Document No. 89390976

Справа № 991/3607/20

Провадження 1-кп/991/40/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2020 р. м. Київ

Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:

головуюча - Федорак Л.М.,

судді - Маслов В.В., Строгий І.Л.,

секретар судового засідання - Біленко В.К.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у приміщенні суду кримінальне провадження № 52020000000000281 стосовно обвинувачення:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Озеро Володимирецького району Рівненської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , адвокат, одружений, раніше не судимий, українець, громадянин України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 369-2 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

сторона обвинувачення прокурор: Малик О.І.,

сторона захисту у режимі відеоконференції із Володимирецьким районним судом Рівненської області захисник: Сохацький А.І.,

обвинувачений: ОСОБА_1 ,

в с т а н о в и в:

27 грудня 2019 року близько 08 год 00 хв обвинувачений ОСОБА_1 , будучи адвокатом, на виконання попередніх домовленостей з «Головою суду» (дані неповні відповідно до презумпції невинуватості), а саме, про те, що обвинуваченому необхідно передати Особі «Д » (дані неповні відповідно до презумпції невинуватості) висловлену «Головою суду» пропозицію здійснити вплив на «Слідчого суддю» (дані неповні відповідно до презумпції невинуватості), з метою схилити останнього до прийняття «Рішення» (дані неповні відповідно до презумпції невинуватості) у кримінальному провадженні про повернення арештованого майна, а також безпосередньо отримати грошові кошти від Особи « Д » за такий вплив для передачі «Голові суду», зателефонував до Особи « Д » та повідомив, що він від «Голови суду» і визначив місце їх зустрічі у смт Володимирець о 09 год 00 хв в цей же день.

При цьому, обвинувачений усвідомлював протиправність дій «Голови суду» та власних дій, погоджуючись на пропозицію, мав на меті зберегти довірчі стосунки, які склалися у нього з «Головою суду», а також побоюючись, що у разі відмови, «Голова суду», використовуючи свій статус судді, може ускладнити його юридичну практику. Також обвинувачений усвідомлював те, що «Рішення» прийматиме не сам «Голова суду», а «Слідчий суддя».

27 грудня 2019 року, приблизно о 09 год 00 хв, під час особистої зустрічі із Особою «Д» обвинувачений ОСОБА_1 , діючи з прямим умислом, повідомив, що для отримання позитивного «Рішення» у «Суді» (дані неповні відповідно до презумпції невинуватості) Особа «Д» має передати грошові кошти через нього для «Голови суду», щоб той вплинув на «Слідчого суддю».

У подальшому обвинувачений ОСОБА_1 , діючи з прямим умислом, на виконання вказівки «Голови суду», зустрівся 31 січня 2020 року з Особою « Д » та повідомив останньому, що «Голова суду» пропонує йому здійснити вплив на «Слідчого суддю» з метою прийняття останнім рішення про передачу вилученого майна на зберігання власнику, у разі надання Особою «Д» неправомірної вигоди «Голові суду» у сумі 9 000 гривень.

06 лютого 2020 року «Голова суду» зателефонував Особі «Д» і запропонував приїхати 07 лютого 2020 року на 09 год 00 хв до «Суду».

07 лютого 2020 року, близько 09 год 00 хв, біля приміщення «Суду» за «Адресою» (дані незазначені відповідно до презумпції невинуватості), під час розмови з Особою «Д», «Голова суду» висловив останньому пропозицію надати йому неправомірну вигоду у розмірі 10 000 гривень за прийняття «Слідчим суддею» «Рішення» щодо зняття арешту з вилученого майна, вказавши, що зазначені грошові кошти потрібно передати обвинуваченому ОСОБА_1 .

У подальшому «Голова суду», з огляду на раніше досягнуті домовленості, повідомив обвинуваченому ОСОБА_1 , що Особа «Д» має передати обвинуваченому для нього неправомірну вигоду в сумі 10 000 гривень, а не 9 000 гривень, як він казав раніше.

