Документ № 108500078

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

Справа № 991/5479/22

Провадження № 1-кп/991/55/20

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2023 року місто Київ

Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів: головуючого ОСОБА_1, суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю: секретаря судового засідання: ОСОБА_4, прокурорів: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, обвинуваченої ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 52021000000000529 за обвинуваченням

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки міста Київ, громадянки України, із вищою освітою, неодруженої, яка обіймає посаду судді Київського окружного адміністративного суду, раніше не судимої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1,

- у вчиненні кримінального проступку, передбаченого статтею 3663 Кримінального кодексу України «Неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування»,

в с т а н о в и в :

1. Історія провадження

09.11.2021 на адресу Національного антикорупційного бюро України надійшов обґрунтований висновок Національного агентства з питань запобігання корупції № 47?02/171/21 від 02.11.2021 про виявлення ознак пов`язаного з корупцією правопорушення стосовно ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 65).

12.11.2021 відомості про вчинення кримінального правопорушення (проступку), передбаченого статтею 3663 Кримінального кодексу України (далі - КК), у редакції, чинній на момент його вчинення, стосовно ОСОБА_7 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під номером 52021000000000529 (т. 1 а.с. 59).

25.10.2022 ОСОБА_7 повідомлено про підозру за ст. 3663 КК (т. 1 а.с. 221).

27.10.2022 постановою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 строк дізнання продовжено до 24.11.2022 (т. 1 а.с. 231).

11.11.2022 обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52021000000000529 від 12.11.2021 надійшов до Вищого антикорупційного суду (т. 1 а.с. 1).

Ухвалою суду від 22.11.2022 у кримінальному провадженні призначено судовий розгляд (т. 1 а.с. 53).

2. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

ОСОБА_7, перебуваючи на посаді судді Київського окружного адміністративного суду, у відповідності до частини 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» зобов`язана щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб?сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі ? декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством з питань запобігання корупції (далі ? Національне агентство або НАЗК).

Відповідно до Розділу ІІ Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 3 від 10.06.2016, суб`єкти декларування подають до Єдиного державного реєстру декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Реєстр декларацій), декларації через мережу Інтернет з використанням програмних засобів Реєстру у власному персональному електронному кабінеті після реєстрації в Реєстрі декларацій.

Після заповнення усіх необхідних полів форми декларації суб`єкт декларування підписує документ шляхом накладання на нього особистого кваліфікованого електронного підпису.

Пунктом 5 Розділу ІІ зазначеного Порядку визначено, що щорічна декларація - це декларація, яка подається відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» у період з 00 годин 00 хвилин 01 січня до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року.

Разом з цим, усвідомлюючи протиправний характер своєї бездіяльності та в порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції», у період з 01.01.2021 до 00 годин 00 хвилин 01.04.2021, ОСОБА_7 умисно не подала у встановленому законом порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2020 рік. Замість цього, 22.03.2021 засобами поштового зв`язку надіслала до Національного агентства декларацію про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2020 рік, заповнену у паперовій формі, яка не передбачена Законом України «Про запобігання корупції».

Листом Національного агентства з питань запобігання корупції № 47?09/18799/21 від 31.03.2021 вказана декларація повернута ОСОБА_7 як така, що подана не у встановлений Законом України «Про запобігання корупції» спосіб.

27.09.2021 ОСОБА_7 під розписку отримала повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції від 12.05.2021 про факт неподання нею декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», за 2020 рік, у відповідь на яке лише поінформувала НАЗК про її звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Національного агентства про встановлення юридичного факту подання нею декларації за 2020 рік у паперовій формі.

Таким чином, ОСОБА_7 вчинила кримінальне правопорушення (проступок), передбачене ст. 3663 КК (у редакції Закону України від 04.12.2020 № 1074?ІХ), тобто, умисне неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».

3. Позиція сторони захисту

Під час судового розгляду обвинувачена ОСОБА_7 винною себе не визнала та показала, що не мала умислу на ухилення від подання щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2020 рік та від подачі цієї декларації не ухилялася. Тому в її діях відсутня суб`єктивна сторона інкримінованого їй кримінального правопорушення, зокрема через відсутність такого обов`язкового її елементу, як прямий умисел. Зазначене, на її думку, підтверджується тим, що протягом 2016?2019 років нею подавались декларації за допомогою отриманого нею особистого кваліфікованого електронного підпису. При цьому, відомості про майно, зазначені у деклараціях за 2015?2018 роки залишаються незмінними та відповідають вказаним у паперовій декларації за 2020 рік, за виключенням розміру заробітної плати, яка кожного року є іншою. На думку обвинуваченої, вказане підтверджує, що у неї не було умислу на приховання відповідної інформації від суспільства.

Крім того, у судовому засіданні ОСОБА_7 зазначила, що отримання сертифікату електронного цифрового ключа спотворювало її особистісні власні почуття і негативно впливало на її свідомість, у зв`язку із чим вона перебувала у стані дискомфорту, відчувала тягар та провину, зокрема і перед представниками церкви, яка, за словами обвинуваченої, негативно ставиться до оцифрування імені. При цьому, обвинувачена у підтвердження своїх релігійних переконань послалась на відмітку у паспорті про відмову від отримання ідентифікаційного номера.

Також ОСОБА_7 наголосила, що у 2019 році зрозуміла, що Закон України «Про запобігання корупції» має прогалину, а тому вирішила виправити свою «помилку» шляхом зобов`язання в судовому порядку Національного агентства з питань запобігання корупції прийняти щорічну декларацію ОСОБА_7 у паперовому вигляді та відобразити інформацію з неї в Єдиному державному реєстрі декларацій.

З огляду на викладене, на переконання обвинуваченої, вона правомірно подала щорічну декларацію за 2020 рік у паперовому вигляді та, відповідно, відсутній факт неподання нею щорічної декларації за 2020 рік, а відтак і прямого умислу на неподання такої декларації. Тому ОСОБА_7 прохала суд виправдати її у зв`язку із відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.

4. Мотиви та висновки суду

Незважаючи на те, що обвинувачена свою вину не визнала, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального проступку за фактичних обставин, викладених у вироку, повністю підтверджується дослідженими та перевіреними у судовому засіданні доказами.

5. Докази, надані сторонами кримінального провадження, та мотиви суду щодо їх належності та допустимості

Відповідно до ст. 84 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Указом Президента України № 392/2008 від 23.04.2008 «Про призначення суддів» ОСОБА_7 призначено на посаду судді Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим строком на п`ять років (т. 3 а.с. 15).

18.06.2008 ОСОБА_7 урочисто склала присягу судді, зокрема, присягла чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді (т. 1 а.с. 85). При цьому, додержання присяги є обов`язком судді, що передбачено частиною 6 статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Указом Президента України № 713/2010 від 18.06.2010 «Про призначення суддів» ОСОБА_7 призначено на посаду судді Київського окружного адміністративного суду в межах п`ятирічного строку (т. 1 а.с. 92).

Наказом виконуючого обов`язки голови Київського окружного адміністративного суду № 100?к від 05.08.2010 суддю ОСОБА_7 зараховано до штату Київського окружного адміністративного суду (т. 1 а.с. 89) та видано їй посвідчення судді № МА?00977 (т. 1 а.с. 125).

Постановою Верховної Ради України № 211?VII від 18.04.2013 «Про обрання суддів» ОСОБА_7 обрано безстроково на посаду судді Київського окружного адміністративного суду (т. 1 а.с. 91).

Відповідно до копії розписки 12.03.2018 ОСОБА_7 ознайомлена з вимогами статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», що підтверджується її особистим підписом (т. 1 а.с. 90).

