Document No. 95905293

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2021 року

м. Київ

справа № 757/50347/20

провадження № 51-65впс21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Фоміна С.Б.,

суддів Іваненка І.В., Луганського Ю.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Бульби І. А.,

захисників Білявського Я. М., Лисака О. М.,

розглянув у судовому засіданні клопотання Генерального прокурора Венедіктової Ірини Валентинівни про направлення матеріалів провадження за апеляційною скаргою адвоката Ненашева Євгена Володимировича, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року та клопотання захисника Білявського Ярослава Миколайовича, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 , про направлення матеріалів провадження за апеляційною скаргою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Семака Ігоря Анатолійовича на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року, з одного суду апеляційної інстанції до іншого,

ВСТАНОВИВ:

До Верховного Суду у порядку статті 34 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) надійшло клопотання Генерального прокурора про направлення матеріалів провадження за апеляційною скаргою адвоката Ненашева Є.В., який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року, якою задоволено скаргу захисника Білявського Я.М. на бездіяльність Генерального прокурора, яка полягає у нездійсненні процесуальних дій щодо розгляду клопотання про вирішення спору про підслідність у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №52020000000000362 від 03 червня 2020 року, з Київського апеляційного суду до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

На обґрунтування своїх вимог Генеральний прокурор зазначає, що апеляційна скарга адвоката Ненашева Є.В., яка наразі перебуває на розгляді у Київському апеляційному суді, підсудна Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду, посилаючись при цьому на приписи статті 33-1 КПК.

На переконання прокурора досудове розслідування у кримінальному провадженні №52020000000000362 від 03 червня 2020 року здійснюється Національним антикорупційним бюро України за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 27, частиною 4 статті 369, частиною 4 статті 369, статтею 368-5 Кримінального кодексу України (далі - КК), а тому справа підсудна Вищому антикорупційному суду України. При цьому інші суди загальної юрисдикції, в силу приписів частини 3 статті 33-1 КПК, не можуть розглядати кримінальні провадження, віднесені до виключної підсудності цього суду.

У поданому на адресу Суду клопотанні у порядку статті 34 КПК захисник Білявський Я.М. стверджує, що на розгляді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду перебуває апеляційна скарга прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року, якою задоволено його скаргу на бездіяльність Генерального прокурора, яка полягає у нездійсненні процесуальних дій щодо розгляду клопотання про вирішення спору про підслідність у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №52020000000000362 від 03 червня 2020 року.

На переконання захисника розгляд вищезазначеної апеляційної скарги має здійснювати Київський апеляційний суд, а тому матеріали, які знаходяться у провадженні Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду слід направити до іншого суду у порядку статті 34 КПК.

Як стверджує адвокат Білявський Я.М., виходячи з приписів пункту 20 частини 1 статті 3 КПК, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду є судом апеляційної інстанції виключно щодо судових рішень Вищого антикорупційного суду, ухвалених як судом першої інстанції, а також стосовно судових рішень інших судів першої інстанції, ухвалених до початку роботи Вищого антикорупційного суду в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності Вищого антикорупційного суду. Вищезазначене, як зазначає захисник, виключає можливість перегляду у апеляційному порядку ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників Білявського Я. М. та Лисака О. М. , які просили відмовити у задоволенні клопотання Генерального прокурора і задовольнити клопотання сторони захисту з підстав, зазначених в ньому, перевіривши наведені у клопотаннях доводи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, поняття «суду» визначається з огляду на його функції відправлення правосуддя, тобто вирішення питань, віднесених до компетенції, на підставі правових норм і шляхом належно проведеного процесу. Він має відповідати й іншим вимогам: незалежності, зокрема щодо виконавчої влади, неупередженості, тривалості мандату його членів, процесуальним гарантіям, деякі з котрих перелічені у тексті самої статті 6 параграф 1 («Белілос проти Швейцарії» (Belilos v. Switzerland), § 64; «Коеме та інші проти Бельгії» (Coeme and Others v. Belgium), § 99; «Річерт проти Польщі» (Richert v. Poland), § 43).

У розумінні статті 6 параграф 1, суд має бути обов`язково «встановлений законом» Цей вислів віддзеркалює принцип правової держави, невід`ємний для системи, запровадженої Конвенцією і Протоколами до неї загалом («Йоргіч проти Німеччини» (Jorgic v. Germany), § 64; «Річерт проти Польщі» (Richert v. Poland), § 41). Орган, не встановлений відповідно до волевиявлення законодавця, буде неодмінно позбавлений легітимності, яка необхідна в демократичному суспільстві («Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), § 114; «Горгіладзе проти Грузії» (Gorgiladze v. Georgia), § 67; «Конталексіс проти Греції» (Kontalexis v. Greece), § 38).

