Document No. 97413927

Справа № 991/2975/21

Провадження № 11-сс/991/363/21

Слідчий суддя: Хамзін Т. Р.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2021 року місто Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в складі колегії суддів:

головуючого судді - Калугіної І. О.,

суддів - Михайленка Д. Г., Семенникова О. Ю.,

секретар судового засідання - Лисиця Ю. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу адвоката Марфіна Віталія Вікторовича, подану в інтересах власника майна ОСОБА_1 , на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29 квітня 2021 року про арешт майна в рамках кримінального провадження № 52018000000000385 від 17 квітня 2018 року,

за участю:

особи, яка подала апеляційну скаргу - адвоката Марфіна В. В.,

власника майна - ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И Л А:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини

Національним антикорупційним бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування, а Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою Офісу Генерального прокурора (далі - САП) - процесуальне керівництво, у кримінальному провадженні № 52018000000000385 від 17 квітня 2018 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України) за фактом розтрати службовими особами Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» (код ЄДРПОУ 14281072) (далі - ДП ДГЗІФ «Укрінмаш») та підприємства нерезидента «Triangle Group Incorporated» ( Об`єднані Арабські Емірати ) грошових коштів КП «ШКЗ «Імульс», ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» в особливо великих розмірах.

У рамках зазначеного кримінального провадження, 21 квітня 2021 року ОСОБА_3 (далі - підозрюваний) повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України та ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

Згодом, 29 квітня 2021 року прокурор САП звернувся до Вищого антикорупційного суду із клопотанням, в якому просив накласти арешт майно, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 , як на спільну сумісну власність підозрюваного та ОСОБА_1 .

За результатами розгляду клопотання, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 29 квітня 2021 року частково задовольнив клопотання. Наклав арешт на майно, право власності яке зареєстроване за ОСОБА_1 , як на спільну сумісну власність підозрюваного та ОСОБА_1 , із забороною розпоряджатися цим майном, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,1015 га, за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль MERCEDES-BENZ E350, VIN: НОМЕР_1 , 2011 року випуску; садовий будинок за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,0497 га, за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,1505 га, за адресою: АДРЕСА_3 ; автомобіль VOLKSWAGEN BEETLE, 2013 року випуску, VIN: НОМЕР_2 . В іншій частині клопотання - відмовив.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29 квітня 2021 року, адвокат Марфін В. В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подав до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу, в якій ставить вимогу про скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нової ухвали про залишення без задоволення клопотання про арешт майна.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на те, що ОСОБА_1 не є підозрюваною чи обвинуваченою в рамках кримінального провадження № 52018000000000385 від 17 квітня 2018 року, а отже її майно не може підлягати конфіскації. Вважає, що прокурор не надав слідчому судді достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався орган досудового розслідування в клопотанні, а слідчий суддя - належним чином не оцінив їх з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення. Поряд з тим, звертає увагу, що слідчий суддя не вжив належних заходів для повідомлення власника майна про розгляд клопотання. У свою чергу вказана обставина унеможливила власника майна надати пояснення і заперечення по суті клопотання, що в цілому є порушенням право на захист.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні особа, яка подала апеляційну скаргу, а також власник майна підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі з наведених у ній підстав, просили її задовольнити.

Прокурор у судове засідання не прибув, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином. До суду надав письмові заперечення, за змістом яких посилається на те, що слідчим суддею, під час розгляду клопотання, у повній мірі були досліджені підстави для арешту майна, враховано документи щодо обґрунтованості підозри, мету забезпечення арешту майна, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та доведеність наявності ризиків відчуження майна і визнано їх обґрунтованими. Також, слідчим суддею враховано те, що підозрюваний перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 , а зазначене в ухвалі рухоме та нерухоме майно було набуто нею саме під час шлюбу. У свою чергу, з урахуванням положень статей Цивільного кодексу України, таке майно належить підозрюваному на праві спільної сумісної власності. Зазначає, що арешт накладено на майно з метою можливої конфіскації майна підозрюваного у випадку ухвалення обвинувального вироку. За вказаних обставин вважає ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, а підстави для її скасування - відсутні.

