Документ № 103409341

справа № 991/3608/21

провадження № 22-ц/991/1/22

Головуючий-суддя 1 інст. Широка К.Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2022 року місто Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду колегією суддів у складі:

головуючого судді Чорненької Д.С.,

суддів: Глотова М.С., Калугіної І.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Шковири А.М.,

позивача - прокурора Семака І.А.,

представників відповідача: ОСОБА_2, Шевченко Ю.Г.,

відповідач ОСОБА_1 не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу прокурора на рішення Вищого антикорупційного суду від 21 жовтня 2021 року у справі за позовом прокурора до ОСОБА_1 про визнання необґрунтованим активу та стягнення його в дохід держави,

в с т а н о в и л а :

28 травня 2021 року до Вищого антикорупційного суду надійшла позовна заява прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора до ОСОБА_1 про визнання необґрунтованим активом та стягнення у дохід держави квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19 червня 2020 року ОСОБА_1 як особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набув у власність квартиру, вартість якої перевищує його законні доходи щонайменше на 3 292 413 грн та не більше 3 533 304 грн.

Рішенням Вищого антикорупційного суду від 21 жовтня 2021 року у задоволенні позову прокурора відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що прокурор не довів придбання відповідачем необґрунтованого активу у виді квартири, яка розташована в АДРЕСА_2 . Так, 29 листопада 2017 року, за два роки до набуття відповідачем статусу народного депутата України та набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» №263-ІХ від 31 жовтня 2019 року (далі - Закон №263-ІХ), відповідач уклав попередній договір купівлі-продажу квартири №61-6/17 з ТОВ «КУА «ЮДП ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ», посвідчений приватним нотаріусом, зареєстрований у реєстрі за №2189. За умовами цього договору сторони зобов`язалися у майбутньому укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу квартири (основний договір), та затвердили текст основного договору. Предметом купівлі-продажу основного договору було визначено квартиру №61 . Попередня ціна квартири на день укладення попереднього договору становила 7 558 775,94 грн, що еквівалентно 281 290 дол. США за офіційним курсом НБУ на 29 листопада 2017 року. Згідно із пунктом 7.3 Договору відповідач сплачує забезпечувальні платежі, загальна сума яких є остаточною ціною квартири. Із 04 грудня 2017 року відповідач за умовами попереднього договору почав здійснювати забезпечувальні платежі, які здійснювалися за рахунок наявних у нього грошових активів у безготівковій формі в гривні: зокрема, у 2017 році було сплачено 4 030 773,90 грн, у 2018 році - 3 613 282 грн, у 2019 році забезпечувальні платежі не здійснювалися, а у 2020 році - 325 грн. З урахуванням попередньо здійснених забезпечувальних платежів у 2017-2018 роках сплачена сума склала 7 644 380,90 грн. Останній забезпечувальний платіж у розмірі 325 грн було сплачено 11 червня 2020 року. 19 червня 2020 року відповідач ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу квартири №61, посвідчений приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за №1487, де було зазначено, що покупець у повному обсязі розрахувався, перерахувавши на поточні рахунки суму 7 644 380,90 грн в якості забезпечувального платежу, відповідно до умов попереднього договору, посвідченого 29 листопада 2017 року за реєстровим №2189. У договорі також зазначалося, що попередній договір вважається виконаним належним чином та припиняє свою дію. ОСОБА_1 був обраний народним депутатом України 9 скликання 29 серпня 2019 року, тобто в період перебування у статусі особи, уповноваженої на виконання функцій держави, він витратив 325 грн на придбання квартири №61 . Розмір отриманих у 2020 році доходів дозволяв йому здійснити оплату в такому розмірі. У період здійснення відповідачем забезпечувальних платежів у 2017-2018 роках він не був особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Колегія суддів першої інстанції дійшла висновку про відсутність обґрунтованих підстав вважати, що квартира була набута безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, а до 29 серпня 2019 року ОСОБА_1 не був у статусі особи, уповноваженої на виконання функцій держави, тому його доходи до цього моменту не можуть перевірятися на законність набуття активу (квартири).

