Документ № 109775913

Справа № 991/25/23

Провадження № 11-сс/991/199/23

Слідчий суддя ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2023 року м. Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

секретар судового засідання ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04.01.2023 про арешт майна в межах кримінального провадження № 52019000000000143 від 20.02.2019,

У С Т А Н О В И Л А:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини

Детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування, а прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора (далі - САП) - процесуальне керівництво, у кримінальному провадженні № 52019000000000143 від 20.02.2019 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

У межах указаного кримінального провадження, 06.10.2022 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

Із метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, детектив НАБУ звернувся до Вищого антикорупційного суду із клопотанням, за змістом вимог якого просив накласти арешт на кошти, які обліковуються в безготівковому вигляді на рахунках, відкритих в АБ «Укргазбанк» на ім`я ОСОБА_6 .

За результатами розгляду клопотання, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду 04.01.2023 наклав арешт на кошти, які обліковуються в безготівковому вигляді на рахунках, відкритих в АБ «Укргазбанк» на ім`я ОСОБА_6, а саме: НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, із забороною відчуження, розпорядження та користування майном.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погоджуючись із судовим рішення слідчого судді, захисник ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 подав до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу, за змістом вимог якої просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову про залишення без задоволення клопотання детектива.

Обґрунтовуючи незаконність оскаржуваної ухвали, сторона захисту посилається на: порушення слідчим суддею права власника майна щодо участі в судовому розгляді питання про арешт його майна; не набуття ОСОБА_6 статусу підозрюваного, оскільки належного підтвердження щодо його повідомлення про підозру сторона обвинувачення слідчому судді не надала; відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів на підтвердження обґрунтованої підозри, а в оскаржуваній ухвалі - посилання на дослідження слідчим суддею взагалі будь-яких доказів чи обставин на підтвердження її наявності; не доведення стороною обвинувачення наявності в ОСОБА_6 корисливого мотиву при вчиненні описаних в повідомлення про підозру дій, а отже підстави для накладення арешту на майно з метою забезпечення можливої конфіскації майна відсутні; порушення слідчим суддею права на мирне володіння майном.

Позиції учасників судового провадження

Адвокат ОСОБА_7 у судове засідання не прибув, від нього до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через необхідність підготовки доповнень до апеляційної скарги, яка виникла після ознайомлення з матеріалами справи.

Прокурор у судове засідання також не прибув, від нього до суду надійшли письмові заперечення. Просить розглядати справу за його відсутності та під час розгляду врахувати його заперечення. За змістом заперечень, посилається на законність та обґрунтованість рішення слідчого судді. Доводи сторони захисту щодо неповідомлення ОСОБА_6 про судовий розгляд питання про арешт його майна уважає безпідставними, оскільки повідомлення підозрюваного щодо застосування до його майна такого заходу забезпечення, з метою подальшої конфіскації, як міри покарання, створює ризики вжиття підозрюваним заходів для уникнення арешту. Уважає доводи сторони захисту про ненабуття ОСОБА_6 статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, а також відсутності обґрунтованої підозри є тотожними та ідентичними тим, які були переглянуті як слідчим суддею, так і судом апеляційної інстанції при вирішенні питання про застосування ОСОБА_6 запобіжного заходу. Усі доводи були ретельно перевірені судами обох інстанції та відкинуті, як необґрунтовані. Нові додаткові докази чи аргументи, які б не були предметом розгляду обох судових інстанцій стороною захисту не надаються. Указане, дозволяє стверджувати про встановлення як факту набуття ОСОБА_6 статусу підозрюваного у цьому кримінальному провадженні, так і обґрунтованості його підозри. Доводи сторони захисту щодо відсутності підстав для застосування арешту майна та порушення права на мирне володіння майном, є непереконливими та такими що суперечать положенням кримінального та кримінального процесуального законодавства.

Мотиви суду

Заслухавши доповідь судді щодо суті ухвали слідчого судді та поданої апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли від слідчого судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Щодо заявленого клопотання стороною захисту

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Для уникнення зловживань з боку учасників процесу з метою затягування судового розгляду суд повинен активно сприяти забезпеченню пришвидшення судового розгляду, додержуючись при цьому неупередженості та процесуальних прав сторін.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить із того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони чи обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Так, із матеріалів провадження вбачається, що адвокат ОСОБА_7 отримав повний текст оскаржуваної ухвали 27.02.2023 та подав апеляційну скаргу 02.03.2023 із зазначенням доводів на її обґрунтування. Судовий розгляд апеляційної скарги призначено на 14.03.2023. До початку розгляду, адвокату ОСОБА_7, за його заявою від 07.03.2023, було надано можливість ознайомитись із матеріалами справи. Матеріали справи видано на ознайомлення 10.03.2023 об 11 год 02 хв та повернуто стороною захисту після ознайомлення 10.03.2023 об 11 год 26 хв. А отже, колегія суддів звертає увагу, що у сторони захисту було більше ніж три дні для підготовки та подання до суду доповнень до апеляційної скарги. Поважні причини, які перешкодили підготувати та подати доповнення до початку судового розгляду, а також інші поважні причини неприбуття в судове засідання заявник не наводить.

