12:31:10-12:33:40 год і 14:42:40-14:45:51 год у журналі судового засідання) (т. 140 а. с. 165-168); (7) 06.08.2026 захисник ОСОБА_12 заявляв клопотання про повернення до стадії дослідження доказів і долучення додаткових доказів, у задоволенні якого відмовлено (09:31:00 год- 09:42:08 год у журналі судового засідання) (т. 140 а. с. 243-244); (8) 12.08.2026 головуюча, оскільки сторони захисту намагалися й далі подавати клопотання, змушена була роз`яснити, що КПК на цій стадії (останнє слово обвинуваченого ОСОБА_7 , яке розпочалося о 09:47:23 год 06.08.2026, і ця стадія тривала) не передбачає заявлення будь-яких клопотань ( 09:47:23 год у журналі судового засідання за 06.08.2026 і 11:40:11 год у журналі судового засідання за 12.08.2026) (т. 140 а. с. 244; т. 141 а. с. 63).

Вказане доводить, що коли клопотання були обґрунтовані, суд їх задовольняв.

21.3.8. Щодо тверджень сторін захисту про необхідність тимчасових доступів до матеріалів, на підставі яких проводилися судові експертизи, для перевірки їх достовірності, то вони не підлягали задоволенню. Суд першої інстанції та сторони мали достатньо можливостей оцінити, які докази досліджували експерти на основі наявних висновків, а також уточнити зазначене безпосередньо під час допиту експертів.

21.3.9. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, наведеними та достатньо вмотивованими в ухвалі від 08.06.2026, стосовно необхідності відмови в тимчасовому доступі до інформації щодо завезення в Україну через державний митний кордон амоніту й грамоніту, підприємств-покупців такої продукції та її задекларованої вартості (т. 136 а. с. 44-45).

21.3.10. Також суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала від 08.06.2026 про відмову в дорученні слідчому вчинити слідчу дію (з`ясувати ціни на тротил) не перешкоджала встановленню наявності доказів залежності державного підприємства від сировини, яку постачало ТОВ « НВП «Зоря » (т. 136 а. с. 52-53) для виробництва вибухової продукції, враховуючи, що відповідний протокол огляду наявний був у матеріалах справи у т. 88 а. с. 16-21 / 154-159).

21.3.11. Суд апеляційної інстанції встановив, що, незважаючи на припинення судом дослідження доказів 08.06.2026, надалі колегія суддів за наявності обґрунтованих підстав поверталася до відповідної стадії та сторона захисту, яка з 2023 року не встигла до 2026 подати додаткові докази, змогла їх подати й суд їх дослідив. Тому, суд створив всі умови, щоб сторони захисту змогли завершити реалізацію своїх процесуальних прав, а не долучення судом окремих документів обумовлено відсутністю в них доказового значення чи поведінкою сторони захисту. Підтверджує наведене й те, що навіть під час розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції сторони захисту продовжували збір доказів і акт ревізії №04-19-19/10-ДСК від 15.07.2017 згідно з листом від 16.09.2026 отримали у ДП « НВО «ПХЗ » та передали до суду 19.09.2026 (т. 149-А).

21.3.12. Стосовно доводів про не призначення товарознавчого дослідження, то їх суд апеляційної інстанції відхиляє, погоджуючись із тим, що, як правильно зазначив Вищий антикорупційний суд, у даному провадженні встановленню підлягала не гіпотетична ринкова вартість відповідної продукції, а фактичні наслідки конкретних господарських операцій, які відбулися між державним підприємством, посередниками та кінцевими споживачами. Тобто, обставини, для з`ясування яких пропонувалося призначити товарознавчу експертизу, можуть бути встановлені на підставі наявних у провадженні доказів без застосування спеціальних знань. Тому підстав для призначення такої експертизи не було.

21.3.13. На думку колегії суддів, Вищий антикорупційний суд у вироку надав детальну оцінку поясненням експертів ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , показанням свідків ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 і ОСОБА_29 , а звіт спеціаліста ОСОБА_16 оцінив окремо і не поклав в основу висновку про розмір шкоди. В свою чергу показання свідків відображені у вироку в частині надання ними показань, які стосуються предмета розгляду, і їх допит проводився в межа відомостей, якими вони володіли про обставини, які підлягають доказуванню. Не відображення у вироку показань ОСОБА_22 обумовлено відсутністю в них відомостей, які підлягали з`ясуванню під час кримінального провадження, а не неповнотою судового розгляду.

21.3.14. Що ж стосується доводу захисту про порушення права обвинуваченого на підготовку до свого захисту, враховуючи ігнорування клопотань про обмеження кількості та тривалості судових засідань через стан здоров`я ОСОБА_8 , колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні надійшов до суду 28.02.2023, а вирок ухвалено 12.08.2026, тобто через майже три з половиною роки, за які в ОСОБА_8 було достатньо часу для підготовки до судових засідань. Обставин, які б доводили неможливість участі в таких засіданнях через стан здоров`я, не встановлено.

21.3.15. Щодо зміни порядку дослідження доказів, то суд апеляційної інстанції погоджується із запереченнями прокурора, згідно з якими ч. 2 ст. 349 КПК наділяла суд правом змінювати порядок дослідження доказів, зважаючи в т. ч. на прибуття та неявки свідків й інших учасників судового провадження у судові засідання, необхідність урахування інших обставин, що мали місце впродовж судового провадження. Така зміна не призвела до порушення жодних прав сторони захисту, а твердження про коригування прокурором своєї позиції завдяки таким змінам не підтвердилися. Адже захисниками не вказано яким чином зміна порядку перешкодила захисту дослідити чи спростувати конкретний доказ і в якій частині прокурор змінив свою позицію, враховуючи незмінність обвинувального акта.

21.3.16. Не знайшли свого підтвердження й інші доводи сторони захисту щодо неповноти судового розгляду та порушення загальних засад кримінального провадження, мотиви щодо яких достатньо обґрунтовано й детально описані судом у вироку та колегією суддів підстав для незгоди з відповідними висновками не встановлено.

21.4. Таким чином, у даній справі судом в повній мірі досліджено докази, не порушено засад змагальності, диспозитивності, рівності сторін, безпосередності дослідження доказів, а також прав на захист і підготовку до засідань. Судом у повній мірі сторонам забезпечено можливість належним чином реалізувати свої права.

(§3) Щодо недопустимості доказів, інших порушень вимог КПК

22. В апеляційних скаргах захисники вказували на недопустимість доказів, зібраних стороною обвинувачення, оскільки: (1) їх збір військовою прокуратурою, а не НАБУ, суперечив ч. 5 ст. 36 КПК і процесуальний контроль був відсутній через те, що формування доказової бази та контроль за цим перебували у межах одного силового відомства; (2) досудове розслідування не могло проводитися щодо обставин співпраці ДП « НВО «ПХЗ » з ТОВ « НВП «Зоря » у 2016 і з ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем », так як відомості до ЄРДР внесені лише стосовно взаємовідносин із ТОВ « НВП «Зоря » у 2015; (3) тимчасові доступи, проведені військовою прокуратурою, в ході яких отримані докази, здійснені незаконно - без надання дозволу на їх проведення ухвалою слідчого судді і як наслідок недопустимими є висновки судових економічних експертиз, в основу яких покладені відповідні докази; (4) збирання доказів і направлення обвинувального акта до суду відбулося поза межами строків досудового розслідування, оскільки його строк продовжувався не уповноваженим суб`єктом (не слідчим суддею, а прокурором) і всупереч вимогам КПК відповідні строки були продовжені на однаковий строк, чого процесуальний закон не дозволяє; (5) висновок експерта №1041/07701 від 30.08.2017 за результатами судово-економічної експертизи було оформлено без дотримання визначених Інструкцією вимог і в ньому зроблені висновки, які виходять за межі завдань цієї експертизи; (6) безпідставно враховано при ухваленні вироку Аудиторський звіт ДКАУ від 21.09.2016 №01-10, оскільки: (а) аудитори ДКАУ при проведенні перевірки та складанні звіту вдавалися до оціночних суджень, зокрема щодо начебто наявних «схем», які призвели до завдання збитків підприємству; (б) вказаний звіт спростовано експертизами судових експертів ТОВ « Українське незалежне науково-дослідне бюро судових експертиз «СОВА »; (в) він не встановлював факту збитків, а лише фіксував ризик їх можливого виникнення; (7) висновки експертів сторони обвинувачення не стверджували категорично, що наявні збитки, а лише описали ймовірні наслідки здійснення економічної діяльності без залучення посередників, разом з тим, необґрунтовано відхилені висновки сторони захисту без усунення наявних між ними суперечностей та залишено поза увагою недопустимість звіту ОСОБА_16 від 21.05.2018 і його впливу на висновок №11644/18-72; (8) довідки спеціаліста ОСОБА_17 від 26.10.2020 і 27.10.2020 не є доказами, оскільки складено спеціалістом, який по суті підмінив собою експерта; (9) матеріали проведення НС(Р)Д є недопустимими, оскільки: (а) протокол про проведення НС(Р)Д був переданий прокурору пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення таких НС(Р)Д, що порушує вимоги ч. 3 ст. 252 КПК; (б) суду не надано оригінальні носії, на які записані результати НС(Р)Д, а лише їх копії, що порушує вимоги ч. 3 ст. 99, ч. 3 ст. 107 КПК; (в) докази того, на яке обладнання здійснювався запис, не надані; (г) наявні розбіжності у датах проведення НС(Р)Д; (ґ) протокол проведення НС(Р)Д відсутній, так як протокол огляду фонограм ним не є через відсутність у ньому відомостей про технічні засоби та ідентифікатори абонентських пристроїв; (д) наявні ознаки обрізання розмов і зміни контексту (невідповідність тривалості розмов у описі файлів їх реальній тривалості та наявність різниці між датами створення файлів і дисків, на яких їх розміщено), які вказують на втручання в цілісність та зміст представлених фонограм; (10) ч. 2 ст. 79 КПК забороняє повторне залучення спеціаліста, але ОСОБА_16 все ж було залучено до участі у цьому кримінальному провадженні. Крім того, захисник ОСОБА_12 стверджував про порушення ч. 3 ст. 363 КПК через відсутність ухвали суду про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами і переходу до судових дебатів.

22.1. Заперечуючи проти наведених тверджень прокурор вказував на відсутність підстав для визнання доказів недопустимими, оскільки (а) порушення правил підслідності не є безумовною підставою для визнання доказів недопустимими, в той час як жодної конкретної обставини впливу такого порушення на права і свободи людини у скарзі не наведено, (б) спір про підслідність, який виник 18.11.2016, було вирішено постановою Генерального прокурора від 19.05.2017, і ключові докази обвинувачення мають об`єктивну природу та не залежать від того, який орган їх отримав, (в) у вироку детально обґрунтовано питання допустимості результатів НС(Р)Д, оформлення протоколів і дат їх передачі, (г) аудиторський звіт не належить до документів, доступ до яких можливий виключно на підставі судового рішення, а передоручення виконання ухвали про тимчасовий доступ іншим органам, ураховуючи віддаленість місця виконання, не є порушенням, (ґ) розбіжності в назвах файлів НС(Р)Д і датах створення дисків самі по собі не свідчать про монтаж.

22.2. В ухваленому вироку Вищий антикорупційний суд установив, що відсутні підстави для визнання доказів недопустимими, зважаючи на те, що: (1) скасування постанови від 10.05.2017 про визначення підслідності у кримінальному провадженні, за відсутності інших обставин, саме по собі не може розглядатися як безумовна та автоматична підстава для визнання недопустимими всіх доказів у період дії такої постанови; (2) процесуальні рішення прокурора (доручення, постанови про групи прокурорів тощо) мають суто організаційний і функціональний характер і не є доказами, оскільки не містять фактичних даних про обставини кримінального правопорушення та не використовуються на підтвердження або спростування причетності осіб до вчиненого злочину, а тому кримінальне процесуальне законодавство не передбачає процедури визнання цих рішень недопустимими доказами; (3) неповнота долучених додатків не свідчить про недопустимість чи недостовірність аудиторського звіту; (4) факт відрядження працівника органу, який надав консультаційний висновок, до НАБУ не свідчить автоматично про упередженість такого висновку або його недопустимість як джерела доказової інформації; (5) незгода з результатами проведеної експертизи та власна оцінка матеріалів не може бути підставою для визнання висновку експерта недопустимим доказом; (6) факт існування дисциплінарного провадження щодо експерта в іншому часовому та фактичному контексті не дає підстав автоматично ставити під сумнів належність, допустимість чи достовірність конкретного висновку; (7) порушення строку виконання тимчасового доступу до речей і документів не можуть свідчити про порушення прав і гарантій сторони захисту та бути підставою для визнання доказів недопустимими; (8) недотримання строку передачі прокурору протоколів за результатами проведених негласних заходів не свідчить про недопустимість результатів НС(Р)Д; (9) не зазначення у протоколі НС(Р)Д ідентифікаційних ознак і технічних характеристик засобів фіксації, які застосовувалися під час проведення процесуальної дії, не може вважатися істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та свідчити про наявність підстав для визнання недопустимими зафіксованих результатів цих дій; (10) судом не встановлено обставин, які свідчать про фальсифікацію записів, їх монтаж, зміну змісту чи інші істотні порушення, здатні поставити під сумнів достовірність отриманої інформації, зафіксованої в протоколах від 08.09.2016 і на компакт дисках МНІ DVD-R №6439 від 16.08.2016 та МНІ DVD-R №6444 від 16.08.2016.

22.3. За підсумками апеляційного перегляду колегія суддів не знайшла підстав для визнання доказів недопустимими.

22.4. Так, не допускається здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення (ч. 3 ст. 214 КПК).

22.4.1. Як встановлено у суді першої інстанції, 11.01.2016 до ЄРДР за № 42016040010000006 внесені відомості з попередньою правовою кваліфікацією ч. 4 ст. 191 КК із фабулою: протягом 2014-2015 років посадовими особами привласнено та розтрачено майно у великих розмірах шляхом зловживання службовими особами своїм службовим становищем (т. 12 а. с. 6).

18.10.2016 постановою прокурора військової прокуратури Південного регіону України у кримінальному провадженні №42016040010000006 кваліфікація дій з ч. 5 ст. 191 КК змінена на ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК, оскільки у ході досудового розслідування встановлено, що службові особи ДП « НВО «ПХЗ » упродовж 2013-2015 років, діючи за попередньою змовою групою осіб спільно з невстановленими на цей час службовими особами ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем », ТОВ « НВП «Зоря » та іншими, умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для себе та інших осіб, використовували своє службове становище всупереч інтересам служби, яке виявилось в організації постачання продукції ДП « НВО «ПХЗ » - вибухових матеріалів промислового призначення кінцевими споживачам (ПАТ « КЗК », ПАТ « ЦГЗК », підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ « Запорізький залізорудний комбінат » та іншим) через посередницькі комерційні структури - ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем », ТОВ « НВП «Зоря », унаслідок чого одержали для себе та інших осіб неправомірну вигоду на загальну суму 57,9 млн. грн у вигляді позитивної різниці між ціною постачання вибухових матеріалів виробником на користь посередників і ціною відпуску цієї ж продукції посередниками на користь кінцевих споживачів. Згідно з цією постановою відповідні зміни внесені до ЄРДР (т. 12 а. с. 97-98; т. 14 а. с. 18-19).

22.4.2. Тобто, первісна інформація, внесена до ЄРДР, не була повною, оскільки на момент її внесення не всі обставини можливого вчинення злочину були відомі, але надалі в ході проведення розслідування було уточнено кваліфікацію та встановлено цілий ряд подій, у зв`язку з якими й було висунуто обвинувачення ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у вчиненні фактично одного триваючого злочину, який, за версією сторони обвинувачення, стосувався реалізації продукції державного підприємства із залученням ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем », ТОВ « НВП «Зоря ».

22.4.3. Фактично відомості щодо вчинення злочину в зв`язку із залученням до реалізації продукції ДП « НВО «ПХЗ » посередників, первісно внесені до ЄРДР в якості короткого викладу обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (фабула), а після здобуття додаткових даних доповнені, стосувалися дій, які згодом були покладені в основу пред`явленого у цьому кримінальному правопорушенні обвинувачення. А той факт, що надалі уточнено кількість посередників і часові межі їх долучення до реалізації продукції тощо жодним чином не вказує на проведення досудового розслідування без внесення відомостей до ЄРДР.

22.4.4. Отже, зважаючи на те, що досудове розслідування від його початку і до завершення носить динамічний та змінюваний характер, що має наслідком зміну первинних обставин та їх правової кваліфікації, відповідний довід сторони захисту не знайшов свого підтвердження.

22.5. Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч. 1 ст. 84 КПК).

22.5.1. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК). Водночас процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду (ч. 1 ст. 110 КПК).

22.5.2. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 1 ст. 86 КПК). У свою чергу, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ч. 1 ст. 87 КПК).

22.5.3. Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: (1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; (2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; (3) порушення права особи на захист; (4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; (5) порушення права на перехресний допит (ч. 2 ст. 87 КПК).

22.5.4. Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №756/10060/17).

22.6. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками Вищого антикорупційного суду стосовно того, що проведення досудового розслідування військовою прокуратурою, а не НАБУ, не є підставою для автоматичного визнання недопустимими доказів, зібраних у ході цього розслідування. Процесуальні рішення прокурора (доручення, постанови про групи прокурорів тощо) дійсно мають суто організаційний і функціональний характер і не є доказами, оскільки не містять фактичних даних про обставини кримінального правопорушення та не використовуються на підтвердження або спростування причетності осіб до вчиненого кримінального правопорушення. Кримінальне процесуальне законодавство не передбачає процедури визнання цих рішень недопустимими доказами.

22.6.1. Судом першої інстанції у вироку наведено досить детальні мотиви, з огляду на які зібрані військовою прокуратурою докази та похідні від них не може бути визнано недопустимими. Стороною захисту не наведено та судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що здійснення досудового розслідування відповідним органом було спрямоване на обхід вимог закону, супроводжувалося порушенням гарантій, передбачених кримінальним процесуальним законодавством, або призвело до істотного обмеження прав учасників провадження. Правила й процедури, у відповідності до яких на той час досудове розслідування проводила військова прокуратура, є такими ж самими й урегульовані КПК, якими вони були й під час розслідувань, які проводили інші органи досудового розслідування, в т. ч. НАБУ. Обставин, які б ставили під сумнів походження доказів, покладених в основу вироку, їх надійність і достовірність, не встановлено.

