Документ № 110904487

Слідчий суддя у 1-й інстанції: ОСОБА_1 Справа № 991/1681/23Доповідач: ОСОБА_2 Провадження №11-сс/991/343/23

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ

УХВАЛА

І м е н е м У к р а ї н и

12 травня 2023 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів: ОСОБА_3 ОСОБА_4,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5,

представників ОСОБА_6, ОСОБА_7,

прокурора ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги представника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 та представника ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_7, подані на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27 лютого 2023 року у кримінальному провадженні №22016000000000269,

В С Т А Н О В И Л А:

І. Процедура

1. Судове провадження у цій справі було розпочато судом апеляційної інстанції згідно з апеляційними скаргами представника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 та представника ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_7, поданими на підставі п. 9 ч. 1 ст. 309 Кримінального процесуального кодексу України /далі - КПК/ на ухвалу слідчого судді від 27.02.2023, постановлену у відповідності до ч. 6 ст. 170, ч. ч. 4, 5 ст. 173 КПК (т. 1 а. с. 120, 123-130, 141-147, 166, 167; т. 2 а. с. 1-38).

ІІ. Зміст оскаржуваного рішення

2. Ухвалою слідчого судді задоволено клопотання детектива - накладено арешт на належну ОСОБА_10 квартиру у м. Києві, належні на праві спільної сумісної власності ОСОБА_10 і його дружині - ОСОБА_11 дві квартири у м. Києві й автомобіль AUDI Q7, шляхом позбавлення права відчуження та розпорядження зазначеним майном.

3. Ухвала мотивована: (1) здійсненням детективами Національного антикорупційного бюро України /далі - НАБУ/ досудового розслідування у кримінальному провадженні за ознаками вчинення злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України /далі - КК/, зокрема, щодо фактів можливого заволодіння за попередньою змовою групою службових осіб Міністерства інфраструктури України /далі - Мінінфраструктури/, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» /далі - ДП «АМПУ»/ та представників групи компаній «Трансінвестсервіс» /далі - «ТІС»/ грошовими коштами ДП «АМПУ» в особливо великому розмірі у вигляді корабельного збору з судновласників за здійснення суднозаходів в акваторії морського порту «Південний» у зв`язку із прийняттям, введенням в дію та виконанням наказу Мінінфраструктури від 24.07.2015; (2) наявністю обґрунтованої підозри вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК; (3) існуванням підстав для накладення арешту на майно з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення; (4) розумністю та співрозмірністю арешту майна із завданнями кримінального провадження.

ІІI. Вимоги та доводи осіб, які звернулися з апеляційними скаргами

4. В апеляційних скаргах представники просять скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову про відмову в задоволенні клопотання про арешт майна.

4.1. Апеляційна скарга представника ОСОБА_6 мотивована тим, що: (1) строк на апеляційне оскарження не пропущений, ураховуючи час ознайомлення з оскаржуваним рішенням; (2) відсутні ризики, передбачені абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК; (2) ОСОБА_9 не підозрювана, через що до її майна не може бути застосована конфіскація з метою відшкодування шкоди; (3) майно, на яке накладено арешт, набуте за кошти, отримані задовго до подій кримінального провадження (квартиру по вул. Кудряшова у м. Києві та автомобіль AUDI Q7 ОСОБА_9 набула за особисті кошти, а квартиру по вул. Городецького Архітектора у м. Києві - до укладення шлюбу на підставі договору дарування).

4.2. В судовому засіданні представник ОСОБА_6 підтримала свою апеляційну скаргу з мотивів, наведених у ній, та не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_7 .

4.3. Апеляційна скарга представника ОСОБА_7 мотивована тим, що: (1) строк на оскарження не пропущений, ураховуючи час отримання копії оскаржуваного рішення; (2) відсутня обґрунтована підозра; (3) до ОСОБА_10 не заявлено цивільний позов ДП «АМПУ», яке є єдиним потерпілим; (4) наявність ризиків не обґрунтовано.

4.4. У судовому засіданні представник ОСОБА_7 підтримав свою апеляційну скаргу з мотивів, наведених у ній, та не заперечував проти задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_6 .

IV. Узагальнені позиції інших учасників

5. Інші учасники судового провадження висловили свої позиції.

