- Presiding judge (HACC AC) : Chorna V.V.
- Lawyer : Kornahy O.I.
справа № 991/3181/21
провадження №11-сс/991/345/21
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 травня 2021 року місто Київ
Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Чорна В.В., перевіривши апеляційну скаргу адвоката Корнаги Олександра Ігоровича - захисника підозрюваного ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13.05.2021 р. про відмову у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу, -
ВСТАНОВИЛА:
21 травня 2021 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга, яку того ж дня передано до розгляду судді-доповідачу.
Оскаржуваною ухвалою слідчий суддя Вищого антикорупційного суду відмовив у задоволенні клопотання захисників Корнаги О.І. та Назаренка О.О., поданих в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 , про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на заставу.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою змінити підозрюваному ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою у вигляді застави в розмірі 35 185 000 грн. на альтернативу у вигляді застави в розмірі 795 550 грн.
При цьому, апелянтом не наведено доводів на обґрунтування наявності права на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, яка відсутня у визначеному ст. 309 КПК України переліку ухвал, що підлягають оскарженню під час досудового розслідування.
Перевіривши апеляційну скаргу на відповідність вимогам кримінального процесуального законодавства та прийнятність до апеляційного розгляду, дослідивши матеріали, надані на її обґрунтування, суддею-доповідачем встановлено підстави для відмови у відкритті провадження за даною апеляційною скаргою, з огляду на таке.
З матеріалів скарги та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суді від 09.04.2021 р. відносно підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з дня його фактичного затримання, тобто до 04.06.2021 року включно, та визначено заставу - у розмірі 15 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 35 185 000 грн. (тридцять п`ять мільйонів сто вісімдесят п`ять тисяч гривень), з покладенням на підозрюваного у разі внесення застави обов`язків, визначених п.п. 1-4, 8, 9 ч. 5 ст. 194 КПК України.
Ухвалою колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21.04.2021 р. зазначену ухвалу слідчого судді залишено без змін.
12 травня 2021 року захисники Корнага О.І. та Назаренко О.О. звернулися до слідчого судді Вищого антикорупційного суду з клопотанням в порядку ст. 201 КПК України про зміну підозрюваному ОСОБА_1 запобіжного заходу, застосованого ухвалою слідчого судді від 09.04.2021 р., з тримання під вартою на домашній арешт за місцем реєстрації, а також з покладенням на підозрюваного обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. Під час судового розгляду, прохальна частина клопотання була змінена, зокрема, захисник Корнага О.І. просив змінити ОСОБА_1 запобіжний захід в частині застави як альтернативного запобіжного заходу, а саме зменшити її розмір до 2 900 000 грн. - так, як було визначено іншому підозрюваному у цьому кримінальному провадженні - ОСОБА_2 .
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13.05.2021 р. у задоволенні зазначеного клопотання захисників відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, захисником Корнагою О.І. подано апеляційну скаргу, доводи якої фактично зводяться до непомірності для ОСОБА_1 застави у розмірі, визначеному ухвалою слідчого судді від 09.04.2021 р., неврахування слідчим суддею тої обставини, що на все майно та кошти підозрюваного ОСОБА_1 накладено арешт, що унеможливлює внесення ним застави, а її розмір за таких обставин не є альтернативою до тримання під вартою. З цих підстав, ухвалу від 13.05.2021 р. просить скасувати.
Відповідно до положень ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування регламентовано Главою 26 КПК. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 392 КПК України, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, наведено в ч.ч. 1, 2 ст. 309 КПК.
Це ухвали, які стосуються обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про закриття кримінального провадження на підставі ч. 9 ст. 284 цього Кодексу, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.
Наведений перелік свідчить, що законодавцем забезпечено можливість апеляційного оскарження під час досудового розслідування лише тих рішень слідчих суддів, які стосуються застосування заходів забезпечення кримінального провадження або найбільше зачіпають права та свободи особи. Такий підхід відповідає за своїм змістом правовій природі судового контролю під час досудового розслідування, який обумовлюється потребою учасників кримінального провадження в отриманні невідкладного судового захисту їх прав, свобод та інтересів.