22.6.2. Водночас Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду зауважує, що проведення розслідування органами досудового розслідування та здійснення процесуальними керівниками своїх повноважень, спрямованих на виконання завдань кримінального провадження, не може бути нівельоване фактично (1) тривалим існуванням спору про підслідність через, зокрема, бездіяльність Генерального прокурора України, який такий спір, котрий існував із 18.11.2016, вирішив лише 19.05.2017 (т. 16 а. с. 18-20), а також (2) спробою чинного на той час керівника САП перекласти відповідальність прокурорів САП за долю кримінального провадження і перспективи доведення розслідування в ньому до завершення у відповідності до одного з наведених у ч. 2 ст. 283 КПК варіантів розвитку подій на прокурорів військової прокуратури Південного регіону України (т. 16 а. с. 13-17). Якщо ОСОБА_35 , приймаючи постанову від 10.05.2017, вважав, що через невстановлення розміру шкоди відсутній склад злочину, який розслідували у межах кримінального провадження №42016040010000006, він повинен був закрити кримінальне провадження, а не, описавши в мотивувальній частині своєї постанови думку про недоліки проведеного розслідування, скасовувати постанову військового прокурора щодо визначення підслідності з посиланням на мотиви (т. 12 а. с. 124-126, 129-130, 139), які згідно з п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК можуть бути підставою для закриття кримінального провадження.

22.6.3. Орган досудового розслідування, здійснюючи збирання доказів, об`єктивно не міг передбачити подальше скасування постанови про визначення підслідності, тривале не вирішення спору про підслідність, так само як і не міг вплинути на процес реалізації або не реалізації відповідного рішення. Скасування постанови про визначення підслідності має наслідком припинення її дії на майбутнє, однак не зумовлює автоматичного нівелювання правових наслідків процесуальних дій, вчинених на її підставі до моменту такого скасування.

22.6.4. Зважаючи на наведене, за відсутності підстав для закриття кримінального провадження у військового прокурора прокуратури Південного регіону України не було альтернативи продовженню досудового розслідування, включно з рішеннями про доцільність продовження строку досудового розслідування.

22.6.5. Таким чином, орган досудового розслідування діяв у межах повноважень, передбачених КПК, незважаючи на те, коли слідчим/детективам стало відомо про те, що провадження підслідне іншому органу досудового розслідування. Протилежний висновок суперечив би позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеній у постанові від 31.08.2022 у справі №756/10060/17.

22.7. Стосовно доводу сторони захисту, що збирання доказів і направлення обвинувального акта відбулося поза межами строків досудового розслідування, оскільки його строк продовжувався не уповноваженим суб`єктом, а саме, прокурором, а не слідчим суддею, і всупереч вимогам КПК відповідні строки були продовжені на однаковий строк, чого процесуальний закон не дозволяє, то: (1) зміни до ст. 294 КПК, яка регулює загальні положення продовження строку досудового розслідування, в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в ЄРДР після введення в дію цих змін (з 15.03.2018); (2) на момент продовження строку досудового розслідування 19.12.2016 до 4 місяців, 16.02.2017 до 6 місяців, 29.03.2017 до 8 місяців, 16.06.2017 до 12 місяців діяла редакція ч. 2 ст. 294 КПК, яка передбачала, що якщо досудове розслідування злочину (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у п. 2 ч. 1 ст. 219 цього Кодексу, він може бути продовжений в межах строків, встановлених п. п. 2 і 3 ч. 3 ст. 219 КПК: а) до трьох місяців - керівником місцевої прокуратури; б) до шести місяців - керівником регіональної прокуратури або його першим заступником чи заступником; в) до дванадцяти місяців - Генеральним прокурором України чи його заступниками.

22.7.1. Оскільки на кримінальне провадження №42016040010000006 від 11.01.2016 не поширюються вимоги щодо продовження строку досудового розслідування, передбачені ст. 294 КПК в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017, то доводи сторони захисту стосовно продовження строку досудового розслідування неуповноваженим суб`єктом, а саме прокурором, а не слідчим суддею, не знайшли свого підтвердження. Тобто збір доказів здійснювався в межах визначених КПК строків для проведення розслідування.

22.7.2. З цих же підстав, а також беручи до уваги правильно встановлені судом першої інстанції обставини, суд відхиляє твердження сторони захисту про направлення обвинувального акта до суду з пропуском визначених КПК строків.

22.8. Не знайшов свого підтвердження і довід сторони захисту стосовно необхідності визнання доказів, зібраних в ході проведених військовою прокуратурою тимчасових доступів без надання дозволу ухвалою слідчого судді та, як наслідок, недопустимими висновків судових економічних експертиз, в основу яких покладені такі докази. Адже: (1) ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 27.09.2016 у справі №522/18167/16-к надано тимчасовий доступ слідчим слідчої групи та прокурорам групи прокурорів з правом передоручення виконання ухвали іншими органами досудового розслідування або оперативному підрозділу (т. 19 а. с. 106); (2) відповідно до постанови від 27.09.2016 прокурора військової прокуратури Південного регіону України необхідність проведення тимчасового доступу іншим органом фактично обумовлена значною віддаленістю місця розташування органу досудового розслідування (м. Одеса) та місця виконання тимчасового доступу (м. Київ) (т. 19 а. с. 107-108); (3) аналогічного змісту постанова винесена 20.10.2016 для виконання тимчасового доступу до додатків аудиторського звіту (т. 19 а. с. 120-122).

22.9. Щодо визнання недопустимими доказами довідок спеціаліста ОСОБА_17 від 26.10.2020 і 27.10.2020 з мотивів складення спеціалістом, який по суті підмінив собою експерта, колегія суддів погоджується з Вищим антикорупційним судом , що: (1) зміст довідок фактично зводиться до аналізу договорів в частині зіставлення фінансових показників та здійснення на цій основі математичних розрахунків; (2) довідки не містять самостійних оціночних висновків щодо винуватості осіб, правової кваліфікації їх діянь чи остаточного конкретного розміру завданих збитків; (3) ОСОБА_17 має економічну освіту (т. 80 а. с. 119а), а тому володів необхідним обсягом знань для здійснення відповідних розрахунків на основі опрацювання фінансово-господарської документації; (4) довідки мають ознайомчий характер і наведені в них дані надалі були предметом експертних досліджень, за результатами яких експерти провели самостійний аналіз документації, здійснили арифметичні розрахунки та надали власні висновки щодо підтвердження чи спростування обставин, викладених у довідках; (5) довідки були оцінені судом у сукупності з іншими доказами у порядку ст. 94 КПК і не мали наперед визначального значення для суду; (6) розрахунок різниці між поставленою продукцією від ДП « НВО «ПХЗ » до посередників та подальшою її реалізацією до кінцевих споживачів було проведено за результатами експертних досліджень, які повно і всебічно досліджені під час судового розгляду.

22.10. Стосовно недопустимості як доказів, на думку сторони захисту, матеріалів проведення НС(Р)Д, то відповідні доводи колегія суддів також відхиляє. Суд першої інстанції правильно зазначив у вироку, що: (1) перевищення 24-годинного строку на передачу прокурором протоколу про проведення НС(Р)Д не має істотного впливу на права підозрюваного, зокрема й на можливості його захисту, а впливає виключно на оперативність досудового розслідування і своєчасність прийняття рішень прокурором, а тому не свідчить про недопустимість результатів цих НС(Р)Д; (2) не зазначення у протоколі НС(Р)Д ідентифікаційних ознак і технічних характеристик засобів фіксації, які застосовувалися під час проведення процесуальної дії, не може вважатися істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та свідчити про наявність підстав для визнання недопустимими зафіксованих результатів цих дій; (3) відображені у протоколах від 08.09.2016 відомості дозволяють встановити умовні частини протоколу, місце і час його складення, період проведення НС(Р)Д відповідно до ухвали слідчого судді, мобільний термінал зв`язку, а також особу, яка склала вказаний протокол; (4) розбіжність у датах проведення НС(Р)Д обумовлена специфікою здійснення комплексу заходів, пов`язаних із проведенням зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; (5) складені протоколи містять відомості про конкретний часовий проміжок зафіксованої інформації, які мають значення для кримінального провадження - з 14.07.2016 по 16.08.2016; (6) зазначення у протоколах загального часу, протягом якого здійснювалась фіксація, та конкретного проміжку, висвітленого в протоколі, не свідчить про суперечність чи недостовірність відомостей у цьому протоколі і не вказує на порушення порядку проведення слідчої дії; (7) аудіозаписи за результатами слідчої дії зафіксовані на компакт-дисках шляхом створення копії є електронними доказами - головною особливістю такого документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія; (8) формальний вигляд матеріального носія інформації не може свідчити про недостовірність чи спотворення зафіксованої інформації; (9) оскільки з аудиторського звіту від 21.09.2016 №01-10 вбачається, що ОСОБА_16 в якості Голови був в складі аудиторської групи ДКА (т. 20 а. с. 7) і на момент складення довідки від 15.07.2016 вже здійснював внутрішній аудит діяльності ДП « НВО «ПХЗ », а тому не мав повноважень бути залученим у рамках кримінального провадження як спеціаліст, суд першої інстанції не враховував і не посилався на довідку від 15.07.2016 для підтвердження чи спростування фактичних обставин, які мають значення для цього кримінального провадження; (10) відповідно до п. п. 4.5.1, 4.5.6 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом голови Служби безпеки України від 12.08.2005 №440, до державної таємниці належать відомості про номенклатуру, фактичну наявність спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки устаткування, апаратури, приладів, пристроїв, програмного забезпечення, препаратів та інших виробів, призначених (спеціально розроблених, виготовлених, запрограмованих або пристосованих) для негласного отримання інформації, що розкривають найменування, принцип дії чи експлуатаційні характеристики технічних засобів розвідки, спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки, призначених для здійснення та забезпечення оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, володіння якими дає змогу зацікавленій стороні впливати на її результати, що створює загрозу національним інтересам і безпеці.

22.11. Також колегія суддів вважає безпідставними й доводи сторони захисту щодо недопустимості в якості доказів висновків експертів та аудиторського звіту, оскільки твердження про їх недопустимість фактично стосуються незгоди з їх змістом та тим, яку оцінку їм в сукупності з іншими доказами, на думку сторони, надав суд.

22.12. Щодо доводу про відсутність ухвали про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перехід до дебатів, то ч. 3 ст. 363 КПК чи будь-яка інша норма кодексу не вимагає оформлення такого рішення окремим документом, а тому постановлення судом усно відповідних ухвал із занесенням про це записів до журналів судових засідань у період із 08.06.2026 й надалі, коли Вищий антикорупційний суд повертався зі стадії дебатів до дослідження доказів і знову переходив у дебати, не порушує вимог кримінального процесуального закону.

22.13. Тому суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для відступу від висновків Вищого антикорупційного суду щодо доводів про визнання доказів недопустимими, а також не встановив наявності таких порушень КПК, які істотно вплинули на результати розгляду, в т. ч. права чи законні інтереси сторони захисту.

(§4) Щодо виходу суду за межі пред`явленого обвинувачення

23. Захисник ОСОБА_11 стверджує про вихід суду за межі пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення, оскільки у вироку йдеться про визнання його винуватим за використання свого службового становища всупереч інтересам служби в 2011-2016 роках, у той час як в обвинувальному акті не йшлося про вчинення у 2016 році ним будь-яких дій у межах злочинної діяльності, а після 01.12.2015 конкретні дії щодо продовження договірних відносин із ТОВ « НВП «Зоря » та здійснення поставок у 2016 році ставляться у вину лише ОСОБА_8 .

23.1. Заперечуючи проти цих тверджень прокурор зазначив, що ОСОБА_7 висунуто обвинувачення не в підписанні окремих документів, а у вчиненні одного продовжуваного кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб, яке тривало у 2011-2016 роках, зважаючи в т. ч. на (а) наявну з ПАТ « КЗК » переписку, листи в межах якої направлялися від імені обвинуваченого в серпні-вересні 2016, (б) забезпечення ОСОБА_7 продовження договорів з посередником через укладення ним 01.12.2015 від імені державного підприємства з ТОВ « НВП «Зоря » додаткової угоди №7 до договору №900-147215 і додаткової угоди №3 до договору №901-147415, якими строк дії цих договорів продовжений до 01.02.2016, після чого ОСОБА_8 01.02.2016 продовжив їх до 31.12.2016 й саме згідно з ними у 2016 здійснювались поставки.

23.2. З приводу наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що: (1) суд не надає кримінально-правової оцінки діям ОСОБА_7 протягом липня-грудня 2015 року в частині подій, які були предметом судового розгляду при ухваленні вироку від 07.07.2023 у справі №425/3312/17, та не вирішує питання щодо його винуватості/невинуватості, проте їх дослідження і опис є необхідним для з`ясування повної картини інкримінованої злочинної діяльності, механізму її реалізації, способу взаємодії між учасниками, послідовності їхніх дій, ролі кожного із них, а також причинно-наслідкових зв`язків між окремими епізодами, що становлять єдиний злочинний механізм; (2) у цьому кримінальному провадженні предмет доказування охоплює значно ширший період часу, більше коло осіб та сукупність взаємопов`язаних діянь і за таких умов окремі епізоди, які вже були предметом судового розгляду в іншому провадженні, виступають не як самостійний предмет кримінально-правової оцінки, а як складові єдиного фактичного контексту, без дослідження якого неможливо належним чином встановити всі обставини кримінального правопорушення, що є предметом цього судового розгляду; (3) дослідження судом обставин, що були встановлені вироком в іншому кримінальному провадженні, не означає повторного притягнення особи до кримінальної відповідальності, а є процесуально необхідним засобом встановлення загального механізму вчинення інкримінованої злочинної діяльності, яка за своїм змістом охоплює ширший комплекс взаємопов`язаних дій, ніж ті, що були предметом попереднього судового розгляду; (4) фактичні обставини, охоплені періодом з 01.12.2015 по 11.2016, підлягають загальній самостійній оцінці у межах цього кримінального провадження, оскільки не були предметом судового розгляду та правової оцінки під час ухвалення вироку від 07.07.2023.

23.3. За підсумками апеляційного перегляду колегія суддів, виходячи із наведеного нижче, вважає, що при ухваленні оскаржуваного вироку суд першої інстанції не вийшов за межі обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_7 .

23.4. Надаючи відповідну оцінку суд апеляційної інстанції враховує, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею (ч. 1 ст. 337 КПК).

23.5. Застосовуючи наведений підхід до обставин цієї справи колегія суддів ураховує наступні факти, згідно з якими:

23.5.1. у даному кримінальному провадженні ОСОБА_8 пред`явлено обвинувачення в тому, що, він протягом 2011-2016 років, перебуваючи на посаді Генерального директора ДП « НВО «ПХЗ » - головного конструктора ракетних двигунів на твердому паливі, умисно використав своє службове становище всупереч інтересам служби з метою одержання неправомірної вигоди для інших юридичних осіб - ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем », ТОВ « НВП «Зоря », шляхом: (1) безпосереднього підписання договору поставки від 17.08.2011 №269711 (з додатковою угодою від 20.08.2011 та специфікацією №1 від 17.08.2011), договору на поставку продукції від 29.12.2014 №200315 (зі специфікаціями №1 від 29.12.2014, №2 від 20.01.2015), специфікацій №3 від 01.01.2016, №4 від 22.03.2016, №5 від 01.06.2016 до Договору поставки від 23.06.2015 №900-147215, специфікацій №3 від 22.03.2016, №4 від 01.09.2016 до Договору поставки від 23.06.2015 №901-147415; (2) впливу на директора комерційного ДП « НВО «ПХЗ » ОСОБА_7 , у вигляді надання відповідних інструкцій та вказівок на підписання додаткових угод від 01.01.2012, від 01.10.2012, від 05.03.2013, від 14.11.2013, від 16.06.2014 та специфікацій №4 від 01.04.2012, №5 від 01.08.2012, №7 від 21.03.2013, №9 від 01.07.2013, №10 від 01.10.2013, №11 від 01.01.2014, №12 від 01.04.2014, №14 від 16.06.2014, №15 від 19.06.2014, №15/1 від 02.09.2014, №17 від 22.09.2014 до Договору поставки №269711 від 17.08.2011, від 29.12.2014 №200315, Специфікацій №3 від 07.04.2015, №4 від 23.04.2015 до Договору на поставку продукції від 29.12.2014 №200315, Договору поставки від 23.06.2015 №900-147215 (з додатковими угодами від 23.07.2015, від 31.07.2015, від 01.09.2015, від 01.10.2015, від 01.11.2015, від 30.11.2015, від 01.12.2015 та специфікаціями №1 від 23.06.2015 та №2 від 01.11.2015), Договору поставки від 23.06.2015 №901-147415 (з додатковими угодами №1 від 11.09.2015, №2 від 01.11.2015, №3 від 01.12.2015 та специфікаціями №1 від 23.05.2015 та №2 від 01.11.2015), листів про відпускні ціни на продукцію ДП « НВО «ПХЗ » та інших документів, що мало наслідком укладення не прямих договорів поставки з безпосередніми кінцевими споживачами, а укладення ДП « НВО «ПХЗ » договорів поставки промислових вибухових речовин власного виробництва з посередницькими структурами ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем » та ТОВ « НВП «Зоря », не ліцензованими для поводження з такими речовинами (т. 1 а. с. 1б-58);

23.5.2. ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що він протягом 2011-2016 років, обіймаючи посаду директора комерційного ДП « НВО «ПХЗ », умисно використав своє службове становище всупереч інтересам служби з метою одержання неправомірної вигоди для інших юридичних осіб - ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем », ТОВ « НВП «Зоря », шляхом безпосереднього підписання: (1) додаткових угод від 01.01.2012, від 01.10.2012, від 05.03.2013, від 14.11.2013, від 16.06.2014 та специфікацій №4 від 01.04.2012, №5 від 01.08.2012, №7 від 21.03.2013, №9 від 01.07.2013, №10 від 01.10.2013, №11 від 01.01.2014, №12 від 01.04.2014, №14 від 16.06.2014, №15 від 19.06.2014, №15/1 від 02.09.2014, №17 від 22.09.2014 до Договору поставки №269711 від 17.08.2011, від 29.12.2014 №200315; (2) специфікацій №3 від 07.04.2015, №4 від 23.04.2015 до Договору на поставку продукції від 29.12.2014 №200315; (3) листів про відпускні ціни на продукцію ДП « НВО «ПХЗ »; (4) інших документів, які у своїй сукупності мали наслідком укладення не прямих договорів поставки з безпосередніми кінцевими споживачами, а укладення ДП « НВО «ПХЗ » договорів поставки промислових вибухових речовин власного виробництва з посередницькими структурами ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем » та ТОВ « НВП «Зоря », не ліцензованими для поводженням з такими речовинами (т. 1 а. с. 1б-58).

