Документ № 104765256

справа № 991/9129/20

провадження № 11-кп/991/19/22

слідчий суддя: ОСОБА_1

доповідач: ОСОБА_2

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2022 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5,

за участі:

прокурора ОСОБА_6,

обвинуваченого ОСОБА_7,

захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 на вирок Вищого антикорупційного суду від 18.10.2021р. у кримінальному провадженні №52019000000000996 від 11.11.2019р., яким:

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Львова, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,

визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.211 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, -

ВСТАНОВИЛА:

17.11.2021 року прокурором подано апеляційну скаргу на вирок Вищого антикорупційного суду від 18.10.2021р., яка разом з матеріалами кримінального провадження 19.11.2021 року надійшла до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду (т.6 а.с.144-166).

Ухвалою від 24.11.2021р. за вищевказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження (т.6 а.с.169).

Ухвалою від 17.12.2021р. апеляційну скаргу прокурора на вирок Вищого антикорупційногосуду від18.10.2021р. призначено до апеляційного розгляду (т.6 а.с.176).

1.Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.

Вироком Вищого антикорупційного суду від 18.10.2021р. ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.211 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у виданні нормативно-правового акта, що зменшив надходження бюджету всупереч закону, і предметом таких дій були бюджетні кошти в особливо великих розмірах, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.211 КК України, за таких обставин.

Так, 14.04.2016 року ОСОБА_7 призначено на посаду Міністра інфраструктури України, яку він обіймав з 15.04.2016 року по 29.08.2019 року.

21.08.2017 року за результатом наради під головуванням Прем`єр-міністра України ОСОБА_10 з питань підготовки та проведення 08.09.2017 року в м.Одесі міжнародної транспортної конференції, Міністерству інфраструктури України (далі - Мінінфраструктури) доручено підготувати пропозиції для прийняття урядових рішень, спрямованих на підвищення рівня надання послуг у транспортній сфері, зокрема щодо оптимізації ставок портових зборів.

У період з 21.08.2017 року по 06.12.2017 року у ОСОБА_7 під виглядом вжиття заходів, спрямованих на зростання конкурентоздатності вітчизняних морських портів та українських виробників на світовому ринку, виник злочинний умисел на зменшення ставок портових зборів шляхом видання нормативно-правового акта, що зменшує надходження бюджету всупереч закону.

З цією метою ОСОБА_7 надавав відповідні вказівки та контролював діяльність підлеглих працівників Мінінфраструктури, задіяних у процесі підготовки, розгляді та погодженні проєктів необхідних нормативно-правових актів, які не були обізнані в злочинних намірах останнього.

Зокрема, відповідно до вказівок ОСОБА_7, фахівцями Департаменту реформування та функціонування морського та річкового транспорту Мінінфраструктури підготовлено проєкт постанови Кабінету Міністрів України (далі КМУ) «Про деякі питання підвищення рівня конкурентоздатності вітчизняних виробників та морських портів», який було направлено на адресу заінтересованих органів, а саме Державної регуляторної служби України (далі ДРС України), Міністерства фінансів України (далі Мінфін), Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі Мінекономрозвитку) та Міністерства юстиції України (далі Мін`юст). Проєктом зазначеної постанови пропонувалося зменшити ставки усіх видів портових зборів на 20%.

06.09.2017 року на засіданні Кабінету Міністрів України було розглянуто питання щодо прийняття постанови КМУ «Про деякі питання підвищення рівня конкурентоздатності вітчизняних виробників та морських портів», якою передбачалось зниження ставок портових зборів до 20%.

Згідно з протоколом засідання КМУ № 52 від 06.09.2017р., Мінінфраструктури разом з Міністерством фінансів України, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та Міністерством юстиції України доручено оформити її в одноденний строк відповідно до регламентних вимог.

В подальшому, Мінінфраструктури направило вищевказаний проєкт на розгляд заінтересованих органів для погодження та повідомило КМУ, що після отримання матеріалів погоджень та висновку про проведення правової експертизи проєкт, оформлений відповідно до регламентних вимог, буде надіслано до КМУ.

За результатом розгляду Мінфін та Мінекономрозвитку надіслали свої зауваження. Зокрема, зауваження Мінфіну зводилися до посилання на те, що реалізація пункту 2 проєкту постанови про зниження до 20%, зокрема, адміністративного портового збору, призведе до втрат загального фонду держбюджету у обсязі 40,7млн.грн., а тому запропонований проєкт не підтримано. В свою чергу, Мінекономрозвитку запропонувало надати фінансово-економічні розрахунки ставок портових зборів та аналіз наслідків їх оптимізації.

06.12.2017 року на засіданні КМУ під головуванням Прем`єр-міністра України ОСОБА_10 за участі Міністра інфраструктури ОСОБА_7 скасовано рішення КМУ від 06.09.2017р. про прийняття постанови КМУ «Про деякі питання підвищення рівня конкурентоздатності вітчизняних виробників та морських портів». Водночас, прийнято постанову КМУ №990 «Деякі питання підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних виробників та морських портів» та доручено Мінінфраструктури доопрацювати її у триденний строк з урахуванням зауважень. Згідно з пунктом 2 вказаної постанови, Мінінфраструктури разом з іншими відповідальними міністерствами необхідно вжити заходів до зниження ставок корабельного, канального, маякового, санітарного, якірного, причального, адміністративного портового збору, починаючи з 01.01.2018 року.

07.12.2017 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», згідно з додатком №1 до якого, очікувані надходження від портового (адміністративного) збору передбачалися у обсязі 203,5млн.грн.

