Документ № 104984378

Справа № 991/1981/22

Провадження 1-кс/991/2001/22

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2022 року м.Київ

Слідчий суддяВищогоантикорупційногосуду ОСОБА_1,заучастюсекретаря судовогозасідання ОСОБА_2,прокурора ОСОБА_3,підозрюваного ОСОБА_4 та йогозахисника ОСОБА_5,розглянувши увідкритому судовомузасіданні клопотання захисника підозрюваного ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №52021000000000281 від 26.05.2021,

ВСТАНОВИВ:

До слідчого судді Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_5, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_4, та який просив скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.01.2022 у справі № 991/416/22 на грошові кошти ОСОБА_4 в розмірі 60 100,00 (шістдесят тисяч сто) доларів США, вилучених у службовому кабінеті № 402 в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 в рамках кримінального провадження № 52021000000000281 від 26.05.2021.

Клопотання обґрунтовується тим, що 13.01.2022 детективом Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_6 в рамках кримінального провадження № 52021000000000281 від 26.05.2021 на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду № 191/8507/21 від 16.12.2021 за адресою: АДРЕСА_1, на 4-ому поверсі вказаної будівлі, проведено обшук службового кабінету ОСОБА_4 № 402 та вилучено особисті грошові кошти, що належать ОСОБА_4, а саме: 60 100 доларів США, а також 22 квитанції про здійснення валютно-обмінних операцій і заяв на видачу готівки за період з грудня 2018 року по 06.01.2022 та інші речі.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.01.2022 у справі № 991/416/22 накладено арешт на грошові кошти на загальну суму 60 100 (шістдесят тисяч сто) доларів США, вилучені 13.01.2022 в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1, (приміщення Тренінгового центру прокурорів) у службовому кабінеті № 402, які належать підозрюваному ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Накладення арешту слідчим суддею мотивовано необхідністю забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання у випадку визнання ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України.

У своєму клопотанні захисник наголошує, що арешт на грошові кошти накладено необгрунтовано та безпідставно, оскільки судом при накладенні арешту не було надано належної оцінки всім обставинам справи, без врахування розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, без врахування наслідків арешту майна для підозрюваного, без наявності законних підстав для задоволення такого клопотання, оскільки таке клопотання подано поза межами строків на його подання, а також через те, що вказані грошові кошти підлягали негайному та безумовному поверненню на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 20 січня 2022 року.

Також захисник зазначає про законність та прозорість походження цих грошових коштів, вважає їх вилучення при проведенні обшуку незаконним, оскільки вони безпосередньо не зазначені в ухвалі про дозвіл на обшук та не мають жодних ознак зв`язку з розслідуваним кримінальним правопорушенням, проведення обшуку у підозрюваного для мети виявлення і арешту майна є неприпустимим.

Крім того, захисник посилається на відсутність достатніх підстав вважати, що вилучені грошові кошти підлягатимуть конфіскації у зв`язку з призначенням такого покарання, адже суд може його і не призначати. Тому слідчим суддею не враховано розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. На підтвердження своєї позиції захисник наводить висновки Верховного Суду висвітлені у постанові від 28 квітня 2020 року у справі №133/2968/18, відповідно до яких при застосуванні конфіскації майна в кожному конкретному випадку суд має не тільки послатися на наявність для цього формальних підстав, але й переконатися, що таке застосування не порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар».

Наявні обставини і стали підставою для звернення захисника ОСОБА_5, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_4, до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.

У судовому засіданні захисник повністю підтримав своє клопотання та просив його задольнити.

В свою чергу, прокурор заперечив проти задоволення клопотання про скасування арешту майна, вважаючи, що ухвала слідчого судді, якою накладено арешт на вказане майно, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, в якій наведені належні і достатні мотиви та підстави її ухвалення.

Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши доводи учасників провадження, слідчий суддя дійшов до наступного.

Метою арешту зазначеного у клопотанні майна, відповідно до п. 3 ч. 2ст. 170 КПК України, є забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Частиною 11 ст. 170 КПК України встановлено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Як слідує з наявних матеріалів справи, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52021000000000281 від 26.05.2021.

На підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16.12.2021 (справа № 991/8507/21) 13.01.2022 проведено обшук приміщення Національної академії прокуратури України (Тренінгового центру прокурорів), розташованого за адресою: м. Київ, вул. Юрія Іллєнка (Мельникова, 81Б), зокрема, службового кабінету ОСОБА_4 за результатами проведення вказаного обшуку відшукано та вилучено грошові кошти у розмірі 60 100 доларів США, що належать ОСОБА_4 ..