Частина 2 статті 405 КПК України регламентує, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

Колегія суддів вважає неприйнятним подане адвокатом ОСОБА_7 клопотання про відкладення розгляду справи. Тому, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 405 КПК України, а також вимог щодо розумності строків розгляду, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності адвоката ОСОБА_7 .

Щодо доводів апеляційної скарги

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно положень ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Частиною 2 статті 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).

Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України, конфіскація майна встановлюється, зокрема, за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб`єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління (ч. 1 ст. 49 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Колегією суддів встановлено, що слідчим суддею правильно вирішено усі питання, що підлягали з`ясуванню під час розгляду клопотання.

При цьому, в межах доводів апеляційної скарги з метою правильного їх вирішення колегія суддів має визначити: чи мали місце порушення вимог кримінального процесуального закону, на які вказує захист, що є підставою для скасування ухвали слідчого судді; чи набув ОСОБА_6 статусу підозрюваного; чи є обґрунтованою підозра ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, що йому інкриміновані; чи є правова підстава для арешту майна; чи є втручання у право власності ОСОБА_6 надмірним.

Щодо розгляду клопотання слідчим суддею без повідомлення підозрюваного

Сторона захисту наголошувала на незаконності ухвали слідчого судді через здійснення розгляду клопотання без повідомлення підозрюваного.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи з огляду на те, що клопотання детектива про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна, та в контексті обставин цього провадження звертає увагу на таке.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України).

Cлідчий суддя може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у разі, якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом (п. 4 ч. 2 ст. 27 КПК України).

Оскільки ймовірним наслідком розголошення інформації про розгляд судом питання щодо арешту майна певної особи є вчинення нею дій, направлених на його відчуження, то проведення судового розгляду в режимі відкритого судового засідання може завадити виконати таке завдання цього виду заходу забезпечення кримінального провадження як запобігання можливості відчуження відповідного майна.

З огляду на наведене, проведення судового розгляду клопотання про арешт майна, яке не є тимчасово вилученим, у закритому судовому засідання без повідомлення про судовий розгляд підозрюваного та власника майна відповідає положенням кримінального процесуального закону, якщо завданням ініційованого арешту є, зокрема, запобігання відчуженню вказаного майна.

Детектив у своєму клопотанні про арешт майна просив здійснити його розгляд у закритому судовому засіданні без повідомлення підозрюваного, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника у зв`язку із необхідністю забезпечити мету арешту відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України, якою, зокрема, зазначено необхідність запобігання його відчуженню.

Слідчий суддя задовольнив клопотання детектива, провівши судовий розгляд клопотання у закритому судовому засіданні без поінформування про його проведення підозрюваного, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника .

Виходячи із вищевикладеного, оскільки майно не було тимчасово вилученим і правовою підставою для накладення арешту у цьому кримінальному провадженні є забезпечення конфіскації майна як виду покарання, то з метою недопущення відчуження майна у слідчого судді були всі підстави здійснити розгляд клопотання детектива в закритому судовому засіданні без повідомлення про дату та час розгляду сторони захисту, власника майна, його представника.

Щодо набуття ОСОБА_6 статусу підозрюваного

На переконання сторони захисту ОСОБА_6 не набув статусу підозрюваного, оскільки повідомлення про підозру ОСОБА_6 не вручалось належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст. 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Частиною 1 статті 276 КПК України передбачено, що повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому ст. 278 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію (ч. 1 ст. 111 КПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.

У главі 11, зокрема, у ч. 1 та 2 ст. 135 КПК України визначено, що особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 КПК України належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістку про виклик або ознайомлення з її змістом.

Також, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає «кримінальне обвинувачення» як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про те, що ця особа вчинила кримінальне діяння, при цьому, в деяких випадках це може робитися у формі інших заходів, здійснення яких несе в собі таке твердження і, по суті, так само впливає на становище підозрюваного (рішення у справі «Екле проти Німеччини» від 15 липня 1982 року, п. 73).

