Документ № 104417636

справа № 991/1477/22

провадження №11-сс/991/157/22

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2022 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1,

суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,

підозрюваного ОСОБА_5,

захисника підозрюваного адвоката ОСОБА_6,

прокурора ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05 травня 2022 року про застосування до підозрюваного ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжного заходу у вигляді застави у кримінальному провадженні №12015100100003812 від 01 квітня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05 травня 2022 року частково задоволено клопотання сторони обвинувачення та застосовано до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 744 300 (сімсот сорок чотири тисячі триста гривень), із покладенням на підозрюваного відповідних обов`язків строком до 05 липня 2022 року включно.

При ухваленнісудового рішенняслідчий суддявказав надоведеність стороноюобвинувачення доводівщодо необхідностізастосування щодопідозрюваного запобіжногозаходу увигляді застави,врахував наявністьобґрунтованої підозри,доведеність стороноюобвинувачення наявностіризиків переховування ОСОБА_5 від органівдосудового розслідуваннята суду,знищення,сховування абоспотворення речовихдоказів та/абооригіналів документів,які маютьістотне значеннядля встановленняобставин кримінальногоправопорушення, незаконного впливу на свідків, іншого підозрюваного у цьому ж кримінальному провадженні. Застава у визначених п.3 ч.5 ст.182 КПК межах є достатньою аби забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та не є завідомо непомірною для підозрюваного, проте більш м`якими запобіжними заходами запобігти настанню зазначених ризиків не видається за можливе, оскільки існують обґрунтовані підстави вважати, що на даному етапі кримінального провадження запобіжний захід у вигляді застави є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_5 та зможе запобігти встановленим ризикам.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді, вважаючи її незаконною, необґрунтованою, невмотивованою, постановленою без належної оцінки доводів сторони захисту, а висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, захисник підозрюваного ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, за вимогами якої просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що зазначені в клопотанні обставини є викладенням переліку господарських операцій, що не вказують на ознаки вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.5 ст.191, а наявність події злочину не підтверджена доданими до клопотання матеріалами, які є неповними та містять суперечності.

Слідчим суддею не надано належної оцінки доводам сторони захисту, що повідомлення про підозру, як процесуальну дію, здійснено поза межами строків досудового розслідування, які на переконання захисника закінчилися, у зв`язку з чим ОСОБА_5 не може вважатися підозрюваним у цьому кримінальному провадженні.

Наведені в апеляційній скарзі та конкретизовані в доповненнях до неї доводи щодо необґрунтованості висновків слідчого судді в частині наявності існування ризиків переховування від органів досудового розслідування та суду, знищення, сховування або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконного впливу на свідків. Зокрема, слідчим суддею не враховано тривалість досудового розслідування, належна процесуальна поведінка ОСОБА_5, як обвинуваченого в іншому кримінальному провадженні, не надано належної оцінки наданим доказам, а висновки суперечать фактичним обставинам справи.

Також захисник не погоджується з визначеним слідчим суддею розміром застави, який є непомірним для підозрюваного з урахуванням матеріального стану особи.

Позиції учасників судового провадження.

Підозрюваний ОСОБА_5 та його захисник адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити у повному обсязі з зазначених у ній підстав.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника без задоволення.

Мотиви суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст.131 КПК, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Згідно з ч.1 ст.177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч.2 ст.177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосовування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

За вимогами ч.1 ст.194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Також, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі, передбачені ст.178 КПК.

Колегією суддів встановлено, що під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_5 слідчий суддя у повному обсязі належним чином дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального закону.

З наданих суду матеріалів провадження вбачається, що наведені у клопотанні детектива підстави для застосування до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу слідчим суддею при розгляді клопотання належним чином перевірялись, при цьому у судовому засіданні заслухані доводи сторони захисту, заперечення сторони обвинувачення, досліджені письмові матеріали клопотання детектива, надані стороною захисту характеризуючи дані та відомості щодо сімейного та майнового стану підозрюваного, а також, з`ясовані всі необхідні обставини, що повинні бути встановлені при вирішенні питання щодо застосування запобіжного заходу.

