- Presiding judge (HACC): Nohachevskyi V.V.
Справа № 991/2474/21
Провадження № 1-кс/991/2520/21
УХВАЛА
12 квітня 2021 рокумісто Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2,
детективів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
підозрюваного ОСОБА_5,
захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні №52021000000000016 від 14.01.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 Кримінального кодексу України.
(1) Короткий виклад змісту поданого клопотання
09.04.2021 Вищим антикорупційним судом отримано зазначене клопотання про арешт майна.
Мотивуючи своє клопотання, прокурор зазначає про таке.
Національним антикорупційного бюро України (далі НАБУ) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52021000000000016 від 14.01.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 Кримінального кодексу України (далі КК України).
07.04.2021 ОСОБА_5 Генеральним прокурором повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України.
Як вказано у клопотанні, в ході досудового розслідування встановлено, що у власності ОСОБА_5 перебуває таке майно:
- квартира за адресою: АДРЕСА_1 ;
- недобудований житловий будинок готовністю 86% за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер 1088722532224;
- нежилі приміщення з АДРЕСА_3 ) (в літ.А) торгово-офісне приміщення, за адресою: АДРЕСА_4, реєстраційний номер 551865680000;
- квартира за адресою: АДРЕСА_5, реєстраційний номер 286730780000;
- група приміщень № 41-42, за адресою: АДРЕСА_6, реєстраційний номер 73836780000;
- земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 3222481601:01:013:0046, реєстраційний номер 440589232224;
- автомобіль INFINITI QX70, державний номерний знак НОМЕР_1, 2013 року випуску.
У клопотанні також зазначено, що у випадку направлення обвинувального акта до суду для розгляду по суті та визнання ОСОБА_5 винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, до нього може бути застосоване покарання у виді конфіскації майна. Це слугує підставою для накладення арешту. При цьому, 07.04.2021 директором НАБУ винесено постанову про попередній арешт майна ОСОБА_5 . Наступного дня її для виконання направлено до відповідних органів та установ.
Прокурор також зазначає на необхідність проведення розгляду у закритому судовому засіданні, а також не розголошувати під час оприлюднення рішення відомості, які містяться у фабулі кримінального провадження, прізвища особи підозрюваного, а також інформацію, що міститься у додатках до клопотання.
(2) Щодо гласності та відкритості судового процесу
Особою, що подала клопотання, жодним чином не обґрунтовано необхідність проведення судового засідання у закритому режимі, у цій частині клопотання детективи не підтримали. Таким чином, розгляд необхідно проводити у відкритому засіданні.
(3) Позиції учасників провадження
У судовому засіданні детективи підтримали доводи, що містяться у клопотанні, просили його задовольнити. Також долучили доручення на участь у судовому засіданні під час розгляду клопотання, надане прокурором ОСОБА_9 .
Захисник ОСОБА_7 вказав, що необхідно залишити подане клопотання без розгляду на підставі ч.9 ст.170 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), адже прокурор впродовж 24 годин з моменту винесення постанови про попередній арешт майна не звернувся до слідчого судді із клопотанням про арешт майна. Він також зазначив, що всі дії повинні вчинятися в строки, визначені в законі. Прокурор/детектив не звертаються до слідчого судді навіть із заявою про поновлення пропущеного строку. Він звернув увагу на те, що слідчим суддею розглядається клопотання із порушенням строку, визначеного у ч.6 ст.173 КПК. Прокурором у клопотанні не вказано про ризики, зазначені у абз.2 ч.1 ст.170 КПК, відтак немає підстав для накладення заборони на користування та розпорядження майном.
Адвокат ОСОБА_6 зазначив також про те, що клопотання про арешт майна необхідно повернути, адже прокурором пропущено строк, визначений у ч.5 ст.171 КПК, для звернення із клопотанням.
ОСОБА_5 вказав, що будинок та приміщення, що розташовані по вул.Володимирська, були придбані 10 років назад і вони належали його колишній дружині. Це майно за договором поділу спільного майна подружжя перейшло у власність підозрюваного лише 5 років назад. ОСОБА_5 просить не застосовувати заборону відчуження щодо цього майна.
(4) Мотиви, з яких виходив слідчий суддя при вирішенні клопотання
У відповідності до підпункту 7 ч. 2 ст. 131 КПК арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження. Статтею 132 КПК встановлені загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження - вони не допускаються, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
-існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
-потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;
-може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК арештом майна є тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, є доказом кримінального правопорушення або ж підлягає можливій конфіскації.
