- Головуючий суддя (АП ВАКС): Павлишин О.Ф.
Справа №991/3595/22
Провадження №11-сс/991/306/22
Слідчий суддя: ОСОБА_10
Суддя-доповідач: ОСОБА_11
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 жовтня 2022 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_11,
суддів: ОСОБА_12, ОСОБА_13,
секретар судового засідання ОСОБА_14,
за участю:
підозрюваного ОСОБА_1,
захисників ОСОБА_15, ОСОБА_16,
прокурора ОСОБА_17,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_18 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2022 року у кримінальному провадженні №42015000000000722 від 16 квітня 2015 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.09.2022 задоволено клопотання та накладено арешт на майно, яке належить підозрюваному ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме на автомобіль «Mercedes-Benz S 500», д.н.з. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 .
Захисник підозрюваного ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_18 подав апеляційну скаргу з доповненнями. Зазначає, що накладений арешт необґрунтований та застосований із порушенням норм кримінального процесуального законодавства України.
Посилається на такі обставини:
1. слідчим суддею не надано належної оцінки обґрунтованості підозри, оскільки на момент постановлення оскаржуваної ухвали ОСОБА_1 не було вручено повідомлення про підозру;
2. так як ОСОБА_1 не набув статусу підозрюваного, арешт накладено на майно третьої особи, тому у цьому випадку відповідно до ч.1, 2 ст.64-2 КПК України з клопотанням про арешт майна повинен був звернутися виключно прокурор, що узгоджується з позицією, викладеною Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 05.08.2020 у справі №991/6358/20;
3. ОСОБА_1 набув право власності на автомобіль «Mercedes-Benz S 500», д.н.з. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 у 2006 році, коли перебував у шлюбі з ОСОБА_2 . Тому накладенням арешту порушуються права та інтереси ОСОБА_2, якій належить вказаний автомобіль на праві спільної сумісної власності, та яка не має жодного відношення до цього кримінального провадження;
4. слідчим суддею не враховано розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для ОСОБА_1 та третіх осіб;
5. конфіскація майна є додатковим видом покарання, отже може і не застосовуватися до ОСОБА_1 за результатами розгляду кримінального провадження;
6. автомобіль придбаний у 2006 році, що спростовує доводи про його придбання за кошти, отримані внаслідок інкримінованих дій у період 2015 року та перебування ОСОБА_1 на посту голови правління ПАТ «Укрнафта»;
7. арешт автомобіля є непропорційним заходом забезпечення кримінального провадження, адже розумно не співвідносяться з його метою та завданнями.
Просить скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.09.2022 та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання детектива НАБУ про накладення арешту на майно, котре належить ОСОБА_1 .
Захисник підозрюваного ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_18, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не прибув, про поважність причин неприбуття не повідомив.
Згідно із ч.4 ст.405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. А тому апеляційна скарга розглядається без участі захисника ОСОБА_18
Підозрюваний ОСОБА_1, його захисники ОСОБА_15, ОСОБА_16 у судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги, посилаючись на доводи, наведені у ній.
Прокурор ОСОБА_17 у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована.
У цьому провадженні встановлено такі обставини.
Детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) під процесуальним керівництвом прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015000000000722 від 16.04.2015, зокрема, за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України. За версією сторони обвинувачення, у період із березня 2015 року по вересень 2015 року ОСОБА_1, будучи службовою особою ПАТ «Укрнафта» (код за ЄДРПОУ 00135390), шляхом зловживання своїм службовим становищем, діючи за попередньою змовою групою осіб спільно зі службовими особами ПАТ «Укрнафта» ОСОБА_3, ОСОБА_4, службовими особами комерційних підприємств ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та іншими невстановленими особами, заволоділи майном ПАТ «Укрнафта» в особливо великих розмірах.
02.09.2022 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.
Згідно з відомостями, що містяться в інформаційній довідці з бази даних МВС України НАІС «Автомобіль», підозрюваному на праві власності належить транспортний засіб - автомобіль «Mercedes-Benz S 500», д.н.з. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 .