У період з 06 по 08 грудня 2017 року Мінінфраструктури підготовлено проєкт наказу «Про зниження ставок портових зборів» та проєкт розпорядження КМУ «Про погодження ставок портових зборів», які повторно надіслано на адресу заінтересованих органів для погодження.

Розглянувши зазначені проєкти, Мінфін вчергове зауважив, що не підтримує їх за відсутності реальних джерел покриття втрат бюджету, оскільки у разі застосування понижуючого коефіцієнту 0,8 до портового збору надходження до державного бюджету зменшиться на 40,7млн.грн. у порівнянні з очікуваним показником 203,5млн.грн. В свою чергу, Мінекономрозвитку повідомило Мінінфраструктури, що вказані проєкти нормативно-правових актів погоджені із зауваженнями.

Незважаючи на це, листом від 26.12.2017 року №5979/27/14-17 за підписом Міністра інфраструктури України ОСОБА_7 подано на розгляд КМУ проєкт розпорядження КМУ «Про погодження ставок портових зборів».

27.12.2017 року ОСОБА_7, перебуваючи у своєму службовому кабінеті, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення злочину, підписав наказ «Про зниження ставок портових зборів», якому в подальшому присвоєно порядковий номер 474. Вказаним наказом затверджено застосування коефіцієнту 0,8 до ставок усіх видів портових зборів, крім маякового. Згідно з пунктом 4 наказу, останній набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з 01.01.2018 року. Наказ набрав чинності 30.01.2018 року.

Таким чином ОСОБА_7, перебуваючи на посаді Міністра інфраструктури України, видав нормативно-правовий акт, що зменшує надходження бюджету всупереч закону.

11.01.2018 року розпорядженням №2-р «Про погодження ставок портових зборів» КМУ погодив ставки портових зборів, визначені наказом №474 від 27.12.2017р.

12.01.2018 року наказ № 474 зареєстровано у Мін`юсті за №46/31498.

В подальшому, органом досудового розслідування було встановлено, що внаслідок застосування коефіцієнту 0,8 до ставок портового (адміністративного) збору за підсумками 2018 року надходження до державного бюджету від портового (адміністративного) збору зменшилися на 30,4млн.грн., зокрема з очікуваних 203,5млн.грн. до виконаних 173,1млн.грн.

Таким чином, за версією сторони обвинувачення, передбачене наказом Мінінфраструктури №474 від 27.12.2017р. зниження ставок портових зборів відбулось всупереч вимогам бюджетного законодавства та призвело до зменшення надходжень до бюджету за 2018 рік в особливо великих розмірах.

Натомість, суд першої інстанції дійшов висновку, що хоча ОСОБА_7 і є суб`єктом інкримінованого кримінального правопорушення, втім його діями не поставлено під загрозу та не завдано шкоди суспільним правовідносинам, охоронюваним ст.211 КК України, а отже відсутній об`єкт даного злочину, а також констатував відсутність в його діях окремих обов`язкових ознак об`єктивної сторони та відсутність ознак суб`єктивної сторони інкримінованого злочину.

Вирок постановлено з окремою думкою судді ОСОБА_11, в якій, додатково до висновків колегії суддів про відсутність об`єкту злочину, окремих ознак об`єктивної сторони та суб`єктивної сторони, зазначається також про те, що ОСОБА_7 не є суб`єктом інкримінованого злочину.

2.Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати виправдувальний вирок відносно ОСОБА_7 та постановити новий, яким останнього визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.211 КК України, та призначити йому покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в центральних органах виконавчої влади строком два роки. На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановити іспитовий строк два роки. У відповідності до ст.76 КК України покласти на ОСОБА_7 обов`язок повідомляти уповноважений орган пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави витрати на проведення експертиз у сумі 7518,48грн.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення судом першої інстанції кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність. Прокурор стверджує, що суд першої інстанції дійшов хибних висновків про відсутність у діях ОСОБА_7 об`єктивної та суб`єктивної сторони інкримінованого кримінального правопорушення, а також про відсутність порушень бюджетного законодавства. Зокрема, суд дійшов висновку, що з положень наказу №474 неможливо вирахувати розмір, на який зменшуються показники надходжень бюджету від адміністративного (портового) збору порівняно із запланованими у законі про державний бюджет на відповідний рік, а обсяг надходжень до бюджету від адміністративного (портового) збору залежить не тільки і не стільки від розміру його ставки, скільки від кількості суднозаходів, пасажиро- та вантажопотоку, які залежать від низки соціальних, економічних та політичних факторів, що, з урахуванням належності ст.211 КК України до злочинів з формальним складом, виключає умисел ОСОБА_7 на видання нормативно-правового акта, що зменшує надходження бюджету. Натомість, сторона обвинувачення стверджує, що видаючи цей наказ, Міністр інфраструктури ОСОБА_7 знав і розумів, що його видання призведе до зменшення надходжень державного бюджету у 2018 році в особливо великих розмірах, оскільки Мінфін неодноразово надавав свої зауваження та не підтримував зниження ставки адміністративного (портового) збору у зв`язку з відсутністю реальних джерел покриття втрат бюджету, а також звертав увагу на недопущення порушень показників бюджету, що підтверджує усвідомлення обвинуваченим протиправного характеру своїх дій. Також, прокурор зауважує, що при формуванні державного бюджету на 2018 рік саме Мінінфраструктури надавало пропозиції щодо прогнозованих надходжень від портового збору у обсязі 203,5млн.грн., які були враховані при прийнятті Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік». Отже, наказ №474, який виданий ОСОБА_7 після прийняття цього закону, не повинен був порушувати бюджетне законодавство, оскільки є підзаконним нормативно-правовим актом. В подальшому, після 2018 року, наказ Мінінфраструктури №474 залишався чинним, однак бюджетне законодавство не порушувалось, оскільки при плануванні надходжень до бюджету від адміністративного (портового) збору розрахунки відбувались із застосуванням ставки з понижуючим коефіцієнтом 0,8. Заперечуючи висновки суду про те, що зниження ставок портових зборів не ініціювалось ОСОБА_7 та не було його самостійним рішенням, прокурор посилається на те, що виключно у площині його повноважень перебувало питання застосування чи незастосування понижуючого коефіцієнту до портового збору. Також, прокурор стверджує про істотне порушення судом першої інстанції процесуальних норм через ненадання у оскаржуваному вироку всупереч вимогам ст.374 КПК України оцінки доказам сторони обвинувачення, крім чотирьох з них, які безпідставно визнано неналежними. Натомість, інші докази сторони обвинувачення, зокрема документи та показання свідків, суд у вироку не наводить та оцінки їм не надає.

