- Головуюча суддя (ВАКС): Сікора К.О.
Справа №991/1329/22
Номер провадження 1-кп/991/10/22
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2022року Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2,
ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
обвинуваченого ОСОБА_6,
його захисника адвоката ОСОБА_7,
обвинуваченого ОСОБА_8,
його захисників адвокатів ОСОБА_9, ОСОБА_10,
ОСОБА_11,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Києві клопотання захисників обвинуваченого ОСОБА_8 адвокатів ОСОБА_9, ОСОБА_10 про повернення обвинувального акта прокурору у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52021000000000016 від 14січня 2021року, за обвинуваченням
ОСОБА_12, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Мостиська Другі Мостиського району Львівської області та проживає за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27, ч.3 ст.369 КК України,
ОСОБА_13, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Краматорськ Донецької області та проживає за адресою: АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27, ч.3 ст.369, ч.2 ст.366-2 КК України,
В С Т А Н О В И В :
І.Історія провадження
1.1.На розгляді Вищого антикорупційного суду (надалі суд) перебувають матеріали зазначеного кримінального провадження, в якому ухвалою суду від 17 березня 2022 року призначено підготовче судове засідання.
1.2. 11 травня 2022 року до суду надійшло клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 про повернення обвинувального акта прокурору (т.2, а.с.226-251).
В обґрунтування свого клопотання захисник ОСОБА_9 зазначив, що обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні не підлягає призначенню до судового розгляду у зв`язку з невідповідністю вимогам ст. 291 КПК України з наступних підстав:
- відповідно до обвинувального акта обвинувачений ОСОБА_8 є братом судді Окружного адміністративного суду міста Києва (надалі ОАСК). У той же час у формулюванні обвинувачення зазначається про те, що обвинувачений ОСОБА_6 декілька разів повідомляв ОСОБА_14 про наявність у нього зв`язків в ОАСК, втім відсутня інформація про те, що ОСОБА_6 повідомляв ОСОБА_14 про наявність таких зв`язків саме у ОСОБА_8 ;
- на сторінці 20 обвинувального акта в абзацах 2 та 3 зазначається про намір ОСОБА_6 та ОСОБА_8 реалізувати свій злочинний задум шляхом підбурення ОСОБА_14 до надання неправомірної вигоди судді ОАСК Балась ОСОБА_15 . Разом із цим, на цій же сторінці обвинувального акта в абзаці 5 зазначається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 реальних намірів передавати одержані від ОСОБА_14 грошові кошти судді ОАСК ОСОБА_16 не мали, а вона з їхніми злочинними планами обізнана не була;
- на сторінці 21 обвинувального акта в абзаці 5 зазначається про зустріч ОСОБА_6 із ОСОБА_8, в якій останній повідомив про те, що не зміг зустрітися із головою ОАСК і лише після зустрічі з ним може надати відповідь щодо стану розгляду справи. У зв`язку з цим є незрозумілою необхідність цієї зустрічі, зважаючи на викладені на сторінці 20 в абзаці 5 відомості про відсутність у ОСОБА_6 та ОСОБА_8 намірів передавати одержані від ОСОБА_14 грошові кошти судді ОАСК Балась ОСОБА_17 ;
- в обвинувальному акті зазначається, що 05 квітня 2021 року ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_14 грошові кошти у розмірі 90000 доларів США, після чого «цього ж дня» зустрівся зі ОСОБА_8 та розподілив отримані від ОСОБА_14 грошові кошти, а саме залишив собі 20000 доларів США, а ОСОБА_8 віддав 80000 доларів США. У зв`язку з цим, на думку захисника ОСОБА_9, незрозумілим є розподіл між ОСОБА_6 і ОСОБА_8 грошових коштів у розмірі 100000 доларів США, з урахуванням отримання 05 квітня 2021 року від ОСОБА_14 лише 90000 доларів США;
- в обвинувальному акті зазначається, що ОСОБА_8 вчинив підбурювання ОСОБА_14 до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі, будучи обізнаним про незакінчення кримінального правопорушення з причин, які не залежатимуть від його волі, що є суперечливим твердженням;
- інкримінування ОСОБА_8 та ОСОБА_6 «підбурювання» ОСОБА_14 до надання неправомірної вигоди не ґрунтується на вимогах ч. 4 ст. 27 КК України;
- в обвинувальному акті відсутні конкретні відомості про службову особу, якій планувалося надання неправомірної вигоди;
- обвинуваченим інкриміновано вчинення злочинів за попередньою змовою групою осіб, однак відсутні відомості щодо розподілу ролей між ними;
- у формулюванні обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні закінченого злочину шахрайства не зазначено, кому завдано шкоду;
- в обвинувальному акті відсутні відомості про розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян на момент вчинення злочину, станом на яку дату визначено цей розмір та сума перевищення цього мінімуму;
- з обвинувального акта не вбачається, хто був власником коштів, якими мали намір заволодіти ОСОБА_6 і ОСОБА_8 ;
- застосування в обвинуваченні ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 366-2 КК України надуманих фактів, припущень та неконкретних даних, які стали підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за зазначеною статтею КК України;
- в обвинувальному акті відсутній виклад фактичних обставин;
- в обвинувальному акті не зазначені анкетні відомості про викривача, зокрема, адреси його проживання та розмір запропонованої йому винагороди;
- реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідає вимогам ст. 109 КПК України;
- обвинувальний акт був вручений ОСОБА_8 не прокурором, а детективом НАБУ ОСОБА_18 ;
- існують обґрунтовані сумніви у можливості підписання, затвердження обвинувального акта у Львові, здійснення його доставки до міста Києва та вручення обвинуваченому ОСОБА_8 в один й той самий день 14 березня 2022року.
