- Presiding judge (HACC): Nohachevskyi V.V.
Справа № 991/2447/21
Провадження № 1-кс/991/2492/21
УХВАЛА
12 квітня 2021 рокумісто Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2,
детективів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
підозрюваного ОСОБА_5,
його захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_3, погоджене прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9, про арешт майна у кримінальному провадженні №52021000000000016 від 14.01.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 Кримінального кодексу України.
(1)Короткий виклад змісту поданого клопотання
08.04.2021 Вищим антикорупційним судом отримано зазначене клопотання про арешт майна.
Мотивуючи своє клопотання, детектив зазначає про таке.
Національне антикорупційне бюро України (далі НАБУ) здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52021000000000016 від 14.01.2021 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.369 Кримінального кодексу України (далі КК України). Розслідування здійснюється за фактом надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище.
Як вказується у клопотанні, 06.04.2021 було проведено невідкладний обшук (до постановлення ухвали слідчим суддею) у недобудованому житловому будинку (стан готовності 86%), розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . Невідкладність такого обшуку була обумовлена наявністю достатніх підстав вважати, що ОСОБА_5 може бути знищене майно: предмет неправомірної вигоди, комп`ютерну техніку, засоби мобільного зв`язку, пристрої для зберігання даних (жорсткі диски, флеш накопичувачі тощо), що використовувались для реалізації злочинного умислу, інші предмети та документи, що можуть мати значення для встановлення істини у кримінальному провадженні.
В ході обшуку вилучено планшет iPad s/n DMPY401AKD8P.
У клопотанні зазначається, що вилучений під час обшуку планшет відповідає критеріям речових доказів, викладеним у ч.1 ст.98 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК). Крім того, до ОСОБА_5 може бути застосоване покарання конфіскація майна. У такому випадку конфіскацію буде застосовано до всього майна, в тому числі і вилученого під час обшуку.
Таким чином, детектив, за погодженням з прокурором у клопотанні просять накласти арешт на вказаний планшет, що належить ОСОБА_5 (з позбавленням права на користування, розпорядження та відчуження). Крім того, вони просять розглянути це клопотання у закритому судовому засіданні, а також не розголошувати під час оприлюднення рішення відомості, які містяться у фабулі кримінального провадження, прізвища особи підозрюваного, а також інформацію, що міститься у додатках до клопотання.
(2) Щодо гласності та відкритості судового процесу
Особами, що подали клопотання, жодним чином не обґрунтовано необхідність проведення судового засідання у закритому режимі, у цій частині клопотання детективи не підтримали. Таким чином, розгляд необхідно проводити у відкритому засіданні.
(3) Позиції учасників провадження
У судовому засіданні детективи підтримали доводи, що містяться у клопотанні, просили його задовольнити. Крім того, детектив ОСОБА_3 просив долучити копії постанови про визнання речовим доказом від 07.04.2021 та ухвали слідчого судді від 09.04.2021.
Підозрюваний та його захисники проти задоволення клопотання заперечували.
Адвокат ОСОБА_7 вказав, що детективами не додано документів, що підтведжують необхідність та підставу накладення арешту на планшет. Останній ОСОБА_5 не належить. Також порушено строк розгляду клопотання, визначений ч.6 ст.173 КПК.
Адвокат ОСОБА_8 зазначив, що обшук у будинку було проведено незаконно, не було невідкладних підстав його проведення. Жодних підтверджень належності майна певній особі детективами не наведено.
ОСОБА_5 пояснив, що не знає кому належить планшет, часто у будинку бувають інші особи.
(4) Мотиви, з яких виходив слідчий суддя при вирішенні клопотання
У відповідності до підпункту 7 ч. 2 ст. 131 КПК арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження. Статтею 132 КПК встановлені загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження - вони не допускаються, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
-існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
-потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;
-може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Стаття 167 КПК визначає правовий статус тимчасово вилученого майна. Згідно з частиною першої цієї статті ним вважається фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони, серед іншого, підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди (ч.2 ст.167 КПК).
Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Процесуальний закон також визначає спеціальні правила вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку (ч.2 ст.168 КПК).
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК арештом майна є тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, є доказом кримінального правопорушення або ж підлягає можливій конфіскації.
Для збереження речових доказів арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно може бути речовим доказом, а для забезпечення конфіскації майна - на майно підозрюваного, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна (перші абзаци частин 3 та 5 ст.170 КПК).