Захисники ОСОБА_8, ОСОБА_12 та ОСОБА_9 подали письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначили, що доводи прокурора про неправильну оцінку судом першої інстанції фактичних обставин провадження не відповідають дійсності. Вважають, що позиція прокурора про те, що наказ №474 за своїм змістом зменшує надходження до державного бюджету в особливо великому розмірі є надуманою, оскільки надходження від того чи іншого збору на той чи інший рік є лише прогнозованими, а не безумовними. Доводи прокурора про те, що зменшення Мінінфраструктури ставок портових зборів відбулось всупереч закону також не заслуговують на увагу, оскільки підготовка законопроєктів про внесення змін до закону про державний бюджет покладається на Мінфін, а не на Мінінфраструктури. Крім того, враховуючи, що кримінальне правопорушення, передбачене ст.211 КК України, є злочином з формальним складом, то вважається закінченим з моменту видання нормативно-правового акту (в даному випадку - підписання ОСОБА_7 наказу №474 від 27.12.2017р.). Відповідно, згаданий акт на момент його видання вже має бути виданий всупереч закону, а також зменшувати надходження до бюджету у відповідному розмірі. Натомість, з урахуванням очікуваного економічного ефекту внаслідок потенційного збільшення суднозаходів, які в свою чергу по`вязані з економічними, політичними та геополітичними процесами в державі, на момент його видання вказаний наказ жодним чином не зменшував доходів бюджету. Всі подальші дії щодо вчинення або ж невчинення ОСОБА_7 дій щодо наказу, а також прорахунок сум, які не надійшли до бюджету за підсумками бюджетного року, не охоплюються предметом доказування, адже ознака об`єктивної сторони «зменшення надходжень бюджету» є характеристикою самого нормативно-правового акту, а не наслідком його реалізації (застосування). Доводи прокурора про наявність в діях обвинуваченого суб`єктивної сторони злочину також не є слушними, оскільки ОСОБА_7 як Міністром інфраструктури України з метою виконання завдання, поставленого перед ним Урядом, та в межах покладених на нього законодавством повноважень, було вжито відповідних заходів щодо зниження ставок портового збору. З наведених вище підстав у їх сукупності, захисники просили у задоволенні апеляційної скарги прокурора відмовити, а вирок суду залишити без змін.

3.Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.

Прокурор ОСОБА_6 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити з підстав, викладених у ній. Додатково зазначила, що КМУ у серпні 2017 року доручив Мінінфраструктури та ряду інших міністерств вжити заходи щодо зниження ставок портових зборів. З вересня до листопада 2017 року тривало узгодження проєкту постанови КМУ та відповідного наказу Мінінфраструктури. Під час погодження нормативно-правових актів Мінфін чотири рази надавав зауваження та зазначав, що для узгодження проєктів необхідно надати пропозиції щодо покриття витрат, проте Мінінфраструктури цього зроблено не було. Внаслідок видання наказу №474, у 2018 році до державного бюджету не надійшли кошти в сумі 30,4млн.грн., тоді як Мінінфраструктури у своїх листах зазначало, що завдяки прийняттю наказу підвищиться рівень конкурентнозданості українських портів та збільшиться кількість суднозаходів, що призведе до збільшення надходжень до державного бюджету. Проте, у подальшому це не підтвердилося ані дослідженням Мінінфраструктури, ані проведеною Держаудитслужбою перевіркою. Щодо висновку суду першої інстанції про те, що видання наказу вимагало внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік», який на той момент вже був прийнятий, то сторона обвинувачення не порушувала таке питання та не пред`являла ОСОБА_7 за це обвинувачення. Крім того, рішенням Уряду ОСОБА_7 було лише зобов`язано вжити заходи до оптимізації надходжень, а отже, обов`язку зменшувати ставки портових зборів у нього не було. Вважає, що докази, зібрані під час досудового розслідування та досліджені в суді першої та апеляційної інстанцій, вказують на те, що видання ОСОБА_7 наказу №474 відбулося всупереч бюджетного законодавства та призвело до зменшення надходжень до держбюджету, що свідчить про вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.211 КК України.

Захисник ОСОБА_8 заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуваний вирок без змін. Додатково зазначив, що ОСОБА_7, підписуючи наказ №474, діяв в межах своїх повноважень, визначених нормативними актами, та на виконання політики Уряду. Вважає, що ОСОБА_7 не є суб`єктом інкримінованого йому злочину.