На виконання вимог ст.178 КПК слідчим суддею врахована вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_5, відомості про його особу в їх сукупності з врахуванням сімейного та матеріального стану, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, обставини вчинення правопорушення за пред`явленим повідомленням про підозру.

При вирішенні питання щодо встановлення наявності обґрунтованої підозри предметом перевірки слідчого судді є не лише питання дотримання процесуального порядку вручення повідомлення про підозру, а й питання дотримання стандарту доказування «обґрунтована підозра» у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок повідомлення її про підозру та строк здійснення досудового розслідування.

При цьому, поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) (ч.5 ст.9 КПК). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, у рішенні в справі Fox, Campbell and Hartley v. The United Kingdom від 30 серпня 1990 року, заяви №12244/86, 12245/86; 12383/86, §32) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення в справі Нечипорук і Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04, §175).

Разом з цим стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.

Отже, на стадії досудового розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих доказів таких же високих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направлені справи до суду.

Відтак, слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу. Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

За версією сторони обвинувачення ОСОБА_5, який з 18 липня 2006 року по 20 серпня 2007 року був засновником ТОВ «Астен-МН» і з 24 липня 2006 року по 26 липня 2007 року його водночас директором, а в подальшому з жовтня 2013 по серпень 2014 року працював за сумісництвом на посаді інженера відділу інформаційної безпеки ДП «Держінформ`юст» та починаючи з 01 серпня 2014 року - на посаді заступника генерального директора з технічних питань ДП «Держінформ`юст», за вказівкою ОСОБА_8 та з огляду на здійснювані ним повноваження, забезпечив доступ до серверного обладнання ДП відповідним особам для генерації ними клієнтської частини програмного забезпечення (далі - ПЗ) «TrueConf» для ВКЗ, підписав первинні бухгалтерські документи щодо нібито отримання від ТОВ «Астен-МН» передбачених Договором від 22 січня 2014 року №КТ25 послуг та ПЗ, погодив відповідні рахунки ДП на оплату, чим створив правові підстави для перерахування грошових коштів з рахунків ДП для їх подальшого заволодіння. Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється в тому, що він, як заступник генерального директора ДП «Держінформ`юст» з технічних питань, діючи умисно, за попередньою змовою із ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_8, шляхом зловживання своїм службовим становищем, сприяв заволодінню грошовими коштами ДП «Держінформ`юст», що передбачалися для оплати за поставку ТОВ «Астен-МН» ПЗ відповідно до Договору від 22 січня 2014 року №КТ25 на загальну суму 7 719 059 грн., яка у шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину та є особливо великим розміром, достовірно при цьому знаючи, що необхідного для роботи у режимі відеоконференцзв`язку визначеній кількості користувачів ДП не отримувало, а ТОВ «Астен-МН» його не поставляло, чим начебто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 КК.

03 травня 2022 року детективами НАБУ ОСОБА_5 вручено повідомлення про підозру у вчиненні вищевказаного злочину.

Як вбачається з наданих матеріалів повідомлення про підозру містить, зокрема, такі відомості: зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5, стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється. Зі змісту повідомлення про підозру слідує, що в ньому логічно та послідовно викладені фактичні обставини можливого вчинення кримінального правопорушення, а надані слідчому судді стороною обвинувачення докази на обґрунтування підозри є переконливими, узгоджуються між собою та є достатніми для висновку щодо ймовірної можливості вчинення саме ОСОБА_5 вищевказаного кримінального правопорушення.

