Document No. 89498404

Справа № 200/3009/18

Провадження 1-кп/991/108/19

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2020 р. м. Київ

Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:

головуюча - Федорак Л.М.,

судді - Крикливий В.В., Строгий І.Л,

секретар судового засідання - Біленко В.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52017000000000023 та № 52019000000000301, за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Дмитрівка

Петропалівського району Дніпропетровської області, що зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , суддя у відставці, яка має вищу освіту, розлучена, не працює, громадянка України, українка,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

сторона обвинувачення - прокурор Висоцька Н.В.,

сторона захисту - обвинувачена ОСОБА_1 ,

в с т а н о в и в:

Формулювання обвинувачення та стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення. Докази на підтвердження встановлених судом обставин

ОСОБА_1 , обіймаючи посаду судді Апеляційного суду Дніпропетровської області, тобто, відповідно до підпункту «ґ» п. 1 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року за № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII), рішення Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) «Про початок роботи системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» № 2 від 10 червня 2016 року, будучи суб`єктом декларування, умисно не подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачену Законом України «Про запобігання корупції» (далі - декларація) за 2017 рік, повторно як особа, яка припиняє діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, перед звільненням з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області 31 липня 2018 року за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також повторно наступного року декларацію після припинення діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік, тобто за 2018 рік.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ст. 366-1 КК України, тобто, умисне неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».

Зазначене підтверджується наступними доказами, дослідженими під час судового розгляду:

?даними листа заступника керівника апарату Апеляційного суду Дніпропетровської області «Про надання інформації» від 07 грудня 2016 року № 04.4-17/136/2016, згідно з яким до НАЗК надсилаються, зокрема, копії паспорту, реєстраційного номера облікової картки, наказ про призначення на посаду, витяг з трудової книжки, документи, які підтверджують ознайомлення суб`єкта декларування з вимогами Закону в частині необхідності подання декларації, щодо ОСОБА_1 на 11 арк. в одному примірнику з відповідними додатками, зокрема, копія розписки ОСОБА_1 від 07 жовтня 2016 року, згідно з якою вона ознайомилась з порядком електронного декларування та порядком формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, затвердженого Рішенням НАЗК від 10 червня 2016 року № 3 /а.с. 182, 184-193 т. 1; а.с. 49, 141 т. 2/;

?даними наказу голови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2016 року № 02 «Щодо забезпечення отримання суддями цифрових підписів та направлення судових рішень до ЄДРСР», згідно з яким суддям, що не мають електронного цифрового підпису, терміново отримати електронні цифрові підписи; відділу кадрів ( ОСОБА_3 ) ознайомити із зазначеним наказом суддів Апеляційного суду Дніпропетровської області, зокрема, ОСОБА_1 , на якому наявний напис «Ознайомлена 14.01.2016» та підпис ОСОБА_1 /а.с. 208 т. 1, 57 т. 2/;

?даними акту Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2016 року, складеного заступником начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та інформаційних технологій ОСОБА_4 , у присутності начальника відділу статистики та кодифікаційно-довідкової роботи ОСОБА_5 , головного спеціаліста відділу кадрів ОСОБА_3 про те, що суддя Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 відмовилась надати копію паспорта та ідентифікаційного коду для формування пакету документів на отримання цифрового підпису в органах Державної фіскальної служби /а.с. 207 т. 1, а.с. 52 т. 2/;

?даними службової записки керівника апарату Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_36, адресованого голові Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_25, що отримана 29 липня 2016 року, якою повідомляється про відмову, зокрема, судді ОСОБА_1 надати власноручно завірені копії документів необхідних для забезпечення особистим ЕЦП, про що складено відповідні акти /а.с. 53 т. 2/;

?даними пояснення ОСОБА_1 від 05 серпня 2016 року, наданого голові Апеляційного суду Дніпропетровської області, згідно з яким ОСОБА_1 пояснила відмову від надання документів для отримання цифрового підпису положеннями наказу Міністерства фінансів України від 02 жовтня 2015 року № 859 «Про затвердження форм податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи», відповідно до яких декларація може подаватися, як засобами електронного зв`язку в електронній формі, так і на паперових носіях /а.с. 54 т. 2/;

?даними доповідної записки заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та інформаційних технологій ОСОБА_4 від 10 грудня 2013 року до голови Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_25 , згідно з якою ОСОБА_1 відмовилась виготовляти цифрові підписи та надати копію посвідчення судді /а.с. 55 т. 2/;

?даними наказу голови Апеляційного суду Дніпропетровської області Деркача Н.М від 17 червня 2013 року № 24, згідно з яким ОСОБА_4 призначено відповідальним за організацію надання послуг електронних цифрових підписів суддям та працівникам апарату Апеляційного суду Дніпропетровської області /а.с. 56, 142 т. 2/;

?даними повідомлення заступника голови НАЗК ОСОБА_7 від 27 січня 2017 року № 53-12/1966/17, адресованого НАБУ, згідно з яким для входу в систему Єдиний державний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування використовується ключ з електронним цифровим підписом наступних центрів сертифікації ключів: ІДД ДФС, АЦСК органів юстиції України, ЦСК Укрзалізниці, АЦСК «MASTERKEY» ТОВ «АРТ-МАСТЕР», АЦСК ТОВ «КС», АЦСК ДП «УСС», АЦСК Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», АЦСК ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», Акредитований центр сертифікації ключів Збройних Сил, АЦСК Державної прикордонної служби України, АЦСК ринку електричної енергії, АЦСК ТОВ «Центр сертифікації ключів «Україна», АЦСК Державної казначейської служби України, Акредитований центр сертифікації ключів ПАТ НДУ, АЦСК'eSign' ТОВ «Альтерсайн», ДП «Український інститут інтелектуальної власності», а також даними відповідного запиту детектива НАБУ Прокопенка Б. від 19 січня 2017 року № 0414-221/2193, адресованого НАЗК /а.с. 201, 202 т. 1/;

?даними відповіді на запит директора ТОВ «Арт-мастер» ОСОБА_8 від 18 січня 2017 року № 01-4, адресованого НАБУ, згідно з яким для судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_9 акредитованим центром сертифікації ключів «Маsterkey» протягом 2007 - 2011 років були сформовані посилені сертифікати ключів електронного цифрового підпису, які діяли відповідно з 19 серпня 2007 року по 19 серпня 2009 року, з 18 серпня 2009 року по 18 серпня 2011 року та з 20 грудня 2011 року по 20 грудня 2012 року та додатку до нього у вигляді копій сертифікатів, а також даними відповідного запиту детектива НАБУ Прокопенка Б. від 12 січня 2017 року № 0414-142/1134 /а.с. 209-213 т. 1/;

?даними акту Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2017 року, складеного заступником начальника відділу господарської діяльності, матеріально-технічного забезпечення та інформаційних технологій ОСОБА_4 у присутності начальника відділу статистики та кодифікаційної роботи ОСОБА_5 і головного спеціаліста відділу управління персоналом ОСОБА_3, згідно з яким суддя Апеляційного суду ОСОБА_1 відмовилась надати копію паспорта та ідентифікаційного коду для формування пакету документів на отримання підпису в органах Державної фіскальної служби /а.с. 138 т. 2/;

?даними скарги до Вищої ради правосуддя щодо дисциплінарного проступку, зокрема, ОСОБА_1 від 21 квітня 2017 року № 04.4-20/4/2017 у зв`язку з не направленням рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень /а.с. 143-146 т. 2/;

?даними листа ОСОБА_1 від 21 лютого 2018 року, адресованого голові НАЗК, згідно з яким ОСОБА_1 направляє для оприлюднення та включення до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічну декларацію за 2017 рік, та зазначає, що подати вказану декларацію через власний персональний електронний кабінет позбавлена можливості внаслідок відсутності електронного цифрового підпису та відсутності на час заповнення декларації альтернативного механізму її підписання /а.с. 72, 73 т. 4/;

?даними заповненої у паперовому вигляді форми декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік ОСОБА_1 від 21 лютого 2018 року /а.с. 74-97 т. 4/;

?даними повідомлення заступника керівника апарату Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_17 від 13 квітня 2018 року № 04.4-19/59/2018, адресованого НАЗК, згідно з яким НАЗК повідомляється про встановлення факту неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а саме щорічної декларації за 2017 рік судді ОСОБА_1 /а.с. 148, 196 т. 4/;

?даними повідомлень керівника Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя НАЗК ОСОБА_10 про факт неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування від 15 лютого 2019 року № 44-01/11235/19, від 03 квітня 2019 року № 44-01/25528/19, від 12 липня 2019 року № 44-01/57025/19, адресованого ОСОБА_1 , згідно з якими ОСОБА_1 повідомляється про встановлення факту неподання нею декларації за 2017 рік та роз`яснюється, що протягом 10 днів з дня отримання цих повідомлень вона повинна подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в порядку, визначеному ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», а також про кримінальну відповідальність за умисне неподання такої декларації з підтвердженням отримання повідомлень особисто ОСОБА_1 /а.с. 149, 150, 206-208 т. 4/;

?даними інформаційної довідки про встановлення факту неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, складеної головним спеціалістом НАЗК ОСОБА_11 від 20 серпня 2019 року, згідно з якою при перевірці файлів логування дій користувача Єдиного державного реєстру декларацій, встановлено, що ОСОБА_1 у Реєстрі не зареєструвалася та будь-яких дій з метою подання декларації за 2017 рік, не вчиняла /а.с. 209-210 т. 4/;

?даними листа ОСОБА_1 без дати, адресованого голові НАЗК, згідно з яким ОСОБА_1 направляє для оприлюднення та включення до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, виконану в електронній формі декларацію за період з січня 2018 року включно, у зв`язку з припиненням повноважень судді Апеляційного суду Дніпропетровської області /а.с. 98 т. 4/;

?даними заповненої форми декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування перед звільненням за період з 01 січня 2018 року по 31 липня 2018 року ОСОБА_1 від 02 серпня 2018 року /а.с. 99-121 т. 4/;

?даними повідомлення голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_12 від 01 квітня 2019 року № 04.4-59/75/2019, адресованого НАЗК, згідно з яким НАЗК повідомляється про встановлення факту неподання ОСОБА_1 декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а саме декларації перед звільненням за 2018 рік /а.с. 151, 169 т. 4/;