19.01.2022 ОСОБА_4 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України, за вчинення якого КК України встановлено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

20.01.2022 детектив НАБУ звернулась до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, а саме вилучених при проведенні обшуку вищевказаних грошових коштів у розмірі 60 100 доларів США.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).

За вимогами п. 3 ч. 2 ст.1 73 КПК України при вирішенні питання про арешт майна з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання слідчий суддя повинен враховувати наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, за вчинення якого, у разі визнання особи винуватою, суд може призначити покарання у виді конфіскації майна.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.01.2022 у справі № 991/416/22 накладено арешт на грошові кошти, що належать підозрюваному ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на загальну суму 60 100 (шістдесят тисяч сто) доларів США, вилучені 13.01.2022 під час обшуку приміщення Тренінгового центру прокурорів у службовому кабінеті № 402 за адресою: м. Київ, вул. Юрія Іллєнка (Мельникова) 81Б.

Як вбачається з вищевказаної ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.01.2022, не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_4, виходячи лише з фактичних обставин, які містяться в поданих слідчому судді матеріалах, слідчий суддя дійшов висновків про наявність обґрунтованої підозри про причетність ОСОБА_4 до кримінального правопорушення, за викладених у клопотанні обставин, майно якого за вироком суду може бути конфісковано, наявність підстави вважати, що незастосування обмежень до користування на розпорядження таким майном може призвести до вжиття підозрюваним заходів для приховування готівкових грошових коштів, втрати та передачі третім особам з метою уникнення їх арешту та подальшої можливої конфіскації, а також існування обґрунтованої підозри вважати, що незастосування цього заходу зумовить труднощі чи неможливість виконання вироку в частині забезпечення конфіскації, а тому арешт майна на даному етапі є цілком законним і необхідним для забезпечення кримінального провадження.

Саме такі обставини і були покладені слідчим суддею в основу обґрунтування висновку про наявність підстав для задоволення клопотання детектива НАБУ про арешт майна.

Адвокат наголошує на тому, що стороною обвинувачення був порушений встановлений КПК України строк для звернення із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, а також невиконано ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 20.01.2022 щодо обов`язку негайного повернення майна.

Розглядаючи вказані доводи, слідчим суддею встановлено, що таке питання вже розглядалося Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 02.02.2022 у справі № 991/416/22, яка прийшла до наступного висновку.

Орган досудового розслідування дійсно не забезпечив подання у встановлений строк клопотання про арешт майна, тимчасово вилученого при проведенні обшуку в службовому кабінеті ОСОБА_4 .. Проте відмова в задоволенні клопотання про арешт майна можлива лише, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України (ч. 1 ст. 173 КПК України).

Таким чином, такої підстави для відмови в арешті майна як пропущення строку звернення з клопотанням КПК України не передбачено ні серед умов, які враховуються при вирішенні питання про арешт майна, перелічених в ч. 2 ст. 173 КПК України, ні серед підстав для відмови в задоволенні клопотання про арешт.

Отже, сам по собі факт порушення строку звернення до слідчого судді для вирішення питання про арешт не є підставою для відмови в арешті майна, яке відповідає завданням кримінального провадження. Вказане обумовлюється тим, що порушення строку на звернення з клопотанням про арешт майна, не позбавляє таке майно доказової (у разі його арешту як речового доказу) чи забезпечувальної (при забезпеченні цивільного позову чи можливої конфіскації) «сили» в кримінальному провадженні, тому потребує забезпечення його збереження, зокрема, шляхом накладення арешту.

Разом з тим, варто зазначити, що сплив процесуального строку виконання обов`язку вжити заходи до збереження майна не припиняє необхідності виконати цей обов`язок стороною обвинувачення і не тягне за собою припинення повноважень службової особи на здійснення обов`язкової дії. Аналогічна правова позиція щодо правових наслідків пропуску строку виконання обов`язку детально висвітлена в Постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №263/15845/2019.

Тобто, з одного боку порушення передбаченого ч. 5 ст. 171 КПК України строку є юридичним фактом, з яким закон пов`язує припинення режиму тимчасового вилучення майна (ст. 169 КПК України «Припинення тимчасового вилучення майна»), встановлює обов`язок негайно повернути майно особі, в якої воно було тимчасово вилучене, а з іншого - не є підставою для відмови в арешті майна.

Отже така суперечність має вирішується наступним чином.

Правові інститути тимчасового вилучення майна та арешту майна є пов`язаними, але відносно автономними, з різними цілями та правовими наслідками. Вони стосуються різних аспектів процесу доказування.