Ураховуючи, що на момент направлення повідомлення про підозру органами досудового розслідування не було встановлено місцезнаходження ОСОБА_6, тому слідчий суддя з огляду на вищевказані приписи дійшов обґрунтованого висновку, що вручення повідомлення про підозру мало бути проведено в порядку, що регулюється ч. 1 ст. 278, ч. 1, 2 ст. 135 КПК України.

Перевіряючи висновки слідчого судді в контексті доводів клопотання органу досудового розслідування на предмет вручення повідомлення про підозру ОСОБА_6, колегія суддів встановила таке.

У зв`язку із невстановленням місцезнаходження ОСОБА_6 та неможливістю вручення йому повідомлення про підозру особисто у день його складення, орган досудового розслідування вжив заходів із вручення його у спосіб, передбачений статтями 135, 278 КПК України, а саме: повідомлення про підозру надіслане поштою за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 ; за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 ; за місцем роботи на адресу Національного банку України; вручене представнику ОСББ «Салют» за адресо: вул. Івана Мазепи, 11, літера Б, м. Київ, а також тещі ОСОБА_6 - ОСОБА_8, що підтверджується описами цінного листа з вкладеннями до листа, накладними АТ «Укрпошта», розписом про отримання, супровідним листом, реєстром на службову кореспонденцію для перевозу через уповноваженого НАБУ.

Крім того, вказані обставин були предметом перевірки слідчим суддею Вищого антикорупційного суду під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу (ухвала від 08.12.2022) та під час перевірки цієї ухвали Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду (ухвала 10.02.2023). При цьому перегляд ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08.12.2022 в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду здійснювався тим самим складом, що і під час оскаржуваної ухвали.

Таким чином, повідомлення про підозру ОСОБА_6 вручене в передбаченому КПК України порядку, а тому ОСОБА_6 набув статусу підозрюваного в цьому кримінальному провадженні та щодо нього могло вирішуватися питання про обрання запобіжного заходу, а доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують.

Щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_6 .

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу).

Колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 366 КК України.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_6 також була предметом перевірки слідчим суддею Вищого антикорупційного суду під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу, про що зазначено вище.

Так, вирішуючи питання щодо встановлення наявності обґрунтованої підозри слідчим суддею під час перевірки було дотримано стандарту доказування «обґрунтована підозра» у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок повідомлення її про підозру та строк здійснення досудового розслідування.

При цьому, поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (ч. 5 ст. 9 КПК України). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, у рішенні в справі Fox, Campbell and Hartley v. The United Kingdom від 30 серпня 1990 року, заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86, § 32; у рішенні в справі Нечипорук і Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року, заява № 42310/04, § 175) термін «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини потребують перевірки та оцінки в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Отже, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Матеріали справи відображають характер дій ОСОБА_6 щодо використання «агентської схеми», та містять відомості, зокрема: про залучення працівниками банку клієнтів ПрАТ «Київстар», ПрАТ «МТС», ДП «АМПУ», ДП «Аграрний фонд» ДП «Укрпатент», ПрАТ «Імпульс», ДЗ «Дніпровська медична академія» та інших. Відомості про тривалі ділові стосунки банку та вказаних клієнтів, які підтверджуються долученою службовою перепискою та підписаними депозитними та іншими банківськими договорами; про безпосередню участь ОСОБА_6, як члена правління/керівника банку, у особистих зустрічах з керівництвом вказаних клієнтів з метою їх залучення на обслуговування до «Укргазбанк». Тобто про обізнаність підозрюваного про те, що треті особи у процесі залучення відповідних клієнтів участі не брали, оскільки таке залучення здійснювалось безпосередньо ним; про участь ОСОБА_6 в засіданнях Комітету з активів та пасивів банку, на яких вирішувалось питання про встановлення умов співпраці з Агентами щодо залучення клієнтів ПрАТ «Київстар», ПрАТ «МТС», ДП «АМПТУ», ДП «Аграрний фонд» ДП «Укрпатент», ПрАТ «Імпульс», ДЗ «Дніпровська медична академія та інших. ОСОБА_6, залучаючи вказаних клієнтів, був повністю обізнаний про відсутність ролі третіх осіб у процесі залучення клієнтів, однак на засіданнях цього ж Комітету, за участі інших підозрюваних, голосував «ЗА» визначення розміру винагороди Агентам; відомості телефонного листування ОСОБА_6 та інших підозрюваних та його підлеглих, з якого вбачається, що саме ОСОБА_6 контролював та узгоджував процес введення Агентів, отримував звіти від інших учасників злочинної організації; допити службових осіб клієнтів та письмова інформація, яка спростовує участь Агентів у залученні клієнтів до обслуговування у банку; відомості про розподіл коштів, отриманих Агентами - останні отримували лише 10 тис. грн +2 % від суми виплати агентських - решта коштів залишалась під контролем службових осіб банку. Також, матеріали справи відображають, що ОСОБА_6, будучи головою банку, забезпечував, щоб кураторами ключових Департаментів у агентській схемі - корпоративного банкінгу і по роботі з корпоративними VIP-клієнтами був лише він та підконтрольні йому члени організованої злочинної групи. Крім того, підозрюваний підписував розпорядчі документи - розпорядження про нарахування оплати агентам.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді в частині обґрунтованості підозри ОСОБА_6, оскільки надані стороною обвинувачення докази на обґрунтування підозри є переконливими, узгоджуються між собою та є достатніми для висновку, що ОСОБА_6 міг вчинити інкриміновані йому кримінальні правопорушення, тобто про те, що підозра є обґрунтованою. Доводи апеляційної скарги сторони захисту не спростовують вищенаведеного.