Захисник ОСОБА_9 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на те, що висновок про невинуватість ОСОБА_7 зроблений судом першої інстанції на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду. Вважає, що вирок суду ухвалений у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, належним чином обґрунтований та мотивований. Зауважив, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність в діях ОСОБА_7 обов`язкових ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.211 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав думку своїх захисників. Додатково зазначив, що робота над зниженням розміру ставок портових зборів розпочалась ще з 2014 року, тобто задовго до його призначення на посаду Міністра інфраструктури України. Представники іноземного та українського бізнесу неодноразово звертались до Уряду та Мінінфраструктури з листами, в яких зазначали, що ставки портових зборів є надмірними. Навіть після видання наказу №474 профільний транспортний комітет звертався до КМУ із проханням щодо продовження політики зменшення ставок портових зборів, оскільки зниження будь-яких державних стягнень стимулює бізнес. Зауважив, що наказ №474 і досі залишається чинним, а вантажопотік через морські порти України після 2018 року збільшився.

Захисник ОСОБА_12, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з`явився. 23.05.2022 року направив до суду клопотання про розгляд апеляційної скарги прокурора за його відсутності у зв`язку з перебуванням на післяопераційній реабілітації (т.7 а.с.91-95).

Враховуючи положення ч.4 ст.405 КПК України та думку інших учасників, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги прокурора за відсутності захисника ОСОБА_12, оскільки його неявка не перешкоджає судовому розгляду, а інтереси обвинуваченого належним чином представлені іншими захисниками.

4.Мотиви суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

При перегляді оскаржуваного вироку апеляційний суд, згідно зі ст.ст.2, 7, 370, 404, 419 КПК України, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому КПК України порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх судом першої інстанції із додержанням правил ст.94 КПК України, чи правильно застосовано закон про кримінальну відповідальність.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні, зокрема, підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Згідно з п.1 ч.3 ст.374 КПК України, мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

При цьому, у відповідності до вимог ст.370 КПК України судове рішення має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням норм процесуального кодексу. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні та достатні мотиви, на підставі яких його ухвалено.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що всі вищенаведені вимоги процесуального закону щодо повноти та об`єктивності судового розгляду, доведеності встановлених обставин, оцінки доказів та мотивування судового рішення судом першої інстанції дотримано.

4.1.Щодо висновків суду про відсутність в діях ОСОБА_7 окремих елементів складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.211 КК України.

Диспозиція ч. 2 ст. 211 КК передбачає кримінальну відповідальність за видання службовою особою нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно.

Об`єктом даного злочину є суспільні відносини, пов`язані з формуванням бюджету, перерозподілом та подальшим використанням його коштів, тобто встановлений порядок виконання державного та місцевих бюджетів по доходах та видатках. Порушення вимог бюджетного законодавства щодо порядку надходжень та витрат бюджету ставить під загрозу охоронюваний цією нормою об`єкт.

Об`єктивна сторона злочину характеризується вчиненням активної дії у вигляді видання нормативно-правового акту, який змінює доходи чи видатки бюджету, зокрема, у особливо великих розмірах.

При цьому, відповідальність за ст. 211 КК України настає лише за умови, що видання такого нормативно-правового акту здійснено всупереч закону. Це означає, що зазначений акт суперечить Бюджетному кодексу, закону про державний бюджет на поточний рік або іншим законам, якими регламентуються надходження або витрати бюджету. Визначення структури й обсягів доходів і видатків державного та місцевого бюджетів є виключним правом Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування.

Предметом злочину ст. 211 КК України законодавець визначив бюджетні кошти у великих або особливо великих розмірах. При цьому, це можуть бути кошти, лише заплановані як доходи і витрати державного або місцевого бюджетів. Бюджетні кошти як предмет даного злочину мають бути включені до бюджету будь-якого рівня, тобто мають бути включені до складу бюджету (фінансового плану), віднесені до певної статті його доходів або видатків, а також досягати кваліфікуючого розміру (тобто мати великий чи особливо великий розмір). Слід також враховувати, що бюджет є планом, а отже, нормативно-правовий акт за самим фактом його видання повинен бути спрямований на заниження (в частині доходів) або завищення (в частині витрат) запланованих надходжень.

Під нормативно-правовим актом, за загальним визначенням, слід розуміти офіційний письмовий документ, прийнятий або виданий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та при додержанні встановленої законодавством процедури, спрямований на регулювання суспільних відносин, що установлює загальнообов`язкові права і обов`язки для невизначеного кола суб`єктів і розрахований на тривале багаторазове застосування.

Під виданням нормативно-правового акту слід розуміти як прийняття службовою особою одноосібного рішення щодо схвалення тексту документа, так і підтвердження уповноваженою службовою особою рішення колегіального органу шляхом поставлення свого підпису, відбитку печатки, штампу або в інший спосіб, а також передачу документа для офіційного оприлюднення та (або) застосування.

Отже, цим поняттям охоплюється як видання (прийняття та підписання) уповноваженою службовою особою одноосібних нормативно-правових актів, так і вчинення таких дій щодо актів, прийнятих, рекомендованих або схвалених колегіальними органами за умови, що законодавством передбачене їх підписання, затвердження або введення в дію уповноваженою службовою особою.

Закінченим злочин вважається з моменту видання зазначеного в диспозиції статті нормативно-правового акта, незалежно від наслідків, які перебувають за межами складу даного злочину. Факт набрання чинності таким актом або фактичне його виконання на кваліфікацію злочину не впливає. Натомість, заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам внаслідок виконання незаконно виданого нормативно-правового акта, який змінює доходи і видатки бюджету, повинно одержувати самостійну кримінально-правову оцінку в залежності від наслідків, які настали.

Кримінальній відповідальності за злочин, передбачений ст. 211 КК України, підлягає виключно спеціальний суб`єкт службова особа, що здійснює функції представника влади чи місцевого самоврядування і уповноважена на видання нормативно-правових актів у сфері бюджетних відносин.

