- Presiding judge (HACC): Bitsiuk A.V.
- Secretary : Voloshchenko S.V., Sevriuk K.A.
- Lawyer : Lytvynenka V.V.
Справа № 991/1274/21
Провадження1-кс/991/1303/21
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2021 року м.Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Біцюк А.В, за участю секретарів Волощенко С.В., Севрюк К.А., представника особи, що звернулась із клопотанням - адвоката Литвиненка В.В., розглянувши клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту належного їй майна, накладеного у кримінальному провадженні №42015000000000722 від 16.04.2015,
ВСТАНОВИВ:
До Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна, накладеного в рамках кримінального провадження № 42015000000000722 від 16.04.2015, в якому вона просить скасувати арешт майна, накладений ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 14.02.2018 року у справі № 760/4132/18, як необґрунтований та постановлений з порушенням статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ст.ст. 3, 21, 85, 87, 171-173, 370 КПК України, та повернути зазначене майно заявнику, а саме:
- моноблок Apple A1418 (серійний номер: C02QP6XHGG78) з кабелем;
- моноблок Apple A1418 (серійний номер: C02QD6S1GG78) з кабелем живлення;
- моноблок Apple A1418 (серійний номер: C02QC3BHGG78) з кабелем;
- моноблок Apple A1418 (серійний номер: C02QD6UAGG78) з кабелем живлення;
- моноблок Apple A1418 (серійний номер: C02QN7ZJGG78) з кабелем живлення;
- ноутбук HP 17-x 018ur (серійний номер: 8CG637101T) з кабелем живлення та зарядним пристроєм;
- моноблок Apple A1418 (серійний номер: СCO2QC83EGG78) з кабелем живлення;
- мобільний телефон Iphone A1778 (серійний номер: НОМЕР_1 , IMEI: НОМЕР_2 )
Клопотання обґрунтовано тим, що арешт на тимчасово вилучене в ході обшуку 07.02.2018 року майно в рамках кримінального провадження № 42015000000000722 від 16.04.2015 накладено необґрунтовано, а сама ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва не відповідає вимогам чинного законодавства щодо вмотивованості та обґрунтованості, та доводи щодо необґрунтованості накладення арешту заявник обґрунтовує наступним:
1)фактами недопустимості доказів, а саме:
-проведення обшуку на підставі неналежним чином оформленої ухвали. Ухвала Солом`янського районного суду м. Києва від 01.02.2018 р. по справі № 760/2790/18, якою надано дозвіл на проведення обшуку в офісі, в якому здійснює свою адвокатську діяльність ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було вилучено майно, яке належить ОСОБА_1 , не містила мотивувальної частини та не відповідала вимогам ч. 3 ст. 235 КПК України та п.п. 13, 6 і 13, 7 Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.12.2013 № 173, а тому детективи незаконно проникли до приміщення офісу і здійснили незаконний обшук, використовуючи неналежним чином оформлену ухвалу слідчого судді;
-проведення обшуку на підставі ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 01.02.2018 р. по справі № 760/2790/18 особами, які не мали повноважень на проведення обшуку. Єдиною особою, яка мала право на проникнення до приміщень, зазначених в ухвалі Солом`янського районного суду м. Києва від 01.02.2018 р. про надання дозволу на обшук, є детектив НАБУ Бондаренко-Барбуля А.С. , натомість, обшук приміщень за адресою: АДРЕСА_2 , здійснювали інші детективи, яким даною ухвалою дозвіл на проведення обшуку не надавався, при цьому, за відсутності у них доручення на проведення обшуку;
-проведенням обшуку в іншому приміщенні, ніж дозволено ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 01.02.2018 про дозвіл на обшук. Так, згідно протоколу обшуку від 07.02.2018 обшук проводився в приміщеннях квартири АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 , проте, згідно ухвали від 01.02.2018 р. дозвіл на проведення обшуку було надано в приміщеннях по АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , тобто умови надання дозволу на проведення обшуку та умови здійснення процесуальної дії (обшуку) є відмінними, адже суд надав право на проникнення зовсім до інших приміщень.
