- Головуюча суддя (АП ВАКС): Калугіна І.О.
Справа № 991/5303/23
Провадження № 11-сс/991/552/23
Слідча суддя ОСОБА_1
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 жовтня 2023 року місто Київ
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
секретар судового засідання ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28.07.2023 якою відмовлено в задоволенні скарги на повідомлення про підозру ОСОБА_6 в межах кримінального провадження № 12020000000000236 від 11.03.2020,
за участю:
особи, яка подала апеляційну скаргу, - адвоката ОСОБА_7,
прокурора - ОСОБА_8,
В С Т А Н О В И Л А:
Зміст оскаржуваного рішення та встановлені судом обставини
Національним антикорупційним бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування, а Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою Офісу Генерального прокурора (далі - САП) - процесуальне керівництво, у кримінальному провадженні № 12020000000000236 від 11.03.2020.
22.03.2023, у межах зазначеного кримінального провадження, детектив НАБУ склав письмове повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 (у редакції Закону України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ) та ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, а саме: участь у злочинній організації з метою вчинення особливо тяжких злочинів, а також участь у злочинах, вчинюваних такою організацією; організація заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в особливо великому розмірі.
Уважаючи повідомлення про підозру ОСОБА_6 незаконним, необґрунтованим та таким, що належить скасувати, захисник підозрюваного адвокат ОСОБА_7 подала до Вищого антикорупційного суду відповідну скаргу.
За результатами розгляду, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 28.07.2023 року відмовив у задоволенні скарги, оскільки дійшов висновку, що при здійсненні повідомлення про підозру орган досудового розслідування дотримався вимог положень ст. 276-278 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та підозра, про яку повідомлено ОСОБА_6, не є вочевидь необґрунтованою.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, адвокат ОСОБА_7, діючи в інтересах підозрюваного ОСОБА_6, подала до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу. За змістом вимог просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову про задоволення скарги на повідомлення про підозру ОСОБА_6 .
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного. ОСОБА_6 не набув статусу підозрюваного, оскільки орган досудового розслідування порушив процедуру вручення письмового повідомлення про підозру. На день складання повідомлення про підозру в розпорядженні НАБУ була документально підтверджена інформація, що ОСОБА_6 із 20.02.2022 перебуває за кордоном. Орган досудового розслідування повинен був вручити ОСОБА_6 повідомлення про підозру та здійснити його виклик у порядку ч. 7 ст. 135 КПК України, згідно з процедурами, передбаченими міжнародними договорами про правову допомогу. Виклик особи, яка перебуває за кордоном, через повідомлення телефоном, sms-повідомлення, електронним листом на e-mail є незаконним, оскільки таке направлення не передбачено чинним кримінальним процесуальним законодавством. Чинний КПК України також не наділяє правом орган досудового розслідування викликати особу, що перебуває за кордоном у спосіб направлення повістки до житлово-експлуатаційній організації або до адміністрації за місцем роботи, чи до рідних та близьких ОСОБА_6 за місцем їхнього перебування в Україні. У свою чергу, матеріали досудового розслідування не містять доказів, що НАБУ намагалося або через засоби уповноваженого підрозділу Інтерполу, або шляхом звернення до іноземних компетентних органів встановити місцезнаходження ОСОБА_6 . Також захист зазначає, що повідомлення про підозру ОСОБА_6 здійснене поза межами строку досудового розслідування, установленого ст. 217, 219 КПК України, який сплив 11.09.2021.
Поряд із тим, особа, яка подала апеляційну скаргу, посилається на те, що підозра ОСОБА_6 є необґрунтованою, а докази, надані стороною обвинувачення, повністю її спростовують. Кримінально-правова кваліфікація діянь ОСОБА_6 протирічить документам, долученим до клопотання, та містить ознаки іншого складу кримінального правопорушення, ніж того, що йому інкримінується. Всі додані до клопотання судові експертизи містять категоричні стверджувальні висновки про завдання державним підприємствам збитків у виді недоотриманих доходів, що свідчить про склад злочину, передбачений ст. 364 КК України. Обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України, викладені у повідомлені про підозру ОСОБА_6, не утворюють в собі складу вказаного злочину, оскільки відсутня ознака злочинної організації у кількості п`ять осіб як консолідація організованої злочинної діяльності, відсутні докази його причетності до інкримінованого злочину по епізоду з АТ «Одеський припортовий завод».
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні сторона захисту в повному обсязі підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, просила її задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін. Уважає рішення слідчого судді законним і обґрунтованим.
Інші учасники судового провадження, які повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, у судове засідання не прибули. Свої позиції щодо вимог та доводів апеляційної скарги до суду не подали. Відповідно до приписів ч. 4 ст. 405 КПК України їхнє неприбуття не перешкоджає проведенню розгляду.