Так, на думку колегії суддів, в наданих слідчому судді і досліджених матеріалах провадження наявна сукупність даних, які переконують об`єктивного спостерігача, що ОСОБА_5 міг вчинити інкримінований йому злочини, зокрема відомості, які містяться в наказі від 01 серпня 2014 року №245-к про призначення ОСОБА_5 на посаду заступника директора ДП «Інформаційний центр» з технічних питань; посадовій інструкції заступника директора ДП «Інформаційний центр» з технічних питань відповідно до якої ОСОБА_5 безпосередньо підпорядковується генеральному директору державного підприємства, ОСОБА_5 підпорядкований відділ експлуатації, заступник генерального директора ДП «Інформаційний центр» ОСОБА_5 повинен знати технічні умови функціонування автоматизованих систем, техніко-експлуатаційні характеристики, конструктивні особливості обладнання, призначення та режим роботи програмного забезпечення, що експлуатується; протоколі огляду від 20 липня 2020 року, відповідно до якого вбачається, що ОСОБА_5 з 18 липня 2006 року по 20 серпня 2007 року був засновником ТОВ «Астен-МН», а з 24 липня 2006 року по 26 липня 2007 року керівником та підписантом вказаного товариства; договорі №КТ25 від 22 січня 2014 року про закупівлю апаратури записувальної і відтворювальної звуку і зображення (обладнання для відеоконференцзвязку та IP-телефонії), укладеним між ДП «Інформаційний центр» та ТОВ «Астен-МН», додатковій угоді від 26 червня 2014 року №1, додатковій угоді від 09 вересня 2014 року №2 та додатках до вказаного договору; видаткових накладних, актів здачі приймання робіт (надання послуг) щодо постачання програмного забезпечення «TrueConf», виконання робіт та надання послуг ТОВ «Астен-МН» для ДП «Інформаційний центр» згідно умов договору №КТ25 від 22 січня 2014 року; погоджених рахунок-фактурах на оплату поставлених товарів, виконаних робіт та наданих послуг від ТОВ «Астен-МН» до ДП «Інформаційний центр» відповідно до договору №КТ25; платіжних доручень ДП «Інформаційний центр», відповідно до яких на рахунки ТОВ «Астен-МН», відкриті в АТ «Банк Велес» та Столичній філії ПАТ «КБ Приватбанк», перераховано грошові кошти в сумі 18 872 270,50 грн., з яких 6 756 000 грн. - оплата за програмне забезпечення «TrueConf», яке надає можливість одночасного користування «онлайн-користувачам» в режимі відеоконференцзвязку (унікальний код) та 5 971 172,5 грн. за роботи щодо доставки, налагодження (монтажу) системи відеоконференцзвязку та IP-телефонії, генерації програмного забезпечення, його інсталяції та налагодження, тестування системи проведення навчання персоналу та подальшого його атестації; акті приймання-передачі від 01 квітня 2014 року між ДП «Інформаційний центр» та ТОВ «Іволга- 2», відповідно до якого державне підприємство отримало програмне забезпечення TrueConf-Server на 200 користувачів; протоколі огляду від 11 липня 2017 року, відповідно до якого встановлено, що на серверному обладнанні ДП «НАІС» знаходиться програмне забезпечення «TrueConf», що надає можливість одночасного користування лише 200 онлайн користувачів; листі компанії Trueconf ltd, згідно якого нею було реалізовано ліцензію на 200 користувачів №UA1AE ДП «Інформаційний центр» через британську компанію Ceterum Limited; протоколі огляду речей від 18 квітня 2019 року, відповідно до якого на дисках, які отримані підрозділами міністерства юстиції при виконання договору №КТ25, знаходиться програмне забезпечення «TrueConf-Client_6.4.4»; матеріалах виконання запиту про міжнародну правову допомогу до компетентних органів Російської Федерації, відповідно до яких програмне забезпечення TrueConf Client можливо безкоштовно завантажити із офіційного сайту компанії або із серверної частини TrueConf Server; договорі від 27 травня 2014 року №22/05-145 між ТОВ «Астен-МН» та ТОВ «Зуївський Енергомеханічний завод» (постачальник, далі за текстом ТОВ «ЗЕМЗ») про закупівлю комплектів системи відеоконференцзвязку; виписках по рахунках ТОВ «ЗЕМЗ» в АТ ПУМБ та АТ КБ «Приватбанк», згідно з якими ТОВ «Астен-МН» перераховано грошові кошти в сумі 6 004 905,6 за реалізацію програмного забезпечення для відеоконференцзвязку за договорами 22/05-14 від 27 травня 2014 