Запровадження вислову «встановлений законом» у статтю 6 Конвенції «має на меті уникнути того, щоб організація судової системи… залишалась на розсуд виконавчої влади, і зробити так, щоб це питання регулював закон, ухвалений парламентом» («Річерт проти Польщі» (Richert v. Poland), § 42; «Коеме та інші проти Бельгії» (Coeme and Others v. Belgium), § 98).

Недотримання судом положень внутрішнього права, пов`язаних із організацією і повноваженнями судових органів, зазвичай спричиняє порушення статті 6 Конвенції («Коеме та інші проти Бельгії» (Coeme and Others v. Belgium), § 98 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), § 114).

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 3 КПК суд апеляційної інстанції - це відповідний апеляційний суд, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване судове рішення, а також Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду - стосовно судових рішень Вищого антикорупційного суду, ухвалених як судом першої інстанції, а також стосовно судових рішень інших судів першої інстанції, ухвалених до початку роботи Вищого антикорупційного суду в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності Вищого антикорупційного суду.

Як вбачається з копій матеріалів, надісланих з Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду на запит Верховного Суду, ухвала суду першої інстанції постановлена після початку роботи Вищого антикорупційного суду.

При розгляді клопотання Генерального прокурора колегія суддів не оцінює правомірність прийняття до свого провадження Печерським районним судом міста Києва скарги сторони захисту на бездіяльність Генерального прокурора, яка полягає у нездійсненні процесуальних дій щодо розгляду клопотання про вирішення спору про підслідність у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №52020000000000362 від 03 червня 2020 року, оскільки це знаходиться за межами предмету розгляду Верховним Судом питань, які вирішуються в порядку статті 34 КПК.

Приймаючи ж рішення за поданим клопотанням Генерального прокурора, Суд виходить з буквальної трактовки положень КПК, а саме: «Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду є судом апеляційної інстанції стосовно судових рішень Вищого антикорупційного суду, ухвалених як судом першої інстанції».

Що стосується аргументів Генерального прокурора, яка наполягала на необхідності визначення підсудності за Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду з огляду на те, що підслідність кримінального провадження, в межах якого слідчим суддею було ухвалено судове рішення, відноситься до Національного антикорупційного бюро України, то вони є необґрунтованими. У цьому провадженні оскаржене судове рішення ухвалено слідчим суддею суду загальної юрисдикції, а тому при його оскарженні у відповідний суд апеляційної інстанції мають враховуватися правила територіальної юрисдикції, а не підслідність кримінального провадження. Така позиція відповідає практиці Верховного Суду (ухвала Верховного Суду від 25 серпня 2020 року (провадження № 51-3910впс20)).

Таким чином, на переконання колегії суддів, судом, встановленим законом, для розгляду апеляційних скарг на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року є Київський апеляційний суд.

З огляду на зазначене, клопотання Генерального прокурора про направлення матеріалів провадження за апеляційною скаргою адвоката Ненашева Є.В., який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року, якою задоволено скаргу захисника Білявського Я.М. на бездіяльність Генерального прокурора, яка полягає у нездійсненні процесуальних дій щодо розгляду клопотання про вирішення спору про підслідність у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №52020000000000362 від 03 червня 2020 року, з Київського апеляційного суду до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду не підлягає задоволенню.

Доводи сторони захисту, викладені у клопотанні до Верховного Суду, є обґрунтованими і такими, що базуються на нормах чинного кримінального процесуального законодавства.

Проте, згідно з абзацом 2 частини 3 статті 34 КПК питання про направлення кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду до іншого суду вирішується колегією у складі п`яти суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду за поданням складу суду, визначеного для розгляду кримінального провадження, або за клопотанням сторін не пізніше п`яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.

Зі змісту вищезазначеної процесуальної норми видно, що вирішення питань, пов`язаних з передачею кримінальних проваджень з Вищого антикорупційного суду на розгляд до іншого суду, у тому числі до іншого апеляційного суду, віднесено до виключної компетенції колегії у складі п`яти суддів Апеляційної палати цього Суду.