5.1. ОСОБА_10 і ОСОБА_9, будучи обізнаними про дату, час і місце апеляційного розгляду, в судове засідання не прибули, з клопотаннями про відкладення судового засідання чи розгляду апеляційних скарг за їх особистої участі не зверталися.

5.2. Прокурор ОСОБА_8 заперечив проти доводів апеляційний скарг представників та просив залишити їх без задоволення.

V. Межі перегляду оскаржуваної ухвали

6. Судове рішення має бути законне, обґрунтоване і вмотивоване (ч. 1 ст. 370 КПК).

6.1. У ході апеляційного перегляду рішення слідчого судді ретельній перевірці підлягають усі доводи апеляційної скарги, які можуть вплинути на результат апеляційного розгляду (постанова Верховного Суду від 05.01.2022 у справі №484/789/19, абз. 9 п. 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №11-164сап21).

6.2. Виходячи зі змісту ст. 2, ч. 6 ст. 9, ч. ч. 1, 3 ст. 21, ч. 1 ст. 22, ст. 24, ч. 3 ст. 26, ч. 1 ст. 404 КПК, колегія суддів переглядає оскаржувану ухвалу в межах зроблених слідчим суддею в такому рішенні висновків, а також наведених на їх спростування доводів апеляційних скарг.

6.3. Із урахуванням вищенаведеного, апеляційному суду належить з`ясувати чи: (1) подані апеляційні скарги у межах строку на апеляційне оскарження; (2) наявна обґрунтована підозра вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення; (3) існують підстави для накладення арешту на майно з метою відшкодування шкоди; (4) наявні ризики, у зв`язку із якими є необхідність в застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження та, у зв`язку з цим, чи є розумним і співмірним накладення арешту на майно.

VI. Встановлені обставини та їх оцінка колегією суддів

7. Надаючи оцінку обставинам, установленим слідчим суддею, та зробленим ним висновкам, апеляційний суд виходить із такого.

(§1) Щодо дотримання строку на апеляційне оскарження

8. В апеляційних скаргах представники вказують про дотримання строку на апеляційне оскарження, оскільки власники майна не викликалися для розгляду клопотання про арешт майна до суду, апеляційні скарги подані ними в межах строків на апеляційне оскарження після отримання копії оскаржуваної ухвали.

8.1. Вирішуючи питання поважності причин подання представниками ОСОБА_9 та ОСОБА_10 апеляційних скарг із пропуском строку на оскарження, колегія суддів враховує положення ч. 5 ст. 115, ч. 1 ст. 117, п. 3 ч. 2, ч. 3 ст. 395 КПК.

8.2. Так, строки, у межах яких особа може оскаржити ухвалу слідчого судді, передбачені ст. 395 КПК.

8.2.1. Апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу слідчого судді протягом п`яти днів з дня її оголошення (п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК).

8.2.2. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення (абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК).

8.2.3. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні (ч. 7 ст. 376 КПК).

8.3. Зважаючи на те, що оскаржуване рішення слідчим суддею постановлено 27.02.2023 без виклику та за відсутності в судовому засіданні осіб, які звернулися з апеляційними скаргами (т. 1 а. с. 120, 123-130), перебіг строку на апеляційне оскарження розпочався з наступного дня після отримання ними копії відповідної ухвали.

8.3.1. Оскільки у матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_9 чи її представником оскаржуваної ухвали, а вони стверджують про отримання її копії лише 02.05.2023, перебіг строку на оскарження для власниці майна та її представника розпочався не раніше 03.05.2023 і завершувався 07.05.2023 (останній день, неділя), який є неробочим днем, через що останнім днем для подання апеляційної скарги для ОСОБА_9 був понеділок 08.05.2023.

8.3.2. Ураховуючи наявність у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про неможливість вручення через закінчення терміну зберігання (т. 1 а. с. 140), копії конверта та роздруківки трекінгу про отримання поштового відправлення 04.05.2023 від Вищого антикорупційного суду (т. 2 а. с. 43, 60), і зазначення в апеляційній скарзі про отримання саме 04.05.2023 копії оскаржуваної ухвали, перебіг строку на оскарження для ОСОБА_10 та його представника розпочався не раніше 05.05.2023 і завершувався 09.05.2023 (останній день).