Для забезпечення конфіскації майна арешт накладається на майно підозрюваного, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна (перший абзац частини 5 ст.170 КПК).
Згідно з приписами ч.10 ст.170 КПК арешт може бути накладений на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді визначено необхідність арешту майна.
Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (ч.1 ст.173 КПК). До таких ризиків вказаний абзац відносить можливість приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.
До того ж, за змістом ч.2 ст.173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати, серед іншого:
-правову підставу для арешту майна;
-наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність;
-розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
-наслідки арешту майна для, зокрема, підозрюваного, третіх осіб;
Отже, з аналізу зазначених у попередніх абзацах норм КПК вбачається, що арешт майна можливо застосувати якщо:
1)існує обґрунтована підозра щодо вчинення злочину такої тяжкості, що дозволяє застосування арешту майна;
2)майно, на яке накладається арешт, перебуває у власності осіб, щодо майна яких його дозволено накладати;
3)квартира, будинок, автомобіль та ін. є тими видами майна, на які може бути накладено арешт;
4)це майно може підлягати конфіскації як вид покарання;
5)буде досягнуто завдань, для виконання яких слідчий чи прокурор звертається із клопотанням;
6)наслідки арешту майна для осіб, чиї права обмежуються, будуть розумними та співрозмірними із завданнями цього кримінального провадження.
Крім цього, для вирішення поданого клопотання необхідно насамперед встановити статус майна, на яке прокурор просить накласти арешт. Сторона захисту зазначає на порушення строків подання клопотання та його розгляду, що також слід перевірити.
(4.1) Щодо статусу майна, на яке просять накласти арешт, та інших доводів сторони захисту, що впливають на можливість розгляду клопотання по суті
Стаття 167 КПК визначає правовий статус тимчасово вилученого майна. Згідно з частиною першої цієї статті ним вважається фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Із змісту поданого клопотання не випливає те, що володільця цього майна було тимчасово позбавлено можливості на фактичне володіння чи користування ним (його вилучення). Тобто таке майно не є тимчасово вилученим.
Слідчий суддя також відхиляє посилання сторони захисту на положення ч.5 ст.171 КПК та ч.6 ст.173 КПК, які визначають строки для звернення особи із клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно та час, впродовж якого воно підлягає вирішенню слідчим суддею, оскільки вони не є релевантними у цьому випадку. Застосуванню підлягають положення ч.1 ст.172 КПК, яких дотримано.
Сторона захисту також зазначає про порушення прокурором вимог ч.9 ст.170 КПК, що свідчить про необхідність залишення без розгляду поданого клопотання, його повернення або відмову у задоволенні.
Такі висновки сторони захисту слідчий суддя вважає хибними, зважаючи на таке.
Відповідно до ч.9 ст.170 КПК у невідкладних випадках, зокрема, з метою забезпечення можливої конфіскації майна у кримінальному провадженні щодо тяжкого злочину за рішенням Директора НАБУ (або його заступника), погодженим прокурором, може бути накладено попередній арешт на майно або кошти на рахунках фізичних або юридичних осіб у фінансових установах. Такі заходи застосовуються строком до 48 годин. Невідкладно після прийняття такого рішення, але не пізніше ніж протягом 24 годин, прокурор звертається до слідчого судді із клопотанням про арешт майна. Якщо у визначений цією частиною строк прокурор не звернувся до слідчого судді із клопотанням про арешт майна або якщо в задоволенні такого клопотання було відмовлено, попередній арешт на майно або кошти вважається скасованим, а вилучене майно або кошти негайно повертаються особі.
Вказана норма визначає можливість накладення попереднього арешту на майно під час досудового розслідування, в тому числі з метою забезпечення схоронності такого майна для можливої його конфіскації. При цьому у випадку прийняття такого рішення, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин повинен звернутися до слідчого судді із клопотанням про арешт майна, що є необхідною умовою для пролонгації (продовження) дії обмежень, застосованих на підставі попереднього арешту до моменту постановлення відповідної ухвали слідчим суддею, але не більш ніж 48 години сукупно. Абзац другий частини дев`ятої статті 170 КПК визначає правий наслідок, який слідує у випадку невиконання умови про звернення до слідчого судді вчасно припинення дії попереднього арешту, та у випадку якщо майно було вилучене у особи його повернення власнику.