2)фактами порушення слідчим суддею Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_7 при розгляді справи № 760/4132/18 норм кримінального процесуального законодавства, а саме:
-незаконне поновлення процесуального строку детективу для звернення із клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене в ході обшуку майно. Відповідно до протоколу обшуку, майно, на яке накладено арешт, було вилучено 07.02.2018 р., отже, згідно до абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання про арешт такого майна має бути подано не пізніше 09.02.2018 р. Натомість, до слідчого судді із клопотанням про арешт майна детектив звернувся лише 12.02.2018, тобто із пропуском строку, визначеного абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України. Поновлення слідчим суддею строку на звернення детектива із таким клопотанням вважає безпідставним, оскільки кримінальне процесуальне законодавство не передбачає вчинення такої процесуальної дії за клопотанням детектива;
-умисне неповідомлення власника майна про розгляд клопотання детектива про накладення арешту на тимчасово вилучене в ході обшуку майно. Відповідно до ч. 1 ст. 172 КПК України розгляд клопотання про арешт тимчасово вилученого майна хоча і можливо здійснювати без участі власника вилученого майна, однак таке клопотання не може розглядатися без завчасного повідомлення власника майна. Оскільки матеріали клопотання доказів на підтвердження належного повідомлення власника майна про дату та час судового засідання не містять, то наведене дає підстави для обґрунтованого висновку про порушення слідчим суддею вимог ст. 172 КПК України;
-порушення правил допустимості та належності доказів. В ухвалі Солом`янського районного суду м. Києва від 14.02.2018 року у справі № 760/4132/18 про арешт майна не зазначено, які саме матеріали справи свідчать про потребу накладення арешту; не міститься жодних посилань на матеріали кримінального провадження, які взяв до уваги суд, а також посилань на докази того, що накладення арешту було необхідним для досягнення цілей, вичерпний перелік яких визначений ч. 2 ст. 170 КПК України. В свою чергу, вилучені в ході обшуку 07.02.2018 р. майно та документи не можуть бути належними доказами у кримінальному провадження № 42015000000000722 від 16.04.2015, оскільки не містять відомостей про обставини, які підлягають доказуванню скоєння кримінальних правопорушень в період з березня по жовтень 2015 року, оскільки предметом даного кримінального провадження є вчинення кримінальних правопорушень за ознаками ч. 3 ст. 212, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 368, ч. 2 ст. 364 КК України у період з березня по жовтень 2015 року, проте арешт накладено на майно, придбане у 2016 році, та документи, датовані 2016-2017 роками. Крім того, майно та документи, на які було накладено арешт, не можуть бути допустимими доказами, оскільки були вилучені в ході обшуку з порушенням порядку, передбаченого ст.ст. 233, 235, 236 КПК України (обшук проведено на підставі судового рішення, яке не містило мотивувальної частини та оформленого без дотримання вимог Інструкції з діловодства, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України № 173 від 17.12.2013; обшук, всупереч положенням ст. 235 КПК України проведено у приміщенні, яке не зазначалося в ухвалі слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 01.02.2018; обшук, всупереч положенням ст. 233, 235, 236 КПК України проведено особами, яким ухвалою слідчого судді не надавався дозвіл на проведення такої слідчої (розшукової) дії);
-порушення вимог закону щодо обґрунтованості судового рішення, умисне перекручування змісту судового рішення. Перекрутивши текст ухвали від 01.02.2018 р. по справі № 760/2790/18, якою надано дозвіл на проведення обшуку, слідчий суддя ОСОБА_8 під час вирішення питання про арешт вилученого в ході даного обшуку майна наводить вільне трактування тексту зазначеного судового рішення. Так, згідно ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва Фоміна В.А. від 01.02.2018 р. по справі № 760/2790/18 надано дозвіл на проведення обшуку (1) в офісі, в якому здійснює свою адвокатську діяльність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (2) за адресою АДРЕСА_1 , (3) яке на праві власності належить ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 свою чергу, в тексті ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_7 від 14.02.2018 року у справі № 760/4132/18 вказано, що арешт накладено на майно, яке вилучене в ході обшуку 07.02.2018 р. (1) у нежитлових приміщеннях, які використовуються (використовувалися) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (2) за адресою АДРЕСА_1 , (3) не зазначено, що приміщення належать ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_10 . Так, слідчий суддя ОСОБА_7 в ухвалі про арешт не врахував та не вказав про те, що обшук фактично проведено у приміщенні квартири АДРЕСА_3 , яке належить ОСОБА_3 , натомість дозвіл на проведення обшуку надавався у офісі, в якому здійснює свою адвокатську діяльність ОСОБА_1 , що належить ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , при цьому адреса, зазначена в ухвалі про надання дозволу на обшук, не є адресою, за якою вона здійснює адвокатську діяльність.