?даними повідомлень керівника Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя НАЗК ОСОБА_10 від 06 травня 2019 року № 44-01/35839/19 та від 10 травня 2019 року № 44-01/37862/19, адресованих ОСОБА_1 , згідно з якими ОСОБА_1 повідомляється про встановлення факту неподання нею декларації перед звільненням за період неохоплений раніше поданими деклараціями та роз`яснюється, що протягом 10 днів з дня отримання цих повідомлень вона повинна подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в порядку, визначеному ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», а також про кримінальну відповідальність за умисне неподання такої декларації з повідомленням про вручення ОСОБА_1 від 19 червня 2019 /а.с. 152, 153, 182, 183 т. 4/;

?даними інформаційної довідки про встановлення факту неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період неохоплений раніше поданими деклараціями до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, складеного головним спеціалістом НАЗК ОСОБА_13 від 09 липня 2019 року, згідно з яким при перевірці файлів логування дій користувача Єдиного державного реєстру декларацій, встановлено, що ОСОБА_1 у Реєстрі не зареєструвалася та будь-яких дій з метою подання декларації перед звільненням, за період неохоплений раніше поданими деклараціями, не вчиняла /а.с. 184 т. 4/;

?даними листа ОСОБА_1 від 25 лютого 2019 року, адресованого голові НАЗК, згідно з яким ОСОБА_1 направляє для оприлюднення та включення до ЄДРД виготовлену у паперовій електронній формі декларацію за 2018 рік, у зв`язку з неможливістю подати її через власний персональний електронний кабінет внаслідок відсутності електронного цифрового підпису, який отримувати вона не бажає, оскільки він підміняє її особистий підпис та ім`я, що є порушенням основних конституційних принципів /а.с. 122 т. 4/;

?даними заповненої форми декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування після звільнення за 2018 рік ОСОБА_1 від 25 лютого 2019 року /а.с. 123-145 т. 4/;

?даними відповіді керівника Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя НАЗК ОСОБА_10 від 07 березня 2019 року № 44-08/17466/19 на лист ОСОБА_1 від 25 лютого 2019 року, у якій роз`яснюється хто є суб`єктами декларування, порядок та форма подачі декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та те, що подання декларації іншим способом та формою чинним законодавством не передбачено /а.с. 146, 147 т. 4/;

?даними повідомлення голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_12 від 01 квітня 2019 року № 04.4-59/70/2019, адресованого НАЗК, згідно з яким НАЗК повідомляється про встановлення факту неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а саме декларації після звільнення за 2018 рік ОСОБА_1 /а.с. 54, 154 т. 4/;

?даними повідомлення керівника Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя НАЗК ОСОБА_10 про факт неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування від 24 квітня 2019 року № 44-01/32711/19 та від 06 травня 2019 року № 44-01/35840/19, адресованого ОСОБА_1 , згідно з яким ОСОБА_1 повідомляється про встановлення факту неподання нею декларації після звільнення за 2018 рік та роз`яснюється, що протягом 10 днів з дня отримання цього повідомлення вона повинна подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в порядку, визначеному ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», а також про кримінальну відповідальність за умисне неподання такої декларації з повідомленням про вручення ОСОБА_1 від 19 червня 2019 /а.с. 67, 68, 155, 156 т. 4/;

?даними інформаційної довідки про встановлення факту неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, складеної головним спеціалістом ОСОБА_13 від 09 липня 2019 року, згідно з якою при перевірці файлів логування дій користувача Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, встановлено, що ОСОБА_1 у Єдиному державному реєстрі декларацій не зареєструвалася та будь-яких дій з метою подання декларації після звільнення за 2018 рік, не вчиняла /а.с. 69 т. 4/;

?даними листа голови Вищої ради правосуддя ОСОБА_14 . № 18517/0/9-19 від 14 травня 2019 року, адресованого Першому підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ, згідно з яким рішенням Вищої ради правосуддя від 17 липня 2018 року № 2290/0/15/18 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у зв`язку з поданням заяви про відставку та даними копії відповідного рішення /а.с. 211, 212 т.4/;

?даними відповіді на запит директора ТОВ «Арт-мастер» ОСОБА_8 від 17 квітня 2019 року № 01-22, адресованого НАБУ, згідно з якою для судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 акредитованим центром сертифікації ключів «Маsterkey» протягом 2007 - 2011 років були сформовані посилені сертифікати ключів електронного цифрового підпису, які діяли відповідно з 19 серпня 2007 року по 19 серпня 2009 року, з 18 серпня 2009 року по 18 серпня 2011 року та з 20 грудня 2011 року по 20 грудня 2012 року та зазначено, що з 2012 року по теперішній час ОСОБА_1 за послугами електронного цифрового підпису не зверталась, з додатком у вигляді копій сертифікатів електронного цифрового підпису /а.с. 214-217 т. 4/;

?даними рішення Ради суддів України № 60 від 16 вересня 2016 року щодо початку роботи системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в якому, зокрема, зазначається про необхідність вирішення організаційних питань заповнення електронних декларацій, а також вжиття суддями якнайшвидших заходів для оформлення електронного цифрового підпису, а також заклик у визначений строк виконати свій обов`язок щодо подання декларацій, із запитом детектива НАБУ Прокопенка Б. від 12 січня 2017 року № 0414-185/1222 про отримання такого рішення та відповіддю на нього /а.с. 214- 220 т. 1/;

?даними рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07 лютого 2017 року № 4/дп-17, згідно з яким, зокрема, суддю Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 притягнено до дисциплінарної відповідальності за несвоєчасне надання копії судового рішення для внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень через відмову від отримання цифрового підпису із запитом детектива НАБУ Прокопенка Б. від 15 червня 2017 року № 0414-178/20865 про отримання такого рішення та відповіддю на нього /а.с. 221-227 т. 1/;

?даними протоколу тимчасового доступу до речей та документів та опису до нього, що проведений 22 вересня 2017 року в період часу з 11 год 35 хв до 11 год 55 хв, складеного детективом Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Прокопенком Б.О., в присутності керівника управління документального забезпечення та прийому громадян ОСОБА_16 , згідно з яким здійснено тимчасовий доступ до речей та документів, що знаходяться в Секретаріаті Уповноваженого ВРУ з прав людини, в ході якого вилучено: копію колективного звернення від 03 березня 2012 року на 3 арк., копію відповіді на колективне звернення від 03 березня 2012 року № 10/9-Б195714.12/04-74 від 02 квітня 2012 року на 1 арк., копію колективного звернення від 07 травня 2012 року на 5 арк., копію відповіді на колективне звернення № 7-1/8-Б198093.12/04-74 від 11 липня 2012 року на 1 арк., копію листа Державній службі з питань захисту персональних даних від 11 липня 2012 року № 7-1/8-Б198093.12/04-74 на 1 арк., копію листа Державної служби з питань захисту персональних даних від 06 серпня 2012 року № 10/34/0-12 з додатками на 3 арк., копію звернення ОСОБА_1 від 21 жовтня 2013 року на 2 арк., копію відповіді на звернення ОСОБА_1 від 15 листопада 2013 року № 11.1/9-П222362.13/04-105 на 2 арк. та даними копій відповідних документів, згідно з якими, зокрема, у копії листа голови Державної служби України з питань захисту персональних даних роз`яснюється, що поширення персональних даних можливе за згодою особи або у випадках, визначених законом /а.с. 230-250 т. 1/;

?даними відповіді на запит заступника керівника апарату Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_17 від 24 квітня 2019 року № 04.4-23/61/2019, адресованої детективу НАБУ Прокопенку Б., згідно з якою на виконання запиту направляються: завірені копії документів з особової справи ОСОБА_1 ; завірені копії документів, що підтверджують ознайомлення судді ОСОБА_1 з вимогами законодавства щодо необхідності подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; завірені копії документів, що підтверджують факт перевірки подання декларації суддею ОСОБА_1, а також повідомлення НАЗК про виявлені обставини; завірені копії документів, що підтверджують факт відмови судді ОСОБА_1 отримати електронний цифровий підпис, який необхідний для подачі декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; копії документів, що підтверджують факт отримання ОСОБА_1 ЕЦП у 2009 та 2011 роках; завірену копію наказу про відрахування зі штату судді ОСОБА_1 ; характеристику на суддю Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 ; завірену копія наказу «Про внесення змін до наказу «Щодо забезпечення направлення електронних копій судових рішень до ЄДРСР» /а.с. 222-226 т. 4/;

?даними матеріалів особової справи судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 /а.с. 60-134 т. 2/;

?даними електронної копії суддівського досьє судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , що містяться на компакт-диску із запитом керівника Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Калужинського А. від 13 січня 2017 року № 041-178/1319 про їх отримання та відповіддю на запит голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_20 від 01 лютого 2017 року № 21-1058/17 /а.с. 40-43 т.2/;

?даними показань свідка ОСОБА_4 , допитаного у судовому засіданні 04 листопада 2019 року та 03 лютого 2020 року, згідно з якими він з обвинуваченою працював в одному суді, з 2011 року був відповідальною особою в Апеляційному суді Дніпропетровської області за оформлення документів для отримання електронних цифрових підписів у Державній фіскальній службі. Пояснив, що в його обов`язки входило оформлення документів та їх передача. Судді мали самі отримувати електронні цифрові підписи. Обвинувачена отримувала електронні цифрові підписи в ТОВ «АРТ-МАСТЕР» та ТОВ «Український сертифікаційний центр» до 2012 року, в Державній фіскальній службі обвинуваченою електронні цифрові підписи не отримувались. Приблизно на початку 2013 року обвинувачена відмовилась від отримання електронного цифрового підпису та не отримувала його до відставки з посади судді. Кожного разу, при відмові в отриманні цифрового підпису, обвинувачена змінювала причини відмови, спочатку, приблизно на початку 2013 року, вона пояснила, що вже подавала документи для отримання цифрових підписів і ще раз їх давати не буде, а потім, що в Цивільному процесуальному кодексі не визначено, що вона має підписувати цифровим підписом рішення для відправки до реєстру, оскільки спочатку ці підписи отримувалися саме для відправки судових рішень до реєстру. В подальшому, в 2016 році, коли з`явилось електронне декларування, та через рік, при наступному етапі подачі декларацій, він вже не питав обвинувачену про причини відмови, а лише запитував чи не передумала вона отримувати цифровий підпис, вона відповідала, що ні, не передумала, не зазначаючи при цьому мотивів. Свідок вказав, що в березні 2016 року, в березні 2017 року та в березні перед звільненням ОСОБА_1 , точної дати назвати не може, ним складалися акти про відмову у поданні документів для виготовлення електронного цифрового підпису, їх підписували ОСОБА_5 і ОСОБА_21 . Акти складалися на його робочому місці, без присутності обвинуваченої, в актах не зазначалися мотиви відмови обвинуваченої в отриманні ЕЦП. Для отримання ЕЦП потрібно було надати копію паспорта та ідентифікаційного коду, завіривши їх власноручно, решта документів знаходились в кадрах;