Згідно із довідкою Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2022 № 03?32/7245/22 суддя ОСОБА_7 отримує суддівську винагороду через поштові перекази у відділенні АТ «Укрпошти» у зв`язку з відсутністю у неї відкритого карткового рахунку у відділеннях банку (т. 4 а.с. 226).

Зі змісту висновку уповноваженої особи Національного агентства з питань запобігання корупції № 47?02/171/21 від 02.11.2021 про виявлення ознак пов`язаного з корупцією правопорушення, складеного стосовно судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_7, вбачається, що остання, будучи особою, на яку поширюються вимоги Закону України «Про запобігання корупції», умисно не подала до Реєстру декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларацію за 2020 рік (т. 1 а.с. 66). До згаданого висновку приєднано наступні документи.

Супровідний лист ОСОБА_7 від 18.03.2021, зі змісту якого вбачається, що остання направила на адресу Національного агентства (вхідний номер 09/17923/21 від 22.03.2021) свою декларацію про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2020 рік у паперовому вигляді та прохала прийняти вказану декларацію, здійснити внесення зазначених у ній відомостей до Єдиного державного реєстру декларацій від імені ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 72).

Лист Національного агентства від 31.03.2021 № 47?09/18799/21, яким ОСОБА_7 повернуто надіслану нею декларацію про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2020 рік та роз`яснено про необхідність подання декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за формою та у спосіб, передбачений частиною 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» та Порядком формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Цим же листом ОСОБА_7 попереджена про кримінальну відповідальність за статтею 3663 Кримінального кодексу України (т. 1 а.с. 73).

Повідомлення керівника апарату Київського окружного адміністративного суду № 02?42/2873/21 від 05.04.2021, яким Національне агентство з питань запобігання корупції інформовано про факт неподання ОСОБА_7 щорічної декларації за 2020 рік (т. 1 а.с. 75, 151).

Повідомлення Національного агентства № 47?02/31561/21 від 12.05.2021 та № 47?02/69757?21 від 17.09.2021, якими ОСОБА_7 повідомлено про необхідність подання щорічної декларації за 2020 рік протягом десяти днів з моменту отримання повідомлення. Окрім того, обвинувачена попереджена про кримінальну відповідальність за статтею 3663 КК (т. 1 а.с. 76, 79).

Розписка судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_7 від 27.09.2021 про отримання повідомлення НАЗК про факт неподання декларації № 47?02/69757?21 від 17.09.2021 (т. 1 а.с. 81, 152).

Лист ОСОБА_7 на адресу НАЗК вхідний реєстраційний № 75416/0/09?21 від 30.09.2021, зі змісту якого вбачається, що у відповідь на повідомлення Національного агентства № 47?02/69757?21 обвинувачена зазначила, що нею до НАЗК вже направлялася декларація про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2020 рік у паперовому вигляді із проханням здійснити внесення зазначених у ній відомостей до Єдиного державного реєстру декларацій від імені ОСОБА_7 . Цим же листом ОСОБА_7 поінформувала Національне агентство про те, що звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до НАЗК про встановлення юридичного факту подання нею декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2020 рік та зобов`язання НАЗК внести до Єдиного державного реєстру декларацій всі відомості, які містяться у поданій декларації (справа № 640/13886/20) (т. 1 а.с. 82).

Окрім того, на підтвердження винуватості ОСОБА_7 надано такі докази.

Копію супровідного листа ОСОБА_7 від 20.05.2020, зі змісту якого вбачається, що остання направила на адресу Національного агентства (вхідний реєстраційний № 09/19575/20 від 26.05.2020) свою щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, за 2019 рік у паперовому вигляді та прохала прийняти вказану декларацію та «зареєструвати у визначеному порядку» (т. 1 а.с. 105). У згаданому листі ОСОБА_7 зазначає, що діє у відповідності до положень пункту 7 частини 7 статті 56 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», яка передбачає обов`язок суддів подавати відповідні декларації осіб.

Копію постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2022 у справі № 640/13886/20, якою встановлено правомірність дій НАЗК, зокрема у частині неприйняття Декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, за 2019 та 2020 роки на паперових носіях, у зв`язку із чим ОСОБА_7 було відмовлено у задоволенні позову про визнання факту своєчасного подання до НАЗК декларації за 2019 рік та зобов`язання НАЗК прийняти подану ОСОБА_7 декларації за 2020 рік та визнання факту її своєчасного подання (т. 4 а.с. 139).

Протокол огляду від 14.01.2022, згідно з яким встановлено, що у Реєстрі декларацій наявні щорічна декларація ОСОБА_7 за 2015 рік, щорічна та виправлена декларації за 2016 рік, а також щорічні декларації за 2017 та 2018 роки. Декларації ОСОБА_7 за 2019?2020 роки у Реєстрі відсутні (т. 1 а.с. 98).

Відповідь Державної податкової служби України № 6528/5/99?00?08?01?04?05 від 10.08.2022, якою Державною податковою службою України (далі ? ДПС) надано інформацію щодо отримання електронних довірчих послуг у Кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг Інформаційно?довідкового департаменту ДПС, згідно з якою суддя Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_7 отримувала відповідні електронні довірчі послуги (далі - ЕДП): 29.11.2013, 08.12.2015, 26.09.2016 та 13.09.2018. Скасування першого кваліфікованого сертифіката відкритого ключа ОСОБА_7 відбулося у зв`язку із завершення строку його чинності 29.11.2015. Скасування решти кваліфікованих сертифікатів відкритих ключів ОСОБА_7 здійснювалося у телефонному режимі відповідальною особою за отримання ЕДП працівниками Київського окружного адміністративного суду 22.09.2016, 13.09.2018 та 13.09.2019 відповідно.

Окрім того, у зазначеній відповіді ДПС повідомляється, що відповідно до положень Закону України «Про Держаний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів» від 22.12.1994 № 320/94?ВР та Порядку унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов`язкових платежів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства внутрішніх справ України від 19.10.2004 № 602/1226, реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) закрито 27.10.2005. Станом на 10.08.2022 на обліку в окремому реєстрі Державного реєстру фізичних осіб - платників податків за серією та номером паспорта ОСОБА_7 не перебуває (т. 1 а.с. 111).

До паспорту громадянина України, виданого на ім`я ОСОБА_7, внесено відмітку від 29.10.2005 про право здійснювати будь?які платежі за серією та номером паспорта (тобто без ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків), що підтверджується засвідченою копією даного документу (т. 1 а.с. 87, 143).

Копія службової записки ОСОБА_7 від 29.08.2019, зі змісту якої вбачається, що обвинувачена звернулась до голови Київського окружного адміністративного суду та повідомила про подання до ЕДП ІДД ДФС заяви про відмову від кваліфікованого підпису, мотивуючи це тим, що електронний цифровий підпис є носієм персональної інформації особи, обробка, зберігання та використання якої суперечить її релігійним переконанням та є невиправданим втручанням у приватне життя (т. 1 а.с. 154).

Лист Державної судової адміністрації від 20.12.2021 № 10?22178/21 щодо надання інформації про забезпечення та використання електронного цифрового підпису суддею Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 184) з додатком до нього, в якому міститься інформація від Державного підприємства «Інформаційні судові системи» щодо електронних примірників судових рішень, які підписані кваліфікованим електронним підписом (далі - КЕП) протягом 2019?2020 років з використанням сертифікату КЕП, виданого ОСОБА_7, із зазначенням наявної інформації про вказаний сертифікат (т. 1 а.с. 184?214). Аналіз даної інформації дає можливість зробити висновок, що у 2019 році судові рішення (ухвали, рішення) у справах, в яких обвинувачена була головуючою, підписані електронним цифровим підписом, власником якого є « ОСОБА_7 », тобто підтверджує факт використання останньою електронного цифрового підпису.