Щодо правової підстави для арешту майна

Сторона захисту в апеляційній скарзі посилається на те, що слідчим суддею безпідставно накладено арешт на грошові кошти, які містяться на вищевказаних рахунках, з огляду на приписи ст. 59 КК України, відповідно до якої конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, тоді як стороною обвинувачення не доведено наявність в діях ОСОБА_6 корисливого мотиву, навіть на рівні припущення.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи та звертає увагу на таке.

Із матеріалів провадження вбачається, що детективами НАБУ під процесуальним керівництвом САП здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000000143 від 20.02.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України.

06.10.2022 у межах зазначеного кримінального провадження ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

За версією органу досудового розслідування у період з листопада 2014 року до березня 2020 року, ОСОБА_6, діючи умисно з корисливих мотивів, використовуючи займану посаду та зловживаючи службовим становищем, діючи як організатор злочину, забезпечив (організував) створення із числа підлеглих йому осіб АБ «Укргазбанк» та інших на даний час невстановлених осіб, стійкого об`єднання, метою якого було здійснення систематичного протиправного обернення коштів банківської установи на користь третіх осіб, керуючи таким об`єднанням, забезпечив розтрату коштів АБ «Укргазбанк» на загальну суму 205 998 435,93 грн, тобто вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК У країни. При цьому, ОСОБА_6, з метою документального забезпечення можливості вчинення злочину, діючи, як організатор, також забезпечив внесення підпорядкованими йому службовими особами АБ «Укргазбанк» неправдивих відомостей до Актів наданих послуг, тобто вчинив злочин передбачений ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

Згідно із інформацією АБ «Укргазбанк» від 01.11.2022, наданою на запит детектива, встановлено, що у банківській установі на ім`я ОСОБА_6 відкрито такі рахунки: а саме: НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, на яких обліковується залишок коштів станом на 27.10.2022 у сумі 29 785,35 грн, 2 766,45 Євро.

Задовольняючи клопотання детектива про накладення арешту на вказані кошти, слідчий суддя виходив з того, що санкція ч. 5 ст. 191 КК України, що інкримінується ОСОБА_6, передбачає відповідальність у вигляді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

У контексті доводів сторони захисту колегія суддів звертає увагу, що у статті 191 КК України при оберненні майна на користь третіх осіб корисливою метою є переведення майна під контроль таких третіх осіб таким чином, щоб вони отримали фактичну можливість володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном як своїм власним за цільовим призначенням такого майна. Зазначена мета має значення лише для розмежування цього складу злочину із іншими складами злочинів проти власності (використання вилученого майна за призначенням має значення при розмежуванні із складами некорисливих злочинів проти власності - злочинів про знищення чи пошкодження майна, де винна особа може розпорядитися майном як своїм власним, знищивши його, тобто не за його призначенням) та для визначення, чи можна застосувати конфіскацію майна як вид покарання.

Як вбачається з версії органу досудового розслідування, ОСОБА_6, використовуючи займану посаду та зловживаючи службовим становищем, діючи як організатор злочину, забезпечив (організував) створення із числа підлеглих йому осіб АБ «Укргазбанк» та інших на даний час невстановлених осіб, стійкого об`єднання, метою якого було здійснення систематичного протиправного обернення коштів банківської установи на користь третіх осіб за відсутності на те будь-яких підстав.

Крім того, враховуючи, що діяння, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_6, спрямовані проти власності АБ «Укргазбанк» та проявилися у розтраті коштів АБ «Укргазбанк» на загальну суму 205 998 435,93 грн, то таке правопорушення очевидно є злочином проти власності.

З наведених мотивів, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні злочину проти власності саме з корисливою метою в вищенаведеному розумінні, що може відповідати складу злочину, передбаченого статтею 191 КК України.