?даними показань свідка ОСОБА_17 , допитаної у судовому засіданні 04 листопада 2019 року та 03 лютого 2020 року, згідно з якими з 23 липня 2013 року вона перебувала на посаді заступника керівника апарату Апеляційного суду Дніпропетровської області. З лютого 2019 року по даний час, свідок працює на посаді заступника керівника апарату в Дніпровському апеляційному суді. З моменту набрання чинності Законом України «Про запобігання корупції» наказом голови Апеляційного суду Дніпропетровської області вона визначена уповноваженою особою з питань запобігання корупції Апеляційного суду Дніпропетровської області, в тому числі в 2018 році. Коли почав діяти Закон України «Про запобігання корупції», нею було проведено навчання з суддями на прикладі своєї декларації, яку вона підписала своїм цифровим підписом на сайті НАЗК і показувала як заповнювати кожний розділ. На нараді були всі судді. Свідок пояснювала всім суддям, що декларація в паперовому вигляді більше не подається та що необхідно подати декларацію в електронному вигляді, застосувавши для цього електронний цифровий підпис. Усіх суддів ознайомлювали під розпис, вже після проведених навчань, надавалася розписка про те, що вони ознайомлені з порядком електронного декларування, обвинувачена також надала відповідну розписку. Дані роз`яснення проводились щороку. Свідок вказала, що ОСОБА_1 не мала електронного цифрового підпису в 2013 - 2014 роках, не може зазначити точний період, але був час коли обвинувачена отримувала цифровий підпис і вносила судові рішення за своїм цифровим підписом. Останній раз обвинуваченою подана декларація в паперовому вигляді за 2015 рік відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», більше декларацій вона не подавала. Після закінчення етапу декларування свідком було перевірено чи всі працівники, які є суб`єктами декларування, подали декларацію, декларацій обвинуваченої на сайті НАЗК в реєстрі не було. Після цього вона за формою підготувала повідомлення, підписала власним підписом і направила на електронну адресу НАЗК, потім поштою рекомендованим листом з повідомленням;

?даними показань свідка ОСОБА_22 , допитаної у судовому засіданні 04 листопада 2019 року, згідно з якими з 02 серпня 2016 року вона перебуває на посаді головного спеціаліста НАЗК, про те, що обвинувачена НАЗК повідомлялась, що електронна декларація подається в електронному вигляді через персональний кабінет особисто суб`єктом декларування за допомогою електронного підпису, а у Національного агентства відсутні можливості вносити самостійно декларації замість суб`єктів декларування;

?даними показань свідка ОСОБА_12 , допитаної у судовому засіданні 03 лютого 2020 року, згідно з якими з лютого 2019 року вона перебуває на посаді заступника начальника відділу діловодства прийому та обліку звернень громадян Дніпровського апеляційного суду та виконує обов`язки голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду Дніпропетровської області. Апеляційний суд Дніпропетровської області на даний час перебуває в процесі ліквідації. 01 квітня 2019 року свідок особисто перевіряла електронний реєстр декларацій, в результаті чого було встановлено відсутність електронних декларацій ОСОБА_1 перед звільненням і після звільнення, про що свідком було складено, підписано та направлено повідомлення до НАЗК. Підстави неподання обвинуваченою декларацій свідку невідомі;

?даними показань свідка ОСОБА_13 , допитаного у судовому засіданні 03 лютого 2020 року, згідно з якими з червня 2018 року по 01 серпня 2019 року він перебував на посаді головного спеціаліста департаменту перевірки декларацій НАЗК. Свідку відома особа обвинуваченої, оскільки він складав висновки щодо неподання нею декларацій. Про це йому стало відомо після отримання відповідного повідомлення від суду в 2019 році. Після чого відповідно до Порядку здійснення контролю за своєчасністю подання декларацій ним було направлено повідомлення обвинуваченій для того, щоб надати їй 10 днів з дня отримання цього повідомлення для подачі декларацій. Свідку відомо, що ОСОБА_1 отримувала дане повідомлення. Проте, ОСОБА_1 після отримання повідомлення, декларації не подала, після чого були складені відповідні висновки. Про причини неподання, декларації стало відомо з листів та звернень ОСОБА_1 , які надходили до НАЗК разом з деклараціями в паперовому вигляді. Однак свідок зазначив, що у Національного агентства немає можливості самостійно вносити дані до електронної декларації, адже відповідно до Порядку здійснення контролю та всіх нормативно-правових актів, суб`єкт декларування повинен за допомогою свого електронного цифрового підпису подавати декларацію;

?даними документів, що підтверджують можливість використання вищенаведених доказів у кримінальному провадженні:

?доручення керівника Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Калужинського А. про проведення досудового розслідування від 05 січня 2017 року детективу Четвертого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Прокопенку Б.О. у кримінальному провадженні № 52017000000000023 /а.с. 121 т. 1/;

?постанови заступника Генерального прокурора - керівника спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_23 від 06 січня 2017 року про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 520170000000000023 у складі прокурорів САП: Кривенка В.В., Ярової О.А., Висоцької Н.В. /а.с. 124, 125 т. 1/;

?даними відповіді на запит голови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2017 року за № 04.4-18/6/2017 про надання у рамках кримінального провадження № 52017000000000023, зокрема, копії декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2011-2015 роки, що подавались ОСОБА_1 ; копії особової справи судді ОСОБА_1 та електронної особової справи на оптичному диску; копії розписки про ознайомлення судді ОСОБА_1 з вимогами законодавства щодо необхідності подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік; копії листа голови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2016 року щодо відсутності станом на 31 жовтня 2016 року у системі Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації за 2015 рік судді ОСОБА_1 ; копії відповідного повідомлення НАЗК відповідальної особи Апеляційного суду Дніпропетровської області; копії акту Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2016 року про відмову судді ОСОБА_1 надати копію паспорта та ідентифікаційного коду для отримання цифрового підпису; копії пояснень ОСОБА_1 від 05 серпня 2016 року та самого запиту детектива НАБУ Прокопенка Б. від 11 січня 2017 року № 0414-177/1075 /а.с. 45-48 т. 2/;

?протоколу огляду документів та додатку до нього, що проведений 03 травня 2017 року з 19 год 20 хв до 19 год 50 хв детективом Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Прокопенко Б.О., відповідно до якого, у приміщенні кабінету № 362 НАБУ по вул. Василя Сурикова, 3, м. Київ, оглянуто та долучено до протоколу наступні документи, зокрема, акт щодо ОСОБА_1 від 24 лютого 2017 року на 1 арк., наказ Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2013 року № 24 на 1 арк., скаргу щодо дисциплінарного проступку суддів з додатками від 21 квітня 2017 року № 04.4-20/4/2017 на 4 арк., рішення ВККСУ від 07 лютого 2017 року № 4/дп-17 на 3 арк., скарги на дії суддів Апеляційного суду Дніпропетровської області та відповіді на них на 16 арк. /а.с. 137 т. 2/;

?запиту заступника голови НАЗК ОСОБА_37 від 05 травня 2018 року № 53-09/14221/17, адресованого Апеляційному суду Дніпропетровської області про надання документів, які підтверджують перебування, зокрема, ОСОБА_1 на посаді суб`єкта декларування та ознайомлення з вимогами Закону в частині необхідності подання декларації /а.с. 3 т. 2/;

?клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів від 31 серпня 2017 року у кримінальному провадженні № 52017000000000023 до слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва, складеного детективом НАБУ Прокопенком Б.О., погодженого прокурором Яровою О.А., згідно з яким детектив просить надати тимчасовий доступ до речей і документів з можливістю вилучення належним чином завірених копій звернень, що надходили від ОСОБА_1 на адресу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, а також відповіді на ці звернення, що знаходяться у володінні Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та копія ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 04 вересня 2017 року по справі № 760/16806/17, якою задоволено клопотання з листом детектива НАБУ Прокопенка Б. від 07 вересня 2017 року № 0414-002/31806, адресованого Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про організацію виконання такої ухвали /а.с. 34-39 т. 2/;

?доручення заступника керівника Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Павлущика В. про проведення досудового розслідування від 20 жовтня 2017 року детективу Четвертого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Прокопенку Б.О. у кримінальному провадженні № 52017000000000706 /а.с. 127 т. 1/;

?постанови заступника Генерального прокурора - керівника САП Холодницького Н.І. від 01 листопада 2017 року про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 52017000000000706 у складі прокурорів САП: Кривенка В.В., Ярової О.А., Висоцької Н.В. / а.с. 130, 131 т. 1/;

?постанови прокурора п`ятого відділу САП Висоцької Н. від 03 листопада 2017 року про об`єднання матеріалів досудових розслідувань № 52017000000000023 від 05 січня 2017 року та № 52017000000000706 від 20 жовтня 2017 року під номером 52017000000000023 /а.с. 132, 133 т. 1/;

?постанови заступника Генерального прокурора - керівника САП Холодницького Н. від 21 грудня 2017 року про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні № 52017000000000023 у складі прокурорів САП: Холодницького Н.І., Кривенка В.В., Ярової О.А., Висоцької Н.В., Демківа Д.М., Лучківа Ю.В. / а.с. 111,112, 135, 136 т. 1/;

?відповіді на запит голови Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_25 від 08 квітня 2019 року № 044-23/43/2019, адресованого Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя НАЗК, згідно з яким надсилаються належним чином завірені копії документів стосовно судді ОСОБА_1 : паспорта, довідки про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків, наказів про зарахування до штату суду та відрахування судді, особового листка обліку кадрів, свідоцтва про зміну імені та наказу про зміну прізвища, розписки про ознайомлення з порядком електронного декларування та відповідні копії /а.с. 55-66, 170-181, 197-205 т. 4/;

?службової записки детектива НАБУ Прокопенка Б. до Першого заступника Директора НАБУ ОСОБА_38 від 09 квітня 2019 року № 0412/8362-02-кп про внесення відомостей до ЄРДР за ст. 366-1 КК України щодо неподання суддею Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік /а.с. 3, 4 т. 4/;

