- Головуючий суддя (ВАКС): Федоров О.В.
- Суддя (ВАКС): Задорожна Л.І., Шкодін Я.В.
- Секретар : Никитюк Н.І.
Справа № 760/18987/18
Провадження 1-кп/991/76/19
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
11 жовтня 2021 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі:
головуючого судді - Федорова О. В.,
суддів - Задорожної Л. І., Шкодіна Я. В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Никитюк Н.І.,
представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Курилича М.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката Курилича М. Я. про скасування арешту майна, подане в інтересах ОСОБА_1 , у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52016000000000005 від 14 січня 2016 року, за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України,
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Вищого антикорупційного суду перебуває зазначене кримінальне провадження.
29 серпня 2021 року до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання про скасування арешту, накладеного в межах вказаного провадження ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року (справа № 760/2891/16-к, провадження № 1-кс/760/4373/17).
I.Заявлені вимоги та їх обґрунтування
У своєму клопотанні заявник просить скасувати вказаний арешт, вважаючи його необґрунтованим.
Так, в клопотанні вказується, що шлюб між ОСОБА_1 та обвинуваченим було розірвано ще 30 червня 2011 року, після чого - 24 жовтня 2011 року, на підставі судового рішення Жовтневого районного суду м. Дніпра було затверджено мирову угоду, відповідно до якої спірна квартира перейшла в приватну власність заявника, а тому на момент звернення з клопотанням про накладення арешту відповідне майно не було об`єктом права спільної сумісної власності, а отже були відсутні підстави для його задоволення.
II.Позиції сторін у судовому засіданні
У судове засідання ОСОБА_1 не з`явилась, однак брав участь її представник - адвокат Курилич М.Я., який вимоги клопотання підтримав у повному обсязі і просив його задовольнити.
Прокурор САП ОГП Щербай Т.А. у судове засідання не з`явився, однак до його початку надіслав письмові заперечення, у яких зазначив про відсутність підстав для скасування арешту, адже він був накладений законно та обґрунтовано. Прокурор вказав, що розірвання шлюбу між ОСОБА_1 і обвинуваченим ОСОБА_2 було зумовлене лише необхідністю маскування дійсних власників окремих суб`єктів господарювання, зареєстрованих поза межами юрисдикції України, однак фактично між ними продовжувались сімейні відносини, що підтверджується змістом їх спілкування та листування за допомогою електронної пошти та мобільних додатків для обміну повідомленнями, у яких вони вели систематичне спілкування, зокрема, стосовно щоденних побутових та сімейних питань спільного проживання, проведення ремонту у помешканнях, де планують спільно проживати.
Детектив Національного антикорупційного бюро України, за клопотанням якого було арештоване відповідне майно, належним чином викликався у судове засідання, однак у визначений час та місце до суду не з`явився і про причини свого неприбуття не повідомив.
Враховуючи положення ст. 174 КПК України, суд вирішив проводити судове засідання по розгляду зазначеного клопотання за відсутності заявника, прокурора та детектива.
III.Встановлені судом обставини
26 грудня 1997 року - між обвинуваченим ОСОБА_2 та заявницею - ОСОБА_1 було укладено шлюб.
13 липня 2011 року - набрало законної сили рішення Жовтневого районного суду м. Дніпро від 30 червня 2011 року про розірвання шлюбу.
17 вересня 2011 року - у ОСОБА_2 набув у власність квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
29 вересня 2011 року - здійснено реєстрацію за обвинуваченим ОСОБА_2 права власності на вказану квартиру.
10 жовтня 2011 року - між обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено мирову угоду про поділ майна, відповідно до якої вказана квартира переходить в особисту власність ОСОБА_1
01 листопада 2011 року - набрало законної сили рішення Жовтневого районного суду м. Дніпро від 24 жовтня 2011 року про розподіл майна, яким визнано мирову угоду та виділено у власність ОСОБА_1 , в т.ч. і вказану квартиру.
23 червня 2015 року - здійснено державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_1
13 березня 2017 року - ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва на вказану квартиру накладено арешт.
IV.Оцінка та висновки суду
Абзацом 2 ч. 1 ст. 174 КПК України передбачено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою суду під час судового провадження за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Оскільки у своєму клопотанні, як на підставу скасування арешту, заявник посилається лише на його необґрунтованість, то з огляду на принцип диспозитивності, суд має встановити наявність або відсутність лише вказаної підстави для скасування арешту.
Таким чином, для вирішення питання про скасування арешту, суду на даному етапі належить встановити, чи було доведено заявником, що арешт на майно було накладено необґрунтовано.