Мотиви суду
Заслухавши суддю-доповідача щодо суті ухвали слідчого судді та поданої апеляційної скарги, вислухавши доводи сторони захисту, а також заперечення прокурора, дослідивши матеріали, які надійшли від слідчого судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить до таких висновків.
Відповідно до положень ст. 7 КПК України, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень, змагальність сторін, диспозитивність та розумність строків розгляду справи.
Загальний порядок повідомлення про підозру передбачений главою 22 КПК України, із системного аналізу якої вбачається, що процедуру здійснення повідомлення про підозру особі умовно можна поділити на такі етапи:
1) прийняття рішення щодо необхідності здійснення особі повідомлення про підозру, який передбачає перевірку підстав здійснення такого повідомлення згідно з ч. 1 ст. 276 КПК України;
2) об`єктивація/вираження сформованого внутрішнього волевиявлення уповноваженої посадової особи щодо прийнятого рішення в зовнішню форму шляхом складання тексту повідомлення про підозру відповідно до вимог, передбачених ст. 277 КПК України, та його підписання;
3) доведення інформації до відома адресата, щодо якого прийнято рішення про повідомлення про підозру, шляхом безпосереднього вручення його тексту особі згідно зі ст. 278 КПК України.
Дотримання встановленої правової процедури повідомлення про підозру означає, що дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону, має забезпечувати відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні і публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.
Порушення порядку повідомлення про підозру призводить до нівелювання завдань кримінального провадження, окреслених у ст. 2 КПК України, що полягають в охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення того, щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру.
Разом з тим, предметом перевірки слідчого судді є не лише питання дотримання процесуального порядку вручення повідомлення про підозру, а й питання дотримання стандарту «достатніх підстав (доказів)» для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок повідомлення її про підозру та строк здійснення досудового розслідування.
Із урахуванням цього, стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей повідомлення особі про підозру передбачає наявність доказів, які лише об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри.
У межах доводів апеляційної скарги із метою правильного їх вирішення колегія суддів має визначити: чи набув статусу підозрюваного ОСОБА_6 ; чи є обґрунтованою підозра ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, що йому інкриміновані.
Щодо набуття ОСОБА_6 статусу підозрюваного
На переконання сторони захисту ОСОБА_6 не набув статусу підозрюваного, оскільки повідомлення про підозру ОСОБА_6 не вручалось належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст. 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Частиною 1 статті 276 КПК України передбачено, що повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому ст. 278 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію (ч. 1 ст. 111 КПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.
У главі 11 КПК України, зокрема, у ч. 1 та 2 ст. 135 цього Кодексу визначено, що особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 КПК України належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістку про виклик або ознайомлення з її змістом.
Також, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає «кримінальне обвинувачення» як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про те, що ця особа вчинила кримінальне діяння, при цьому, в деяких випадках це може робитися у формі інших заходів, здійснення яких несе в собі таке твердження і, по суті, так само впливає на становище підозрюваного (рішення у справі «Екле проти Німеччини» від 15 липня 1982 року, п. 73).
Ураховуючи, що на момент направлення повідомлення про підозру органами досудового розслідування достовірно не було встановлено місцеперебування ОСОБА_6, тому слідчий суддя з огляду на вищевказані приписи дійшов обґрунтованого висновку, що вручення повідомлення про підозру мало бути проведено в порядку, що регулюється ч. 1 ст. 278 та ч. 1, 2 ст. 135 КПК України.
Перевіряючи висновки слідчого судді в контексті доводів клопотання органу досудового розслідування на предмет вручення повідомлення про підозру ОСОБА_6, колегія суддів встановила таке.
Відповідно до відомостей про осіб, які перетнули державний кордон ДПС України «Аркан», ОСОБА_6 20.02.2022 виїхав з України та відтоді на територію України не повертався, що підтверджується протоколом огляду від 24.03.2023.
У зв`язку із тимчасовою відсутністю ОСОБА_6 повідомлення про підозру 22.03.2023 надіслано поштою за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 та вручено для передачі ОСОБА_6 директору керуючої компанії ЖК «Park Avenue» ТОВ «Комфортна оселя», що обслуговує цей будинок. Також повідомлення про підозру вручене для передачі ОСОБА_6 за місцем його реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 його тітці - ОСОБА_9 та голові житлово-експлуатаційній організації ЖБК «Схід-5», що обслуговує цей будинок, та надіслане за місцем роботи ОСОБА_6 на ТОВ «АІМ - Партнерс» за адресою: вул. Андріївський узвіз, 32, прим. 4, м. Київ.
Крім того, як додатковий захід, здійснено направлення відсканованого повідомлення про підозру на електронні поштові скриньки за адресами ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2, якими користується ОСОБА_6, а також на застосунки «WhatsApp» та «Viber» за номером телефону НОМЕР_1, якими користується ОСОБА_6, що підтверджується протоколом здійснення повідомлення про підозру ОСОБА_6 від 22.03.2023 з додатками.