Згідно з приписами ч.10 ст.170 КПК арешт може бути накладений на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді визначено необхідність арешту майна.
Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (ч.1 ст.173 КПК). До таких ризиків вказаний абзац відносить можливість приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.
Частина п`ята статті 171 КПК та частина шоста стаття 173 КПК визначають строки для звернення особи із клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно та час, впродовж якого воно підлягає вирішенню слідчим суддею.
До того ж, за змістом ч.2 ст.173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати, серед іншого:
-правову підставу для арешту майна;
-можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні;
-наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність;
-розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
-наслідки арешту майна для, зокрема, підозрюваного, третіх осіб.
Отже, з аналізу зазначених у попередніх абзацах норм КПК вбачається, що арешт майна можливо застосувати якщо:
1)існує обґрунтована підозра щодо вчинення злочину такої тяжкості, що дозволяє застосування арешту майна;
2)майно, на яке накладається арешт, перебуває у власності осіб, щодо майна яких його дозволено накладати;
3)планшет є тим видом майна, на який може бути накладено арешт;
4)це майно є речовим доказом та/чи воно може підлягати конфіскації як вид покарання;
5)буде досягнуто завдань, для виконання яких слідчий чи прокурор звертається із клопотанням;
6)наслідки арешту майна для осіб, чиї права обмежуються, будуть розумними та співрозмірними із завданнями цього кримінального провадження.
Крім цього, для вирішення поданого клопотання необхідно насамперед встановити статус майна, на яке детектив просить накласти арешт, а також правові підстави його вилучення. Сторона захисту зазначає на порушення строків подання клопотання та його розгляду, що також слід перевірити.
(4.1) Щодо статусу майна, на яке просять накласти арешт, та інших доводів сторони захисту, що впливають на можливість розгляду клопотання по суті
Відповідно до матеріалів клопотання планшет iPad був вилучений під час проведення обшуку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (копія протоколу від 06.04.2021 міститься у матеріалах клопотання).
Крім того, у судовому засіданні детективами було подано копію ухвали слідчого судді від 09.04.2021, якою було надано дозвіл на проведення обшуку у вказаному приміщенні з метою відшукання вказаного планшету.
Вказане майно було вилучене під час проведення обшуку, на вилучення такого майна не надавався попередній дозвіл слідчим суддею. При цьому, вилучення планшету було зумовлено тим, що надання його разом з інформацією, що на ньому міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також доступ до нього пов`язаний з подоланням системи логічного захисту. Таким чином, з урахуванням вимог статтей 167, 168 КПК, вилучене під час обшуку у будинку, що на праві власності належить ОСОБА_5, майно має статус тимчасово вилученого.
Крім того, ч.5 ст.171 КПК клопотання про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше воно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. Строк не вважається пропущеним, якщо відповідний процесуальний документ здано до закінчення строку на пошту (ст.116 КПК).
Відповідно до копії накладної, що міститься на упакуванні, у якому було отримано клопотання, останнє було здане на пошту 07.04.2021, не пізніше наступного дня від проведення обшуку. Тобто особою, що звернулась з клопотанням, дотримано вимоги ч.5 ст.171 КПК.
Щодо доводів захисту, що слідчим суддею пропущено строки розгляду клопотання, визначені ч.6 ст.173 КПК (не пізніше 72 годин з моменту надходження клопотання), варто зазначити таке.
Частина перша статті 173 КПК визначає випадки, коли слідчий суддя відмовляє у задоволенні арешту, серед них відсутня підстава закінчення строку, відведеного для вирішення клопотання про арешт тимчасово вилученого майна. Частина 6 ст.173 КПК визначає правовий наслідок нерозгляду клопотання у визначені строки це є підставою для звернення до слідчого із вимогою про повернення майна, тобто орган досудового розслідування позбавляється правових підстав утримувати у себе майно. Однак це не свідчить, що на таке майно не може бути накладено арешт, тим паче коли вирішується доля арешту майна в якості речового доказу. Незважаючи на пропущення строків, значення такого майна як доказу для встановлення суттєвих обставин провадження не втрачається. Такий висновок також узгоджується зі сталою судовою практикою.
Отже, сплив процесуального строку для постановлення ухвали за результатами розгляду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, не припиняє необхідності виконати обов`язок розглянути клопотання та не тягне за собою припинення повноважень слідчого судді на прийняття відповідного судового рішення.
