- Головуючий суддя (ВАКС): Федоров О.В.
Справа № 991/2450/23
Провадження 1-кс/991/2476/23
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
04 квітня 2023 року м. Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2,
детектива ОСОБА_3,
адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_4, подане в інтересах ОСОБА_5, про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 52019000000000143 від 20.02.2019,
ВСТАНОВИВ:
21.03.2023 до Вищого антикорупційного суду надійшло вказане клопотання та на підставі протоколу автоматичного визначення слідчого судді було передано на розгляд слідчого судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 .
1.Заявлені вимоги та їх обґрунтування
У своєму клопотанні адвокат просить скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04.01.2023 у справі №991/25/23 на майно його довірителя ОСОБА_5, оскільки вважає, що такий арешт накладено необґрунтовано, виходячи з того, що:
- ОСОБА_5, який перебуває за межами України, у передбаченому законом порядку не набув статусу підозрюваного у цьому кримінальному провадженні, оскільки письмове повідомлення про підозру не було йому вручене шляхом використання механізму міжнародної правової допомоги або за допомогою дипломатичного (консульського) представництва. У зв`язку з цим, до його майна не міг бути і не може бути застосований арешт з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
-відсутня обґрунтована підозра щодо вчинення ОСОБА_5 інкримінованих йому злочинів за обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру;
-жодним чином не доведено і не встановлено наявність у ОСОБА_5 корисливого мотиву при вчиненні описаних у письмовому повідомленні про підозру дій, а тому до нього не може бути застосовано такий вид покарання як конфіскація, а тому і не міг бути накладений арешт з метою забезпечення такого покарання;
-накладений арешт порушує право ОСОБА_5 на мирне володіння майном, оскільки накладення арешту здійснено не у відповідності до закону та інтересам суспільства, є непропорційним, оскільки покладає на власника надмірний тягар.
За таких обставин, адвокат вважає, що подальше збереження арешту майна ОСОБА_5 суперечитиме приписам закону і не відповідатиме критеріям розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження.
2.Позиції учасників у судовому засіданні
Адвокат ОСОБА_4 підтримав доводи заявленого клопотання, просив задовольнити з викладених у ньому підстав.
Детектив НАБУ ОСОБА_3 заперечував проти задоволення поданого клопотання, вказавши, що клопотання безпідставне та необґрунтоване, а обставини, на які посилається адвокат були предметом неодноразового судового контролю, в т.ч. і суду апеляційної інстанції. У результаті такої перевірки не було встановлено будь-яких порушень щодо порядку повідомлення про підозру ОСОБА_5, констатовано набуття ним статусу підозрюваного у цьому провадженні та обґрунтованість повідомленої йому підозри.
3.Оцінка та висновки суду
Абзацом 2 ч. 1 ст. 174 КПК України передбачено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Із аналізу наведеної норми вбачається, що прийняття рішення про скасування арешту майна за клопотанням вищенаведених осіб можливе за наявності хоча б однієї з таких умов:
- вони доведуть, що у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба;
- вони доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.
У клопотанні та у судовому засіданні адвокат зазначає лише про те, що накладений арешт є необґрунтованим, а тому з огляду на принцип диспозитивності, суд має встановити наявність або відсутність лише вказаної адвокатом підстави для скасування арешту.
Слідчим суддею встановлено, що у межах даного кримінального провадження, ухвалою слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 04.01.2023 у справі №991/25/23 було накладено арешт на майно ОСОБА_5, а саме на грошові кошти, які обліковуються у безготівковому вигляді на рахунках, відкритих в АБ «Укргазбанк» на ім`я ОСОБА_5 .
Відповідно до змісту зазначеної ухвали було встановлено, що майно, на яке накладався арешт, належить ОСОБА_5, який набув статусу підозрюваного та обґрунтовано підозрюється у вчиненні, в т.ч. злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, санкція якої передбачає обов`язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна.
З огляду на це, слідча суддя, керуючись ч. 5 ст. 170 та ч. 2 ст. 173 КПК України, встановивши, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи підозрюваного, дійшла висновку про наявність достатніх правових підстав для накладення арешту на його майно з метою забезпечення подальшої конфіскації майна як виду покарання, передбаченого за інкримінований йому злочин.