Крім того, описуючи події, покладені в основу обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_7 , в обвинувальному акті сторона обвинувачення зазначає, що у подальшому, 01.12.2015, ОСОБА_7 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_4 , продовжуючи реалізовувати спільний з ОСОБА_8 злочинний умисел направлений на реалізацію вибухових речовин промислового призначення у січні 2016 року не безпосередньо кінцевим споживачам (гірничо-збагачувальними комбінатами) на більш економічно вигідних для ДП « НВО «ПХЗ » умовах, а посереднику - ТОВ « НВП «Зоря », діючи умисно, протиправно, відповідно до одержаних від ОСОБА_36 вказівок, на виконання спільного злочинного плану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді одержання ТОВ « НВП «Зоря », неправомірної вигоди за рахунок зменшення економічної вигоди та недоотримання ДП « НВО «ПХЗ » прибутків, на підставі довіреності від 30.12.2014 №25/2567-232, уклав від мені ДП « НВО «ПХЗ » з ТОВ « НВП «Зоря » в особі директора комерційного ОСОБА_37 , Додаткову угоду №7 від 01.12.2015 до Договору від 23.06.2015 №900-147215 та Додаткову угоду №3 від 01.12.2015 до Договору від 23.06.2015 №901-147415, пунктами 10.1 яких було визначено продовжити строк дії Договорів до 01.02.2016, створивши підстави для продовження реалізації схеми вибухових речовин гірничо-збагачувальними комбінатами, як кінцевим споживачам, через посередника (т. 1 а. с. 49).

23.5.3. Водночас в оскаржуваному вироку судом першої інстанції дійсно не надавалося кримінально-правової оцінки діям ОСОБА_7 протягом липня-грудня 2015 року в частині подій, які були предметом судового розгляду при ухваленні вироку від 07.07.2023 у справі №425/3312/17, та не вирішувалося питання щодо його винуватості/невинуватості. Натомість зазначено, що фактичні обставини, охоплені періодом з 01.12.2015 по листопад 2016 року, підлягають загальній самостійній оцінці у межах цього кримінального провадження, оскільки не були предметом судового розгляду та правової оцінки під час ухвалення вироку від 07.07.2023.

Згаданим вироком від 07.07.2023 ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він обіймаючи посаду директора комерційного ДП « НВО «ПХЗ », використав своє службове становище всупереч інтересам служби, уклавши протягом 2015 року договори поставки вибухових речовин промислового призначення №900-147215, №901-147415 від 23.06.2015 не безпосередньо з кінцевими споживачами (гірничо-збагачувальними комбінатами) на більш економічно вигідних для ДП « НВО «ПХЗ » умовах, а з посередником (ТОВ « НВП «Зоря »), усвідомлюючи таким чином, що останнім продукція буде реалізовуватися кінцевим споживачам по значно вищим цінам, але відвантаження продукції ДП « НВО «ПХЗ » безпосередньо буде здійснюватися на склади кінцевих споживачів, а не посереднику. Внаслідок таких дій, як зазначив суд: (1) ТОВ « НВП «Зоря » за рахунок різниці в ціні придбання і подальшого продажу вироблених ДП « НВО «ПХЗ » вибухових речовин промислового призначення одержала неправомірну вигоду в сумі 7 062 883,96 грн, а ДП « НВО «ПХЗ » спричинено тяжкі наслідки у вигляді збитків на вказану суму; (2) вказані дії здійснювалися протягом липня-грудня 2015 року і полягали у : (а) підписанні ОСОБА_7 специфікації №1 від 23.06.2015 до договору №900-147215 від 23.06.2015, специфікації №1 від 23.06.2015 до договору №901-147415 від 23.06.2015, специфікації №2 від 01.11.2015 до договору №900-147215 від 23.06.2015, специфікації №2 від 01.11.2015 до договору №901-147415 від 23.06.2015; (б) відмові або наданні від імені ДП « НВО «ПХЗ » цінових пропозицій про відпускні ціни на вибухові матеріали, які були вищими, ніж ті, які надавали посередницькі структури, зокрема, ТОВ « НВП «Зоря », змушуючи таким чином споживачів продукції закуповувати її у посередницької структури; (в) укладенні низки тотожних додаткових угод до договорів поставки №900-147215 від 23.06.2015 і №901-147415 від 23.06.2015, метою яких була пролонгація дії попереднього договору та можливості відстрочки платежу на 7 банківських днів після поставки товару.

23.5.4. Зважаючи на наведені норми та встановлені факти колегія суддів вважає, що у вироку Вищого антикорупційного суду від 07.07.2023 в справі №425/3312/17 щодо ОСОБА_7 предметом судового розгляду були відносини ДП « НВО «ПХЗ » з ТОВ « НВП «Зоря », а саме: (а) договір поставки вибухових речовин промислового призначення №900-147215 від 23.06.2015 з специфікаціями №1 від 23.06.2015 та №2 від 01.11.2015; (б) договір поставки вибухових речовин промислового призначення №901-147415 від 23.06.2015 з специфікаціями №1 від 23.06.2015 та №2 від 01.11.2015, в той час як в оскаржуваному вироку у цій справі №991/1821/23 судом надано оцінку дій ОСОБА_7 щодо укладення Додаткових угод №7 від 01.12.2015 до Договору від 23.06.2015 №900-147215 і №3 від 01.12.2015 до Договору від 23.06.2015 №901-147415.

23.6. Таким чином, пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення охоплювало в т. ч. період з грудня 2015 по 21.11.2016, оскільки в обвинувальному акті в цьому кримінальному провадженні йшлося про те, що саме підписання ним 01.12.2015 від імені державного підприємства з ТОВ « НВП «Зоря » додаткової угоди №7 до договору №900-147215 і додаткової угоди №3 до договору №901-147415 [підписання яких не інкримінувалося йому як обвинувачення, за яке його засуджено у справі №425/3312/17] дозволило ОСОБА_8 01.02.2016 продовжив дію вказаних договорів до 31.12.2016 й відповідно саме згідно з ними у 2016 здійснювались поставки. Тобто, ухвалюючи вирок, Вищий антикорупційний суд не вийшов за межі пред`явленого обвинувачення.

( §5) Щодо множинності злочинів

24. Захисники зазначали про помилковість висновків суду щодо того, що обвинувачення стосується вчинення одного продовжуваного злочину, а не декількох самостійних кримінальних правопорушень.

24.1. Прокурор вказав, що в цій справі йшлося про продовжуваний злочин, зважаючи на сім взаємопов`язаних обставин, які вказують на послідовну зміну посередників у межах однієї схеми з тим самим механізмом, тими самими учасниками та тією самою метою й однією датою, коли закінчилося вчинення злочину.

24.2. У вироку суд дійшов висновку про вчинення одного продовжуваного злочину, інкримінованого обвинуваченим, а не декількох, адже досліджені під час судового розгляду докази свідчать, що дії ОСОБА_8 і ОСОБА_7 охоплювалися єдиним протиправним умислом, який виразився у послідовному вчиненні взаємопов`язаних дій для досягнення одного протиправного результату. Про існування єдиного умислу та безперервний характер протиправної діяльності, на думку колегії суддів Вищого антикорупційного суду, свідчить сукупність таких обставин: (1) договірні відносини з посередницькими структурами послідовно змінювали одні одних протягом тривалого періоду (2011-2016) без істотних часових проміжків, забезпечуючи безперервність реалізації єдиного механізму ( ТОВ « Укрспецхім » - ТОВ « Укрспецхем » - ТОВ « НВП «Зоря »); (2) виникнення нових договірних відносин не суперечило попереднім договорам з іншими посередниками та не змінювало способу реалізації продукції, а забезпечувало продовження вже існуючої моделі взаємодії; (3) реалізація продукції відбувалась за єдиним узгодженим механізмом - ДП « НВО «ПХЗ » продавало продукцію посереднику за нижчою ціною, ніж та, за якою вона надалі реалізовувалась кінцевим споживачам; (4) жодна із посередницьких структур не виконувала господарської ролі в процесі поставки, оскільки її відвантаження кінцевим споживачам та охорона здійснювалась безпосередньо силами державного підприємства; (5) ДП « НВП «ПХЗ » наділяло всіх посередників однаковим статусом офіційного дилера, про що інформувалися кінцеві споживачі у відповідь на їх листи щодо можливості прямої співпраці; (6) договірний процес здійснювався за участю одних і тих самих службових осіб - ОСОБА_8 і ОСОБА_7 , які послідовно підписували договори, додаткові угоди та специфікації; (7) протягом договірних відносин з трьома посередниками відсутні будь-які спроби вжиття реальних заходів для відновлення прямої реалізації продукції державним підприємством.

24.3. З наведеним в оскаржуваному вироку висновком суд апеляційної інстанції погоджується, але за винятком як у частині періоду вчинення та кількості залучених посередників. Адже, єдиний механізм вчинення інкримінованих ОСОБА_7 і ОСОБА_8 дій як злочину охоплював лише взаємовідносини ДП « НВО «ПХЗ » з двома посередниками [ ТОВ « Укрспецхім » - ТОВ « Укрспецхем »] у 2011-2015 роках і не стосувався 2016 року й третього посередника [ТОВ « НВП «Зоря »], в частині взаємовідносин державного підприємства з яким ознак складу кримінального правопорушення за підсумками апеляційного перегляду не встановлено (цей висновок щодо обґрунтованості є в наступному параграфі під §7).

24.4. Надаючи відповідну оцінку доводам сторони захисту, суд апеляційної інстанції виходить із того, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння (ч. 2 ст. 4 КК).

24.4.1. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності (ч. 3 ст. 4 КК).

24.4.2. Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності (ч. 1 ст. 5 КК).

24.4.3. Тобто до події, факту застосовується той закон, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення ч. 1 ст. 5 КК є винятком із правила, визначеного ст. 4 КК, і обумовлені тим, що згідно із міжнародними конвенціями не може накладатися покарання більш тяжке, ніж те, яке могло бути застосоване у той час, коли злочин було вчинено, а якщо після вчинення злочину законом встановлюється більш легке покарання, дія цього закону поширюється на цю особу (постанова Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №220/1260/20).

24.5. Повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу (ч. 1 ст. 32 КК). Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного кримінального правопорушення, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об`єднаних єдиним кримінально протиправним наміром (ч. 2 ст. 32 КК).

24.5.1. За своїм визначенням «триваюче правопорушення» - це вид злочину, який вчиняється протягом певного періоду часу. Коли особі висувається обвинувачення у вчиненні триваючого правопорушення, принцип правової визначеності вимагає, щоб діяння, які становлять таке правопорушення і тягнуть за собою кримінальну відповідальність особи, були чітко викладені в обвинувальному акті. У рішенні національного суду має бути чітко зазначено, що засудження та призначення покарання особі ґрунтуються на встановленні того, що стороною обвинувачення доведено наявність усіх складових елементів триваючого правопорушення (п. 33 рішення ЄСПЛ у справі « Ecer and Zeyrek v. Turkey» від 27.02.2001, заяви №29295/95 та №29363/95).

24.5.2. Продовжуваний злочин це діяння, ознаки якого передбачені однією статтею або частиною статті КК і складається з двох або більше тотожних злочинних дій, що мають єдиний злочинний намір (єдиний умисел та загальну мету) і утворюють у своїй сукупності єдиний злочин (постанова Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №607/483/19).

24.5.3. При триваючому злочині особа вчиняє один раз певну дію і впродовж тривалого часу перебуває безперервно в злочинному стані. Для цього виду злочинів характерним є неспівпадіння моменту закінчення складу злочину і моменту фактичного завершення протиправних дій. У поняття «час вчинення триваючого злочину» має включатися увесь проміжок часу, протягом якого особа безперервно вчиняла триваюче діяння на стадії закінченого злочину. Завершення триваючого злочину - це день його припинення за волею або всупереч волі винного, в тому числі викриття особи у вчиненні злочину ( постанова Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №220/1260/20).

24.6. Оскільки в ході апеляційного перегляду було з`ясовано, що, як правильно встановив суд першої інстанції, перший договір у межах схеми реалізації продукції через посередників ДП « НВО «ПХЗ » було укладено 17.08.2011 з ТОВ « Укрспецхім » (т. 23 а. с.109-112, 124-127; т. 36 а. с. 69-72), а останньою датою поставки, здійсненої в ході взаємовідносин із ТОВ « Укрспецхем », відповідно до накладної №173 за договором №558 було 25.06.2015 (т. 80 а. с. 284/ див. підп. 2.6.9 п. 2.6 вироку), то відповідний день слід вважати датою закінчення вчинення кримінального правопорушення.

24.7. Суд апеляційної інстанції, ураховуючи наведену практику ЄСПЛ та Верховного Суду, погоджується, що наявність зазначених у вироку ознак (див. підп. 24.2. п. 24 цієї ухвали), характерних для дій, покладених в основу пред`явленого обвинувачення в цьому кримінальному провадженні вказує на те, що йдеться про вчинення не декількох, а одного продовжуваного злочину. Адже, у всіх випадках потерпілим є ДП « НВО «ПХЗ », механізм вчинення злочину був однаковим і реалізовувався безперервно, а змінювалися лише дати та номери договорів, додаткових угод до них, специфікацій і накладних, й у 2014 ТОВ « Укрспецхім » замінено на ТОВ « Укрспецхем », хоча від імені зазначеного товариства діяла та сама Особа-1, що й діяла до того від імені ТОВ « Укрспецхім », й усі тотожні діяння обвинувачених були об`єднані єдиним злочинним наміром.

24.8. Отже, пред`явлене у цьому кримінальному провадженні обвинувачення стосується вчинення не декількох самостійних кримінальних правопорушень, а одного продовжуваного злочину.

(§6) Щодо повторного засудження за один і той самий злочин

25. Також в апеляційних скаргах стверджувалося про те, що оскаржуваним вироком обвинуваченого ОСОБА_7 повторно притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, за який його вже було раніше засуджено вироком у справі №425/3312/17.

25.1. Прокурор заперечив проти цього доводу, зазначивши про відсутність «повторного засудження» ОСОБА_7 , так як у вироку вказано, що суд не дає оцінки діям ОСОБА_7 протягом липня-грудня 2015 в частині подій, які були предметом розгляду при ухваленні вироку 07.07.2023 у справі №425/3312/17.

25.2. Вищим антикорупційним судом з приводу наведеного доводу у вироку зазначено, що ОСОБА_7 повторного до кримінальної відповідальності не притягують у межах цієї справи, адже дослідження судом обставин, що були встановлені вироком в іншому кримінальному провадженні, не означає повторного притягнення особи до кримінальної відповідальності, а є процесуально необхідним засобом встановлення загального механізму вчинення інкримінованої злочинної діяльності, яка за своїм змістом охоплює ширший комплекс взаємопов`язаних дій, ніж ті, що були предметом попереднього судового розгляду, й фактичні обставини, охоплені періодом з 01.12.2015 по 11.2016, підлягають загальній самостійній оцінці у межах цього кримінального провадження, оскільки не були предметом судового розгляду та правової оцінки під час ухвалення вироку від 07.07.2023.

25.3. Надаючи оцінку наведеному колегія суддів виходить із того, що у рішенні по справі « Sergey Zolotukhin v. Russia» від 10.02.2009, заява №14939/03, ЄСПЛ зазначив, що ст. 4 Протоколу №7 слід розуміти як таку, що забороняє переслідування або судовий розгляд щодо другого обвинувачення, якщо воно ґрунтується на тотожних фактах або фактах, які є по суті тими самими (див. п. 82).

25.3.1. Гарантія, закріплена у ст. 4 Протоколу №7, набуває значення в момент початку нового кримінального переслідування, якщо попереднє рішення про виправдання або засудження вже набрало законної сили (res judicata). У такому разі наявні матеріали обов`язково включатимуть рішення, яким завершилося перше «кримінальне провадження», а також перелік обвинувачень, висунутих проти заявника в межах нового провадження. Зазвичай ці документи містять виклад фактів, що стосуються як правопорушення, за яке заявника вже було притягнуто до суду, так і правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують тепер. Такий виклад фактів є належною відправною точкою для вирішення питання про те, чи були факти в обох провадженнях ідентичними або по суті однаковими. Суд наголошує: не має значення, які саме частини нових обвинувачень будуть зрештою підтверджені, а які - відхилені в ході подальшого провадження, оскільки ст. 4 Протоколу №7 містить гарантію саме проти повторного притягнення особи до суду (або ризику такого притягнення) у межах нового провадження, а не заборону на винесення другого вироку - чи то обвинувального, чи то виправдувального (див. п. 83).

25.3.2. Тому дослідження суду має зосередитися на тих фактах, що становлять сукупність конкретних фактичних обставин за участю одного й того ж обвинуваченого, які нерозривно пов`язані між собою в часі та просторі й існування яких необхідно довести для винесення обвинувального вироку або порушення кримінального провадження (див. п. 84).

25.3.3. Обставини, що стали підставою для притягнення заявника до адміністративної відповідальності, стосувалися порушення громадського порядку, яке виразилося у вживанні нецензурної лайки на адресу співробітників поліції - пані Y. та капітана S., а також у штовханні останнього. Ці самі обставини лягли в основу обвинувачення за ст. 213 Кримінального кодексу, згідно з яким заявник порушив громадський порядок, вживаючи нецензурну лайку, погрожуючи капітану S. насильством і чинячи йому опір. Таким чином, фактичні обставини у двох провадженнях різнилися лише одним елементом - погрозою застосування насильства, про яку в першому провадженні не йшлося. Відповідно, ЄСПЛ дійшов висновку, що кримінальне обвинувачення за ст. 213 § 2 (b) повністю охоплювало фактичні обставини правопорушення, передбаченого ст. 158 КУПАП; і навпаки - правопорушення у вигляді «дрібного хуліганства» не містило жодних елементів, яких не було б у складі правопорушення «хуліганство». Отже, для цілей ст. 4 Протоколу №7 фактичні обставини обох правопорушень слід вважати по суті тими самими. Як суд уже зазначав вище, фактичні обставини двох правопорушень є єдиним критерієм для їх порівняння, а тому довід Уряду про те, що ці правопорушення були різними з огляду на тяжкість передбаченого за них покарання, не має значення для розгляду цієї справи (див. п. 97).