07.09.2022 до слідчого судді Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання детектива НАБУ, погоджене прокурором САП, про арешт майна у кримінальному провадженні №42015000000000722 від 16.04.2015, в якому він просив розглянути клопотання у закритому судовому засіданні та без повідомлення власника майна, накласти арешт на рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності підозрюваному ОСОБА_1, а саме автомобіль «Mercedes-Benz S 500», д.н.з. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 .
Постановляючи оскаржувану ухвалу, слідчий суддя прийшов до таких висновків:
1. із метою забезпечення арешту майна відповідно до ч.2 ст.172 КПК України розгляд клопотання детектива слід проводити без повідомлення власника такого майна - підозрюваного ОСОБА_1, його захисників;
2. зважаючи на обґрунтованість підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що є підставою для застосування арешту майна, кваліфікацію кримінального правопорушення (ч.5 ст.191 КК України) та необхідність забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, яке може бути призначене ОСОБА_1 у разі визнання його винуватим у вчиненні вказаного злочину, існування ризиків щодо можливості відчуження цього майна, застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, що належать на праві власності підозрюваному, відповідає принципу розумності, є співрозмірним, виходячи із завдань кримінального провадження відповідно до положень ст.2 КПК України, та не створюватиме негативних наслідків для третіх осіб. Тому необхідно задовольнить клопотання детектива про арешт майна.
Висновки слідчого судді відповідають вимогам КПК України та встановленим обставинам.
У ч.1 ст.404 КПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. А тому оскаржувана ухвала переглядається в межах апеляційної скарги захисника.
Згідно з абз.1 ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Згідно з пунктами 1, 3, 5, 6 ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч.5 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Частиною 1 ст.42 КПК України передбачено, що підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Відповідно до ч.1 ст.278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Положеннями ст.111 КПК України визначено, що повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію. Повідомлення учасників кримінального провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у таких діях не є обов`язковою. Повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.
Згідно із ч.2 ст.135 КПК України у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
Із матеріалів провадження вбачається, що 02.09.2022 ОСОБА_1 в порядку ст.111, ч.2 ст.135, ч.1 ст.278 КПК України повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах. А тому, оскільки він набув статусу підозрюваного, арешт накладено не на майно третьої особи, як про це зазначає у своїй апеляційній скарзі захисник.
Поняття обґрунтованої підозри та чіткі критерії її оцінки у національному законодавстві не визначені. Однак воно висвітлене у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка підлягає застосуванню українськими судами. Термін обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (п.175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»). Отже, обґрунтована підозра не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою кримінального правопорушення, але вона повинна бути заснована на об`єктивних фактах, наданих суду стороною обвинувачення.
На цьому етапі провадження слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, щодо винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Слідчий суддя на підставі оцінки сукупності отриманих доказів має визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення вірогідною та достатньою (за стандартом «обґрунтована підозра») для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно з доводами, викладеними у клопотанні, та документами, наданими на підтвердження цих доводів, слідчий суддя прийшов до правильного висновку про обґрунтованість підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що є підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, зокрема: консолідованою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора ПАТ «Укранафта» станом на 31.12.2015, 31.12.2017 (а.с.19-28), актом від 10.04.2017 позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності у ПАТ «Укрнафта» за період із 01.01.2012 по 08.02.2017, складеного Держаудитслужби України (а.с.29-66), витягом із висновку експерта від 24.09.2018 (а.с.67-68), аукціонними свідоцтвами та договорами купівлі-продажу нафти і додатковими угодами до них, укладеними ПАТ «Укрнафта» з ТОВ «ТД «Прикарпаттянафтотрейд», ТОВ «Галнафта», «Гарант-УТН», «Котлас» та «Техтрейд груп» (а.с.70-95), висновком експерта від 15.07.2019 (а.с.69-94), висновком експерта від 15.07.2019 (а.с.95-103).
Тому твердження захисника про те, що слідчим суддею не надано належної оцінки обґрунтованості підозри, оскільки на момент постановлення оскаржуваної ухвали ОСОБА_1 не було вручено повідомлення про підозру, є необґрунтованими.
