Документ № 102990473

справа № 991/3310/21

провадження №11-сс/991/60/22

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2022 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1,

суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

за участю представника компанії ASLV Limited адвоката ОСОБА_5,

прокурора ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві апеляційну скаргу представника компанії ASLV Limited адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 травня 2021 року про арешт майна,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 травня 2021 року частково задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України (далі НАБУ) про арешт майна у кримінальному провадженні №12015100100003812 від 01 квітня 2015 року, накладено арешт на грошові кошти в сумі 680 000 євро, що знаходяться на рахунку LV30AIZK0000010354862, відкритому компанією ASLV Limited (HE299541, республіка Кіпр) у ABLV Bank AS Latvia (AIZKLV22, ELIZABETESSTREET 23, RIGA, 1010, Latvia) (далі Компанія), накладення арешту мотивовано необхідністю забезпечення можливої спеціальної конфіскації майна.

Вимоги апеляційної скарги і доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з зазначеною ухвалою слідчого судді, вважаючи її незаконною, необґрунтованою у зв`язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, представник компанії ASLV Limited адвокат ОСОБА_7 звернулась з апеляційною скаргою, за якою просить суд скасувати ухвалу від 19 травня 2021 року та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання в повному обсязі, зобов`язати прокурора та/або інших уповноважених осіб у кримінальному провадженні виконати ухвалу в частині зняття арешту з грошових коштів.

В обґрунтування апеляційної скарги представник зазначає про відсутність правових підстав для арешту майна, оскільки у вказаному кримінальному провадженні стосовно Компанії не вносилися відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань як про юридичну особу, щодо якої можуть застосовуватися заходи кримінально-правового характеру, щодо неї не здійснюється досудове розслідування, а також звертає увагу на ту обставину, що на момент вирішення питання про арешт майна стороною обвинувачення не повідомлялось про підозру у вчиненні будь-яких кримінальних правопорушень посадовим особам Компанії.

Так,в апеляційнійскарзі вказано,що арештна грошовікошти накладеноза клопотаннямнеуповноваженої нате особи,оскільки напереконання представника,з клопотаннямпро арештмайна третьоїособи маєправо звернутисяне детектив,а виключнопрокурор.Крім того, слідчий суддя порушив законне право Компанії на участь у судовому розгляді питання про арешт майна, не забезпечивши участь її представника при розгляді клопотання. Наведені також мотиви відсутності підстав для застосування спеціальної конфіскації, беручи до уваги відсутність у матеріалах клопотання фактичних даних, які б свідчили про ймовірну пов`язаність арештованих грошових коштів із коштами розтрата та легалізація яких інкримінується Компанії, а накладення арешту на майно призводить до надмірного обмеження прав законного власника майна, блокування його господарської діяльності.

Позиції учасників судового провадження.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, адвокат ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилась, згідно наданих іншим представником Компанії відомостей на даний час хворіє на коронавірусну хворобу COVID-19.

Представник ASLV Limited адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні викладені в апеляційній скарзі обставини та вимоги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Мотиви суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності.

За вимогами ст.16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно з положеннями ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст.ст.94, 132, 173 КПК повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу), розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

З матеріалів провадження вбачається, що детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12015100100003812 від 01 квітня 2015 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2,3,5 ст.191, ч.2 ст.366, ч.3 ст.209КК, зокрема за фактом спричинення збитків державному підприємству «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

В межах вказаного кримінального провадження оскаржуваною ухвалою слідчого судді від 30 серпня 2021 року накладено арешт на грошові кошти в сумі 680 000 євро, що знаходяться на рахунку LV30AIZK0000010354862, відкритому компанією ASLV Limited (HE299541, республіка Кіпр) у ABLV Bank AS Latvia (AIZKLV22, ELIZABETESSTREET 23, RIGA, 1010, Latvia).

Підставами для часткового задоволення клопотання детектива про арешт майна слідчим суддею в оскаржуваному рішенні зазначено необхідність забезпечення можливої спеціальної конфіскації майна, що відповідає змісту положень п.2 ч.2 ст.170 КПК України, яка передбачає мету застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, приймаючи таке рішення слідчий суддя дійшов висновку, що стороною обвинувачення доведена можливість та необхідність накладення арешту на грошові кошти у сумі 680 000 тисяч євро, що перебувають на банківському рахунку НОМЕР_1, оскільки застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження надасть можливість реального виконання вироку суду в майбутньому.

Крім того, вирішуючи питання розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження слідчий суддя дійшов висновку, що накладення арешту на усі грошові кошти, що перебувають на банківському рахунку LV30AIZK0000010354862 буде порушувати права власника таких грошових коштів та суперечитиме приписам чинного законодавства.

Зазначені обставини покладені слідчим суддею в обґрунтування висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання детектива НАБУ про арешт майна в рамках розслідування кримінального провадження №12015100100003812.