Встановлення законодавцем обмеження права на апеляційне оскарження рішень слідчих суддів має на меті забезпечення розумного балансу між ефективністю досудового розслідування і здійсненням дієвого судового контролю у разі обмеження чи порушення прав і законних інтересів осіб.
Ухвала слідчого судді про відмову у зміні запобіжного заходу відсутня у зазначеному переліку, а отже, її оскарження в апеляційному порядку під час досудового розслідування кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Частиною 3 ст. 309 КПК України визначено, що скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають, а заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Відсутність оскаржуваної ухвали у переліку ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 309 КПК України, є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України.
Відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді, яка не підлягає оскарженню згідно КПК України, суддя-доповідач враховує правові висновки Верховного Суду та позицію Європейського суду з прав людини щодо умов прийнятності апеляційної скарги.
Зокрема, у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 28.03.2019 р. (справа № 286/1695/18) за результатами розгляду касаційної скарги на ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження зроблено правовий висновок про те, що поняття «застосування запобіжного заходу» охоплює не тільки його обрання, але й випадки зміни запобіжного заходу, коли суд обирає інший захід. Тому слідчий суддя, постановивши ухвалу про зміну запобіжного заходу з особистого зобов`язання на домашній арешт, фактично застосував запобіжний захід у виді домашнього арешту, а отже, така ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку.
У постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 18.12.2018 р. (справа № 628/969/18) викладено правову позицію про те, що термін «застосування запобіжного заходу» охоплює не тільки його обрання, але й зміну на інший запобіжний захід - зокрема, у даному випадку, коли слідчим суддею відповідно до положень ч. 10 ст. 182 КПК України за клопотанням прокурора було звернуто заставу в дохід держави та застосовано до підозрюваного замість застави інший запобіжний захід - тримання під вартою. Отже, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у даному випадку, суд апеляційної інстанції не врахував вимог ч. 10 ст. 182 КПК України, якою передбачено, що у разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу, тим самим звузивши зміст ст. 309 КПК України, що призвело до помилкового висновку про відсутність у захисника права на апеляційне оскарження вказаної ухвали.
В ухвалі Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 07.12.2020 р. (справа № 487/392/20) колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для касаційного перегляду ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, в якій суддя послався на положення ст. 309 КПК України, згідно з якими оскаржувана ухвала слідчого судді про відмову у зміні запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання не може бути переглянута в апеляційному порядку. При цьому, колегією суддів надано оцінку доводам захисника про те, що оскаржувана ухвала апеляційного суду суперечить позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Касаційного кримінального суду від 28.03.2019 р., та визнано їх необґрунтованими, оскільки поняття «застосування запобіжного заходу» охоплює не тільки його обрання, але й випадки зміни запобіжного заходу, коли суд обирає інший захід. Натомість у даному випадку слідчий суддя відмовив захиснику у задоволенні його клопотання про зміну підозрюваному запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання, а не застосував інший, яким би погіршувалося становище підозрюваного, тому ця ухвала не підлягає апеляційному оскарженню.
В ухвалі Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 30.01.2020 р. (справа № 4910/1/19-к) колегія суддів також дійшла висновку про законність ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження на ухвалу слідчого судді, якою відмовлено у задоволені клопотання, поданого в порядку ст. 201 КПК України, про зміну запобіжного заходу у вигляді нічного домашнього арешту на інший менш суворий - особисте зобов`язання, та дійшла висновку, що така ухвала не може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки не входить до виключного переліку ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені відповідно до положень ст. 309 КПК України.
З системного аналізу вищенаведених правових позицій Верховного Суду, що стосуються оскарження ухвал слідчих суддів за результатами розгляду клопотань про зміну запобіжного заходу вбачається, що поняття «застосування запобіжного заходу» охоплює не тільки його обрання, але й випадки зміни запобіжного заходу, що надає право на апеляційне оскарження, лише у випадках, коли суд обирає або застосовує до підозрюваного інший, більш тяжкий запобіжний захід, адже в такому випадку рішенням про зміну запобіжного заходу слідчий суддя фактично погіршує його становище, збільшуючи обсяг покладених обов`язків або накладаючи додаткові майнові зобов`язання. Саме тому такі ухвали підлягають перевірці в апеляційному порядку за аналогією з ухвалами про застосування запобіжного заходу, зокрема - у вигляді застави.