30 листопада 2021 року прокурор подав до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу, згідно з якою просив скасувати рішення Вищого антикорупційного суду від 21 жовтня 2021 року та ухвалите нове про задоволення позову. Вважає, що колегією суддів першої інстанції не повно з`ясовано обставини справи, які мають значення, та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На думку прокурора, суд по суті змінив предмет позову з квартири на права, набуті відповідачем при внесенні забезпечувальних платежів, які у 2020 році відповідач реалізував шляхом укладення договору купівлі-продажу. Стверджує, що відповідно до норм ЦПК України має значення вартість самого активу і час його набуття, а не дата понесених витрат. На його думку, судовим рішенням суд фактично доповнив положення ст.291 ЦПК України додатковою обмежувальною умовою, зокрема, що грошові кошти мають бути використані в період, коли відповідач був особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Вважає, що тлумачення судом першої інстанції «законного доходу» є не логічним, оскільки колегія суддів оцінила на відповідність законності отримання відповідачем не вартість активу у вигляді квартири, а суму останнього забезпечувального платежу за неї у сумі 325 грн. Таким чином, звузила зміст ст.291 ЦПК України, зокрема перевірила наявність законних джерел лише коштів, використаних для набуття майна, які набуті в період перебування особи на посаді, і не здійснила перевірку таких коштів, одержаних в якості доходу до обрання відповідача на посаду. Вважає, що отримання відповідачем додаткового доходу від сина для внесення забезпечувальних платежів у 2017-2018 роках у якості подарунків готівковими коштами є незаконним доходом, оскільки їх передача не має належної правової підстави. Свідчення свідків не є належними й допустимими доказами укладених договорів дарування. Відповідач набув спірну кватиру вартістю 7 644 380,90 грн у 2020 році, проте він усвідомлював, що його законні доходи становили лише 3 042 187,64 грн. Різниця між сумами становить 4 602 193,26 грн, а якщо в дохід врахувати також компенсацію витрат на здійснення депутатських повноважень, то різниця становитиме - 3 327 043,26 грн. У разі врахування в дохід додатково гривневого еквіваленту приблизної суми компенсації витрат на придбання житла відповідача за курсом на 2003 рік - 3 017 903,26 грн. Таким чином, квартира, яка розташована в АДРЕСА_2, є необґрунтованим активом.

22 грудня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Вважає, що рішення Вищого антикорупційного суду від 21 жовтня 2021 року є законним та обґрунтованим, а вимоги апеляційної скарги прокурора є його намаганням виправити свої процесуальні помилки, допущені в ході пред`явлення позову. Зазначає, що позивач не дослідив обставини набуття квартири, а також коли, в якому розмірі та в який спосіб здійснювалася оплата вартості квартири та чи мав відповідач на день здійснення оплати необхідні грошові кошти, набуті за рахунок законних доходів; не з`ясував, які грошові кошти, необхідні для придбання квартири, були використані відповідачем під час оплати її вартості; не надав доказів, що зазначені у позовній заяві доходи, акумульовані відповідачем на кінець 2019 року - початок 2020 років, були використані ним для набуття квартири. Стверджує, що наявність у відповідача законних доходів для оплати вартості квартири до набрання чинності Закону №263-IX, а також до набуття ним повноважень особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не підлягає доказуванню у силу загальновизнаного принципу права щодо незворотності дії у часі законів та інших нормативно-правових актів. Вважає, що позивач не виконав покладений на нього обов`язок навести у позові фактичні дані, які підтверджують різницю між вартістю активу та законними доходами (необґрунтованість активу) відповідача як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а тому позов є необґрунтованим.

28 грудня 2021 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Шевченко Юлії Григорівни надійшов відзив на апеляційну скаргу, який за її клопотанням колегією суддів приєднано до матеріалів справи, так як ухвалу про відкриття апеляційного провадження вона отримала в останній день для подання відзиву - 20 грудня 2021 року з вини прокурора. У відзиві представник відповідача Шевченко Ю.Г. просила апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Вважає, що позивач не наводить жодного факту та обставин, за яких у суду були підстави для явного відходу від вимог ст.291 ЦПК України, та прокурор керується виключно суб`єктивним баченням і тлумаченням закону. Відповідно до доказів, які містяться в матеріалах справи, ОСОБА_1 у період перебування у статусі особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, витратив на придбання активу (квартири) лише 325 грн. Вважає, що різниця між вартістю активу, який набуто на незаконні доходи спеціального суб`єкта, яка у 500 і менше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, взагалі не може бути предметом такого дослідження, оскільки обов`язковою умовою має бути сума, яка перевищує цей поріг. Стверджує, що відповідач не міг використати грошові активи для придбання активу (квартири), акумульовані в нього на 31 грудня 2019 року, адже він їх не витрачав у 2020 році. Вказані витрати були понесені ним у період з 2017 року до набуття ним статусу спеціального суб`єкту. Позивач не надав доказів, які б свідчили про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та яким чином порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому судове рішення є законним.