року та №1/09 від 25 вересня 2014 року, ТОВ «ЗЕМЗ» перерахувало 366 055 доларів США (еквівалент 7 719 059 грн.) за поставлене програмне забезпечення «TrueConf» на рахунок компанії Ceterum Limited, № НОМЕР_1, відкритий в АР ANLAGE & PRIVATBANK AG (Limmatquai 4 Zurich, Switzerland,); зовнішньоекономічного договору від 03 січня 2014 року №03/01/2014 між ТОВ «ЗЕМЗ» та Ceterum Limited про постачання 5 000 ліцензій програмного забезпечення Trueconf, актів постачання програмного забезпечення, складеними між ТОВ «ЗЕМЗ» та компанією Ceterum Limited №2 щодо постачання унікальних кодів, програмного забезпечення «TrueConf»; електронних версій актів приймання-передачі та видаткових накладних між ТОВ «ЗЕМЗ» та ТОВ «Астен-МН» про постачання програмної продукції «TrueConf»; електронних листів від ОСОБА_11 та ОСОБА_8, відповідно до яких вбачається наявність достатніх підстав вважати, що встановлення та налагодження систем відеоконференцзвязку в підрозділах юстиції здійснювалось силами ДП «Інформаційний центр», а не ТОВ «Астен-МН»; показаннях свідка ОСОБА_12, яка здійснила моніторинг підприємств для закупівлі обладнання ВКЗ, у яких можна було придбати комплекти обладнання необхідного для впровадження системи відеоконференцзвязку, в подальшому протягом літа 2014 року у вказаних підприємств було придбано вказане обладнання та доставлено його (силами постачальників) до офісних приміщень ТОВ «Астен-МН», які знаходились в місті Києві по вул. Ярославів Вал та по вул. Володимирській; договорів №1-09/14 від 01 липня 2014 року та №2-10/14 від 01 жовтня 2014 року між ТОВ «Астен-МН» та ОСОБА_12, відповідно до яких останню залучено для надання технічної допомоги при виконанні договору №КТ25; показаннях свідка ОСОБА_11, який отримавши віддалений доступ до серверного обладнання, 21 жовтня 2014 року під відповідним логіном та паролем здійснив налаштування параметрів програми «TrueConf Server» для генерації клієнтського програмного забезпечення «TrueConf Client 6.4,4», після чого згенероване програмне забезпечення «TrueConf Client 6.4.4» в кількості одного примірника ОСОБА_11 завантажив на комп`ютер та зробив копії більше ніж 1100 CD-R дисків та надав їх ОСОБА_12 ; договорах №10/14-01 від 02 січня 2014 року та №10/14-02 від 03 листопада 2014 року між ТОВ «Астен-МН» та ОСОБА_11, на підставі яких останнього залучено для надання технічної допомоги при виконанні договору №КТ25; протоколі огляду документів від 03 жовтня 2019 року, яким встановлено наявність достатніх підстав вважати, що роботи з доставки, налагодження (монтажу) системи відеоконференцзв`язку та IP телефонії, генерації програмного забезпечення, його інсталяції та налагодження, тестування системи проведення, навчання персоналу та подальшого його атестації виконувались працівниками філій ДП «Інформаційний центр» у робочий час, а не ТОВ «Астен- МН»; висновку судової комп`ютерно-технічної експертизи від 02 серпня 2019 року №19/9/1-46/СЕ/19, відповідно до якого є технічна можливість завантаження програмного забезпечення TrueConf Client із офіційного сайту компанії або із серверної частини TrueConf Server, програмне забезпечення TrueConf Client є складовою програмного забезпечення TrueConf Server; висновку судової почеркознавчої експертизи №52/1 від 20 березня 2019 року, відповідно до якого акти виконаних робіт та видаткові накладні до договору №КТ25 підписано ОСОБА_5 ; висновку судової почеркознавчої експертизи №373/1 від 12 грудня 2019 року, відповідно до якого рахунки-фактури до договору №КТ25 підписані ОСОБА_5 ; висновку комісійної судово-економічної експертизи від 18 грудня 2020 року №1041/50001, відповідно до якого розмір збитків внаслідок перерахування грошових коштів на користь ТОВ «Астен-МН» по договору №КТ25 від 22 січня 2014 року в частині оплати за програмне забезпечення «TrueConf» (унікальні коди) за умови, що програмне забезпечення «TrueConf» (унікальні коди) є програмою «TrueConf-Client», яку можливо безкоштовно завантажити із програмного забезпечення «TrueConf Server», що перебувало у володіння державного підприємства та із офіційного сайту компанії «TrueConf», становить 6 756 000 грн. та іншими доказами в їх сукупності.