Про необґрунтованість арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 14.02.2018, на думку заявника, свідчить також і та обставина, що слідчого суддю ОСОБА_7 на підставі рішення Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25.03.2019 р. № 917/2дп/15-19, залишеного без змін Рішенням Вищої ради правосуддя від 10.09.2019 р., було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення норм процесуального права, допущені при розгляді клопотання про арешт майна. В свою чергу, рішення Вищої ради правосуддя від 10.09.2019 р. було залишено без змін Постановою Великої палати Верховного суду від 20.02.2020 у справі № 11-1110сап19, яка відповідно до ст. 90 КПК України має преюдиціальне значення щодо визнання доказів, які містять арештовані документи та речі, недопустимими, а отже такими, які не підлягають арешту.
В судовому засіданні представник особи, що звернулася із клопотанням про скасування арешту - адвокат Литвиненко В.В., зазначене клопотання підтримав та просив задовольнити з викладених у ньому підстав.
Детектив Олійник Ф.В. в судове засідання не з`явився, надав письмові заперечення на клопотання, в яких зазначив, що в ухвалі суду надано дозвіл на обшук нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , а обшук проведено лише у тих з них, які фактично займались і використовувались адвокатом ОСОБА_1 , отже права інших осіб під час проведення обшуку порушені не були, при цьому, раніше ОСОБА_1 та ТОВ «ЕНГРУПП» неодноразово подавало клопотання про скасування арешту на майно з аналогічних підстав та з аналогічним обґрунтуванням, та відповідним доводам неодноразово надавалась оцінка слідчими суддя Солом`янського районного суду м. Києва, ВАКС, судами апеляційних інстанцій. Крім того, посилання заявника на рішення Великої палати Верховного суду від 20.02.2020 р. не може бути враховано слідчим суддею, оскільки таке рішення приймалось у порядку адміністративного судочинства і не має преюдиційної сили у кримінальному судочинстві. Також просив врахувати, що з метою з`ясування обставин, що мають істотне значення для даного кримінального провадження, з метою дослідження інформації, яка міститься на вилучених у приміщенні адвоката Моісеєнко О.М. носіях інформації, призначена і на даний час не завершена судова комп`ютерно-технічна експертиза, що позбавляє можливості переглянути питання про доцільність арешту носіїв інформації (комп`ютерів та телефонів) на даний час.
Враховуючи положення статті 174 КПК України та з метою дотримання розумних строків розгляду клопотання, що є одним з пріоритетних завдань кримінального провадження, здійснення якого має забезпечити, зокрема, слідчий суддя на досудовому провадженні, з метою дотримання прав, свобод та інтересів учасників провадження та забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду, слідчий суддя вважає можливим провести розгляд клопотання за відсутності детектива.
Дослідивши матеріали клопотання про скасування арешту майна та заслухавши пояснення представника особи, що звернулась із клопотанням, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Пунктом 1) частини 2 статті 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Частиною 3 статті 170 КПК України встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Отже, про обґрунтованість арешту, накладеного на підставі п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, свідчить, зокрема доведення того факту, що це майно відповідає критерію речового доказу.
Відповідно до положень статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що групою детективів Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000000722 від 16.04.2015 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 212, ч. 4 ст. 368, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 205-1, ч.4 ст. 358, ч. 3 ст. 209 КК України.
Крім того, слідчим суддею під час розгляду клопотання були досліджені матеріали справи № 991/3568/20.
