- Головуюча суддя (ВАКС): Мовчан Н.В.
Справа № 991/5198/23
Провадження 1-кс/991/5219/23
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2023 року м.Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань у приміщенні Вищого антикорупційного суду клопотання представника власника майна ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна,
установив:
До Вищого антикорупційного суду надійшло вказане клопотання, у якому представник просить скасувати арешт, накладений ухвалою Вищого антикорупційного суду від 29.03.2023 у справі № 991/2661/23, у межах кримінального провадження № 12020000000000236 від 11.03.2020, на майно, яке є спільною сумісною власністю.
Клопотання обґрунтовує тим, що 22.03.2023 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України у кримінальному провадженні № 12020000000000236 від 11.03.2020.
29.03.2023 слідчий суддя Вищого антикорупційного суду постановив ухвалу у справі № 991/2661/23, на підставі якої, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, накладено арешт на майно, що перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_5 та його дружини ОСОБА_4 .
Вважає, що накладення арешту на майно з подальшою можливою його повною конфіскацією як виду покарання:
суперечить меті застосування такого заходу кримінального провадження, оскільки ОСОБА_4 не перебуває у жодному із перелічених у ч. 1 ст. 170 КПК України процесуальних статусів;
призводить до безпідставного втручання у право власності не тільки ОСОБА_5, а й доньки подружжя - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім того, 24.04.2013, до реєстрації шлюбу на підставі договору відступлення права вимоги № 18-1-30 від 24.04.2013 ОСОБА_5 одержав всі майнові права на об`єкт інвестування, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Внаслідок здійснення ремонту цієї квартири, під час перебування у шлюбі, у тому числі за кошти дружини - ОСОБА_4, її ринкова вартість істотно збільшилася, оскільки поліпшилися умови проживання в ній.
Отже арешт на майно накладено не обґрунтовано.
Враховуючи, що арештоване майно є спільною сумісною власністю, наявність дитини - доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що ним користується, з метою подальшої можливості його розподілу виникла необхідність у скасуванні арешту майна.
У судовому засіданні представник власника майна ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_3 вимоги клопотання підтримала, просила задовольнити, з викладених у ньому підстав.
Національне антикорупційне бюро України явку представника у судове засідання не забезпечило, про час, дату та місце розгляду клопотання повідомлене належним чином.
Заслухавши пояснення представника власника майна, дослідивши матеріали справи, слідчий суддя дійшов висновку, що у задоволенні клопотання належить відмовити з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення.
Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням, зокрема, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України).
Отже, підставою для скасування арешту, у порядку ст. 174 КПК України, є відсутність потреби в подальшому застосуванні цього заходу забезпечення або необґрунтованість його застосування. Водночас, доведення цих обставин, враховуючи вимог ст. 22 КПК України, покладається на особу, яка звернулася із клопотанням про скасування арешту майна.
Під час розгляду клопотання встановлено, що детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020000000000236 від 11.03.2020, у межах якого ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 255 КК України.
У межах цього кримінального провадження, на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29.03.2023 у справі № 991/2661/23 накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_5, а саме: квартиру площею 85,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, та групу нежитлових приміщень № НОМЕР_1, площею 66,40 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль марки PORSCHE PANAMERA, 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, VIN-код НОМЕР_3 . Також накладено арешт на майно, яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_4, право власності на яке зареєстроване за останньою, а саме: автомобіль BMW 535XI, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4, VIN-код НОМЕР_5 .
Відповідно до мотивувальної частини ухвали слідчого судді від 29.03.2023 правовою підставою для накладення арешту на майно ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є забезпечення можливої конфіскації як виду покарання, передбаченого санкціями ч. 5 ст.191 та ч. 1 ст. 255 КК України.
З огляду на положення п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, змісту та суті конфіскації майна як покарання, визначених ст. 59 КК України, та принципу індивідуалізації покарання, закріпленого у ст. 65 КК України, арешт може бути накладений на майно, власником якого є підозрюваний, у даному провадженні - ОСОБА_5 .
Водночас слід враховувати, що відповідно до положень Цивільного та Сімейного кодексів України особа може бути власником (співвласником) майна, хоча при цьому не бути його титульним власником.
Представник, як у клопотанні про скасування арешту майна, так і у судовому засіданні підтвердила, що усе майно, на яке накладено арешт є спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Звертаю увагу, що під час вирішення питання про арешт майна, слідчий суддя не має права вирішувати питання про визначення часток у спільному майні та виділенні їх в натурі, оскільки спори щодо приналежності майна та визначення часток у ньому мають вирішуватись виключно у порядку цивільного судочинства, а тому єдиним можливим, реальним та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливого виконання конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання є обтяження майна в цілому, про що також зазначено в ухвалі від 29.03.2023. Разом з цим, це питання не може вирішуватись і під час розгляду кримінального провадження по суті, оскільки визначення часток у спільному майні засудженої особи має відбуватись під час виконання вироку суду, яким призначене покарання у вигляді конфіскації майна, зокрема в порядку ч. 6 ст. 48, ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження».
Доказів того, що майно чи його частина є особистою приватною власністю ОСОБА_4 представник не надала.
Тому, слідчий суддя вважає безпідставними доводи представника про те, що у випадку визнання ОСОБА_5 винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та призначенні йому покарання у виді конфіскації майна, примусовому вилученню буде також підлягати частка майна, яка належить ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності подружжя.
Посилаючись на ст. 34, 70 Закону України «Про нотаріат» представник також зауважила, що арешт майна перешкоджає подружжю вирішити питання про розподіл майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
Так, відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Відповідно до п. 1, 4 абз. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності, вимоги про нотаріальне посвідчення правочину тощо); видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя) на підставі спільної заяви або в разі смерті одного з подружжя.
Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.( ст. 49 Закону України «Про нотаріат»)
Згідно із ст. 70 цього Закону нотаріус на підставі спільної письмової заяви подружжя видає одному або кожному з них свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, набутому ним за час шлюбу. Таке свідоцтво може бути видано кожному з подружжя під час перебування у шлюбі або після розірвання шлюбу. Свідоцтво про право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, земельну ділянку та інше нерухоме майно видається нотаріусом за місцезнаходженням такого майна. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя видається за умови подання документів, що підтверджують право власності на таке майно, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При видачі свідоцтва нотаріус перевіряє факт належності майна подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності.
Доказів того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зверталися до нотаріуса для посвідчення договору про нерухомого майна або видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя на підставі спільної заяви, та що їм було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з наявністю арешту на майно подружжя, представник до суду не надала.
З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність правових підстав, визначених ст. 174 КПК України, для скасування арешту майна, тому у задоволенні клопотання належить відмовити.
Керуючись ст. 2, 7, 174, 309, 372, 376 КПК України слідчий суддя
постановив:
Відмовити у задоволенні клопотання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1