Суд звертає увагу, при перегляді оскаржуваного судового рішення з метою перевірки висновків слідчого судді щодо наявності обґрунтованої підозри що у цьому провадженні, судом не оцінюються показання свідків, відображених в протоколах їх допитів, в тому числі на предмет їх допустимості та достовірності. Обґрунтованість підозри встановлена судом на підставі інших доказів, додані до клопотання протоколи допитів суд використовує для встановлення кола свідків в контексті оцінки наявності ризику незаконного впливу на них та визначення кола осіб, з якими слід заборонити спілкування підозрюваного в разі покладення на нього відповідного процесуального обов`язку, а також для оцінки достовірності наданих стороною обвинувачення доказів.

Таким чином у цьому провадженні обґрунтованість підозри встановлена судом на підставі доказів, доданих до клопотання, а тому викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що зазначені в клопотанні обставини є лише викладенням переліку господарських операцій та не вказують на ознаки вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення є безпідставними та спростовуються вищезазначеними документами.

Водночас, колегія суддів відхиляє твердження сторони захисту щодо здійснення повідомлення про підозру ОСОБА_5 поза межами строків досудового розслідування із зазначених в апеляційній скарзі підстав, виходячи з наступного.

Так з матеріалів провадження вбачається, що детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування, а прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12015100100003812 від 01 квітня 2015 року.

Відповідно до ч.9 ст.284 КПК, якщо закінчилися строки досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру, встановлені ч.1 ст.219 цього Кодексу, слідчий суддя може винести ухвалу про закриття кримінального провадження за клопотанням іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника.

Положеннями ч.1 ст.219 КПК визначено, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження (ч.1 ст.219 в редакції Законів №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, №2617-VIII від 22 листопада 2018 року).

У п.4 §2 розділу 4 ЗУ №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, зазначено, що підп.11-27, 45 п.7 §1 цього розділу вводяться в дію через три місяці після набрання чинності цим Законом, не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін.

Зокрема, в зазначений перелік (підп.11-27, 45 п.7 §1) входить і підп.14 п.7 §1 Закону, відповідно до якого, зокрема, внесено зміни до ч.1 ст.219 КПК, яку викладено в наступній редакції:

«1. Строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.

Строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру становить: 1) шість місяців - у кримінальному провадженні щодо кримінального проступку; 2) дванадцять місяців - у кримінальному провадженні щодо злочину невеликої або середньої тяжкості; 3) вісімнадцять місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину. Досудове розслідування повинно бути закінчено: 1) протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; 2) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину».

Згідно з положеннями ЗУ №2617-VIII від 22 листопада 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», ч.ч.1, 2 ст.219 КПК замінено чотирма новими частинами, у зв`язку з чим ч.1 та ч.2 вказаної статті викладено наступного змісту:

«1. Строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.

2. Строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру становить: 1) дванадцять місяців - у кримінальному провадженні щодо нетяжкого злочину; 2) вісімнадцять місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Тобто, відповідним Законом зміст ч.1 ст.219 КПК залишено в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та наразі вона є чинною.

З огляду на викладене, положення ч.1 ст.219 КПК щодо обчислення строку досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань вводиться в дію через три місяці після набрання чинності ЗУ №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року (15 грудня 2017 року), тобто, з 16 березня 2018 року, а тому, враховуючи п.4 §2 розділу 4 даного Закону, положення ч.1 ст.219 КПК, яка наразі є чинною, може бути застосовано лише до тих кримінальних проваджень, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після 15 березня 2018 року.

Відомості про кримінальне правопорушення у цьому провадженні первинно внесені до ЄРДР за №12015100100003812 із попередньою кваліфікацією за ч.2 ст.191 КК 01 квітня 2015 року, тобто, до введення в дію підп.14 п.7 §1 Закону, відповідно до якого внесено зміни в ч.1 ст.219 КПК щодо можливості обчислення строку досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та який не має зворотної дії в часі.