Копії довідок Київського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 та від 05.04.2021, в яких мітиться інформація за наслідками моніторингу фактів подання працівниками суду щорічних декларацій за 2019 та 2020 роки відповідно (т. 1 а.с. 147, 150). Так, в довідці від 05.04.2021 зазначено, що, суддя ОСОБА_7 не подала щорічну декларацію за 2020 рік шляхом її заповнення на офіційному веб?сайті НАЗК.

Всі вищенаведені докази є належні, допустимі, достовірні та у сукупності, з точки зору достатності та взаємозв`язку, доводять обставини пред`явленого обвинувачення. Так, за результатом дослідження вищезгаданих документів судом встановлено факт неподання обвинуваченою у порядку, визначеному ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, за 2020 рік.

6. Мотиви суду щодо винуватості обвинуваченої

Диспозицією статті 3663 КК передбачена кримінальна відповідальність за умисне неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».

Об`єктом згаданого кримінального правопорушення є встановлений законом порядок декларування, що покликаний забезпечити доброчесність осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і зрештою - правильну діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування.

Як убачається із Засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014 ? 2017 роки, затверджених Законом України № 1699?VІІ від 14.10.2014 (далі ? Антикорупційна стратегія), законодавець визначив розв`язання проблеми з корупцією одним з пріоритетів для українського суспільства.

Метою цієї Стратегії визначено створення в Україні системи прийняття рішень щодо антикорупційної політики на основі результатів аналізу достовірних даних про корупцію та чинників, які до неї призводять, зокрема статистичних спостережень, моніторингу виконання цих рішень та їх впливу на стан справ з питань запобігання корупції незалежним спеціалізованим органом із залученням представників громадянського суспільства, а також формування суспільної підтримки у подоланні корупції.

Один з розділів Антикорупційної стратегії присвячений запобіганню корупції у судовій системі та органах кримінальної юстиції. З-поміж багатьох запланованих у цій сфері заходів, законодавець передбачив вимогу щодо ухвалення з урахуванням висновків Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) змін до законів України, спрямованих, зокрема, на подання, оприлюднення (зокрема в Інтернеті) та моніторинг достовірності даних декларацій суддів про майно, доходи, видатки та зобов`язання фінансового характеру.

У межах Антикорупційної стратегії, 14.10.2014 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про запобігання корупції» № 1700?VІІ. Цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, а також зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про запобігання корупції» центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, є Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК).

До повноважень НАЗК належать, зокрема, здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також забезпечення ведення Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (пункти 8 та 9 частини 1 статті 11 Закону України «Про запобігання корупції»).

З метою виконання повноважень, покладених на НАЗК, Національному агентству надано право приймати з питань, що належать до його компетенції, обов`язкові для виконання нормативно?правові акти (пункт 5 частини 1 статті 12 Закону України «Про запобігання корупції»).

У межах компетенції Національне агентство з питань запобігання корупції своїм рішенням № 3 від 10.06.2016, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України за № 959/29089 від 15.07.2016, затвердило Порядок формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що (далі ? Порядок).

Згідно з підпунктом «ґ» пункту 1 частини 1 статті 3, частиною 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», підпунктом 1 пункту 5 розділу ІІ Порядку дія цього Закону поширюється на професійних суддів, які зобов`язані щорічно у період з 00 годин 00 хвилин 01 січня до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком, подати щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року.

Суб`єкти декларування подають до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації на виконання вимог статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» шляхом заповнення електронних форм відповідних документів на веб?сайті цього Реєстру через мережу Інтернет з використанням програмних засобів у власному персональному електронному кабінеті після реєстрації. Суб`єкт декларування повинен зареєструватись у Реєстрі декларацій з використанням особистого ключа та кваліфікованого сертифіката відкритого ключа. Після заповнення усіх необхідних полів форми документа суб`єкт декларування підписує документ накладанням на нього особистого кваліфікованого цифрового підпису (пункти 2, 3, 8 розділу ІІ Порядку).

Водночас, 19.02.2021 набув чинності Порядок проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений наказом Національного агентства № 26/21 від 29.01.2021, який визначає процедуру проведення Національним агентством повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (зокрема останньої виправленої декларації), що подана відповідно до частини 1 або частини 2 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції».

Разом з цим, положеннями частини 2 статті 512 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено обов`язок суб`єкта декларування протягом десяти днів з дня отримання повідомлення Національного агентства про факт неподання декларації подати декларацію в порядку, визначеному ч. 1 ст. 45 цього Закону.

Отже, порядок декларування, що є безпосереднім об`єктом правопорушення, передбаченого статтею 3663 КК, ретельно визначений Законом України «Про запобігання корупції» та Порядком формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Предметом правопорушення, передбаченого статті 3663 КК, є декларація та інформація, що її зазначає суб`єкт декларування. Виключно електронна форма декларації визначена спеціально уповноваженим органом - Національним агентством з питань запобігання корупції.

Саме така форма декларації, що подається особисто із застосуванням унікального електронного цифрового підпису через власний електронний кабінет, визначена законодавцем як найефективніша та єдино можлива. По?перше, електронна форма декларації виключає доступ до її заповнення або корегування з боку третіх осіб, гарантуючи автентичність наданої суб`єктом декларування інформації, адже тільки ця особа ідентифікується конкретним цифровим підписом. По?друге, на кожну декларацію одразу після її подання автоматично надається унікальний ідентифікатор та накладається електронна печатка Реєстру декларацій, що унеможливлює в подальшому внесення до її змісту будь?яких змін.

У цьому вбачається принципова відмінність між деклараціями на паперових носіях, що їх подавали суб`єкти декларування на підставі Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» до 2016 року, та які зберігались за місцем роботи такої особи, та електронними деклараціями, що були запроваджені Законом України «Про запобігання корупції», доступ до заповнення яких має виключно суб`єкт декларування, які оприлюднюються автоматично одразу після їхнього підписання електронним цифровим підписом, та до яких згодом не можуть бути внесені жодні зміни.

Таким чином, об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого статтею 3663 КК, полягає у формі неподання суб`єктом декларування зазначеної декларації.

Неподання декларації виражається у послідовному невиконанні суб`єктом декларування двох обов`язків: (1) подати декларацію встановленої форми з інформацією за визначеним переліком у встановленому законом порядку у визначений законом строк та (2) подати цю декларацію з тими самими характеристиками упродовж десяти днів з дня отримання повідомлення про неподання декларації, що його формує НАЗК.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 починаючи з квітня 2008 року обіймала посаду судді суду загальної юрисдикції, а з 05.08.2010 - судді Київського окружного адміністративного суду.

Таким чином, ОСОБА_7 є спеціальним суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 3663 КК, адже професійні судді належать до суб`єктів декларування (стаття 1, підпункт «ґ» пункту 1 частини 1 статті 3, стаття 45 Закону України «Про запобігання корупції»).

На виконання вимог згаданого закону ОСОБА_7 у належний спосіб подано декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки.

Разом з тим, всупереч наведеним положенням антикорупційного законодавства України, ОСОБА_7 не подала в установлений законом строк щорічні декларації за 2019 та 2020 роки, шляхом заповнення електронних форм відповідних документів на веб-сайті Реєстру відповідно до технічних вимог до форм.

Окрім того, після отримання від НАЗК повідомлення про неподання декларації за 2020 рік ОСОБА_7 протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення все одно у спосіб передбачений законом відповідну декларацію не подала.

Таким чином, ОСОБА_7, будучи суб`єктом декларування, послідовно не виконала два обов`язки, а саме: (1) щодо подання декларації за 2020 рік встановленої форми з інформацією за визначеним переліком у встановленому законом порядку, у визначений законом строк, та (2) щодо подання цієї декларації за тими самими вимогами упродовж десяти днів з дня отримання повідомлення про неподання декларації, що було сформоване Національним агентством з питань запобігання корупції.