Про обізнаність ОСОБА_6 про складене щодо нього повідомлення про підозру та суть підозри також свідчать скриншоти листування між детективом та ОСОБА_6, що підтверджується протоколом огляду від 22.03.2023.
Колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту стосовно того, що органи досудового розслідування мали б вручити повідомлення про підозру у спосіб, передбачений ч. 7 ст. 135 КПК України з огляду на те, що ОСОБА_6 повідомив своє місце проживання за кордоном ( АДРЕСА_3 ), виходячи з такого.
Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва (ч. 7 ст. 135 КПК України).
Разом з тим, законодавство розрізняє поняття «місце проживання» і «місце перебування» особи. Зокрема, місцем перебування особи є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. При цьому, діюче законодавство України не виділяє окреме поняття «місце реєстрації», так як факт реєстрації будь-якої особи за певною адресою пов`язується виключно з місцем її проживання і саме за цією зареєстрованою адресою здійснюється офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
При цьому, законодавство не передбачає юридичної можливості одночасного проживання особи за різними адресами, тобто згідно встановленої процедури реєстрації нового місця проживання має відбуватися із зняттям з реєстрації за попереднім місцем проживання (ч. 10 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
З аналізу положень Законів України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне місце проживання, Податкового кодексу України, Порядку видачі довідки про сплату податку на доходи фізичних осіб платником податку - резидентом, Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, у випадку зміни проживання у зв`язку з виїздом за кордон особа має виконати певні обов`язки та здійснити певні дії необхідні для зміни свого місця проживання, а саме: зняття з реєстрації місця проживання; внесення відомостей до паспорта громадянина України для виїзду за кордон в частині, що стосується оформлення виїзду на постійне проживання за кордон; подання довідки про реєстрацію місця проживання; подання декларації про майновий стан і доходи до органу державної фіскальної служби; зняття з військового обліку.
Без проходження вказаних процедур не може відбуватися автоматична зміна статусу відповідної особи і вона продовжує вважатися такою, що має постійне місце проживання в Україні, оскільки зміна місця проживання не відбувається автоматично, з огляду на строк фактичного проживання особи за встановленою адресою. Визначення місця проживання особи для направлення повідомлень жодним чином не обумовлюється терміном її можливої відсутності за визначеною згідно законодавства адресою місця проживання (у тому числі від терміну відсутності відповідної особи на території України на протязі окремого періоду або певних років).
Процедура зміни місця проживання потребує від особи здійснення активних дій, а у разі зайняття пасивної позиції, особа свідомо наражає себе на можливі негативні наслідки, які можуть настати з причин непроведення відповідних процедур, пов`язаних зі зміною місця проживання.
ОСОБА_6 зареєстрований в Україні, має місце проживання та місце роботи, матеріали справи не містять відомостей про зняття підозрюваного з військового обліку та про оформлення ним виїзду на постійне проживання за кордон, а тому слідчий суддя правомірно дійшов висновку, що, станом на дату складання повідомлення про підозру, підстави для застосування норм ч. 7 ст. 135 КПК України були відсутні.
Таким чином, повідомлення про підозру ОСОБА_6 вручене в передбаченому КПК України порядку, а тому він набув статусу підозрюваного в цьому кримінальному провадженні. Доводи апеляційної скарги вказаного не спростовує.
Щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_6 .
Колегія суддів погоджується із висновками слідчого судді щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 (у редакції Закону України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ) та ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України. Такого висновку слідчий суддя дійшов на підставі досліджених матеріалів, наданих сторонами обвинувачення і захисту, належно обґрунтував його, що відображено в оскаржуваній ухвалі.
Як зазначено вище ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні останнім кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 1 ст. 255 (у редакції Закону України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ) КК України, а саме участь у злочинній організації з метою вчинення особливо тяжких злочинів, а також участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а саме заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в особливо великому розмірі (епізод 5); ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, а саме організацію заволодіння коштами АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» в особливо великому розмірі, вчиненого злочинною організацією (епізод 4), що підтверджується повідомленням про підозру та витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12020000000000236 станом на 27.07.2023.
