- Presiding judge (HACC AC) : Kaluhina I.O.
Справа № 676/176/18
Провадження № 11-кп/991/64/21
Головуючий у 1-ій інстанції: Гавриленко Т. Г.
УХВАЛА
21 липня 2021 року місто Київ
Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіна І. О., перевіривши матеріали апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 09 червня 2021 року про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України,
ВСТАНОВИВ:
Зміст оскаржуваного рішення та встановлені судом обставини
На розгляді у Вищому антикорупційному суді перебувають матеріали кримінального провадження № 52017000000000320 від 13 травня 2017 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 369 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 22 травня 2020 року у цьому кримінальному провадженні призначено судовий розгляд.
07 червня 2021 року обвинувачений звернувся до суду першої інстанції з клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
За результатами розгляду, Вищий антикорупційний суд ухвалою від 09 червня 2021 року відмовив у задоволенні вищевказаного клопотання.
Вимоги апеляційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погоджуючись з ухвалою Вищого антикорупційного суду від 09 червня 2021 року, обвинувачений подав до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу, в якій ставить вимогу про скасування оскаржуваної ухвали та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на те, що оскаржувана ухвала постановлена з істотним порушенням Конституції України, міжнародного та кримінального процесуального законодавства. Вважаю, що суд першої інстанції повинен був розглянути його клопотання по суті та за результатами розгляду дійти висновку про закриття кримінальне провадження, оскільки, на його думку, здійснення процедури повідомлення про підозру та повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри відбулось з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а це свідчить про те, що зібрані в кримінальному провадженні докази є недопустимими.
Мотиви суду
Перевіривши апеляційну скаргу на відповідність вимогам кримінального процесуального закону, суддя вважає за необхідне відмовити у відкритті апеляційного провадження з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи (п. 8 ст. 129 Конституції України).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що стаття 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, відповідно до чого КПК України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2019 року в справі № 494/6/18).
У Рішенні Конституційного Суду України від 12 червня 2012 року № 13-рп/2012 зазначено, що, встановлюючи обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права, як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним.
Отже, Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, однак воно не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України; переслідувати легітимну мету; бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим.
У відповідності до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В офіційному тлумаченні частини другої статті 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується у порядку, визначеному процесуальним законом.
Таким чином, законом, який конкретизує положення Конституції України щодо обмеження можливості оскарження рішень суду, виступає КПК України.
За приписами статті 392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: 1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу; 2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; 3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 сказаної статті передбачено, що ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 10 ст. 284 КПК України в апеляційному порядку може бути оскаржена ухвала суду про закриття кримінального провадження.
Системний аналіз вищевказаних положень чинного кримінального процесуального закону дозволяє дійти висновку, що оскарження ухвал суду першої інстанції, зокрема, ухвал про відмову у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження в апеляційному порядку не передбачено.
Таким чином, ухвала Вищого антикорупційного суду від 09 червня 2021 року про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження окремому оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.
З урахуванням вищенаведеного, суддя доходить висновку про відсутність законних підстав для прийняття до апеляційного розгляду апеляційної скарги обвинуваченого, а тому у відкритті апеляційного провадження слід відмовити.
Відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу суду, яка не підлягає оскарженню згідно КПК України, суддя враховує позицію Європейського суду з прав людини.
Так, в рішеннях Європейського суду з прав людини від 28 травня 1985 року «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 08 січня 2008 року «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги.
Отже, відмова у відкритті апеляційного провадження у зв`язку із оскарженням того судового рішення, що не підлягає оскарженню згідно КПК України, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя.
Керуючись ст. 392, 399, 418, 419, 532 КПК України, суддя
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 09 червня 2021 року.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка подала апеляційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а у разі постановлення ухвали без виклику особи, яка її оскаржує, з дня отримання нею копії судового рішення.
Суддя І. О. Калугіна