Єдина процесуальна підстава визначення підсудності Касаційним кримінальним судом, у категоріях справ підсудних Вищому антикорупційному суду, передбачена абзацом 7 частини 1 статті 34 КПК.

Такий висновок відповідає усталеній практиці Верховного Суду, який уже неодноразово висловлював аналогічні позиції (див., наприклад, ухвали Верховного Суду від 03 жовтня (2 ухвали), 02 грудня 2019 року, 21 липня 2020 року у справах № 469/1409/15-к, 4910/16/19-к, 760/9481/17, 991/2605/20 відповідно).

Однак, у наведених процесуальних рішеннях Верховного Суду не вирішувався спір про підсудність і не розглядалися правові ситуації, при яких апеляційне провадження за скаргами на одне й те саме рішення суду першої інстанції відкривалося одночасно декількома апеляційними судами.

Як вбачається з матеріалів, надісланих до Верховного Суду у провадженні Київського апеляційного суду знаходиться апеляційна скарга адвоката Ненашева Є. В., який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року. Одночасно на це рішення місцевого суду відкрито апеляційне провадження Вищим антикорупційним судом за апеляційною скаргою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Семака І. А.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів ( далі - КРЕС) у висновку № 20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування права, неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, у той час як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права («Вінчіч та інші проти Сербії (Vincic and Others v. Serbia).

За певних обставин суперечливі рішення національних судів… можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано у параграфі 1 статті 6 ЄКПЛ. У цьому контексті треба проаналізувати: (1) чи «глибинні та довготривалі розбіжності» є наявними в судовій практиці національних судів, (2) чи національне право пропонує засоби подолання таких розбіжностей, (3) чи ці засоби застосовуються, (4) чи, якщо вони застосовуються, якими є наслідки («Недждет Шахін і Перихан Шахін проти Туреччини» (Nejdet Sahin and Perihan Sahin v. Turkey).

Згідно із частиною 5 статті 34 КПК спори про підсудність між судами не допускаються.

Встановлюючи заборону щодо спорів про підсудність між судами, чинне кримінальне процесуальне законодавство України не визначає механізму вирішення таких спорів.

Посилаючись на практику ЄСПЛ («Альбу та інші проти Румунії (Albu and Others v.Romania)) КРЕС у згаданому висновку зазначає, що розв`язання суперечностей у судовій практиці є, у першу чергу, повноваженнями верховного суду. Верховний суд має забезпечувати єдність судової практики для того, щоб виправляти непослідовності та таким чином, підтримувати громадську довіру до судової системи (пункт 20 Висновку).

КРЕС також вважає, що розбіжності судової практики на апеляційному рівні судової системи (в межах одного апеляційного суду або між різними апеляційними судами) найкраще вирішуються за можливості подати подальшу скаргу з відповідного правового питання до верховного суду (пункт 25 Висновку).

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Враховуючи, що КПК не передбачає оскарження в касаційному порядку ухвал про відкриття апеляційного провадження, колегія суддів вважає, що вирішити спір про підсудність між судами можливо шляхом одночасного розгляду взаємо протилежних за своїми вимогами клопотань сторін про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого, застосувавши при цьому процедуру, закладену у статті 9 КПК.

Зі змісту частини 6 статті 9 КПК убачається, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 КПК зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема відноситься верховенство права.

Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (частина 2 статті 8 КПК).

Як зазначалося раніше з посиланням на рішення ЄСПЛ принцип верховенства права є багатоаспектною загальною засадою кримінального провадження, однією із складових якого є здійснення правосуддя судом, встановленим законом.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне визначити підсудність з розгляду скарг на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року за Київським апеляційним судом, не вирішуючи питання про направлення кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду до іншого суду апеляційної інстанції, таким чином задовольняючи клопотання сторони захисту частково.

Керуючись статтями 8, 9, 34 КПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Генерального прокурора Венедіктової Ірини Валентинівни про направлення матеріалів провадження за апеляційною скаргою адвоката Ненашева Євгена Володимировича, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року з одного суду апеляційної інстанції до іншого залишити без задоволення.

Клопотання захисника Білявського Ярослава Миколайовича, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 , про направлення матеріалів провадження за апеляційною скаргою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Семака Ігоря Анатолійовича на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року з одного суду апеляційної інстанції до іншого задовольнити частково.

Визначити підсудність провадження за апеляційними скаргами прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та захисника Ненашева Євгена Володимировича, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року за Київським апеляційним судом.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

С.Б. Фомін І.В. Іваненко Ю.М. Луганський