Судом встановлено, що детектив звернувся з клопотанням про накладення арешту на вказану квартиру з метою забезпечення її спеціальної конфіскації, а також з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Водночас, як вбачається зі змісту останнього абзацу ухвали, якою було задоволене відповідне клопотання, слідчий суддя наклав арешт лише з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, оскільки незастосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна ОСОБА_2 може призвести до відчуження, передачі останнім належного йому майна, що може унеможливити в подальшому відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням та завадити виконанню рішення суду за позовом про відшкодування збитків.
Враховуючи вказане, суд має перевірити обґрунтованість накладення арешту саме з вказаної слідчим суддею підстави його застосування.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
При цьому, за вказаною підставою, арешт накладається лише 1) на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, 2) за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.
Водночас, заявник у своєму клопотанні та її представник в судовому засіданні вказували, що спірна квартира на момент звернення з клопотанням про її арешт не перебувала у спільній сумісній власності підозрюваного ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як про це вказано в ухвалі слідчого судді, а належала останній на праві приватної власності і не могла бути арештована.
З огляду на принципи змагальності та диспозитивності, суд, обмежуючись доводами заявленого клопотання, має встановити, чи дійсно зазначена квартира на момент звернення із клопотанням про її арешт належала на праві спільної сумісної власності підозрюваному (на цей час обвинуваченому) ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
Вирішуючи вказане питання, суд виходить з такого.
Згідно з положеннями ст. 368 ЦК України, спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте ними за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що 26 грудня 1997 року між обвинуваченим ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було укладено шлюб.
30 червня 2011 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було ухвалено рішення про розірвання вказаного шлюбу, яке набрало законної сили 13 липня 2011 року, а тому, згідно з положеннями ч. 2 ст. 114 СК України, саме у цей день шлюб було припинено.
Як встановлено судом, арештована квартира була набута вже після цієї дати, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Так, згідно з відомостями з вказаного Реєстру, 17 вересня 2011 року на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 17 вересня 2011 року, виданого Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, у обвинуваченого ОСОБА_2 виникло право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, вказана квартира була набута ОСОБА_2 не під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , а тому на неї не поширюється режим спільної сумісної власності.
Після цього розпочався процес розподілу спільного майна подружжя в судовому порядку за позовом ОСОБА_1 , у ході розгляду якого між ними 10 жовтня 2011 року було укладено мирову угоду, за якою сторони дійшли згоди, що у власності ОСОБА_1 залишається, зокрема, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Тобто, подружжям за взаємною згодою до складу спільно набутого майна було включено також і квартиру, яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності, що законом не забороняється.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська суду від 24 жовтня 2011 року було визнано зазначену мирову угоду та виділено у власність ОСОБА_1 в т.ч. і вказану квартиру. Зазначене судове рішення ніким не оскаржувалось та не було скасоване, а тому, відповідно до ст. 129-1 Конституції України, є обов`язковим для виконання.
Таким чином, з моменту набрання законної сили вказаним рішенням суду, а саме - з 01 листопада 2011 року та в подальшому реєстрації права власності за ОСОБА_1 23 червня 2015 року, відповідна квартира перейшла у її приватну власність, а тому на момент звернення детектива із клопотанням про накладення на неї арешту у березні 2017 року статусу спільної сумісної власності така квартира не мала.
У зв`язку із цим, слідчий суддя безпідставно дійшов висновку про перебування вказаної квартири у спільній сумісній власності подружжя.
При цьому, суд відхиляє доводи прокурора про продовження сімейних відносин між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 після розірвання шлюбу, оскільки обставини їх подальшого проживання та спілкування слідчим суддею під час вирішення питання про накладення арешту не досліджувались і не оцінювались, і твердження про те, що вони продовжували проживати однією сім`єю після розірвання шлюбу, не було покладено в обґрунтування висновку слідчого судді про перебування вказаної квартири у спільній сумісній власності подружжя.
Крім того, такі доводи прокурора не можуть вплинути на висновки суду щодо належності вказаної квартири на праві приватної власності саме ОСОБА_1 , оскільки після набрання законної сили рішенням про розподіл майна подружжя режим спільної сумісної власності остаточно припинився.
Таким чином, судом встановлено, що на момент накладення арешту відповідна квартира перебувала у приватній власності ОСОБА_1 і не належала підозрюваному (на цей час обвинуваченому) ОСОБА_2 , а тому на неї не міг бути накладений арешт на підставі п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України.
У зв`язку з цим, суд визнає вказаний арешт необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.
Керуючись ст. ст. 7, 22, 170-174, 372, 376 КПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання адвоката Курилича М. Я. про скасування арешту майна, поданого в інтересах ОСОБА_1 , у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52016000000000005 від 14 січня 2016 року - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року (справа № 760/2891/16-к, провадження № 1-кс/760/4373/17) на квартиру загальною площею 54,7 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (на даний час - АДРЕСА_1 .
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її проголошення. Заперечення проти даної ухвали може бути включено до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.
Головуючий: Федоров О. В.
Судді: Задорожна Л. І.
Шкодін Я. В.