За таких обставин до даного кримінального провадження від 01 квітня 2015 року підлягають застосуванню положення КПК в редакції, чинній на момент внесення таких відомостей до ЄРДР 01 квітня 2015 року, тобто, положення ч.1 ст.219 КПК, які встановлювали порядок обчислення строків досудового розслідування лише після повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину та не передбачали обчислення строків досудового розслідування до повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Оскільки, у кримінальному провадженні №12015100100003812 від 01 квітня 2015 року жодній особі про підозру не повідомлялося, то під час вирішення питання щодо строків досудового розслідування у даному кримінальному провадженні підлягають застосуванню положення ч.1 ст.219 КПК в редакції, чинній на момент внесення первинних відомостей до ЄРДР за №12015100100003812 - 01 квітня 2015 року, тобто ті, які не передбачали обчислення строків досудового розслідування до повідомлення ОСОБА_5 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень 03 травня 2022 року.

Процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення (ч.1 ст.5 КПК).

Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства (ч.1 ст.9 КПК).

Враховуючи наведене, положення ч.1 ст.219 КПК в чинній редакції не підлягає застосуванню в рамках даного кримінального провадження від 01 квітня 2015 року, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що таку процесуальну дію як повідомлення про підозру ОСОБА_5 здійснено поза межами строків досудового розслідування.

Водночас, твердження захисника про те, що строки досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні закінчились одночасно із набуттям чинності змін, внесених до ст.219 КПК, тобто 01 липня 2020 року, а всі процесуальні дії, вчиненні після цієї дати у кримінальному провадженні, в тому числі повідомлення про підозру, вчиненні з порушенням ст.116 КПК, є власним трактуванням норм кримінального процесуального законодавства та не мають жодного правового обґрунтування.

За таких умов, всупереч доводам апеляційної скарги захисника слідчий суддя, як вважає колегія суддів, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред`явленої підозри, - з точки зору достатності та взаємозв`язку, прийшов до правильного висновку про наявність на час розгляду клопотання у провадженні доказів, передбачених параграфами 3-5 Глави 4 КПК, які свідчать про обґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки об`єктивно зв`язують його з ним, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити вищевказане кримінальне правопорушення за викладеними у повідомленні про підозру обставинами, тобто про те, що підозра на даному етапі є обґрунтованою.

Відтак колегія суддів вважає, що слідчий суддя у відповідності до вимог законодавства за наслідками розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_5 дійшов обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги захисника щодо необґрунтованості висновків слідчого судді в частині наявності існування ризиків, можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу або відмови у його застосуванні, а також необхідності врахування матеріального становища особи при визначенні розміру застави, суд зазначає наступне.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Перевіряючи обґрунтування слідчого судді щодо наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК, а саме того, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, колегія суддів встановила належне та детальне обґрунтування слідчим суддею наявності кожного із зазначених ризиків в оскаржуваній ухвалі, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_5, фактичні обставини провадження та дані про особу підозрюваного, в тому числі про його сімейний, майновий стан та стан здоров`я, а також інші обставини, передбачені ст.178 КПК.

Щодо посилань сторони захисту про необґрунтованість висновку слідчого судді про наявність ризику того, що підозрюваний зможе переховуватись від органів досудового розслідування та суду, вбачається, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється, у вчиненні корупційного злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК, тобто існує ймовірність притягнення до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Санкція ч.5 ст.191 КК відносить інкримінований злочини до особливо тяжких, за який передбачене основне покарання у виді позбавлення волі строком до 12 років з конфіскацією майна. Отже, очікування можливого суворого вироку може мати значення при визначенні ризику переховування.

Наведена слідчим суддею обставина, з якою погоджується колегія суддів, особливо сильно підвищує ризик переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та суду на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Зазначена обставина сама по собі може свідчити про можливість підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду у поєднанні з тяжкістю можливого покарання. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема позицією, викладеною у справі «Ілійков проти Болгарії» (§80, заява №33977/96, рішення від 26червня 2001 року), в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Відтак, сама по собі тяжкість злочину та суворість покарання за його вчинення не є єдиною визначальною умовою при встановленні ризику, проте разом з іншими обставинами повинна враховуватись слідчим суддею під час вирішення розгляду клопотання про обрання особі запобіжного заходу.

