- Головуючий суддя (АП ВАКС) : Павлишин О.Ф.
Справа №991/3593/22
Провадження №11-сс/991/312/22
Слідчий суддя: ОСОБА_10Суддя-доповідач: ОСОБА_11.
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2022 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_12.,
суддів: ОСОБА_13., ОСОБА_14,
секретар судового засідання ОСОБА_15.,
за участю:
підозрюваної ОСОБА_1, її захисника - адвоката ОСОБА_16.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу захисника підозрюваної ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_17 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2022 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Вказаною ухвалою накладено арешт на майно, яке належить підозрюваній ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалу слідчого судді оскаржила захисник підозрюваної ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_16.
В апеляційній скарзі стверджує, що ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою, немотивованою та посилається на такі обставини.
Оскаржувану ухвалу постановлено незаконним складом суду, оскільки кримінальне провадження не підсудне Вищому антикорупційному суду.
Слідчим суддею порушено строк розгляду клопотання про арешт майна.
Підозра ОСОБА_1 у вчиненні злочину не є обґрунтованою, що не було враховано слідчим суддею
Ризик відчуження майна ОСОБА_1 не підтверджується жодними доказами.
При постановленні ухвали слідчий суддя не врахував інтереси третьої особи - рідної сестри ОСОБА_1, яка проживає у вищевказаній квартирі, а також те, що співвласником квартири є чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_16. та підозрювана ОСОБА_1 підтримали вимоги апеляційної скарги та надали пояснення, що аналогічні її доводам.
Прокурор у судове засідання не з`явився. Відповідно до поданої заяви просить проводити розгляд апеляційної скарги за його відсутності, а тому, оскільки неявка прокурора згідно зі ст.405 КПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, така розглядається без участі прокурора.
Заслухавши пояснення захисника ОСОБА_16., підозрюваної ОСОБА_1, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її необґрунтованою.
Постановляючи ухвалу про арешт майна слідчий суддя виходив з обґрунтованості підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що є підставою для застосування арешту майна, враховуючи кваліфікацію кримінального правопорушення (ч.5 ст.191 КК України) та необхідність забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, яке може бути призначене ОСОБА_1 у випадку визнання її винуватою у вчиненні вказаного злочину, з існування ризиків щодо можливості відчуження зазначеного у клопотанні майна, а також, що застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт вищевказаного майна, що належать на праві власності підозрюваній, відповідає принципу розумності, є співрозмірним, виходячи із завдань кримінального провадження, та не створюватиме негативних наслідків для третіх осіб.
Висновки слідчого судді відповідають положенням закону та є достатньо мотивованими.
Згідно з п.3 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Частина 5 ст.170 КПК України визначає, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до положень ч.2 ст.173 КПК України у випадку арешту майна з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 170 цього Кодексу, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність; 3) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 4) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Слідчим суддею встановлено такі обставини.
Детективами Національного антикорупційного бюро України під процесуальним керівництвом прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015000000000722 від 16.04.2015, зокрема, за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України.
Згідно з відомостями, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (№ інформаційної довідки 308593522 від 31.08.2022, а.с.139-140), ОСОБА_1 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
02.09.2022 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), обґрунтована підозра є нижчим стандартом доведення, ніж переконання поза розумним сумнівом, та вимагає меншої ваги доказів, ніж для ухвалення обвинувального вироку. Однак таке переконання суду має бути засновано на об`єктивних фактах.
ЄСПЛ визначає, що розумна підозра передбачає існування фактів або інформації, які повинні задовольнити об`єктивного спостерігача в тому, що особа, щодо якої розглядається питання, вчинила злочин. Те, що позначено словом «обґрунтована», залежатиме від усіх обставин (справа «Фокс, Кемпбел і Хартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).
Слідчий суддя на стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, щодо обґрунтованості підозри, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини особи/осіб у вчиненні кримінального правопорушення чи її відсутності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи/осіб до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення (справа «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990, справа «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994, рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»).
Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Таким чином, слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення вірогідною і достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів, зокрема - арешту майна.
За версією органу досудового розслідування, у період із березня 2015 року по вересень 2015 року ОСОБА_3, будучи службовою особою ПАТ «Укрнафта» (код за ЄДРПОУ 00135390), шляхом зловживання своїм службовим становищем, діючи за попередньою змовою групою осіб спільно зі службовими особами ПАТ «Укрнафта» ОСОБА_4, ОСОБА_1, службовими особами комерційних підприємств ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та іншими невстановленими особами, заволоділи майном ПАТ «Укрнафта» в особливо великих розмірах, тобто вчинили злочин, передбачений ч.5 ст.191 КК України.
Колегія суддів вважає, що висновок слідчого судді про обґрунтованість підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що є підставою для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, підтверджується дослідженими доказами, зокрема, копіями документів: консолідованою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора ПАТ «Укранафта» станом на 31.12.2015, 31.12.2017 (а.с.18-27), актом від 10.04.2017 позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності у ПАТ «Укрнафта» за період із 01.01.2012 по 08.02.2017, складеного Держаудитслужби України (а.с.28-65), витягом з висновку експерта від 24.09.2018 (а.с.66-67), аукціонними свідоцтвами та договорами купівлі-продажу нафти і додатковими угодами до них, укладеними ПАТ «Укрнафта» із ТОВ «ТД «Прикарпаттянафтотрейд», ТОВ «Галнафта», «Гарант-УТН», «Котлас» та «Техтрейд груп» (а.с.68-87), які об`єктивно зв`язують підозрювану з вищевказаним злочином.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість підозри визнаються колегією суддів помилковими, оскільки такі стосуються в більшій частині питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що оскаржувану ухвалу постановлено незаконним складом суду, оскільки кримінальне провадження не підсудне Вищому антикорупційному суду, є неспроможним.