8.3.3. Ураховуючи, що апеляційну скаргу представник ОСОБА_9 подав 04.05.2023, а представник ОСОБА_10 - 08.05.2023, то відповідне звернення до суду зі вказаними апеляційними скаргами відбулося із дотриманням строку на апеляційне оскарження.

(§2) Щодо обґрунтованості підозри

9. В оскаржуваному рішенні слідчий суддя дійшов висновку, що існує обґрунтована підозра вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а саме про наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК.

9.1. На спростування цього висновку представник ОСОБА_10 - ОСОБА_7 зазначив, що у підозрі сторона обвинувачення не посилається на належні докази причетності ОСОБА_10 до вчинення кримінального правопорушення, а тому підозра є необґрунтованою.

9.2. Прокурор вказав про законність і обґрунтованість рішення слідчого судді в частині наявності обґрунтованої підозри.

9.3. За наслідками апеляційного перегляду колегія суддів вважає, що доводи сторони захисту стосовно відсутності обґрунтованої підозри не знайшли свого підтвердження.

9.4. Надаючи саме таку оцінку, суд апеляційної інстанції виходить із того, що арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК).

9.5. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження (п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК).

9.6. У чинному КПК, як і в інших законах України та підзаконних актах, поняття «обґрунтована підозра» відсутнє, у зв`язку з чим, зважаючи на ч. 5 ст. 9 КПК, під час оцінки відповідності фактичним обставинам кримінального провадження висновків слідчого судді щодо наявності обґрунтованої підозри колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини /далі - ЄСПЛ/.

9.7. «Обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (п. 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» /Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine, заява №42310/04).

9.8. Так, у ході застосування наведеного підходу судом апеляційної інстанції враховуються наступні факти, у відповідності до яких:

9.8.1. детективи НАБУ розслідують кримінальне провадження №22016000000000269, розпочате 11.07.2016, щодо вчинення злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК, зокрема, за фактом можливого заволодіння за попередньою змовою групою службових осіб Мінінфраструктури, ДП «АМПУ» та представників групи компаній «Трансінвестсервіс» грошовими коштами ДП «АМПУ» в особливо великому розмірі у вигляді корабельного збору з судновласників за здійснення суднозаходів в акваторію морського порту Південний у зв`язку із прийняттям, введенням в дію та виконанням наказу Мінінфраструктури №281 від 24.07.2015 (т. 1 а. с. 7);

9.8.2. 22.02.2023 ОСОБА_10 в рамках даного кримінального провадження повідомлено про підозру у зловживанні владою, тобто в умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для ТОВ «ТІС - Контейнерний термінал» та ТОВ «ТІС - Руда» використанні службовими особами влади всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом інтересам ДП «АМПУ», тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК (т. 1 а. с. 95-104);

9.8.3. наявність обґрунтованої підозри підтверджується доказами, у відповідності до яких:

(1) постановою Верховної Ради України від 02.12.2014 ОСОБА_10 призначено на посаду Міністра інфраструктури України;

(2) ОСОБА_10 наказом №362-к від 31.12.2014 призначив першим заступником Міністра інфраструктури України ОСОБА_12, обов`язки якого визначені наказом Мінінфраструктури №87 від 06.03.2015;

(3) відповідно до наказу Мінінфраструктури №416 від 10.10.2011 зі змінами, внесеними наказом №111 від 30.03.2015, ОСОБА_12 був головою Тарифної ради при Мінінфраструктури, яка є постійним дорадчим органом Міністерства, створеним з метою аналізу діяльності підприємств галузі, розробки пропозицій щодо формування та реалізації ефективної та прозорої державної тарифної політики, запобігання застосуванню демпінгових тарифів на транспортні послуги та недопущення впровадження принципів недобросовісної конкуренції на ринку транспортних послуг;

(4) ОСОБА_10 підписав наказ Мінінфраструктури №281 від 24.07.2015, яким були внесені зміни до наказу №316 від 27.05.2013 в частині встановлення ставок корабельного збору, які повинні сплачуватись на користь ТОВ «ТІС - Контейнерний термінал» та ТОВ «ТІС - Руда», а також у частині визначення коефіцієнтів, які повинно застосовувати ДП «АМПУ» при справлянні корабельного збору з суден, що входять в акваторію морського порту «Южний» для виконання вантажних операцій в операційних акваторіях, прилеглих до причалів № № 18-22 (т. 1 а. с. 25-31);