1.3. 26 липня 2022 року у підготовчому судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_10 заявив клопотання про повернення обвинувального акта прокурору.
Підставами для повернення обвинувального акта, на думку захисника ОСОБА_10, є наступні порушення: правова кваліфікація інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_8 злочину, яка зазначена у обвинувальному акті, була відсутня в особливій частині КК України станом на дату вчинення цього злочину. Крім того, захисник звернув увагу, що усупереч вимогам ч. 2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті не зазначено про запропоновану викривачу винагороду.
ІІ.Позиції учасників судового засідання
2.1. Захисник ОСОБА_9 своє клопотання підтримав та просив задовольнити з наведених у ньому підстав, які, на його думку, є порушенням вимог ч. 2 ст. 291 КПК України. Захисник ОСОБА_9 також підтримав клопотання захисника ОСОБА_10 .
Захисник ОСОБА_10 підтримав клопотання захисника ОСОБА_9 .
Обвинувачений ОСОБА_8 підтримав клопотання своїх захисників адвокатів ОСОБА_9, ОСОБА_10 та наголосив на тому, що окрім невідповідності обвинувального акта вимогам КПК України, стороною обвинувачення була порушена процедура вручення йому обвинувального акта.
Інший захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_11, обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник адвокат ОСОБА_7 підтримали заявлені клопотання про повернення обвинувального акта.
2.2. Прокурор ОСОБА_5 заперечив проти задоволення клопотань про повернення обвинувального акта прокурору та зазначив, що обвинувальний акт був складений у встановленому законом порядку та відповідає вимогам ст. 291 КПК України. Як зазначив прокурор, доводи сторони захисту щодо доведеності фактичних обставин, зазначених у обвинувальному акті, можуть бути оцінені лише під час судового розгляду. Також прокурор зазначив про відсутність підстав для зазначення у обвинувальному акті розміру винагороди викривачу на підставі ст.130-1 КК України.
ІІІ.Мотиви суду
3.1.Заслухавши думку учасників підготовчого судового засідання, дослідивши зміст обвинувального акта та додатків до нього, проаналізувавши доводи клопотань про повернення обвинувального акта прокурору, суд дійшов висновку, що ці клопотання задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Правове регулювання
3.2.Підготовче судове засідання, окрім притаманних йому завдань організаційного характеру, спрямованих на з`ясування можливості призначення до судового розгляду кримінального провадження, виконує роль процесуального фільтра між досудовим провадженням та судовим розглядом з метою перевірки відповідності вимогам закону процесуальних рішень, що надійшли від прокурора.
З метою забезпечення цієї функції п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України суду надано право у підготовчому судовому засіданні повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.
Водночас колегія суддів зауважує, що процесуальним законом окреслено межі перевірки обвинувального акта лише його відповідність вимогам кримінального процесуального закону, зокрема, ст.291 КПК України, і оскільки ч.4 ст.291 КПК України заборонено надання суду інших документів до початку судового розгляду, така перевірка здійснюється виключно на підставі самого обвинувального акта шляхом дослідження його змісту.
3.3.Частиною 4 ст.110 КПК України встановлено, що обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.291 КПК України, та містити перелік відомостей, визначених ч.2 вказаної статті, зокрема: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Як передбачено ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, а тому значення обвинувального акта як процесуального рішення сторони обвинувачення, полягає у тому, що він формалізує правову позицію обвинувачення, ініціює судовий розгляд і тим самим відкриває особі доступ до правосуддя.