Правове значення встановленого законодавцем строку, визначеного як «протягом 48 годин після вилучення майна» (абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України) для звернення із клопотанням про арешт майна полягає в тому, що: законодавцем презюмується достатність цього часу для сторони обвинувачення, щоб визначитись із належністю майна певній особі, правовими підставами та метою накладення арешту та підготувати відповідне мотивоване клопотання, з одного боку, та встановити такий нетривалий проміжок часу втручання у право власності особи (тимчасове позбавлення її правомочностей володіння та користування) в інтересах кримінального провадження, протягом якого можливе утримання майна особи в силу закону, без вмотивованого рішення суду.

Таким чином, положення ч. 5 ст. 171 КПК України у взаємозв`язку із положеннями ч. 1 ст. 169 КПК України визначають лише тривалість законного перебування (утримання) чужого майна (вилученого в результаті обшуку) в розпорядженні сторони обвинувачення (слідчого, прокурора). Будь-яке подальше перебування (поза межами встановленого процесуального строку та часу, необхідного для негайного повернення), утримання такого майна слідчим, прокурором є таким, що не має правових підстав та є втручанням в право власності особи, якій належить це майно, без законних на те підстав.

У той же час, вказані порушення речових прав не можуть перешкоджати досягненню цілей й завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.

Таким чином, норми КПК України щодо правового режиму, тривалості, припинення тимчасового вилучення майна функціонально призначені перш за все для вирішення цивільно-правових аспектів такого тимчасового вилучення та встановлення обов`язку щодо негайного повернення майна його законному володільцю у разі пасивності, незацікавленості сторони обвинувачення у його використанні для вирішення завдань кримінального провадження.

Правові наслідки можливих порушень процесуальних строків, про які йдеться, на думку суду, лежать в площині матеріально-правової юридичної відповідальності (наприклад, цивільно-правова відповідальність за утримання відповідного майна без законних на те підстав або у разі втрати чи знищення речового доказу (ч. 4 ст. 100 КПК України), дисциплінарна відповідальність прокурора, слідчого за неналежне виконання службових обов`язків, кримінальна відповідальність у разі наявності відповідних підстав) тощо.

Крім цього, вирішення слідчим суддею, судом питання про арешт майна, яке правомірно, відповідно до ухвали слідчого судді про надання права на обшук, тимчасово вилучене, при порушенні строку звернення слідчим, прокурором із клопотанням про арешт, відбувається в період часу, коли режим тимчасового вилучення припинився (п. 3 ч.1 ст. 169 КПК України).

Підсумовуючи вищевикладене, варто зазначити, що вирішення питання щодо арешту майна залежить від того, чи має воно значення для досягнення завдань кримінального провадження, а не від того, чи своєчасно звернувся слідчий, прокурор з відповідним клопотанням до слідчого судді.

А відтак, несвоєчасне звернення детектива з клопотанням про арешт майна не вплинуло на правомірність та обґрунтованість висновку слідчого судді щодо наявності правових підстав для задоволення клопотання про арешт майна.

Питання щодо незаконності вилучення грошових коштів, які безпосередньо не зазначені в ухвалі про дозвіл на обшук також було вирішено колегією суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 02.02.2022.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.

Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді грошей, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони є предметом кримінального правопорушення, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено (п. 4 ч. 2 ст. 167 КПК України).

В ухвалі слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16.12.2021 було надано детективам НАБУ дозвіл на проведення обшуку в службовому кабінеті ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1, з метою відшукання та вилучення в тому числі і особистих грошових коштів.

З матеріалів досудового розслідування вбачається, що передача предмету неправомірної вигоди відбувалась за обізнаності та сприяння в даному процесі ОСОБА_4, а повернуті ОСОБА_7 грошові кошти не є зазделегіть ідентифікованими грошовими коштами (банкнотами), які 28.09.2021 ОСОБА_8 передав ОСОБА_9 ..

Враховуючи вищевикладене, слід зауважити, що вилучення детективами НАБУ грошових коштів, належних ОСОБА_4 здійснювалось безпосередньо на підставі ухвали слідчого судді від 16.12.2021 та за наявності достатніх підстав вважати, що вони є предметом кримінального правопорушення, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є доходами від нього, в який їх було повністю або частково перетворено шляхом обміну банкнот.

За цих підстав доводи сторони захисту щодо незаконності вилучення грошових коштів при проведенні обшуку були відхилені колегією суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Так само не прийняті до уваги і доводи щодо відсутності правових підстав для накладення арешту на зазначені грошові кошти з огляду на їх належність підозрюваному та наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, за вчинення якого суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна, а також інших обставин, врахованих слідчим суддею відповідно до раніше зазначеної ч. 2 ст. 173 КПК України.

