- Presiding judge (HACC): Shyroka K.Yu.
- Secretary : Sevriuk K.A.
- Lawyer : Lytvynenka V.M.
Справа № 4910/60/19
Провадження1-кс/991/2224/19
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2020 року м.Київ
Слідча суддя Вищого антикорупційного суду Широка К. Ю.,
за участю секретаря судового засідання Севрюк К. А.,
адвоката Литвиненка В. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність детективів Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, вилученого в межах кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015000000000722 від 16.04.2015 року,
ВСТАНОВИЛА
До слідчої судді Вищого антикорупційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 (далі - скаржниці), на бездіяльність детективів НАБУ. На думку скаржниці, бездіяльність полягає в неповерненні тимчасово вилученого майна під час обшуку.
Скаржниця просить поновити строк на оскарження бездіяльності, визнати протиправною бездіяльність НАБУ, яка полягає у неналежному процесуальному оформленні відповіді на клопотання від 14.01.2019 року, а також визнати бездіяльність, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна та повернути майно, яке було вилучено під час обшуку 07.02.2018 року. Повний перелік майна, про повернення якого просить скаржниця, зазначено у прохальній частині клопотання.
Виклад обставин
Скаржниця зазначає, що 07.02.2018 року детективи НАБУ вилучили майно та документи, які використовувались працівниками ТОВ «ЕННГРУП» та Адвокатського об`єднання «Адвокати та медіатори України» для здійснення господарської діяльності під час проведення обшуку за адресою АДРЕСА_1 .
14.01.2019 року скаржниця звернулася до НАБУ із клопотанням про повернення тимчасово вилученого майна, вилученого під час обшуку. 04.02.2019 року отримала відповідь листом від 22.02.2019 року № 0412-188/6301, у якому НАБУ відмовило у задоволенні клопотання, мотивуючи це тим, що на майно було накладено арешт ухвалою від 14.02.2018 року.
Обґрунтування клопотання
Скаржниця вважає, що майно було вилучене за цією адресою з порушенням Кримінального процесуального кодексу України (КПК України). Скаржниця вважає, що арешт було накладено незаконно, оскільки його було накладено на майно та документи, набуті у 2016-2017 роках, в той час як предметом досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні є обставини 2015 року.
Скаржниця зазначає, що майно, яке було арештоване, не може бути допустимими доказами, оскільки було вилучено з порушенням порядку проведення обшуку, передбаченого КПК України: тому, що копія судового рішення, надана детективами як підстава для проведення обшуку, була неналежно оформлена, а також тому, що детективи проникли у приміщення, не зазначене в ухвалі на проведення обшуку. Також, скаржниця вказує на те, що було пропущено строк звернення з клопотанням про арешт майна та арешт накладено поза строками звернення для такого арешту.
Доводи сторін
Адвокат Литвиненко В. М., що діє в інтересах скаржниці, підтримав скаргу та попросив її задовольнити.
Уповноважений представник НАБУ у судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином. У матеріалах справи є заперечення детектива НАБУ Прокопенка Б. О. , у яких він зазначає, що вилучені речі та документи містять інформацію про вчинення кримінального правопорушення, а тому можуть бути речовими доказами у цьому кримінальному провадженні. Він також зазначив, що строк звернення з клопотанням про арешт було поновлено слідчим суддею. Детектив також вказав на необґрунтованість доводів скаржниці щодо того, що докази є недопустимими, ухвала оформлена неправильно та обшук було проведено з порушенням порядку, передбаченого КПК України.
Мотивація суду
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи учасників процесу, слідча суддя дійшла до таких висновків.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч. 1 ст. 303 КПК України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у тому числі у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 КПК України, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений КПК України строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 42015000000000722 від 16.04.2015 року, в межах якого 07.02.2018 року було проведено обшук на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01.02.2018 року. Як вбачається з матеріалів скарги, на це майно було накладено арешт 14.02.2018 року ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Сеніним В. Ю.
Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення (ч. 1 ст. 167 КПК України). У частині другій цієї статті визначено, що тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду (стаття 168 КПК України). У разі тимчасово вилученого майна під час обшуку клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано протягом 48 годин дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
Згідно ч. 1 ст. 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено:
1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним;
2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна;
3) у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 171, частиною шостою статті 173 КПК України;
4) у разі скасування арешту.
Необхідно встановити, чи є майно з переліку, про яке зазначає скаржниця, тимчасово вилученим у розумінні КПК України. Так, тимчасово вилученим майном може бути майно, яке було вилучено під час обшуку. Як вбачається з норм ч. 7 ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном. Як вбачається з ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01.02.2018 року, якою було надано дозвіл на проведення обшуку, перелік речей і документів, що підлягають вилученню в ході обшуку, не передбачав чіткого визначення індивідуальних ознак таких речей і документів. Так, ухвала передбачала вилучення оригіналів, копій та бланків документів стосовно здійснення господарської діяльності та взаємовідносин між різними підприємствами, що можуть бути причетні до обставин вчинення кримінальних правопорушень, що розслідуються, а також їх печаток та штампів, довіреностей, інших документів, чорнових записів, особистих записників, накопичувачів на жорстких дисках, флеш-накопичувачів, мобільних терміналів зв`язку, без уточнення. Таким чином, майно, що було по факту вилучене, могло вважатися тимчасово вилученим.