25.4. Із вироку Вищого антикорупційного суду від 07.07.2023 у справі №425/3312/17 вбачається, що ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, а саме в тому, що він, обіймаючи посаду директора комерційного ДП « НВО «ПХЗ », використав своє службове становище всупереч інтересам служби, уклавши протягом 2015 року договори поставки вибухових речовин промислового призначення №900-147215 і №901-147415 від 23.06.2015 не безпосередньо з кінцевими споживачами (гірничо-збагачувальними комбінатами) на більш економічно вигідних для ДП « НВО «ПХЗ » умовах, а з посередником (ТОВ « НВП «Зоря »), усвідомлюючи таким чином, що (1) продукція буде реалізовуватися кінцевим споживачам по значно вищим цінам, (2) відвантаження продукції ДП « НВО «ПХЗ » безпосередньо буде здійснюватися на склади кінцевих споживачів, а не посереднику. Як зазначено у цьому вироку: (1) внаслідок таких дій ТОВ « НВП «Зоря » за рахунок різниці в ціні придбання і подальшого продажу вироблених ДП « НВО «ПХЗ » вибухових речовин промислового призначення одержала неправомірну вигоду в сумі 7 062 883,96 грн, а ДП « НВО «ПХЗ » спричинено тяжкі наслідки у вигляді збитків на вказану суму; (2) вказані дії здійснювалися протягом липня-грудня 2015 року і полягали у: (а) підписанні ОСОБА_7 специфікації №1 від 23.06.2015 до договору №900-147215 від 23.06.2015, специфікації №1 від 23.06.2015 до договору №901-147415 від 23.06.2015, специфікації №2 від 01.11.2015 до договору №900-147215 від 23.06.2015, специфікації №2 від 01.11.2015 до договору №901-147415 від 23.06.2015; (б) відмові або наданні від імені ДП « НВО «ПХЗ » цінових пропозицій про відпускні ціни на вибухові матеріали, які були вищими, ніж ті, які надавали посередницькі структури, зокрема, ТОВ « НВП «Зоря », змушуючи таким чином споживачів продукції закуповувати її у посередницької структури. Крім того, відповідне обвинувачення стосувалося укладення низки тотожних додаткових угод до договорів поставки №900-147215 від 23.06.2015 і №901-147415 від 23.06.2015, метою яких була пролонгація дії попереднього договору та можливості відстрочки платежу на 7 банківських днів після поставки товару.

25.4.1. Водночас у цій справі (№991/1821/23) ОСОБА_7 не інкримінуються ті самі діяння, за які його засуджено вироком у справі №425/3312/17 (див. підп. 11.2.2. п. 11 цієї ухвали). Єдине, що пов`язує пред`явлене йому обвинувачення по справі №991/1821/23 з обвинуваченням, яке визнане доведеним щодо нього у справі №425/3312/17, це висновок (правова оцінка) суду першої інстанції, наведена у вироку від 12.08.2026 у кримінальному провадженні №42016040010000006), стосовно того, що діяння - продаж в 2011-2016 роках ДП « НВО «ПХЗ » своєї продукції через посередників ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем », ТОВ « НВП «Зоря », є вчиненням не декількох окремих злочинів, а одного продовжуваного злочину, дії в межах якого були об`єднані єдиним умислом.

25.4.2. Враховуючи наведене й те, що колегія суддів суду апеляційної інстанції у цій справі пред`явлене обвинувачення щодо договорів ДП « НВО «ПХЗ » із ТОВ « НВП «Зоря » (див. підп. 11.2.1. п. 11 цієї ухвали), продовження дії яких на 2016 рік уможливило підписання ОСОБА_7 інших документів [01.12.2015 від імені державного підприємства з ТОВ « НВП «Зоря » додаткової угоди №7 до договору №900-147215 і додаткової угоди №3 до договору №901-147415 дало можливість ОСОБА_8 01.02.2016 продовжити дію договорів до 31.12.2016 й відповідно саме згідно з ними у 2016 здійснювати поставки], взагалі не вважає злочином, тобто і залучення ТОВ « НВП «Зоря » в якості посередника до реалізації державним підприємством амоніту й грамоніту не розцінює як безпідставне (цей висновок обґрунтовано в наступному параграфі під §7), підстав вважати повторним засудженням ОСОБА_7 за той самий злочин не має.

25.4.3. Тобто, на відміну від фактів у справі Sergey Zolotukhin v. Russia в цій справі обвинувачення ОСОБА_7 (конкретні інкриміновані дії) стосувалося різних, хоч і подібних та частково - через суть обвинувачення ОСОБА_8 пов`язаних між собою подій.

25.4.4. Надаючи саме таку оцінку ситуації [прокурор пов`язані між собою події штучно розділив на два окремі обвинувачення, направлені ним до суду в різний час], колегія суддів враховує й те, що вона наразі як суд апеляційної інстанції розглядає справу №991/1821/23, в той час як із доступної в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації відомо, що справа №425/3312/17 знаходиться на розгляді у суді касаційної інстанції. Тому питання співвідношення цих судових рішень може бути вирішене Верховним Судом, до повноважень якого належить забезпечення єдності судової практики.

25.5. Отже, принцип Non bis in idem судом першої інстанції при ухваленні вироку в цій справі, враховуючи, що пред`явлені обвинувачення не дублювалися, а взаємодоповнювалися, не порушено.

(§7) Щодо відсутності в діях обвинувачених складу інкримінованих правопорушень

26. Сторони захисту доводили, що у діях обвинувачених відсутні об`єктивна та суб`єктивна сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК, оскільки: (1) не встановлено в їх діях конкретного використання службового становища всупереч інтересам служби, зважаючи на (а) невмотивованість висновку суду про порушення обвинуваченими службових обов`язків, адже не зазначено, які саме положення порушені й у чому саме полягало таке порушення, (б) економічну вигідність ДП « НВО «ПХЗ » співпраці з ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем », ТОВ « НВП «Зоря » в питанні реалізації через них як посередників вибухових матеріалів промислового призначення [потреба реалізації в такий спосіб була обумовлена необхідністю залучення коштів ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем » для оплати за вироблений амоніт і грамоніт й перекладення на ці товариства ризиків неможливості збуту продукції внаслідок конкуренції та нестабільних договірних відносин (потреби щоквартально брати участь у тендерах, під час яких покупці намагалися придбати продукцію якомога дешевше), й ризиків несвоєчасних розрахунків за неї кінцевими споживачами, а також ураховуючи залежність від них як постачальників сировини - селітри; реалізація виробленої продукції через ТОВ « НВП «Зоря » як монополіста-виробника тротилу обумовлена необхідністю домовитись, щоб це товариство не підвищувало ціни на сировину для виробництва амоніту й грамоніту; відсутні докази готовності кінцевих споживачів купувати продукцію безпосередньо у виробника; валова рентабельність завдяки співпраці з посередниками перевищувала заплановану], (в) прийняття відповідних рішень про відбір контрагентів не індивідуально обвинуваченими, а колективно (суд не врахував обсягу перевірки, яка передбачала внутрішні погодження укладення цих договорів різними підрозділами ДП « НВО «ПХЗ »); (2) не доведено «підконтрольності» суб`єктів господарювання, з якими були укладені договори, обвинуваченому ОСОБА_8 ; (3) шкоди не завдано, так як ціни від перепродажу продукції посередниками не можна ототожнювати зі збитками, ураховуючи (а) невстановлення судом ринкової вартості продукції, (б) відсутність прямих договорів зі споживачами за відповідною ціною, за якою відпуск здійснювався посередникам, (в) безпідставне взяття судом до уваги висновків експертів сторони обвинувачення, які не стверджували категорично, що наявні збитки, а лише описали ймовірні наслідки здійснення економічної діяльності без залучення посередників, (г) невідповідність висновку експерта №1041/07701 від 30.08.2017 за результатами судово-економічної експертизи вимогам Інструкції та наведення у ньому висновків, які виходять за межі завдань такої експертизи, (ґ) неналежність і недопустимість як доказу аудиторського звіту ДКАУ, (д) не віднесення коштів підприємства до бюджетних коштів, (е) неврахування, що реалізація посередником товару дорожче ніж він придбав у виробника не перетворює отриманий ним прибуток на неправомірну вигоду; (4) відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями обвинувачених та наслідками; (5) умисел не доведено, у т. ч. зважаючи на (а) відсутність записів розмов, які б доводили умисел ОСОБА_7 на вчинення злочину, але з одночасною наявністю розмов, у яких він зазначав, що не пам`ятає чому ціни для тендеру були вищими ніж для посередників, (б) відсутність доказів попередньої змови з ОСОБА_8 через недоведеність існування у ОСОБА_7 попередніх домовленостей, (в) помилкову оцінку продовження господарських відносин з посередниками у 2016 році як продовження умислу ОСОБА_7 , який жодних документів у 2016 не підписував; (6) доводи, що (а) наявний мотив у ОСОБА_8 у вироку взагалі не зазначені, (б) переказ 190 661,00 грн ОСОБА_7 не був винагородою від ТОВ « Укрспецхім » і захист не зобов`язаний доводити відношення такого перерахування до повернення особистої заборгованості, (в) є ознаки корупційної чи корисливої складової в діях ОСОБА_8 помилкові, так як між ДП « НВО «ПХЗ » і ТОВ « Укрспецхем » мали місце суперечки, які вирішувалися в судах, тобто корисливий мотив відсутній; (7) не враховано судом доводи щодо ознак «замовності» справи відносно ОСОБА_8 , адже не зрозуміло чому щодо керівництва ТОВ « НВП «Зоря » розслідування не здійснювалося.

26.1. Сторона обвинувачення стверджувала про наявність у діях обвинувачених складу кримінальних правопорушень, що їм інкримінуються, так як: (а) внутрішній аудит ДКАУ у 2016 виявив ризик втрати коштів, у той час як керівники повинні були обирати найбільш ефективні форми реалізації продукції; (б) листи про негативні наслідки неукладення договорів складені самим ОСОБА_8 , мали формальний характер, і схема з посередниками діяла з 2011, тобто задовго до співпраці з ТОВ « НВП «Зоря », у той час як ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем », якими керувала одна й та сама особа, реалізовували аміачну селітру державному підприємству дорожче за ринкову ціну при наявності альтернативних постачальників і виробників, що було не компенсацією, а ще одним джерелом вигоди посередників; (в) гірничо-збагачувальні комбінати зверталися до ДП « НВО «ПХЗ » із численними листами з проханням відновити пряму співпрацю, які були проігноровані, а таку співпрацю відновлено після викриття схеми; (г) посередники розраховувались із ДП « НВО «ПХЗ » коштами кінцевих споживачів завдяки наданню їм додатковими угодами відстрочки оплати; (ґ) державне підприємство у тендерах кінцевих споживачів пропонувало ціни, вищі за ціни власного «дилера» на ту саму продукцію, що було способом забезпечити перемогу посередника, а не діловим ризиком; (д) мотив доведений, зокрема, рухом коштів від директора ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем » на рахунок ОСОБА_7 ; (е) процедура укладення договорів не була колективною, а тому обвинувачені несуть індивідуальну відповідальність за свої дії, незважаючи на процедуру узгодження укладення договорів на державному підприємстві .

26.2. З приводу наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що в діях ОСОБА_8 і ОСОБА_7 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК, оскільки наявні: (1) об`єктивна сторона вчинення кримінального правопорушення, яка виразилася у (а) діянні всупереч інтересам служби, вираженому у тому, що обрана службовими особами модель реалізації продукції позбавила ДП « НВО «ПХЗ » реальної можливості отримати дохід, який воно об`єктивно могло і повинно було отримати за умов належного виконання своїх обов`язків, (б) зв`язку між вказаним діянням та завданою ДП « НВО «ПХЗ » шкодою; (2) суб`єктивна сторона вчинення кримінального правопорушення, що проявилася в (а) наявності мети вчинення кримінального правопорушення - одержання неправомірної вигоди для інших юридичних осіб [ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем », ТОВ « НВП «Зоря »], (б) усвідомленні обвинуваченими своїх дій, спрямованих на досягнення результату вчинення кримінального правопорушення. Крім того, суд дійшов висновку, що у ОСОБА_7 був корисливий мотив, оскільки Особа-1 здійснював перекази грошових коштів на картковий рахунок, належний ОСОБА_7 .

27. За підсумками апеляційного перегляду колегія суддів, виходячи із наведеного нижче, вважає, що в діях обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 наявні об`єктивна та суб`єктивна сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК, у частині обставин реалізації ДП « НВО «ПХЗ » амоніту 6 ЖВ патр.ф32мм, амоніту 6ЖВ порошок та грамоніту 79/21 через посередників ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем ». Водночас наявність складу цього злочину в частині відносин із ТОВ « НВП «Зоря » стосовно реалізації такої ж продукції не підтвердилася.

27.1. Н адаючи відповідну оцінку, суд апеляційної інстанції виходить із того, що в разі вчинення триваючого кримінального правопорушення застосовується закон про кримінальну відповідальність, який був чинним на момент його закінчення, і в цьому випадку зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі не застосовується (постанова Верховного Суду від 28.04.2026 у справі №159/140/24).

27.2. Постанова Верховного Суду від 28.04.2026 у справі № 159/140/24 стосувалася триваючого кримінального правопорушення. Водночас колегія суддів ураховує, що діяння обвинувачених, вчинені до набрання чинності Законом № 746-VII, були кримінально караними і за редакцією ст. 364 КК, чинною на час їх вчинення, яка передбачала вчинення зловживання службовим становищем в інтересах третіх осіб (див. підп. 18.2 п. 18 цієї ухвали), а обвинувачені, за встановленими обставинами, діяли саме в інтересах ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем ». Тому застосування ч. 2 ст. 364 КК у редакції, чинній на 25.06.2015, не погіршує їх становища порівняно з редакцією, чинною на час вчинення окремих тотожних діянь.

27.3. Тобто під час оцінки дій обвинувачених застосуванню підлягає ч. 2 ст. 364 КК у редакції, чинній 25.06.2015 (дата останньої поставки вибухових речовин у межах реалізації єдиного умислу).

28. Станом на 25.06.2015 об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, характеризується, зокрема, зловживанням службовим становищем, тобто будь-яким умисним, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної або юридичної особи, використанням службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов`язаних з її посадою, якщо таке зловживання спричинило тяжкі наслідки.

28.1. Тому, для кваліфікації дій службової особи за ч. 2 ст. 364 КК є необхідною одночасна наявність: (1) діяння (дії або бездіяльності), тобто використання службовою особою своїх повноважень (в межах чи поза межами компетенції), авторитету посади, її значущості, впливовості, а також інших можливостей, які особа набуває, перебуваючи на цій посаді, всупереч інтересам служби; (2) тяжких наслідків для юридичної особи; (3) причинно-наслідкового зв`язку між діянням та зазначеними наслідками.

28.1.1. Словосполучення «всупереч інтересам служби» передбачає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов`язками, діє всупереч їм, не звертає увагу на службові інтереси. Під «інтересами служби» слід розуміти, зокрема, насамперед інтереси певного підприємства, що не суперечать, не протиставляються інтересам суспільства та держави. Тому дії службової особи, вчинені у вузьковідомчих інтересах на шкоду загальнодержавним інтересам чи інтересам інших підприємств, установ та організацій, також можуть визнаватися вчиненими всупереч інтересам служби.

28.1.2. Отже, діяння вважається вчиненим усупереч інтересам служби, якщо службова особа діяла не відповідно до визначених для неї функцій, не виконала передбачені завдання або виконала їх неналежним чином, у зв`язку з чим (1) зміст поняття «інтереси служби» для ОСОБА_7 і ОСОБА_8 охоплював ті суспільні відносини та блага, задля підтримання яких були запроваджені відповідні займані ними посади, (2) такі інтереси існують об`єктивно (підкріплені відповідними правовими актами), (3) суб`єктивне уявлення службових осіб, яким інкримінується вчинення дій усупереч інтересам служби, щодо їх завдань та функцій, бачення того, в чому полягають інтереси їх служби, не може впливати на визначення таких «інтересів» судом, (4) у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 і ОСОБА_8 під «інтересами служби» маються на увазі належне виконання покладених на них обов`язків.

28.2. Тяжким наслідкам, як ознаці зловживання владою та службовим становищем, притаманні такі характерні риси: (а) за своїм характером такі наслідки можуть полягати у заподіянні, зокрема, матеріальної шкоди; (б) відповідні наслідки повинні піддаватися грошовій оцінці - мати еквівалент у неоподаткованих мінімумах доходів громадян /далі - НМДГ/; (в) грошова шкода повинна досягти розміру, який у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує НМДГ, тобто досягнення зазначеного розміру є критерієм виокремлення з усієї сукупності порушень у сфері службової діяльності таких, що за рівнем своєї суспільної небезпеки набувають ознак злочину; (г) заподіяні наслідки повинні мати форму прямої дійсної шкоди - шкоди, яка вже настала, є закономірним та необхідним результатом зловживання владою або службовим становищем всупереч інтересам служби (наприклад, неодержання майна, платежів, які обов`язково в силу договірних чи інших зобов`язальних відносин мали бути виплачені у встановлених розмірах та у визначені строки); (ґ) як наслідки враховується шкода лише охоронюваним законом правам, свободам та інтересам - таким, які прямо передбачені нормативно-правовими актами або ж очевидно випливають з їх змісту та за посягання на які передбачена юридична відповідальність.

28.2.1. Кримінальне правопорушення, передбачене ст. 364 КК є злочином із матеріальним складом та вважається закінченим з моменту завдання істотної шкоди або спричинення тяжких наслідків охоронюваним законом правам, свободам та інтересам громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (постанова Верховного Суду від 14.07.2026 у справі №991/6646/20).

28.2.2. Майнова шкода - це наслідки кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, що мають вартісну форму та полягають у безпосередньому зменшенні матеріального блага особи, у позбавленні її можливості одержати заплановані доходи, а також у понесенні особою будь-яких додаткових майнових витрат. Під матеріальними збитками у п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК треба розуміти грошову оцінку (еквівалент) заподіяної матеріальної шкоди (втрачених, додатково витрачених або недоотриманих майнових благ особою внаслідок порушення її прав та інтересів іншою особою), а відшкодування збитків є одним із способів відшкодування шкоди (постанова Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25.11.2019 у справі №420/1667/18).

28.3. Для підтвердження існування причинно-наслідкового зв`язку між вчиненням службовою особою дій / бездіяльності усупереч інтересам служби та тяжкими наслідками необхідно встановити: які саме службові обов`язки покладені на особу; чи передували ці порушення заподіянню тяжких наслідків; чи створювали вони реальну можливість заподіяння цих наслідків; чи виявилися ці порушення необхідною умовою настання таких наслідків і чи викликали їх із неминучістю в конкретних умовах (постанови Верховного Суду від 05.04.2021 у справі №520/13641/15-к, від 26.05.2021 у справі №234/2823/18).

