- Головуючий суддя (АП ВАКС) : Чорненька Д.С.
Справа №991/5814/23
Провадження №11-сс/991/571/23
Суддя 1 інст. ОСОБА_1
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 серпня 2023 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5,
підозрюваного ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
захисника та представника власника майна ОСОБА_8,
прокурор та власник майна ОСОБА_9 не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 та представника власника майна ОСОБА_9 - ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 03 липня 2023 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12014030160000065 від 26 лютого 2014 року,
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 03 липня 2023 року клопотання детектива задоволено та накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_6, шляхом тимчасового обмеження права на відчуження та розпорядження транспортним засобом MERCEDES-BENZ S 500, державний номерний знак НОМЕР_1, та на майно ОСОБА_9, що належить підозрюваному ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, шляхом тимчасового обмеження права на відчуження та розпорядження 1/2 садового будинку АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 24998125. Судове рішення мотивоване тим, що детективом НАБ України доведено наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, та наявність правових підстав для арешту його майна підозрюваного з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.
11 серпня 2023 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 та представника власника майна ОСОБА_9 - ОСОБА_8, в якій вона просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання детектива про арешт майна. На її думку, слідчим суддею було допущено неповноту судового розгляду, висновки суду викладені в судовому рішенні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що є підставою для його скасування. Вказує, що підозра ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, є необгрунтованою, оскільки не підтверджується доказами, дослідженими під час судового розгляду. Під час розгляду клопотання слідчий суддя дослідив лише повідомлення про підозру та зробив абстрактний, не перевірений, та не вмотивований висновок про обґрунтованість такої підозри, що не відповідає матеріалам клопотання. Крім того, при вирішення питання про арешт майна слідчим суддею не було враховано, що майно, на яке накладається арешт придбане задовго до вчинення інкримінованих протиправних дій. Також матеріали клопотання не містять жодних доказів, що 1/2 частина садового будинку, на який накладено арешт, належить ОСОБА_6, а навпаки, у клопотанні зазначається, що вказаний будинок належить його дружині ОСОБА_9 . Разом з тим, ОСОБА_9 не має ніякого відношення до інкримінованих злочинів, а тому накладення арешту на 1/2 належного їй майна незаконно обмежує її законні права та інтереси щодо відчуження та розпорядження таким майном, чим покладено надмірний індивідуальний тягар. Для забезпечення можливої конфіскації як виду покарання слідчий суддя на стадії досудового розслідування не має права здійснювати поділ спільного майна подружжя або виділяти частку одного з них. Не містить ухвала слідчого судді і посилань на дати набуття у власність як садового будинку, так і автомобіля MERCEDES-BENZ S 500. Однак, враховуючи, що автомобіль було придбано під час перебування ОСОБА_6 та ОСОБА_9 у шлюбі, він також є об`єктом спільної сумісної власності, що не було взято до уваги слідчим суддею. Будь-яких даних про те, що автомобіль був набутий подружжям не в шлюбі або він є особистою власністю ОСОБА_6 з інших підстав, матеріали клопотання не містять, а тому суд мав виходити з встановленої законом презумпції спільної сумісної власності. Крім того, слідчим суддею при прийнятті рішення не враховано розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для третіх осіб.
14 серпня 2023 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшло заперечення прокурора на апеляційну скаргу, направлене засобами електронного зв`язку 11 серпня 2023 року, в якому він просить апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 та представника власника майна ОСОБА_9 - ОСОБА_8 залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді від 03 липня 2023 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12014030160000065 від 26 лютого 2014 року - без змін. Вважає, що ухвала є законною, обґрунтованою та вмотивованою, оскільки ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, за яке передбачено покарання, в тому числі, з конфіскацією майна, у зв`язку з чим, застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна у повній мірі виправдовує такий ступінь втручання у права особи та є безумною потребою досудового розслідування.
Захисник підозрюваного ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити та надав пояснення, які відповідають доводам апеляційної скарги.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та представник власника майна ОСОБА_9 - ОСОБА_8 апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити та надала пояснення аналогічні доводам апеляційної скарги.
Підозрюваний ОСОБА_6 підтримав позицію захисників, просив апеляційну скаргу задовольнити.
Прокурор у судове засідання не з`явився, просив проводити розгляд апеляційної скарги за його відсутності. Власник майна ОСОБА_9 у судове засідання не з`явилась, будучи належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду. Відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК України їх неприбуття не перешкоджає проведенню розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів приходить до таких висновків.
Згідно зі ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, слідчий суддя не в повній мірі дотримався зазначених вимог закону.
Згідно з ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч.2 ст.131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є арешт майна.
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження, а метою, крім іншого, конфіскації майна як виду покарання (ч.ч.1-2 ст.170 КПК України).
Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 КПК України); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.п.3, 4 ч.2 ст.170 КПК України); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 КПК України); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 КПК України); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно зі ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Як вбачається з матеріалів судової справи, НАБ України здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014030160000065 від 26 лютого 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України.
Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов`язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
До клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.
Вказані вимоги детективом при поданні клопотання про арешт майна виконані.