?витягу з ЄРДР в кримінальному провадженні за № 52019000000000301 від 09 квітня 2019 року, згідно з яким відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України, внесені 09 квітня 2019 року щодо умисного неподання декларації за 2017 рік суддею Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 /а.с. 5, 26, 27 т. 4/;

?доручення керівника Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Павлущика В. про проведення досудового розслідування від 09 квітня 2019 року, згідно з яким проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 52019000000000301 від 09 квітня 2019 року доручено детективу НАБУ Прокопенку Б.О. /а.с. 6 т. 4/;

?постанови керівника Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Павлущика В. про доручення проведення досудового розслідування слідчій групі та визначення старшого слідчої групи від 09 квітня 2019 року, згідно з якою у кримінальному провадженні № 52019000000000301 визначено групу слідчих, старшим якої є детектив Прокопенко Б.О. та до складу, якої входять також детективи/старші детективи: Вороніжський Я.В., Дуда Н.О., Куштера І.М., Жукова В.І., Сав`юк М.І., Панайотов Є.О., Петриков А.М., Павлущик В.В., Корнелюк М.В., Плюшкін А.Ю., Шмітько В.В., Олійник Ф.В. /а.с. 7, 8 т. 4/;

?протоколу огляду веб-сторінок, що проведений 12 квітня 2019 року з 11 год 00 хв до 11 год 30 хв у кримінальному провадженні № 52019000000000301, та складений детективом Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Прокопенком Б.О., в ході проведення якого встановлено, що в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відсутня декларація ОСОБА_1 /а.с. 42, 43 т. 4/;

?повідомлення керівника Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя НАЗК ОСОБА_10 від 06 червня 2019 року № 44-07/47963/19, адресованого НАБУ, згідно з яким до НАЗК надійшли листи ОСОБА_1 , до яких додано у паперовому вигляді декларації за 2017 рік, листами Апеляційного суду Дніпропетровської області повідомлено НАЗК про факт неподання ОСОБА_1 декларації за 2017 рік; за результатами розгляду вказаних повідомлень ОСОБА_1 направлені повідомлення від 15 лютого 2019 року та 03 квітня 2019 року, якими запропоновано подати декларацію за 2017 рік /а.с. 70, 71 т. 4/;

?постанови заступника Генерального прокурора - керівника САП Холодницького Н. від 20 червня 2019 року про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 52019000000000301 у складі прокурорів САП: Холодницького Н.І., Кривенка В.В., Ярової О.А., Висоцької Н.В., Пономаренка В.П., Сидоренка В.А., Демківа Д.М., Лучківа Ю.В., /а.с. 9, 10 т. 4/;

?службової записки детектива НАБУ Прокопенка Б., адресованого Першому заступнику Директора НАБУ Углаві Г.Т. від 09 квітня 2019 року № 0412/8361-02-кп, згідно з якою в Єдиному державному реєстрі декларацій відсутня декларація судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , яка подається у зв`язку з припиненням діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за період не охоплений раніше поданими деклараціями, що може свідчити про наявність складу злочину, передбаченого ст. 366- 1 КК України /а.с. 11, 12 т. 4/;

?витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні за № 52019000000000302 від 09 квітня 2019 року, згідно з яким відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України, внесені 09 квітня 2019 року щодо умисного неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування у зв`язку з припиненням діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями суддею Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 /а.с. 13 т. 4/;

?доручення керівника Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Павлущика В. про проведення досудового розслідування від 09 квітня 2019 року, згідно з яким проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 52019000000000302 від 09 квітня 2019 року доручено детективу НАБУ Прокопенку Б.О. /а.с. 14 т. 4/;

?постанови заступника Генерального прокурора - керівника САП Холодницького Н. від 20 червня 2019 року про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 52019000000000302 у складі прокурорів САП: Холодницького Н.І., Кривенка В.В., Ярової О.А., Висоцької Н.В., Демківа Д.М., Лучківа Ю.В., Сидоренка В.А., Пономаренка В.П. /а.с.15, 16 т. 4/;

?постанови прокурора п`ятого відділу САП Висоцької Н.В. від 01 липня 2019 року про об`єднання матеріалів досудових розслідувань № 52019000000000301 та № 52019000000000302 від 09 квітня 2019 року під номером 52019000000000301 /а.с. 17, 18 т. 4/;

?копії обґрунтованого висновку про виявлення ознак пов`язаного з корупцією правопорушення за ст. 366-1 КК України ОСОБА_1 від 12 липня 2019 року, складеного уповноваженою особою Національного агентства, головним спеціалістом контролю за своєчасністю подання декларацій Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя ОСОБА_28 , згідно з яким матеріали за фактом умисного неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за період, неохоплений раніше поданими деклараціями, необхідно надіслати до НАБУ для вирішення питання про внесення відомостей до ЄРДР з метою притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності /а.с. 163-166 т. 4/;

?рішення НАЗК від 12 липня 2019 року № 2037 за підписом голови НАЗК ОСОБА_29 , згідно з яким затверджено обґрунтований висновок про виявлення ознак пов`язаного з корупцією правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України, стосовно ОСОБА_1 щодо неподання декларації за період, неохоплений раніше поданими деклараціями /а.с. 162 т. 4/;

?листа керівника Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя ОСОБА_30 від 18 липня 2019 року № 44-01/58020/19, адресованого НАБУ та Генеральній прокуратурі України, згідно з яким НАЗК надсилає обґрунтований висновок з матеріалами за фактом умисного неподання ОСОБА_1 декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за період, неохоплений раніше поданими деклараціями, з метою вирішення питання про приєднання до матеріалів кримінального провадження № 52019000000000301 /а.с. 158, 159 т. 4/;

?обґрунтованого висновку про виявлення ознак пов`язаного з корупцією правопорушення за ст. 366-1 КК України вчиненого ОСОБА_1 від 12 липня 2019 року, складеного уповноваженою особою Національного агентства з питань запобігання корупції, головним спеціалістом контролю за своєчасністю подання декларацій Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя ОСОБА_28 , згідно з яким матеріали за фактом умисного неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за минулий рік, необхідно надіслати до НАБУ для вирішення питання про внесення відомостей до ЄРДР з метою притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності /а.с. 49-51 т.4/;

?рішення голови НАЗК ОСОБА_31 від 27 червня 2018 року №1316 «Про внесення змін у додаток до рішення НАЗК від 11 серпня 2016 року № 9», згідно з яким, зокрема, ОСОБА_13 визначено уповноваженою особою НАЗК /а.с. 52, 53, 167, 168 т. 4/;

?рішення НАЗК від 12 липня 2019 року № 2038 за підписом голови НАЗК ОСОБА_32 , згідно з яким затверджено обґрунтований висновок про виявлення ознак пов`язаного з корупцією правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України, стосовно ОСОБА_1 щодо неподання декларації після звільнення за 2018 рік /а.с. 48 т. 4/;

?листа керівника Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя НАЗК ОСОБА_30 від 18 липня 2019 року №44-01/58018/19, адресованого НАБУ та Генеральній прокуратурі України, згідно з яким НАЗК надсилає обґрунтований висновок з матеріалами за фактом умисного неподання ОСОБА_1 декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за минулий рік, з метою вирішення питання про приєднання до матеріалів кримінального провадження № 52019000000000301 /а.с. 44, 45 т.4/;

?службової записки детектива НАБУ Прокопенка Б., адресованого керівнику Головного підрозділу детективів НАБУ Калужинському А.В. від 23 липня 2019 року № 0412/16721-04-кп, згідно з якою в Єдиному державному реєстрі декларацій відсутня декларація судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , що подається після звільнення за 2018 рік, та може свідчити про наявність складу злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України /а.с. 19 т. 4/;

?витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні за № 52019000000000640 від 23 липня 2019 року, згідно з яким відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України, внесені 23 липня 2019 року щодо умисного неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування після звільнення за 2018 рік суддею Апеляційного суду Дніпропетровської області у відставці ОСОБА_1 /а.с. 20 т. 4/;

?доручення керівника Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Кроловецької О. про проведення досудового розслідування від 23 липня 2019 року, згідно з яким проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 52019000000000640 від 23 липня 2019 року доручено детективу НАБУ Прокопенку Б.О. /а.с. 21 т. 4/;

?постанови заступника Генерального прокурора - керівника САП Холодницького Н. від 24 липня 2019 року про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 52019000000000640 у складі прокурорів САП: Кривенка В.В., Ярової О.А., Висоцької Н.В., Лучківа Ю.В. /а.с. 22, 23 т. 4/;

?постанови прокурора п`ятого відділу САП Висоцької Н.В. від 25 липня 2019 року про об`єднання матеріалів досудових розслідувань № 52019000000000301 від 09 квітня 2019 року та № 52019000000000640 від 23 липня 2019 року під номером 52019000000000301 /а.с. 24, 25 т. 4/;

?обґрунтованого висновку про виявлення ознак пов`язаного з корупцією правопорушення за ст. 366-1 КК України ОСОБА_1 , складеного уповноваженою особою Національного агентства, головним спеціалістом контролю за своєчасністю подання декларацій Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя НАЗК ОСОБА_11 від 23 серпня 2019 року № 2713, згідно з яким матеріали за фактом умисного неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за минулий рік, необхідно надіслати до НАБУ для вирішення питання про внесення відомостей до ЄРДР з метою притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності /а.с. 190-192 т. 4/;

?рішення НАЗК № 9 від 11 серпня 2016 року та витягу з додатку до нього за підписом голови НАЗК ОСОБА_33 , згідно з яким визначено уповноважених осіб НАЗК, за переліком, що додається, в якому зазначений головний спеціаліст ОСОБА_34 /а.с. 193-195 т. 4/.

?рішення НАЗК від 23 серпня 2019 року № 2713 за підписом голови НАЗК ОСОБА_32 , згідно з яким затверджено обґрунтований висновок про виявлення ознак пов`язаного з корупцією правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України, стосовно ОСОБА_1 /а.с. 189 т. 4/;

?листа керівника Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя НАЗК ОСОБА_30 від 28 серпня 2019 року № 44-01/65186/19, адресованого НАБУ та Генеральній прокуратурі України, згідно з яким НАЗК надсилає обґрунтований висновок з матеріалами за фактом умисного неподання ОСОБА_1 декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за минулий рік, з метою вирішення питання про приєднання до матеріалів кримінального провадження № 52019000000000301 /а.с. 185, 186 т. 4/;

?постанови про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні № 52019000000000301 від 02 жовтня 2019 року, винесеної заступником Генерального прокурора - керівником САП Холодницьким Н. у складі прокурорів САП Холодницього Н.І., Висоцької Н.В., Пономаренка В.П. /а.с. 41, 42 справи № 991/1624/19; 28-29 т. 4/;

?повідомлення про підозру ОСОБА_1 від 04 листопада 2019 року у кримінальному провадженні № 52019000000000301 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України /а.с. 30-41 т. 4/.