Накладення вказаного тимчасового заходу забезпечення кримінального провадження є дискрецією вказаних вище осіб (директора НАБУ та прокурора), при цьому їх рішення, а також сплив процесуального строку звернення до суду, не припиняє необхідності виконати обов`язок розглянути клопотання про арешт по суті та не тягне за собою припинення повноважень слідчого судді на прийняття відповідного судового рішення.
Крім того, частина перша статті 173 КПК визначає випадки, коли слідчий суддя відмовляє у задоволенні арешту, серед них відсутня підстава закінчення строку, відведеного на звернення з клопотанням у випадку накладення попереднього арешту. Частина третя статті 172 КПК визначає випадки, за яких клопотання підлягає поверненню, однак такої підстави там теж не зазначено.
(4.2) Щодо обґрунтованості підозри
Поняття обґрунтованої підозри та чіткі критерії її оцінки у національному законодавстві не визначені. Проте, воно висвітлено у практиці Європейського суду з прав людини, що підлягає застосуванню українськими судами.
Термін обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»). Обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства»).
Отже, обґрунтована підозра не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою кримінального правопорушення. Однак, вона повинна бути заснована на об`єктивних фактах, наданих суду стороною обвинувачення.
Цей стандарт переконання є нижчим, ніж стандарт переконання «поза розумним сумнівом», та вимагає меншої ваги доказів, ніж для вирішення судом питання про винуватість чи невинуватість особи на стадії судового розгляду.
Таким чином, слідчому судді необхідно оцінити відповідність підозри цій правовій кваліфікації лише для встановлення її обґрунтованості (тобто, чи є підстави обґрунтовано вважати, що ОСОБА_5 міг вчинити саме цей злочин). При цьому, остаточна оцінка та кваліфікація здійснюється судом під час розгляду справи по суті.
З матеріалів клопотання вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52021000000000016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України проводиться за фактом можливого надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище за вчинення службовою особою в інтересах третьої особи дій з використанням наданої влади, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
07.04.2021 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК України.
Згідно з приміткою до ст. 364-1 КК України у статті 369 цього Кодексу під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.
Відповідно до п. 2 примітки до ст. 368 КК України службовими особами, які займають відповідальне становище, у статті 369 цього Кодексу є, зокрема, судді.
Кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК України).
Шляхом сукупного аналізу документів, які додані до клопотання, та з урахуванням пояснень сторін, слідчий суддя робить висновок, що могло бути вчинене кримінальне правопорушення, про яке зазначається у клопотанні.
Такий висновок ґрунтується на підставі сукупності досліджених у судовому засіданні документів, зокрема: копії заяви ОСОБА_10 від 14.01.2021 та копії протоколу допиту його як свідка від 06.04.2021; копії документів в адміністративній справі №640/32334/20; копії протоколів огляду та вручення грошових коштів від 25.03.2021 та 05.04.2021; копії протоколу огляду від 05.04.2021 та 07.04.2021, 08.04.2021; копії протоколу допиту підозрюваного від 08.04.2021; копії інших матеріалів кримінального провадження в їх сукупності.
Таким чином, описані вище обставини дають можливість зробити висновок, що наразі існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч.4 ст.27 ч.3 ст.369 КК України. Воно носить такий ступінь тяжкості, що дає слідчому судді підстави для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту.
Необхідно також зауважити, що на цьому етапі досудового розслідування слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, наявність складу злочину, винуватість чи невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення та ступінь її вини.
(4.3) Щодо власника майна
Арешт з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання може бути накладений на майно, серед інших, підозрюваного.
Прокурором підтверджено належність вказаного у клопотанні майна саме ОСОБА_5 на праві приватної власності. До клопотання додано відповідні витяги із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також реєстраційну картку на транспортний засіб.
Таким чином, майно, на яке просить накласти арешт прокурор, є власністю ОСОБА_5, який, відповідно до статті 42 КПК та долученої до клопотання копії повідомлення про підозру від 07.04.2021, має статус підозрюваного.
(4.4) Щодо можливості накладення арешту на вказане майно
Прокурор у своєму клопотанні просить накласти арешт на квартири, недобудований житловий будинок, нежилі приміщення, земельну ділянку. Таке майно є нерухомим (ч.1 ст.181 Цивільного кодексу України). Автомобіль, відповідно до положень ч.2 ст.181 Цивільного кодексу України, відноситься до рухомого майна. Відтак, на них, в силу вимог ч.10 ст.170 КПК, може бути накладено арешт.