(5) згідно з висновком науково-правової експертизи №126/37-у від 08.04.2016 ТОВ «ТІС - Контейнерний термінал» та ТОВ «ТІС- Руда» не є і не можуть бути власниками операційної акваторії причалу (причалів), а тому вони не мають права на отримання коштів, що надходять у рамках сплати корабельного збору (т. 1 а. с. 33-40);

(6) введення в дію наказу Мінінфраструктури №281 від 24.07.2015 і №316 від 27.05.2013 негативно вплинуло на суми доходів, отриманих від корабельного збору, так як через застосування п. 2.10 Порядку справляння за період з 01.05.2015 по 01.12.2017 на рахунки Южненської філії ДП «АМПУ» не надійшло 13 791,9 тис. доларів США, у той час як згідно з висновком судово-економічної експертизи Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 02.11.2022 № СЕ-19-22/3444-ЕК, за період з 01.12.2017 по 30.06.2021 ДП «АМПУ» недоодержало корабельного збору в розмірі 30 068 531,35 доларів США в результаті вчинення вказаного кримінального правопорушення (т. 1 а. с. 56-59).

9.9. Із наведених обставин вбачається, що: (1) ОСОБА_10, будучи Міністром інфраструктури України підписав наказ Мінінфраструктури від 24.07.2015 №281, яким внесені зміни до наказу від 27.05.2013 №316 в частині встановлення ставок корабельного збору, які повинні сплачуватись на користь ТОВ «ТІС - Контейнерний термінал» та ТОВ «ТІС - Руда», а також визначення коефіцієнтів, які повинно застосовувати ДП «АМПУ» при справлянні корабельного збору з суден, що входять в акваторію морського порту «Южний» для виконання вантажних операцій в операційних акваторіях, прилеглих до причалів №№18-22; (2) ДП «АМПУ» за період з 01.12.2017 по 30.06.2021 недоодержало корабельний збір у розмірі 30 068 531,35 доларів США; (3) наведене недоотримання коштів державним підприємством обумовлено прийняттям та виконанням наказу Мінінфраструктури №281 від 24.07.2015.

9.10. Отже, вище наведено інформацію, яка може переконати об`єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення, яке йому інкримінується.

9.11. Наведене повністю спростовує доводи сторони захисту про відсутність достатніх доказів, які б свідчили про наявність обґрунтованої підозри щодо ОСОБА_10 .

9.12. Тобто у кримінальному провадженні №22016000000000269 існує обґрунтована підозра вчинення кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 364 КК) такого ступеня тяжкості (вчинення тяжкого злочину), що може бути підставою для накладення арешту на майно.

(§3) Щодо накладення арешту на майно з метою відшкодування шкоди

10. Слідчий суддя дійшов висновку про можливість накладення арешту на майно ОСОБА_10 та ОСОБА_9 з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 364 КК, вважаючи, що воно належить підозрюваному на праві спільної сумісної власності.

10.1. Сторона захисту зазначила, що: (1) ОСОБА_9 не має жодного відношення до кримінального провадження, а тому до її майна не може бути застосована конфіскація як вид покарання; (2) слідчий суддя дійшов помилкового висновку, що арештоване майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_10 та ОСОБА_9, оскільки майно, на яке накладено арешт, набуте за кошти отримані задовго до подій кримінального провадження (квартиру по АДРЕСА_1 та автомобіль AUDI Q7 ОСОБА_9 набула за особисті кошти, а квартиру по АДРЕСА_1 - до укладення шлюбу на підставі договору дарування). На підтвердження того, що майно придбано за особисті кошти, представник надала копію декларації за 2017 рік, згідно з якою ОСОБА_9 в 2017 році отримала дохід у виді спадщини чи дарунка у сумі 26 893 800 грн (т. 2 а. с .184-185).

10.2. Прокурор зазначив, що арештоване майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_10 та ОСОБА_9, оскільки набуте під час шлюбу та не доведено походження коштів, за які дружина могла придбати відповідне майно.

10.3. За результатами перевірки доводів апеляційної скарги ОСОБА_6 суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок слідчого судді щодо можливості накладення арешту на майно, зареєстроване за ОСОБА_9, з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

10.4. Судом апеляційної інстанції зроблено наведений висновок, ураховуючи, зокрема, й те, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).