На виконання домовленостей з «Головою суду» обвинувачений ОСОБА_1 , діючи з прямим умислом, під час телефонної розмови з Особою «Д» 10 лютого 2020 року повідомив, що останньому необхідно передати йому грошові кошти, після чого «Голова суду» вживатиме заходів з метою виконання раніше висловленої пропозиції.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив пособництво у зловживанні впливом, тобто пособництво у пропозиції за неправомірну вигоду для себе здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Крім того, «Голова суду», діючи повторно, будучи в силу своїх адміністративних обов`язків обізнаним про те, що на розгляді у «Судді» (дані неповні відповідно до презумпції невинуватості) перебуває «Судова справа» (дані неповні відповідно до презумпції невинуватості) стосовно Особи «Р» (дані неповні відповідно до презумпції невинуватості), 06 лютого 2020 року під час телефонної розмови та подальшого листування через СМС-повідомлення із Особою « Д» , попросив останнього приїхати 07 лютого 2020 року на 09 год 00 хв до «Суду» разом з Особою «Р».

07 лютого 2020 року, близько 09 год 00 хв, поряд з приміщенням «Суду» за «Адресою» (дані незазначені відповідно до презумпції невинуватості), «Голова суду» під час розмови з Особою «Д», який прибув на зустріч разом з Особою «Р», однак останній участі у розмові не брав, висловив пропозицію надати йому 10 000 гривень за вплив на «Суддю» з метою схилити останнього до прийняття рішення у «Судовій справі» на користь Особи «Р», вказавши, що грошові кошти до обіду цього дня необхідно передати обвинуваченому, якого «Голова суду» залучив до безпосереднього отримання грошових коштів. Обвинувачений, в свою чергу, усвідомлюючи протиправність дій «Голови суду» та власних дій, маючи на меті зберегти довірчі стосунки, які склалися у нього з «Головою суду», а також побоюючись, що у разі відмови, «Голова суду», використовуючи свій статус судді, може ускладнити його юридичну практику, погодився виконати відведену йому роль.

Цього ж дня, близько 12 год 00 хв, на вулиці поруч із адміністративною будівлею за «Адресою» (дані незазначені відповідно до презумпції невинуватості), Особа «Д» передав, а обвинувачений, діючи повторно, з прямим умислом, отримав 10 000 гривень, для подальшої передачі «Голові суду».

Далі, обвинувачений, діючи з прямим умислом, передав «Голові суду» грошові кошти в сумі 10 000 гривень, отримані від Особи « Д », за вплив на «Суддю» з метою схилити останнього до прийняття рішення у «Судовій справі» на користь Особи «Р».

У ході обшуку в будинковолодінні з господарськими будівлями і спорудами за «Адресою» (дані незазначені відповідно до презумпції невинуватості), якими фактично користується «Голова суду», виявлено та вилучено грошові кошти, в тому числі одну купюру номіналом 500 гривень серії ЛД 2605269, яка ідентифікована як предмет неправомірної вигоди, що передавалась Особою « Д» обвинуваченому на виконання прохання «Голови суду».

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив пособництво у зловживанні впливом, тобто пособництво в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

З огляду на вищевикладене, обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 369-2 КК України, тобто, пособництво у зловживанні впливом, що полягало у пособництві у пропозиції за неправомірну вигоду для себе здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, та у пособництві в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Зміст укладеної угоди про визнання винуватості

Відповідно до угоди про визнання винуватості від 15 травня 2020 року, обвинувачений ОСОБА_1 зобов`язується:

- беззастережно визнати свою винуватість в обсязі сформульованого обвинувачення під час розгляду судом угоди;

- співпрацювати у викритті кримінальних правопорушень, до вчинення яких можуть бути причетними інші особи, визначені в угоді, у кримінальному провадження № 52019000000001205 від 24 грудня 2019 року або у кримінальних провадженнях, які будуть виділені із зазначеного кримінального провадження шляхом надання викривальних показів, в т.ч. у суді при розгляді кримінального провадження по суті та/або в слідчого судді у ході допиту в порядку ст. 225 КПК України та іншим чином;

- з`являтися на виклик слідчого (детектива), прокурора та суду для надання показань, проведення інших слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні № 52019000000001205 від 24 грудня 2019 року або у кримінальних провадженнях, які будуть виділені із зазначеного кримінального провадження, в тому числі у судовому провадженні (в разі неможливості з`явитися за станом здоров`я в місце проведення слідчих чи процесуальних дій, брати участь у проведенні вказаних слідчих та процесуальних дій дистанційно, у порядку визначеному кримінальним процесуальним законодавством, в т.ч. в режимі відеоконференції).

