- Presiding judge (HACC AC): Semennykov O.Yu.
- Judge (HACC AC): Kaluhina I.O., Mykhailenko D.H.
- Secretary : Taran L.V.
справа № 760/4297/18
провадження №11-кп/991/18/21
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2021 року м.Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого - судді Семенникова О.Ю.,
суддів: Калугіної І.О., Михайленка Д.Г.,
секретаря судового засідання Таран Л.В.,
за участю особи, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2020 року про закриття кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019000000000542 від 12 березня 2019 року та №52017000000000055 від 20 січня 2017 року,
ВСТАНОВИЛА:
Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.
Вироком Вищого антикорупційного суду від 30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватою у пред`явленому обвинуваченні за статтею 366-1 КК та призначено їй покарання у виді штрафу з позбавленням права обіймати посади згідно з наведеним судом переліком.
09 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Вищого антикорупційного суду з заявою про перегляд за виключними обставинами вироків Вищого антикорупційного суду від 30 жовтня 2019 року та 18 грудня 2019 року у кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за №42019000000000542 від 12 березня 2019 року та №52017000000000055 від 20 січня 2017 року.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2020 року скасовано вирок Вищого антикорупційного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 760/4297/18 (провадження 1-кп/4910/27/19), яким ОСОБА_1 визнано винуватою у пред`явленому обвинуваченні за статтею 366-1 КК та закрито кримінальні провадження №42019000000000542, №52017000000000055 за її обвинуваченням, при цьому, суд дійшов висновку про розгляд заяви ОСОБА_1 лише щодо перегляду вироку, ухваленого Вищим антикорупційним судом 30 жовтня 2019 року № 760/4297/18 (провадження 1-кп/4910/27/19).
Вимоги апеляційної скарги і доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернулась до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд ухвалу від 17 листопада 2020 року в частині заяви про скасування за виключними обставинами вироку Вищого антикорупційного суду від 18 грудня 2019 року про визнання ОСОБА_1 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-1 КК, скасувати та призначити новий розглядїї заяви у суді першої інстанції у цій частині.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що судом здійснено розгляд її заяви від 09 листопада 2020 року про перегляд за виключними обставинами лише вироку від 30 жовтня 2019 року та не розглянуто заяву в частині перегляду іншого вироку від 18 грудня 2019 року, чим фактично відмовлено у здійсненні правосуддя. Так ОСОБА_1 вказує, що до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) за реєстраційним номером 86432793 внесено відомості про ухвалений відносно неї вирок Вищого антикорупційного суду від 18 грудня 2019 року (судове провадження №760/4297/18). На переконання ОСОБА_1 зміст, мотиви вироку від вказаної дати повністю співпадають зі змістом та мотивами вироку, ухваленому відносно неї Вищим антикорупційним судом 30 жовтня 2019 року (судове провадження №760/4297/18). Проте, про існування іншого кримінального провадження, в якому їй не повідомлялося про підозру і як наслідок вироку від 18 грудня 2019 року, відомо не було. В судові засідання особу не викликали, судову справу розглянуто без її участі, копія вироку не направлялась, однак вказаний вирок згідно з роздруківкою ЄДРСР ухвалено 18 грудня 2019 року і цей же день значиться датою набрання ним законної сили.
На думку особи, яка звернулась з апеляційною скаргою, посилання суду першої інстанції на те, що вирок Вищого антикорупційного суду від 18 грудня 2019 року є аналогічним за змістом вироку Вищого антикорупційного суду від 30 жовтня 2019 року протирічить дійсним обставинам та доказовим фактам, зокрема наявністю в ЄДРСР конкретного вироку від 18 грудня 2019 року, підтвердженого його копією і роздруківкою з Реєстру. Вказані докази суд залишив без уваги, при цьому не зазначивши про них в ухвалі.
Також ОСОБА_1 вказує на заборону виключення з ЄДРСР електронних примірників судових рішень чи внесення будь-яких змін до них, а тому без відповідного судового рішення вирок Вищого антикорупційного суду від 18 грудня 2019 року є наявним та буде залишатися в Реєстрі, а вона буде вважатися засудженою з подальшими негативними наслідками для неї.