У судовому засіданні прокурор доводи, зазначені в апеляційній скарзі підтримав, просив її задовільнити.

Представники відповідача ОСОБА_1 - адвокати Степанов І.О. та Шевченко Ю.Г. заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, просили залишити судове рішення без змін.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі і відзивах, колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу в апеляційному порядку, колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора.

Так, відповідно до ст.20 Конвенціі Організації Об`єднаних Націй проти корупції за умови дотримання своєї конституції та основоположних принципів своєї правової системи кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочином умисне незаконне збагачення, тобто значне збільшення активів державної посадової особи, яке перевищує її законні доходи і які вона не може раціонально обґрунтувати. Тобто, має бути законодавче врегулювання у державі, яке відповідно до міжнародних стандартів та принципів не може погіршувати становище особи.

Так, 28 листопада 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» №263-ІХ від 31 жовтня 2019 року, яким, у тому числі, запроваджено позовне провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Відповідно до ч.2 ст.290 ЦПК України позов пред`являється щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом №263-ІХ, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену ст.368-5 КК України.

Згідно з ч.4 ст.290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред`явлено: 1) до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність такі активи; 2) та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка 2.1) набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; або 2.2.) якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

Згідно з п.1 ч.8 ст.290 ЦПК України термін «активи» означає, в тому числі, інше майно надане особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.

Відповідно до п.2 ч.8 ст.290 ЦПК України під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

Дослідивши матеріали справи, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не довів отримання відповідачем необґрунтованого активу у виді квартири, яка розташована в АДРЕСА_2, оскільки ним не доведено наявність визначеної ч.2 ст.290 ЦПК України різниці між вартістю активу ОСОБА_1 та його законними доходами, які він отримав, будучи саме на посаді особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

З матеріалів справи, зокрема, копії веб-сторінки офіційного порталу Верховної Ради України, копії веб-сторінки «Відомості про кандидата в народні депутати України» сайту Центральної виборчої комісії, копій декларації ОСОБА_1 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 - 2020 роки вбачається, що він є народним депутатом України із 29 серпня 2019 року. 19 червня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу квартири №1487 він набув у власність актив, зокрема квартиру АДРЕСА_1, вартістю 7 644 380,90 грн.

Таким чином, юрисдикція дотримана, позов пред`явлений у межах вимог, що визначені Законом №263-ІХ, вказані обставини встановлені колегією суддів Вищого антикорупційного суду та не оспорюються учасниками справи в апеляційному порядку.

29 листопада 2017 року відповідач ОСОБА_1 уклав із ТОВ «КУА «ЮДП ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» попередній договір купівлі-продажу квартири №61-6/17 за яким ТОВ «КУА «ЮДП ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» як продавець, та ОСОБА_1 як покупець зобов`язалися у майбутньому укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу квартири, яка є предметом цього договору, а саме: квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до умов цього договору, в якості забезпечення зобов`язання виконання основного договору покупець сплачує продавцю забезпечувальні платежі, і з подальшим визначенням строків оплати та розмірів забезпечувальних платежів. За умовами цього договору сторони зобов`язалися у майбутньому укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу квартири (основний договір), та затвердили текст основного договору.

19 червня 2020 року відповідач ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу. Предметом вказаного договору було визначено квартиру АДРЕСА_1 . Попередня ціна квартири на день укладення попереднього договору становила 7 558 775,94 грн. Згідно із п.7.3 відповідач сплачує забезпечувальні платежі, загальна сума яких є остаточною ціною квартири.