28.4. Крім того, зважаючи на кваліфікацію дій обвинувачених за ч. 2 ст. 28 КК суд апеляційної інстанції враховує, що кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.

28.5. Із наведеного вбачається, що вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, який реалізований шляхом продажу продукції державного підприємства за участі посередників, відрізняє від законної господарської діяльності з участю посередників лише те, що таке включення проміжної ланки (дилерів), а не реалізація продукції напряму споживачам чи залученим такими споживачами посередникам, не містить під собою переконливого обґрунтування економічної доцільності подібної співпраці, яка б пояснювалася, зокрема, отриманням завдяки ній можливості розширення ринку збуту, залучення обігових коштів для закупівлі сировини чи отримання більшого доходу з огляду на забезпечення посередником споживачів додатковим комплексом послуг, які збільшують вартість/цінність продукції, запобігання певним ризикам тощо.

28.6. Проте, як правильно встановив суд першої інстанції, у цій справі ознаки «всупереч інтересам служби» проявилися через такі взаємопов`язані критерії:

28.6.1. невідповідність дій службовим обов`язкам і цілям діяльності підприємства [Генеральний директор і директор комерційний ДП « НВО «ПХЗ » були зобов`язані забезпечувати ефективну господарську діяльність, зокрема шляхом максимізації прибутку та мінімізації витрат у договірних відносинах. Однак обрана ними модель реалізації продукції через такі посередницькі структури як ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем » свідомо виключала можливість отримання підприємством повного економічного ефекту від реалізації власної продукції, що прямо суперечить меті створення державного підприємства];

28.6.2 ігнорування принципу економічної доцільності та ефективності [дії службових осіб були економічно необґрунтованими для підприємства, оскільки:

(1) відсутні об`єктивні підстави для залучення як посередників ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем » (можливість підприємства здійснювати прямі поставки, про що свідчить попередня практика безпосередньої співпраці державного підприємства із ПАТ « КЗК » і ПАТ « ЦГЗК »; відсутність законодавчих обмежень; прагнення кінцевих споживачів налагодити безпосередню співпрацю із виробником вибухових речовин);

(2) зазначені посередники виконували лише формальну функцію перепродажу без створення доданої вартості, в тому числі через виконання хоча б якихось дій [зазвичай у реальній господарській діяльності дилер залучається для того, щоб, зокрема, шукати та залучати покупців, вести переговори з потенційними клієнтами, укладати договори купівлі-продажу, купувати продукцію у виробника та перепродавати її кінцевому споживачу, організовуючи зберігання і/чи транспортування за рахунок власних спроможностей, здійснювати розрахунки з виробником та покупцем, нести ризик несплати коштів покупцем, формувати або погоджувати ціну перепродажу, здійснювати післяпродажний чи технічний супровід, тобто фактично брати на себе частину комерційного ризику виробника]. Враховуючи обмежений обіг продукції, яка виготовлялася і реалізовувалася ДП « НВО «ПХЗ », необхідності залучати посередника в особі двох згаданих товариств не було;

(3) різниця у ціні (понад 27 млн грн протягом 2011-2015 років) свідчить про системне виведення прибутку з державного підприємства]. Така поведінка не може розцінюватися як господарський ризик чи управлінське рішення, оскільки вона не спрямована на досягнення господарського результату для підприємства;

28.6.3. свідоме відхилення від обов`язку діяти в інтересах держави [як керівники державного підприємства, ОСОБА_8 і ОСОБА_7 діяли не від власного імені, а як представники держави. Відтак вони були зобов`язані діяти добросовісно, забезпечувати збереження і примноження державного майна, уникати будь-яких рішень, що призводять до втрати доходів. Передача функції реалізації продукції посередникам із завідомо гіршими для підприємства умовами вказує на усвідомлене нехтування інтересами держави як власника];

28.6.4. створення штучних умов для отримання вигоди третіми особами [ознака «всупереч інтересам служби» особливо чітко проявляється тоді, коли службова особа не просто діє неефективно, а створює механізм, за якого вигода системно перерозподіляється на користь інших суб`єктів. У цьому випадку (1) укладення договорів саме з посередниками, (2) надання їм фактичних повноважень реалізовувати продукцію і (3) штучне завищення цін для кінцевих споживачів утворюють єдину модель поведінки, спрямовану на виведення прибутку з підприємства на користь третіх осіб];

28.6.5. усвідомлений характер протиправної поведінки [тривалість таких дій (2011-2015 роки), їх системність та узгодженість між службовими особами виключають випадковість чи помилковість управлінських рішень. Навпаки, це свідчить про те, що службові особи (1) розуміли економічні наслідки своїх дій, (2) передбачали зменшення доходів державного підприємства і збільшення доходів товариств, (3) свідомо допускали настання таких наслідків].

28.7. Тобто, дії обвинувачених у цьому кримінальному провадженні відповідали ознаці «всупереч інтересам служби», оскільки суперечили меті та завданням діяльності державного підприємства, були економічно невигідними та позбавленими раціонального обґрунтування, порушували обов`язок діяти в інтересах держави, створювали умови для безпідставного отримання доходу третіми особами, мали системний та усвідомлений характер. Саме така сукупність обставин дозволяє кваліфікувати відповідні дії не як недоліки господарського управління, а як свідоме використання службового становища на шкоду інтересам служби.

28.8. Окремим самостійним аспектом, який підтверджує діяння всупереч інтересам служби, є те, що обрана службовими особами модель реалізації продукції позбавила ДП « НВО «ПХЗ » реальної можливості отримати дохід, який воно об`єктивно могло і повинно було отримати за умов належного виконання своїх обов`язків.

28.8.1. За змістом господарської діяльності ДП « НВО «ПХЗ » виступало безпосереднім виробником промислових вибухових речовин і мало всі необхідні передумови для їх прямої реалізації кінцевим споживачам, зокрема таким, як ПАТ « КЗК » і ПАТ « ЦГЗК ». Це означає, що підприємство контролювало виробничий процес і собівартість продукції, володіло інформацією про попит і ринок збуту, мало можливість самостійно формувати цінову політику та отримувати повний обсяг прибутку від реалізації.

Більше того, згідно з матеріалами НС(Р)Д, ОСОБА_7 зазначав: «Если бы, если бы, я Вам говорю так… без сарказма говорю Вам сейчас, или с сарказмом, если бы не наш «уважаемый» генеральный директор, ну который крутит там как хочет!!! Я… и в лицо ему говорил, этого не было, мы всю жизнь работали до 2011 года, всю жизнь работали напрямую, всю жизнь без посредников, пока вот эта вказівка… Так что вот такие дела…» (т. 92 а. с. 128-129), тобто він підтвердив, що до 2011 року ДП « НВО «ПХЗ » вдавалося реалізовувати свою продукцію без участі посередників.

За таких умов залучення ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем » не було об`єктивно необхідним, оскільки не забезпечувало жодної додаткової господарської функції (логістичної, технологічної чи організаційної), яку підприємство не могло б реалізувати самостійно. На користь наведеного свідчить і те, що незважаючи на первинне укладення договорів поставки (1) №269711 з ТОВ « Укрспецхім » з умовою 100 % передоплати вартості продукції відповідно до специфікацій (в подальшому в нього внесені зміни, наслідком яких було допущення оплати спочатку протягом 5-ти банківських днів з моменту поставки товару, а потім протягом 20-ти банківських днів з моменту поставки такої продукції), і (2) поставки №200315 з ТОВ « Укрспецхем », де умовою також була 100 % передоплата вартості продукції (в подальшому були внесені зміни, які дозволяли здійснити оплату товару протягом 5 днів з моменту його поставки, а потім - не пізніше 10 календарних днів з моменту отримання письмової заявки покупця), ці два товариства не залучали власні кошти на купівлю продукції, а розраховуватися за неї тими коштами, які отриманими від її реалізації кінцевим споживачам [продукція, куплена ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем » у ДП « НВО «ПХЗ », відвантажувалася транспортом ДП « НВО «ПХЗ » напряму кінцевим споживачам, а точніше представникам кінцевих споживачів «шахт», для яких її централізовано закуповували ПАТ « КЗК » і ПАТ « ЦГЗК »]. Тобто фактична роль ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем » зводилася до отримання коштів за оформлення їх як посередників без жодних на то підстав і без будь-яких суттєвих дій з їх сторони. Внаслідок залучення вказаних товариств ДП « НВО «ПХЗ » не отримало дохід у розмірі 27 165 896,03 грн., який є різницею між ціною продажу продукції товариствам і ціною, за яку товариства продали її кінцевим споживачам.

28.8.2. По суті фактична модель, впроваджена ОСОБА_8 і ОСОБА_7 , призвела до того, що ДП « НВО «ПХЗ » реалізовувало продукцію посередникам ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем » за заниженими цінами, у той час як кінцеві споживачі були готові придбавати цю ж продукцію за значно вищою ціною у посередників, а різниця між цінами була не доходом підприємства, а необґрунтованим прибутком посередницьких структур. І, як встановлено, у період 2011-2015 років така різниця становила понад 27 млн грн, що прямо свідчить про втрачений (недоотриманий) дохід підприємства, який міг бути отриманий у разі укладення прямих договорів із кінцевими споживачами в особі їх представників. Прямі господарські зв`язки з кінцевими споживачами дозволили б підприємству: самостійно отримувати повну маржу від реалізації продукції; усунути необґрунтований «посередницький прошарок», який не створював доданої вартості; забезпечити значно вищий рівень прибутковості діяльності та збільшити надходження до державного сектору економіки як власника підприємства.

28.9. Відтак, свідоме обрання моделі реалізації через посередників за наявності реальної можливості здійснювати прямі поставки колегія суддів не може розцінювати інакше ніж дію, спрямовану на відмову від економічно вигідного способу отримання доходу, а не як альтернативне управлінське рішення. Це, у свою чергу, підтверджує, що службові особи фактично відмовилися від очевидної та доступної економічної вигоди, отже, не лише не діяли в інтересах підприємства, а й усвідомлено позбавили його джерела доходу, який закономірно випливав із його господарської діяльності.

28.10. Наведене, а також зазначені у підп. 2.9. п. 2 вироку перелік обов`язків і в підп. підп. 2.5., 2.6. п. 2 вироку обставини реалізації продукції через товариства, спростовують твердження сторін захисту про не зазначення при встановленні наявності об`єктивної сторони складу злочину, які саме положення порушені й у чому саме полягало таке порушення обвинуваченими службових обов`язків, і про економічну доцільність залучення вказаних посередників. Водночас готовність кінцевих споживачів купувати продукцію безпосередньо у виробника підтверджується доказами, дослідженими в суді першої інстанції, згідно з якими гірничо-збагачувальні комбінати намагалися повернутися до моделі співпраці без посередників, але ОСОБА_8 і ОСОБА_7 не приймали відповідні пропозиції.

28.11. Отже, під час апеляційного перегляду колегією суддів не було встановлено, що залучення обвинуваченими до реалізації ДП « НВО «ПХЗ » продукції амоніту та грамоніту посередників ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем » відповідало інтересам зазначеного державного підприємства.

28.11.1. Незважаючи на те, що ДП « НВО «ПХЗ » дійсно купувало спочатку в ТОВ « Укрспецхім », а згодом у ТОВ « Укрспецхем » селітру (т. 88 а. с. 2-5 / 141-144), яка разом із тротилом використовувалася як сировина для виробництва амоніту 6 ЖВ патр.ф32мм, амоніту 6ЖВ порошок та грамоніту 79/21, чого жодна зі сторін не заперечувала, зазначені товариства з обмеженою відповідальністю не були її виробниками та не були монополістами на відповідному ринку.

28.11.2. Адже, на відміну від обставин залежності ДП « НВО «ПХЗ » від тротилу, єдиним національним виробником якого в Україні було ТОВ « НВП «Зоря » [від його фізичної наявності та ціни на нього залежала можливість державного підприємства виробляти амоніт та грамоніт й здійснювати збут такої продукції з отриманням прибутків] (більш детально щодо цього див. п. 31 цієї ухвали), судом не встановлено подібної залежності ДП « НВО «ПХЗ » від селітри, яку таке підприємство купувало в ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем ». Не заслуговують на увагу й інші доводи щодо залежності державного підприємства від зазначених двох товариств, яким у вироку суду надано належну оцінку.

28.11.3. Судом першої інстанції правильно було встановлено й у ході апеляційного перегляду не спростовано, що до укладення договору в 2011, коли ДП « НВО «ПХЗ » розпочало продаж амоніту та грамоніту через дилера - ТОВ « Укрспецхім », державне підприємство здійснювало відповідну реалізацію продукції напряму споживачам. І залучення такого посередника, а згодом в 2014 його заміна на ТОВ « Укрспецхем » не призвело до своєчасності розрахунків кінцевих споживачів за відповідну продукцію, адже посередники розраховувались за товар лише після отримання коштів від кінцевих покупців (підп. 2.5.3. п. 2 вироку / т. 23 а. с. 115; т. 36 а. с. 74). Вищий антикорупційний суд в оскаржуваному вироку досить детально та в повній мірі описав суть схеми з реалізації продукції ДП « НВО «ПХЗ » через посередників ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем », ролі в ній кожного з обвинувачених, відповів на заперечення сторін захисту, які ними повторені в апеляційних скаргах, а тому не має в суду апеляційної інстанції необхідності повторювати в даній ухвалі опис всіх правильно встановлених обставин, які в цій частині відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

28.11.4. Твердження сторони захисту про економічну вигідність такої співпраці з ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем » суд першої інстанції у вироку спростував. Зазначені товариства не виконували жодної корисної для виробника функції, оскільки обігові кошти від них до виробника не надходили, а після отримання від кінцевих споживачів оплати за вже поставлену продукцію вони частину грошей (вартість придбання у виробника) перераховували ДП « НВО «ПХЗ », а решту залишали собі. Й постачання відповідної продукції здійснювалося ДП « НВО «ПХЗ » власним транспортом та працівниками до кінцевих споживачів, якими були ПАТ « КЗК » і ПАТ « ЦГЗК ». Тобто, зазначені два дилери не забезпечували виробнику й виходу на нові ринки збуту та залучення нових покупців, а лише отримували оплату за формальне укладення договорів та участь у тендерах, які оголошували представники кінцевих споживачів [ ПАТ « КЗК » і ПАТ « ЦГЗК » купували вибухівку для цілого ряду шахт, від імені яких здійснювали такі закупівлі, які й були наприкінці ланцюжка споживання вказаної продукції, чого жодна зі сторін в судовому засіданні не заперечувала].

28.12. Різниця між ціною, за якою ДП « НВО «ПХЗ » продавало продукцію посередникам, і ціною, яку за ту саму продукцію, поставлену самим державним підприємством, фактично сплатили ПАТ « КЗК » і ПАТ « ЦГЗК », є недоотриманим доходом державного підприємства, тобто майновою шкодою у розумінні постанови Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25.11.2019 у справі №420/1667/18; термінологічна неточність вироку щодо «упущеної вигоди» на правильність висновку не вплинула.

28.13. Колегія суддів також відхиляє доводи сторони захисту з приводу наявності в справі суперечливих висновків різних експертиз і неможливості взагалі визначити розмір завданих збитків. Достатньо повну та обґрунтовану оцінку таким доводам надано у вироку.

28.14. Визначити розмір шкоди згідно з ринковими цінами, на чому наполягала сторона захисту, саме за обставин цієї справи, коли амоніт і грамоніт купували ПАТ « КЗК » і ПАТ « ЦГЗК » у ДП « НВО «ПХЗ » (працювало через ТОВ « Укрспецхім », а згодом - ТОВ « Укрспецхем ») і ТОВ « НВП «Зоря », не було можливим, зважаючи на невелике коло споживачів вузькоспеціалізованої продукції. Але, враховуючи попередні роки співпраці напряму ДП « НВО «ПХЗ » із ПАТ « КЗК », ПАТ « ЦГЗК », а також їх спроби повернутися до співпраці з державним підприємством без залучення згаданих двох посередників, можна зробити висновок, що ДП « НВО «ПХЗ » мало реальну можливість отримати додатковий дохід у розмірі різниці між фактично отриманими ним коштами та тим доходом, який отримали від участі в схемі в якості дилерів ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем ».

28.14.1. Цей висновок не суперечить постанові Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 991/6712/20, оскільки в тій справі шкода визначалася як різниця між ринковою вартістю майна і ціною його продажу, і саме ринкова вартість була предметом спору. У цій справі розмір шкоди визначено не через ринкову вартість, а через фактичні ціни, які сплатили ті самі покупці за ту саму продукцію, що її виготовило і поставило на їхні склади ДП « НВО «ПХЗ », і ці ціни встановлено первинними документами та висновками експертів.

28.14.2. Посилання сторони захисту на прямі продажі ДП « НВО «ПХЗ » у 2013 році ТОВ « Компанія «Центр-груп Донецьк » за цінами, близькими до цін для ТОВ « Укрспецхім » (т. 132 а. с. 2, 5, 149-156, 218-227), висновку про розмір шкоди не спростовують, оскільки йдеться про іншого покупця, умови закупівлі якого не тотожні тендерним закупівлям ПАТ « КЗК » і ПАТ « ЦГЗК », тоді як ці комбінати протягом 2011-2015 років фактично придбавали ту саму продукцію за вищими цінами і неодноразово зверталися до державного підприємства з пропозиціями прямої співпраці, зокрема на умовах 100% передоплати. Відповідь ДП « НВО «ПХЗ » від 31.01.2025 № 25/256-103 про загальну прибутковість співпраці з посередниками не спростовує недоотримання доходу в конкретних договірних відносинах, а твердження про прострочення платежів кінцевими споживачами спростовується показаннями свідка ОСОБА_32 про належне виконання ними прямих договорів.

29. На наявність попередньої змови на вчинення злочину групою осіб вказує узгодження співучасниками предмета, місця, часу, способу вчинення злочину та змісту функцій, які будуть здійснювати співучасники. Матеріали провадження дійсно не містять зафіксованої прямої комунікації ОСОБА_8 і ОСОБА_7 з приводу інкримінованих подій. Втім, сукупність досліджених доказів свідчить про взаємоузгоджений і скоординований характер їхніх дій, зокрема, надання ОСОБА_8 ТОВ « Укрспецхім » статусу офіційного дилера листом від 10.06.2011 № 97/75-25810, укладення ним договорів із двома послідовними посередниками, якими керувала одна особа, підписання ОСОБА_7 у межах цих договорів додаткових угод і специфікацій, що змінювали умови оплати на користь посередників, що досить детально описано у вироку (підп. 4.7. п. 7).