Суб`єктивна сторона вказаного злочину означена виключно умисною формою вини: службова особа усвідомлює, що нормативно-правовий акт, який нею видається (затверджується), незаконно змінює (збільшує або зменшує) доходи або видатки бюджету всупереч установленому законом порядку, впроваджує нові види чи змінює ставки обов`язкових платежів до бюджетів, незаконно надає пільги з оподаткування або позбавляє їх, або ж передбачає фінансування заходів, не зазначених у бюджеті, незаконно збільшує або зменшує видатки за окремими статтями бюджету та, незважаючи на це, бажає видати (затвердити) такий акт. Мотиви і мета незаконного видання нормативно-правового акту, яким змінюються доходи і видатки бюджету, можуть бути різними і на кваліфікацію діяння не впливають.

Відсутність хоча б одного з вищенаведених елементів свідчить про відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.211 КК України.

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_7 є суб`єктом інкримінованого йому злочину, дійшов висновку про відсутність в його діях обов`язкових елементів складу злочину за ч.2 ст.211 КК України, а саме - об`єкту, об`єктивної та суб`єктивної сторони.

Саме в цій частині висновки суду оскаржуються прокурором, а отже, є предметом перевірки судом апеляційної інстанції.

Як вбачається зі змісту вироку, на обґрунтування вищевказаних висновків суд першої інстанції навів відповідні мотиви, які включають результати оцінки доказів сторони обвинувачення та захисту з огляду на елементи складу кримінального правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_7 пред`явлено обвинувачення.

Зокрема, висновки суду щодо відсутності в його діях обов`язкових ознак об`єктивної сторони інкримінованого злочину ґрунтуються на тому, що ОСОБА_7, підписавши наказ №474, хоча і здійснив видання нормативно-правового акта, однак вказаний акт за своїм змістом не зменшує надходження до бюджету в особливо великих розмірах та не порушує вимоги бюджетного законодавства, оскільки не вносить змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», а також не визначає і не змінює склад доходів державного бюджету, адже не виключає адміністративний (портовий) збір із переліку надходжень державного бюджету. При цьому, зі змісту наказу №474 неможливо встановити, чи зменшує він надходження до бюджету у розмірі, необхідному для настання кримінальної відповідальності за ст.211 КК України, оскільки ним встановлено лише нижчі (у порівнянні з минулим періодом) ставки маякового збору та застосовано знижувальний коефіцієнт до інших портових зборів (в тому числі і адміністративного). Водночас, оскільки вказаний злочин має формальний склад, встановлення того, що нормативно-правовий акт зменшує надходження бюджету в особливо великому розмірі, має відбуватися шляхом дослідження змісту самого акта, а не результату його застосування за наслідками бюджетного року.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_7 суб`єктивної сторони інкримінованого йому злочину, оскільки не встановив обставин, які б вказували на те, що видаючи наказ №474, ОСОБА_7 усвідомлював, що його дії можуть мати суспільно небезпечний характер, та бажав вчинити таке суспільно небезпечне діяння. Обґрунтовуючи такий висновок, суд вказує на те, що зниження ставок портових зборів не ініціювалось безпосередньо ОСОБА_7 та не було його самостійним рішенням, а навпаки, стало наслідком політичного процесу на урядовому рівні. З урахуванням досліджених доказів судом першої інстанції встановлено, що видання наказу №474 було спрямовано на реалізацію загальної політики Уряду щодо підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних виробників та морських портів України, що підтверджує відсутність у ОСОБА_7 злочинного наміру всупереч закону зменшувати надходження бюджету.

Враховуючи висновок про відсутність при виданні наказу №474 порушень вимог бюджетного законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку і про відсутність об`єкта посягання у даному провадженні, оскільки діями ОСОБА_7 не поставлено під загрозу та не завдано шкоди суспільним відносинам, охоронюваним ст.211 КК України.

Натомість, прокурор стверджує, що ОСОБА_7 видав нормативно-правовий акт, який зменшує надходження державного бюджету всупереч закону, і предметом таких дій були бюджетні кошти в особливо великих розмірах, тобто в діях обвинуваченого наявні всі обов`язкові ознаки злочину за ч.2 ст.211 КК України.

Надаючи оцінку оскаржуваним висновкам суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги прокурора, колегія суддів виходить з такого.

Системний аналіз наведених у вироку нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що на даний час національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, не створена, а тому її повноваження виконує Мінінфраструктури. Виходячи з обсягу наданих повноважень, Міністр інфраструктури України на момент вчинення інкримінованого злочину виконував функції представника влади та як очільник Міністерства керував його нормотворчою діяльністю на всіх етапах прийняття відповідного акту, а також був наділений виключним повноваженням на його підписання. Отже, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що ОСОБА_7, будучи суб`єктом інкримінованого злочину, діючи в межах наданих йому повноважень, 27 грудня 2017 року здійснив видання нормативно-правового акта, підписавши наказ №474.

Зазначені обставини прокурором не заперечуються.

Натомість, прокурор стверджує, що видання ОСОБА_7 наказу, яким знижено ставку адміністративного портового збору, відбулось всупереч вимогам бюджетного законодавства зокрема, всупереч прийнятому 07 грудня 2017 року Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік», адже зниження ставок збору автоматично і безумовно призводить до зменшення запланованих цим законом надходжень від нього до державного бюджету. Обґрунтовуючи розмір такого зменшення через видання наказу № 474, прокурор посилається на звітність про виконання бюджету за 2018 рік, відповідно до якої надходження державного бюджету від адміністративного (портового) збору зменшилися на 30,4 млн.грн., зокрема з очікуваних 203,5млн.грн. до виконаних 173,1млн.грн. На думку прокурора, зниження ставок зборів, які стосуються дохідної частини загального фонду державного бюджету, вимагало спочатку внесення відповідних змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік» в частині зменшення запланованих надходжень за кодом бюджетної класифікації 22150000 від портового (адміністративного) збору.