Із досліджених документів справи вбачається, що у кримінальному провадженні № 42015000000000722 від 16.04.2015 здійснюється досудове розслідування, зокрема, за фактом вчинення невстановленими особами в період 2016-2017 років за попередньою змовою групою осіб підроблення з метою подальшого використання особисто ними чи іншими особами офіційних документів - протоколів загальних зборів учасників (засновників) близько 200 юридичних осіб, основним видом діяльності яких являлось виробництво продуктів нафтоперероблення, оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами та роздрібна торгівля пальним, відповідно до яких було прийнято рішення про їх припинення у зв`язку з ліквідацією, що почала масово проводитися з метою приховання вчинення кримінального правопорушення за фактом заволодіння шляхом зловживання службовим становищем майном ПАТ «Укрнафта» в особливо великих розмірах, та такі підприємства були використані для привласнення та подальшого виведення коштів ПАТ «Укрнафта». Також, у органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що підроблення протоколів загальних зборів учасників (засновників) про ліквідацію здійснювалося шляхом використання підроблених довіреностей від імені засновників, якими являлись компанії-нерезиденти України, а також підробки підписів засновників (учасників) у таких протоколах загальних зборів, в яких засновниками являлися фізичні особи-громадяни України.
Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 14.02.2018 р. у справі № 760/4132/18 в рамках кримінального провадження № 42015000000000722 від 16.04.2015 було накладено арешт на майно, які вилучено в ході обшуку 07.02.2018 р. в нежитлових приміщеннях в будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , які використовуються (використовувалися) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, на наступне майно (далі - Речі):
-один моноблок Apple A1418 (серійний номер: C02QP6XHGG78) з кабелем живлення з робочого місця ОСОБА_11 ;
-один моноблок Apple A1418 (серійний номер: C02QD6S1GG78) з кабелем живлення з робочого місця ОСОБА_12 ;
-один моноблок Apple A1418 (серійний номер: C02QC3BHGG78) з кабелем живлення з робочого місця ОСОБА_13 ;
-один моноблок Apple A1418 (серійний номер: C02QD6UAGG78) з кабелем живлення з робочого місця ОСОБА_14 ;
-один моноблок Apple A1418 (серійний номер: C02QN7ZJGG78) з кабелем живлення з робочого місця ОСОБА_15 ;
-один ноутбук HP 17-x 018ur (серійний номер: 8CG637101T) з кабелем живлення та зарядним пристроєм з робочого місця ОСОБА_16 ;
-один моноблок Apple A1418 (серійний номер: СCO2QC83EGG78) з кабелем живлення з робочого місця ОСОБА_1 ;
-один мобільний телефон Iphone A1778 (серійний номер: НОМЕР_1 , IMEI: НОМЕР_2 ), вилучений у ОСОБА_1 ;
Підставою арешту Речей, накладеного ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 14.02.2018 у справі № 760/4132/18, став той факт, що вилучене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 42015000000000722 від 16.04.2015, оскільки під час досудового розслідування у даному кримінальному провадженні було встановлено наявність достатніх підстав вважати, що вищезазначене майно є доказом вчинення кримінального правопорушення та містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження № 42015000000000722 від 16.04.2015.
Метою арешту Речей, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КК України, є забезпечення збереження речового доказу.
Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Із аналізу наведеної норми вбачається, що при розгляді клопотання про скасування арешту слідчий суддя з урахуванням наданих доказів має з`ясувати питання обґрунтованості арешту, накладеного з тих чи інших підстав, визначених у ч. 2 ст. 170 КПК України, а також доцільність подальшого застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Отже, прийняття рішення про скасування арешту майна за клопотанням вищенаведених осіб можливе за таких умов:
- вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба;
- вони доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.
Зі змісту клопотання вбачається, що заявником порушується питання про скасування арешту майна з тих підстав, що арешт накладено необґрунтовано, а тому, з урахуванням принципу диспозитивності, це клопотання розглядається у контексті тієї підстави для скасування арешту, про яку зазначає заявник.
Відповідно до положень статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Так, дослідження змісту витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному проваджені №42015000000000722, ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 01.02.2018 року, якою надано дозвіл на проведення обшуку, переліку майна та документів, на які накладено арешт, співставлення юридичних осіб та фізичних осіб, які фігурують у кримінальному провадженні з переліком юридичних та фізичних осіб, яких стосуються речі та документи, на які накладено арешт, періоду, дають слідчому судді підстави для висновку, що речі і документи, про скасування арешту яких просить заявник, відповідають критерію речового доказу, визначеного у ст. 98 КПК України, та можуть бути використані у кримінальному провадженні для доказування обставин, що передбачені ст. 91 КПК України.