10.4.1. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом (cт. 16 КПК).

10.4.2. Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

10.4.3. Одним із різновидів заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК).

10.4.4. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК).

10.4.5. Арешт майна допускається з метою, зокрема, конфіскація з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК).

10.4.6. У випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше (ч. 6 ст. 170 КПК).

10.4.7. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим КПК не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу /далі - ЦПК/ за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (ч. 5 ст. 128 КПК).

10.4.8. Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК заходів забезпечення позову (ч. 1 ст. 149 ЦПК). Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК).

10.4.9. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст. 149 ЦПК). Вимоги щодо строків подання цивільного позову після застосування заходів забезпечення позову мають застосовуватися із урахуванням специфіки кримінального провадження та не суперечити засадам кримінального судочинства (ч. 5 ст. 125 КПК), зокрема розумності строків (п. 21 ч. 1 ст. 7, ст. 28 КПК).

10.4.10. Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною з розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові (ч. 8 ст. 170 КПК).

10.5. У кримінальному провадженні №22016000000000269 здійснюється досудове розслідування за підозрою, зокрема, що ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК, яким завдано шкоду в розмірі понад 30 млн доларів США (т. 1 а. с. 59).

10.6. Отже, у випадку засудження ОСОБА_10 за вчинення наведеного злочину (ч. 2 ст. 364 КК) на нього може бути покладеного обов`язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, зокрема, за рахунок майна, яке йому належить, в тому числі його частки у спільній сумісній власності подружжя.

10.7. Водночас при оцінці можливості накладення арешту на майно ОСОБА_10 у спільній сумісній власності, яке може бути спрямоване на погашення шкоди, судом апеляційної інстанції враховується те, що майнові відносини в Україні регулюються цивільним законодавством.

10.8. Правовий режим власності в Україні визначається виключно законами України, що передбачає п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України.

10.9. Так, згідно з ч. 1 ст. 355 Цивільного кодексу України /далі - ЦК/ майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

10.9.1. Згідно з ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України /далі - СК/ майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК). Такий же підхід до питання належності особам, які є подружжям, на праві власності майна, набутого ними за час шлюбу, передбачають ч. ч. 3, 4 ст. 368 ЦК.

10.9.2. Як вбачається з ч. ч. 1, 3 ст. 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

10.9.3. У відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 61 СК об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

10.9.4. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (ч. 2 ст. 3 СК).

10.9.5. Усі найважливіші питання життя сім`ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім`ї вчинені за згодою другого з подружжя (ч. 2 та 3 ст. 54 СК).

10.9.6. За приписами ч. 2 ст. 370 ЦК у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

10.9.7. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 СК за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

10.9.8. Відповідно до ч. 12 ст. 100 КПК спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства. Підставою для виділення частки майна в праві спільної сумісної власності має бути вимога співвласника такого майна або державного чи приватного виконавця.

10.9.9. У межах кримінального провадження є неприпустимим вирішення спору про право власності на майно шляхом поділу його з виділенням часток (постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №752/7440/18).

10.10. У ході застосування наведеного підходу колегія суддів виходить із того, що:

10.10.1. у кримінальному провадженні №22016000000000269 розслідуються обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК, яким ДП «АМПУ» заподіяно збитки в сумі понад 30 млн грн.

10.10.2. у даному кримінальному провадженні ОСОБА_10 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК (т. 1 а. с. 95-104);

10.10.3. постановою детектива НАБУ від 10.03.2023 ДП «АМПУ» залучено потерпілим у кримінальному провадженні №22016000000000269 (т. 2 а. с. 150-152);

10.10.3. 11.04.2015 між ОСОБА_10 та ОСОБА_13 зареєстровано шлюб (т. 1 а. с. 106-108, 156);

10.10.4. згідно з договором дарування від 15.08.2000 ОСОБА_14 прийняла в дар 47/100 квартири за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 157-158);

10.10.5. відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав 29.07.2016 за ОСОБА_9 зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 986553980000) (т. 1 а. с. 109-110);

10.10.6. 11.05.2018 за ОСОБА_9 зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1550001680000) (т. 1 а. с. 109-110);

10.10.7. згідно з реєстраційною карткою транспортного засобу, 16.08.2019 за ОСОБА_9 зареєстровано автомобіль AUDI Q7, 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, VIN-код НОМЕР_2 (т. 1 а. с. 111);