При перегляді оскаржуваної ухвали колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, погоджується з мотивами та висновками слідчого судді, викладеними в оскаржуваній ухвалі від 19 травня 2021 року, щодо накладення арешту на майно.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги про відсутність правової підстави для накладення арешту на майно з метою забезпечення можливої спеціальної конфіскації майна, а також про відсутність у матеріалах клопотання фактичних даних, які б свідчили про ймовірну пов`язаність арештованих грошових коштів із коштами розтрата та легалізація яких інкримінується Компанії, колегія суддів враховує наступне.

Пунктом 2 ч.2 ст.170 КПК передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення спеціальної конфіскації.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд, відповідно до п.3-1 ч.1 ст.173 КПК, повинен врахувати можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 цього Кодексу.

Відповідно доч.4ст.170КПК увипадку,передбаченому пунктом2частини другоїцієї статті,арешт накладаєтьсяна майнопідозрюваного,обвинуваченого,засудженого аботретьої особиза наявностідостатніх підставвважати,що вонопідлягатиме спеціальнійконфіскації увипадках,передбачених Кримінальнимкодексом України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст.96-1 КК спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого відповідними статтями цього Кодексу.

При цьому, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У разі якщо гроші, цінності та інше майно, зазначені у частині першій цієї статті, були повністю або частково перетворені в інше майно, спеціальній конфіскації підлягає повністю або частково перетворене майно. Якщо конфіскація грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у частині першій цієї статті, на момент прийняття судом рішення про спеціальну конфіскацію неможлива внаслідок їх використання або неможливості виділення з набутого законним шляхом майна, або відчуження, або з інших причин, суд виносить рішення про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна (ч.ч.1,2 ст.96-2 КК).

Як вбачається з матеріалів провадження та надано відповідну оцінку слідчим суддею, в ході досудового розслідування встановлено, що на виконання умов договору № КТ25 від 22 січня 2014 року, укладеного між ДП «Інформаційний центр» та ТОВ «Астен-МН», з рахунків державного підприємства на рахунки ТОВ «Астен-МН» безпідставно перераховані грошові кошти в загальній сумі 12 727 182, 5 грн. Разом з цим, ТОВ «Астен-МН» з метою надання достовірності виконання умов вищезазначеного договору укладено договір з ТОВ «Зуївський Енергомеханічний Завод», яким, в свою чергу, укладено договір з Company «Ceterum Limited» з приводу придбання товару, що значиться в умовах договору № КТ25 від 22 січня 2014 року. Одночасно з цим, досудовим розслідуванням також встановлено, що Company «Ceterum Limited» в особі представника за довіреністю 14 квітня 2016 року укладено з компанією ASLV Limited (HE299541, республіка Кіпр) договір позики, за яким кредитором надавалися грошові кошти у сумі 680 000 євро строком повернення до 23 березня 2017 року. Втім, після перерахування коштів у відповідній сумі з рахунку НОМЕР_2, відкритому компанією Ceterum Limited на рахунок, відкритий ASLV Limited у ABLV Bank AS Latvia, грошові кошти повернуті не були.

Тому колегія суддів зазначає, що за таких обставин, слідчий суддя правомірно дійшов висновку про спроможність можливості твердження на даній стадії щодо фіктивності укладення ряду договорів між вищевказаними товариствами, метою яких була легалізації грошових коштів, одержаних в результаті вчинення іншого злочину заволодіння коштами державного підприємства, а отже і перерахування коштів на рахунок LV30AIZK0000010354862 мало на меті приховування та легалізацію таких коштів. До того ж, слідчий суддя приймаючи таке рішення дійшов обґрунтованого висновку про можливе постановлення в подальшому судом рішення про спеціальну конфіскацію, оскільки досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснюється, зокрема за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених за ч.5 ст.191, ч.3 ст.209КК, відповідальність за які передбачена у вигляді позбавлення волі, а отже відповідно до приписів КК в такому випадку може бути застосована спеціальна конфіскація майна, грошові кошти на рахунку НОМЕР_1 у сумі 680 000 євро з метою їх легалізації могли бути перетворені в іноземну валюту з грошових коштів, отриманих злочинним шляхом під час скоєння іншого вищезазначеного злочину.

На підставі цього колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для накладення арешту на майно з метою забезпечення можливої спеціальної конфіскації майна.

Не залишилась без оцінки суду та обставина, що стороною обвинувачення у вказаному кримінальному провадженні стосовно Компанії не вносилися відомості до ЄРДР як про юридичну особу, щодо якої можуть застосовуватися заходи кримінально-правового характеру, а також не повідомлення про підозру у вчиненні будь-яких кримінальних правопорушень на момент вирішення питання про арешт майна її посадовим особам.