Оцінка доводів сторони захисту
3.4.Консолідована позиція захисників обвинуваченого ОСОБА_8 адвокатів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 стосується таких недоліків, які на їх думку, наявні в обвинувальному акті:
(1)наявність в обвинувальному акті суперечностей щодо викладення певних обставин;
(2)відсутність певних відомостей щодо фактичних обставин кримінального правопорушення;
(3)невідповідність викладених обставин інкримінованих кожному окремо обвинуваченому кримінальних правопорушень та невірна правова кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.2 ст.366-2 КК України;
(4)відсутність відомостей про потерпілого, викривача та розмір винагороди викривачу;
(5)відсутність у реєстрі матеріалів досудового розслідування певних обов`язкових відомостей, які він має містити;
(6)порушення порядку вручення обвинувального акта.
Вказані недоліки, на думку захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_10, порушують право обвинувачених знати, в чому вони обвинувачуються, та захищатися від висунутого їм обвинувачення.
3.5. Оцінюючи доводи захисника ОСОБА_9 щодо недоліків викладення в обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення (підпункти «1», «2» п.3.4 цієї ухвали), колегія суддів підкреслює, що за змістом п. 5 ч.2 ст.291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.
Отже, вказаною нормою процесуального закону прямо передбачено, що визначення форми, послідовності, ступеню деталізації та обсягу викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, що зазначаються в обвинувальному акті, належить до дискреційних повноважень прокурора.
Дослідивши зміст обвинувального акта, колегія суддів дійшла висновку, що він містить викладення фактичних обставин в обсязі, достатньому для розуміння їх суті та послідовності, що відповідає вимогам п. 5 ч.2 ст.291 КПК України, а тому суд не вбачає підстав для висновку про його невідповідність вимогам кримінального процесуального закону в цій частині.
Водночас, колегія суддів наголошує, що не має можливості та повноважень під час підготовчого судового засідання оцінювати відповідність дійсності та несуперечливість обставин, викладених у обвинувальному акті, з огляду на мету цієї стадії та вичерпний перелік повноважень суду під час її проведення, а тому така оцінка має здійснюватися виключно за результатами судового розгляду на підставі наданих суду доказів.
Твердження захисника ОСОБА_9 про недопустимість зібраних доказів з огляду на позицію, викладену у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №223-1430/0/4-12 від 03 жовтня 2012 року, не є слушними, оскільки така позиція не є джерелом кримінального процесуального законодавства у розумінні ч. 2 ст. 1 КПК України.
3.6.Оцінюючи доводи сторони захисту щодо неправильності та неповноти кваліфікації кримінального правопорушення, зазначеної в обвинувальному акті (підпункт «3» п. 3.4 цієї ухвали), колегія суддів зазначає, що правова кваліфікація кримінального правопорушення це оціночне судження, професійна переконаність суб`єкта кримінального процесу у правовій природі певних обставин та подій, дій чи бездіяльності осіб, їх причинах і наслідках. Таке судження має виявлятись у конкретних нормах КК України, які, на думку цього суб`єкта, підлягають застосуванню у зв`язку з вчиненими ними діями або бездіяльністю.
Стаття 22 КПК України визначає, що кримінальне провадження здійснюється на засадах змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій.
Отже, прокурор як сторона кримінального провадження є самостійним у визначені правової кваліфікації кримінального правопорушення та доведенні її обґрунтованості у змагальному судовому процесі.
У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на правову позицію Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові від 03 липня 2019 року по справі №273/1053/17, відповідно до якої кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг та повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого, визначення ж обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора.
Колегія суддів зазначає, що наведені в обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності дають уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, а також можливість співставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою, тобто у достатній мірі інформують обвинувачених як про підстави обвинувачення, так і про його характер.
3.7.Також є безпідставними доводи адвоката ОСОБА_9 щодо відсутності в обвинувальному акті відомостей про потерпілого в частині інкримінованого обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України, оскільки обов`язок зазначення відомостей про цього учасника кримінального провадження, передбачений п. 3 ч.2 ст.291 КПК України, поширюється лише на випадки участі потерпілого у кримінальному провадженні. Сторона захисту не надала доказів на підтвердження факту, що у цьому кримінальному провадженні будь-яку особу було визнано потерпілим, чи будь-яка особа надала заяву про визнання її потерпілим, що відповідно до ч.2 ст.55 КПК України є підставою для набуття прав і обов`язків потерпілого.
3.8. Надаючи оцінку твердженням захисників стосовно відсутності в обвинувальному акті відомостей щодо адреси проживання викривача та розміру пропонованої йому винагороди, колегія суддів зазначає наступне.
Так, обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні містить анкетні відомості викривача, а саме прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство.