З суб`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене статтею 3663 КК, яке полягає в умисному неподанні суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути вчинене з прямим умислом. При цьому, неподання декларації полягає або у її неподанні як такому, або у неподанні в порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання корупції».

Таке тлумачення випливає з того, що шкода об`єкту правопорушення настає внаслідок неотримання відомостей системою електронного декларування у встановленому порядку.

За змістом статті 24 КК особа визнається такою, що діє з прямим умислом, якщо вона усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Як убачається з матеріалів справи, за місцем своєї роботи ОСОБА_7 була завчасно ознайомлена з вимогами статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», що підтверджується її особистим підписом (т. 1 а.с. 90). Однак, направила на поштову адресу НАЗК декларацію за 2020 рік у паперовій формі.

Внаслідок вчинення вказаних дій Національне агентство роз`яснювало ОСОБА_7 порядок та строки подачі декларації, наголошуючи на тому, що декларація подається шляхом заповнення затвердженої електронної форми особисто суб`єктом декларування на веб?сайті Національного агентства через персональний електронний кабінет у системі Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Тоді як оприлюднення інформації, наведеної у декларації особисто суб`єктом декларування, у будь?який інший спосіб, ніж на веб?сайті Реєстру декларацій, чинним законодавством України не передбачено, а відомості, які містяться в надісланій ОСОБА_7 декларації на паперовому носії, не можуть бути внесені до цього реєстру ніким, окрім неї.

Під час судового розгляду ОСОБА_7 фактично підтвердила свою обізнаність щодо частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої Національне агентство з питань запобігання корупції, як орган державної влади, зобов`язане діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Інакше кажучи, направляючи поштою декларацію на паперовому носії, ОСОБА_7 усвідомлювала, що ці дії матимуть своїм неминучим наслідком неможливість оприлюднення наведеної у цій декларації інформації через відсутність відповідного законодавчого механізму та технічної можливості. У той же час, наявність декларацій в Реєстрі декларацій в електронній формі гарантує неможливість внесення будь?яких змін до зазначеної у ній інформації, а оприлюднення цієї інформації, її відкритість та доступність, моніторинг та перевірка є головною метою запровадження інституту електронного декларування в Україні.

Тому, твердження обвинуваченої про те, що у строки, визначені Законом України «Про запобігання корупції», направила поштою власноручно підписану декларацію у паперовому вигляді, яку не було прийнято Національним агентством, підтверджують наявність у неї прямого умислу на неподання електронної декларації.

До того ж, ОСОБА_7 було достеменно відомо, що для подачі електронної декларації на веб?сайті НАЗК їй було необхідно отримати електронний цифровий підпис. Але у 2019 році від використання електронного цифрового підпису ОСОБА_7 відмовлялась, посилаючись на те, що ідентифікація її особистості за символами та цифрами замість імені та прізвища, що вимагаються при одержанні електронного цифрового підпису, є приниженням її гідності та порушує право на свободу совісті як віруючої людини.

Колегія суддів вважає, що за таких умов факт направлення на адресу Національного агентства заповненої декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на паперовому носії жодним чином не зменшує суспільної небезпеки бездіяльності, передбаченої статтею 3663 КК, а слугує своєрідним способом виправдання суб`єктом декларування свого ухилення від виконання обов`язків, визначених статтею 45 Закону України «Про запобігання корупції». Зазначена вище бездіяльність обвинуваченої скоріше свідчить про відсутність будь-яких непереборних факторів, які б унеможливлювали виконання закону. При цьому, для правової кваліфікації такого діяння та визначення його суспільної небезпеки не має значення достовірність відомостей, зазначених у такій декларації, так як згадана обставина не охоплюється диспозицією статті 3663 КК та виходить за межі доказування у кримінальному провадженні. Відповідальність за декларування недостовірної інформації передбачена іншою статтею згаданого кодексу (стаття 3662 КК) та статтею 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Разом з цим, варто звернути увагу, що законодавством України передбачено численні випадки пеналізації за неподання різного роду інформації (статті 2091, 3663КК, статті 821, 916, 96, 962, 1072, 1631, 1641, 1642, 1653, 1654, 1655, 1664, 1666, 1669, 16611, 16620, 16625, 1863, 1881, 18813, 18829, 18845, 2124 Кодексу України про адміністративні правопорушення). При цьому, в одних випадках «способи» неподання деталізуються, а в інших - ні.

Окрім того, до відповідальності за подання відомостей не за встановленою формою притягаються і тоді, якщо така форма неподання (наприклад, як у ст. 1651 Кодексу України про адміністративні правопорушення) у диспозиції статті прямо і не передбачена.

У судовому засіданні ОСОБА_7 наполягала на відсутності в її діях (бездіяльності) складу кримінального правопорушення, у зв`язку з тим, що фактично її обвинувачують у відмові від отримання електронного цифрового підпису. Тоді як від подачі декларації, як наполягає ОСОБА_7, вона не відмовлялась, а заперечувала лише спосіб її подачі в електронному вигляді, оскільки без електронного цифрового підпису є неможливою реєстрація в електронному кабінеті на веб?сайті НАЗК, заповнення декларації, її надіслання та оприлюднення. Відмову ж від використання електронного цифрового підпису ОСОБА_7 пояснювала своїми релігійними переконаннями та канонами православної віри. Тому, з метою дотримання балансу виконання покладених на неї Законом України «Про запобігання корупції» обов`язків та обов`язку подавати декларацію за 2020 рік, для забезпечення публічності відомостей декларації, ОСОБА_7 подала паперову декларацію, яка за своїм змістом повністю відповідає та відтворює електронну форму декларації.

Зазначені доводи ОСОБА_7 колегія суддів вважає неспроможними та звертає увагу, що протягом 2013 - 2019 років на ім`я ОСОБА_7 були сформовані кваліфіковані сертифікати відкритих електронних ключів, які діяли до 13.09.2019 (для формування таких електронних ключів наявність у особи ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків не є обов`язковою). Отже, ОСОБА_7 до зазначеного часу користувалась електронним цифровим підписом, після чого від його оформлення відмовилась, що також підтверджується її службовою запискою на ім`я голови Київського окружного адміністративного суду від 29.08.2019 (т. 1 а.с. 154).

Таким чином, хоча з дій ОСОБА_7, починаючи з серпня 2019 року, дійсно вбачається послідовна позиція щодо небажання отримувати електронний цифровий підпис, колегія суддів вважає, що її незгода з окремими положеннями закону не є поважною причиною виняткового характеру для неподання нею декларацій та не усуває суспільно?небезпечного характеру цього діяння.

У контексті дослідження позиції ОСОБА_7 щодо неподання декларацій через відмову від отримання електронного цифрового підпису з огляду на положення Закону України «Про захист персональних даних», який обвинувачена розцінила, як надмірне втручання з боку держави в її особисте життя, колегія суддів зазначає про таке.

Як визначено у статті 32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За правовою позицією Конституційного Суду України, що міститься у рішенні № 26?рп/2009 від 19.10.2009, обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови його домірності (пропорційності) та суспільної необхідності.

Допустимість обмеження вказаного права також передбачається статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі ? Конвенція). За практикою тлумачення цього положення Європейським судом з прав людини втручання у зазначене право державою не становитиме порушення статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», якщо матиме законодавчі підстави, переслідуватиме легітимну мету та буде необхідною в демократичному суспільстві.

Конституційний Суд України у рішеннях від 11.03.2011 та від 05.04.2011 у справах № 2?рп/2011 та № 3?рп/2011 відповідно, зазначив, що суддя має особливий (спеціальний) правовий статус, який характеризується наявністю певних вимог, обмежень щодо зайняття цієї посади та гарантій його діяльності. Правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов`язків. Суддя повинен кваліфіковано виконувати призначення носія судової влади, у зв`язку з чим добровільно приймає на себе обмеження, пов`язані із виконанням ним своїх професійних обов`язків.