Колегія суддівзазначає,що арештмайна зпередбачених п.2ч.2ст.170КПК підставпо сутіявляє собоюформу певного обмеження прав особи щодо вільного володіння майном, на яке накладається арешт і єсамостійною правовоюпідставою дляарешту майна. Таким чином, повідомлення чи не повідомлення про підозру у вчиненні будь-яких кримінальних правопорушень посадовим особам Компанії не має значення при вирішенні питання про арешт майна слідчим суддею з метою забезпечення спеціальної конфіскації.

При цьому колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги про те, що слідчим суддею під час вирішення питання про арешт майна розглядалося клопотання саме детектива, який, відповідно до положень ст.64-2 КПК, не мав права звертатися до слідчого судді з клопотанням про арешт майна третьої особи, оскільки такою компетенцією наділений виключно прокурор, і саме з такими діями прокурора чинний кримінальний процесуальний закон пов`язує виникнення у третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, відповідних прав та обов`язків.

Так, згідно з положеннями ч.1 та ч.2 ст.64-2 КПК третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи. Третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна. Отже, положення статті 64-2 КПК визначають момент набуття статусу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.171 КПК з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач. Таким чином, процесуальним законом визначено коло осіб, які мають право на звернення з клопотанням про арешт майна, до якого входять зокрема прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

З зазначеним клопотанням про арешт майна звернувся детектив за погодженням з прокурором, а тому твердження представника в апеляційній скарзі про порушення вимог ст.64-2 КПК визнається колегією суддів безпідставним.

У той же час, відносно аргументу про неналежний суб`єкт звернення із клопотанням суд зазначає, що частина 2 у зв`язку з частиною 1 статті 64-2 КПК є нормою дефініцією, яка визначає одного з учасників кримінального провадження. Її завданням не є встановлення диференційованого порядку звернення із клопотанням про арешт майна в порівнянні з приписом частини 1 статті 171 КПК, за яким з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову також цивільний позивач. Клопотання детектива НАБУ ОСОБА_8 від 29 квітня 2021 року (подане до суду 18 травня 2021 року) було погоджено прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6, тобто прокурорський нагляд за змістом цього клопотання здійснено. Керуючись формальною логікою особи, яка подала апеляційну скаргу, суд мав би виходити з того, що Компанія не набула правового статусу (прав) третьої особи (оскільки звернувся не прокурор, а детектив (слідчий) за його погодженням і не допустити представника Компанії до провадження. У такому випадку їх аргументи взагалі не були б почуті судом.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо порушення законного права Компанії на участь у судовому засіданні, колегія суддів враховує наступне.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали слідчим суддею під час розгляду клопотання, з урахуванням доводів детектива, вирішувалось питання про його проведення у закритому судовому засіданні та з урахуванням вимог КПК прийнято рішення не здійснювати судовий виклик власників майна, з яким погоджується колегія суддів.

Так, відповідно до ч.2 ст.172 КПК клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Таким чином, як обґрунтовано зазначив та врахував слідчий суддя в оскаржуваному рішенні, майно на яке детектив просив накласти арешт, не було тимчасово вилученим оскільки є грошовим коштами на банківському рахунку, що само по собі унеможливлює його вилучення, вільний доступ до рахунку знаходиться у його власників, існують об`єктивні підстави вважати про можливе здійснення ними дій щодо подальшого переведення з нього грошових коштів, а тому, у відповідності до вищевказаної норми, слідчим суддею після отримання клопотання сторони обвинувачення правомірно не здійснено повідомлення власників майна про судовий розгляд клопотання про арешт майна.

Крім того, в апеляційній скарзі представник посилається на блокування господарської діяльності Компанії внаслідок накладення арешту на грошові кошти, проте будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин суду апеляційної інстанції не надано, як і не вказано представником про наявність/відсутність інших рахунків компанії (в тому числі в інших фінансових установах), з урахуванням пояснень представника компанії про нездійснення на час апеляційного розгляду ABLV Bank AS Latvia банківської діяльності.

З цих підстав колегія суддів не вбачає порушень слідчим суддею КПК за вказаними доводами апеляційної скарги представника.

Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, хоча власники і обмежуються у реалізації всіх правомочностей права власності, такий захід є тимчасовим, відповідні обмеження за вищевказаних фактичних обставин є розумними та співмірними з огляду на завдання кримінального провадження, з урахуванням чого колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи осіб з метою виконання завдань кримінального провадження.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб та в межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності. Доводи стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали слід визнати непереконливими, слідчим суддею відповідно до ст.ст.132, 170, 173 КПК дотримані принципи розумності та співрозмірності обмеження права власності осіб завданням кримінального провадження та враховані наслідки від вжиття такого тимчасового заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб. Доказів негативних наслідків обраного заходу забезпечення особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано та під час судового розгляду скарги не встановлено.

Інші підстави для відмови у задоволенні клопотання детектива про арешт майна, зазначені у поданій до суду апеляційній скарзі, також не спростовують висновків слідчого судді.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 6 §1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені. При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею повністю дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а відтак вимоги апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 392, 404, 422, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 травня 2021 року про арешт майна залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

____________ _______________ _____________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3