З такими доводами колегія суддів не погоджується та зазначає наступне.

Так, дійсно, відповідно до п.37 ч.1 ст.116 Бюджетного кодексу України, видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону, є порушенням бюджетного законодавства.

07.12.2017 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», згідно з яким, без врахування понижуючого коефіцієнту, запропонованого проєктом наказу Мінінфраструктури, очікувані надходження від портового (адміністративного) збору передбачались у розмірі 203,5млн.грн.

27.12.2017 року ОСОБА_7 видав наказ №474 «Про зниження ставок портових зборів», внаслідок прийняття якого ставки портових зборів були зменшені на 20%.

Однак, за своїм змістом вказаний наказ не стосується незаконного звільнення окремих платників від сплати цих зборів, не надає дозволу на використання бюджетних коштів не за цільовим призначенням та не встановлює жодних пільг та переваг. Натомість, основною метою наказу № 474, як правильно встановлено судом першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів, було підвищення конкурентоздатності морських портів України, а також збільшення вантажопотоку та кількості суднозаходів, що в наслідку повинно було призвести до збільшення надходжень державного бюджету.

Слід також зазначити, що прийняттю вказаного наказу передувало прийняття ряду рішень Уряду щодо необхідності оптимізації ставок портових зборів. Зокрема, 06 грудня 2017 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №990 «Деякі питання підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників та морських портів», згідно з пунктом 2 якої Мінінфраструктури спільно з іншими центральними органами виконавчої влади необхідно вжити заходів щодо зниження ставок портових зборів з 1 січня 2018 року.

Тобто, рішення про зменшення ставок портових зборів прийнято Міністром ОСОБА_7 в межах та на виконання політики Уряду, спрямованої на підвищення конкурентоздатності морських портів України, з урахуванням очікуваного економічного ефекту внаслідок потенційного збільшення суднозаходів в порти України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що зменшення розміру ставок портових зборів автоматично та беззаперечно не веде до зменшення показників надходжень бюджету, оскільки стосується невизначеного кола суб`єктів. Відповідно, розмір таких надходжень буде залежати від кількості суднозаходів в порти України, збільшення товарообігу, розвитку міжнародної торгівлі тощо, а отже, від економічних, політичних та геополітичних процесів, що відбуваються в державі. Натомість, фінансово-економічні показники наповнення бюджету, закладені у закон про державний бюджет на відповідний рік, є лише прогнозованими та будуть залежати, як вже зазначалося вище, від цілого ряду факторів та процесів, що відбуватимуться у державі протягом бюджетного року.

Що стосується доводів прокурора про те, що зниження ставок адміністративного збору не могло відбуватися без внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік» та висновків суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів виходить з того, що інкримінований ОСОБА_7 злочин вважається закінченим з моменту видання відповідного нормативно-правового акта в даному випадку, наказу №474 від 27.12.2017р. Отже, саме на момент його видання, такий акт вже має суперечити закону та зменшувати надходження до бюджету у відповідному розмірі. При цьому питання стосовно внесення чи не внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» перебуває поза межами предмету доказування, тим більше, що Мінінфраструктури не є суб`єктом законодавчої ініціативи, а ОСОБА_7 не висувалося обвинувачення в цій частині.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги прокурора про те, що наказ №474 зменшує надходження державного бюджету в особливо великому розмірі, колегія суддів виходить з того, що передбачена законодавцем у диспозиції цієї статті ознака «зменшення надходжень бюджету» є характеристикою самого нормативно-правового акта, а не наслідком його застосування (реалізації), виходячи з того, що злочин, передбачений ст.211 КК України, має формальний склад. Отже, встановлення того, що наказ №474 зменшує надходження бюджету в особливо великому розмірі, має відбуватись шляхом дослідження змісту самого акта, а не результату його застосування.

В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що оскільки наказом №474 знижено ставку адміністративного портового збору, який, згідно із ст.29 БК України, зараховується до загального фонду державного бюджету, то він зменшує надходження державного бюджету, та обраховує розмір такого зменшення у 2018 році, виходячи з різниці між очікуваними (запланованими) надходженнями від портового (адміністративного) збору та фактично отриманими.

Втім, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зі змісту наказу №474 неможливо визначити, чи зменшує він надходження бюджету у розмірі, необхідному для настання кримінальної відповідальності за ст.211 КК України, чи ні, оскільки цим наказом лише встановлено нижчі (порівняно з минулим періодом) ставки маякового збору та прийнято рішення про застосування знижувального коефіцієнту до інших портових зборів.

Доводи ж апеляційної скарги про те, що звітність про виконання державного бюджету за 2018 рік підтверджує розмір коштів, який не надійшов до бюджету у 2018 році, колегія суддів відхиляє, оскільки такі відомості стосуються наслідків застосування наказу №474, що, в свою чергу, перебуває за межами складу інкримінованого злочину. Як вже зазначалося вище, адміністративний портовий збір справляється як під час кожного заходу судна у порт, так і при виконанні ним вантажних, вантажопасажирських та інших операцій, тобто обсяг надходжень до державного бюджету від адміністративного портового збору залежить від багатьох факторів, зокрема і від кількості суднозаходів, пасажиро- та вантажопотоку. Відповідно, позиція сторони обвинувачення, суть якої полягає в тому, що зниження ставок адміністративного збору автоматично і безумовно призводить до зменшення надходжень від нього до державного бюджету, є хибною.