30. Щодо суб`єктивної сторони службового зловживання, то вона характеризується виною у формі прямого умислу (умисне ставленням особи до діяння). Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони цього злочину є мета (одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи).

30.1. Наявності у діяннях обвинуваченого умислу на вчинення неправомірних дій в інтересах третіх осіб достатньо для кваліфікації їх за ч. 2 ст. 364 КК, незалежно від особистої зацікавленості самого обвинуваченого та існування у нього корисливого мотиву (постанова Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №361/3207/19), ураховуючи набрання чинності Законом №746-VII (див. підп.18.2. п. 18 цієї ухвали).

30.2. Тобто у зв`язку з чинністю із 28.02.2014 і станом на 25.06.2015 Закону №746-VII наявність корисливого мотиву не була обов`язковою складовою суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК. Тому для встановлення того чи доведено вчинення злочину в частині суб`єктивної сторони суду необхідно було з`ясувати чи був у діях ОСОБА_7 і ОСОБА_8 прямий умисел на вчинення злочину та мета одержання будь-якої неправомірної вигоди для ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем ».

30.3. Наявність суб`єктивної сторони підтверджується тим, що: (а) безпідставне надання ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем » статусів офіційних дилерів було свідомим та без жодної необхідності їх залучення зважаючи на надходження листів від представників кінцевих споживачів; (б) метою залучення ДП « НВО «ПХЗ » до продажу своєї продукції ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем » було отримання такими товариствами неправомірної вигоди за нібито посередницьку діяльність. У вироку чітко відображено результати НС(Р)Д і факти, які підтверджують наявність в обвинувачених умислу та мети на вчинення інкримінованого їм злочину. Крім того, результатом такої діяльності також було отримання ОСОБА_7 на свій особистий картковий рахунок 190 661 грн з рахунку Особа-1, який був директором ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем ».

30.3.1. Так, суд апеляційної інстанції вважає, що Вищий антикорупційний суд дійшов правильного висновку, що перераховані Особа-1 (директор ТОВ « Укрспецхім », а з 21.05.2014 - ТОВ « Укрспецхем ») не були поверненням боргу, а таке перерахування пов`язане з протиправними діями ОСОБА_7 Адже, починаючи з 15.05.2014, з рахунку ТОВ « Укрспецхім » № НОМЕР_1 (т. 86 а. с. 26) на рахунок Особа-1, відкритий в АТ « КБ «Приватбанк », систематично перераховувалися грошові кошти під виглядом поворотної зворотної допомоги з призначенням платежу: «Поворотна фінансова допомога за Договором №15» (т. 86 а. с. 66-67; т. 87 а. с. 5). Так, 15.05.2014 на рахунок Особа-1 під виглядом поворотної допомоги надійшло 116 861,75 грн, із яких 91 380 грн того ж дня перераховані на особовий картковий рахунок директора комерційного ДП « НВО «ПХЗ » ОСОБА_7 , відкритий у АТ КБ « Приватбанк » (т. 87 а. с. 9).

30.3.2. 20.06.2014 на рахунок Особа-1 з рахунку ТОВ « Укрспецхім » з призначенням платежу «Поворотна фінансова допомога за Договором №515 від 15.05.2014» надійшли грошові кошти у сумі 98 485,10 грн (т. 87 а. с. 11), і цього ж дня 99 281,00 грн перераховані на особовий картковий рахунок ОСОБА_7 відкритий у АТ « КБ «Приватбанк » (т. 87 а. с. 12).

30.3.3. Отже, хронологія і синхронність подібних розрахунків, їх «транзитний характер», та не зазначення у призначенні платежів на ім`я ОСОБА_7 жодної інформації про «повернення боргу», враховуючи, що на такий вид призначення не посилалася жодна зі сторін, й у вироку про це не вказано, доводять неправдивість версії про повернення особистого боргу. Тому колегія суддів погоджується зі вказаним у вироку висновком, що кошти в загальній сумі 190 661,00 грн, перераховані Особа-1 на рахунок ОСОБА_7 , якраз і є його винагородою від ТОВ « Укрспецхім » за службове зловживання. Наведене спростовує твердження захисту про перекладення тягара доведенення на сторону захисту ОСОБА_7 .

30.4. Про існування єдиного умислу та безперервний характер протиправної діяльності, яку правильно вказав суд першої інстанції, свідчить сукупність таких обставин: (1) договірні відносини з посередницькими структурами послідовно змінювали одні одних протягом тривалого періоду (2011-2015) без істотних часових проміжків, забезпечуючи безперервність реалізації єдиного механізму (ТОВ « Укрспецхім » - ТОВ « Укрспецхем »); (2) виникнення нових договірних відносин не суперечило попереднім договорам з іншими посередниками та не змінювало способу реалізації продукції, а забезпечувало продовження вже існуючої моделі взаємодії; (3) реалізація продукції відбувалась за єдиним узгодженим механізмом - ДП « НВО «ПХЗ » продавало продукцію посереднику за нижчою ціною, ніж та, за якою вона надалі реалізовувалась кінцевим споживачам; (4) жодна із посередницьких структур не виконувала господарської ролі в процесі поставки, оскільки її відвантаження кінцевим споживачам та охорона здійснювалась безпосередньо силами державного підприємства; (5) ДП « НВП «ПХЗ » наділяло всіх посередників однаковим статусом офіційного дилера, про що інформувалися кінцеві споживачі у відповідь на їх листи щодо можливості прямої співпраці; (6) договірний процес здійснювався за участю одних і тих самих службових осіб - ОСОБА_8 і ОСОБА_7 , які послідовно підписували договори, додаткові угоди та специфікації; (7) єдина підстава для укладення договірних відносин з посередникам, висловлена стороною захисту, полягала у вимушеності обставин, які зумовили необхідність уникнення прямої співпраці. Вказане у своїй сукупності свідчить, що кожне наступне укладення договорів з новими посередниками не було самостійним та ізольованим рішенням, прийнятим за нових обставин, а полягало у логічному продовженні вже сформованого протиправного механізму. Заміна суб`єктів (посередницьких структур) не змінювала і не впливала на спосіб вчинення діяння, на кінцеву мету, ролі учасників, а забезпечувала безперебійність функціонування однієї схеми реалізації продукції. Водночас ознак «замовності» справи відносно ОСОБА_8 не встановлено, у т. ч. враховуючи наведені нижче висновки колегії суддів щодо взаємовідносин державного підприємства з посередником ТОВ « НВП «Зоря ».

30.5. Таким чином, доводи сторін захисту щодо відсутності в діях обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 об`єктивної та суб`єктивної сторін кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК, у частині щодо обставин взаємовідносин із ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем » в ході апеляційного розгляду не підтвердилися.

31. Разом із тим, в ході апеляційного розгляду знайшли своє підтвердження доводи щодо відсутності в діях обвинувачених складу кримінального правопорушення в частині обставин залучення державним підприємством ТОВ « НВП «Зоря » як посередника до реалізації амоніту та грамоніту.

31.1. До такого висновку колегія суддів дійшла зважаючи на те, що, хоча як і у випадках із ТОВ « Укрспецхім » та ТОВ « Укрспецхем », ДП « НВО «ПХЗ » 23.06.2015 уклало договори №900-147215 і №901-147415 з ТОВ « НВП «Зоря », вантажоодержувачами по яких були інші юридичні особи - ПАТ « КЗК » і ПАТ « ЦГЗК » відповідно.

31.2. Проте, незважаючи на схожість самого механізму залучення в 2015-2016 ДП « НВО «ПХЗ » у якості посередників відповідна участь саме ТОВ « НВП «Зоря » в реалізації амоніту і грамоніту, виробленого державним підприємством, для ДП « НВО «ПХЗ » могла була вимушеним економічно доцільним кроком.

31.3. З приводу доводу сторін захисту щодо вимушеності такого залучення у вироку свою оцінку надав Вищий антикорупційний суд, вказавши таке: (1) звернення ТОВ « НВП «Зоря » не містять реальних обставин збільшення вартості сировини, а відображають наміри товариства; (2) листи від ДП « НВО «ПХЗ » про можливі негативні наслідки для державного підприємства у разі неукладення договорів із ТОВ « НВП «Зоря » складені обвинуваченим ОСОБА_8 (т. 122 а. с. 2-3), тому наявні сумніви у достовірності викладених обставин, адже суд дійшов висновку, що відповідне листування було формальним, реальною метою якого було приховання протиправної діяльності; ( 3) ОСОБА_7 у розмовах з третіми особами повідомляв про штучність завищених цін для кінцевих споживачів для створення сприятливих умов для укладення договорів з посередницькими структурами (т. 92 а. с. 131-137); (4) відсутні реальні об`єктивні перешкоди з боку ТОВ « НВП «Зоря » для укладення ДП « НВО «ПХЗ » прямих договорів поставок із кінцевими споживачами; (5) ТОВ « НВП «Зоря » реалізовувала тротил за вищими цінами, аніж склалися на той період на ринку (т. 88 а. с. 16-21); (6) ДП « НВО «ПХЗ » ігнорувало численні запити з боку кінцевих споживачів з проханням продовжити прямі поставки промислових вибухових речовин (т. 72 а. с. 128, 132, 141; т. 74 а. с. 133, 138, 148); (7) ДП « НВО «ПХЗ » повернулося до укладення прямих договорів із кінцевими споживачами після того, як обвинуваченим стало відомо про здійснення досудового розслідування за фактами штучного залучення посередницьких структур до ланцюга поставки вибухових речовин.

31.4. Але з відповідною оцінкою суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, вважаючи її такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, ураховуючи, що за підсумками повторного дослідження доказів було з`ясовано нижченаведене.

31.4.1. У матеріалах цього кримінального провадження міститься складений 18.10.2021 детективом НАБУ ОСОБА_19 протокол огляду, згідно з яким оглянуто інформацію з Єдиного реєстру податкових накладних ДПС України щодо реалізації та купівлі тротилу, згідно з якою: (1) у 2014-2016 ТОВ « НВП «Зоря » було єдиним постачальником тротилу для ДП « НВО «ПХЗ »; (2) з 13.03.2015 по 31.03.2016 ТОВ « НВП «Зоря » поставило для ДП « НВО «ПХЗ » 240 тон тротилу ГОСТ 4117-78 марки Б за ціною 48 704,00 грн. / т. без ПДВ, а загалом на суму 14 026 752,00 грн; (3) з 26.04.2016 по 11.08.2016 ТОВ « НВП «Зоря » поставило для ДП « НВО «ПХЗ » 112 тон тротилу ГОСТ 4117-78 марки Б за ціною 63050,00 грн. / т. без ПДВ, а загалом на суму 8 473 920,00 грн. (т. 88 а. с. 16 / 154).

31.4.2. Поруч із цим у матеріалах даного кримінального провадження наявне листування між ТОВ « НВП «Зоря » і ДП « НВО «ПХЗ » з приводу переговорів щодо зміни умов співпраці між цими юридичними особами внаслідок зростання цін на тротил, у відповідності до якого:

(1) листом від 27.05.2015 ТОВ « НВП «Зоря » поінформувало ДП « НВО «ПХЗ » про складну фінансово-економічну ситуацію, внаслідок якої немає можливості постачати тротил за попередньою ціною, з огляду на що змушене провести підвищення ціни, оскільки в протилежному випадку припинить виробництво цієї продукції з червня 2015 до подальшої стабілізації ситуації. В листі зазначено, що з 01.06.2015 вартість тротилу зросте орієнтовно на 20%, а з 01.09.2015 - ще на 20%, у той час як кінцеві ціни буде повідомлено додатково після закупівлі імпортної сировини. Також вказано, що через посилення правил та збільшення строків закупівель і перерахування валютних грошових коштів для подальших розрахунків з постачальниками основної сировини ТОВ « НВП «Зоря » не має можливості надалі надавати відстрочку платежів за поставками продукції, а тому з 01.06.2015 пропонує тротил «лускоподібний (дослівно - чешуированый) ГОСТ 4117-78 марки Б» на умовах 100% передоплати за 30 календарних днів (т. 122 а. с. 26);

(2) листом від 29.05.2015 ДП « НВО «ПХЗ » відповіло на вищевказаний лист ТОВ « НВП «Зоря », зазначивши, що (а) державне підприємство не має можливості закупати тротил за запропонованою ціною і завчасно його оплачувати, (б) стара ціна на тротил дозволила б утримувати ріст цін на вибухові матеріали, враховуючи, що у другому кварталі відбувся значний обвал ринку вибухових матеріалів, пов`язаний з переходом споживачів на більш дешеві та прості вибухові речовини, що призвело до зменшення об`ємів реалізації підприємством в три рази, а тому підвищення цін призведе до значного зростання цін і до зменшення попиту на відповідну продукцію та, як наслідок, і на тротил. У зв`язку з цим підприємство просило розглянути можливість відвантаження тротилу на попередніх умовах (т. 122 а. с. 27);

(3) надалі листом від 03.06.2015 у ході проведення наведених вище переговорів ТОВ « НВП «Зоря » запропонувало ДП « НВО «ПХЗ » в короткий строк розглянути їх пропозицію про можливість надання цьому товариству статус дилера, який би просував продукцію ДП « НВО «ПХЗ » на ринку України, вказавши, що в такому випадку ТОВ « НВП «Зоря » може гарантувати державному підприємству стабільну ціну на тротил 58444 грн 80 коп. / т. з урахуванням ПДВ, зростання об`ємів продажів вибухових речовин щоквартально на 20%, за умови реалізації на користь товариства вибухових речовин за економічно обґрунтованими цінами: (а) грамоніт 79/21 32000 грн 00 коп/ т. з урахуванням ПДВ; (б) амоніт ЖВ 200 75500 грн 00 коп. /т. з урахуванням ПДВ; (в) амоніт порошок 66000 грн. 00 коп. / т. з урахуванням ПДВ (т. 122 а. с. 28);

(4) 26.01.2016 ДП « НВО «ПХЗ » у відповідь на лист ПАТ « КЗК » №53-21/445, отриманий цього ж дня, повідомило про можливість на пряму поставити амоніт і грамоніт, зазначивши ціни та умови поставки (т. 122 а. с. 33-34), відразу після чого 27.01.2016 від ТОВ « НВП «Зоря » до ДП « НВО «ПХЗ » надійшло два листи (№265-506 і №265-506/1), у яких хоча й згадувалося, що з березня 2015 по січень 2016 підприємству вдалося зберегти рівень цін, але зазначалося, що через складні фінансові умови це товариство змушене з 01.02.2016 збільшити ціну на тротил до 77240 грн/т. без урахування ПДВ, а з 01.03.2016 - 98410 грн /т. без урахування ПДВ. Більше того, в першому листі (№265-506) вказано про готовність до діалогу й прохання до 28.01.2016 укласти додатковий договір, а в другому (№265-506/1) наголошено на перехід на умови 100% передоплати за 45 календарних днів за тротил (т. 122 а. с. 35-36);

(5) 04.02.2016 ДП « НВО «ПХЗ » у відповідь на листи ТОВ « НВП «Зоря » попросило постачати тротил із відстрочкою платежу на 7 днів і залишити попередню ціну на нього (т. 122 а. с. 37).

31.4.3. Співставлення судом апеляційної інстанції наведених фактів та проведення звичайних математичних розрахунків дозволило встановити, що після переговорів, зокрема у формі листування, які відбулися між ТОВ « НВП «Зоря » і ДП « НВО «ПХЗ » у травні-червні 2015, ціна на тротил ГОСТ 4117-78 марки Б для державного підприємства не зросла - як до 01.06.2015, так і після цієї дати [у період із 13.03.2015 по 31.03.2016] вона стабільно для державного підприємства становила 48 704,00 грн. за тону без ПДВ, тобто з ПДВ - 58444 грн 80 коп. [48 704,00 грн. + 9 740,80 грн (20% ПДВ)].

На думку колегії суддів, якщо б зазначена ціна на вказаний тротил зросла для ДП « НВО «ПХЗ » у відповідності з листом ТОВ « НВП «Зоря » від 27.05.2015, то вона б із ПДВ орієнтовно складала: (1) з 01.06.2015 не менше як 70 133,76 грн за одну тону [58 444 грн 80 коп. + 11 688,96 грн (20% зростання ціни сировини)]; (2) з 01.09.2015 не менше як 81 822,72 грн [70 133,76 грн + 11 688,96 грн (тобто ще 20% зростання ціни сировини)]. Натомість завдяки досягнутим домовленостям, у т. ч. щодо наділення товариства статусом дилера, ДП « НВО «ПХЗ » купувало відповідну сировину для виготовлення своєї продукції за ціною 58 444 грн 80 коп. із ПДВ за одну тону.

31.4.4. Тобто, на кожній тонні придбаного в ТОВ « НВП «Зоря » тротилу ГОСТ 4117-78 марки Б економія державного підприємства до 01.09.2015 могла становити 11 688,96 грн із ПДВ, а зі вказаної дати до 31.01.2016 - 23 377,92 грн із ПДВ (11 688,96 грн + 11 688,96 грн).

Водночас на кожній тонні придбаного в ТОВ « НВП «Зоря » тротилу ГОСТ 4117-78 марки Б економія державного підприємства з 01.02.2016 до 01.03.2016 могла становити 34 243 грн. 20 коп ( 92 688,00 грн - 58 444 грн 80 коп.), оскільки 77240 грн/т. без урахування ПДВ + 20% від запропонованої товариством вартості (15 448,00 грн), отже з ПДВ = 92 688,00 грн.

А на кожній тонні придбаного в ТОВ « НВП «Зоря » тротилу ГОСТ 4117-78 марки Б економія державного підприємства з 01.03.2016 до 31.03.2016 могла становити 59 647 грн. 20 коп ( 118 092 грн - 58 444 грн 80 коп.), оскільки 98410 грн/т. без урахування ПДВ + 20% від запропонованої товариством вартості (19 682,00 грн), отже з ПДВ = 118 092 грн.

31.4.5. Суд апеляційної інстанції вважає за неможливе встановити повну суму коштів, яку вдалося зекономити ДП « НВО «ПХЗ » завдяки досягненню ним консенсусу з ТОВ « НВП «Зоря », в т. ч. завдяки згоді з наведеними у листі від 03.06.2015 умовами, за якими ТОВ « НВП «Зоря » стало дилером, який реалізовував амоніт і грамоніт, вироблений цим державним підприємством, ураховуючи недоліки вищенаведеного протоколу огляду від 18.10.2021, в якому детектив НАБУ у таблиці 4 чи в окремій таблиці до нього не відобразив, яку кількість тон тротилу по конкретним датам з 01.06.2015 по 31.03.2016, а не загалом всього за період, відвантажило ТОВ « НВП «Зоря » для ДП « НВО «ПХЗ ».