Захисник ОСОБА_9 наголосив, що в обвинувальному акті зазначена не адреса проживання викривача, а адреса його реєстрації, на підтвердження чого надав копію заяви ОСОБА_14 про вчинення злочину та копію протоколу його допиту як свідка.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Тобто будь яких тверджень про те, що викривач не проживає за адресою місця реєстрації тимчасово захисником ОСОБА_9 не надано.
Згідно з ч. 1 ст. 53-7 КПК України, яка кореспондується із ст. 131-1 КПК України, право на винагороду має викривач, який повідомив про корупційний злочин, грошовий розмір предмета якого або завдані державі збитки від якого у п`ять тисяч і більше разів перевищують розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на час вчинення злочину.
В обвинувальному акті не зазначені відомості щодо наявності чи відсутності пропонованої винагороди викривачу.
Втім з обвинувального акта вбачається, що інкримінований обвинуваченим злочин, передбачений ст. 369 КК України, вчинено 05 квітня 2021 року, станом на яке прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2270 грн. Таким чином, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 53-7 Закону України «Про запобігання корупції» викривач станом на 05 квітня 2021 року міг набути право на винагороду у разі повідомлення про вчинення корупційного злочину, грошовий розмір предмета якого становив 11350000 грн.
Розмір неправомірної вигоди у цьому кримінальному провадженні відповідно до обвинувального акта становив 100000 доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на 05 квітня 2021 року складав 2795550 грн, а отже ОСОБА_14 не є особою, яка відповідно до ч. 1 ст. 53-7 КПК України має право на винагороду.
Позиція сторони захисту щодо обов`язкового зазначення в обвинувальному акті інформації про відсутність пропонованої винагороди викривачу, якщо відповідно до ч. 1 ст.53-7 КПК України викривач не має право на винагороду, є суб`єктивною думкою захисників. На думку колегії суддів, незазначення в обвинувальному акті вказаної інформації не є порушенням вимог ст. 291 КПК України, якщо право на отримання такої винагороди відсутнє. Разом із тим, чітке розуміння стороною захисту відсутності такої винагороди з урахуванням значно меншого розміру предмета інкримінованого злочину, ніж установлено законом, як обов`язкової умови для здійснення виплати винагороди викривачу, не порушує права обвинувачених на захист.
3.9. Колегія суддів відхиляє доводи адвоката ОСОБА_9 щодо відсутності у реєстрі матеріалів досудового розслідування певних відомостей, оскільки чинне кримінальне процесуальне законодавство не містить такої підстави для повернення обвинувального акта, як недоліки реєстру матеріалів досудового розслідування.
3.10. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 40 КПК України слідчий уповноважений здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
Враховуючи вищенаведені норми КПК України суд вважає, що прокурор, який здійснює процесуальне курівництво, може уповноважити слідчого на здійснення такої процесуальної дії як вручення копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, враховуючи, що норми КПК України такої заборони не містять.
Висновки суду
4.1.Дослідивши зміст обвинувального акта, суд встановив, що він містить відомості, передбачені ч.2 ст.291 КПК України, в обсязі, достатньому для розуміння суті пред`явленого обвинувачення та можливості його розгляду у судовому засіданні.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що наведені у клопотаннях захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 доводи заслуговують на увагу та потребують належної правової оцінки з боку суду, втім, така оцінка може бути надана виключно під час судового розгляду за наслідком дослідження наданих сторонами доказів, адже ці доводи стосуються суті пред`явленого обвинувачення, його доведеності та правильності правової кваліфікації, а не недотримання вимог, що висуваються до обвинувального акта як процесуального документа.
4.2.За цих обставин суд не вважає обґрунтованими доводи захисників про те, що відсутність певних відомостей в обвинувальному акті перешкоджатиме обвинуваченим реалізувати своє право на захист, оскільки це право, як визначено ч.1 ст.20 КПК України, передбачає можливість обвинуваченого надати усні або письмові пояснення з приводу обвинувачення, право збирати і подавати докази на підтвердження невинуватості, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
Вказані права є процесуальними гарантіями забезпечення права особи на справедливий суд, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, їх реалізація не залежать від обсягу висунутого проти неї обвинувачення, адже відповідно до принципу диспозитивності обвинувачений є вільним у їх використанні у межах та у спосіб, передбачених КПК України.
4.3.З огляду на викладене, суд уважає обвинувальний акт таким, що відповідає вимогам ст.291 КПК України, а отже у задоволенні клопотань захисників обвинуваченого ОСОБА_8 адвокатів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 291, 314, 369, 372, 376 КПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
У задоволенні клопотань захисників обвинуваченого ОСОБА_8 адвокатів ОСОБА_9, ОСОБА_10 про повернення обвинувального акта прокурору відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3