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлявся, а тому підстави для цивільної відповідальності обвинуваченого відсутні.

Відповідно до угоди прокурор та обвинувачений дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 369-2 КК України, а саме як пособництво у зловживанні впливом, тобто пособництво у пропозиції за неправомірну вигоду для себе здійснити вплив на прийняття рішень особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а також пособництво в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Згідно з угодою, обставинами, що пом`якшують покарання та встановлені під час досудового розслідування є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставинами, що обтяжують покарання ОСОБА_1 , є вчинення злочину повторно.

Беручи до уваги обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, з урахуванням особи обвинуваченого, сторони дійшли згоди про призначення обвинуваченому покарання за ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 369-2 КК України у вигляді штрафу, у розмірі 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 25 500 гривень.

На призначення зазначеного покарання обвинувачений погодився.

Відповідно до угоди, обвинуваченому відомо та зрозуміло, що згідно із вимогами ст. 473 КПК України наслідком укладення та затвердження даної угоди про визнання винуватості для прокурора і підозрюваного є обмеження їх права на оскарження вироку. Йому також роз`яснено та є зрозумілими, визначені п. 1 ч. 4 ст. 394 КПК України, підстави для апеляційного оскарження обвинувального вироку, яким затверджена угода про визнання винуватості, а також підстави для касаційного оскарження відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 424 КПК України

Обвинуваченому також зрозумілі наслідки укладання даної угоди у вигляді відмови від здійснення прав, передбачених п. 1 ч. 4 статті 474 КПК України.

Обвинуваченому роз`яснені та зрозумілі права, визначені ст. 474 КПК України, а саме права на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину інкримінованого йому кримінального правопорушення, на допит у судовому засіданні свідків обвинувачення, заявлення клопотань, виклик свідків і надання суду своїх доказів.

В угоді сторонами обумовлено наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України. За угодою, обвинувачений розуміє, що умисне невиконання угоди є підставою для його кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК України.

Мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про можливість укладення угоди про визнання винуватості. Перевірка судом відповідності угоди вимогам КПК України та положення закону, якими він керується

Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

У судовому засіданні судом встановлено, що ОСОБА_1 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 369-2 КК України, а саме, у пособництві у зловживанні впливом, тобто у пособництві у пропозиції за неправомірну вигоду для себе здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, та у пособництві в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Обвинувачений беззастережно визнав свою винуватість, підтвердив свою згоду на призначення узгодженого покарання, а також те, що цілком розуміє свої права, які передбачені ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди, характер обвинувачення, щодо якого він визнав себе винуватим, вид покарання, що буде застосований до нього, у разі затвердження угоди.

Обвинувачений пояснив, що насильства, примусу чи погроз з питань укладення угоди до нього ніхто не застосовував. Обіцянок, чи будь-яких інших обставин, не передбачених угодою йому ніхто не надавав.

Захисник повністю підтвердив зазначені його підзахисним обставини.

Відповідно до ч. 7 ст. 474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; умови угоди не відповідають інтересам суспільства; умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань; відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

Згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні, зокрема, щодо злочинів середньої тяжкості, до яких згідно з ст. 12 КК України належить злочин, вчинений обвинуваченим. У кримінальному провадженні потерпілі особи відсутні.

Узгоджене сторонами в угоді покарання відповідає вимогам ст. ст. 53, 65 КК України.

Умови угоди відповідають інтересам суспільства. Затвердження угоди свідчить про швидке здійснення судового провадження, яке забезпечить притягнення обвинуваченого до відповідальності за вчинене ним корупційне правопорушення з метою виправлення останнього. Зазначене впливає на усвідомлення іншими особами караності злочинних діянь, сприяє формуванню у суспільства антикорупційної правосвідомості та свідчитиме про невідворотність покарання.

Із досліджених судом в судовому засіданні обвинувального акта та угоди, пояснень сторін вбачається, що умови угоди не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб, зокрема, і з огляду на те, що обставини викладеного обвинувачення відповідно до ст. 17 КПК України не можуть бути використані на підтвердження винуватості будь-яких інших осіб окрім обвинуваченого у даному провадженні. Угодою також не вирішується питання щодо майна третіх осіб.