У протоколі огляду детективом лише вказано, що загалом із 13.03.2015 по 31.03.2016 ТОВ « НВП «Зоря » поставило для ДП « НВО «ПХЗ » 240 тон тротилу ГОСТ 4117-78 марки Б за ціною 48 704,00 грн. / т. без ПДВ [а з ПДВ це 58 444 грн 80 коп.] (т. 88 а. с. 16 / 154), але така інформація не дозволяє проведення точних розрахунків скільки за ці 240 тон могло б заплатити державне підприємство, коли б з 01.06.2015, а згодом з 01.09.2015, з 01.02.2016, і в кінці з 01.03.2016 відбулося б поступове збільшення ТОВ « НВП «Зоря » ціни на свою продукцію, яку постачало ДП « НВО «ПХЗ », про можливість підвищення цін на яку зазначалося в листах.

31.4.6. Крім того, колегія суддів вважає, що детектив у вказаному протоколі навів окремі висновки, які не підтверджуються змістом оглянутої ним інформації, оскільки порівняв окрему інформацію, яку між собою неможливо порівнювати з огляду на зміну обставин з 20.02.2014, коли розпочалася війна російської федерації з Україною. Так, в протоколі порівняні дати закупівель тротилу до 20.02.2014, а також із квітня 2016, хоча порівнювати потрібно лише період з червня 2015 по березень 2016 включно.

Водночас, наприклад, коли ДП « НВО «ПХЗ » купувало тротил з березня 2015 по березень 2016 у товариства за ціною 48 704,00 грн. / т. без ПДВ, то з 16.04 по 15.06.2015 КП « Шосткинський казенний завод «Імпульс » купував таку ж продукцію в ТОВ « НВП «Зоря » за ціною 55 480,00 грн /т., тобто дорожче за державне підприємство (т. 88 а. с. 17 / 156). У той же час наведені в протоколі приклади ціни тротилу, який відпускався Донецьким казенним заводом хімічних виробів, суд не враховує, оскільки вони мали місце за станом на 2014 рік, що не стосується періоду, який аналізується.

31.4.7. Проте, навіть якщо припустити, що тротил постачався б:

(1) за ціною не менше як 70 133,76 грн за одну тону, то на 240 тонах (якщо всю партію придбали б з червня по серпень включно) економія складала б 2 805 350,4 грн (240 тон х 11 688,96 грн, тобто 20% зростання ціни сировини);

(2) за ціною не менше як 81 822,72 грн за одну тону, то на 240 тонах (якщо всю партію придбали б з вересня 2015 по січень 2016 включно) економія складала б 5 610 700,8 грн (240 тон х 23 377,92 грн, тобто ще 20%, а загалом від 01.06.2015 - 40% зростання ціни сировини);

(3) за ціною 92 688,00 грн за одну тону, то на 240 тонах (якщо всю партію придбали б у лютому 2016) економія складала б 8 218 368,00 грн (240 тон х 34 243 грн. 20 коп)

(4) за ціною 118 092 грн за одну тону, то на 240 тонах (якщо всю партію придбали б у березні 2016) економія складала б 14 315 328 грн (240 тон х 59 647 грн. 20 коп).

31.4.8. У той же час обвинувачення стверджувало та суд першої інстанції вважав доведеним, що залучення ТОВ « НВП «Зоря » до реалізації продукції ДП « НВО «ПХЗ » в якості дилера призвело до збитків на суму 16 146 767,16 грн (підп. 4.5.4. п. 4 вироку).

31.5. Оцінюючи наведене й те, що сторона обвинувачення не спростувала довід сторін захисту, що ДП « НВО «ПХЗ » завдяки укладенню договорів із ТОВ « НВП «Зоря » державному підприємству не довелося оплачувати за тротил товариству шляхом передоплати, про що попереджалося у листах від 27.05.2015 і від 26.01.2016, суд вважає, що визначення ТОВ « НВП «Зоря » в якості дилера могло були вигідним для державного підприємства. Наведене вище листування підтвердило твердження сторони захисту, що як тільки в січні 2016 ДП « НВО «ПХЗ » спробувало перейти на прямі договори з ПАТ « КЗК », тобто минаючи посередника ТОВ « НВП «Зоря », відразу наступного ж дня від цього товариства надійшов лист з приводу негайного підняття цін на тротил. У цей період через відмову державного підприємства працювати за прямими договорами ціну на тротил до 31.03.2016 товариство не підвищило. Вказане чітко доводить, що саме можливість зберегти відповідну ціну на сировину мотивувала змінити дилера амоніту і грамоніту з ТОВ « Укрспецхем » на ТОВ « НВП «Зоря ».

31.7. Й посилання у вироку на зміст розмов ОСОБА_7 жодним чином не спростовує цих висновків, оскільки з них вбачається, що не всі обставини на момент розмов він пам`ятав з тих подій, які мали місце під час укладення договорів з посередниками. Оцінка Вищим антикорупційним судом даних з протоколу огляду, згідно з якою ТОВ « НВП «Зоря » реалізовувала тротил за вищими цінами, аніж склалися на той період на ринку (т. 88 а. с. 16-21), хибна - ґрунтується на аналізі більшого періоду ніж із березня 2015 по березень 2016, адже враховує період укладення різних договорів щодо купівлі-продажу тротилу до 20.02.2014, коли ДП « НВО «ПХЗ » могло купувати тротил в російській федерації. Й прокурор не навів жодного факту, який би вказував у кого ще, крім як у ТОВ « НВП «Зоря », державне підприємство могло б придбати тротил з 01.06.2015, який був сировиною для виготовлення амоніту та грамоніту.

31.8. Що ж до висновку суду першої інстанції про повернення до укладення прямих договорів із кінцевими споживачами після того, як обвинуваченим стало відомо про здійснення досудового розслідування за фактами штучного залучення посередницьких структур до ланцюга поставки вибухових речовин, то вказане не суперечить висновкам суду апеляційної інстанції та не доводить, що залучення ТОВ « НВП «Зоря » було складовою механізму вчинення злочину. З акту ревізії від 15.08.2017 Східного офісу Держаудитслужби , який не досліджувався у суді першої інстанції, але досліджений в ході апеляційного перегляду з метою забезпечення повноти з`ясування всіх обставин справи, вбачається, що коли за 2016 ДП « НВО «ПХЗ » (період співпраці з товариством) отримало 30 437 000 грн чистого доходу від виробництва тротиловмісних вибухових речовин, то в 2017 лише - 144 000 грн. Й у 2017 договірних відносин між ДП « НВО «ПХЗ » та ТОВ « НВП «Зоря » не існувало (т.149-а а. с. 14, 21, 87 / 84).

Вказане додатково доводить монопольну залежність ДП « НВО «ПХЗ » з 01.06.2015 по 31.12.2016 від єдиного національного виробника тротилу ТОВ « НВП «Зоря », виробляти продукцію амоніту і грамоніту без якого державне підприємство не мало можливості. Саме тому цілком очевидно, що до Антимонопольного комітету про зловживання ДП « НВО «ПХЗ » не зверталось, оскільки дійсно були ризики припинення такої співпраці та занепаду відповідного напрямку роботи державного підприємства.

31.9. Таким чином, наведене, зокрема й приклад розрахунку, який зробити більш точно через недоліки, яких припустився детектив під час огляду податкових накладних, неможливо, все рівно демонструє не доведеність стороною обвинувачення поза розумним сумнівом, що залучення ДП « НВО «ПХЗ » в якості дилера амоніту і грамоніту ТОВ « НВП «Зоря » не відповідало інтересам цього державного підприємства.

VIII. Загальні висновки та рішення й мотиви суду з інших питань

32. Рішення, одне з яких за результатами розгляду апеляційної скарги на вирок може постановити суд апеляційної інстанції, передбачені ч. 1 ст. 407 КПК.

32.1. Так, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити вирок або ухвалу, скасувати вирок повністю чи частково (п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 407 КПК).

32.1.1. Суд апеляційної інстанції змінює вирок в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого (п. 4 ч. 1 ст. 408 КПК).

32.1.2. Підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження (п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК).

32.1.3. Ст. 411 КПК передбачено, що судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.

32.1.4. Вирок підлягає скасуванню чи зміні із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

32.2. Оскільки в ході апеляційного перегляду встановлено невідповідність фактичним обставинам кримінального провадження висновків суду щодо реалізації саме всупереч інтересам служби вироблених ДП « НВО «ПХЗ » вибухових речовин не напряму кінцевим споживачам чи їх представникам, а через ТОВ « НВП «Зоря » як посередника, наявні підстави для зміни вироку суду в цій частині з виключенням із формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, обставини взаємовідносин ДП « НВО «ПХЗ » із ТОВ « НВП «Зоря ». Адже вказане прямо впливає на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність - див. п. 35 цієї ухвали.

33. Водночас доводи апеляційних скарг захисників про відсутність у діях обвинувачених складу інкримінованих їм згідно з ч. 2 ст. 364 КК кримінальних правопорушень у частині, що стосується взаємовідносин ДП « НВО «ПХЗ » із ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем » в питанні реалізації амоніту та грамоніту, не знайшли свого підтвердження. Тому формулювання обвинувачення, визнане Вищим антикорупційним судом доведеним у цій частині, суд апеляційної інстанції вважає таким, що не було спростоване у ході апеляційного перегляду.

33.1. Отже, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду вважає доведеним, що протягом 2011-2015 років:

33.1.1. ОСОБА_8 , перебуваючи на посаді Генерального директора ДП « НВО «ПХЗ » - головного конструктора ракетних двигунів на твердому паливі, умисно використав своє службове становище всупереч інтересам служби з метою одержання неправомірної вигоди для інших юридичних осіб - ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем », шляхом:

(1) безпосереднього підписання договору поставки від 17.08.2011 №269711 (з додатковою угодою від 20.08.2011 та специфікацією №1 від 17.08.2011), договору на поставку продукції від 29.12.2014 №200315 (зі специфікаціями №1 від 29.12.2014, №2 від 20.01.2015);

(2) впливу на директора комерційного ДП « НВО «ПХЗ » ОСОБА_7 , у вигляді надання відповідних інструкцій та вказівок на підписання додаткових угод від 01.01.2012, 01.10.2012, 05.03.2013, 14.11.2013, 16.06.2014 та специфікацій №4 від 01.04.2012, №5 від 01.08.2012, №7 від 21.03.2013, №9 від 01.07.2013, №10 від 01.10.2013, №11 від 01.01.2014, № 2 від 01.04.2014, №14 від 16.06.2014, №15 від 19.06.2014, №15/1 від 02.09.2014, №17 від 22.09.2014 до Договору поставки №269711 від 17.08.2011, від 29.12.2014 №200315, Специфікацій №3 від 07.04.2015, №4 від 23.04.2015 до Договору на поставку продукції від 29.12.2014 №200315, листів про відпускні ціни на продукцію ДП « НВО «ПХЗ » та інших документів, що мало наслідком укладення не прямих договорів поставки з безпосередніми кінцевими споживачами чи їх представниками, а укладення ДП « НВО «ПХЗ » договорів поставки промислових вибухових речовин власного виробництва з посередницькими структурами ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем », не ліцензованими для поводження з такими речовинами.

Для реалізації злочинного наміру при надходженні на адресу ДП « НВО «ПХЗ » пропозицій кінцевих споживачів щодо укладення прямих договорів постачання промислових вибухових речовин безпосередньо з ДП « НВО «ПХЗ », ОСОБА_8 , діючи в інтересах посередників, залишав такі пропозиції без розгляду та надавав вказівки директору комерційному ДП « НВО «ПХЗ » ОСОБА_7 повідомити кінцевих споживачів про передачу повноважень в питаннях реалізації промислових вибухових речовин так званим «дилерам» - посередницьким структурам в особі ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем », пропонуючи укласти такі договори з ними.

33.1.2. ОСОБА_7 , обіймаючи посаду директора комерційного ДП « НВО «ПХЗ », умисно використав своє службове становище всупереч інтересам служби з метою одержання неправомірної вигоди для інших юридичних осіб - ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем » шляхом безпосереднього підписання додаткових угод від 01.01.2012, 01.10.2012, 05.03.2013, 14.11.2013, 16.06.2014 та специфікацій №4 від 01.04.2012, №5 від 01.08.2012, №7 від 21.03.2013, №9 від 01.07.2013, №10 від 01.10.2013, №11 від 01.01.2014, №12 від 01.04.2014, №14 від 16.06.2014, №15 від 19.06.2014, №15/1 від 02.09.2014, №17 від 22.09.2014 до Договору поставки №269711 від 17.08.2011, від 29.12.2014 №200315, і специфікацій №3 від 07.04.2015, №4 від 23.04.2015 до Договору на поставку продукції від 29.12.2014 №200315, листів про відпускні ціни на продукцію ДП « НВО «ПХЗ », інших документів, які у своїй сукупності мали наслідком укладення непрямих договорів поставки з безпосередніми кінцевими споживачами чи їх представниками, а укладення ДП « НВО «ПХЗ » договорів поставки промислових вибухових речовин власного виробництва з посередницькими структурами ТОВ « Укрспецхім », ТОВ « Укрспецхем », не ліцензованими для поводженням з такими речовинами.

При надходженні до ДП « НВО «ПХЗ » пропозицій представників кінцевих споживачів щодо укладення прямих договорів постачання промислових вибухових речовин безпосередньо з ДП « НВО «ПХЗ », ОСОБА_7 , діючи в інтересах посередників, повідомляв кінцевих споживачів про передачу повноважень в питаннях реалізації промислових вибухових речовин так званим «дилерам», пропонуючи укласти такі договори з ними.

33.1.3. Внаслідок укладення та виконання таких договорів, поставка промислових вибухових речовин здійснювалася на склади представників кінцевих споживачів продукції [ПАТ « Криворізький залізорудний комбінат » і ПАТ « Центральний гірничо-збагачувальний комбінат »] безпосередньо за рахунок транспортних та людських ресурсів ДП « НВО «ПХЗ », а різниця цін, встановлена специфікаціями до договорів поставки між ДП « НВО «ПХЗ » і посередницькими структурами та відповідно між посередницькими структурами і представниками кінцевих споживачів, була недоотримана ДП « НВО «ПХЗ ». Це спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом інтересам держави у вигляді заподіяних збитків державному підприємству в загальному розмірі 27 165 896,03 грн.

33.2. Тобто ОСОБА_8 і ОСОБА_7 вчинили злочин, передбачений ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК (зловживання службовим становищем), - умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для іншої юридичної особи використання службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби, що завдало тяжких наслідків охоронюваним законом державним інтересам, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

33.3. Колегія суддів усвідомлює, що таке рішення стосовно виключення частини фактів обвинувачення, визнаного доведеним, може викликати питання чи не є це порушенням принципу res judicata, враховуючи наявність нескасованих вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції в справі №425/3312/17. Проте, суть обвинувачення в обох справах є різною й матеріали цієї справи та справи №425/3312/17, так само як і доводи сторін під час їх розгляду, яким надавалася оцінка в обох справах, можуть відрізнятися. Особливо зважаючи на поведінку захисників, які навіть на стадії апеляційного перегляду продовжували надавати суду додаткові докази. Тому таке рішення, на думку колегії суддів, не порушує принцип поваги до остаточного судового рішення. В цій справі Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду робить висновок виходячи лише з тих доказів, які наявні в справі №991/1821/23.

34. Ураховуючи наведену зміну обсягу доведеного обвинувачення та доводи апеляційних скарг суд апеляційної інстанції також перевірив правильність призначених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 покарань, у т. ч. враховуючи дотримання принципів справедливості та індивідуальності.

34.1. Так, сторона захисту зазначала про невідповідність покарання вимогам індивідуалізації, необхідності та достатності, зважаючи на позитивні фінансові результати діяльності підприємства. Прокурор і представниця МОУ стверджували про правильність його призначення.

34.2. Суд зауважує, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених і запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК).

34.2.1. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів (ч. 2 ст. 65 КК).

34.2.2. Суд призначає покарання: (1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; (2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; (3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання (ч. 1 ст. 65 КК).

34.2.3. Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

34.3. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №636/4105/20).

34.3.1. Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини. Суворо індивідуальний підхід при призначенні покарання з урахуванням характеру і ступеню суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, особи винного і обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, забезпечує застосування оптимальної моделі кримінального покарання як щодо осіб, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності, та не стають на шлях виправлення, вчинили тяжкі злочини, так й щодо осіб, які вперше вчинили менш небезпечні кримінальні правопорушення. Тобто, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі визначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Таким чином, виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за кримінальне правопорушення є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №636/4105/20).

34.3.2. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №758/5744/17).

34.3.3. З наведених принципів вбачається обов`язок суду в такий спосіб застосовувати норми, які регулюють порядок призначення покарання, який дозволятиме кожному, хто притягується до кримінальної відповідальності, справедливо очікувати саме на таке покарання в частині його суворості, яке буде застосоване, зважаючи на обставини вчинення кримінального правопорушення та особу винного, у тому числі її поведінку як до, під час, так і після вчинення злочину.

34.4. Зокрема, слід враховувати, що закон дозволяє суду за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення (ч. 1 ст. 69 КК).

34.4.1. Із наведеного вбачається, що у ситуації, коли йдеться про притягнення особи до кримінальної відповідальності за корупційне кримінальне правопорушення чи кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, суд не може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі.

34.4.2. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 364 КК, є корупційним злочином/кримінальним правопорушення (примітка ст. 45 КК).

34.5. Виходячи з обов`язку суду забезпечити дотримання принципів справедливості, співмірності індивідуалізації, адекватності покарання характеру вчинених дій, колегія суддів вважає, що за відсутності обставин, які пом`якшують, але за наявності обставини, яка обтяжує покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК) обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, винній особі не може бути призначене як найменш суворе (позбавлення волі на строк три роки), так і найбільш суворе покарання ( позбавлення волі на строк шість років). Адже у протилежному випадку матиме місце явна несправедливість покарання по відношенню до осіб, які будуть засуджені до такого ж самого покарання згідно з тією ж нормою закону про кримінальну відповідальність, але за наявності пом`якшуючих або більшої кількості обтяжуючих обставин.

34.5.1. Так, коли йдеться про притягнення людини до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 364 КК, та в цей час наявні декілька «обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення», то зазначена винна особа вправі сподіватися, що, враховуючи принцип справедливості, їй буде призначено найменш суворе покарання, передбачене ч. 2 ст. 364 КК (позбавлення волі на строк три роки).