Таким чином, правовий статус судді характеризується, серед іншого, наявністю визначених законодавством професійних обов`язків, які мають не тільки моральну, а й правову природу, оскільки містять у собі як обов`язок, передбачений правовими нормами, так і обов`язок перед суспільством, пов`язаний із здійсненням професійної діяльності.

Усвідомлення суддею професійного обов`язку, зокрема передбачає й повагу до закону. При цьому, суддя демонструє поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача (п. 3.1 Бангалорських принципів поведінки суддів).

Водночас, будь?який приватний інтерес судді (у приватному статусі), у тому числі й щодо віросповідання, не може впливати на суспільний інтерес на рівні держави у зв`язку із високими вимогами до статусу судді (статусу публічного посадовця), встановленими Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Кодексом суддівської етики, Бангалорськими принципами поведінки суддів та іншими нормативно-правовими актами.

Релігійні переконання судді та безпосередньо реалізація права на віросповідання не можуть заважати здійснювати суддівські обов`язки, зокрема не виконувати норми законів, у тому числі норми, що регулюють професійну діяльність. Тобто, релігійні переконання не можуть надавати посадовій особі додаткових благ та ставити її у більш сприятливе становище порівняно із іншими особами.

Так, згідно з вимогами статей 1, 2 Кодексу суддівської етики, затвердженого XI черговим з`їздом суддів України 22.02.2013, суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, має докладати всіх зусиль для того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, її поведінка була бездоганною.

Пунктами 6, 7 частини 7 статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя зобов`язаний виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції, подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Тобто сумлінним виконанням суддею свого обов`язку є подання декларації шляхом її заповнення на офіційному веб?сайті НАЗК, від виконання якого суддя не може бути звільнений через свої релігійні переконання. Як наслідок, звільнення обвинуваченої від покладеного на неї законом обов`язку не може залежати від її віросповідання.

У свою чергу, обвинувачена, будучи публічним посадовцем та не виконуючи вимоги згаданих вище Законів, обґрунтовуючи це своїм віросповіданням, порушує покладені на неї обов`язки. При цьому, законодавством не передбачено проведення повних перевірок, логічного та арифметичного контролю, та контролю за своєчасністю подання декларації, які подані до НАЗК в інший спосіб ніж шляхом заповнення електронної форми на офіційному веб?сайті НАЗК через власний персональний електронний кабінет суб`єкта декларування з використанням програмних засобів Єдиного державного реєстру декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Окрім того, важливо зазначити, що здійснення НАЗК заходів фінансового контролю переслідує законну мету, яка полягає у запобіганні корупційним злочинам та відповідає національним інтересам, адже електронне декларування є одним із ключових антикорупційних інструментів. Так, запровадження Законом України «Про запобігання корупції» обов`язку публічних службовців, зокрема суддів, подавати декларації в електронному вигляді безумовно переслідує легітимну мету та відповідає невідкладній соціальній потребі - протидії корупції. При цьому, у обвинуваченої є право вибору, а саме: представляти державу та дотримуватись при цьому положень Законів та етичних аспектів, тобто бути публічною особою, або ж діяти у власних інтересах, як фізична особа.

Так, у практиці Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд), зокрема у рішенні у справі «Видавничий дім «Аксель Шпрінгер» проти Німеччини», а також рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2рп/2012 (справа щодо офіційного тлумачення положень частин 1, 2 статті 32, частин 2, 3 статті 34 Конституції України) закріплено, що перебування особи на посаді, пов`язаній зі здійсненням функцій держави, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження, у той час як приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, то публічних осіб така норма не стосується.

Вказане також випливає і з положень Конституції України, як Основного Закону держави, згідно частини 4 статті 35 якої ніхто не може бути звільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Дана норма Конституції України у сукупності із положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дає можливість дійти висновку, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» жодним чином не обмежено право, зокрема обвинуваченої, на віросповідання.

З цього приводу колегія суддів також зазначає, що Європейський суд у рішенні від 03.12.2009 № 40010/04 у справі «Тамара Скугар та інші проти Росії» висловив правову позицію, що стаття 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Свобода думки, совісті і релігії» не завжди гарантує право поводити себе у публічній сфері життя так, як того вимагають релігійні погляди. Держава, розробляючи та застосовуючи власні внутрішні процедури, не може залежати від точки зору окремих громадян, яка базується на їх релігійних віруваннях.

Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25.12.2008 № 1165 (1998) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6) [1].

До того ж, Європейський суд розглядав справу «Випич проти Польщі» (заява № 2428/05), в якій, зокрема йшлось про запроваджене у Республіці Польща законодавство, яке передбачає обов`язок службовців подавати декларації про свій фінансовий та майновий стан (зокрема, інформацію про доходи, заощадження, наявні акції, нерухоме майно, рухоме майно, позики тощо), а також членів сім`ї. Такі декларації у подальшому публікувались та оприлюднювались у вільному доступі в мережі Інтернет (окрім інформації про адресу місця проживання особи та адреси нерухомого майно, яким володіє відповідна особа). Так, у зв`язку з вищевказаними змінами до законодавства заявник відмовився подавати таку декларацію, стверджуючи про порушення його права на повагу до свого приватного і сімейного життя, передбаченого статтею 8 Конвенції.

У рішенні від 25.10.2005 № 2428/05 за результатом розгляду вказаної справи Європейський суд констатував, що перебування особи на посаді, пов`язаній із здійсненням функцій держави, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб`єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві. При цьому, публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя. Це, у свою чергу, включає і розширює межі допустимого втручання й в особисте та сімейне життя членів сім`ї таких осіб.

Хоча ця міра була втручанням в особисте та сімейне життя заявника, Європейський суд встановив, що вона була необхідною у демократичному суспільстві для «запобігання злочинам», у даному випадку корупції у політиці, а тому без сумніву переслідує легітимну мету.

Водночас, щодо оприлюднення декларацій службовців та наявності вільного доступу до них у мережі Інтернет Європейський суд зазначив, що громадськість має легітимний інтерес, щоб пересвідчитись у тому, що місцева влада є прозорою, опублікування декларацій в Інтернеті робить доступ до такої інформації дієвим та простим. Без такого доступу ця вимога не матиме практичного значення або реального впливу на рівень поінформованості громадськості щодо політичного процесу.

Таким чином, втручання у приватне життя публічних службовців у такому випадку здійснюється на підставі Закону та з метою запобігання корупційним правопорушенням.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає ступінь втручання держави в особисте життя суб`єктів декларування у межах досліджуваних правовідносин допустимим у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети щодо запобігання корупції в Україні та таким, що відповідає нагальній соціальній потребі, а порядок декларування - невід`ємною частиною системи антикорупційних заходів.

Варто звернути увагу на те, що систему електронного декларування в Україні було запроваджено саме з метою запобігання та боротьби з корупцією, з метою забезпечення доброчесності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Корупція визнана в нашій державі однією із загроз національній безпеці. При цьому, антикорупційна політика має бути дієвою та ефективною. Разом із цим, система електронного декларування налічує понад мільйон декларантів. Відтак, перевірка декларацій у такому обсязі з урахуванням ресурсів держави є можливою виключно за допомогою комп`ютерної техніки. Тому НАЗК і встановило електронну форму подачі декларацій.

На жаль, корупція присутня і в системі судової влади України. Тому на основі висновків звіту Групи держав проти корупції (Group of States Against Corruption (GRECO) GrecoEval4Rep(2016)9?P3 від 23.06.2017 (щодо запобігання корупції серед народних депутатів, суддів та прокурорів) дана організація надала Україні, зокрема, рекомендацію вжити необхідних регуляторних, інституційних та операційних заходів для забезпечення належного контролю над існуючими вимогами до декларування активів - безвідкладне введення автоматичних перевірок інформації і забезпечення взаємодії баз даних (підпункт ii пункту 273) [2].