(4.2) Щодо обґрунтованості підозри
Поняття обґрунтованої підозри та чіткі критерії її оцінки у національному законодавстві не визначені. Проте, воно висвітлено у практиці Європейського суду з прав людини, що підлягає застосуванню українськими судами.
Термін обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»). Обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства»).
Отже, обґрунтована підозра не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою кримінального правопорушення. Однак, вона повинна бути заснована на об`єктивних фактах, наданих суду стороною обвинувачення.
Цей стандарт переконання є нижчим, ніж стандарт переконання «поза розумним сумнівом», та вимагає меншої ваги доказів, ніж для вирішення судом питання про винуватість чи невинуватість особи на стадії судового розгляду.
Таким чином, слідчому судді необхідно оцінити відповідність підозри цій правовій кваліфікації лише для встановлення її обґрунтованості (тобто, чи є підстави обґрунтовано вважати, що ОСОБА_5 міг вчинити саме цей злочин). При цьому, остаточна оцінка та кваліфікація здійснюється судом під час розгляду справи по суті.
З матеріалів клопотання вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52021000000000016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України проводиться за фактом можливого надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище за вчинення службовою особою в інтересах третьої особи дій з використанням наданої влади, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
07.04.2021 ОСОБА_10 та ОСОБА_5, кожному окремо, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК України.
Згідно з приміткою до ст. 364-1 ККУкраїни у статті 369 цього Кодексу під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.
Відповідно до п. 2 примітки до ст. 368 ККУкраїни службовими особами, які займають відповідальне становище, у статті 369 цього Кодексу є, зокрема, судді.
Кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК України).
Шляхом сукупного аналізу документів, які додані до клопотання, та з урахуванням пояснень сторін, слідчий суддя робить висновок, що могло бути вчинене кримінальне правопорушення, про яке зазначається у клопотанні.
Такий висновок ґрунтується на підставі сукупності досліджених у судовому засіданні документів, зокрема: копії заяви ОСОБА_11 від 14.01.2021 та копії протоколу допиту його як свідка від 06.04.2021; копії документів в адміністративній справі №640/32334/20; копії протоколів огляду та вручення грошових коштів від 25.03.2021 та 05.04.2021; копії протоколу огляду від 05.04.2021; копії протоколів обшуку від 06.04.2021 та 07.04.2021; копії матеріалів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а саме копії відповідних протоколів від 22.03.2021, 23.03.2021, 29.03.2021, 02.04.2021; копії інших матеріалів кримінального провадження в їх сукупності.
Таким чином, описані вище обставини дають можливість зробити висновок, що наразі існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч.4 ст.27 ч.3 ст.369 КК України. Воно носить такий ступінь тяжкості, що дає слідчому судді підстави для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту.
Необхідно також зауважити, що на цьому етапі досудового розслідування слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, наявність складу злочину, винуватість чи невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення та ступінь її вини.
(4.3) Щодо власника майна
Детектив у своєму клопотанні зазначає дві правові підстави для накладення арешту: збереження речових доказів та необхідність забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Арешт у першому випадку може накладатися на майно будь-якої фізичної чи юридичної особи, у другому - на майно, серед інших, підозрюваного.
Майно, на яке просить накласти арешт детектив, було вилучене у будинку, що на праві власності належить ОСОБА_5 (відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що доданий до клопотання). Крім того, під час проведення обшуку у будинку перебувала дружина підозрюваного ОСОБА_12 . Згідно з протоколом обшуку від 06.04.2021 вказаний планшет було знайдено у приміщенні спортивної зали (зони відпочинку) в сумці. ОСОБА_12 вказала, що власник планшету їй не відомий.
Таким чином, оскільки планшет було знайдено у будинку, що на праві власності належить ОСОБА_5, його дружина не змогла пояснити, кому належить ця річ, є достатні підстави вважати, що вказане майно належить саме ОСОБА_5 . Останній, відповідно до статті 42 КПК та долученої до клопотання копії повідомлення про підозру від 07.04.2021, має статус підозрюваного.
(4.4) Щодо можливості накладення арешту на вказане майно
Детектив за погодженням із прокурором у своєму клопотанні просять накласти арешт на планшет ОСОБА_5 . Таке майно є рухомим (ч.2 ст.181 Цивільного кодексу України). Відтак, на нього, в силу вимог ч.10 ст.170 КПК, може бути накладено арешт.