34.5.2. Водночас у випадку, коли йдеться про притягнення іншої людини до кримінальної відповідальності за тією ж ч. 2 ст. 364 КК, і наявні декілька «обставин, що обтяжують покарання», передбачені ст. 67 КК, то зазначена винна особа може очікувати, що їй буде призначено найбільш суворе покарання, передбачене ч. 2 ст. 364 КК, тобто позбавлення волі на строк шість років.

34.6. Й поруч із наведеним, вирішуючи, яке покарання буде справедливим, суд, крім пом`якшуючих та обтяжуючих обставин ураховує особу обвинуваченого (хто ця особа за посадою, як вона характеризується), зміст вчинених нею дій та їх наслідки, у т. ч. наслідки, яким завдяки викриттю злочину вдалося запобігти, тощо.

34.6.1. Під час надання оцінки тому яке справедливе покарання слід покласти на обвинувачених колегія суддів враховує: (1) суспільну небезпеку корисливого корупційного злочину, (2) роль кожного з обвинувачених у вчиненні злочину, в т. ч. ступінь можливого впливу на його вчинення і подальше припинення ( ОСОБА_8 був генеральним директором ДП « НВО «ПХЗ », а ОСОБА_7 лише директором комерційним цього ж підприємства), (3) стратегічне значення для держави Україна підприємства, яке виробляло вибухові речовини, в керівних органах якого працювали обвинувачені, в умовах того, що у 2014 російська федерація розпочала гібридну війну проти України, (4) особи обвинувачених ( ОСОБА_7 79 років, ОСОБА_8 66 років; обоє позитивно характеризуються за місцем роботи; у ОСОБА_8 відсутня судимість і на утриманні перебуває 3 неповнолітніх дітей, а ОСОБА_7 має судимість згідно вироком суду по справі №425/3312/17, який набрав законної сили, та стосувався засудження за діяння, пов`язані з взаємовідносинами ДП « НВО «ПХЗ » із ТОВ « НВП «Зоря », обставини яких в частині ОСОБА_8 цією ухвалою колегія суддів виключила з формулювання обвинувачення, визнаного доведеним).

34.6.2. Беручи до уваги наведене, а також враховуючи, що колегією суддів у цій ухвалі не надається оцінки законності та обґрунтованості вироку й ухвалі стосовно засудження ОСОБА_7 у справі №425/3312/17, оскільки вказане є компетенцією суду касаційної інстанції, та незважаючи на зменшення обсягу обвинувачення, визнаного в суді доведеним, підстав для зміни призначених покарань не встановлено. Суд апеляційної інстанції розцінює їх не лише як призначені в межах санкції статті КК, але й як такі, які враховують підходи щодо індивідуалізації, необхідності та достатності. П ідстави для призначення більш м`якого покарання відсутні.

35. Із огляду на виключення з формулювання обвинувачення, визнаного судом першої інстанції доведеним, обставин взаємовідносин ДП « НВО «ПХЗ » із ТОВ « НВП «Зоря », останньою подією яких була крайня поставка 21.11.2016 грамоніту 79/21 згідно з накладною №171.2 за договором №901-147415 (т. 83 а. с. 77/168) і накладною №1782 за договором №668-193-01 (т. 83 а. с. 81/172), висновок суду першої інстанції (див. п. 5.4. вироку), що відповідна дата (21.11.2016) є моментом закінчення продовжуваного кримінального правопорушення, а отже, станом на момент ухвалення вироку строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 49 КК, не сплив, є помилковим.

35.1. Вищим антикорупційним судом встановлено й це не оспорювалося жодною зі сторін під час апеляційного перегляду, що:

35.1.1. з 14.07.2014 по 30.12.2014 вибухові речовини обсягом 1242,22 тон (593,27 тон для ПАТ « КЗК » + 648,95 тон для ПАТ « ЦГЗК »), придбані в ДП « НВО «ПХЗ » на загальну суму 31 196 283,19 грн без ПДВ, за вищими цінами ТОВ « Укрспецхім » реалізувало, а ДП « НВО «ПХЗ » поставило на загальну суму 39 089 935,20 грн без ПДВ (1) ПАТ « КЗК » на підставі Специфікацій від: 04.07.2014 №1, 07.08.2014 №2, 02.09.2014 №3, 11.09.2014 №4 до договору №954; 01.10.2014 №1 до договору №1179; 01.10.2014 №1, 07.10.2014 №2 до договору №1180, а також (2) ПАТ « ЦГЗК » на підставі Специфікацій від: 04.07.2014 №5, 11.08.2014 №6, 01.09.2014 №7, 03.09.2014 №8, 19.09.2014 №9, 19.09.2014 №10, 30.09.2014 №11 до договору №108-193-01 ( т. 80 а. с. 269 / див. підп. 2.5.21 п. 2.5 вироку);

35.1.2. з 08.04.2015 по 25.06.2015 вибухові речовини обсягом 239,952 тон (196,96 тон для ПАТ « КЗК » + 42,992 тон для ПАТ « ЦГЗК »), придбані в ДП « НВО «ПХЗ » на загальну суму 10 262 382,00 грн без ПДВ, за вищими цінами ТОВ « Укрспецхем » реалізувало, а ДП « НВО «ПХЗ » поставило на загальну суму 12 952 378,98 грн без ПДВ ПАТ « КЗК » на підставі Специфікації від 06.04.2015 №1 до договору №558 і додаткових угод до неї, а також ПАТ « ЦГЗК » на підставі Специфікації від 06.02.2015 №1, №2 до договору №95-194-01 ( т. 80 а. с. 284/ див. підп. 2.6.9 п. 2.6 вироку).

35.1.3. Таким чином, остання поставка вибухових речовин у межах реалізації єдиного умислу мала місце 25.06.2015 (накладна №173 за договором №558).

35.2. Станом на 25.06.2015 за злочин «зловживання службовим становищем» (ч. 2 ст. 364 КК), вчинення якого ОСОБА_8 і ОСОБА_7 суд апеляційної інстанції вважає доведеним у цьому кримінальному провадженні в частині обставин щодо договорів, укладених ДП « НВО «ПХЗ » із ТОВ « Укрспецхім » і ТОВ « Укрспецхем », було передбачено покарання - позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, зі штрафом від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

35.3. Чинна станом на 25.06.2015 редакція ч. ч. 3, 4 ст. 12 КК передбачала, що злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п`яти років, а тяжким злочином - злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років. Діюча нині редакція ст. 12 КК також відносить цей злочин до тяжких (ч. 5 ст. 12 КК). Отже, обвинувачені вчинили саме тяжкий злочин.

35.4. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: десять років - у разі вчинення тяжкого злочину (п. 4 ч. 1 ст. 49 КК).

35.5. Ураховуючи, що десять років від 25.06.2015 спливли 25.06.2025 (останній день), на що правильно звернув увагу захисник ОСОБА_12 (т. 142 а. с. 284), станом на дату ухвалення обвинувального вироку (12.08.2026) строки давності притягнення до кримінальної відповідальності у цьому кримінальному провадженні минули.

35.6.

Зважаючи на те, що обвинувачені та їх захисники не просили суди першої та апеляційної інстанції про звільнення від кримінальної відповідальності, а вихід із нарадчої кімнати для виконання обов`язку з роз`яснення обвинуваченим права на звернення з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності за обставин цієї справи призвів би до розкриття таємниці нарадчої кімнати (сторонам у такому випадку ще до проголошення рішення за результатами апеляційного розгляду очевидно стали б відомі висновки в частині їх доводів щодо моменту закінчення продовжуваного кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, визнаного доведеним за результатами апеляційного перегляду), та не маючи можливості до переходу в нарадчу кімнату передбачити, що буде прийняте саме таке рішення, відповідно до якого строки притягнення минули раніше ніж на дату, зазначену Вищим антикорупційним судом, колегія суддів вважає за неможливе виконати вимоги ч. 2 ст. 285 КПК.

35.6.1. Надаючи таку правову оцінку суд апеляційної інстанції також виходить із того, що обставини цієї справи принципово відрізняються від обставин справи №521/8873/18, за результатами розгляду якої в постанові від 06.12.2021 Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. ч. 1, 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК суди першої та апеляційної інстанцій мають обов`язок відповідно роз`яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності те, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності. У постанові по справі №521/8873/18 Верховним Судом зазначено, що (1) судами першої та апеляційної інстанцій встановлено єдину дату вчинення кримінального правопорушення - 02.09.2017, (2) розгляд кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого відбувся без належного його повідомлення про дату, час і місце апеляційного розгляду та без участі такої особи.

35.6.2. Колегія суддів вважає, що виконання такого обов`язку (передбачений ч. 2 ст. 285 КПК ) є необхідним тоді, коли закінчення строку як і дата його закінчення є очевидними та не оспорюються сторонами в межах доводів апеляційних скарг.

35.6.3. Натомість під час розгляду даної справи (1) Вищий антикорупційний суд дійшов висновку, що останнім днем вчинення злочину було 21.11.2016, у той час як його Апеляційна палата, виключивши з формулювання обвинувачення, визнаного першою інстанцією доведеним, частину подій, вважає, що останнім днем вчинення злочину було 25.06.2015, (2) обвинувачені повідомлялися про апеляційний перегляд і приймали участь ньому, у т. ч. інтереси обох із них були представлені професійними захисниками (у ОСОБА_8 - три захисники, а в ОСОБА_7 - два), та (3) обвинувачені були обізнані з можливістю заявлення відповідних клопотань, оскільки отримали апеляційні скарги захисників, направлені судом, в яких викладені в т. ч. й доводи сторін захисту щодо можливості заявлення клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності (т. 141 а. с. 161; т. 142 а. с. 282-286; т. 148 а. с. 51). Крім того, один із захисників ОСОБА_7 в апеляційній скарзі прямо зазначив, шо наполягає на виправданні, а не на звільненні від кримінальної відповідальності за спливом строків давності, й лише в разі не ухвалення виправдувального вироку просить звільнити обвинуваченого від покарання ( т. 148 а. с. 51).

35.6.4. Таким чином, незважаючи на формальне не роз`яснення судами обох інстанції права обвинувачених клопотати про звільнення від кримінальної відповідальності, очевидно, що за обставин саме цієї справи зазначене не призвело до істотного порушення вимог КПК і прав таких осіб, які були обізнані з відповідним правом, але ним не скористалися. Колегія суддів, надаючи таку оцінку, ураховує висновок Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладений у постанові від 06.12.2021 у справі №521/8873/18, та подальшу практику його застосування (постанови Верховного Суду від 07.05.2026 у справі №464/5324/24, від 12.05.2026 у справі №930/1442/21, від 24.09.2026 у справі №674/1640/24). Обвинувачені, які в суді апеляційної інстанції наполягали на виправданні, не позбавлені права висловити свою позицію щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності в разі касаційного оскарження цієї ухвали.

35.7. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу (ч. 5 ст. 74 КК).

35.8. Згідно з висновком Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, наведеним у постанові від 18.05.2026 у справі № 214/43/19, у разі встановлення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, строк давності якого на час ухвалення вироку сплив, суд вироком призначає засудженій особі покарання згідно із загальними засадами, передбаченими ст. 65 КК, і одночасно звільняє її від цього покарання.

35.9. Оскільки оскаржуваним вироком обвинуваченим, яких за результатами апеляційного перегляду слід вважати засудженими, призначені покарання в межах санкції ч. 2 ст. 364 КК, але наявні підстави для звільнення від таких покарань, необхідно прийняти рішення про це.

35.10. Звільнення ОСОБА_7 від покарання, призначеного за злочин, передбачений ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК, охоплює основне і додаткові покарання, призначені за цей злочин. У зв`язку з цим підстави для визначення остаточного покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК і для зарахування у його строк покарання, відбутого за вироком Вищого антикорупційного суду від 07.07.2023 у справі №425/3312/17, відпали, а зазначений вирок виконується самостійно.

36. Щодо цивільного позову, то він у цьому кримінальному провадженні не підлягає до задоволення, адже відповідно до назви ст. 127 КПК (Відшкодування (компенсація) шкоди потерпілому) ця норма передбачає відшкодування шкоди саме потерпілому.

36.1. Крім того, у ч. 1 ст. 128 КПК зазначено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано, зокрема, майнової шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого.

36.2. Враховуючи, що в ході апеляційного перегляду було установлено, що потерпілим від злочину, вчиненого ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , фактично є ДП « НВО «ПХЗ » [у п. 1.2. вироку зазначено, що вони спричинили тяжкі наслідки охоронюваним законом інтересам держави у вигляді заподіяних збитків державному підприємству], тобто якому завдані збитки у розмірі 27 165 896,03 грн недоотриманого доходу внаслідок укладення та виконання договорів №269711 з ТОВ « Укрспецхім » і №200315 з ТОВ « Укрспецхем », підстав для задоволення позову, поданого в інтересах позивача Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості , 02.10.2025 о 10:40:43 год заміненого судом на МОУ (підп. 8.2 п. 8 вироку / т. 127 а. с. 203 зворот), не встановлено .

36.3. Наведений підхід відповідає практиці суду касаційної інстанції, оскільки Велика Палата Верховного Суду в п. п. 112, 113, 114 постанови від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц зазначила, що у випадку, коли особа не довела, що порушено її право чи безпосередній інтерес, то вона є неналежним позивачем у такій справі. Й у разі подання позову неналежним позивачем у задоволенні позову слід відмовити. Тобто, оскільки апеляційний суд залишає в силі засудження обвинувачених, цивільний позов підлягає вирішенню по суті, а не залишенню без розгляду. Встановлення неналежності позивача за таких умов є підставою для відмови в задоволенні позову.

36.4. Колегія суддів з`ясувала, що на відміну від цієї справи у справі №425/3312/17, в якій вирішувалося питання притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_7 за схожих обставин стосовно взаємовідносин ДП « НВО «ПХЗ » із ТОВ « НВП «Зоря », прокурором було пред`явлено цивільний позов не від імені та в інтересах Мінстратегпрому , а від імені та в інтересах ДП « НВО «ПХЗ ». Наведене вбачається зі змісти вироку, наявного в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

36.5. Із урахуванням наведеного, зважаючи на недоведеність, що завданням збитків ОСОБА_7 і ОСОБА_8 внаслідок вчиненням злочину порушено право чи безпосередній інтерес МОУ, оскільки вказаними діями на переконання колегії суддів порушено право та інтерес ДП « НВО «ПХЗ », у задоволенні цивільного позову слід відмовити. Водночас зазначення у вступній частині цієї ухвали ОСОБА_15 як представниці потерпілого обумовлено не оцінкою судом її правового статусу як такого в цьому кримінальному провадженні, а лише врахуванням колегією суддів того в якості кого вона брала участь у судовому провадженні до моменту проголошення цієї ухвали.

36.5.1. Надаючи таку правову оцінку Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду враховує також, що законодавство не наділяє суд правом самостійно замінити неналежну особу, в інтересах якої подано позовну заяву, на належну, але прокурор не був позбавлений можливості при зверненні в суд в інтересах МОУ подати позов відразу й в інтересах ДП « НВО «ПХЗ », якщо сумнівався в правильності вибору того від імені кого звертатися з позовною заявою [ ст. 50 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК/ допускає подання одного позову відразу декількома позивачами, то його подання прокурором в інтересах декількох осіб цілком відповідало б вимогам закону].

36.5.2. Оскільки колегія суддів відмовляє в задоволенні цивільного позову, що не позбавляє можливості звернення з таким позовом у порядку ЦПК, то суд апеляційної інстанції не надає оцінки тому чи має прокурор право здійснювати представництво ДП « НВО «ПХЗ » при зверненні з такою позовною заявою. Рішення з приводу цього зможе прийняти саме той суд, до якого буде подано відповідний позов (в разі звернення з ним).

36.6. У зв`язку із наведеним вирок у цій частині підлягає скасуванню з прийняттям рішення щодо відмови в задоволенні цивільного позову, який пред`явлено прокурором в інтересах особи, якій жодних збитків діями обвинувачених, оціненими у цьому кримінальному провадженні, не завдано.

37. Оскільки суд першої інстанції вважав, що на момент ухвалення вироку строки притягнення обвинувачених до кримінальної відповідальності не минули, то він цілком правомірно застосував до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою, що відповідало вимогам абз. 3 п. 3 ч. 1 ст. 419 КПК і було у вироку достатньо переконливо обґрунтовано.

37.1. Проте з огляду на відмову в задоволенні цивільного позову та звільнення обвинувачених від покарань суд апеляційної інстанції вважає, що застосовані запобіжні заходи та накладені у цьому кримінальному провадженні арешти на майно необхідно скасувати та внесену ОСОБА_8 частину суми застави повернути йому, зважаючи на набрання ухвалою суду апеляційної інстанції законної сили з моменту проголошення.

37.2. Водночас наведене не позбавляє сторону обвинувачення можливості ініціювати питання про забезпечення позову при зверненні до суду з позовною заявою щодо відшкодування збитків, завданих злочином.

37.3. Оскільки у задоволенні цивільного позову відмовлено, а обвинувачених звільнено від покарання, підстави для звернення застави, внесеної за ОСОБА_7 , на виконання вироку в частині майнових стягнень відсутні, тому вона підлягає поверненню заставодавцю.

38. Водночас підстав для скасування чи зміни вироку в іншій частині не встановлено, тому в решті його слід залишити без змін, апеляційні скарги - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 33-1, 94, 216, 369-372, 404, 407-409, 411, 418, 419, 532 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги захисників задовольнити частково, вирок Вищого антикорупційного суду від 12 серпня 2026 року змінити в частині формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, та скасувати в частині задоволення цивільного позову.

Виключити з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, обставини взаємовідносин Державного підприємства « Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод » із ТОВ « НВП «Зоря ».

На підставі п. 4 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 Кримінального кодексу України, у зв`язку із закінченням строків давності, звільнити ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від покарання.

У задоволенні цивільного позову відмовити.

Запобіжні заходи, застосовані до ОСОБА_7 у виді застави у розмірі 681 000 грн і до ОСОБА_8 у виді тримання під вартою, скасувати.

Повернути внесену ОСОБА_8 суми застави в розмірі 1 200 000,00 грн.

Арешти, накладені ухвалами слідчих суддів Вищого антикорупційного суду у справах №991/6231/21, №991/6232/21, №991/6536/21 (з урахуванням вирішення питання про скасування арешту майна) для забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, скасувати.

В іншій частині апеляційні скарги залишити без задоволення, а вирок - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців.

 

 

Головуючий:ОСОБА_2Судді:ОСОБА_3ОСОБА_4