Додатково за змістом своїх заперечень, прокурор просить розглядати апеляційну скаргу за його відсутності.

Інші учасники судового провадження у судове засідання не прибули, будучи повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином. Однак, згідно вимог ч. 4 ст. 405 КПК України їх неприбуття не перешкоджає проведенню розгляду.

Мотиви суду

Заслухавши суддю-доповідача щодо суті ухвали слідчого судді та поданої апеляційної скарги, вислухавши доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а також власника майна, дослідивши матеріали, які надійшли від слідчого судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.

Кримінальним процесуальним законом визначено, що обов`язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Під заходами забезпечення кримінального провадження прийнято розуміти передбачені КПК заходи примусового характеру, які застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановленому законом, з метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

За ч. 2, 5 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, конфіскації майна як виду покарання. У такому випадку арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.

Таким чином, зазначена в ч. 5 ст. 170 КПК України умова щодо можливості накладання арешту на майно підозрюваного з метою забезпечення його конфіскації як виду покарання не передбачає можливості арешту майна інших осіб (окрім зазначених у цій нормі), в тому числі дружини підозрюваного.

На переконання колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання прокурора про накладення арешту на майно не в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.

Як вбачається з оскаржуваного судового рішення, слідчий суддя обґрунтував можливість накладення арешту на зареєстроване за ОСОБА_1 рухоме та нерухоме майно тим, що вони набуті нею в період шлюбу з підозрюваним. Обставин, згідно з якими це майно можна віднести до її особистої власності, слідчим суддею не виявлено, а отже, на його думку були підстави вважати, що майно на яке просив накласти арешт прокурор, є об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_1 та підозрюваного.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 Сімейного кодексу України). Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч. 1 ст. 67 цього Кодексу). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

На думку колегії суддів, слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку, що майно, на яке прокурор просив накласти арешт, є спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим, дійшов помилкового висновку про неможливість визначення частини майна підозрюваного у спільній власності подружжя та в результаті накладаючи арешт на майно, не врахував наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження саме для ОСОБА_1 , як співвласниці майна подружжя.

Колегія суддів зазначає, що накладення арешту на половину, яка, з огляду на визначену ч. 2 ст. 370 Цивільного кодексу України презумпцію рівності часток, належить ОСОБА_1 , може призвести до непропорційного втручання в її право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідний висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який рішенням у справі «Денисова та Мойсеєва проти Росії» (Denisova and Moiseyeva v. Russia) від 01 квітня 2010 року, заява № 16903/03, встановив порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з тим, що спочатку було накладено арешт на майно (а згодом здійснена і його конфіскація) дружини на підставі вироку суду, ухваленого щодо її чоловіка.

Таким чином, накладення арешту не на все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а лише на 1/2 частину майна, яке належить підозрюваному, на думку колегії суддів, відповідатиме умові, зазначеній у ч. 5 ст. 170 КПК України щодо можливості накладання арешту на майно з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання саме підозрюваного.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу, про невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам справи та наявність істотних порушення вимог кримінального процесуального закону, які могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення щодо арешту майна.

Крім того, під час апеляційного розгляду адвокат Марфін В. В. послався на те, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 0,1015 га за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування, а також земельної ділянки площею 0,1505 га, за адресою: АДРЕСА_3 - у порядку приватизації. Втім, належних й допустимих доказів останнім не було надано, а тому такі посилання є безпідставними.

Отже, слід зазначити, що при перегляді оскаржуваного судового рішення, з урахуванням доводів апеляційної скарги щодо порушення прав ОСОБА_1 , як власника майна, колегією суддів враховано також те, що арештоване рухоме та нерухоме майно не є речами індивідуального користування одного з подружжя, тобто не є виключеними з режиму спільної сумісної власності, а відсутність доказів придбання ОСОБА_1 арештованого майна за рахунок власних особистих коштів, набуття його за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування або приватизації, підтверджує необґрунтованість доводів щодо порушення прав ОСОБА_1 саме як одноособового власника арештованого майна.