Втім, тривалість такого статусу майна є законодавчо визначеною. Так, тимчасово вилучене майно є таким до вирішення питання про арешт майна або його повернення. Матеріали скарги вказують на те, що таке майно не було повернено особі, у якої воно було вилучено, (інакше скаржниця не зверталася би з вимогою повернути це майно). Також, на це майно було накладено арешт 14.02.2018 року ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Сеніним В. Ю. Ця ухвала не була скасована на момент розгляду цього клопотання, і рішення було залишено в силі й без змін ухвалою колегії суддів Київського апеляційного суду від 24.01.2019 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 (скаржниці) на рішення про арешт майна. Таким чином, оскільки тимчасово вилучене майно є таким лише до вирішення питання про арешт майна, слідча суддя не може прийняти рішення про повернення такого майна як тимчасово вилученого, оскільки інший суд вирішив питання про арешт.
Разом з тим, необхідно враховувати, що прийняття рішення про повернення тимчасово вилученого майна з підстав, на які вказує скаржниця (щодо порушення порядку проведення обшуку, недопустимості доказів та інших підстав), є неможливим, оскільки вичерпний перелік підстав для повернення визначено у ч.1 ст. 169 КПК України. Такими підставами є постанова прокурора; ухвала слідчого судді чи суду у разі відмови у задоволенні клопотання про арешт майна; майно також повертається якщо не було подано клопотання про арешт майна у строк, передбачений ч. 5 ст. 171 КПК України або якщо слідчий суддя не постановив ухвалу про арешт майна у строк, передбачений ч. 6 ст. 173 КПК України; а також у разі скасування арешту. Жодної з цих підстав скаржниця не доводить.
Також, до канцелярії Вищого антикорупційного суду, а також на ім`я Голови суду надійшли матеріали Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», представники якого неодноразово з`являлися на судові засідання до Солом`янського районного суду міста Києва, Вищого антикорупційного суду та Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. У матеріалах зазначається, що справа не підсудна Вищому антикорупційному суду, оскільки відсутні критерії підсудності Вищого антикорупційного суду, передбачені п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України. Хоча у епізоді № 7, як вбачається з витягу з ЄРДР, зазначається про ОСОБА_3 , він фігурує не як особа, яка підпадає під суб`єктний склад злочинів, що підсудні Вищому антикорупційному суді.
Відповідно до положень ст. 331 Кримінального процесуального кодексу України Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 2062, 209, 211, 3661 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України. Примітка статті 45 КК України деталізує перелік антикорупційних злочинів, до яких входять злочини, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочини, передбачені статтями 210, 354, 364, 3641, 3652, 368 - 3692 КК України. Пункти 1-3 частини п`ятої статті 216 КПК України встановлюють вимоги до спеціального суб`єкта кримінального правопорушення та розміру шкоди, предмету злочину. Підпункт 2 пункту 202 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України передбачає, що підсудність Вищого антикорупційного суду, передбачена цим Кодексом як суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції та слідчих суддів, поширюється на кримінальні провадження, відомості за якими про кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду" [тобто до 22.09.2019 року], якщо досудове розслідування здійснюється або здійснювалося Національним антикорупційним бюро України та закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Слідча суддя зазначає, що питання підсудності скарги вже було вирішене ухвалою про відкриття провадження. Зокрема, в межах цього кримінального провадження досудове розслідування здійснюється за статтями, які передбачають склади злочинів, що підсудні Вищому антикорупційному суду (статті 191, 364 та 368 Кримінального кодексу України). Досудове розслідування здійснюється Національним антикорупційним бюро України. У кримінальному провадженні розслідуються 14 епізодів можливого вчинення кримінального правопорушення, які нерозривно пов`язані одне з одним. Слідча суддя, при прийнятті рішення про визначення підсудності, не заперечує того факту, що ПАТ «Укрнафта» може не бути підприємством, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків. Натомість, слідча суддя звертає увагу на те, що у епізоді № 7 витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню № 42015000000000722 від 16 квітня 2015 року зазначається про правову кваліфікацію злочину за ч. 2 ст. 364 КК України за обставин, у яких зловживання службовим становищем могло бути вчинене Головою правління НАК «Нафтогаз України» та Наглядової ради ПАТ «Укрнафта» ОСОБА_3 НАК «Нафтогаз України» було утворено на базі підприємств цілої галузі на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 747 від 25.05.1998 року. Статутний фонд цієї компанії сформований державою шляхом передачі до нього майна державних підприємств (організацій), акцій корпоратизованих підприємств та пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, залишених у державній власності. 100% статутного капіталу (190 150 481 000,00 гривень) належить державі в особі Кабінету Міністрів України. Станом на зараз достовірно не встановлено, чи ОСОБА_3 діяв як службова особа НАК «Нафтогаз України» чи ПАТ «Укрнафта» в епізоді № 7. Таким чином, в кримінальному провадженні розслідуються діяння не лише службових осіб ПАТ «Укрнафта», а й інших юридичних осіб, в тому числі державної компанії НАК «Нафтогаз України» Тому, слідча суддя вважає, що цього зв`язку між обставинами що розслідуються достатньо для встановлення підсудності Вищого антикорупційного суду на цьому етапі досудового розслідування.
Щодо вирішення питання по скарзі, слідча суддя приходить до висновку, що у задоволенні скарги потрібно відмовити.
Керуючись статтями 303, 304, 306, 307 КПК України, слідча суддя
ПОСТАНОВИЛА
Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність детективів НАБУ, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, вилученого в межах кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015000000000722 від 16.04.2015 року.
Повний текст ухвали було оголошено 27 січня 2020 року о 14 годині 10 хвилин в залі судових засідань у приміщенні Вищого антикорупційного суду.
Ухвала оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту її оголошення.
Слідча суддя Широка К. Ю.