Також у апеляційній скарзі особою, яка подала апеляційну скаргу, заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження ухвали від 17 листопада 2020 року, повний текст якої нею отримано лише 27 листопада 2020 року.
Позиції учасників судового провадження.
ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити, із зазначених у ній підстав, пітвердила, що до кримінальної відпоідальності в будь-яких інших кримінальних провадженнях, окрім закритих за оскаржуваною ухвалою, не притягувалась.
Прокурор в судове засідання не з`явився, надіслав на адресу суду письмове клопотання, в якому зазначив, що окрім вироку Вищого антикорупційного суду від 30 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 жодних інших вироків Вищим антикорупційним судом не ухвалювалось. Просив здійснювати розгляд апеляційної скарги за його відсутності.
Відповідно до ч.4 ст.405 КПК неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, у зв`язку з чим розгляд апеляційної скарги проведено без участі прокурора.
Мотиви суду.
За вимогами п.2 ч.2 ст.395 КПК апеляційна скарга може бути подана на інші ухвали суду першої інстанції протягом семи днів з дня її оголошення, пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду відповідно до ч.1 ст.117 КПК.
У випадку необізнаності заінтересованих осіб з мотивами прийнятого слідчим суддею рішення, вказані обставини за їх клопотанням можуть бути визнані поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому частиною 1 статті 117 КПК (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2019 року по справі № 461/1434/18).
Враховуючи те, що з матеріалів судового провадження вбачається, що 17 листопада 2020 року за наслідками розгляду клопотання заяви ОСОБА_1 судом оголошено оскаржувану ухвалу, повний текст якої ОСОБА_1 отримано 27 листопада 2020 року, колегія суддів вважає за можливе вважати вказані обставини як об`єктивні перешкоди для подання апеляційної скарги через необізнаність зацікавленої особи з мотивами прийнятого судового рішення, а отже поважною причиною пропущення строку апеляційного оскарження, у зв`язку з чим, з метою забезпечення права особи на апеляційне оскарження та на доступ до правосуддя, вважає за необхідне клопотання ОСОБА_1 задовольнити, поновивши особі строк апеляційного оскарження ухвали Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2020 року.
Така позиція відповідає кримінальному процесуальному закону та усталеній судовій практиці Верховного Суду.
Судове рішення за наслідками кримінального провадження за нововиявленими або виключними обставинами може бути оскаржене в порядку, передбаченому цим Кодексом для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції. З набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цьому кримінальному провадженні (ч.2 ст.467 КПК).
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, під час судового розгляду заяви ОСОБА_1 в частині перегляду вироку від 18 грудня 2019 року, судом встановлено, що мова іде про один і той самий вирок, ухвалений Вищим антикорупційним судом 30 жовтня 2019 року у справі №760/4297/18 (провадження 1-кп/4910/27/19), який унаслідок недогляд двічі, у різний час, направлено до ЄРСР. Даний вирок, датований 18 грудня 2019 року, за змістом є аналогічним (тотожним) вироку від 30 жовтня 2019 року.
Зазначені обставини покладені судом в обґрунтування розгляду заяви ОСОБА_1 лише щодо перегляду вироку, ухваленого Вищим антикорупційним судом 30 жовтня 2019 року у справі № 760/4297/18 (провадження 1-кп/4910/27/19).
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо нерозгляду по суті заяви про перегляд за виключними обставинами в частині скасування вироку від 18 грудня 2019 року та відсутності відповідних мотивів та висновків, в тому числі в резолютивній частині оскаржуваної ухвали, суд зазначає наступне.
Згідно з ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст.372 КПК ухвала, що викладається окремим документом, складається, зокрема з: мотивувальної частини із зазначенням суті питання, що вирішується ухвалою, встановлених судом обставин із посиланням на докази, мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався та резолютивної частини із зазначенням висновків суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У зв`язку з цим, заслуговує на увагу позиція, згідно з якою вмотивованість рішень суду необхідно розглядати як самостійну вимогу, яка не є тотожною вимогам законності й обґрунтованості.
