- Головуючий суддя (АП ВАКС) : Павлишин О.Ф.
Cправа №991/3596/22
Провадження №11-сс/991/320/22
Слідчий суддя: ОСОБА_15.
Суддя-доповідач: ОСОБА_9.
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2022 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_9.,
суддів: ОСОБА_10., ОСОБА_11.,
секретар судового засідання ОСОБА_12.,
за участю:
підозрюваної ОСОБА_1,
захисника ОСОБА_13.,
прокурора ОСОБА_14.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу захисника підозрюваної ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_13 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2022 року у кримінальному провадженні №42015000000000722 від 16 квітня 2015 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.09.2022:
1. клопотання задоволено;
2. накладено арешт на майно, яке належить підозрюваній ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль «Lexus RX 270», д.н.з. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 .
На вказане рішення захисник підозрюваної ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_13. подав апеляційну скаргу. Зазначає, що ухвала слідчого судді постановлена всупереч вимогам ст.370 КПК України, внаслідок невідповідності висновків суду, викладених у її тексті, фактичним обставинам кримінального провадження та істотного порушення вимог кримінального процесуального законодавства.
Посилається на такі обставини:
1. підстави для розгляду клопотання детектива без повідомлення підозрюваної були відсутні, оскільки, набувши такого процесуального статусу, ОСОБА_1 має право на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у порядку, передбаченому ст.221 КПК України;
2. слідчий суддя за відсутності належного доведення обґрунтованості підозри, повідомленої ОСОБА_1, та ненадання доказів існування ризику знищення, перетворення майна, безпідставно застосував захід забезпечення кримінального провадження у виді арешту, який не відповідає критерію розумності і співмірності та обмежує права особи на мирне володіння своїм майном.
Просить ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.09.2022 скасувати, постановити нову, якою відмовити в повному обсязі у задоволенні клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), погодженого прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП), про арешт майна у кримінальному провадженні №42015000000000722 від 16.04.2015.
Підозрювана ОСОБА_1 та її захисник ОСОБА_13. у судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги, посилаючись на доводи, наведені у ній.
Прокурор САП ОСОБА_14 у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваної ОСОБА_1, її захисника ОСОБА_13., прокурора САП ОСОБА_14., перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована.
У цьому провадженні встановлено такі обставини.
Детективами НАБУ під процесуальним керівництвом прокурорів САП здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015000000000722 від 16.04.2015, зокрема, за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України.
За версією органу досудового розслідування, у період із березня 2015 року по вересень 2015 року ОСОБА_2, будучи службовою особою ПАТ «Укрнафта» (код за ЄДРПОУ 00135390), шляхом зловживання своїм службовим становищем, діючи за попередньою змовою групою осіб спільно зі службовими особами ПАТ «Укрнафта» ОСОБА_1, ОСОБА_3, службовими особами комерційних підприємств ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та іншими невстановленими особами, заволоділи майном ПАТ «Укрнафта» в особливо великих розмірах.
02.09.2022 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.
Згідно з відомостями, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (інформаційної довідки №308741112 від 01.09.2022, №308593664 від 31.08.2022 (а.с.186-189) підозрюваній ОСОБА_1 на праві власності належить домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; квартира за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки з бази даних МВС України НАІС «Автомобіль» ОСОБА_1 на праві власності належить транспортний засіб - автомобіль «Lexus RX 270», д.н.з. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 .
07.09.2022 до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання детектива НАБУ, погоджене прокурором САП, про арешт майна в кримінальному провадженні №42015000000000722 від 16.04.2015, в якому він просив накласти арешт на вищевказане рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності підозрюваній ОСОБА_1 .
Постановляючи оскаржувану ухвалу, слідчий суддя прийшов до таких висновків:
1. із метою забезпечення арешту майна відповідно до ч.2 ст.172 КПК України розгляд клопотання детектива слід проводити без повідомлення власника майна - підозрюваної ОСОБА_1 та її захисників;
2. зважаючи на обґрунтованість підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що є підставою для застосування арешту майна, враховуючи кваліфікацію кримінального правопорушення за ч.5 ст.191 КК України та необхідність забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, яке може бути призначене ОСОБА_1 у випадку визнання її винуватою, існування ризиків щодо можливості відчуження майна, застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, відповідає принципу розумності, є співрозмірним, виходячи із завдань кримінального провадження, визначених ст.2 КПК України, та не створюватиме негативних наслідків для третіх осіб. Тому необхідно задовольнить клопотання детектива про арешт майна.
Висновки слідчого судді відповідають вимогам КПК України та встановленим обставинам.