У відповідності до повідомлення про підозру ОСОБА_6 інкримінується вчинення ним таких дій: « ОСОБА_6 у період часу з березня 2020 року до 25.02.2022 брав участь у злочинній організації, створеній Головою Фонду державного майна України ОСОБА_10 . Будучи членом злочинної організації, у вказаний період часу, ОСОБА_6 своїми діями, які полягали у контролі за діяльністю підприємств-контрагентів, залучених до злочинних схем, підборі інших учасників злочинної організації, наданні їм вказівок, контролю за акумулюванням грошових коштів від діяльності злочинних схем та іншого, сприяв керівництву злочинної організації у досягненні цілей та завдань злочинної організації. Із метою заволодіння коштів АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» ОСОБА_6 підібрав керівника цього підприємства, який був учасником злочинної організації, та надав на затвердження керівництву злочинної організації. У подальшому, організував підбір іноземної компанії для спільної роботи із АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія», контролював діяльність АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» щодо постачання титановмісної сировини на адресу підконтрольної членам злочинної організації вказаної компанії, а також вчиняв інші дії у співучасті з іншими учасниками злочинної організації».
Як убачається з матеріалів провадження повідомлення про підозру ОСОБА_6 від 22.03.2023 містить, зокрема, такі відомості: зміст підозри, правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_6, стислий виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він підозрюється.
Зі змісту повідомлення про підозру слідує, що в ньому логічно та послідовно викладені фактичні обставини можливого вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 (у редакції Закону України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ) та ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України.
Вирішуючи питання щодо встановлення наявності обґрунтованої підозри слідчим суддею під час перевірки було дотримано стандарту доказування «обґрунтована підозра» у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок повідомлення її про підозру та строк здійснення досудового розслідування.
При цьому, поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (ч. 5 ст. 9 КПК України). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, у рішенні в справі Fox, Campbell and Hartley v. The United Kingdom від 30 серпня 1990 року, заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86, § 32; у рішенні в справі Нечипорук і Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року, заява № 42310/04, § 175) термін «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Отже, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Виходячи з наявних матеріалів, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про можливу причетність ОСОБА_6 до вчинення кримінальних правопорушень та відповідно встановлення викладених вище обставин за стандартом доказування «обґрунтована підозра».
Такий висновок також узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року, де Суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
На переконання колегії суддів стороною обвинувачення наведені достатні відомості про обставини вчинення дій, кваліфікованих за вказаними вище статтями КК України, які в сукупності з дослідженими матеріалами у судовому засіданні та наданими сторонами поясненнями дають підстави для висновку, що мали місце події, про які зазначається у цьому клопотанні, тобто кримінальні правопорушення могли бути вчинені за описаних у клопотанні обставин. На підтвердження цього сторона обвинувачення надала достатні матеріали, на які слідчий суддя послався при ухваленні оскаржуваного рішення.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді в частині обґрунтованості підозри ОСОБА_6, оскільки надані стороною обвинувачення докази на обґрунтування підозри є переконливими, узгоджуються між собою та є достатніми для висновку, що ОСОБА_6 міг вчинити інкриміновані йому кримінальні правопорушення, тобто про те, що підозра є обґрунтованою. Доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведеного.
Щодо інших доводів сторін
Колегія суддів відхиляє доводи захисника щодо скасування повідомлення про підозру ОСОБА_6 із підстав закінчення строків досудового розслідування.
Перевірка дотримання слідчим, прокурором строків досудового розслідування виходить за межі апеляційного розгляду, їхнє закінчення не впливає на вирішення питання про обґрунтованість чи необґрунтованість підозри. Закінчення строків досудового розслідування у кримінальному провадженні є підставою для його закриття прокурором або судом - під час розгляду по суті.
Вапеляційній скарзі містяться інші аргументи захисту, які не потребують детального аналізу та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні. При цьому колегія суддів виходить з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча § 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна трактувати як необхідність давати детальну відповідь на кожен аргумент. Ступінь застосування цього обов`язку обґрунтовувати рішення можна змінювати залежно від характеру рішення та потрібно визначати з урахуванням обставин конкретної справи (див. рішення у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), від 09 грудня 1994 року, § 29, Серія A. 303-A, «Хіро Балані проти Іспанії» (Hiro Balani v. Spain), 09 грудня 1994 року, § 27, Серія A, № 303-B та Гарсіа Руїс (Garcia Ruiz), згадане вище, § 26). Тому, відхиляючи апеляцію, апеляційний суд може, в принципі, просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справах «Хелле проти Фінляндії» (Helle v. Finland), від 19 грудня 1997 року, §§ 59-60, Звіти про судові рішення та ухвали 1997-VIII, «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, § 30, від 27 вересня 2001 року, «Степанян проти Вірменії» (Stepanyan v. Armenia), № 45081/04, § 35, від 27 жовтня 2009 року та «Емель Бойраз» (Emel Boyraz), згадане вище, § 74) (рішення «Їлдиз проти Туреччини» (Yildiz v. Turkey), заява № 47124/10, від 27 квітня 2021 року, § 31).
У цьому провадженні колегією суддів були надані відповіді на всі вагомі аргументи як сторони захисту, так і сторони обвинувачення.
Висновки Суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку (ст. 310 КПК України).
Колегія суддів уважає, що рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. 309, 376, 392, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28.07.2023 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4