Натомість, в даному випадку оскаржуваною ухвалою слідчого судді захисникам було відмовлено у задоволенні клопотання про зміну підозрюваному ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою з альтернативним розміром застави на інший, більш м`який запобіжний захід у вигляді застави. Отже, з постановленням цієї ухвали становище підозрюваного жодним чином не змінилося, і будь-який інший запобіжний захід стосовно нього не обирався.
Більш того, відносно нього до 04.06.2021 року включно є чинною ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09.04.2021 р. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з визначенням альтернативного розміру застави, законність якої вже перевірена в апеляційному порядку при його застосуванні.
За викладених обставин, оскаржувана ухвала не підлягає апеляційному оскарженню.
Верховний Суд також неодноразово наголошував, що стаття 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, тож Кримінальний процесуальний кодекс України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку. Зазначений висновок кореспондується з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду), в якому Конституційний суд, розглядаючи положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, дійшов висновку, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.
У постановах від 17 жовтня 2018 року (справа №646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа №161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
Отже, за наявності у кримінальному процесуальному законі виключного переліку ухвал слідчих суддів, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування, з наданням можливості оскарження інших рішень слідчого судді на стадії підготовчого провадження, підстави для відкриття апеляційного провадження у даному випадку - відсутні.
При прийнятті рішення суддя-доповідач враховує також позицію Європейського суду з прав людини щодо умов прийнятності апеляційної скарги.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що держава має право встановити певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати самої сутності цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (п. 57 Рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства», п. 96 Рішення від 13 лютого 2001 року у справі «Кромбах проти Франції»). У Рішенні Європейського суду з прав людини від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» зазначено, що спосіб, у який ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також повинні бути взяті до уваги норми внутрішнього законодавства.
В даному випадку, обмеження на апеляційне оскарження, встановлені національним законодавством, мають розумну пропорційність та не порушують загальні права та свободи особи.
Враховуючи наявність передбачених ч. 4 ст. 399 КПК України підстав, у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника Корнаги О.І. на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13.05.2021 р. слід відмовити.
Окремо слід також зазначити, що в апеляційній скарзі захисником Корнагою О.І. ставиться питання про зменшення розміру застави, саме як альтернативного запобіжного заходу, з 35 185 000 грн. до 795 550 грн., тоді як під час розгляду клопотання особисто захисником Корнагою О.І. ставилось питання про зміну ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід - заставу у розмірі 2 951 000 грн. Отже, вимоги апеляційної скарги виходять за межі клопотання, що розглядалося слідчим суддею, не були предметом розгляду та не відповідають позиції захисту в суді першої інстанції.
Крім всього вищенаведеного, ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 20.05.2021 р. відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката Назаренка О.О. - захисника підозрюваного ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13.05.2021 р. Апеляційна скарга адвоката Корнаги О.І. подана на теж саме судове рішення в інтересах однієї й тієї ж особи, а саме, на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13.05.2021 р. в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 .
Те ж саме рішення суду, за умови існування нескасованої ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, не може бути предметом повторного перегляду апеляційним судом. Такий підхід відповідає принципу остаточності судового рішення, про який неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ. Так, Європейський суд з прав людини у рішеннях від 3 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» та від 29 жовтня 2015 року в справі «Устименко проти України» вказував, що одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливостями і непереборними обставинами.
При цьому, помилкове роз`яснення слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі порядку та строків на її апеляційне оскарження до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду не може бути підставою для призначення апеляційної скарги до розгляду, оскільки таке роз`яснення не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 309, 369-372, 399, 418, 532 КПК України, -
ПОСТАНОВИЛА:
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката Корнаги Олександра Ігоровича - захисника підозрюваного ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13.05.2021 р. - відмовити.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку.
Суддя В.В. Чорна