Доводи заявника про те, що вилучені в ході обшуку 07.02.2018 р. Речі не можуть бути належними доказами у кримінальному провадження № 42015000000000722 від 16.04.2015, оскільки предметом даного кримінального провадження є вчинення кримінальних правопорушень за ознаками ч. 3 ст. 212, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 368, ч. 2 ст. 364 КК України у період з березня по жовтень 2015 року, проте арешт накладено на майно, придбане у 2016 році, та документи, датовані 2016-2017 роками, не береться судом до уваги, оскільки, у кримінальному провадженні № 42015000000000722 від 16.04.2015 здійснюється досудове розслідування, зокрема, за фактом вчинення невстановленими особами в період 2016-2017 років за попередньою змовою групою осіб підроблення з метою подальшого використання особисто ними чи іншими особами офіційних документів - протоколів загальних зборів учасників (засновників) близько 200 юридичних осіб, основним видом діяльності яких являлось виробництво продуктів нафто перероблення, оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами та роздрібна торгівля пальним, відповідно до яких було прийнято рішення про їх припинення у зв`язку з ліквідацією, що почала масово проводитися з метою приховання вчинення кримінального правопорушення за фактом заволодіння шляхом зловживання службовим становищем майном ПАТ «Укрнафта» в особливо великих розмірах, та такі підприємства були використані для привласнення та подальшого виведення коштів ПАТ «Укрнафта». Отже, із досліджених документів вбачається, що у межах кримінального провадження №42015000000000722 розслідуються, у тому числі факти, які мали місце у 2016-2017 рр.
Зазначення в ухвалі про арешт майна лише одного з епізодів, який розслідується у кримінальному провадження та стосується подій 2015 року, ще не свідчить що вилучені під час обшуку речі та документи не можуть бути доказами у кримінальному провадженні стосовно доказування обставин по іншім епізодам у цьому ж кримінальному провадженні.
Отже, наведене дає підстави для висновку, що арешт Речей, вилучених 07.02.2018 у ході обшуку, проведеного на підставі Солом`янського районного суду м. Києва від 01.02.2018, з метою забезпечення його як речового доказу є обґрунтованим, а викладенні в клопотанні доводи заявника цього висновку не спростовують.
В свою чергу, питання дотримання слідчим суддею під час розгляду клопотання про арешт майна процесуальних вимог, пов`язаних із викликом у судове засідання власника майна, не впливає на висновок про обґрунтованість арешту, та власне є обставиною, яка підлягає перевірці під час перегляду судового рішення у апеляційному порядку.
Щодо доводів заявника, які стосуються правомірності поновлення слідчим суддею строку на звернення детектива із клопотанням про арешт тимчасово вилученого 07.02.2018 р. під час обшуку майна, та як наслідок - подальшого розгляду слідчим суддею такого клопотання, то слідчий суддя зазначає наступне.
Так, відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Як зазначає заявник, орган досудового розслідування не забезпечив подання у встановлений строк клопотання про арешт майна, тимчасово вилученого в ході обшуку 07.02.2018 р.
Проте відмова в задоволенні клопотання про арешт майна можлива лише, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 170 КПК (частина 1 статті 173 КПК).
Так, при вирішенні питання про арешт майна, які відповідають критеріям речових доказів, слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 2 статті 170 КПК); 3) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 4) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб (частина 2 статті 173 КПК).
Таким чином, такої підстави для повернення клопотання про арешт майна чи відмови в арешті майна як пропущення строку звернення з клопотанням КПК України не передбачено ні серед умов, які враховуються при вирішенні питання про арешт майна як речових доказів (чи навіть з інших підстав), ні серед підстав для відмови в задоволенні клопотання про арешт.
Отже, сам по собі факт порушення строку звернення до слідчого судді для вирішення питання про арешт не може бути підставою для нерозгляду клопотання про арешт або відмови в арешті майна, яке відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні. Вказане обумовлюється тим, що порушення строку на звернення з клопотанням про арешт майна, яке має ознаки речового доказу, не позбавляє таке майно доказової сили в кримінальному провадженні, тому потребує забезпечення його збереження, зокрема, шляхом накладення арешту, а сплив процесуального строку виконання обов`язку вжити заходи до збереження речових доказів не припиняє необхідності виконати цей обов`язок і не тягне за собою припинення повноважень службової особи на здійснення обов`язкової дії.