(4.5) Щодо мети арешту
На вказане вище рухоме та нерухоме майно необхідно накласти арешт задля забезпечення конфіскації майна як виду покарання, зважаючи на таке.
Для забезпечення конфіскації майна як виду покарання арешт накладається на майно підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може, зокрема, призначити покарання у виді конфіскації майна (ч.5 ст.170 КПК).
Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу (ч. 1, 2 ст.59 КК України).
Під час встановлення правової підстави, що зумовлює арешт майна слідчий суддя виходить насамперед з того, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст.27 ч. 3 ст. 369 КК України. Санкція цієї статті передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої. Такий злочин, відповідно до ч.5 ст.12 КК України, відноситься до тяжких.
Тому арешт рухомого та нерухомого майна обумовлюється можливим застосуванням до підозрюваного покарання у виді конфіскації майна. При цьому слідчий суддя зважає на альтернативність такого виду покарання, однак на цей час позбавлений повноважень вирішувати питання доцільності чи недоцільності застосування покарання у майбутньому, а лише зважає на мету накладення арешту забезпечення збереження цього майна до того часу поки відповідне рішення за результатами розгляду провадження буде прийнято компетентним суб`єктом.
(4.6) Щодо виконання завдань арешту
Завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
У випадку ненакладення арешту на майно слідчий суддя вважає обґрунтованою можливість відчуження майна. Такий ризик є реальним та випливає насамперед із можливої особистої зацікавленості ОСОБА_5 в уникненні зазначеного виду покарання за умови направлення обвинувального акта до суду та прийняття ним відповідного судового рішення.
(4.7) Щодо наслідків арешту для власника та інших осіб
Наслідки арешту майна для осіб, чиї права обмежуються, будуть розумними та співрозмірними із завданнями цього кримінального провадження.
Критерії розумності та співрозмірності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. При цьому, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. Обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є їй пропорційними. Водночас, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
КПК у частині четвертій статті 173 визначає, що у разі задоволення клопотання слідчий суддя застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
При цьому, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч.11 ст.170 КПК).
На думку слідчого судді, накладення арешту на нерухоме та рухоме майно ОСОБА_5 є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження. При цьому суд враховує, серед іншого, суспільну небезпеку можливого кримінального правопорушення, його специфіку, тяжкість. Також, слідчий суддя вважає обґрунтованою вимогу прокурора застосувати заборону розпорядження майном, зважаючи на встановлений ризик можливого відчуження майна.
Накладення арешту на майно не є припиненням або позбавленням права власності на нього. Такий захід є лише тимчасовим обмеженням права власності. При цьому, такі обмеження власності на майно не перешкоджають здійсненню звичайної господарської особи, адже не застосовується, зокрема, заборона користування майном.
Крім цього, слідчий суддя робить висновок, що арешт у цьому випадку є достатнім для забезпечення конфіскації майна як виду покарання, є пропорційним втручанням у права власника майна, та не матиме надмірних наслідків для нього та інших осіб.
Отже, клопотання про арешт майна необхідно задовольнити.
На підставі викладеного, слідчий суддя постановив:
1)клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 про арешт майна задовольнити;
2)накласти арешт (у виді позбавлення права на розпорядження та відчуження) на майно ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме на:
- квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;
- недобудований житловий будинок готовністю 86% за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер 1088722532224;
- нежилі приміщення з АДРЕСА_3 ) торгово-офісне приміщення, за адресою: АДРЕСА_4, реєстраційний номер 551865680000;
- квартиру за адресою: АДРЕСА_5, реєстраційний номер 286730780000;
- групу приміщень № 41-42, за адресою: АДРЕСА_6, реєстраційний номер 73836780000;
- земельну ділянка за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 3222481601:01:013:0046, реєстраційний номер 440589232224;
- автомобіль INFINITI QX70, державний номерний знак НОМЕР_1, 2013 року випуску.
Ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню.
Копію цієї ухвали вручити прокурору та власнику майна негайно.
Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна у порядку, передбаченому частиною 1 статті 174 КПК.
На ухвалу слідчого судді протягом п`яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга. Апеляційна скарга подається до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
Ухвала набирає законної сили після закінчення п`ятиденного строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала слідчого судді, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1