Встановлені судом обставини так само підтверджуються і показаннями обвинуваченої, яка свою вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення за вищевикладених обставин не визнала. Однак під час допиту надала наступні показання. Декларації нею було подано на адресу НАЗК своєчасно. Всі зазначені декларації підписані її оригінальним особистим підписом. При цьому, пояснила, що в строки, визначені Законом України «Про запобігання корупції», направляла декларації шляхом надання примірників декларації іншій особі, яка їх сканувала і направляла на сайт НАЗК. Паперові примірники зі своїм особистим підписом надсилала у 2019 році поштою на вимогу НАЗК. Разом з деклараціями обвинувачена відправляла супровідні листи, у яких просила НАЗК включити їх до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Всі декларації та листи були отримані НАЗК, саме їх НАЗК направляло на адресу НАБУ, які були долучені до матеріалів кримінального провадження. Вказані факти спростовують її обвинувачення в умисному неподанні декларації та свідчить про те, що нею не лише не допущено бездіяльності, передбаченої ст. 366-1 КК України, а фактично вчинено реальні дії, а саме подано декларацію за усі звітні періоди компетентному органу державної виконавчої влади - НАЗК, який є єдиними володільцем та держателем Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Будь-яких доказів того, що викладені в деклараціях відомості не відповідають дійсності в обвинувальному акті не міститься. Обвинувачена підтвердила, що отримувала повідомлення НАЗК про необхідність подачі декларацій в десятиденний строк. Також обвинувачена зазначила, що декларації в паперовій формі за 2011-2015 роки знаходились в суддівському досьє та без її згоди були опубліковані на сайті Апеляційного суду Дніпропетровської області, проти чого вона не заперечувала, а потім відомості з даних декларацій перейшли до громадських організацій. Обвинувачена вказала, що в обвинувальному акті зазначено, що вона як суддя мала можливість отримати, проте не отримала електронний цифровий підпис для підпису декларацій, тобто фактично її звинувачують в тому, що вона умисно не отримала цифровий підпис. Однак закону, який би передбачав обов`язок отримувати судді цей підпис для подачі декларацій та закону, який би передбачав кримінальну відповідальність за його неотримання не існує. Взагалі, отримувати чи не отримувати цифровий підпис є її особистим правом, оскільки стосується особистого імені. Обвинувачена зазначила, що коли ОСОБА_4 , який був відповідальним за отримання цифрових підписів, пропонував надати копії документів для виготовлення ЕЦП, то вона відмовлялась надавати копію паспорта та ідентифікаційного коду, оскільки вказані документи містять персональні дані, а це її право надавати згоду на обробку персональних даних, та на неї не покладено жодного обов`язку надавати, з будь-якого приводу, копію свого паспорта, копію ідентифікаційного коду, якщо вона цього не бажає. Документи, що видаються від її імені можуть бути підписані лише її оригінальним підписом. Обвинувачена не заперечує, що була ознайомлена з положеннями Закону України «Про запобігання корупції», при цьому вказала, що як тільки вийшов даний закон були проведені збори суддів, де вона говорила, що відмовляється від отримання ЕЦП. Обвинувачена підтвердила, що розписка про ознайомлення, яка була долучена до матеріалів кримінального провадження, дійсно підписувалась нею. Також, обвинувачена зазначила, що з цього приводу зверталася разом зі своїми колегами, які мали таку ж саму позицію, до різних державних органів, зокрема до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Обвинувачена звертала увагу відповідних органів на те, що Закон України «Про захист персональних даних» є недоробленим, оскільки відмовитися від згоди на обробку персональних даних без негативного наслідку не можливо. На питання суду, чи вважає вона себе такою, що відносилась до категорії осіб, для яких дозвіл не передбачений законом з огляду на ту відповідь, яку їй надіслали листом від Державної служби з питань захисту персональних даних від 06 серпня 2012 року за № 10/34/0-12, не відповіла. Натомість, продовжувала стверджувати про те, що все одно Закон України «Про запобігання корупції» порушує її права. Також зазначили, що дана ситуація стосується не лише її, а й інших осіб, які не підтримують ті технології, які вводяться державою, оскільки мають бути дотримані при цьому альтернативні форми, в тому числі подання декларації. Зазначила, що першим був ухвалений Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції», який в частині подання декларацій відсилав до податкового законодавства, відповідно до Податкового кодексу України, п. 4 Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан та доходи, передбачалось право особи на свій вибір обрати спосіб подачі декларацій, а саме в паперовій чи в електронній формі. Закон України «Про запобігання корупції» є другим після попередньо зазначеного закону, а спосіб подання декларації звузив до одного - шляхом заповнення на веб-сайті. Розроблений НАЗК, на підставі вказаного закону, порядок подання декларацій ще більше звузив права декларанта на обрання способу подачі декларацій, виключно за допомогою ЕЦП, не передбачивши альтернативного способу її подання. Обвинувачена вважає, що звуження прав декларанта на обрання способу подачі декларації грубо порушує вимоги ст. 22 Конституції України. Зі скаргами щодо неконституційності порядку декларування не зверталась, оскільки вважає, що є багато державних органів, які створені для того, щоб вирішувати зазначені проблеми. Мотив своєї відмови від цифрового підпису обвинувачена пояснила небажанням, щоб її ім`я, прізвище та по батькові мало закодований вигляд і не бажає, щоб її персональні дані були використані будь-ким, оскільки кіберзлочинність є дуже поширеним явищем. Обвинувачена зазначила, що її позиція щодо права розпоряджатися своїм ім`ям, прізвищем і по батькові не пов`язана з релігійними переконаннями. Персональні дані надавала у паперових деклараціях, однак не бажає надавати для виготовлення цифрового підпису, оскільки не бажає його заміняти на закодований вигляд. До 2012 року використовувала цифровий підпис, а із прийняттям Закону України «Про захист персональних даних» зрозуміла, що тут безліч зловживань і це пагубний закон.

Оцінка доказів та доводів сторін

Всі вищенаведені докази є належні, допустимі, достовірні та у сукупності, з точки зору достатності та взаємозв`язку, доводять обставини пред`явленого обвинувачення. При цьому, суд виходить із наступного.

Наведені вище докази підтверджують обставини пред`явленого обвинувачення або можливість використання доказів у справі та отримані у порядку, встановленому КПК України. Відповідно до принципу змагальності суду не наведено доводів, які б викликали сумніви у достовірності доказів.

Водночас, суд вважає безпідставними посилання обвинуваченої на неможливість врахування як доказів копій актів, що складались з приводу відмови нею від надання документів для отримання цифрового підпису з тих мотивів, що вони були складені за її відсутності. Адже обставини, викладені у них обвинувачена підтвердила сама у судовому засіданні, а також свідок ОСОБА_4 , даючи показання перед судом.

Суд також вважає безпідставними посилання обвинуваченої на те, що вона подала декларації у формі, яку вважала належною, а тому в її діяннях відсутній склад злочину, з огляду на наступне.

Стаття 366-1 КК України встановлює кримінальну відповідальність, зокрема, за умисне неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».

Таким чином, обов`язковим елементом складу злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України, є бездіяльність, яка полягає у неподанні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», саме суб`єктом декларування.

При цьому, зазначений Закон порядок подачі декларації врегульовує у статті 45, за змістом частини першої та другої, якої суб`єкти декларування зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством (далі - порядок подання декларацій). А також суб`єкти декларування, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а ті, зокрема, які припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зобов`язані наступного року після припинення діяльності подавати в установленому частиною першою цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.

Звідси, Закон чітко встановлював строки, спосіб, форму подачі декларації та те, що сам суб`єкт декларування подає таку декларацію. Відповідно, декларація може вважатись поданою тільки у разі її заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства за формою, що визначається Національним агентством самим суб`єктом декларування. У випадку невиконання такої вимоги, суб`єкт є таким, що не подав декларацію.

Судом на підставі дослідження вищенаведених доказів встановлено, що ОСОБА_1 декларації за 2017 роки, а так само як особа, яка припиняє діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування за період, неохоплений раніше поданими деклараціями та наступного року декларацію після припинення діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік, тобто за 2018 рік, шляхом особистого заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства не подавала, що і сама підтвердила у судовому засіданні.

У такому разі кримінальна відповідальність за ст. 366-1 КК України настає тільки у випадку наявності умислу в діянні особи, який згідно зі ст. 24 КК України може бути прямим (якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) або непрямим (якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання).

Відповідно до ст. 28 Конвенції ООН проти корупції, що ратифікована Законом України № 251-V від 18 жовтня 2006 року, усвідомлення, намір або умисел, які необхідні як елементи будь-якого злочину, визначеного цією Конвенцією, можуть бути встановлені з об`єктивних фактичних обставин справи.

Згідно з дослідженими у судовому засіданні доказами обвинувачена була ознайомлена працівниками апарату Апеляційного суду Дніпропетровської області під підпис із порядком подання декларації, а також з обов`язком подання декларації, що і сама підтвердила у судовому засіданні. Разом з тим, будучи відповідно до вимог чинного законодавства зобов`язаною та обізнаною про необхідність подачі декларації, маючи можливість отримати електронний цифровий підпис і подати відповідні декларації, відмовилася від отримання електронного цифрового підпису та не подала декларації за вище зазначені періоди шляхом особистого заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції.

А тому суд вважає, що у бездіяльності обвинуваченої наявний прямий умисел.