З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку, що вищезазначені положення КПК України фактично не позбавляють сторону обвинувачення права звернутися з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна пізніше, внаслідок того, що порушення строку звернення з клопотанням не позбавляє майно, на яке детектив просить накласти арешт, доказової сили в кримінальному провадженні, та факт пропущення строку звернення із клопотанням про арешт майна та поновлення строків для звернення не є підставою для нерозгляду слідчим суддею такого клопотання: повернення клопотання про арешт майна чи для відмови в задоволенні такого клопотання.
Крім того, ч. 5 ст. 171 КПК встановлює строк, з настанням якого пов`язано виникнення обов`язку повернути тимчасово вилучене майно, а не строк, пропуск якого позбавляє сторону обвинувачення можливості ініціювати питання про арешт такого майна.
Поновлення слідчим суддею строку на звернення детектива із клопотанням про арешт тимчасово вилученого 07.02.2018 р. під час обшуку майна та як наслідок - подальший розгляд слідчим суддею такого клопотання, не впливає на висновок про обґрунтованість арешту.
Крім того, у пункті 120 Постанови Великої палати Верховного суду від 20 лютого 2020 року зазначено, що питання можливості поновлення вказаного строку є дискусійним і підходи до його вирішення є неоднозначними.
Щодо вирішення питання про обгрунтованість накладеного арешту з урахуванням Постанови Великої палати Верховного суду від 20 лютого 2020 року за результатами розгляду скарги на рішення Вищої ради правосуддя від 25 березня 2019 року, то зміст вказаної постанови не можу бути взятий до уваги для визначення арешту необгрунтованим, виходячи з наступного.
Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ч. 1 ст. 87 КПК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України істотним порушення прав людини і основоположних свобод є, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
Із матеріалів клопотання вбачається, що обшук, під час якого вилучені Речі, на які ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 14.02.2018 накладено арешт, проведено на підставі відповідного судового рішення, яким надано дозвіл на проведення обшуку у нежитлових приміщеннях у будівлі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі в офісі, в якому здійснює свою адвокатську діяльність ОСОБА_1 .
У цьому випадку питання законності проведеного обшуку, у ході якого було вилучено арештоване майно, повинно оцінюватись не формально, а у контексті п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України, щодо того, чи були суттєвими порушення при проведенні обшуку на підставі дозволу суду в приміщенні, яке є квартирою АДРЕСА_3 , але використовувалось як офіс. Оцінка суттєвості таких порушень є предметом судового провадження. Натомість, слідчий суддя вирішуючи питання про арешт майна чи скасування арешту такими повноваженнями не наділений.
Разом з цим, з урахуванням того, що квартира АДРЕСА_4 використовувалась як офіс, і вона використовувалась як приміщення для здійснення адвокатської діяльності ОСОБА_1 (в тому числі у формі участі в адвокатському об`єднанні "Адвокати та Медіатори України"), в якому дозволено обшук, у слідчого судді відсутні підстави вважати, що докази, отримані в результаті обшуку такого приміщення, є очевидно недопустимими.
При цьому, проведення обшуку за наявності тільки резолютивної частини ухвали про дозвіл на обшук не спростовує того факту, що дозвіл суду на проведення обшуку давався, а непред`явлення повного тексту ухвали про обшук не свідчить про явну недопустимість відшуканих речей і документів. Таке порушення не є істотним і таким, що свідчить про явну незаконність проведеного обшуку, а тому воно повинно бути оцінене судом за результатами судового розгляду з урахуванням всіх обставин справи.
Частиною 2 статті 235 КПК України встановлено, що ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості про: 1) строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали; 2) прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук; 3) положення закону, на підставі якого постановляється ухвала; 4) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку; 5) особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; 6) речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.
Аналіз вказаних положень, свідчить, що ідентифікатором приміщення, яке має бути піддане обшуку, є відомості про таке приміщення (пункт 4), а належність такого приміщення певній особі, не є таким ідентифікатором, оскільки знаходиться в іншому пункті (пункт 5) і неправильна ідентифікація власника майна такого приміщення, не тягне за особою визнання такого обшуку незаконним. Вирішальне значення в даному випадку є те, що приміщення використовувалось ОСОБА_1 для здійснення адвокатської діяльності, в тому числі в формі участі в адвокатському об`єднанні "Адвокати та медіатори України".