Таким чином, викладений у вироку суду висновок про відсутність в діях ОСОБА_7 обов`язкових ознак об`єктивної сторони інкримінованого кримінального правопорушення є цілком обґрунтованим та відповідає встановленим обставинам справи. Отже, доводи апеляційної скарги про те, що зменшення ставок портових зборів здійснено Мінінфрастуктури всупереч закону, колегією суддів відхиляються.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про наявність в діях ОСОБА_7 суб`єктивної сторони інкримінованого кримінального правопорушення, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з обвинувального акта, за версією органу досудового розслідування у період з 21.08.2017 року по 06.12.2017 року у ОСОБА_7 під виглядом вжиття заходів, спрямованих на зростання конкурентоздатності вітчизняних морських портів та українських виробників на світовому ринку, виник злочинний умисел на зменшення ставок портових зборів шляхом видання нормативно-правового акту, що зменшує надходження бюджету всупереч закону. Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення злочину, 27.12.2017 року ОСОБА_7 підписав наказ №474 «Про зниження ставок портових зборів».

Натомість, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_7 суб`єктивної сторони злочину, оскільки в матеріалах провадження відсутні докази того, що обвинувачений, видаючи наказ, усвідомлював (знав, розумів), що його дії можуть мати суспільно небезпечний характер.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком, оскільки, як вже зазначалося вище, видання наказу №474 відбулось на виконання політики Уряду та у зв`язку з довготривалим політичним процесом, під час якого проводились неодноразові зустрічі та конференції з представниками українського та міжнародного бізнесу та здійснювався розгляд їх звернень, зокрема, на спільних нарадах з представниками КМУ порушувалось питання щодо оптимізації ставок портових зборів.

Матеріали провадження містять численні листи-звернення всеукраїнських громадських організацій та асоціацій, адресованих Мінінфраструктури, Президенту України, Голові ВРУ та Прем`єр-міністру України щодо необхідності зменшення ставок портових зборів.

21.08.2017 року за результатами наради під головуванням Прем`єр-міністра України ОСОБА_10 з питань підготовки та проведення08.09.2017року вм.ОдесіМіжнародної транспортноїконференції високогорівня «Інтегрованітранспортні коридориЄвропа-Азія», Мінінфраструктури було доручено підготувати узгоджені пропозиції для прийняття урядових рішень, спрямованих на підвищення рівня надання послуг у транспортній сфері, зокрема щодо оптимізації ставок портових зборів.

Дану обставину під час допиту в суді першої інстанції підтвердили ряд свідків.

В подальшому, 06.09.2017 року КМУ прийнято постанову «Про деякі питання підвищення конкурентоздатності вітчизняних виробників та морських портів» та доручено Мінінфраструктури разом з іншими міністерствами оформити її відповідно до регламентних робіт.

06.12.2017 року, на заміну постанови від 06.09.2017, КМУ прийнято постанову №990, згідно з пунктом 2 якої Мінінфраструктури та ряду інших міністерств доручено вжити заходів до зниження ставок корабельного, канального, маякового, санітарного, якірного, причального, адміністративного портового збору, починаючи з 01.01.2018 року.

Враховуючи, що повноваженнями щодо встановлення розмірів ставок портових зборів наразі наділено лише Мінінфраструктури за погодженням з КМУ, то саме перед Мінінфраструктури в особі його керівника Міністра ОСОБА_7 було поставлено завдання щодо зменшення ставок портових зборів.

При цьому, усвідомлення Міністром ОСОБА_7 протиправності своїх дій прокурор обґрунтовує неодноразовим отриманням зауважень від Міністерства фінансів України, яке не підтримувало зниження ставки адміністративного (портового) збору у зв`язку із відсутністю реальних джерел покриття втрат бюджету.

Втім, суд першої інстанції слушно зауважив, що висловлення зауважень або не підтримка Мінфіну нормативно-правових актів КМУ або міністерств, які можуть впливати на показники надходжень бюджету, є звичною та досить поширеною практикою. Зокрема, на це вказали під час допиту в суді свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які у відповідний час обіймали посади Міністра фінансів України та заступника Міністра фінансів України. Отже, наявність таких зауважень від Мінфіну не доводить наявність у ОСОБА_7 умислу на порушення бюджетного законодавства.

Колегія суддів також враховує, що цілеспрямована політика Уряду на оптимізацію ставок портових зборів не зумовлювала усвідомлення обвинуваченим суспільної небезпечності своїх дій.

Щодо доводів прокурора про наявність в діях ОСОБА_7 злочинного наміру (бажання) на протиправне зменшення надходжень державного бюджету шляхом видання відповідного наказу, то вони також не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Адже, відповідно до стенограми засідання КМУ від 06.09.2017р., в ході розгляду питання про прийняття постанови КМУ «Про деякі питання підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних виробників та морських портів» Прем`єр-міністр ОСОБА_10 вказував на те, що зниження ставок зборів до 20% на всі види послуг та платежів ініціюється Урядом у зв`язку із потребами бізнесу та необхідністю підвищення конкурентоздатності портів, оскільки порти України є значно дорожчими, ніж інші порти Європи. В цьому контексті суд першої інстанції також слушно звернув увагу на пояснювальну записку до проєкту наказу Мінінфраструктури, згідно з якою метою його видання було регулювання господарської діяльності у сфері надання транспортних послуг задля підвищення конкурентоспроможності вітчизняного портового комплексу та розвитку зовнішньоекономічного потенціалу національних виробників. Способом досягнення вказаних цілей Урядом обрано саме механізм зниження ставок портових зборів, який в кінцевому результаті мав здешевити транспортування продукції через морські порти України, стимулюючи тим самим зовнішньоекономічну діяльність.