Зазначене не спростовується посиланнями ОСОБА_1 на те, що вона подавала декларації в строки визначені Законом України «Про запобігання корупції» шляхом власноручного підписання паперових декларацій, їх наступного сканування і направлення іншою особою на сайт НАЗК, оскільки не бажала давати згоду на обробку її персональних даних та замінювати особистий підпис на цифровий. Адже такі посилання не впливають на наявність прямого умислу, а є мотивом вчинення кримінального правопорушення, що згідно з диспозицією ст. 366-1 КК України не є конструктивним елементом складу злочину та не впливає на кваліфікацію діяння. А слугує у даному випадку підтвердженням наявності прямого умислу у діянні ОСОБА_1 з огляду на те, що її мотив є незгодою із встановленим порядком подання декларацій, що водночас є безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України. При цьому, таку незгоду обвинувачена пояснює своїм небажанням погоджуватись на обробку персональних даних та замінити особистий підпис на цифровий, однак така позиція суперечить чинному законодавству та фактично є небажанням його дотримуватись з огляду також на те, що декларації направлялись НАЗК іншою особою, а не суб`єктом декларування, до того ж у відсканованому вигляді, що не могли містити оригіналу особистого підпису, а фактично є копіями. Таким чином, обвинувачена хоч і посилається на те, що не подавала декларації у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання корупції», не бажаючи замінювати особистий підпис на цифровий, однак фактично до НАЗК декларації у встановлений Законом України «Про запобігання корупції» строк навіть не були направлені із таким підписом. Так само, обвинувачена хоч і посилалась на те, що не бажає давати згоду на обробку її персональних даних, однак такі дані все таки зазначила в тих деклараціях, які були направлені НАЗК, та просила їх внести до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. А тому мотиви, на які посилається ОСОБА_1 , суд вважає надуманими. А так само і посилання, що декларації в електронному вигляді були направлені саме на сайт НАЗК. Оскільки фактично вони могли бути направлені тільки на електронну пошту НАЗК. Адже користувач може розмістити на сайті НАЗК декларацію виключно шляхом направлення за допомогою електронного цифрового підпису через власний персональний електронний кабінет відповідно до пунктів 1-3 розділу ІІ Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом НАЗК від 10 червня 2016 року № 3, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 15 липня 2016 року за № 959/29089 в редакції чинній в період інкримінованих обвинуваченій діянь. Проте від отримання такого підпису обвинувачена відмовилась.

До того ж, відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, що ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), скарга № 25735/94, § 45, ECHR 2000-VIII).

Обвинувачена вважає, що наявне втручання у її приватне життя, оскільки вона не бажає давати згоду на обробку персональних даних та замінювати особистий підпис на цифровий.

Зазначені питання в період вчинення інкримінованих ОСОБА_1 діянь регулювались Законом України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI) та Законом України «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 року за № 852-IV (далі - Закон № 852-IV), а з 07 листопада 2018 року (втратив чинність Закон 852-IV) Законом України «Про електронні довірчі послуги» № 2155-VIII від 5 жовтня 2017 року (далі - Закон № 2155-VIII).

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 2297-VI в редакції, чинній з 19 квітня 2014 року, персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

В силу ч. 5, 6 ст. 6 цього ж Закону обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

В свою чергу, ст. 11 в цьому Законі встановлює, що підставами для обробки персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних, або укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних; а також дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень.

При цьому, в органах державної влади електронні цифрові підписи у період інкримінованих діянь отримували на договірних засадах із відповідною установою (постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 № 1452 та від 19 вересня 2018 року № 749).

Відповідно до ч. 1 ст. 25 того ж Закону обмеження дії статей 6, 7 і 8 цього Закону може здійснюватися у випадках, передбачених законом, наскільки це необхідно у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, економічного добробуту або захисту прав і свобод суб`єктів персональних даних чи інших осіб.

Аналіз вищенаведених положень Закону № 2297-VI дає підстави стверджувати, що обробка персональних даних може здійснюватись за згодою суб`єкта персональних даних або дозвіл може бути передбачений законом для володільця персональних даних виключно для здійснення його повноважень чи згідно правочину, укладеного на користь суб`єкта персональних даних. Державна служба з питань захисту персональних даних листом за підписом її голови від 06 серпня 2012 року за № 10/34/0-12 роз`яснювала ОСОБА_1 зазначене.

Водночас, визначення правового статусу електронного цифрового підпису та регулювання відносин, що виникають при використанні електронного цифрового підпису, в період з 01 квітня 2004 року по 07 листопада 2018 року здійснювалось Законом № 852-IV.

Відповідно до ст. 4 цього Закону електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Стаття 5 встановлювала, що Порядок застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності визначається Кабінетом Міністрів України, а це, зокрема, постановою від 28 жовтня 2004 № 1452, що діяла в період дії Закону № 852-IV. Пункт 2 постанови визначав, що установа застосовує електронний цифровий підпис лише за умови використання надійних засобів електронного цифрового підпису, що повинне бути підтверджено сертифікатом відповідності або позитивним експертним висновком за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації, отриманим на ці засоби від Адміністрації Держспецзв`язку, та наявності посилених сертифікатів відкритих ключів у своїх працівників - підписувачів.

Таким чином, законодавство передбачало підвищені вимоги до безпеки використання електронних цифрових підписів органами державної влади, згодом так само і Законом № 2155-VIII, а тому посилання обвинуваченої на побоювання з приводу безпеки використання такого підпису є надуманими.

Пункт 9 наведеної постанови передбачав, що застосування електронного цифрового підпису в установі забезпечує підрозділ інформаційних технологій, а у разі відсутності такого - підрозділ, що виконує відповідні функції (далі - відповідальний підрозділ), або працівник, спеціально визначений рішенням цієї установи (її керівника). Зазначений підрозділ (працівник) забезпечує, зокрема, підготовку та подання акредитованому центру сертифікації ключів інформації, необхідної для отримання послуг, пов`язаних з електронним цифровим підписом. З 07 листопада 2018 року аналогічно питання було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України № 749 від 19 вересня 2018 року.

При цьому, відповідно до ст. 7 Закону № 852-IV підписувач зобов`язаний, зокрема, надавати центру сертифікації ключів дані згідно з вимогами статті 6 цього Закону (основні дані (реквізити) підписувача) для засвідчення чинності відкритого ключа. Аналогічно як і згідно з ч. 2 ст. 12 Закону № 2155-VIII.

Таким чином, згідно із законодавством згода ОСОБА_1 на обробку персональних даних для отримання електронного цифрового підпису не була необхідна. Натомість, обвинувачена, як підписувач зобов`язана була надати таку інформацію. Однак, як встановлено судом із показань самої обвинуваченої, та свідка ОСОБА_4 , ОСОБА_1 відмовилась надавати такі дані. Однак її посилання на те, що фактично із прийняттям Закону № 2297-VI в частині надання згоди на обробку персональних даних відбулось звуження її прав не відповідає дійсності. Оскільки, по перше, ще до прийняття цього Закону діяв Закон № 852-IV, відповідно до якого, як підтвердила сама обвинувачена, користувалась таким підписом, а по друге, відповідно до Закону № 2297-VI згода на обробку персональних даних в частині надання даних для виготовлення електронного цифрового підпису на неї не поширювалась. Тобто, порядок отримання електронного цифрового підпису для ОСОБА_1 із прийняттям Закону № 2297-VI не змінився.

Що ж стосується небажання обвинуваченої замінювати особистий підпис на цифровий, то чинне законодавство не покладало такого обов`язку на неї. Електронний цифровий підпис за правовим статусом лише прирівнювався до власноручного підпису (ст. 3 Закону № 852-IV) саме з метою використання електронних документів (ст. 4 цього ж Закону). Адже останні підписати власноручним підписом, який можна було б з відповідною захищеністю та надійністю ідентифікувати, не можливо. В усіх інших сферах вона не позбавлялась права використовувати власноручний підпис.

Так само є безпідставними посилання обвинуваченої на положеннями наказу Міністерства фінансів України від 02 жовтня 2015 року № 859 «Про затвердження форм податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи», відповідно до якого декларація може подаватися, як засобами електронного зв`язку в електронній формі, так і на паперових носіях. Адже відповідний наказ стосується саме податкової декларації, подання якої не є безпосереднім обов`язком судді та ніколи не застосовувався до декларування суб`єктів, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 надав офіційне тлумачення ст. 22 Конституції України, згідно з яким положення цієї норми слід розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Оскільки ст. 22 Конституції України міститься у розділі ІІ «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина» Конституції України і в ній сформульовано загальну вимогу щодо законодавчого регулювання існуючих прав і свобод, то положення частини третьої цієї статті необхідно інтерпретувати у взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої статті 22, частини першої статті 64, частини першої статті 157 Основного Закону України та розуміти як такі, що поширюються на всі існуючі права і свободи людини, гарантовані Конституцією України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

З огляду на зазначені положення Конституції України з урахуванням вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виключно у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб допускається втручання органів державної влади в особисте та сімейне життя особи.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

Як уже зазначалось вище, згідно з частинами 1, 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено обов`язок для суб`єктів декларування щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством, а також якщо вони припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а ті, які припинили, зокрема, діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зобов`язані наступного року після припинення діяльності подавати в установленому частиною першою цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.

Суддя зобов`язаний виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції (пункт 6 ч. 7 ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Пунктом 8 розділу ІІ Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом НАЗК від 10 червня 2016 року № 3, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 15 липня 2016 року за № 959/29089 в редакції, чинній в період інкримінованих обвинуваченій діянь, встановлено, що після заповнення усіх необхідних полів форми документа суб`єкт декларування підписує документ шляхом накладання на нього особистого кваліфікованого електронного підпису.

Оскільки законодавець зобов`язав суб`єктів декларування подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування виключно в електронній формі, а обвинувачена, будучи суб`єктом такого декларування, заперечує проти обробки її персональних даних та заміни її власноручного підпису цифровим, за допомогою якого власне і подається зазначена декларація, суд доходить висновку, що відбулось втручання у право обвинуваченої на повагу до приватного життя.

А тому суду належить перевірити чи таке втручання здійснювалося «згідно із законом», переслідувало легітимну ціль або цілі та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті.

ЄСПЛ встановлює, що поняття «закон» включає законодавство та судову практику і передбачає вимоги щодо його якості, особливо такі, як доступність і передбачуваність (справи «Коккінакіс проти Греції» (Kokkinakis v. Greece), скарга № 14307/88, §§ 40, 41; «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France), скарга № 17862/91, §29; «Коем та інші проти Бельгії» (Coeme and Others v. Belgium), скарги №№ 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96, 33210/96, § 145; та «E.K. проти Туреччини» (E.K. v. Turkey), скарга № 28496/95, § 51, рішення від 07 лютого 2002 року).