Висновком Консультативної ради європейський суддів № 21 (2018) «Про запобігання корупції серед суддів» передбачено, що надійна система декларування майна, за умови вжиття відповідних заходів, може сприяти виявленню й подальшому запобіганню конфлікту інтересів і, таким чином, призведе до більшої прозорості у судовій системі та сприятиме створенню атмосфери доброчесності суддів (пункт i розділу V «Висновки та рекомендації») [3].

У рішенні у справі Xhoxhaj v. Albania (заява № 15227/19) Європейський суд зазначив таке: «…Суд повторює, що судді, а особливо ті, які обіймають посади, що мають високий ступінь відповідальності, як?от посади, на яких заявниця хоче відновити роботу, мають частину суверенної влади держави» (пункт 413 рішення) [4].

У свою чергу, ОСОБА_7, як суддя Київського окружного адміністративного суду, має частину суверенної влади держави Україна. Статтею 35 Конституції України передбачено принцип світської держави. Відтак, обвинувачена, як особа, уповноважена на виконання функцій держави, має певні обмеження у свободі віросповідання. Правильність такого підходу відображена mutatis mutandis у рішенні Європейського суду у справі Leyla Єahin v. Turkey (заява № 44774/98) [5].

Таким чином, існування конфлікту між інтересами особи й інтересами суспільства виходить на передній план саме при аналізі питання щодо того, чи задовольнила держава критерій пропорційності. Запровадження однакової форми подачі електронної декларації для усіх категорій декларантів незалежно від віросповідання є «необхідним в демократичному суспільстві», оскільки переслідує мету ефективної, дієвої боротьби та запобігання корупції у публічній сфері.

Разом з цим, корупція становить загрозу не лише розвитку держави та стабільності й безпеці суспільства, а й сприяє підриву її демократичних інститутів та цінностей. Поширення корупції має вкрай негативний вплив на формування і діяльність органів держаної влади, підриває довіру громадян до них, зводить нанівець принцип верховенства права та руйнує засади моралі та почуття справедливості в суспільстві. Поширення корупції в Україні, крім того, становить загрозу її демократичному розвитку, конституційному ладу, підриває авторитет України на міжнародній арені, створюючи тим самим безпосередню загрозу національній безпеці.

Відповідно до абзацу 2 статті 9 Конвенції свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку. Такі обмеження для ОСОБА_7 встановлені в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку - забезпечення доброчесності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Як наслідок, суд погоджується зі стороною обвинувачення, що законодавча вимога щодо подання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної декларації про майновий стан та доходи шляхом заповнення відповідної форми на офіційному веб-сайті НАЗК становить легітимне втручання держави у приватне життя особи і таке втручання є пропорційним цілям, які мають бути досягнуті у зв`язку з покладенням на особу такого обов`язку, та є необхідними у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується та не застосовує правовий висновок Верховного суду, викладений у постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 29.01.2020 у справі №705/2583/17, відповідно до якого примусове виконання віруючою людиною обов`язку подання декларації в електронному вигляді не відповідає легітимній меті та критерію пропорційності.

Наполягаючи на ухваленні виправдувального вироку, обвинувачена зазначила, що ідентифікація її як людини не за прізвищем, ім`ям та по-батькові, а за символами та цифрами (ЕЦП), як того вимагає частина 1 статті 61 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є приниженням її гідності як віруючої людини. Однак, у даному випадку її приватний інтерес (у приватному статусі) щодо її віросповідання, як уже зазначалося, не може впливати на суспільний інтерес на рівні держави - високі вимоги до статусу судді (статусу публічного посадовця), встановлені Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Кодексом суддівської етики, Бангалорськими принципами поведінки судді та іншими нормативними актами.

Зокрема, у Кодексі суддівської етики зазначено, що усвідомлюючи значимість своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов`язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв`язку з чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов`язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.

Водночас, у пункті 4.6 Бангалорських принципів поведінки судді зазначено, що судді, як і будь?якому громадянину, гарантується право вільного вираження думок, віросповідання, участі в зібраннях та асоціаціях, однак у процесі реалізації таких прав суддя завжди турбується про підтримку високого статусу посади судді і не допускає дій, що не сумісні з неупередженістю і незалежністю судових органів.

Колегія суддів констатує, що вказана норма також свідчить про те, що реалізація прав судді, зокрема на віросповідання, не має впливати на виконання ним своїх обов`язків.

Враховуючи викладене, суд також критично ставиться до тверджень обвинуваченої про те, що публічних осіб з числа суддів в Україні, які мають відповідні релігійні чи інші переконання, є всього лише четверо, а тому варто стати на сторону їхньої (громадської) думки та дозволити останнім подавати декларації, враховуючи такі переконання, у паперовому вигляді. Так, як уже зазначено, у даному випадку присутній значно ширший громадський інтерес, а саме інтерес громадян України (громадської думки) про довіру до влади, зокрема судової, та підтримку її авторитету у суспільстві. Тим більш, що прохаючи про виняткове ставлення до суддів, які сповідують релігію, ОСОБА_7, порушує принцип рівності декларантів.

Крім того, на суддю, як на публічного посадовця, покладено обов`язок нейтральності і неупередженості - суддя при виконанні своїх професійних обов`язків не має явно проявляти прихильність до того чи іншого віросповідання. Те, що обвинувачена ОСОБА_7, будучи публічним посадовцем, вимагає від держави змінити у зв`язку зі своїм віросповіданням порядок виконання нею своїх обов`язків, є, як уже зазначено вище, порушенням нейтральності.

Посилання ОСОБА_7 на відсутність у неї умислу на неподання декларацій за 2020 рік колегія суддів також вважає неспроможними з огляду на таке.

Подання ОСОБА_7 декларацій до НАЗК на паперових носіях не є доказом виконання нею вимог статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», адже обов`язок суб`єкта декларування за цією статтею є комплексним та відповідно до Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, полягає у послідовному виконанні суб`єктом декларування всіх його складових, зокрема:

- зареєструватися у Реєстрі з використанням особистого ключа та кваліфікованого сертифіката відкритого ключа;

- заповнити у власному електронному кабінеті усі необхідні поля форми декларації;

- перед підписанням документа підтвердити ознайомлення з попередженням про настання відповідальності за подання недостовірних відомостей шляхом проставлення відповідної відмітки у документі;

- підписати документ накладанням на нього особистого кваліфікованого електронного підпису.

Без виконання суб`єктом декларування сукупності наведених дій НАЗК позбавляється можливості автоматично надати декларації ідентифікатор документа, накласти на нього електронну печатку Реєстру декларацій, автоматично оприлюднити декларацію у публічній частині Реєстру та зберігати її на веб?сайті Реєстру декларацій для відкритого цілодобового доступу.

На підтвердження своїх доводів щодо відсутності складу інкримінованого їй кримінального правопорушення, ОСОБА_7 приєднано до справи копії рішень Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 640/3701/20 (т. 4 а.с. 164) та від 01.07.2021 у справі № 9901/229/21 (т. 4 а.с. 186), якими визнано протиправною бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо неприйняття Декларації родинних зв`язків та Декларації доброчесності суддів Київського окружного адміністративного суду у паперовому вигляді та зобов`язано Вищу кваліфікаційну комісію суддів України прийняти такі Декларації у паперовому вигляді. На думку обвинуваченої, у зазначених судових рішеннях викладено висновки щодо застосування норм права, які є подібними правовідносинам, що склалися між нею та НАЗК, та підтверджують обов`язок Національного агентства приймати декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у паперовому вигляді та, відповідно факт відсутності бездіяльності ОСОБА_7 у вигляді неподання такої декларації за 2020 рік.