При цьому, з приводу презумпції невинуватості осіб, про яких так, чи інакше згадується у цьому вироку та, котрі не є учасниками цього кримінального провадження, суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у пункті 90 рішення у справі «Нацвлішвілі і Тогонідзе проти Грузії» від 29 квітня 2014 року (заява № 9043/05) зазначив, що не може бути нічого неналежного в самому процесі укладення угод щодо обвинувачень або міри покарання… У цьому зв`язку Суд дотримується думки про те, що угоди про визнання провини не лише надають такі вагомі переваги, як прискорений розгляд кримінальних справ і зменшення навантаження на суди, прокурорів і адвокатів, можуть також за умови їх правильного застосування стати успішним інструментом у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю і сприяти скороченню кількості призначених покарань, а в наслідок цього і кількості ув`язнених.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що у кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» № 25444/94, пункт 52; рішення від 25 липня 2000 року у справі «Матточіа проти Італії», № 23969/94, пункт 58; рішення від 20 квітня 2006 року у справі « І.Н. та інші проти Австрії», № 42780/98, пункт 34).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, презумпція невинуватості вважається порушеною, якщо судове рішення відображає думку про винуватість особи у скоєнні злочину до того, як її вину буде доведено відповідно до закону. При цьому, навіть за відсутності офіційних висновків достатньо деякого припущення, що суд розглядає особу як винувату (рішення від 23 березня 1983 року у справі «Мінеллі проти Швейцарії», № 8660/79, пункт 37; рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Нераттіні проти Греції», № 43529/07, пункт 23; рішення від 14 квітня 2009 року у справі «Діду проти Румунії», пункт 41). Попереднє висловлення судом такої думки неминуче порушує презумпцію невинуватості (рішення від 27 лютого 2007 року «Нештак проти Словаччини», № 65559/01, пункт 88; рішення від 06 лютого 2007 року у справі «Гарицкі проти Польщі», № 14348/02, пункт 66).

З огляду на це, з метою недопущення порушення презумпції невинуватості осіб, котрі не є учасниками цього кримінального провадження, суд у вироку виключив усі дані, які б давали можливість ідентифікувати осіб, про яких йде мова у ньому, окрім даних про обвинуваченого. Суд також не висловлював у вироку думку про винуватість цих осіб у вчиненні злочину та не робив жодних припущень з цього приводу. Власне усі формулювання у вироку викладені судом таким чином, щоб чітко висловити свою позицію та висновки лише стосовно дій обвинуваченого, не маючи на меті надання оцінки діям інших осіб чи їх кримінально-правової кваліфікації.

Ухвалюючи цей вирок, суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 344/2514/19, згідно з якою, зокрема, право обвинуваченого на визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення та укладення угоди про визнання винуватості передбачено діючим кримінальним процесуальним законом і може бути вільно використано ним відповідно до принципу диспозитивності. Невизнання своєї вини іншими особами у кримінальному провадженні не може бути підставою, яка унеможливлює або ускладнює реалізацію права обвинуваченого на укладання угоди про визнання винуватості.

А тому суд, реалізуючи відповідне право обвинуваченого, вважає за можливе затвердити угоду про визнання винуватості у даному провадженні, незважаючи на те, що обставини вчинення дій, у яких суд визнає обвинуваченого винним, пов`язані з іншими особами. Адже саме щодо останніх, суд не встановлює жодних обставин. В іншому разі, укладення угоди у даному провадженні взагалі буде неможливим, а обвинувачений буде свавільно позбавлений такого права, що є частиною права на справедливий суд.

Поряд із цим, суд зауважує також, що цей вирок не може бути належним та допустимим доказом причетності до вчинення будь якого злочину осіб, котрі не є учасниками цього кримінального провадження. Цей висновок суду обґрунтований тим, що згідно зі ст. 90 КПК України преюдиціальне значення у кримінальному провадженні мають лише рішення національного суду або міжнародної судової установи, якими встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Проте вирок, ухвалений у цьому кримінальному провадженні таким рішенням не є.

Також, суд встановив, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Обґрунтованих підстав вважати протилежно судом не встановлено.

Обвинувачений підтвердив можливість виконання взятих ним зобов`язань згідно з угодою, суд не встановив об`єктивних перешкод до зазначеного.