Щодо розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідків арешту майна для підозрюваного, колегія звертає увагу на правову підставу накладення арешту на майно, встановлену ухвалою слідчого судді, - з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, а не з метою забезпечення відшкодування завданої кримінальним правопорушенням майнової шкоди.

Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються (ч. 1 ст. 59 КК України). Кримінальний закон не встановлює прямого співвідношення чи обмеження обсягу конфіскації майна як виду покарання із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Покарання у вигляді конфіскації майна, як і будь-яке інше покарання, встановлюється вироком суду. Оскільки на цьому етапі кримінальне провадження ще не розглянуто судом по суті та вирок не постановлений, слідчий суддя не має змоги передбачити ні сам факт його постановлення, ні можливий обсяг конфіскації майна як виду покарання, вказані події на цьому етапі повинні розглядатися лише як вірогідні.

Враховуючи обґрунтовану підозру, вважати, що незастосування цього заходу зумовить труднощі чи унеможливіть виконання вироку в частині конфіскації майна, арешт належних підозрюваному ОСОБА_4 грошових коштів на даному етапі є цілком законним і необхідним для забезпечення кримінального провадження.

Отже, зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб та в межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали колегія суддів Апеляційнної палати Вищого антикорупційного суду визнала непереконливими, підстав для обґрунтованого сумніву в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегією суддів також не встановлено.

Аналізуючи та підсумовуючи викладені висновки апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, слідчий суддя приходить до висновку, що при накладенні арешту на грошові кошти підозрюваного ОСОБА_4 слідчим суддею відповідно до ст.ст. 132, 170, 173 КПК України були повністю дотримані принципи розумності та співрозмірності обмеження права власності осіб завданням кримінального провадження та враховані наслідки від вжиття такого тимчасового заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, доказів негативних наслідків обраного заходу забезпечення адвокатом ОСОБА_5 не надано та під час судового розгляду клопотання про скасування арешту майна не встановлено.

В ч. 1 ст. 173 КПК України зазначено, що слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. Відповідно до зазначеної норми завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий суддя вважає, що в цьому кримінальному провадженні такі ризики наявні, адже при подальшому володінні і користування грошовими коштами є можливість їх відчуження чи передачі третім особам з метою приховання чи знищення доказів кримінального правопорушення та уникнення кримінальної відповідальності. Однак, з накладенням арешту вбачається можливість запобігти зазначеним ризикам. Отже, може бути виконане завдання арешту майна, а саме запобігання можливості його приховування, знищення, перетворення.

Слідчий суддявважає,що прирозгляді клопотанняпро арештмайна слідчийсуддя з`ясуваввсі обставини,з якимизакон пов`язуєможливість накладенняарешту намайно,а томуухвалою від24.01.2022,яка залишенабез змінухвалою Апеляційноїпалати Вищогоантикорупційного судувіл 02.02.2022,обґрунтовано накладеноарешт навказане майно,за наявностіправових підстав,визначених ст.170КПК України.

Обов`язковість судового рішення до виконання закріплена у ст. 129-1 Конституції України, за якою держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку ; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 5 ст. 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Разом з тим, ст. 533 КПК України визначено, що вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов`язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

Тож, розглядаючи клопотання про скасування арешту майна, слідчий суддя не вправі ставити під сумнів вищевказану ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.01.2022, залишену без змін ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду віл 02.02.2022, якою вже встановлено наявність арештованого майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна, та яка наразі набрала законної сили.

З огляду на викладене, адвокатом ОСОБА_5 у клопотанні не доведені обставини, які б давали підстави вважати, що на даний час відпала потреба у дії такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, крім того заявником не доведено необґрунтованості накладення такого арешту.

В свою чергу, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна для виконання завдань кримінального провадження, а також завдань арешту майна, визначених в абз. 2 ч. 1ст. 170 КПК України.

На думку слідчого судді, таке втручання органів досудового розслідування у права і свободи особи, є розумним та пропорційним меті кримінального провадження.

А відтак, слідчий суддя вважає, що арешт на майно накладено обґрунтовано, тому клопотання адвоката ОСОБА_5 не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.174,307, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання захисника підозрюваного ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №52021000000000281 від 26.05.2021, накладеного ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.01.2022 у справі № 991/416/22 (провадження 1-кс/991/426/22) на грошові кошти у розмірі 60 100 (шістдесят тисяч сто) доларів США, які були вилучені 13.01.2022 в ході проведення обшуку у службовому кабінеті № 402, за адресою: АДРЕСА_1 та які належать підозрюваному ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1