У ч.1 ст.404 КПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. А тому оскаржувана ухвала переглядається в межах апеляційної скарги захисника.
Згідно з абз.1 ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Згідно з пунктами 1, 3, 5, 6 ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч.5 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
02.09.2022 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, визначеного ч.5 ст.191 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.
Поняття обґрунтованої підозри та чіткі критерії її оцінки у національному законодавстві не визначені. Однак воно висвітлене у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка підлягає застосуванню українськими судами. Термін обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (п.175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»). Отже, обґрунтована підозра не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою кримінального правопорушення, але вона повинна бути заснована на об`єктивних фактах, наданих суду стороною обвинувачення.
На цьому етапі провадження слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, щодо винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Слідчий суддя на підставі оцінки сукупності отриманих доказів має визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення вірогідною та достатньою (за стандартом «обґрунтована підозра») для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно з доводами, викладеними у клопотанні, та документами, наданими на підтвердження цих доводів, слідчий суддя прийшов до правильного висновку про те, що наявні достатні підстави вважати про обґрунтованість підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що є підставою для застосування арешту майна, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, зокрема, копіями документів: консолідованою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора ПАТ «Укранафта» станом на 31.12.2015, 31.12.2017 (а.с.20-29), актом від 10.04.2017 позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності у ПАТ «Укрнафта» за період із 01.01.2012 по 08.02.2017, складеного Держаудитслужби України (а.с.30-67), витягом із висновку експерта від 24.09.2018 (а.с.68-69), аукціонними свідоцтвами та договорами купівлі-продажу нафти і додатковими угодами до них, укладеними ПАТ «Укрнафта» з ТОВ «ТД «Прикарпаттянафтотрейд», ТОВ «Галнафта», «Гарант-УТН», «Котлас» та «Техтрейд груп» (а.с.70-95), висновком експерта від 15.07.2019 (а.с.96-104) та іншими доказами в їхній сукупності.
Санкцією ч.5 ст.191 КК України визначено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Із огляду на вищевказані положення закону, обставини справи, колегія суддів вважає, що в контексті приписів ч.2 ст.173 КПК України слідчим суддею при вирішенні питання про арешт майна з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання правильно враховано, окрім іншого, правову підставу для арешту майна. При цьому висновки слідчого судді достатньо мотивовані, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Із положень ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вбачається, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Будь-яке втручання державного органу в права осіб повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп.69, 73). Тобто повинне існувати обґрунтоване співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти.
Накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або повним позбавленням таких прав. Оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015000000000722 від 16.04.2015 здійснюється, зокрема, за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, слід визнати, що арешт домоволодіння, квартири та автомобіля забезпечує справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав ОСОБА_1, відповідає принципу розумності, є співрозмірним, виходячи із завдань кримінального провадження згідно з положеннями ст.2 КПК України, і не покладає на неї індивідуальний та надмірний тягар як на власника.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання, що безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що слідчий суддя за відсутності належного доведення обґрунтованості підозри, повідомленої ОСОБА_1, та ненадання доказів існування ризику знищення, перетворення майна, безпідставно застосував захід забезпечення кримінального провадження у виді арешту, який не відповідає критерію розумності і співмірності та обмежує права особи на мирне володіння своїм майном.
Арешт майна є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідування кримінального правопорушення. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Відповідно до ч.2 ст.172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Враховуючи те, що правовою підставою для накладення арешту на майно у цьому кримінальному провадженні є забезпечення конфіскації майна як виду покарання, із метою недопущення відчуження майна, слідчий суддя прийшов до правильного висновку про необхідність розгляду клопотання про арешт майна у закритому судовому засіданні, без виклику власника майна, його представників.
Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що підстави для розгляду клопотання детектива без повідомлення підозрюваної були відсутні, оскільки набувши такого процесуального статусу ОСОБА_1 має право на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у порядку, передбаченому ст.221 КПК України, є безпідставними.
Із огляду на наведене, колегія суддів вважає, що слідчий суддя наклав арешт на майно відповідно до вимог ст.170-173 КПК України, а доводи апеляційної скарги про те, що ухвала слідчого судді постановлена всупереч вимогам ст.370 КПК України, внаслідок невідповідності висновків суду, викладених у її тексті, фактичним обставинам кримінального провадження та істотного порушення вимог кримінального процесуального законодавства, є неспроможними.
Згідно із ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Із огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та скасування ухвали слідчого судді, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись ст.404, 405, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу захисника підозрюваної ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_13 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2022 року - без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: ОСОБА_9
Судді: ОСОБА_10
ОСОБА_11