Згідно з існуючим науковим підходом, обґрунтованим є судове рішення, якщо воно ухвалене судом на підставі обставин у судовій справі, які повно і всебічно з`ясовані на основі доказів, що були досліджені судом. Вмотивованим є судове рішення, в якому належним чином зазначені підстави, на яких воно ґрунтується. Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені, й віддзеркалення мотивів щодо позиції суду при застосуванні норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, мотивованість є обов`язковою вимогою, відмінною від вимоги щодо обґрунтованості судового рішення. Причому мотивованість судового рішення - це відображення всіх мотивів та обґрунтувань судового рішення у його змісті, тобто фактично «мотивованість» та «обґрунтованість» судового рішення є двома взаємопов`язаними вимогами, які співвідносяться, як форма (спосіб зовнішнього відображення) та зміст.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції під час розгляду заяви про перегляд за виключними обставинами в частині перегляду вироку від 18 грудня 2019 року не в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
Для встановлення конкретних ознак (критеріїв) мотивованості судового рішення, необхідно звернутися до аналізу практики національних судів та Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Згідно з розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, існують такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Дійсно, низка рішень ЄСПЛ містить та розвиває такий підхід до обґрунтованості судових рішень.
Наприклад, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).
Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
При цьому, листом від 23 червня 2020 року Державне підприємство «Інформаційні судові системи» надіслало Державній судовій адміністрації України, Вищому антикорупційному суду, ОСОБА_1 відповідь від 22 червня 2020 року, у якій повідомило наступне: за результатами проведеної перевірки встановлено наявність у Реєстрі двох вироків Вищого антикорупційного суду по судовій справі №760/4297/18, які були зареєстровані в Реєстрі одразу після їх надходження від суду за реєстраційними номерами 86432793 та 86528248, відповідно, і щодо одного з яких, після отримання листа Вищого антикорупційного суду від 26 грудня 2019 року №02-11-15/50/2019, визначено, що документ з реєстраційним номером у Реєстрі 86432793 не є судовим рішенням та не відповідає його оригіналу; в порядку черговості опрацювання подібних звернень судів, підприємством, як адміністратором Реєстру, згідно зазначеного листа Вищого антикорупційного суду, було вжито заходів з обмеження доступу до документу у автоматизованій системі документообігу суду, з реєстраційним номером у Реєстрі 86432793, як до такого, що не підпадає під визначення «електронний примірник судового рішення» в розумінні Порядку та, відповідно, не підлягає оприлюдненню в Реєстрі; унаслідок ймовірного збою під час синхронізації даних між локальною базою даних автоматизованої системи документообігу Вищого антикорупційного суду та центральною базою даних автоматизованої системи документообігу суду статус документу в Реєстрі, з реєстраційним номером 86432793, був зміненим несвоєчасно; на сьогоднішній день в Реєстрі є оприлюдненим вирок Вищого антикорупційного суду від 30 жовтня 2019 року по судовій справі №760/4297/18 із реєстраційним номером 86528248 (т.4 а.с. 222-224).
Слід зазначити, що сам по собі факт помилкового внесення по судовій справі №760/4297/18 до обліково статистичної картки кримінального провадження декілька разів одного й того ж самого вироку Вищого антикорупційного суду від 30 жовтня 2019 року з різними датами його внесення до КП «Д-3» (вперше 30 жовтня 2019 року, вдруге - 18 грудня 2019 року) та датами публікації в Реєстрі, на думку колегії суддів, не свідчить про постановлення 18 грудня 2019 року Вищим антикорупційним судом якогось іншого вироку відносно ОСОБА_1 . Оскільки, як було встановлено з матеріалів службових розслідувань та листа ДП «Інформаційні судові системи», станом на 23 червня 2020 року в Реєстрі є оприлюдненим вирок Вищого антикорупційного суду від 30 жовтня 2019 року по судовій справі №760/4297/18, з реєстраційним номером 86528248, на час розгляду апеляційної скарги рішення за №86432793 у ЄРСР , в тому числі датоване 18 грудня 2019 року, відсутнє.
