Документ № 100565385

Справа № 760/18987/18

Провадження 1-кп/991/76/19

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

20 жовтня 2021 року м. Київ

Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді Федорова О. В.,

суддів - Задорожної Л. І., Шкодіна Я. В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Никитюк Н.І.,

представника заявників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Таратун А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката Таратун А.В. про скасування арешту майна, подане в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52016000000000005 від 14 січня 2016 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України,

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Вищого антикорупційного суду перебуває зазначене кримінальне провадження.

18 жовтня 2021 року до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року (справа № 760/2891/16-к, провадження № 1-кс/760/1793/17).

I.Заявлені вимоги та їх обґрунтування

У своєму клопотанні заявники просять скасувати вказаний арешт, вважаючи його необґрунтованим.

Заявники вказують, що арештоване майно на час звернення з відповідним клопотанням перебувало і досі перебуває у спільній сумісній власності обвинуваченого ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_1 .

При цьому, заявники, посилаючись на ч.1 ст. 73 СК України, вважають, що арешт може бути накладено лише на особисту власність обвинуваченого або на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі і лише за наявності умов, передбачених ч. 1 ст. 371 ЦК України.

Також заявники вказують на положення ч. 3 ст. 73 СК України, якою передбачено, що при відшкодуванні шкоди, завданої кримінальним правопорушенням одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане за кошти, здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Водночас, такого судового рішення щодо арештованого майна не існує, а воно набуте майже за рік до подій, що є предметом розгляду у цьому кримінальному провадженні.

Враховуючи вказане, заявники вважають, що арешт не може бути накладено на спільну сумісну власність подружжя з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, а тому просить скасувати відповідний арешт.

II.Позиції сторін у судовому засіданні

У судове засідання заявники ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не з`явились, однак брала участь їх представник - адвокат Таратун А.В., яка вимоги клопотання підтримала у повному обсязі і просила його задовольнити.

Прокурор САП ОГП Щербай Т.А. у судове засідання не з`явився, однак до його початку надіслав письмові заперечення, у яких просив проводити розгляд клопотання без участі прокурорів САП та зазначив про відсутність підстав для скасування арешту, адже він був накладений законно та обґрунтовано.

Додатково прокурор вказав, що доводи заявників про придбання арештованого майна до подій злочину не мають значення для вирішення питання про обґрунтованість накладення арешту з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

Детектив Національного антикорупційного бюро України, за клопотанням якого було арештоване відповідне майно, належним чином викликався у судове засідання, однак у визначений час та місце до суду не з`явився і про причини свого неприбуття не повідомив.

Враховуючи положення ст. 174 КПК України, суд вирішив проводити судове засідання по розгляду зазначеного клопотання за відсутності заявників, прокурора та детектива.

III.Оцінка та висновки суду

Абзацом 2 ч. 1 ст. 174 КПК України передбачено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою суду під час судового провадження за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Оскільки у своєму клопотанні, як на підставу скасування арешту, заявник посилається лише на його необґрунтованість, то з огляду на принцип диспозитивності, суд має встановити наявність або відсутність лише вказаної підстави для скасування арешту.

Таким чином, для вирішення питання про скасування арешту, суду на даному етапі належить встановити, чи було доведено заявником, що арешт на майно було накладено необґрунтовано.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року (справа № 760/2891/16-к, провадження № 1-кс/760/1793/17) було накладено арешт на квартиру та автомобіль з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, оскільки незастосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна ОСОБА_2 може призвести до відчуження, передачі останнім належного йому майна, що може унеможливити в подальшому відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням та завадити виконанню рішення суду за позовом про відшкодування збитків.

Враховуючи вказане, суд має перевірити обґрунтованість накладення арешту саме з зазначеної слідчим суддею підстави його застосування.

Так, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).

При цьому за вказаною підставою, арешт накладається лише 1) на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, 2) за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.

Водночас, заявники у своєму клопотанні та її представник в судовому засіданні вказували, що спірне майно на момент звернення з клопотанням про їх арешт не перебували у приватній власності підозрюваного (на цей час - обвинуваченого), а були об`єктом права спільної сумісної власності, що виключає можливість накладення на нього арешту з підстав, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України.

З огляду на принципи змагальності та диспозитивності, суд, обмежуючись доводами заявленого клопотання, має встановити, чи впливає на можливість накладення арешту з вказаної вище підстави перебування майна у спільній сумісній власності.

Вирішуючи вказане питання, суд виходить з такого.

Так, положення ст. 170 КПК України визначають, що з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) арешт може накладатись, зокрема, на майно підозрюваного/обвинуваченого.

У свою чергу, майно може належати особі також на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Тому, під майном підозрюваного/обвинуваченого, яке може бути арештоване з вказаної вище підстави, слід розуміти як майно, що перебуває в приватній власності особи, так і в спільній власності.

Одним із видів спільної власності є спільна сумісна власність, яка є власністю двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.

Зокрема, спільною сумісною власністю є майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так само, згідно з положеннями ч. 2 ст. 60 СК України, кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення може бути накладено арешт в т.ч. і на майно підозрюваного/обвинуваченого, яке набуте подружжям за час шлюбу і є об`єктом права спільної сумісної власності.

При цьому режим спільної сумісної власності не визначає розміру часток кожного власника, що унеможливлює ідентифікацію конкретних часток обвинуваченого та його дружини у спільному майні.

Так само і слідчий суддя/суд при накладенні арешту на майно (або при вирішенні питання про його скасування) в межах кримінального провадження не має право вирішувати спір про право власності на майно, визначаючи частки у праві спільної сумісної власності кожного з подружжя чи здійснюючи поділ майна в натурі (аналогічна правова позиція міститься і в Постанові ККС ВС від 09 квітня 2020 року у справі № 676/2199/19).

Тож, оскільки частки подружжя у праві спільної сумісної власності не визначені, суд у кримінальному провадженні позбавлений можливості визначати їх поза межами цивільного провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 73 СК України за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Враховуючи, що майно, на яке накладено арешт, досі перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а суд не має права самостійно відокремлювати його, колегія суддів вважає, що єдиним можливим та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження у таких випадках є накладення обтяження саме на весь об`єкт права спільної сумісної власності в цілому.

Такий висновок суду ґрунтується на необхідності виконання завдань кримінального провадження та запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження майна, за рахунок якого може бути в подальшому відшкодовано шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням та виконано рішення суду за позовом про відшкодування збитків.

Тому, у разі, якщо майно обвинуваченого є об`єктом права спільної сумісної власності, арешт на нього накладається в цілому, без зазначення часток подружжя.

Посилання заявника на положення ч. 3 ст. 73 СК України, яке передбачає, що при відшкодуванні шкоди, завданої кримінальним правопорушенням одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення, є нерелевантними.

Як вказувалося вище, підставою накладення арешту було забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, а не можливе застосування спеціальної конфіскації, а тому положення ч.3 ст. 73 СК України не підлягають застосуванню.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що арешт, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року (справа № 760/2891/16-к, провадження № 1-кс/760/1793/17), є обґрунтованим.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для скасування арешту майна.

Керуючись ст. ст. 7, 22, 170-174, 372, 376 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання адвоката Таратун А.В. про скасування арешту майна, поданого в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52016000000000005 від 14 січня 2016 року - відмовити.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 ст.392 КПК України.

Головуючий: О. В. Федоров

Судді: Л. І. Задорожна

Я. В. Шкодін