У рішенні по справі « Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine), скарга № 11932/02, § 25, від 10 грудня 2009 року зазначено: вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (рішення від 29 квітня 2003 року у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine), скарга № 38812/97, § 155, ECHR 2003-V).

У цьому контексті суд також констатує, що встановлене судом втручання у право обвинуваченої на повагу до свого приватного життя відбулось на підставі закону, норми якого, сформульовані з достатньою чіткістю. Вимоги цього закону, зокрема, в частині порядку подання декларації, як пояснила сама обвинувачена їй були відомі. До того ж, пунктом 2 Розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про запобігання корупції» запроваджувався перехідний період, згідно з яким, до початку роботи системи подання та оприлюднення відповідно до цього Закону декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, суб`єкти декларування подають декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», тобто у паперовому вигляді.

Тому суд вважає, що втручання у право обвинуваченої на повагу до свого приватного життя відбулось на підставі доступного для неї закону, і обвинувачена повинна була передбачати його наслідки для себе.

Далі суд досліджуватиме, чи переслідувало втручання легітимну мету та чи було воно виправданим.

З огляду на зміст ст. 8 Конвенції та ст. 32 Конституції України, суд вважає, що право на захист персональних даних, на яке посилалась обвинувачена та, яке є складовою права на повагу до приватного життя не є абсолютним. Це право має бути збалансоване й узгоджене з іншими законними інтересами незалежно від того, чи це інтереси інших осіб (приватні інтереси), чи це інтереси суспільства в цілому (суспільні інтереси).

Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1699-VII затверджено засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційну стратегію) на 2014-2017 роки (далі - Антикорупційна стратегія).

Згідно з розділом 1 Антикорупційної стратегії, розв`язання проблеми корупції є одним із пріоритетів для українського суспільства на сьогоднішньому етапі розвитку держави. За даними досліджень, саме корупція є однією з причин, що призвела до масових протестів в Україні наприкінці 2013 року - на початку 2014 року. Згідно з результатами дослідження «Барометра Світової Корупції» (Global Corruption Barometer), проведеного міжнародною організацією Transparency International у 2013 році, 36 відсотків українців були готові вийти на вулицю, протестуючи проти корупції. За результатами проведеного Міжнародною фундацією виборчих систем (IFES) наприкінці 2013 року дослідження громадської думки, корупція вже входила до переліку найбільших проблем населення і викликала особливе занепокоєння у 47 відсотків громадян. За даними досліджень Індексу сприйняття корупції, що проводяться Transparency International, українці вважають свою державу однією з найбільш корумпованих у світі: у 2012 і 2013 роках держава займала 144 місце із 176 країн, в яких проводилися дослідження. Такий показник сприйняття корупції громадянами пояснюється відсутністю дієвих реформ у сфері протидії корупції та неефективною діяльністю органів правопорядку щодо виявлення корупційних правопорушень та притягнення винуватців до відповідальності, про що свідчить, зокрема, незадовільне виконання Україною міжнародних зобов`язань щодо запровадження антикорупційних стандартів: з 25 рекомендацій Групи держав проти корупції (GRECO), наданих за результатами першого і другого раундів оцінки, лише 13 рекомендацій виконано, незважаючи на шість років роботи і три раунди оцінювання прогресу, а з 16 рекомендацій, наданих за результатами третього раунду, виконано лише три рекомендації. З антикорупційних рекомендацій Плану дій з лібералізації візового режиму з Європейського Союзу (ЄС) імплементована лише невелика частина, що стосується криміналізації корупції. Ключові рекомендації Групи держав проти корупції (GRECO) та ЄС щодо утворення антикорупційних інституцій, проведення реформ прокуратури, державної служби, створення систем контролю щодо запобігання конфлікту інтересів та доброчесності активів посадовців залишилися невиконаними.

У Антикорупційній стратегії констатується, що в Україні фактично відсутня ефективна стратегія протидії корупції, яка б враховувала гостроту проблеми та актуальність ситуації. У зв`язку із цим необхідно ухвалити новий стратегічний документ, який би визначив першочергові заходи із запобігання та протидії корупції, що повинні створити основу для подальшого проведення реформи у цій сфері.

У пункті 1 розділу 3 Антикорупційної стратегії щодо створення доброчесної публічної служби зазначено, що синхронно з реформуванням системи державної служби повинно відбуватися і врегулювання проблеми конфлікту інтересів, прозорості доходів і видатків публічних службовців. В Україні не створено ефективну систему моніторингу достовірності даних, що містяться у деклараціях про майно, доходи, видатки і зобов`язання фінансового характеру публічних службовців. В Україні функціонує децентралізована система збирання, зберігання, оприлюднення та перевірки таких декларацій. Декларації подаються в паперовому вигляді до кадрової служби органу, в якому працює службовець, та зберігаються в ній. Перевірка декларацій покладається на податкові органи, які не мають належного рівня незалежності, щоб проводити ефективні перевірки декларацій. Подання завідомо недостовірних відомостей у декларації не тягне за собою кримінальної відповідальності. Така система фактично призводить до приховування доходів та майна публічними службовцями.

У пунктах 2, 3 розділу 3 Антикорупційної стратегії визначено мету та завдання, у питаннях, пов`язаних зі створенням доброчесної публічної служби, згідно з якими, метою є створення системи доброчесної та професійної публічної служби відповідно до міжнародних стандартів і кращого світового досвіду.

Одним із заходів, за допомогою яких згідно з Антикорупційною стратегією буде досягнуто поставленої мети, передбачено ухвалення закону щодо запровадження ефективних механізмів виявлення, запобігання конфлікту інтересів, а також декларування майна, доходів, видатків і зобов`язань фінансового характеру публічних службовців, передбачивши, зокрема: подання декларацій в режимі реального часу; перегляд розміру витрат, які підлягають декларуванню, та інших положень форми декларації з метою виявлення можливих конфліктів інтересів; запровадження відкритої єдиної електронної бази даних декларацій; створення незалежного органу з достатніми повноваженнями для здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів та за повнотою і достовірністю декларацій; застосування пропорційних та стримуючих санкцій за порушення законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів та декларування доходів, видатків і зобов`язань фінансового характеру.

Окрім того, відповідно до Антикорупційної стратегії, з метою реформування судової влади в Україні та усунення ризиків корупції у судочинстві передбачалося ухвалення закону, у якому слід було визначити подання, оприлюднення (зокрема в Інтернеті) та моніторинг достовірності даних декларацій суддів про майно, доходи, видатки та зобов`язання фінансового характеру (пукти 1, 2, 3 підрозділу «Запобігання корупції у судовій системі та органах кримінальної юстиції» розділу 3 Антикорупційної стратегії).

Згідно з пояснювальною запискою до проекту Закону № 1700-VII, метою проекту Закону є комплексне реформування системи запобігання корупції у відповідності до міжнародних стандартів та успішних практик іноземних держав.

Важливою складовою проекту Закону є правила щодо системи об`єктивного фінансового контролю за майновим станом публічних службовців, що полягатиме у: поданні декларацій в електронній формі; комплексі перевірок декларацій антикорупційним превентивним органом; оприлюдненні декларацій у спеціальному єдиному реєстрі; розширенні переліку відомостей, що підлягатимуть зазначенні у декларації; встановленні кримінальної відповідальності за подання у декларації завідомо недостовірних відомостей, а також за умисне неподання декларації; проведенні стосовно службовців моніторингу способу їх життя з метою перевірки відповідності рівня життя задекларованим майну та доходам; встановленні обов`язку службовців повідомляти антикорупційний орган про істотні зміни у своєму майновому стані та про відкриття рахунків у закордонних банках.

Отже, зважаючи не це, суд дійшов висновку, що запровадження Законом № 1700-VII обов`язку публічних службовців, у тому числі суддів подавати декларацію в електронному вигляді переслідувало легітимну мету, а саме протидіяти шляхом запровадження системи об`єктивного фінансового контролю за майновим станом публічних службовців корупції, яка була однією з причин, що призвела до масових протестів в Україні наприкінці 2013 року - на початку 2014 року.

З огляду на мету, яку переслідував законодавець ухвалюючи Закон № 1700-VII, суд також вважає, що втручання держави у право особи на повагу до приватного життя, яке полягає у зобов`язанні суб`єкта декларування подавати декларацію саме в електронній формі відповідало невідкладній соціальній потребі - протидія корупції, було пропорційним і виправданим, адже це сприяло створенню ефективної системи моніторингу в режимі реального часу достовірності даних, що містяться у деклараціях про майно, доходи, видатки і зобов`язання фінансового характеру публічних службовців. Як наслідок, можливість компетентних державних органів оперативно виявляти та відповідним чином реагувати на виявлені порушення (недекларування, декларування недостовірної інформації тощо) суб`єктами декларування.

Окрім того, встановлений ст. 45 Законом № 1700-VII порядок подання декларації сприяв створенню та функціонуванню в Україні відкритої єдиної централізованої системи збирання, зберігання та оприлюднення таких декларацій.

До того ж, належним чином організована система декларування дозволяє забезпечити її ефективність. Сама тільки подача декларації за відсутності дієвих механізмів контролю не забезпечить поставлені цілі. Якщо система не виконує функції перевірки декларацій або не забезпечує відкритого доступу до змісту декларацій, компетентні органи з питань декларування можуть виконувати лише функції перевірки дотримання вимог подачі та зберігання декларацій. Однак функція контролю та боротьби з корупційними правопорушеннями залишається недієвою.

З огляду на Порядок проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням НАЗК № 56 від 10 лютого 2017 року, система електронного декларування дає можливість оперативно автоматично перевіряти велику кількість декларацій, а також і оперативно здійснювати громадський контроль, що не спроможна забезпечити подача декларацій в інших формах. А так само законодавство не передбачає можливості перенесення даних з таких декларацій у електронну на сайт НАЗК та порядку перевірки їх. Звідси, подання декларації іншим шляхом, ніж визначено Законом 1700-VII, унеможливлює проведення її перевірки, що усвідомлювала обвинувачена, з огляду також на повідомлення їй із НАЗК про необхідність подання декларації саме у електронній формі на сайт НАЗК через власний персональний електронний кабінет, а також на те, що вона як суддя обізнана із положеннями чинного законодавства.

Таким чином, посилання обвинуваченої на втручання у її приватне життя є лише незгодою з існуючим порядком регулювання суспільних відносин у сфері декларування, що виразилось у невиконанні положень Закону 1700-VII.