Зазначення в ухвалі про арешт майна, що приміщення, в якому під час обшуку вилучили Речі, є нежитловим, не свідчить про необгрунтованість накладеного арешту, оскільки вказане приміщення, як свідчить протокол обшуку, використовувалось як нежитлове, хоча і мало статус житлового приміщення (квартири).
Що стосується доводів заявника про проведення обшуку неуповноваженим детективом, якого не зазначено в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, то такі доводи не приймаються до уваги.
Так, за змістом частин 2 статті 235 КПК України, в ухвалі про дозвіл на обшук не треба обов`язково зазначати слідчого (детектива), якому надається дозвіл провести обшук. Частина 1 статті 236 КПК України передбачає право виконання відповідної ухвали слідчим (детективом) або прокурором. Оскільки обшук проведено детективом (а не іншою особою, яка не зазначена в ч.1 статті 236 КПК України), то відсутні підстави вважати, що вбачається очевидне порушення вимог закону, а за такого оцінка суттєвості таких порушень є предметом судового провадження. При цьому, неможливість внаслідок певних об`єктивних причин певним детективом виконати ухвалу про дозвіл на обшук за змістом статтей 234-236 КПК України не є підставою для повторного звернення із клопотанням про обшук іншим детективом для надання саме йому права здійснити обшук.
Вказана правова позиція підтверджується також висновками викладеними у постанові Верховного суду Касаційного кримінального суду Верховного суду викладеними у Постанові від 07.10.2020р. (справа №725/1199/19)., відповідно до яких Приписи ст. 235 КПК не зобов`язують слідчого суддю в ухвалі зазначати прокурора чи слідчого, який буде проводити обшук, натомість ухвала слідчого судді має містити відомості про прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук. Тобто, процесуальний закон зобов`язує слідчого суддю встановити, що клопотання надійшло від уповноваженої особи - прокурора, включеного до групи прокурорів, або слідчого, якому доручено здійснювати розслідування, в порядку статей 37, 39, 216 КПК. Судовий контроль під час розгляду клопотання про проведення обшуку здійснюється з метою забезпечення права на недоторканість житла чи іншого володіння особи. При цьому, зміст норм цього Кодексу не дає підстав для твердження про те, що до повноважень слідчого судді належать, крім здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, ще й інші (п. 18 ст. 3 КПК), віднесені до повноважень прокурора та слідчого з організації досудового розслідування.
Також, у вказаній постанові зазаначено, що ... визначення в ухвалі слідчого судді конкретного слідчого або прокурора, які мають здійснювати обшук, знаходиться поза межами повноважень слідчого судді з контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та обмежуються в цій частині перевіркою того, чи є належним суб`єктом учасник кримінального провадження, який звернувся з клопотанням про проведення обшуку. Визначення конкретного прокурора або слідчого (їх групи) для проведення обшуку належить до законних повноважень прокурора (старшого прокурора, групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні) або старшого слідчої групи (керівника органу досудового розслідування).
Слід звернути увагу, що у зазначеній постанові зроблено висновок, що Основною формою процесуальної взаємодії прокурора зі слідчим, яка вживається на всіх етапах досудового розслідування, є надання письмових вказівок та доручень. Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій (ч. 1 ст. 40 КПК), а відповідно до ч. 4 цієї статті слідчий зобов`язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Отже, як правило, доручення та вказівки щодо проведення конкретних слідчих (розшукових) дій мають надаватися у письмовому виді, де їх отримання слідчим у письмовій формі є процесуальною гарантією їх належного виконання, оскільки вони отримують статус офіційного документу. В той же час якщо закон прямо не вимагає письмової форми, прокурор має право надавати доручення та вказівки слідчому про виконання процесуальних дій усно, якщо це обумовлено, зокрема, невідкладними випадками або виконанням незначного обсягу процесуальних дій.
Крім того, як свідчить протокол обшуку, при проведенні обшуку був присутній представник Ради адвокатів Харьківської області Мороз С.В. Крім того, після початку проведення обшуку до приміщення прибула ОСОБА_1 , що також свідчить, що вона його використовує в своїй діяльності.