Колегія суддів не приймає до уваги досліджений під час апеляційного перегляду ухвали слідчого судді шлюбний договір, укладений 27 травня 2021 року з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції виключно якщо про таке дослідження доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Зі змісту даної норми випливає, що досліджені можуть бути саме такі докази, які існували на час розгляду клопотання слідчим суддею, але про них не було відомо учасникам судового розгляду. У той же час, шлюбний договір між ОСОБА_1 та підозрюваним на час розгляду клопотання слідчим суддею не існував, а тому його укладення після постановлення оскаржуваної ухвали не може вплинути на правильність висновків слідчого судді.

Водночас, колегія суддів зазначає, що вказаний шлюбний договір може бути предметом дослідження слідчого судді в рамках клопотання про скасування арешту майна в порядку ст. 174 КПК України, у разі якщо таке буде подане. У такому разі слідчим суддею може бути надана оцінка вказаному договору, добросовісності дій сторін під час його укладання, меті, з якою він був укладений з огляду на обставини кримінального провадження, існування встановлених слідчим суддею обмежень у розпорядженні часткою в спільному майні подружжя, зокрема забороною розпоряджатися майном, яке стало предметом шлюбного договору, і, як наслідок, впливу такого договору на можливість подальшого існування заборон та обмежень щодо цього майна.

Щодо неповідомлення слідчим суддею власника майна про розгляд клопотання про арешт майна колегія суддів зазначає наступне.

Так, арешт майна є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідування кримінального правопорушення. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна. Це положення не поширюється лише на випадки розгляду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна та надає право слідчому судді на власний розсуд, при наявності обґрунтованих підстав вважати, що майно, яке є предметом розгляду, може бути відчужено або передано на користь інших осіб з метою унеможливлення виконання судового рішення, вирішити питання про розгляд справи без повідомлення власника такого майна.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки правовою підставою для накладення арешту на майно у цьому кримінальному провадженні є забезпечення можливої конфіскації майна у майбутньому у випадку призначення такого виду покарання, з метою недопущення його відчуження, слідчим суддею обґрунтовано прийнято рішення про розгляд клопотання без повідомлення власника майна, що узгоджується з положеннями ст. 172 КПК України. Тому, зазначені в апеляційній скарзі обґрунтування щодо недоцільності розгляду клопотання слідчим суддею без повідомлення власників майна колегією суддів розцінюються критично.

В апеляційній скарзі містяться також інші дані, які не потребують детального аналізу, оскільки колегією суду надано відповіді на всі вагомі аргументи апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів виходить з усталеної практики ЄСПЛ, яка орієнтує, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. пункт 29 рішення у справі «RuizTorija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, № 303-A; пункт 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України за результатами апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.

Суд апеляційної інстанції обмежений межами апеляційної скарги (стаття 404 КПК України), а тому не має можливості перевіряти ухвалу слідчого судді в іншій частині, ніж щодо тих доводів та вимог, які містяться в апеляційній скарзі та стосуються інтересів особи, яка подає апеляційну скаргу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим суддею на підставі наявних матеріалів були помилково встановлені фактичні обставини справи, що призвело до надання їм невірної правової оцінки, а тому вважає за необхідне ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу.

Керуючись ст. 376, 309, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу адвоката Марфіна Віталія Вікторовича, подану в інтересах власника майна ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29 квітня 2021 року скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

Накласти арешт на частину майна підозрюваного ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новоолександрівка, Братського району Миколаївської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_4 ) у спільній власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , яке зареєстроване за ОСОБА_1 , шляхом заборони розпоряджатися цим майном, а саме на:

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1015 га, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину автомобіля MERCEDES-BENZ E350, VIN: НОМЕР_1 , 2011 року випуску;

- 1/2 частину садового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ;

- 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0497 га, за адресою: АДРЕСА_2

- 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1505 га, за адресою: АДРЕСА_3 ;

- 1/2 частину автомобіля VOLKSWAGEN BEETLE, 2013 року випуску, VIN: НОМЕР_2 .

У задоволенні іншої частини клопотання та апеляційної скарги відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя І. О. Калугіна

Судді Д. Г. Михайленко

О. Ю. Семенников