З врахуванням викладених обставин, колегія суддів вважає, що видання ОСОБА_7 наказу №474 було зумовлено виконанням вимог КМУ, викладених у протокольному рішенні КМУ від 06.09.2017р. та у постанові №990 від 06.12.2017р. щодо вжиття заходів до зниження ставок портових зборів, та спрямоване на реалізацію загальної політики Уряду. Крім того, 11.01.2018 року саме Кабінетом Міністрів України як колегіальним органом прийнято розпорядження №2-р «Про погодження ставок портових зборів», зокрема, погоджено пропозицію Мініфраструктури щодо зниження ставок корабельного, канального, маякового, санітарного, якірного, причального, адміністративного портового збору, починаючи з 01.01.2018 року. І лише після цього погодження, виданий ОСОБА_7 наказ було подано на державну реєстрацію до Мін`юсту.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з обвинувальним актом та позицією прокурора під час судового розгляду, злочинний умисел на зменшення ставок портових зборів всупереч закону у ОСОБА_7 виник у період з 21.08.2017 по 06.12.2017 року. Закон України «Про Державний бюджет на 2018 рік» прийнято Верховною Радою України 07.12.2017 року. Наказ №474 видано ОСОБА_7 27.12.2017 року. Отже, за логікою сторони обвинувачення, умисел на зменшення ставок портових зборів шляхом видання наказу всупереч закону виник у ОСОБА_7 раніше, ніж Верховною Радою України було прийнято відповідний закон, і лише після цього ним видано відповідний наказ. Зазначене твердження є алогічним та не підтверджено жодним доказом.

Крім того, наказ №474 наразі є чинним та з 2017 року ніким не оскаржений і не скасований, що в черговий раз підтверджує відсутність внутрішнього злочинного спонукання та умислу на вчинення відповідного кримінального правопорушення.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги прокурора щодо наявності в діях ОСОБА_7 суб`єктивної сторони інкримінованого кримінального правопорушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції в цій частині.

Оскільки як судом першої інстанції, так і апеляційним судом в діях обвинуваченого не встановлено порушень бюджетного законодавства при виданні наказу №474 та не встановлено завдання шкоди суспільним відносинам, охоронюваним ст.211 КК України, то і безпосередній об`єкт злочинного посягання у даному провадженні відсутній.

4.2. Щодо інших доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення.

В апеляційній скарзі прокурора, крім доводів, яким надана оцінка у розділі 4.1 розділу 4 даної ухвали, зазначається також про безпідставність визнання судом першої інстанції неналежними доказами довідки спеціаліста Державної аудиторської служби України від 17.04.2020р. та висновку експерта Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №9/22 від 29.05.2020р. за результатами проведення судової економічної експертизи.

Водночас, судом першої інстанції за результатами судового розгляду констатовано відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 211 КК України, і з цим висновком за результатами апеляційного розгляду погодився суд апеляційної інстанції. За таких обставин, решта доводів апеляційної скарги, в тому числі щодо безпідставного неприйняття судом окремих доказів сторони обвинувачення, не впливає на вищевказаний висновок суду, а отже не має юридичного значення та не потребує окремої оцінки.

Застосовуючи такийпідхід,колегія суддіввиходить зусталеної практикиЄвропейського судуз правлюдини щодомотивування судовогорішення.І хочап.1ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свободзобов`язує судиобґрунтовувати своїрішення,його неможна тлумачитияк такий,що вимагаєдетальної відповідіна коженаргумент.Міра,до якоїсуд маєвиконати обов`язокщодо обґрунтуваннярішення,може бутирізною взалежності відхарактеру рішення(рішенняу справіRuizTorijav.Spainвід09.12.1994р.,№303-A,§29;рішення усправі Серявінта іншіпроти України від 10.02.2010р., заява №4909/04, §58). Суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання (рішення у справі VandeHurk проти Нідерландів, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (рішення у справі Boldea проти Румунії, §30).

4.3. Щодо повторного дослідження доказів судом апеляційної інстанції.

Положення ч. 3 ст. 404 КПК України зобов`язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями, за наявності обґрунтованого клопотання учасника кримінального провадження.

Однак, у клопотанні прокурора, яке заявлялося під час апеляційного розгляду, не було наведено підстав, визначених вказаною нормою, для повторного допиту свідків ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_16, у зв`язку з чим у задоволенні вказаного клопотання стороні обвинувачення було відмовлено.

Колегія суддів наголошує, що повнота дослідження судом апеляційної інстанції обставин має бути забезпечена, коли під час апеляційного розгляду ці обставини встановлюються в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції. Натомість, у разі, якщо суд апеляційної інстанції погоджується з оцінкою обставин та доказів, наданою судом першої інстанції, та за відсутності підстав для повторного їх дослідження, визначених ч.3 ст.404 КПК України, потреба у такому дослідженні відсутня.

Виходячи з наведеного, колегія суддів обмежилася повторним дослідженням письмових доказів, що не суперечить визначеній у ст.23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів.

Щодо твердження прокурора про те, що суд у вироку неповно виклав показання деяких свідків та взагалі не навів свідчення інших, чим порушим вимоги ст.374 КПК України, колегія суддів зазначає, що у судовому рішенні суд не повинен дослівно відтворювати усні показання осіб, а має викласти дані, встановлені при їх дослідженні, та надати оцінку таким доказам. Ці вимоги процесуального закону судом першої інстанції виконано в достатній мірі.

5. Висновки суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч.1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.

Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини та надано їм юридичну оцінку, з якою погоджується і колегія суддів. Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваного вироку, за результатами апеляційного розгляду також не виявлено.

Отже, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, а тому оскаржуваний вирок підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 369-372, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 18.10.2021р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_2

судді ОСОБА_3

ОСОБА_4