Однак, колегія суддів зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників цих відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є, зокрема, предмети спору, встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.

У цьому контексті колегія суддів зауважує, що у даному випадку зазначені судові рішення не є належними до даної кримінальної справи. Як вбачається, з їх змісту предметом судового розгляду була бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо неприйняття Декларацій родинних зв`язків та Декларацій доброчесності суддів Київського окружного адміністративного суду за відповідні роки у паперовому вигляді. При цьому, розглядаючи дані справи, Верховний Суд застосував норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у пункті 43 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень якого визначено, що до виконання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України підпункту 2 пункту 41 цього розділу декларації родинних зв`язків судді (кандидата на посаду судді) та декларації доброчесності судді подаються у паперовій формі. Тобто, фактично, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» було передбачено подання відповідних декларацій як у електронному, так і у паперовому вигляді (про що зазначено і у згаданих рішеннях Верховного Суду).

Водночас, у межах даного кримінального провадження стороною обвинувачення ОСОБА_7, як суб`єкту декларування, інкримінується умисне неподання іншого виду декларації - Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (щорічної декларації за 2020 рік), в порушення вимог статті 45 Закону України «Про запобігання корупції». Більше того, у згаданому законі, на відміну від Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не передбачено можливості подання відповідних декларацій в альтернативний спосіб. Тобто у даній кримінальній справі (№ 991/5479/22) та в справах № 640/3701/20 і № 9901/229/21 наявне різне матеріально-правове регулювання правовідносин. Тому, у відповідності до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини 6 статті 368 КПК, наведені обвинуваченою правові висновки Верховного суду не є релевантними.

Таким чином, суд вважає доведеним, що ОСОБА_7, будучи обізнаною щодо вимог антикорупційного законодавства України, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї бездіяльності, передбачала її суспільно?небезпечні наслідки та бажала їх настання, тобто діяла з прямим умислом.

Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на неспроможність доводів обвинуваченої про відсутність офіційного веб?сайту НАЗК, що унеможливлює подання декларації у порядку частини 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції».

Так, у статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що:

- веб?сайт - це сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб?сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет?протоколом;

- веб?сторінка - це складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об`єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо;

- власник веб?сайту - це особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу;

- доменне ім`я - це ім`я, що використовується для адресації комп`ютерів і ресурсів в Інтернеті.

При цьому, аналогічне визначення доменного ім`я закріплено у статті 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про телекомунікації» (у редакції на момент вчинення кримінального правопорушення) домен - це частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовується адміністратором. На сьогодні вказаний Закон втратив чинність, однак, аналогічне визначення домену (доменного ім`я) на сьогодні міститься у статті 2 Закону України «Про електронні комунікації», відповідно до пункту 2 Розділу XIX «Прикінцеві та перехідні положення» якого і втратив чинність Закон України «Про телекомунікації».

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 851 затверджено Вимоги до доменних імен державних органів в українському сегменті Інтернету (далі - Вимоги), відповідно до пунктів 1?2 яких органи виконавчої влади, інші державні органи (далі - реєстранти) реєструють доменні імена для забезпечення представлення в Інтернеті своїх офіційних веб?сайтів, надання доступу через Інтернет до електронних реєстрів, баз даних та інших електронних інформаційних ресурсів, використання і обміну повідомленнями електронної пошти. Реєстрація доменного імені здійснюється реєстрантом у домені GOV.UA та у разі потреби у домені .УКР відповідно до правил реєстрації та використання доменних імен, установлених адміністраторами зазначених доменів.

Судом встановлено, що офіційний сайт Національного агентства з питань запобігання корупції - «https://nazk.gov.ua». Тобто Національним агентством для забезпечення представлення в Інтернеті зареєстровано відповідно до згаданих Вимог свій офіційний веб?сайт у домені GOV.UA, що, відповідно, спростовує доводи обвинуваченої про те, що такий веб?сайт не відповідає вимогам щодо офіційного веб?сайту.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що піддомен aбo субдомен - це відносне поняття, яке є частиною дoмeннoгo імені більш високого рівня та використовується для адресації відповідного розділу сайту або ресурсу в Інтернеті, тобто виконує роль розширення доменного імені з метою організації та переходу до різних розділів веб-сайту.

Під час судового розгляду встановлено, що для подачі суб`єктом декларування Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, необхідно на офіційному сайті НАЗК («https://nazk.gov.ua») перейти у розділ «Декларування», підрозділ «Подати декларацію», після чого здійснюється перехід в окремий розділ (субдомен) офіційного сайту НАЗК - «https://portal.nazk.gov.ua/login», тобто у межах домену «https://nazk.gov.ua».

Таким чином, твердження обвинуваченої про те, що субдомени одного домену мають розглядатися як окремі веб-сайти, є її власним умовиводом, який не ґрунтуються на вимогах законодавства та нічим не підтверджений.

Під час судового розгляду, в якості доказу невинуватості, ОСОБА_7 надано суду висновок спеціаліста - заступника декана факультету кібербезпеки комп`ютерної та програмної інженерії Національного авіаційного університету №18?27 від 25.10.2022, в якому сформовано припущення про те, що функціонал електронної онлайн?системи Єдиного державного реєстру декларації осіб, уповноважений на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, гіпотетично можливо удосконалити (доопрацювати) таким чином, щоб відомості до реєстру декларацій, в інтересах декларанта, вносилися відповідальними особами Національного агентства з питань запобігання корупції (т. 4 а.с. 218). Однак, згаданий висновок колегія суддів вважає неналежним доказом та не приймає його до уваги, так як він не підтверджує існування чи відсутність обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Також суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, посилання обвинуваченої на те, що скасування її кваліфікованих сертифікатів відкритих ключів від 22.09.2016, 13.09.2018 та 16.07.2019 відбулось незаконно відповідальною особою за отримання ЕДП працівниками Київського окружного адміністративного суду, оскільки остання (обвинувачена) підтвердила у судовому засіданні, що у процесі її професійної діяльності, як судді, виготовлені процесуальні рішення (їхні електронні примірники) вносяться до автоматизованої системи документообігу суду та надсилаються до Єдиного державного реєстру судових рішень не нею особисто, а відповідальною особою Київського окружного адміністративного суду. Вказане остання обґрунтувала своїми релігійними переконаннями та наявністю відповідного наказу голови Київського окружного адміністративного суду.

Більше того, обвинувачена у судовому засіданні підтвердила, що вона особисто зверталась із заявою до Державної податкової служби України про відмову (скасування) від її кваліфікованого підпису, що узгоджується із службовою запискою обвинуваченої від 29.08.2019, наявною в матеріалах справи (т. 1 а.с. 154), відповідно до якої ОСОБА_7 звернулась до голови Київського окружного адміністративного суду та повідомила останнього про подання нею до ЕДП ІДД ДФС такої заяви.

При цьому, сам факт скасування кваліфікованого сертифікату ОСОБА_7, як зазначила остання, її влаштовував, оскільки вона мала намір його скасувати самостійно.

Крім того, з листа Державної податкової служби України від 10.08.2022 № 6528/5/99?00?08?01?04?05 та додатку до нього (т.1 а.с. 111?113) вбачається, що обвинувачена отримувала кваліфіковані сертифікати 29.11.2013 (29.11.2015 завершився строк чинності), 08.12.2015 (скасований 22.09.2016), 26.09.2016 (скасований 13.09.2018) та 13.09.2018 (скасований 16.07.2019). Тобто, кожен раз, починаючи, зокрема із 2015 року, кваліфікований сертифікат обвинуваченою отримувався та скасовувався відповідальною особою Київського окружного адміністративного суду та жодних зауважень щодо такого порядку в останньої не виникало, допоки не було розпочато кримінальне провадження № 52021000000000529.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що законність чи незаконність скасування кваліфікованих сертифікатів обвинуваченої не є предметом розгляду даної кримінального провадження, а могло бути предметом іншої (адміністративної чи кримінальної) справи щодо протиправних дій посадових осіб ДПС у випадку ініціювання ОСОБА_7 такого провадження, однак у матеріалах справи відсутні докази наведеного.