Також, в матеріалах кримінального провадження міститься ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 15 липня 2020 року, якою відмовлено ОСОБА_1 у поновленні строку на апеляційне оскарження вироків суду від 30 жовтня 2019 року та від 18 грудня 2019 року. Зазначеною ухвалою встановлено, що вироку Вищого антикорупційного суду від 18 грудня 2019 року у справі №760/4297/18 щодо ОСОБА_1 не існує, а наявність одного і того ж самого вироку суду від 30 жовтня 2019 року із різними датами їх публікації в Єдиному державному реєстрі судових рішень не свідчить про постановлення 18 грудня 2019 року якого-небудь вироку Вищого антикорупційного суду щодо ОСОБА_1 . Зазначене рішення на час даного апеляційного розгляду набрало законної сили.
Разом з тим, із заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами від 09 листопада 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 просить переглянути за виключними обставинами, зокрема вирок Вищого антикорупційного суду від 18 грудня 2019 року, при цьому долучивши до заяви роздруковану з ЄДРСР електронну копію вироку Вищого антикорупційного суду, датовану 30 жовтня 2019 року, на якій зазначено дату набрання законної сили 18 грудня 2020 року.
Із долученої до апеляційної скарги роздруківки рішення суду вбачається, що це рішення датоване саме 30 жовтня 2019 року. Отже, враховуючи зміст роздрукованого з ЄДРСР вироку, примірників вироків, наявних у матеріалах справи (оригіналу вироку та копії вироку, примірник якого із зазначенням дати набрання ним законної сили 18 грудня 2019 року роздрукований з ЄДРСР та наданий ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції), колегія суддів дійшла висновку, що всупереч доводам засудженої, вироку Вищого антикорупційного суду від 18 грудня 2019 року у кримінальній справі №760/4297/18 щодо неї не існує, а тому на переконання колегії суддів, не може бути переглянутим як судове рішення від 18 грудня 2019 року.
Так, кримінальне провадження за виключними обставинами являє собою форму перегляду рішень судів, що набрали законної сили. За своїм змістом ця стадія кримінального процесу виступає як механізм, що доповнює звичайні заходи забезпечення правосудності судових рішень у кримінальних справах. Цей вид провадження має резервне значення та використовується лише у випадку, якщо вичерпані всі інші допустимі засоби процесуально-правового захисту.
Положення глави 34 КПК визначають підстави та порядок здійснення провадження за нововиявленими або виключними обставинами, строки звернення та вимоги до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.462 КПК в заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами зазначаються судове рішення, про перегляд якого за нововиявленими або виключними обставинами подається заява.
Частиною першою статті 459 КПК передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
За змістом ч.1 ст.459 КПК підставою для здійснення кримінального провадження за нововиявленими або виключними обставинами є виключно судові рішення, що набрали законної сили.
Стаття 3 КПК чітко розрізняє стадії досудового провадження і судового провадження (п.10 ч.1 ст.3 КПК) і визначає судове провадження як кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами (п.24 ч.1 ст.3 КПК).
При цьому, за нововиявленими або виключними обставинами можуть бути переглянуті лише судові рішення, що набрали законної сили та якими завершено розгляд кримінального провадження по суті.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03 лютого 2020 року (справа №522/14170/17, провадження за касаційною скаргою №51-1836 кмо 19).
Таким чином, оскільки, як встановлено з матеріалів провадження, вироку Вищого антикорупційного суду від 18 грудня 2019 року у справі №760/4297/18 щодо ОСОБА_1 не існує та за результатами судового розгляду обвинувального акту 18 грудня 2019 року жодного рішення відносно особи не приймалось, відповідно відсутнє рішення, яким було б завершено розгляд кримінального провадження по суті та яке могло бути предметом перегляду за виключними обставинами, тому у даному випадку відсутні підстави для здійснення провадження щодо ОСОБА_1 за виключними обставинами в цій частині.