За версією сторони обвинувачення директор ДП «Волиньторф» ОСОБА_10 зловживаючи своїм службовим становищем, за попередньою змовою з директором ТОВ «Пром-Газ-Інвест» (ТОВ «Сетерус») ОСОБА_6, директором ТОВ «КУА «Прайм Тайм» ОСОБА_11 та іншими невстановлених досудовим розслідуванням особами, заволоділи грошовими коштами ДП «Волиньторф» у розмірі 5 570 068,49 грн. Таким чином, ОСОБА_6 вчинив заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.191 КК України. Крім того, ОСОБА_6 підозрюється у тому, що він та ОСОБА_10 склали та підписали завідомо неправдиві акти виконання зобов`язань: 20 грудня 2013 року ( відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ 201213/2/1), 29 січня 2014 року (відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ 290114/2/1), 14 лютого 2014 року (відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ 140214/2/1). До вказаних документів внесено недостовірну інформацію про виконання сторонами всіх взятих на себе зобов`язань згідно з договорами, зокрема оплату покупцем вартості пакету цінних паперів згідно з п.2 договорів, та зазначено, що підписанням актів сторони засвідчують відсутність будь-яких зобов`язань за договорами, у тому числі майнового характеру. Тому ОСОБА_6 підозрюється також у складанні службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.
29 червня 2023 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України.
Відповідно до ч.6 ст.12 КК України злочин, передбачений ч.5 ст.191 КК України, належить до особливо тяжких, санкцією якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що наявні в матеріалах справи документи вказують на причетність ОСОБА_6 до кримінальних правопорушень, що розслідуються у кримінальному провадженні №12014030160000065 від 26 лютого 2014 року (т.1 а.с.29-116, 119-163, 175-184). Зазначені вище обставини підтверджують наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що є підставою для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Доводи апеляційної скарги в частині того, що слідчий суддя не дослідив під час судового розгляду клопотання матеріали, якими сторона обвинувачення підтверджує наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6, спростовуються технічним записом судового засідання від 03 липня 2023 року, відповідно до якого під час судового розгляду клопотання, слідчим суддею було досліджено відповідні документи.
Відповідно до ч.5 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому п.3 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно зі ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру транспортних засобів МВС 10 травня 2019 року на ім`я ОСОБА_6, як власника, зареєстровано автомобіль MERCEDES-BENS S 500, державний номерний знак НОМЕР_1 . Згідно інформації з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно (номер інформаційної довідки 334805924) на ім`я ОСОБА_9 12 листопада 2008 року, як власника, зареєстровано садовий будинок АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 24998125.
Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до актового запису №1187 25 вересня 1999 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 укладено шлюб, який станом на момент розгляду справи не розірвано.
Згідно з ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Враховуючи, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, та у випадку доведеності його вини, суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна, оскільки санкція статті передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна як обов`язкове, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.132,170-173 КПК України, наклав арешт на майно, яке належить підозрюваному, врахувавши, в тому числі, наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданню кримінального провадження. Таким чином, доводи сторони захисту про недоведеність завдань та підстав для накладення арешту не знайшли свого підтвердження.
Згідно з практикою ЄСПЛ, який, проаналізувавши питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що ст.1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає втручання в право мирного володіння майном за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби (п. 203 рішення ЄСПЛ від 05.03.2019 у справі «Узан та інші проти Туреччини» / Uzan and others v. Turkey, заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08, 19316/08). Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли існує необхідність здійснення такого втручання в її право з метою виконання завдань кримінального провадження, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо. Відсутність накладення арешту на майно підозрюваного буде сприяти його безперешкодному відчуженню, яке матиме наслідком неможливість виконання покарання у виді конфіскації майна. Таким чином, доводи сторони захисту про порушення права власності ОСОБА_6 та ОСОБА_9 є необґрунтованими, оскільки потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власника майна, про які йдеться у клопотанні детектива, з метою виконання завдань у кримінальному провадженні.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку, що майно, на яке детектив просив накласти арешт, є спільною сумісною власністю подружжя, разом з тим, накладаючи арешт, не врахував наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для ОСОБА_9, яка не є підозрюваною у даному кримінальному провадженні, в частині накладення арешту на автомобіль MERCEDES-BENZ S 500.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що в кримінальному провадженні №12014030160000065 від 26 лютого 2014 року підлягає арешту не весь автомобіль, який було придбано в період перебування ОСОБА_6 та ОСОБА_9 у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя, а його 1/2 частина, яка належить підозрюваному ОСОБА_6 .
Тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування ухвали слідчого судді в цій частині з частковим задоволенням апеляційної скарги представника власника майна ОСОБА_9 - ОСОБА_8 .
Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги в іншій частині так як слідчий суддя при вирішенні питання про арешт іншого майна врахував і правову підставу для арешту майна, і наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність; розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Згідно з ч.3 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді, суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.
Керуючись ст.131, 132, 170, 173, 405, 407, 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів,
п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_9 - ОСОБА_8 задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 03 липня 2023 року скасувати в частині накладення арешту на автомобіль MERCEDES-BENZ S 500, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Постановити в цій частині нову ухвалу, якою клопотання задовольнити частково та накласти арешт на 1/2 частину транспортного засобу MERCEDES-BENZ S 500, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить підозрюваному ОСОБА_6, шляхом тимчасового обмеження права на відчуження та розпорядження.
У задоволенні апеляційної скарги в іншій частині відмовити.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 03 липня 2023 року в іншій частині залишити без змін.
Ухвала про накладення арешту виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3
ОСОБА_4