З огляду на викладене, розглянувши справу в межах висунутого обвинувачення, оцінивши наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, та проаналізувавши ці докази в їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів дійшла висновку про їхню достатність для визнання ОСОБА_7 винуватою в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні та кваліфікує її дії за статтею 3663 Кримінального кодексу України, як умисне неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».

Окрім того, обвинуваченою надано суду в якості доказу документ названий нею як «висновок комісії по етиці» (т. 4 а.с. 203). ОСОБА_7 пояснила, що зі змісту згаданого «висновку» вбачається, що останнім часом у зв`язку із розвитком технологій відбувається перетворення людини в «мережеву людину» та, при цьому, протиправним є примушування людини до співпраці з технологіями, якщо це не відповідає її внутрішньому переконанню. Однак, даний документ викладений іноземною мовою (англійською) та не має належного перекладу, що унеможливлює з`ясування його дійсного змісту, тому колегією суддів він визнається недопустимим доказом.

7. Мотиви призначення покарання

У ході судових дебатів прокурор ОСОБА_5 прохала суд призначити ОСОБА_7 покарання у виді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 гривень, з позбавленням права обіймати посади, за якими передбачено обов`язок подавати декларацію особи, уповноваженої на здійснення функцій держави або місцевого самоврядування, строком на три роки.

Станом на час вчинення кримінального правопорушення санкція статті 3663 КК передбачала покарання у вигляді штрафу від двох тисяч п`ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

З огляду на викладене, враховуючи вимоги статей 4, 5 КК щодо чинності закону про кримінальну відповідальність в часі, у даній справі підлягає застосуванню закон про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення кримінального правопорушення.

Призначаючи обвинуваченій покарання, суд, відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених статті 65 КК, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, всі обставини по справі в їх сукупності, а також особу обвинуваченої, її вік і стан здоров`я, обставини, які обтяжують та пом`якшують покарання.

Водночас, суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 50 КК, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, тому особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Обвинуваченій ОСОБА_7 виповнилося 58 років, до кримінальної відповідальності не притягувалася, на обліку у лікаря?нарколога та лікаря?психіатра не перебуває (т. 1 а.с. 215?220), інші відомості про стан здоров`я обвинуваченої суду не надано. Вона має вищу юридичну освіту (т. 2 а.с. 64). Починаючи з квітня 2008 року обіймала посаду судді у суді загальної юрисдикції, а з 05.08.2010 - судді Київського окружного адміністративного суду.

Згідно із довідкою про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», до ОСОБА_7 не застосовуються заборони, передбачені частинами третьою, четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» (т. 2 а.с. 154).

Відповідно до службової характеристики за час роботи у Київському окружному адміністративному суді ОСОБА_7 зарекомендувала себе як сумлінна, принципова та справедлива суддя, яка має високі ділові та моральні якості (т. 4 а.с. 162).

Разом з цим, ОСОБА_7 тричі притягувалася до дисциплінарної відповідальності, зокрема (1) за допущене зволікання з виготовленням вмотивованих судових рішень та несвоєчасне надання копії цих рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень, (2) за прояв неповаги до учасників справи, (3) за постановлення ухвали про самовідвід без належного обґрунтування, а також (4) за допущення інших процесуальних порушень.

Так, рішенням Вищої ради правосуддя від 11.03.2020 № 725/2дп/15?20 ОСОБА_7 притягнута до дисциплінарної відповідальності у виді догани та позбавлення права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця (т. 2 а.с. 184).

Окрім того, рішення Вищої ради правосуддя від 27.11.2020 № 3279/1дп/15?20 ОСОБА_7 притягнута до дисциплінарної відповідальності у виді тимчасового, строком на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язкового направлення до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з питань застосування норм Кодексу адміністративного судочинства України і суддівської етики та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підвищення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді (т. 2 а.с. 195, 223).

До того ж, рішенням Вищої ради правосуддя від 01.03.2021 № 502/2дп/15?21 ОСОБА_7 притягнута до дисциплінарної відповідальності у виді у виді суворої догани та позбавлення права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців (т. 2 а.с. 228).

Станом на 22.11.2022 ОСОБА_7 не пройшла кваліфікаційне оцінювання для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді (т. 4 а.с. 162).

Визначаючи обвинуваченій вид та міру покарання, крім даних про її особу, суд приймає до уваги, що ОСОБА_7 вчинила закінчений умисний корупційний кримінальний проступок, його суспільну небезпечність.

Обставин, які б пом`якшували або обтяжують покарання, у відповідності до статей 66 та 67 КК, судом не встановлено.

Отже, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень суд вважає покарання у виді 51 000 гривень штрафу. Розмір штрафу визначається судом з урахуванням суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та майнового стану обвинуваченої, яка обіймаючи посаду судді у 2018 та 2019 роках отримала 218 433 та 420 536 гривень судевської винагороди відповідно (т. 1 а.с. 157, 106).

З урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_7, суд також вважає за неможливе збереження за нею права обіймати посади, зазначені у пункті 1, підпунктах «а», «в» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», окрім виборних посад, тобто ті, за якими передбачено обов`язок подавати декларацію особи, уповноваженої на здійснення функцій держави або місцевого самоврядування, строком на один рік.

8. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

У даній справі заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися, цивільний позов не подавався, а також учасниками справи не понесені жодні процесуальні витрати.

Окрім того, у даній справі відсутні речові докази. Разом з цим, надані сторонами кримінального провадження документи необхідно залишити у матеріалах судового провадження.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 370, 374 КПК, суд,

у х в а л и в :

Визнати ОСОБА_9, винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст. 3663 Кримінального кодексу України, та призначити їй покарання у виді штрафу у розмірі 51 000 (п`ятдесяти одної тисячі) гривень з позбавленням її права обіймати посади, зазначені у пункті 1, підпунктах «а», «в» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», окрім виборних посад, строком на один рік.

Роз`яснити ОСОБА_7, що несплата штрафу за відсутності підстав для розстрочки його виплати тягне за собою наслідки, передбачені частиною п`ятою статті 53 Кримінального кодексу України.

Строк додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати посади, зазначені у пункті 1, підпунктах «а», «в» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», окрім виборних посад, обчислюється з моменту набрання вироком законної сили.

Документи, які містяться у матеріалах судового провадження, - залишити при справі.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Апеляційна скарга подається через Вищий антикорупційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити присутнім в судовому засіданні учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня - надіслати іншим учасникам судового провадження.

Після проголошення вироку учасники судового провадження мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

1.Резолюція Парламентська Асамблея Ради Європи від 25.12.2008 № 1165 (1998)

https://cedem.org.ua/library/rezolyutsiya-1165-1998-pravo-na-pryvatnist

2.Звіт GRECO GrecoEval4Rep(2016)9-P3 від 23.06.2017

https://rm.coe.int/grecoeval4rep-2016-9-p3-76-greco-19-23-2017-/1680737206

3.Висновок КРЄС № 21 (2018) «Про запобігання корупції серед суддів»

https://court.gov.ua/userfiles/media/opinio_21_UA_1.pdf

4.Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Xhoxhaj v. Albania (заява № 15227/19)

https://rm.coe.int/dzhodzhay-against-albania/1680a23034

5.Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Leyla Єahin v. Turkey (заява № 44774/98)

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_326#Text