Відповідно до ч.2 ст. 464 КПК, не пізніше наступного дня після надходження заяви до суду суддя перевіряє її відповідність вимогам статті 462 КПК і "вирішує питання про відкриття кримінального провадження за нововиявленими або виключними обставинами".
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що законодавець використав у цій нормі саме формулювання "суддя … вирішує питання про відкриття … провадження …", а не "суддя … відкриває … провадження …". Перше формулювання, на відміну від другого, насправді не означає, що за результатами вирішення відповідного питання має бути ухвалене лише рішення про відкриття провадження. Надавши судді повноваження "вирішувати питання", законодавець тим самим надав судді повноваження оцінювати, чи є підстави для відкриття провадження і, таким чином, повноваження вирішувати, чи відкрити провадження, або ж відмовити у його відкритті.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним в ухвалі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 січня 2021 року (справа №767/2103/19, провадження за касаційною скаргою №51-2165 зно 19).
У зв`язку з цим, на думку колегії суддів, отримавши заяву ОСОБА_1 з вимогою про перегляд кількох судових рішень, в тому числі яке не відноситься до такого рішення, яке може бути предметом перегляду за виключними обставинами, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повинен був відмовити у відкритті провадження за заявою в цій частині. Разом із тим, якщо після відкриття кримінального провадження за виключними обставинами під час розгляду такої заяви за певним обставинами встановлено, що воно відкрите за заявою на рішення, яке не підлягає такому перегляду, суд першої інстанції мав постановити ухвалу про закриття провадження за заявою в цій частині, оскільки розгляд по суті заяви вже розпочався.
Таким чином, правильно встановивши, що заява про перегляд за виключними обставинами подана на рішення, в тому числі якого не існує, суд першої інстанції обмежився посиланням в мотивувальній частині оскаржуваного рішення про встановлення цього факту. На думку колегії суду, це є порушенням норм КПК, однак з огляду на обставини цієї справи, колегія суддів вважає, що це порушення в даному випадку не є істотним, оскільки суд дійшов правильного висновку про неможливість продовження розгляду заяви на рішення, яке не підлягає перегляду, і постановив рішення, яким, по суті, завершив розгляд кримінального провадження за виключними обставинами. Скасування такої ухвали в будь-якому разі не призведе до перегляду рішення суду, якого не існує, оскільки при новому розгляді суд все одно повинен буде або відмовити у відкритті провадження, або закрити його за фактичної відсутності судового рішення відносно особи заявника.
На думку колегії суддів наведене узгоджується з аналогічним правовими висновками викладеними в ухвалі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 лютого 2019 року (справа № 569/17036/18, провадження за касаційною скаргою № 51-598 ск 19) та ухвалі Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 лютого 2019 року (справа №569/17036/118, провадження №51-598кмо19).
Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, доводи ОСОБА_1 стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали в частині питання, що стосуються перегляду вироку від 18 грудня 2019 року слід визнати непереконливими, підстав для обґрунтованого сумніву у відмові судом першої інстанції у здійсненні правосуддя при розгляді апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи ОСОБА_1 , які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 6 §1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент (VandeHurk v. theNetherlands, 19 April 1994, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (Boldea v. Romania, 15 February 2007§30). При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09 грудня 1994 року, № 303-A, §29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04, §58).
Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а відтак вимоги апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст. 392, 404, 407, 419, 422, 459, 462, 532 КПК, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку апеляційного оскарження задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк апеляційного оскарження ухвали Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2020 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2020 року про закриття кримінальних проваджень залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а у разі постановлення ухвали без виклику особи, яка її оскаржує, з дня отримання нею копії судового рішення.
Судді:
______________ _____________ ______________
Семенников О.Ю. Калугіна І.О. Михайленко Д.Г.