Документ № 110189355

Справа № 991/6276/22

Провадження 1-кп/991/78/22

УХВАЛА

Іменем України

07 квітня 2023 року м.Київ

Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого ОСОБА_8,

розглянувши клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 травня 2021 року за № 42021000000001006, за обвинуваченням

ОСОБА_8, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Новоживотів Оратівського району Вінницької області, громадянина України, народного депутата, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України,

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Вищого антикорупційного суду у складі колегії суддів перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42021000000001006, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.05.2021, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України.

У судовому засіданні 07.04.2023 обвинуваченим ОСОБА_8 заявлено клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України. Додатково обвинувачений наголосив, що його вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України, не доведено, а тому він є невинуватим у вчиненні вказаного кримінального правопорушення. Зазначив, що у матеріалах кримінального провадження відсутні докази користування ним автомобілем сина більше половини днів протягом звітного періоду, тобто протягом 2020 року. Пояснив, що особа, недекларування майна якої інкриміновано йому органом досудового розслідування, не належить до категорії близьких осіб, а є медичним працівником, з яким укладено договір про надання медичних послуг. За таких обставин майно вказаної особи не підлягало декларуванню.

Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні просила закрити кримінальне провадження № 42021000000001006 від 05.05.2021 у зв`язку із спливом строків притягнення особи до кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК України.

Захисник ОСОБА_7 підтримав позицію щодо закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні не заперечував проти наявності процесуальної підстави для вирішення питання про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності. Пояснив, що сплив строків давності є безумовною підставою для закриття кримінального провадження, а порушення відповідного питання - правом обвинуваченої особи. Разом з цим при встановленні матеріальної підстави для закриття кримінального провадження просив врахувати, що ОСОБА_8 під час досудового розслідування постановою від 21.11.2022 було оголошено у розшук. Водночас, навіть з урахуванням вказаної постанови, пояснив, що строк притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності сплинув. Додатково зазначив, що днем припинення розшуку ОСОБА_8 сторона обвинувачення вважає день вручення йому обвинувального акта.

Оцінка та висновки суду щодо вирішення питання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно з приписами закону України про кримінальну відповідальність одним із видів звільнення особи від кримінальної відповідальності є звільнення у зв`язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України).

З аналізу законодавства, що регулює питання звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, слідує, що строк давності це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.

У залежності від ступеня тяжкості злочину, а також виду кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, ст. 49 КК України передбачає диференційовані строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.

За правилами ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 366-2 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8, належить до категорії проступків.

За змістом п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі і до дня набрання вироком законної сили минули два роки. У разі ж вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, строк давності складає три роки.

За правилами ч. 2 ст. 4 КК України кримінальна протиправність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Таким чином для визначення строку давності за проступком, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8, встановленню судом підлягає санкція, чинна на момент вчинення обвинуваченим діяння, яке йому інкримінується.

Як свідчить обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42021000000001006 від 05.05.2021, ОСОБА_8 обвинувачується у тому, що ним як суб`єктом декларування 26.03.2021 умисно внесені завідомо недостовірні відомості до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції». При чому такі відомості відрізнялись від достовірних на суму від 500 до 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

На час подання декларації ОСОБА_8, тобто 26.03.2021, який в обвинувальному акті зазначений як час вчинення протиправного діяння санкція ч. 1 ст. 366-2 КК України передбачала покарання у виді штрафу від двох тисяч п`ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Вказані види покарань є менш суворими ніж обмеження волі, а тому строк давності у цьому випадку згідно з приписами п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України складатиме два роки.

Як було попередньо встановлено, ОСОБА_8 подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачену Законом України «Про запобігання корупції» 26.03.2021. З огляду на зазначене дворічний строк давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності за декларування недостовірної інформації в цьому випадку сплинув 27.03.2023. При цьому Суд відхиляє позицію прокурора про те, що перебіг давності зупинявся через переховування ОСОБА_8 від досудового розслідування, з огляду на таке.

За змістом ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. Таким чином для застосування зазначеної норми обов`язково має бути підтверджено факт ухилення особи від досудового слідства або суду.

Відповідно до усталеної судової практики під ухиленням від слідства або суду в контексті застосування ст. 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.

На підтвердження факту умисного вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 дій, спрямованих на ухилення від досудового розслідування, прокурором до матеріалів судової справи долучено копію постанови від 21.11.2022 про оголошення останнього у розшук. Разом з тим, вказана постанова, на переконання Суду, сама по собі не може свідчити про ухилення ОСОБА_8 від слідства. Так у змісті постанови детектив як на підставу для оголошення ОСОБА_8 у розшук посилається на його неявку на виклик до детектива. Водночас доказів дотримання порядку здійснення виклику в кримінальному провадженні, а також заходів щодо встановлення місцезнаходження ОСОБА_8 до оголошення його у розшук, як того вимагає абз. 2 ч. 1 ст. 281 КПК України, Суду надано не було. З огляду на зазначене, а також враховуючи, що вказане процесуальне рішення оскаржується стороною захисту, на переконання колегії суддів прокурором не було надано доказів на підтвердження факту умисного вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 дій, спрямованих на ухилення від досудового розслідування, та як наслідок зупинення перебігу давності.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання, та у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, і за наявності згоди особи на її звільнення на підставі спливу строків давності, закрити кримінальне провадження, звільнивши таку особу від кримінальної відповідальності.

При цьому звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України є безумовним, оскільки приводом для нього є саме закінчення передбачених законом України про кримінальну відповідальність строків, наданих державі для доведення вини особи у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку.

За таких обставин, зважаючи, що строк давності притягнення обвинуваченого ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України, закінчився 27.03.2023, враховуючи його клопотання про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності, а також усвідомлення останнім правових наслідків такого звільнення, Суд доходить висновку про необхідність його звільнення від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України. При цьому, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України наслідком звільнення особи від кримінальної відповідальності є закриття судом кримінального провадження.

У будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат.

Приписами ст. 118 КПК України встановлено, що процесуальні витрати складаються із 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 КПК України витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених КПК України.

З аналізу положень кримінального процесуального закону, які регулюють питання розподілу та стягнення процесуальних витрат, слідує, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати, а на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. При цьому суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою (ч.ч. 1, 2 ст. 124, ч. 1 ст. 126, п. 13 ч. 1 ст. 368, ч. 4 ст. 374 КПК України).

Виходячи з викладеного, стягнення процесуальних витрат з обвинуваченого можливе за наявності таких підстав: визнання особи винуватою у вчиненні правопорушення (обвинувальний вирок суду), факт понесення процесуальних витрат (документально підтверджені витрати).

Прокурором документально підтверджено витрати на проведення двох судових експертиз у кримінальному провадженні № 42021000000001006 від 05.05.2021 у розмірі 755,12 грн та 1132,68 грн. Водночас, зважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_8 звільняється від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави. Вказана позиція суду узгоджується з висновком Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові від (справа № 203/241/17, провадження № 51-4251 кмо21).

На підставі наведеного та керуючись статтями 12, 49 КК України, статтями 284, 285, 286, 350, 372 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 про закриття кримінального провадження задовольнити.

Звільнити ОСОБА_8, який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України, від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Закрити кримінальне провадження № 42021000000001006, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 травня 2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вищий антикорупційний суд протягом семи днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_9

Судді

ОСОБА_10