При цьому, слідчий суддя відхиляє доводи адвоката про ненабуття ОСОБА_5 статусу підозрюваного внаслідок нездійснення повідомлення йому про підозру саме в порядку ч. 7 ст. 135 КПК України, тобто в порядку міжнародної правової допомоги. У першу чергу, слідчий суддя відзначає, що ані до клопотання, ані в судовому засіданні адвокатом не було долучено будь-яких достовірних і достатніх відомостей про наявність у ОСОБА_5 постійного місця проживання закордоном на момент здійснення такого повідомлення про підозру. Крім того, у своєму клопотанні адвокат зазначає, що на момент такого повідомлення ОСОБА_5 виїхав на територію Республіки Польша, однак пізніше повідомив орган досудового розслідування про те, що знаходиться на території Республіки Австрія, де проходить лікування. Вказані відомості про зміну країн перебування за нетривалий проміжок часу, очевидно вказують на те, що на момент здійснення повідомлення про підозру у органу досудового розслідування не було достатніх відомостей про наявність у ОСОБА_5 постійного місця проживання закордоном і як наслідок не було підстав для здійснення повідомлення йому про підозру в порядку ч. 7 ст. 135 КПК України.
Так само слідчий суддя відхиляє доводи клопотання про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_5 підозри, враховуючи, що у матеріалах клопотання відповідне письмове повідомлення про підозру ОСОБА_5 відсутнє, будь-які відомості, які б вказували на очевидну непричетність останнього до інкримінованого йому злочину адвокатом не надано, а доводи викладені ним у клопотанні не спростовують висновків слідчого судді, враховуючи стандарт доказування обґрунтованості підозри, який застосовується при розгляді питання про застосування заходів забезпечення, в т.ч. арешту майна. Адвокат не вказав конкретних і відомих слідчому судді на момент розгляду нею питання про арешт майна обставин, які не були враховані чи проігноровані при оцінці обґрунтованості повідомленої ОСОБА_5 підозри, але однак могли вплинути на відповідні висновки слідчого судді.
Більше того, слідчий суддя відзначає, що доводи адвоката про ненабуття статусу підозрюваного, необґрунтованість повідомленої підозри та відсутність корисливого мотиву вже були предметом неодноразового судового розгляду, зокрема, слідчою суддею при ухваленні рішення про обрання запобіжного заходу ОСОБА_5, колегією суддів АП ВАКС при перегляді вказаного рішення, слідчою суддею при розгляді клопотання про арешт майна підозрюваного та знову при перегляді такого рішення колегією АП ВАКС. У ході вирішення відповідних клопотань та апеляційним скарг суди першої та апеляційної інстанції детально дослідили та проаналізували відповідні питання, надавши на аргументи захисту вичерпні відповіді.
У цьому контексті суд звертає увагу на те, що одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, тобто остаточності рішення суду у спірних правовідносинах. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі (рішення у справі Brumarescu v. Romania, заява № 28342/95, 28.11.1999, § 61, 62).
Європейський суд з прав людини відзначав, що сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (п. 52 рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» / Ryabykh v. Russia, №52854/39 від 24.07.2003).
За відсутності вагомих й непереборних обставин повторний розгляд та винесення у справі нового рішення судом, який попередньо уже висловив власну позицію щодо тих самих вимог і доводів, суперечить принципу юридичної визначеності.
У поданому клопотанні адвокат не навів жодної нової обставини, яка не була досліджена чи не була врахована судами при розгляді питання про арешт майна та обрання запобіжного заходу, і яка могла б обумовити необхідність повторного розгляду тих самих доводів в межах розгляду цього клопотання. Крім того, адвокатом не наведено жодного нового аргументу чи твердження, які б могли вплинути на висновок суду щодо наявності підстав для арешту майна підозрюваного з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання за інкримінований йому злочину.
З огляду на викладене, слідчим суддею не встановлено передбачених законом підстав для скасування арешту з майна підозрюваного ОСОБА_5 .
На підставі викладеного, керуючись ст. 131, 170-174, 372, 376 КПК України, слідчий суддя
ПОСТАНОВИВ:
1.Клопотання адвоката ОСОБА_4, подане в інтересах ОСОБА_5, про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 52019000000000143 від 20.02.2019, - залишити без задоволення.
2.Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1