(4.5) Щодо мети арешту
Планшет відповідає ознакам речового доказу. Однак на таке майно не може бути накладено арешт задля забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
1. Відповідно до п.1 ч. 2 ст.170 КПК арешт на майно може бути накладено з метою збереження речових доказів. У цьому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК.
Відповідно до частини першої зазначеної статті речовими доказами зокрема є матеріальні об`єкти, які містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Так, 07.04.2021 постановою детектива НАБУ вказаний планшет визнано речовими доказом.
На переконання слідчого судді, інформація, що міститься у планшеті, може мати суттєве значення для встановлення обставин кримінального провадження, що розслідується (кола осіб, які можуть бути причетні до вчинення злочинів, дані про номери мобільних телефонів, використані під час вчинення злочину, зв`язки між особами, причетними до вчинення злочину тощо).
Таким чином, планшет відповідає критеріям речового доказу, що визначені у ст.98КПК. Отже, на нього необхідно накласти арешт з метою забезпечення збереження речового доказу.
2. Арешт за другою зазначеною у клопотанні підставою слідчий суддя вважає необґрунтованим. Планшет був вилучений під час обшуку саме як речі та документи, що зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, тобто носять певне доказове значення у провадженні, а не як майно, що необхідно конфіскувати як вид покарання.
(4.6) Щодо виконання завдань арешту
Завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
У випадку ненакладення арешту на майно слідчий суддя вважає обґрунтованою можливість знищення, приховування чи псування майна. Зокрема, у випадку повернення власнику планшета існують обґрунтовані ризики видалення листування, іншої інформації, що може міститися на планшеті та має вагоме значення для встановлення обставин у цьому кримінальному провадженні, його приховування або знищення. Такі ризики є реальними та випливають насамперед із можливої особистої зацікавленості ОСОБА_5, як підозрюваного, у результатах кримінального провадження.
(4.7) Щодо наслідків арешту для власника та інших осіб
Наслідки арешту майна для осіб, чиї права обмежуються, будуть розумними та співрозмірними із завданнями цього кримінального провадження.
Критерії розумності та співрозмірності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. При цьому, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. Обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є їй пропорційними. Водночас, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
КПК у частині четвертій статті 173 визначає, що у разі задоволення клопотання слідчий суддя застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
При цьому, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч.11 ст.170 КПК).
На думку слідчого судді, накладення арешту на планшет є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження. При цьому суд враховує, серед іншого, суспільну небезпеку можливого кримінального правопорушення, його специфіку, тяжкість.
У ході розгляду клопотання слідчим суддею не встановлено негативних наслідків арешту майна для третіх осіб. Що стосується прав та законних інтересів ОСОБА_5, то слідчий суддя вважає, що такі обмеження не є занадто обтяжливими для власника майна. Тимчасове обмеження права власності на планшет не може бути надто обтяжливим заходом та не призводить до надмірних негативних наслідків. З урахуванням зазначеного, слідчий суддя переконаний, що накладення арешту у цьому випадку є пропорційним та співрозмірним завданням кримінального провадження та переслідує легітимну мету.
Також слідчий суддя вважає обґрунтованим застосувати заборону користування та розпорядження майном, зважаючи на встановлені ризики знищення, приховування, псування майна, яке є речовим доказом.
Накладення арешту на майно не є припиненням або позбавленням права власності на нього. Такий захід є лише тимчасовим обмеженням права власності. При цьому, такі обмеження власності на майно не перешкоджають здійсненню звичайної господарської діяльності.
На підставі викладеного, слідчий суддя постановив:
1)клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_3, погоджене прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9, про арешт майна задовольнити;
2)накласти арешт (у виді позбавлення права на користування, розпорядження та відчуження) на вилучений 06.04.2021 під час обшуку у недобудованому житловому будинку (стан готовності 86%), розташованому за адресою: АДРЕСА_1, планшет iPad s/n DMPY401AKD8P;
3)майно, на яке накладений арешт, залишити на зберіганні в Національному антикорупційному бюро України.
Ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню.
Копію цієї ухвали вручити детективу та власнику майна негайно.
Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна у порядку, передбаченому частиною 1 статті 174 КПК.
На ухвалу слідчого судді протягом п`яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга. Апеляційна скарга подається до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
Ухвала набирає законної сили після закінчення п`ятиденного строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала слідчого судді, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1