З матеріалів справи вбачається, що з 04 грудня 2017 року відповідач, за умовами попереднього договору, почав здійснювати забезпечувальні платежі, які здійснювалися за рахунок наявних у нього грошових активів у безготівковій формі в гривні: зокрема, у 2017 році було сплачено 4 030 773,90 грн, у 2018 - 3 613 282 грн, у 2019 році забезпечувальні платежі не здійснювалися, а у 2020 році було сплачено 325 грн. З урахуванням попередньо здійснених забезпечувальних платежів у 2017-2018 роках сплачена сума склала 7 644 380,90 грн. І лише останній забезпечувальний платіж у розмірі 325 грн було сплачено - 11 червня 2020 року під час наявності у відповідача статусу народного депутата України.

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно з ч.2 ст.331 ЦПК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Верховний Суд у постанові від 03 червня 2020 року в справі №363/4852/17 зазначив, що державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має (постанова Верховного Суду від 15 грудня 2021 року в справі №641/6902/19).

Виходячи із правозастосування норм діючого законодавства щодо виникнення права власності на нерухоме майно чи його частини, суди застосовують положення законодавства не лише щодо режиму майна на час його реєстрації, але і враховують обставини щодо часу внесення коштів на його придбання, а також суб`єкта внесення цих коштів. Зокрема, постановою Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі №361/4130/16-ц, суд касаційної інстанції дійшов висновку про правильність визнання нерівності часток у власності подружжя щодо об`єкта спільної сумісної власності в залежності від джерела походження коштів, які були внесені подружжям за час проживання у шлюбі. Час реєстрації об`єкта спільної сумісної власності не має значення, а має значення, коли саме було надбане майно.

В оцінці наведених обставин необхідно виходити з того, що визначальним для юридичного статусу майна є не факт реєстрації прав на таке майно, а саме підстави набуття прав на вказане майно, в даному випадку - укладення попереднього-договору купівлі-продажу та сплата забезпечувальних платежів.

Таким чином, доводи прокурора, що відповідно до норм ЦПК України має значення вартість самого активу і час його набуття, а не дата понесених витрат, є необґрунтованими та не відповідають вимогам закону.

Згідно з ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Виходячи з системного аналізу діючого законодавства, судової практики, а також того, що у відповідності до ст. 290 ЦПК України позов пред`являється, в тому числі, щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України №263-IX, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визнанні активу необґрунтованим має враховуватися не лише дата реєстрації права власності на об`єкт нерухомості, але і: 1) час сплати платежу (-ів) ( чи вони були сплачені після набрання Законом №263-IX юридичної сили); 2) чи був відповідач на час сплати платежу (-ів) особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Лише за наявності двох цих умов, враховуючи обставини даної справи, актив може бути визнано необґрунтованим.

Зважаючи на принцип дії закону в часі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що доходи ОСОБА_1 до 29 серпня 2019 року неможуть перевірятися на законність при набутті активу (квартири), так як він не був особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Доводи прокурора, що суд першої інстанції звузив зміст ст.291 ЦПК України є безпідставними та не відповідають вимогам закону, оскільки з матеріалів справи вбачається, що в період перебування відповідача в статусі особи, уповноваженої на виконання функцій держави, на придбання квартири він витратив лише 325 грн, що відповідає законному джерелу його доходу. Сам факт державної реєстрації квартири АДРЕСА_1, 19 червня 2020 року, є виключно його способом набуття права власності, а тому не свідчить про необґрунтованість вказаного активу.

Згідно з ч.4 ст.89 ЦПК України у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони.

Доводи апеляційної скарги прокурора не дають підстав для висновку про неправильне застосування колегією суддів Вищого антикорупційного суду норм матеріального права чи порушення ним норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсі, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, рішення Вищого антикорупційного суду від 21 жовтня 2021 року відповідно до вимог ст.263 ЦПК України є законним та обґрунтованим, а тому колегія суддів апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги прокурора та його скасування не вбачає.

Керуючись ст.290, 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Рішення Вищого антикорупційного суду від 21 жовтня 2021 року у справі за позовом прокурора до ОСОБА_1 про визнання необґрунтованим активу та стягнення його в дохід держави залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Головуючий суддя: Д.С.Чорненька

М.С.Глотов

І.О.Калугіна