При оцінці цього ризику слідчий суддя врахував наявність постійного місця роботи ОСОБА_5 в ДП «Центр судових сервісів», де працює з березня 2020 року на посаді головного інженера, позитивно характеризується за місцем роботи, має сім`ю (одружений та має неповнолітню дитину від першого шлюбу на утриманні, яка потребує батьківського догляду та піклування), за першою можливістю з`явився особисто до суду для розгляду клопотання про застосування відносно нього запобіжного заходу.

Разом з цим, слідчим суддею взято до уваги існування факторів, які можуть свідчити про наявність у ОСОБА_5 можливості переховуватися від органу досудового розслідування та суду, покинути територію України, зокрема, відсутність постійного місця проживання на території України, оскільки, згідно наданих підозрюваним в судовому засіданні пояснень, останній разом із родиною протягом тривалого часу орендують житло у Київській області, власного житла не мають, наявність паспортів громадянина України для виїзду за кордон, досвід підозрюваного щодо перетину кордону протягом 2015-2021 років, достатні грошові активи для тривалого та/або постійного перебування за кордоном.

На думкуколегії,слідчий суддяобґрунтовано зазначивв оскаржуваномурішенні,що наведені вище обставини в сукупності дають підстави дійти висновку щодо існування невеликого ризику вчинення ОСОБА_5 дій, направлених на переховування від органу досудового розслідування та суду. При цьому, при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_5 зазначив про наявність родичів за кордоном, до яких він та його дружина останні роки мали тривалі подорожі на відпочинок, що також знайшло підтвердження в доданих до клопотання детектива матеріалах. Факт здачі ОСОБА_5 на зберігання паспорта громадянина України для виїзду за кордон хоча і зменшує вказаний ризик, проте не виключає його повністю.

Отже, з урахуванням наведеного та зважаючи на тяжкість злочину та суворість можливого покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку щодо існування на даному етапі кримінального провадження ризику переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та суду.

Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність наявності ризику незаконно впливу на свідків, іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні.

Як вбачаєтьсяз оскаржуваноїухвали,в обґрунтуваннянаявності зазначеногоризику слідчийсуддя врахуваввідомості,відображенні впротоколах допитівсвідків,зокрема ОСОБА_12, ОСОБА_11, які наданими детективу показаннями засвідчили факт виконання ними належних ТОВ «Астен-МН» зобов`язань по договору №КТ25 від 22 січня 2014 року про закупівлю апаратури записувальної і відтворювальної звуку і зображення (обладнання для відеоконференцзвязку та IP ~ телефонії), укладеного між ДП «Інформаційний центр» та ТОВ «Астен-МН») щодо обставин вчинення злочину, а також покази інших підозрюваних у даному кримінальному провадженні, що мають значення для даного кримінального провадження та можуть суттєво вплинути на становище ОСОБА_5 як підозрюваного.

До того ж, при оцінці існування цього ризику слідчий суддя виходив із передбаченої КПК процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до якої спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.1, 2 ст.23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст.95 КПК).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Слідчий суддяобґрунтовано дійшоввисновку проте,що ОСОБА_5 наділений потенційною можливістю впливати на свідків/підозрюваних у кримінальному провадженні з метою схилити їх не давати правдиві, послідовні показання у ході досудового розслідування та/або змінити свої показання у подальшому в суді, для уникнення або мінімізації кримінальної відповідальності, а відтак дійшов правомірного висновку про наявність ризику того, що ОСОБА_5 може незаконно впливати на свідків, іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні.

Також суд вважає обґрунтованим висновок слідчого судді про наявність ризику знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки на даний час органу досудового розслідування невідомо місцезнаходження оригіналів документів щодо проведення господарських операцій між ТОВ «Астен-МН» та ТОВ «ЗЕМЗ», що мають доказове значення у даному кримінальному провадженні, враховуючи наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 в участі у реалізації злочинного плану по заволодінню грошових коштів ДП «Інформаційний центр» в особливо великому розмірі, з урахуванням ролі ОСОБА_5 у реалізації вказаного злочинного умислу (пособник), наведені обставини свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що підозрюваний має можливість доступу до інформації та документів, які мають доказове значення, та з метою приховування своєї злочинної діяльності та діяльності інших осіб, ОСОБА_5 може самостійно та/або за вказівкою інших причетних до вчинення злочинних дій осіб знищити, сховати або спотворити речові докази та/або оригінали документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, які на даний час органом досудового розслідування не встановлені та не виявлені.