Враховуючи обставини, які має встановити слідчий суддя при розгляді клопотання про скасування арешту, характеру порушень, які стали підставою для притягнення слідчого судді до дисциплінарної відповідальності, висновки, наведені у рішенні Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25.03.2019 № 917/2дп/15-19, рішенні Вищої ради правосуддя від 10.09.2019, постанові Великої палати Верховного суду від 20.02.2020 у справі № 11-1110сап19, не впливають на висновок щодо обґрунтованості арешту, відповідності арештованого майна критерію речового доказу та відповідно необхідності його збереження як речового доказу. Крім цього, факт притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не несе юридичних наслідків для постановлених ним судових рішень.
Також слід зазначити, що доводи, наведені у клопотанні, так само як і питання обґрунтованості арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 14.02.2018, оцінювалися як судом апеляційної інстанції (ухвала Київського апеляційного суду від 24.01.2019), так і неодноразово при розгляді клопотань про скасування арешту.
Крім того, порушення, про які зазначає заявник, були усунуті Київським апеляційним судом при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_17 , як власника майна, на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 14.02.2018р. в ухвалі, постановленій 24.01.2019 у справі № 11-сс/824/279/2019. В зазначеній ухвалі суд апеляційної інстанції дійшов висновок щодо обґрунтованості арешту майна та законності постановленого слідчим суддею Солом`янського районного суду м. Києва зазначеного судового рішення.
Інші доводи викладені у клопотанні, в тому числі щодо неправильності, на думку заявника, формулювань в ухвалі про арешт майна, своєчасного неповідомлення власника майна про розгляд клопотання детектива про накладення арешту на тимчасово вилучене в ході обшуку майно, не спростовує висновку про обґрунтованість накладеного арешту.
Так, у протоколі обшуку зазначено, що у приміщенні, в якому проведено обшук, знаходилась кімната, яку займає ОСОБА_1 . Посилання ОСОБА_1 на те, що у вказаному приміщенні вона не здійснювала адвокатську діяльність, ще не свідчить про очевидну незаконність проведеного обшуку, оскільки було встановлено, что ОСОБА_1 використовувала приміщення, в якому проведено обшук для своєї діяльності, що підтверджується протокол обшуку, а характер такої діяльності, з урахуванням того, що у цьому ж приміщенні працювали працівники адвокатського об`днання "Адвокати та медіатори України", в якому ОСОБА_1 здійснювала діяльність у формі участі у вказаному адвокатському об`єднанні, міг бути різний, в тому числі і адвокатської діяльності. Посилання у клопотанні на положення ст.17 Закону "про адвокатуру та аодвокатську діяльність", як на підтвердження робочого місця адвоката ОСОБА_1 за іншою адресою, не приймається до уваги, оскільки характер її діяльності у приміщенні, в якому проведено обшук, остаточно визначального значення не має для можливості провести обшук, і такий характер можливо встановити лише після проведення обшуку, що не свідчить про незаконність такого обшуку. Крім того, відсутні будь-які докази, що у інших приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 здійснювала будь-яку діяльність.
Невідповідність зазначення в Ухвалах на проведення обшуку від 01.02.2018 ("в офісі") та в ухвалі про накладання арешту ("в нежитлових приміщеннях") стосується використання різних слів для опису цильового використання приміщення, які є в данному мають синонімічне значення, що не впливає на суть накладеного арешту майна та документів, вилучених в приміщеннях, в яких проведено обшук на підставі Ухвали від 01.02.2018р.
Доводів про те, що відпала необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, заявниця не наводить.
Отже, слідчий суддя приходить до висновку, що Речі, на які накладено арешт, мають значення для кримінального провадження і потреба в арешті не відпала.
Таким чином, оскільки арешт майна у кримінальному провадженні №42015000000000722 від 16.04.2015 накладено обґрунтовано, слідчий суддя дійшов висновку, що підстави для задоволення клопотання про скасування арешту майна відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись ст.174 КПК України, слідчий суддя
П О С Т А Н О В И В:
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту належного їй майна, накладеного у кримінальному провадженні №42015000000000722 від 16.04.2015 ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
СЛІДЧИЙ СУДДЯ А.В. БІЦЮК