Так, до підсудності Вищого антикорупційного суду ч.1 ст.33-1 КПК України віднесені кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці ст.45 КК України, ст.206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України, зокрема, коли розмір предмета кримінального правопорушення, передбаченого ст.354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 368, 369, 369-2 КК України, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення, а також предмет кримінального правопорушення або розмір завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, передбачених ст.191, 206-2, 209, 210, 211, 364, 410 КК України, у дві тисячі і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо кримінальне правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків).
Досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015000000000722 від 16.04.2015 здійснюється, зокрема, за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України.
100% статутного капіталу НАК «Нафтогаз України» належить державі в особі Кабінету Міністрів України.
Із 02.09.1998 27 114 256 акцій ВАТ «Укрнафта», що становить 50,000002% акцій, належить НАК «Нафтогаз України».
Отже частка державної власності у статутному капіталі ПАТ «Укрнафта» перевищує 50%, а тому відповідно до ст.33-1 КПК України це кримінальне провадження підсудне Вищому антикорупційному суду.
Такий висновок про частку державної власності в статутному капіталі узгоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанова від 26.06.2018 у справі №925/1393/17).
Доводи апеляційної скарги про те, що слідчим суддею порушено строк розгляду клопотання про арешт майна, передбачені ч.1 ст.172 КПК України, підтверджується матеріалами провадження. Так, клопотання про арешт майна надійшло в суд 07.09.2022 та розглянуто 12.09.2022. Однак вказане порушення відповідно до положень ст.412 КПК України не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому не може бути безумовною підставою для скасування рішення суду. Також вказана обставина не є підставою для скасування ухвали про арешт майна апеляційним судом та постановлення нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна, оскільки ч.1 ст.173 КПК України встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна, до яких порушення будь-яких строків не входить. Таким чином, порушення строку розгляду клопотання не є підставою для задоволення апеляційної скарги.
Санкція ч.5 ст.191 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. Відповідно до правових положень ч.6 ст.12 КК України, Примітки до ст.45 КК України злочин кваліфікований за ч.5 ст.191 КК України є особливо тяжкимкорупційним злочином, оскільки за нього передбачене основне покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років.
Статтею 59 КК України встановлено, що покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.
Відтак, правильним є висновок слідчого судді про наявність ризику того, що вказане майно може бути відчужене на користь третіх осіб з метою уникнення конфіскації такого майна, як виду покарання, яке може бути призначене ОСОБА_1 у випадку визнання її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України.
Твердження в апеляційній скарзі про те, що ризик відчуження майна ОСОБА_1 не підтверджується жодними доказами, визнається колегією суддів неспроможним, так як хоч підозрювана і не вчиняла спроб для відчуження майна, у зв`язку з загрозою конфіскації майна не виключається ймовірне виникнення реального наміру та реальної можливості вчинити дії, щодо відчуження майна.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що при постановленні ухвали слідчий суддя не врахував інтереси третьої особи - рідної сестри ОСОБА_1, яка проживає у вищевказаній квартирі, а також те, що співвласником квартири є чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2, є безпідставним.
Так, слідчим суддею не вирішувалось питання про користування житлом будь-яких третіх осіб, зокрема рідної сестри ОСОБА_1, яка проживає у вищевказаній квартирі.
Крім того, спільна сумісна власність - це вид спільної власності, при якому частки співвласників не визначені (ст.355, 368 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Статтею 71 СК України встановлено, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Відповідно до ст.370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Таким чином диспозиції ст.70 СК України, ст.370, 372 ЦК України визначають рівність часток співвласників майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, в тому числі і подружжя, однак гіпотези вказаних статей встановлюють умови, за яких така рівність враховується - у разі поділу чи виділу.
Також гіпотези ст.70 СК України, ст.370, 372 ЦК України для здійснення їх диспозицій не містять таку умову, як вирішення питання про арешт майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя.
Доводи апеляційної скарги зводяться до твердження про те, що накладенням арешту порушено право на частку у спільному майні подружжя ОСОБА_2, однак доказів про виділ частки зі спільного майна або про поділ спільного майна до апеляційної скарги не долучено і при апеляційному розгляді не подано.
А тому відсутні будь-які правові підстави для захисту прав ОСОБА_2 в кримінальному провадженні на підставі ст.70 СК України чи ст.370, 372 ЦК України шляхом фактичного поділу майна та накладенням арешту на 1/2 частку майна співвласника.
Згідно із ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що наявні підстави для скасування ухвали слідчого судді. Відтак, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись ст.ст.404, 418, 419, 532 КПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу захисника підозрюваної ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_17 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2022 року - без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: ОСОБА_11
Судді: М.С. Глотов
А.С. Никифоров