Враховуючи викладене, слідчий суддя дійшов обґрунтованих висновків про те, що сторона обвинувачення довела у судовому засіданні наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики того, що підозрюваний ОСОБА_5 може вчинити дії, передбачені пп.1, 2, 3 ч.1 ст.177 КПК. Посилання захисника в апеляційній скарзі на належну процесуальну поведінку підозрюваного в іншому кримінальному провадженні, неврахування його майнового та сімейного стану, відсутність в матеріалах клопотання доказів, що підтверджують наявність встановлених слідчим суддею ризиків, на цьому етапі досудового розслідування вказаних висновків слідчого судді не спростовують.

Колегія суддів зазначає, що можливо вчинене ОСОБА_5 кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, має високий ступінь суспільної небезпеки, за обставинами провадження наявні ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК, при цьому рішення суду за результатами розгляду питання щодо можливості застосування запобіжного заходу повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Відтак, приймаючи до уваги наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.5 ст.191КК, відомості щодо особи підозрюваного, з урахуванням встановлених обставин та характеру справи, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку, що інші більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти встановленим при розгляді клопотання ризикам.

Відповідно до ч.4 ст.182 КПК розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

У рішенні «Гафа проти Мальти» № 54335/14 від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини зазначив, що розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі. Проте обвинувачений, якого судові органи готові звільнити під заставу, повинні вірно подати достатню інформацію, яку можливо перевірити, якщо це буде необхідно, щодо суми застави, яку необхідно встановити.

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що при визначенні застави в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що в грошовому виразі становить 744300 грн., слідчим суддею враховано характер та обставини можливого вчинення кримінального правопорушення, майновий стан підозрюваного ОСОБА_5, його матеріальне становище та матеріальне становище його дружини, перебування на його утриманні неповнолітньої дитини, наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК.

Разом зцим,доводи сторонизахисту щодовизначення необґрунтованогота непомірного розмірузастави жодниминалежними тадопустимими доказамине підтвердженота підчас апеляційногоперегляду судуне надано.Натомість,матеріали клопотанняокрім іншогомістять відомостіщодо належності ОСОБА_5 на правівласності автомобіляHYUNDAIIX352013року випуску,отриманих підозрюванимта йогодружиною доходів за період2020-2021роки,а також тещою ОСОБА_5 - ОСОБА_13,яка проживаєразом з ОСОБА_5,отриманих внаслідок продажуоб`єктів нерухомогомайна в2019-2020роках), детальний опис яких наведено слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі.

Наведене у сукупності із визначеним досудовим розслідуванням розміром предмета кримінального правопорушення (7719 059 грн.) у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5, може вказувати на відсутність ознаки непомірності визначеного слідчим суддею розміру застави.

З урахуванням наведеного, слідчим суддею обґрунтовано визначено розмір застави у визначених п.2 ч.5 ст.182 КПК межах, який на думку колегії суддів, всупереч доводам апеляційної скарги не є непомірним для особи підозрюваного.

Таким чином суд констатує, що надані із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді застави матеріали доводять наявність правових підстав для застосування до підозрюваного ОСОБА_5 зазначеного запобіжного заходу, а також те, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують саме такий обсяг втручання у права та інтереси підозрюваного з метою досягнення дієвості цього провадження, що з дотриманням процесуальних норм правомірно встановлено слідчим суддею.

В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи сторони захисту, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини ст.6 §1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент (VandeHurk v. theNetherlands, 19 April 1994, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (Boldea v. Romania, 15 February 2007§30). При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09 грудня 1994 року, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04, § 58).

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що як неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею повністю дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними захисником підозрюваного в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а відтак вимоги апеляційної скарги сторони захисту підлягають залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 392, 404, 422, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05 травня 2022 року про застосування до підозрюваного ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжного заходу у вигляді застави у кримінальному провадженні №12015100100003812 від 01 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

___________ ___________ ___________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3