Водночас, будучи як суддя обізнаною із положеннями законодавства та незгідною з існуючим порядком подання декларації, обвинувачена не скористалася правом на захист у судовому порядку, а обрала саме спосіб невиконання положень Закону 1700-VII, що в сукупності з вищенаведеними обставинами підтверджує існування прямого умислу в інкримінованому діянні.

Водночас, Закон повинен виконуватись, незгода з ним може виражатись лише у встановлених законодавством формах. На цьому ґрунтується правовий порядок в державі. Інакше існує загроза для існування правової держави.

Так, зокрема, відповідно до ст. 23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Згідно із п. 7 ч. 7 ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 2 червня 2016 року за № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддя зобов`язаний подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. А Закон 1700-VII встановлює порядок подачі такої декларації, що забезпечує правовий порядок у сфері протидії корупції.

Правова основа системи декларування базується на нормах Закону, які встановлюють обов`язки суб`єктів декларування, а також нормах, які встановлюють відповідальність за їх невиконання. Тільки в сукупності такі норми здатні забезпечити ефективну боротьбу з корупцією. Норми антикорупційного законодавства в Україні встановлюють електронне декларування і відповідно система декларування в державі побудована з розрахунку того, що суб`єкти самостійно подають декларації у такому вигляді, які автоматично перевіряються. Відповідно система не розрахована на достатні людські ресурси для переведення декларації у електронну форму на сайті НАЗК, а також перевірки декларацій, поданих іншим шляхом, аніж визначено Законом 1700-VII, та законодавство не встановлює такої можливості. А тому невиконання положень Закону в частині порядку подання декларацій нівелює саму систему декларування, є посяганням на існуючий порядок декларування. І таким чином, своїми діями обвинувачена заподіяла істотну шкоду суспільним інтересам у сфері встановленого порядку подання декларацій.

В той час як, саме держава через законодавця вправі визначати перелік суспільно-небезпечних діянь, за які настає кримінальна відповідальність, з огляду на необхідність охорони певних суспільних відносин. Такі повноваження держави не можуть ставитись в залежність від ступеню їх впливу на певні сфери життя конкретної особи, яка не бажає їх виконувати через свої особисті переконання, окрім випадків, коли закон, який встановлював таке втручання не був якісним чи відповідне втручання не переслідувало легітимну мету або не було пропорційним. В іншому разі така особа одноособово буде визначати, що є злочином, що суперечить не тільки конституційним принципам, але і здоровому глузду.

В цьому контексті, суд також не знаходить підстав для застосування у даній справі позиції Великої палати Верховного Суду, що висловлена у постанові від 19 вересня 2018 року по справі № 806/3265/17, оскільки вона стосується інших правових відносин, адже у відповідній справі особа через свої релігійні переконання відмовлялась від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі. Так само, відсутні підстави для застосування постанови Верховного Суду від 28 січня 2020 року по справі № 705/2583/17, у якій суд не встановив прямого умислу щодо неподання декларації саме через наявність в особи релігійних переконань.

Оскільки, якщо закон суперечить наявним у особи релігійним переконанням, то таке втручання може не відповідати легітимній меті.

Натомість, виходячи із посилань обвинуваченої, її переконання не ґрунтуються на вимогах закону. Нормативні положення, які нібито на переконання обвинуваченої, порушували її права, мають легітимну мету та є пропорційними.

До того ж, ЄСПЛ у рішенні по справі «Випич проти Польщі» (Wypych v. Poland), скарга № 2428/05, рішення від 25 жовтня 2005 року, визнав явно необґрунтованою заяву члена місцевої ради у Польщі, який стверджував, що встановлений національним законодавством обов`язок декларування фінансового становища та належного майна, а також оприлюднення такої інформації порушує його права, визначені у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, Суд зазначив, що участь у публічній діяльності приносить певні блага, однак такі функції неминуче тягнуть за собою відповідальність і навіть обмеження через їх публічний характер.

А тому на переконання суду, приймаючи рішення про зайняття відповідної посади чи здійснення відповідної діяльності, особа погоджується і з тим, що наслідком такого вибору буде, зокрема, і покладення на неї обов`язку подавати декларацію у формі, яка визначена державою як необхідна для забезпечення дієвого механізму боротьби з корупцією.

Що ж стосується доводів обвинуваченої на користь того, що повідомлення про підозру їй вручав не Генеральний прокурор або його заступник, а тому порушений порядок кримінального провадження щодо судді, то вони не узгоджуються з положеннями КПК України. Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 481 КПК України письмове повідомлення про підозру судді здійснюється Генеральним прокурором або його заступником.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року по справі № 536/2475/14-к сформовано правовий висновок щодо застосування відповідної норми права: Генеральний прокурор або його заступник можуть доручити вручення прийнятого (складеного) та підписаного ними повідомлення про підозру судді суб`єкту, уповноваженому здійснювати процесуальні дії у конкретному кримінальному провадженні. Вручення повідомлення про підозру судді уповноваженим суб`єктом за умови, що таке рішення було прийняте (складене) та підписане саме Генеральним прокурором або його заступником, не порушує гарантії суддівської незалежності.

А тому з огляду на те, що повідомлення про підозру ОСОБА_1 підписані заступником Генерального прокурора та вручені прокурором, який здійснював повноваження прокурора у кримінальному провадженні, гарантії суддівської незалежності та процесуальний порядок провадження щодо відповідної особи були дотримані.

Так само, відсутні правові підстави для врахування позиції обвинуваченої про те, що згідно з п. 9 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за умисне або внаслідок недбалості неподання або не своєчасне подання декларації особи, уповноважено на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Адже відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 106 наведеного Закону суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в порядку, встановленому законодавством у сфері запобігання корупції. При цьому, чинне законодавство України чітко встановлює кримінальну відповідальність за умисне неподання декларації (ст. 366-1 КК України) та адміністративну відповідальність за умисне несвоєчасне подання декларації (ст. 172-6 КУпАП). Відповідно, підставою дисциплінарної відповідальності за вищенаведений проступок є вчинення відповідних дій з необережності, що також відповідає практиці розгляду скарг Вищою радою правосуддя про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів за п. 9 ч. 1 ст. 106 Закону Закон № 1402-VIII.

Таким чином, закон чітко розмежовує підстави для різних видів відповідальності за неподання чи несвоєчасне подання декларації та практика застосування такого закону є однозначною.

Водночас, визнання судді винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією, у випадках, установлених законом, згідно з п. 15 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII є окремою підставою для дисциплінарної відповідальності судді.

Суд не враховує доказ, що міститься на а.с. 181 т. 1, оскільки такий є неналежним відповідно до ст. 85 КПК України з огляду на те, що його зміст не можливо прочитати. А тому доказ на а.с. 180 т. 1 (рекомендоване повідомлення про вручення відповідного документу), є так само неналежним, оскільки таким чином не може підтверджувати обставин, що підлягають доказуванню у даному провадженні.

Також суд не враховує докази, що містяться на а.с. 146 т. 1; а.с. 147-170 т. 1; а.с. 171, 172 т. 1; а.с. 173 т. 1, а.с. 50 т. 2; а.с. 174 т. 1; а.с. 175 т. 1; а.с. 176-179 т. 1; а.с. 183 т. 1; а.с. 194, 195 т. 1; а.с. 199 т. 1; а.с. 203-206 т. 1; а.с. 58, 59 т. 2; а.с. 8-32 т. 2; а.с. 139 т. 2; а.с. 4-5 т. 2; а.с. 148-152 т. 2; а.с. 140, 147 т. 2, а.с. 144, 145 т. 1; а.с. 200 т. 1; а.с. 120 т. 1; а.с. 122, 123 т.1, а.с. 196-198 т. 1; а.с. 44 т. 2; а.с. 135 т. 2; а.с. 228, 229 т. 1; а.с. 136 т. 2; а.с. 1, 2 т. 2; а.с. 126 т. 1; а.с. 128, 129 т.1; а.с. 134 т. 1; а.с.153-161 т. 2, оскільки такі є неналежними відповідно до ст. 85 КПК України з огляду на те, що стосуються обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні діянь, за якими кримінальне провадження закрито згідно з ухвалою суду від 27 травня 2020 року на підставі ст. 49 КК України.

Обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Мотиви призначення покарання

Судом обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_1 , не встановлено. Натомість встановлено наявність обставини, що обтяжує покарання, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України, вчинення злочину повторно, оскільки обвинувачена, будучи не притягнена до кримінальної відповідальності за неподання декларації за 2017 рік, згодом не подала декларацію як особа, яка припиняє діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, перед звільненням з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області 31 липня 2018 року за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також наступного року декларацію після припинення діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік, тобто за 2018 рік.

На підставі викладеного, призначаючи покарання обвинуваченій відповідно до ст. 65 КК України, суд враховує обтяжуючу покарання обставину, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є невеликої тяжкості, обставини його вчинення, в тому числі, мотив, кількість епізодів злочинної діяльності, а також беручи до уваги дані про особу винної, яка раніше не судима /а.с. 165, 166 т. 2, а.с. 220, 221 т. 4/, має вищу освіту, розлучена, її вік, позитивно характеризувалася за місцем роботи на посаді судді Апеляційного суду Дніпропетровської області /а.с. 164 т. 2/, згідно з даними досудової доповіді її виправлення можливе без ізоляції від суспільства /а.с. 76, 77 т. 3/.

А тому, зважаючи на другорядну роль кари як мети покарання, суд доходить до висновку, що виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства, а тому їй слід призначити покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України, у межах санкції відповідної норми, у виді штрафу з позбавленням права обіймати посаду судді. Щодо призначення додаткового покарання суд виходить з того, що ОСОБА_1 вчинила відповідний злочин саме за такою посадою.

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

Цивільний позов не пред`являвся.

Речові докази відсутні.

Процесуальні витрати відсутні.

Керуючись статтями 349, 368, 370, 373, 374 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_1 визнати винуватою в пред`явленому обвинуваченні за статтею 366-1 Кримінального кодексу України та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 3000 (три тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 (п`ятдесят одну) тисячу грн 00 коп. з позбавленням права обіймати посаду судді строком на 2 (два) роки.

Строк додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посаду судді строком на 2 (два) роки обчислюється з моменту набрання вироком законної сили.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Вищий антикорупційний суд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.

Судді

В.В. Крикливий І.Л. Строгий Л.М. Федорак