Санкцією ч.5 ст.191 КК України визначено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Із огляду на вищевказані положення закону, обставини справи, колегія суддів вважає, що в контексті приписів ч.2 ст.173 КПК України слідчим суддею при вирішенні питання про арешт майна з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання правильно враховано, окрім іншого, правову підставу для арешту майна. При цьому висновки слідчого судді достатньо мотивовані, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Водночас, факт придбання транспортного засобу у 2006 році, тобто до періоду інкримінованих ОСОБА_1 органом досудового розслідування дій, не заперечує можливості накладення арешту на підставі п.3 ч.2 ст.170 КПК України.
При цьому додаткове покарання у виді конфіскації майна, передбачене ч.5 ст.191 КК України, є обов`язковим, а не факультативним, тобто підлягає обов`язковому застосуванню у випадку визнання ОСОБА_1 винуватим та призначення йому покарання за ч.5 ст.191 КК України.
Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що конфіскація майна є додатковим видом покарання, отже може і не застосовуватися до ОСОБА_1 за результатами розгляду кримінального провадження, суперечать вимогам закону.
Відповідно до ч.2 ст.64-2 § 5 «Інші учасники кримінального провадження» Глави 3 «Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження» Розділу І «Загальні положення» КПК України «третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна».
Згідно із ч.1 ст.171 Глави 17 «Арешт майна» Розділу ІІ «Заходи забезпечення кримінального провадження» КПК України із клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
У зв`язку з цим слід дійти висновку, що за предметом правового регулювання ч.1 ст.171 КПК України, яка встановлює вимоги до клопотання про арешт майна та до порядку звернення з таким до слідчого судді, суду, є спеціальною нормою щодо ч.2 ст.64-2 КПК України, яка встановлює права і обов`язки третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.
Враховуючи, що до слідчого судді Вищого антикорупційного суду відповідно до ч.1 ст.171 КПК України з клопотанням про арешт майна звернувся детектив за погодженням із прокурором, помилковим є твердження апеляційної скарги про те, що з клопотанням про арешт майна третьої особи повинен був звернутися виключно прокурор.
Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус судді» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Тому необґрунтованим є посилання захисника на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05.08.2020 у справі №991/6358/20, адже судами повинні враховуватись лише висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Відповідно до вимог ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. У той же час, згідно із ч.2 зазначеної статті вбачається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності. Одночасно із цим, ч.3 ст.368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів, доданих до апеляційної скарги, ОСОБА_1 з 07.11.1987 по теперішній час перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 .
У 2006 році підозрюваний придбав автомобіль «Mercedes-Benz S 500», д.н.з. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 .
Тобто вказаний транспортний засіб було набуто ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 . Тому в силу вимог ч.3 ст.368 ЦК України, ст.60 СК України таке майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Оскільки захисником не надано доказів на спростування режиму спільної сумісної власності, наявності укладеного між подружжям шлюбного договору, спеціального договору або вирішення іншим чином питання визначення часток кожного із подружжя у спільній сумісній власності, тобто зміни виду спільної сумісної власності на спільну часткову власність, слідчим суддею правильно визначений правовий режим такого майна та накладено арешт на автомобіль «Mercedes-Benz S 500», д.н.з. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 .
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Із положень ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вбачається, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Будь-яке втручання державного органу в права осіб повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп.69, 73). Тобто повинно існувати обґрунтоване співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти.
Накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або повним позбавленням таких прав. Оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015000000000722 від 16.04.2015 здійснюється, зокрема, за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, слід визнати, що арешт автомобіля забезпечує справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав ОСОБА_1, відповідає принципу розумності, є співрозмірним, виходячи із завдань кримінального провадження, встановлених положеннями ст.2 КПК України, і не покладає на нього індивідуальний та надмірний тягар, як на власника.
Тому безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що слідчим суддею не враховано розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для ОСОБА_1 та третіх осіб, що арешт автомобіля є непропорційним заходом забезпечення кримінального провадження.
Із огляду на наведене, колегія суддів вважає, що слідчий суддя наклав арешт на майно відповідно до вимог ст.170-173 КПК України, а доводи апеляційної скарги про те, що накладений арешт на майно необґрунтований та застосований із порушенням норм кримінального процесуального законодавства України, є помилковими.
Згідно із ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Із огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та скасування ухвали слідчого судді, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись ст.404, 405, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_18 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2022 року - без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: ОСОБА_11
Судді: ОСОБА_12
ОСОБА_13