Фактичні обставини, описані в обвинувальному акті, формулювання обвинувачення, вказане в угоді, підтвердження самим обвинуваченим цих обставин та визнання ним своєї винуватості, дають можливість суду дійти висновку про існування фактичних підстав для визнання винуватості обвинуваченим.

Отже, підстави для відмови у затвердженні угоди відсутні, остання відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України.

Цивільний позов не пред`являвся.

Речові докази відсутні.

Процесуальні витрати відсутні.

За приписами ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

З огляду на те, що суду не надано доказів існування підстав для спеціальної конфіскації арештованого майно відповідно до ст. 96-2 КК України; санкція ч. 2 ст. 369-2 КК України не передбачає такого покарання як конфіскація майна, суд на підставі ч. 4 ст. 174 КПК України скасовує арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 03 березня 2020 року на 1/3 частини квартири, загальною площею 79,6 кв. м, житловою площею 46,8 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0003 га, кадастровий номер 5620855100:01:012:053, за адресою АДРЕСА_3; транспортний засіб HYUNDAY TUCSON, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , що зареєстровані за ОСОБА_1 .

Водночас, суд не знаходить підстав для скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 березня 2020 року на мобільний телефон IPHONE 7, IMEI НОМЕР_3 з сім-карткою НОМЕР_4 як речовий доказ у кримінальному провадженні № 52019000000001205, про що просила сторона захисту.

Оскільки, як встановлено судом, із постанов про виділення матеріалів кримінального провадження від 23 квітня 2020 року із кримінального провадження № 52019000000001205 від 24 грудня 2019 року та визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні, дане провадження виділено із провадження № 52019000000001205. Однак відповідно до Додатку до постанови про виділення матеріалів досудового розслідування, відповідний речовий доказ не виділявся у дане провадження. Таким чином, суд не вправі приймати рішення щодо зазначеного майна у цьому провадженні. Обвинувачений може звернутись з відповідним клопотанням у провадженні № 52019000000001205.

Також, ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25 лютого 2020 року стосовно обвинуваченого було обрано запобіжний захід у вигляді застави з одночасним покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України з терміном їх дії до 16 квітня 2020 року. Зважаючи на те, що застава є безстроковим запобіжним заходом, який забезпечує обов`язок обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду, то до набрання вироком законної сили суд не вбачає підстав для скасування такого запобіжного заходу.

Керуючись статтями 174, 314, 373, 374, 474-475 КПК України, суд

у х в а л и в:

Затвердити угоду про визнання винуватості від 15 травня 2020 року, укладену між прокурором у кримінальному провадженні - прокурором четвертого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва у суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Малик Ольгою Іванівною та обвинуваченим ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 52020000000000281 за участі захисника Сохацького Андрія Івановича .

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 369-2 КК України.

На підставі угоди про визнання винуватості від 15 травня 2020 року призначити ОСОБА_1 покарання у виді штрафу в розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 03 березня 2020 року на:

- 1/3 частини квартири, загальною площею 79,6 кв. м, житловою площею 46,8 кв. м за адресою АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 0,0003 га, кадастровий номер 5620855100:01:012:053, за адресою АДРЕСА_3

- транспортний засіб HYUNDAY TUCSON, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , що зареєстровані за ОСОБА_1 .

У задоволенні клопотання сторони захисту про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 березня 2020 року, на мобільний телефон IPHONE 7, IMEI НОМЕР_3 з сім-карткою НОМЕР_4 , відмовити.

Роз`яснити ОСОБА_1 його право звернутись із клопотанням про скасування арешту, накладеного на мобільний телефон IPHONE 7, IMEI НОМЕР_3 з сім-карткою НОМЕР_4 , у кримінальному провадженні № 52019000000001205.

Запобіжний захід у вигляді застави, обраний ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25 лютого 2020 року, стосовно ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду через Вищий антикорупційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Захисник має право отримати в суді копію вироку.

Роз`яснити учасникам провадження, що згідно зі статтею 476 КПК України, у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності за статтею 389-1 КК України.

Про ухвалення вироку повідомити Раду адвокатів Рівненської області.

Судді

В.В. Маслов І.Л. Строгий Л.М. Федорак