Отже, у випадку визнання винуватим ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна, тому слідчий суддя, за відсутності відомостей про те, що зазначені рахунки є рахунками, щодо коштів на яких згідно із абз. 4 ч. 3 ст. 170 КПК України встановлено заборону накладення арешту, правомірно дійшов висновку про необхідність арешту цих коштів з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.

Перевірка доводів апеляційної скарги щодо надмірного втручання у право власності ОСОБА_6 .

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя у відповідності до ст. 94, 132, 173 КПК України повинен враховувати, серед іншого, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб

Арешт на майно, що є предметом апеляційного розгляду, було накладено на підставі інформації АБ «Укргазбанк» від 01.11.2022, наданою на запит детектива.

Загальним правилом застосування заходів забезпечення кримінального провадження є те, що їх застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, зокрема, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора (пункт 2 частини 3 статті 132 КПК України).

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься верховенство права (пункт 1 частина 1 статті 7 КПК України). Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 1 статті 8 КПК України).

Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею (абзац 3 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012).

У § 44 рішення Lavrechov v. the Czech Republic від 20.06.2013 (заява № 57404/08) ЄСПЛ наголошує, що для того щоб втручання було сумісним із положенням першого речення частини першої статті 1 Протоколу № 1, воно повинно бути законним, задля загального (суспільного) інтересу та пропорційним, тобто воно повинно мати «справедливий баланс» між вимогами загальних інтересів громади та вимогами захисту основних прав особи (див., зокрема, Beyeler v. Italy, заява № 33202/96, § 107, та Gladysheva v. Russia, заява № 7097/10, 06.12.2011, § 75). Оцінюючи пропорційність втручання, суд повинен враховувати, з одного боку, важливість переслідуваної мети, а з іншого - тягар, який покладається на заявника, включаючи характер втручання, поведінку заявника та поведінку органів державної влади (див. Yildirim v. Italy, заява № 38602/02, та Forminster Enterprises Limited v. Czech Republic, заява № 38238/04, 09.10.2008, § 75).

Загальний (суспільний, публічний) інтерес у цій справі пов`язаний із можливим розкраданням коштів банківської установи в значних обсягах.

Ступінь втручання у право мирного володіння майном колегія суддів оцінює як незначний з урахуванням потреб кримінального провадження та його суспільного інтересу з огляду на такі обставини: розмір шкоди, завданої злочином, який інкримінується стороною обвинувачення підозрюваному ОСОБА_6 (205 998 435,93 грн); майновий стан як самого підозрюваного ОСОБА_6 та і його членів родини; тимчасовий характер позбавлення можливості володіння та користування майном, обумовлений наявністю правового механізму, передбаченого статтею 174 КПК України, за яким арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Щодо інших доводів сторін

Також, в апеляційній скарзі містяться інші аргументи захисту, які не потребують детального аналізу та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні. При цьому колегія суддів виходить з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча § 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна трактувати як необхідність давати детальну відповідь на кожен аргумент. Ступінь застосування цього обов`язку обґрунтовувати рішення можна змінювати залежно від характеру рішення та потрібно визначати з урахуванням обставин конкретної справи (див. рішення у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), від 09 грудня 1994 року, § 29, Серія A. 303-A, «Хіро Балані проти Іспанії» (Hiro Balani v. Spain), 09 грудня 1994 року, § 27, Серія A, № 303-B та Гарсіа Руїс (Garcia Ruiz), згадане вище, § 26). Тому, відхиляючи апеляцію, апеляційний суд може, в принципі, просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справах «Хелле проти Фінляндії» (Helle v. Finland), від 19 грудня 1997 року, §§ 59-60, Звіти про судові рішення та ухвали 1997-VIII, «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, § 30, від 27 вересня 2001 року, «Степанян проти Вірменії» (Stepanyan v. Armenia), № 45081/04, § 35, від 27 жовтня 2009 року та «Емель Бойраз» (Emel Boyraz), згадане вище, § 74) (рішення «Їлдиз проти Туреччини» (Yildiz v. Turkey), заява № 47124/10, від 27 квітня 2021 року, § 31).

У цьому провадженні колегією суддів були надані відповіді на всі вагомі аргументи як сторони захисту, так і сторони обвинувачення.

Висновки Суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку (ст. 310 КПК України).

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу (п. 2 ч. 3 ст.407 КПК України).

Колегія суддів уважає, що рішення слідчого судді є законним, обґрунтованим, таким що ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими слідчим суддею, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу - без змін.

Керуючись ст. 309, 376, 395, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04.01.2023 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4