10.11. Колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що дві квартири та автомобіль набуті під час перебування в шлюбі, тобто є спільною сумісною власністю ОСОБА_9 та ОСОБА_10, ураховуючи, що: (1) із 11.04.2015 і по сьогодні, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 перебувають у шлюбі, зареєстроване за ОСОБА_9 в 2016-2019 роках майно є спільною сумісною власністю, (2) в суді не було доведено, що отримана ОСОБА_9 в дар у 2000 році частка в квартирі АДРЕСА_4 та зареєстрована за нею в 2016 році квартира АДРЕСА_4 є одним і тим же майном, оскільки не співпадають адресні номери зазначених об`єктів нерухомості та не надано доказів, які б пояснювали таку розбіжність; (3) не доведено, що квартиру по АДРЕСА_1 та автомобіль AUDI Q7 придбано ОСОБА_9 саме за отримані нею в 2017 році доходи, а також не надано доказів законності походження відповідних задекларованих коштів.

10.12. За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя правильно наклав арешт на дві квартири в м. Києві та автомобіль, які на праві спільної сумісної власності належать ОСОБА_9 та ОСОБА_10

(§4) Щодо розумності та співмірності застосованих обмежень

11. В оскаржуваній ухвалі слідчий суддя робить висновок, що необхідно накласти арешт на майно, належне ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності, шляхом позбавлення права відчуження та розпорядження вказаним майном, з метою запобігання можливості підозрюваного його приховати, пошкодити, зіпсувати, знищити, перетворити, відчужити, оскільки такі ризики не є вочевидь необґрунтованими.

11.1. У свою чергу представник власника майна вказав про відсутність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК, задля запобігання яким міг бути застосований арешт майна.

11.2. Прокурор заперечив проти доводів представників, вказавши, що накладення арешту на майно є необхідним з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, оскільки його накладення забезпечить збереження майна.

11.3. У ході апеляційного перегляду колегія суддів встановила, що завдяки накладенню арешту може бути виконане завдання, для виконання якого детектив звернувся із клопотанням.

11.4. Наведеного висновку колегія суддів дійшла, враховуючи, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1 ст. 132 КПК).

11.5. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, зокрема, що може бути виконане завдання, для виконання якого детектив звертається із клопотанням (п. 3 ч. 3 ст. 132 КПК).

11.6. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК).

11.7. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб (п. п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК).

11.8. Вищенаведені положення кримінального процесуального закону узгоджуються з практикою ЄСПЛ, який, проаналізувавши питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, згідно з яким ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає, що втручання в право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби (п. 203 рішення ЄСПЛ від 05.03.2019 у справі «Узан та інші проти Туреччини» / Uzan and others v. Turkey, заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08, 19316/08).

11.9. У ході застосування до цієї справи наведеного підходу колегія суддів виходить із: (1) наявності в даному кримінальному провадженні завданої шкоди та особи, яку визнано потерпілим (ДП «АМПУ»); (2) існування високої ймовірності (ризику) приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна, на яке накладено арешт.

11.10. Отже, враховуючи вищезазначене, зважаючи на існування достатніх підстав вважати, що в разі визнання ОСОБА_10 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, в якому його обґрунтовано підозрюють, а також подання цивільного позову потерпілою стороною, арештоване майно може бути використане для відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, а незастосування даного заходу забезпечення кримінального провадження може спричинити настання ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК (приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження), тому накладення арешту на майно є необхідним, оскільки може бути виконане завдання, для виконання якого детектив звернувся із клопотанням.

(§5) Висновки

12. Рішення, одне з яких за результатами розгляду апеляційної скарги може постановити апеляційний суд, передбачені ст. 407 КПК.

12.1. За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді колегія суддів суду апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити ухвалу без змін (ч. 3 ст. 407 КПК).

12.2. Ураховуючи, що в ході апеляційного розгляду доводи представників власників майна щодо необхідності скасування рішення про арешт майна не знайшли свого підтвердження, оскаржувану ухвалу необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 22, 26, 131, 132, 170-173, 309, 370, 376, 405, 407, 409, 418, 422, 532 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги представників залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27 лютого 2023 - без змін.

Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:ОСОБА_2 Судді:ОСОБА_3 ОСОБА_4